Розвиток кісток вільної нижньої кінцівки. 
Розвиток кісток заплесна, плесна і пальців. 
Вікові, статеві та індивідуальні особливості скелета вільної нижньої кінцівки. 
Розвиток кісток голови-вікові, статеві, індивідуальні та расові особливості їх

ПОШУКОВА РОБОТА на тему:

Розвиток кісток вільної нижньої кінцівки. Розвиток кісток заплесна, плесна і пальців. Вікові, статеві та індивідуальні особливості скелета вільної нижньої кінцівки. Розвиток кісток головивікові, статеві, індивідуальні та расові особливості їх.

Розвиток кісток вільної нижньої кінцівки

Розвиток кісток заплесна, плесна і пальців

Вікові, статеві та індивідуальні особливості скелета вільної нижньої кінцівки Розвиток кісток головивікові, статеві, індивідуальні та расові особливості їх.

Розвиток кісток вільної нижньої кінцівки

Стегнова кістка утворюється ендохондрально з двох центрів окостеніння. Первинний центр окостеніння (діафізарний) з’являється в кінці другого місяця ембріонального розвитку, а вторинний (епіфізарний) — в нижньому епіфізі, на восьмому-дев'ятому місяцях ембріогенезу. Ще один центр окостеніння виникає в головці кістки на першому році життя. Окостеніння стегнової кістки завершується на 20−22-му роках життя людини.

Наколінок розвивається ендохондрально в товщі сухожилка чотириголового м’яза стегна. На третьому місяці ембріонального розвитку серед сухожильних клітин з’являються хондроцити. На четвертому-п'ятому році в центрі майбутнього наколінна виникає центр окостеніння, яке остаточно завершується на 23−25-му році життя.

Великота малогомілкова кістки розвиваються також ендохондрально. У великогомілковій кістці первинні центри окостеніння з’являються в кінці другого місяця ембріонального розвитку, а на дев’ятому місяці ембріогенезу або на першому році життя виникають вторинні центри окостеніння у верхньому епіфізі, а на третьому — п’ятому роках — у нижньому. В кінці другого місяця внутрішньоутробного життя на місці майбутнього тіла малогомілкової кістки з’являється перший центр окостеніння, а інші центри виникають у верхньому кінці кістки на третьому-четвертому році життя та в нижньому — на другому. Завершується окостеніння великота малогомілкової кісток на 20−21-му роках життя людини.

Розвиток кісток заплесна, плесна і пальців

Надп’яткова кістка розвивається ендохондрально з одного центру окостеніння, що виникає в кінці восьмого або на початку дев’ятого місяця ембріонального розвитку. Окостеніння кістки завершується на 9−10-му році життя. П’яткова кістка також розвивається ендохондрально, але з двох центрів окостеніння, Первинний центр окостеніння з’являється в кінці шостого місяця ембріонального періоду, а вторинний — на кінець 8-го року життя. Завершується окостеніння у 18 років. Човноподібна кістка розвивається ендохондрально з одного центру окостеніння, що виникає на 4-му році життя, а завершується окостеніння у 18−22 роки. Кожна з клиноподібних кісток розвивається з одного центру окостеніння, що з’являється на дев’ятому місяці ембріогенезу, а завершується розвиток кісток у 20−21 рік. Кубоподібна кістка розвивається ендохондрально з одного центру окостеніння, що закладається на сьомому — дев’ятому місяцях внутрішньоутробного розвитку, а завершується окостеніння на 20-му році життя. Плеснові кістки та фаланги розвиваються ендохондрально з двох центрів окостеніння. Первинні центри виникають на третьому місяці ембріогенезу, а вторинні - на 5−7-му роках життя. Завершується окостеніння у 20−22 роки.

Вікові, статеві та індивідуальні особливості скелета вільної нижньої кінцівки Стегнова кістка у дітей перших років життя прямолінійна, а її шийка слабо виражена. У людей старшого віку кістково-мозкова порожнина збільшується, а кістка стає крихкою. У жінок кістка менша за розмірами і тонша. Іноді на верхньому кінці кістки розвивається третій вертлюг.

Наколінка може не бути з одного або, дуже рідко, з обох боків. Описано також подвійні та потрійні наколінки.

Великогомілкова кістка у дітей раннього віку більш зігнута, ніж у дорослих, а її нижня частина обернена присередньо. Іноді великогомілкова кістка відсутня з одного боку, це ж саме буває і з малогомілковою кісткою.

Найбільшу кількість варіантів та індивідуальних особливостей спостерігають на кістках стопи. Так, іноді можна побачити великий бічний відросток п’яткової кістки, а біля бічної поверхні надп’яткової кістки розміщується додаткова кістка тригранної форми. Часто крім цієї кістки бувають додаткові кістки, і тоді замість двадцяти шести кісток стопи їх виявляється тридцять і більше. Найбільше практичне значення має наявність додаткових пальців, які розміщуються біля великого пальця або біля мізинця. Іноді збільшується кількість фаланг. Бувають і інші варіанти.

Кістки черепа (6ssa cranii) поділяють на непарні (потиличну, клиноподібну, лобову, решітчасту, леміш) та парні (тім'яну, вискову, нижню носову раковину, слізну, носову).

Потилична кістка (os occipitaleРис. 1). На кістці виділяють чотири частини, розміщені навколо великого отвору (foramen magnum): основну (pars basilaris), дві бічні (partes laterales) та потиличну луску (squama occipitalis).

Рис. 1. Потилична кістка:

а — вигляд зовні: 1 — зовнішня потилична горбистість- 2 — верхня каркова лінія- 3 — нижня каркова лінія- 4 — потиличний виросток- 5 — основна частина, 6 — глотковий горбок- 7 — яремна вирізка- 8 — яремний відросток- 9 — зовнішній потиличний гребіньб — вигляд зсередини- 1 — борозна верхньої стрілкової пазухи- 2 — лямбдоподібний край- 3 — потилична луска- 4 — внутрішня потилична горбистість- 5 — внутрішній потиличний гребінь- 6 — соскоподібний край- 7 — борозна сигмоподібної пазухи- 8 — схил- 9 — основна частина- 10 — бічна частина- 11 — яремна вирізка- 12 — яремний горбок- 13 — яремний відросток- 14 — борозна поперечної пазухи.

Основна частина має форму клина. Верхня поверхня гладенька, вгнута і утворює схил (clivus), а нижня — нерівна і посередині має глотковий горбок.

На нижній поверхні бічних частин розміщені потиличні виростки (condyli occipitales), які зчленовуються з І шийним хребцем. Позаду від кожного з виростків розташована виросткова ямка, на дні якої відкривається непостійний отвір, де проходить вена, що відводить кров з вен порожнини черепа. Це один з венозних випускників, які є і на інших кістках черепа і можуть бути постійними та непостійними.

Крізь товщу потиличних виростків проходить канал під'язикового нерва, в якому е однойменний нерв. У бічній частині знаходиться яремна вирізка (incisura jugularis), яка разом з однойменною вирізкою кам’янистої частини вискової кістки утворює яремний отвір (foramen jugulare).

Потилична луска — найбільша частина потиличної кістки. Посередині зовнішньої поверхні її розташована зовнішня потилична горбистість, від якої відходять парні верхні каркові лінії.

На внутрішній поверхні луски є внутрішня потилична горбистість. В обидва боки від цього утвору відходять борозни поперечної пазухи — (sulcus sinus transversi), а догори — борозна верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superidris). Перелічені борозни поділяють внутрішню поверхню луски потиличної кістки на чотири ямки. До двох верхніх ямок прилягають потиличні частки великого мозку, а до двох нижніх — півкулі мозочка.

Спереду основна частина потиличної кістки з'єднується з тілом клиноподібної, її бічні частини — з висковими, а потилична луска — з тім'яними кістками.

Клиноподібна кістка (os sphenoidale) займає центральне положення серед кісток основи черепа (Рис. 2). Вона складається з тіла, малих та великих крил і крилоподібного відростка.

Тіло (corpus) має форму куба. Його верхня поверхня обернена в порожнину черепа і посередині має заглиблення — турецьке сідло (sella turcica), на дні якого є ямка, де залягає мозковий придаток (hypophysis). Всередині тіла кістки є порожнина — клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis), яка може поділятись на дві або більше частин кістковими перегородками. Клиноподібна пазуха містить повітря і за допомогою двох отворів на передній поверхні її тіла сполучається з носовою порожниною.

Малі крила (ala minor) у вигляді тонких пластинок відходять в обидва боки від передньоверхніх кутів тіла кістки. Біля ЇЇ основи розміщений початок зорового каналу (canalis opticus). Верхня поверхня малих крил обернена в порожнину черепа, а нижня — в очну ямку.

Великі крила (ala major) починаються з боків тіла і мають чотири поверхні. Мозкова поверхня обернена до порожнини черепа і має втиснення від мозку. Вискова-обернена латеральне і поділяється підвисковим гребенем на дві частини. Очноямкова поверхня утворює більшу частину зовнішньої стінки орбіти, а верхньощелепна бере участь у формуванні крилопіднебінної ямки. В основі крил є три отвори. Круглий отвір (foramen rotundum) лежить наперед та досерединиовальний (foramen ovale) розміщений дещо назад та назовні і остистий отвір (foramen spinosum), який лежить ззаду.

Між малими та великими крилами розташована верхня очноямкова щілина, яка з'єднує порожнину черепа з порожниною орбіти.

Крилоподібний відросток (processus pterygoideus) відходить від тіла кістки вниз. Він утворений бічною та присередньою пластинками, а між ними — крилоподібна ямка. В основі крилоподібного відростка спереду назад проходить крилоподібний канал.

Крізь усі отвори, щілини та канали клиноподібної кістки проходять судинно-нервові пучки.

Лобова кістка (os frontale) розміщена в передньому відділі черепа (Рис. 3). Вона складається з луски, двох очноямкових та носової частин.

Лобова луска (squama frontalis) на зовнішній, опуклій поверхні має два лобових горби. Спереду луска переходить у надочноямковий край, який латеральне продовжується в трикутної форми виличний відросток (processus zygomaticus), з'єднаний з однойменною кісткою.

У товщі нижнього відділу лобової луски залягає лобова пазуха (sinus frontalis). Кістковою перегородкою вона може бути розділена на дві або більше різних за розміром частин. Крізь отвір пазуха з'єднується з носовою порожниною.

Носова частина (pars nasalis) міститься посередині лобової кістки і з'єднується з носовими кістками та з лобовим відростком верхньої щелепи.

Очноямкова частина (pars orbitalis) кістки обернена в порожнину орбіти і утворює її стінку. В бічному відділі ЇЇ, біля основи виличного відростка, розміщена ямка слізної залози.

Між очноямковими частинами є глибока вирізка, яку заповнює решітчаста пластинка решітчастої кістки.

Решітчаста кістка (os ethmoidale) формою нагадує неправильний куб (Рис. 4). У кістці виділяють дві пластинки (решітчасту і перпендикулярну) та решітчастий лабіринт.

Решітчаста пластинка (lamina cribrosa) займає горизонтальне положення, заходить у решітчасту вирізку лобової кістки і утворює верхню стінку носової порожнини. Вона має 30−40 невеликих отворів, крізь які з носової порожнини в порожнину черепа проникають нюхові нервові волокна та судини.

Перпендикулярна пластинка (lamina perpendicularis) відходить униз від решітчастої пластинки і має дві частини: верхню, що лежить над решітчастою пластинкою і утворює півнячий гребінь (crista galli), і нижню (більшу), яка знаходиться в носовій порожнині і формує передньоверхню частину кісткової носової перегородки.

Решітчастий лабіринт (labyrinthus ethmoidalis) розташований з обох боків перпендикулярної пластинки. Кожен з лабіринтів складається з великої кількості решітчастих клітин (cellulae ethmoi-dales), що містять повітря, сполучаються між собою і вистелені слизовою оболонкою, яка продовжується в слизову оболонку носової порожнини. Решітчасті клітини поділяють на передні, які відкриваються в середній носовий хід, середні та задні, що відкриваються у верхній носовий хід.

Бічна стінка решітчастих клітин представлена тонкою кістковою очноямковою пластинкою, яка утворює більшу частину внутрішньої стінки орбіти.

На присередній стінці лабіринта розміщені два тонких, дещо вигнутих по краях і завернених назовні відростки, які звисають у носову порожнину: верхня носова раковина (concha nasalis superior) та середня носова раковина (concha nasalis media).

Леміш (vomer) — непарна, чотирикутна пластинка, яка утворює задній відділ носової перегородки. Зверху вона товща і розділена на дві частини — крила, які з'єднуються з тілом основної кістки. Нижній край тонший, нерівний, з'єднується з носовим гребенем верхньої щелепи. Передній край іде косо згори вниз і ззаду вперед та вниз і з'єднується з хрящовою частиною носової перегородки. Задній край лемеша гладенький, вільний і відокремлює один від одного задні носові отвори (choanae).

Тім'яна кістка (os parietale) парна, чотирикутної форми, утворює верхню та бічну частини черепного склепіння (Рис. 5). Вона має чотири краї (потиличний, лускоподібний, стріловий та лобовий), які відокремлюються один від одного кутами. На кістці виділяють внутрішню (вгнуту) та зовнішню (опуклу) поверхні.

Місце найбільшої опуклості кістки називають тім'яним горбом.

Паралельно стріловому краю кістки, на її внутрішній поверхні, розміщена борозна верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superioris), а біля потиличного кута кістки є невеликий тім'яний отвір, крізь який проходить венозний тім'яний випускник.

Обидві кістки з'єднуються між собою і утворюють стріловий шов. Лускоподібні краї сполучаються з лускоподібною частиною вискової кістки, утворюючи лускоподібний шов. Передні лобові краї з'єднуються з лобовою лускою лобової кісткивінцевий шов, а потиличний край — з лямбдоподібним краєм потиличної луски, утворюючи лямбдоподібний шов.

Вискова кістка (os temporale) розміщена в бічній частині черепа і є частиною його основи (Рис. 6). Вона складається з лускоподібної, барабанної та кам’янистої частин.

Лускоподібна частина (pars squamosa) має форму пластинки та розміщується в сагітальній площині. На ній виділяють вискову (зовнішню) та мозкову (внутрішню) поверхні. На мозковій поверхні луски чітко визначається артеріальна борозна, в якій проходить середня артерія твердої мозкової оболонки.

Від лускоподібної частини відходить у горизонтальному напрямі виличний відросток (processus zygomaticus), який з'єднується з виличною кісткою і утворює виличну дугу. На нижній поверхні лускоподібної частини розміщена нижньощелепна ямка (fossa mandi-bularis), в яку заходить суглобовий відросток нижньої щелепи.

Барабанна частина (pars tympanica) оточує спереду, знизу та ззаду зовнішній слуховий отвір (porus acusticus externus), що веде в середнє вухо (барабанну порожнину), розміщене в товщі кам’янистої частини.

Рис. 4. Решітчаста кістка: а — вигляд зверху: 1 — перпендикулярна пластинка- 2 — середня носова раковина- 3 — півнячий гребінь- 4 — решітчастий лабіринт- 5 — очноямкова пластинка- 6 — решітчаста пластинкаб — вигляд збоку- 1 — півнячий гребінь- 2 — решітчастий лабіринт- 3 — перпендикулярна пластинка- 4 — середня раковина носа- 5 — очноямкова пластинка.

Рис. 5. Права тім'яна кістка (вигляд зсередини):

1 — лобовий кут- 2- стрілоподібний край- 3 — борозна верхньої стрілової пазухи- 4 — потиличний кут- 5 — потиличний край- 6 — артеріальні борозни- 7- борозна сигмоподібної пазухи- 8 — соскоподібний кут-9 — лускоподібний край- 10 — клиноподібний кут- 11 — лобовий край.

Кам’яниста частина (pars petrosa) має вигляд тригранної піраміди, верхівка якої спрямована вперед та досередини, а основа зрощена з лускоподібною та барабанною частинами. Кам’яниста частина має три поверхні (передню, задню та нижню), між якими розрізняють верхній, передній та задній краї.

На передній поверхні, біля верхівки кам’янистої частини, розміщене добре виражене втиснення трійчастого нерва, де лежить трійчастий вузол.

На задній поверхні кам’янистої частини е внутрішній слуховий отвір (porus acusticus interims), який веде в однойменний хід, де проходять переддверно-завитковий та лицевий нерви.

Рис. 6. Вискова кістка:

а — вигляд зсередини. Краї лускоподібної частини: клиноподібний (1), тім'яний (2), потиличний (3) — 4 — борозна сигмоподібної пазухи- 5 — шилоподібний відросток- 6 — кам’яниста частина- 7 — верхівка кам’янистої частини- 8 — виличний відросток- 9 — артеріальна борозна- 10 — задня поверхня кам’янистої частини- 11 — внутрішній слуховий отвір- 12 — дугоподібне підвищення- 13 — покрівля барабанної порожниниб — вигляд знизу: 1 — м’язово-грубний канал- 2 — внутрішній отвір сонного каналу- 3 — зовнішній отвір сонного каналу- 4 — яремна ямка- 5 — потиличний край, 6 — соскоподібний відросток- 7 — шилососковий отвір- 8 — барабанна частина- 9 — шилоподібний відросток- 10 — нижньощелепна ямка- 11 — виличний відросток.

У товщі кам’янистої частини знаходиться барабанна порожнина (cavum tympani) із слуховими кісточками: стременом, ковадлом та молоточком. Барабанна порожнина соскоподібною стінкою відділяється від соскоподібної печери (antrum mastoideurn). В соскоподібній стінці є отвір, крізь який слизова оболонка барабанної порожнини продовжується в слизову оболонку печери. Соскоподібна печера розділена кістковими перегородками на соскоподібні клітини, заповнені повітрям. Розміри клітин варіюють.

У товщі кам’янистої частини є кістковий лабіринт (орган слуху та рівноваги — переддверно-завитковий орган).

На нижній поверхні кам’янистої частини міститься зовнішній отвір сонного каналу (canalis caroticus), в якому проходить внутрішня сонна артерія. Канал відкривається круглим отвором на верхівці кам’янистої частини. Дещо назад від сонного каналу знаходиться яремна ямка, в якій розміщується верхня цибулина внутрішньої яремної вени. На нижньому краї кам’янистої частини є вирізка, яка разом з однойменною вирізкою потиличної кістки утворює яремний отвір (foramen jugulare).

Між кам’янистою та лускоподібною частинами знаходиться м’язово-трубний канал (canalis musculotubarius), що веде в барабанну порожнину. В цьому каналі розміщена хрящова частина слухової труби.

На задній ділянці нижньої поверхні кам’янистої частини є добре виражений шилоподібний відросток (processus styloideus). Назад та назовні від нього знаходиться масивний соскоподібний відросток (processus mastoideus). Між шилоподібним та соскоподібним відростками розміщений шилососковий отвір (foramen stylomastoideum), через який з порожнини черепа виходить лицевий нерв.

За допомогою швів вискова кістка з'єднується з потиличною — потиличний шов, тім'яною — тім'яний шов, клиноподібною — клиноподібний шов та виличною — виличний шов.

Нижня носова раковина (concha nasalis inferior) — парна кістка, має вигляд опуклої пластинки, на якій знаходяться слізний, верхньощелепний та решітчастий відростки. Одним краєм вона прикріплюється до бічної стінки носової порожнини, утвореної верхньою щелепою, та до перпендикулярної пластинки піднебінної кістки, а другим краєм вільно звисає в носову порожнину.

Слізна кістка (os lacrimale) — парна, найтонша з усіх кісток черепа, овальної форми, розміщена в передній частині присередньої стінки орбіти. На передній частині зовнішньої поверхні кістки е слізна борозна, яка з однойменною борозною верхньої щелепи утворює носослізний канал (canalis nasolacrimalis), що відкривається у нижній носовий хід.

Передній край слізної кістки з'єднується з краєм лобового відростка верхньої щелепизадній край — з очноямковою пластинкою решітчастої кісткиверхній — з краєм очноямкової частини лобової кістки, а нижній — з краєм очноямкової поверхні верхньої щелепи.

Носова кістка (os nasale) — невелика, чотирикутної форми, трохи вигнута наперед пластинка, яка з'єднується з присереднім краєм другої носової кістки і утворює спинку носа. Вгорі вони з'єднані з лобовою кісткою, а з боків — з лобовими відростками верхньої щелепи. Нижні краї кісток беруть участь в утворенні грушоподібного отвору (apertura piriformis).

Кістки лиця (ossa faciei) представлені парними кістками (верхньою щелепою, піднебінною та виличною), а також непарною — нижньою щелепою. Крім того, за традицією разом з кістками лиця описують непарну під'язикову кістку.

Верхня щелепа (maxilla) — масивна кістка, з'єднана з усіма кістками лиця та деякими кістками черепа (Рис. 7). Вона бере участь в утворенні очної ямки, носової та ротової порожнин. У верхній щелепі розрізняють тіло та чотири відростки (лобовий, виличний, піднебінний і комірковий), які відходять у різні боки.

Тіло кістки (corpus maxillae) має чотири поверхні: очноямкову, передню, підвискову та носову. Всередині тіла знаходиться при-носова верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris), стінки якої вистелені слизовою оболонкою. Через верхньощелепний розтвір пазуха з'єднується з середнім носовим ходом.

Очноямкова поверхня тіла верхньої щелепи утворює дно орбіти. На ній є підочноямкова борозна, яка переходить у підочноямковий канал, що відкривається на передній поверхні тіла підочноямковим отвором (foramen infraorbitale). Під цим отвором, через який проходять судини та нерв, є невелика собача ямка (fossa canina), на дні якої починається однойменний м’яз. Трохи нижче від ямки є виступи зубних комірок, в яких залягають корені зубів.

Рис. 7. Права верхня щелепа:

а — вигляд зовні: 1 — лобовий відросток- 2 — передній слізний гребінь- 3 — слізна борозна: 4 — підочноямковий край- 5 — підочноямковий отвір- 6 — носова вирізка- 7 — собача ямка- 8 — передня носова остьУ — коміркові випини- 10 — коміркова дуга- 11 — верхньощелепний горб- 12 — підочноямкова борозна- 13 — виличний відросток- 14 — очноямкова поверхня- 6 — вигляд зсередини: 1 — лобовий відросток- 2 — слізний край- 3 — слізна борозна- 4 — верхньощелепна пазуха- 5, 7 — піднебінний відросток- 6 — комірковий відросток- 8 — різцевий канал.

Латеральніше і трохи назад від передньої поверхні знаходиться підвискова поверхня, на якій розміщений верхньощелепний горб і е коміркові отвори та канали.

Передня поверхня продовжується у носову поверхню тіла верхньої щелепи, що бере участь в утворенні бічної стінки носової порожнини. На ній є верхньощелепний розтвір (hiatus maxillaris), який сполучає носову порожнину з верхньощелепною пазухою. Біля основи лобового відростка спускається глибока слізна борозна, яка бере участь в утворенні носослізного каналу.

Лобовий відросток (processus frontalis) верхньої щелепи напрямлений догори, доходить до лобової кістки і бере участь в утворенні присередньої стінки орбіти та грушоподібного отвору носа.

Виличний відросток (processus zygomaticus) — широкий та короткий, з'єднується з однойменною кісткою.

Піднебінний відросток (processus palatinus) має вигляд товстої, короткої пластинки, яка відходить присередньоз'єднуючись з однойменним відростком другої верхньощелепної кістки, утворює більшу частину кісткового піднебіння. Між обома піднебінними відростками, близько від їх переднього краю, знаходиться різцевий отвір, що веде до різцевого канали.

Комірковий відросток (processus alveolaris) відходить від нижнього краю тіла кістки вниз у формі дуги, напрямленої опуклістю вперед та назовні. Нижня поверхня цієї коміркової дуги (arcus alveolaris) має 8−9 зубних комірок, відділених одна від одної міжкомірковими перегородками.

З іншими кістками черепа верхня щелепа з'єднується такими швами: з однойменною кісткою — міжщелепниміз слізною — слізно-щелепнимз лобовою — щелепно-лобовима також з виличною, клиноподібною, піднебінною, носовою та решітчастою кістками.

Піднебінна кістка (os palatinum) розміщена назад від верхньої щелепи і разом з нею бере участь в утворенні носової та ротової порожнин.

У кістці розрізняють перпендикулярну та горизонтальну пластинки. Горизонтальні пластинки піднебінних кісток, з'єднуючись між собою, формують задню частину серединного піднебінного шва, а з'єднуючись з піднебінними відростками верхньої щелепи — поперечний піднебінний шов. На горизонтальній пластинці розрізняють носову та піднебінну поверхні. Перша з них гладенька, а друга шорстка.

Перпендикулярна, або прямовисна, пластинка відходить від горизонтальної під прямим кутом угору і з'єднується з клиноподібною кісткою та верхньою щелепою.

На обох пластинках піднебінної кістки є кілька відростків, гребенів, отворів та борозен.

Вилична кістка (os zygomaticum) парна, за формою нагадує чотирикутник, на бічній поверхні якого знаходиться підвищення. Кістка заповнює простір між виличними відростками верхньої щелепи, лобової та вискової кісток і разом з останньою утворює виличну дугу. Крім бічної поверхні в кістці розрізняють також заглиблену вискову та вгнуту очноямкову поверхні. На кожній з поверхонь знаходиться отвір, крізь який проходять судини та нерви. Кістка укріплює лицевий скелет та має велике значення у формуванні типу лиця.

Нижня щелепа (mandibula) — непарна кістка, форма якої нагадує підкову (Рис. 8). В ній розрізняють тіло та дві гілки.

У тілі нижньої щелепи (corpus mandibulae) виділяють основу нижньої щелепи (basis mandibulae) та коміркову частину (pars alveo-laris).

Посередині основи, на зовнішній поверхні нижньої щелепи, розташована підборідна горбистість. Трохи вище і назад від горбистос-ті є два або більше підборідних отворів (foramen mentale), крізь які проходять однойменні судини та нерви. Посередині внутрішньої поверхні тіла нижньої щелепи знаходиться виступ — підборідна ость, до якої прикріплюються м’язи язика. Трохи нижче та лате-ральніше від неї розміщена двочеревцева ямка, де починається переднє черевце двочеревцевого м’яза. На бічних частинах внутрішньої поверхні тіла нижньої щелепи проходить щелепна-під'язикова лінія, від якої починається однойменний м’яз.

Рис. 8. Нижня щелепа:

a — вигляд зовні та спереду: 1 — головка нижньої щелепи, 2 — вінцевий відросток- 3- вирізка нижньої щелепи- 4 — отвір нижньої щелепи- 5 — підборідна горбистість- 6 — підборідний отвір- 7 — тіло нижньої щелепи- 8 — канал нижньої щелепи- 9 — кут нижньої щелепи- 10 — горбистість жувального м’яза- 11 — гілка нижньої щелепиб — вигляд ззаду: 1- отвір нижньої щелепи- 2 — щелепно-під'язикова лінія- 3 — підборідна ость- 4 — ямка під'язикової залози- 5 — крилоподібна горбистість- 6 — ямка піднижньощелепної слинної залози- 7 — двочеревцева ямка- 8 — кут нижньої щелепи.

Гілки нижньої щелепи (rami mandibulae) утворюють разом з тілом кут, до зовнішньої та внутрішньої поверхонь якого прикріплюються жувальні м’язи.

Кожна з гілок нижньої щелепи закінчується двома відростками: вінцевим (processus coronoideus) та суглобовим (processus condylaris), відокремленими один від одного вирізкою. Суглобовий відросток закінчується головкою нижньої щелепи (caput mandibulae), яка зчленовується з відповідною ямкою вискової кістки, утворюючи висково-нижньощелепний суглоб (articulatio temporomandibularisРис. 9).

На внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи є отвір нижньої щелепи (foramen mandibulae), який веде в канал нижньої щелепи. У каналі, який відкривається на передній поверхні тіла нижньої щелепи підборідним отвором, проходять судини і нерви, які іннервують зуби та ясна нижньої щелепи.

Рис. 9. Висково-нижньощелепний суглоб:

1 _ дуга вилична- 2 — кістка вилична- 3- шило-нижньощелепна зв’язка- 4 — бічні зв’язки висково-нижньощелепного суглоба- 5 — соскоподібний відросток.

Рис. 10. Схематичний рисунок швів черепа:

а — плоский шовб — лускоподібний шовв — зубчастий шов.

Під'язикова кістка (os hyoideum) розміщена між нижньою щелепою та щитоподібним хрящем гортані. Кістка має підковоподібної форми тіло та дві пари ріжків: малих — угорі та великих —унизу. До ріжків кістки прикріплюються наді підпід'язикові м’язи.

Череп у цілому. Кістки черепа з'єднуються між собою волокнистими, хрящовими, кістковими та м’язовими сполученнями. Багато кісток черепа з'єднуються між собою швами. Шов (sutura) — це такий вид з'єднання, коли між краями міститься шар (0,2 — 0,5мм) сполучної тканини. Залежно від форми країв кісток, які з'єднуються між собою, виділяють зубчасті, лускоподібні та плоскі шви. Зубчасті шви находяться між лобовою, тім'яною та потиличними кісткамилускоподібні - між висковими та тім'якими, а плоскими швами з'єднані кістки лиця, крім нижньої щелепи, яка зчленовується з висковими кістками висково-нижньощелепними суглобами (Рис. 10).

Вискові, клиноподібна та потилична кістки з'єднуються між собою хрящовими зчленуваннями, а під'язикова кістка з'єднується з черепом за допомогою м’язів.

У ділянці швів можуть бути вставні кістки. Відомі випадки, коли вставних кісток було до 100, а іноді з таких кісток складався мало не весь череп.

Череп умовно поділяють на черепне склепіння та основу.

Черепне склепіння (calvaria) утворюють лобова та потилична луски, лускоподібні частини вискових кісток та тім'яні кістки.

В черепному склепінні розрізняють зовнішню та внутрішню пластинки, між якими міститься губчатка (diploe). В губчатці проходить багато каналів, в яких лежать судини кісток, які крізь отвори в кістках сполучаються із судинами зовнішніх утворів голови та судинами оболонок мозку.

На внутрішній поверхні черепного склепіння є багато дрібних борозен, в яких розміщені гілки оболонкових артерій, а також пальцеподібні втиснення (impressiones digitatae), до яких прилягають закрутки мозку.

Основа черепа має складнішу будовуЇЇ поділяють на внутрішню та зовнішню основу (basis cranii externa et interna).

На внутрішній основі черепа виділяють три черепні ями (передню, середню та заднюРис. 11).

Передня черепна яма (fossa cranii anterior) утворена очноямковою частиною лобової кістки, малими крилами клиноподібної кістки та решітчастою пластинкою решітчастої кістки. В центрі передньої ями розміщений півнячий гребінь, а позаду від нього є численні отвори, крізь які проходять нитки нюхових нервів. Від середньої черепної ями передня яма відділена заднім краєм малих крил клиноподібної кістки.

Середня черепна яма (fossa cranii media) утворена клиноподібною та висковою кістками. В ямі виділяють три частини: дві бічні та центральну, утворену турецьким сідлом. На дні турецького сідла знаходиться ямка мозкового придатка, де розміщується мозковий придаток (hypophysis).

Попереду від неї знаходиться борозна перехрестя, яка продовжується в парний зоровий канал (canalis opticus), крізь який у порожнину черепа проходять зорові нерви. Між малими та великими крилами клиноподібної кістки розміщена верхня очноямкова щілина (fissura orbitalis superior), де проходять судини та нерви.

Біля верхівки кам’янистої частини вискової кістки поруч з внутрішнім отвором сонного каналу розміщується рваний отвір (foramen lacerum), крізь який проходять судини та нерви.

Крім того, середня черепна яма за допомогою овального, остистого та круглого отворів (foramen ovale, spinosum et rotundum) сполучається з крилопіднебінною і підвисковою ямками та із зовнішньою основою черепа. Крізь ці отвори в порожнину черепа та з неї проходять судини і нерви, оточені сполучною та жировою тканинами.

Межа між середньою та задньою ямами черепа проходить по верхньому краю кам’янистої частини вискової кістки та спинці турецького сідла.

Задня черепна яма (fossa cranii posterior) утворена тілом клиноподібної кістки, задніми поверхнями кам’янистих частин вискових кісток, потиличною кісткою та невеликими частинами тім'яних кісток. У центрі її є великий отвір, до якого спереду спускається схил, утворений тілами клиноподібної та потиличної кісток. Латеральніше від великого отвору розміщені яремні отвори (foramen jugulare), де закінчуються борозни сигмоподібних пазух.

У задню черепну яму відкривається внутрішній слуховий хід, там також знаходиться отвір каналу під'язикового нерва. В цій ямі розміщуються середній мозок, частина довгастого мозку та мозочок.

Зовнішню основу черепа умовно поділяють на передній та задній відділи. Передній відділ утворений піднебінними та комірковими відростками верхніх щелеп, а також горизонтальними пластинками піднебінних кісток. Задній відділ зовнішньої основи черепа складається з частини тіла і великих крил клиноподібної кістки, а також вискової та потиличної кісток.

Рельєф зовнішньої основи черепа дуже складний (Рис. 12). В її передній частині розташоване кісткове піднебіння (palatum osseum), по середній лінії якого проходить шов та починається різцевий канал. В його задньому відділі є поперечний піднебінний шов та великі і малі піднебінні отвори, які продовжуються в однойменні канали.

Кісткове піднебіння, крилоподібні відростки та леміш формують задні носові отвори (choanae), які ведуть у носову порожнину. Біля верхівки кам’янистої частини вискової кістки є рвані отвори, а латеральніше від них — остисті отвори та шилоподібні відростки.

У середній частині тіла потиличної кістки розміщується глоткових горбок, де прикріплюється глотково-основна фасція. Далі міститься великий отвір, по обох боках якого лежать потиличні виростки, що зчленовуються з першим шийним хребцем. В основі потилични-виростків проходять виросткові канали, латеральніше від яких знаходяться яремні отвори, де лежать цибулини однойменних вен. Ще далі назад розміщені соскоподібні відростки, попереду яких є зовнішні слухові отвори.

Крім вищеописаних утворів на черепі виділяють: носову порожнину, а також очні, вискові, підвискові та крилопіднебінні ямки.

Носова порожнина (cavitas nasi) є кістковою основою початкового відділу дихальної системи та органу нюху. Ця порожнина носовою перегородкою поділена на дві нерівні частини, які мають шість стінок: верхню, нижню, задню, передню, присередню та бічну. Найскладніший рельєф має бічна стінка, на поверхні якої знаходяться верхня, середня та нижня носові раковини. Носові раковини утворюють верхній, середній та нижній носові ходи, у які відкриваються приносові пазухи (Рис. 13).

Парні очні ямки (orbita) розміщуються з обох боків від носової порожнини і мають вигляд неправильних чотиригранних пірамід, верхівки яких обернені назад та присередньо.

В орбіті розміщуються: очне яблуко з оболонками, м’язами та очноямковою фасцією, зоровий нерв, слізна залоза, а також багато різних судин та нервів, вкритих жировою тканиною. В стінках очних ямок е багато отворів та щілин, крізь які проходять судини та нерви. Зорові канали зв’язують порожнину орбіти з середньою черепною ямоюнижня очноямкова щілина відкривається у підвискову та крилопіднебінну ямки, а носослізний канал — у нижній носовий хід. Крім того, є ще значна кількість отворів та щілин, де знаходяться різні морфологічні структури (Рис. 14).

Крилопіднебінна ямка (fossa pterygopalatina) знаходиться між верхньощелепним горбом, прямовисною пластинкою піднебінної кістки та крилоподібним відростком клиноподібної кістки. Ямка з'єднується з рваним отвором, середньою черепною ямою (крізь круглий отвір), носовою порожниною (через клинопіднебінний отвір) та очною ямкою (через нижню очноямкову щілину). Зовні клинопіднебінна ямка продовжується у підвискову ямку. У крилопіднебінній ямці є багато жирової тканини, де лежить однойменний парасимпатичний вузол і проходять судини та нерви.

Підвискова ямка (fossa infratemporalis) знаходиться на бічній поверхні черепа і утворена великим крилом клиноподібної кістки, бічною пластинкою клиноподібного відростка, лускоподібною частиною вискової кістки, підвисковою поверхнею верхньої щелепи, виличною кісткою та гілкою нижньої щелепи (Рис. 15). Ямка заповнена крилоподібними м’язами, судинами, нервами та жировою тканиною, яка продовжується у жирову тканину крилопіднебінної ямки.

Рис. 13. Бічна стінка носової порожнини:

1 — середня раковина носа- 2 — верхня раковина носа- 3 — клиноподібна пазуха- 4 — присередня пластинка крилоподібного відростка- 5 — перпендикулярна пластинка піднебінної кістки- 6, 8 — тверде піднебіння- 7 — різцевий канал- 9 — нижній хід носа- 10 — нижня раковина носа- 11 — середній хід носа- 12 — верхній хід носа- 13 — лобова пазуха.

Рис. 14. Орбіта та крилопіднебінна ямка:

1- лобова кістка- 2 — слізна кістка- 3 — ямка слізного мішка- 4 — носова кістка- 5 — верхньощелепна пазуха- 6 — крилоподібний відросток- 7 — крілопіднебінна ямка- 8 — очноямкова пластинка решітчастої кістки- 9 — клиноподібна кістка.

Рис. 5. Череп збоку:

1 — лобова кістка- 2 — тім'яна кістка- 3 — вискова кістка- 4 — вилична кістка- 5 — носова кістка- 6 — верхня щелепа- 7 — нижня щелепа- 8 — потилична кістка- 9 — клиноподібна кістка.

Рис. 16. Череп новонародженої дитини (вигляд збоку):

1 — переднє тім'ячко- 2 — клиноподібне тім'ячко- 3 — велике крило клиноподібної кістки- 4 — лобова луска- 5 — носова кісткав — слізна кістка- 7 — вилична кісткаS — верхня щелепа- 9 — нижня щелепа- 10 — барабанне кільце- 11 — лускоподібна частина вискової кістки- 12 — соскоподібний відросток- 13 — бічна частина потиличної кістки- 14 — соскоподібне тім'ячко- 15 — потилична луска- 16 — заднє тім'ячко- 17 — тім'яний горб.

Вискова ямка (fossa temporalis) знаходиться вище від підвискової ямки і відділяється від неї підвисковим гребенем. Стінки вискової ямки утворені тім'яною, висковою, клиноподібною, лобовою та виличною кістками, її порожнина заповнена висковим м’язом, його фасцією та жировою тканиною, яка спускається у підвискову ямку.

Розвиток кісток головивікові, статеві, індивідуальні та расові особливості їх.

На ранніх стадіях розвитку череп хребетних тварин і людини розвивається за єдиним типом. Цей факт має велике значення, бо доводить, що вищі хребетні тварини та людина походять від одного предка.

Відомо, що кістки черепа і лиця спочатку розвиваються самостійно і лише потім з'єднуються між собою. В розвитку їх виділяють перетинчасту, хрящову та кісткові стадії, які переходять одна в другу і відповідають формам філогенезу.

У зародка людини кістки черепа утворюються з хорди та мезенхіми, причому з хорди розвивається тільки його задня частина. В зв’язку з цим в закладці черепа розрізняють задню — хордальну і передню — прехордальну частини. Хордальна частина має більш складну будову і сліди сегментації, що нагадує розвиток хребта, і тим самим вказує на її зв’язок з осьовим скелетом.

Прехордальна частина, на відміну від попередньої, сформувалася в процесі філогенезу пізніше незалежно від осьового скелета і є опорою для головного мозку.

В онтогенезі з мезенхіми утворюється сполучна тканина, з якої формується перетинчастий череп. Далі розвиток окремих кісток черепа йде двома шляхами. У сполучній тканині перетинчастого черепа виникають ядра окостеніння, які розростаються і утворюють кістки, що дістали назву первинних, або покривних.

Інші кістки розвиваються на основі хряща, який заміщує сполучну тканину перетинчастого черепа. Це вторинні, або обкладові, кістки. У плоду первинних і вторинних кісток більше, ніж у дорослої людини, бо деякі з них зливаються між собою, причому зливаються кістки як однакового, так і різного походження.

До первинних кісток відносять верхню частину потиличної луски, тім'яні та лобові кістки, а також лускоподібні частини вискових кісток, носові, виличні, слізні кістки, верхню та нижню щелепи.

З хрящової тканини формуються потилична (за винятком частини луски), клиноподібна та решітчаста кістки, а також кам’яниста та барабанні частини вискових кісток, тіло під'язикової кістки тощо. До кісток різного походження слід віднести потиличну та вискові кістки.

Розвиток кісток лиця треба розглядати в зв’язку з розвитком нижчих хребетних тварин, зокрема риб, в яких протягом усього життя функціонує зябровий апарат, що складається з зябрових дуг та щілин.

У вищих тварин і людини на ранніх етапах розвитку зародка закладається сім зябрових дуг, з яких тільки перша та друга беруть участь в утворенні нижньої щелепи, слухових кісточок, шилоподібного відростка, виличної кістки та деяких інших.

З першої зябрової щілини розвиваються барабанна порожнина та слухова труба.

У потиличній кістці центри окостеніння з’являються в кожній частині на третьому місяці внутрішньоутробного розвитку. Зрошення бічних частин з лускою відбувається у 2−3 роки, а з основою — на 5−6-му роках життя.

У тілі клиноподібної кістки центри окостеніння утворюються на другому місяці ембріогенезу. Малі крила приростають до тіла на 6−7-му місяці ембріонального розвитку, а великі крила костеніють відразу після народження. Клиноподібна пазуха утворюється на 3-му році життя, а формування всієї кістки завершується у 14−15 років.

Лобова кістка розвивається з двох основних центрів окостеніння, що виникають на місці майбутніх лобових горбів на третьому місяці ембріогенезу, а лобова пазуха формується протягом першого року життя. Процеси окостеніння в лобовій кістці закінчуються на 5−7-му роках життя людини.

Решітчаста кістка починає костеніти на п’ятому місяці внутрішньоутробиого розвитку, а завершується окостеніння на 5-му році життя.

Невеликі кістки, а саме: лемім, нижня носова раковина, слізна, носова, вилична та піднебінна, розвиваються з одного — трьох центрів окостеніння, що з’являються в кінці другого — на початку третього місяця внутрішньоутробного життя. В цей же час починає костеніти і тім'яна кістка.

Центри окостеніння у висковій кістці закладаються послідовно, а саме: на другому місяці ембріогенезу — в лускоподібній частині, на третьому — в барабанній частині і на п’ятому місяці - в кам’янистій частині. Всі частини кістки зростаються між собою в перші два-три роки життя, а шилоподібний відросток приростає до кістки в період статевої зрілості.

Центри окостеніння в сполучній тканині на місці майбутніх верхньої та нижньої щелеп виникають у кінці другого місяця ембріогенезу. Поступово центри зрощуються між собою і протягом першого-другого років життя дитини остаточно формують ці кістки.

Найдовше у хрящовому стані знаходиться під'язикова кістка, яка починає костеніти на 1−2-му роках життя, а остаточно цей процес завершується в 25- 30 років.

Кістки голови новонародженого мають чимало відмінностей від кісток голови дорослої людини (Рис. 16). Так, багато кісток черепа новонародженого складаються з кількох частин. Між кістками та їхніми частинами є великі прошарки перетинчастої сполучної тканини і хряща, які називають тім'ячками (fonticuli cranii). їхні розміри мають значні індивідуальні коливання, що залежать від швидкості окостеніння кісток.

Найбільшим є непарне переднє тім'ячко (fonticulus anterior) ромбоподібної форми розміром 3X2 см, що знаходиться між лобовою та тім'яними кістками. Остаточно воно заміщується кістковою тканиною на другому році життя.

Трохи менше від нього і також непарне заднє тім'ячко (fonticulus posterior), утворене потиличною та тім'яними кістками. Воно має трикутну форму, розміри 1 X 0,5 см і костеніє на другому місяці після народження.

Клиноподібні і соскоподібні тім'ячка (fonticulus sphenoidalis et mastoideus) парні, неправильної прямокутної форми, знаходяться на бічних поверхнях черепа. Вони заміщуються кістковою тканиною на третьому місяці життя. Крім вищезгаданих бувають додаткові тім'ячка, які заростають відразу після народження дитини.

У зв’язку з наявністю тім'ячок та інших прошарків перетинчастої сполучної тканини череп новонародженого дуже еластичний, що сприяє проходженню дитини крізь родові шляхи матері, а в перші місяці життя — нормальному розвитку головного мозку.

Вивчення кісток голови дітей перших років життя та дорослих дає змогу констатувати в дітей значний розвиток черепа порівняно з лицем, а також відсутність або малі розміри приносових пазух.

У людей похилого віку поступово зменшується товщина кісток, з’являються додаткові порожнини, кістки стають більш крихкими.

Кістки голови дорослої людини мають неповторні індивідуальні особливості, до яких відносять асиметрію кісток, додаткові відростки, ямки, отвори, вставні кістки та ін.

Незважаючи на це, можна виявити ознаки, характерні для кісток голови чоловіків і жінок. Жіночий череп менший і легший за чоловічий, в ньому мало розвинені приносові пазухи, різні відростки й лінії. Більш тонкі відмінності визначають за допомогою вимірів та їхньої математичної обробки.

Крім вікових, статевих та індивідуальних особливостей кістки голови мають деякі риси, характерні для різних рас. Антропологічними дослідженнями доведено, що сучасне людство перебуває на одній стадії розвитку і расові особливості не дають підстав розділяти його на «вищі» і «нижчі» раси.

Серед аномалій і вад розвитку кісток голови найчастіше трапляються дефекти, пов’язані з порушенням росту окремих кісток та їхніх з'єднань.

Список використаної літератури.

1. 1.Очкуренко О. М., Федотов О. В. Анатомія людини: Навч. посібник. — 2-ге вид., — К.: Вища шк., 1992.

2. 2.Свиридов О.І. «Анатомія людини» — Київ, Вища школа, 2001.

3. 3.Гаврилов Л. Ф., Татаринов В. Г. Анатомия: Учебник. — К., 1985.

4. 4.Паталогическая анатомия. Струков А. И., Серов В. В., Москва, «Медицина», 1995 г.