Хвороби шкіри. 
Первинні і вторинні елементи висипів на шкірі

РЕФЕРАТ

на тему:

Хвороби шкіри.

Первинні і вторинні елементи висипів на шкірі

Основним полем діяльності косметолога будь-якого рівня знань є шкіра, на якій, мов у дзеркалі, відбивається стан внутріш­ніх органів і систем. Шкіра протягом життя піддається впливу навколишнього середовища (сонячне випромінювання, перепади температури, вологість тощо). Крім того, серед клінічних ознак деяких захворювань є висипання на шкірі.

Дерматологія — складна, багатопланова галузь медицини, опа­нування якою вимагає декількох років навчання. За цей час май­бутній лікар має вивчити захворювання шкіри в повному обсязі. Косметик також повинен мати елементарне уявлення про клінічні ознаки цих хвороб. За необхідності він зможе вчасно направити клієнта до лікаря-дерматолога, щоб не заразитися самому у ви­падку контагіозного захворювання та щоб не заразилися інші па­цієнти салону. Всі ці питання описані в даному розділі.

Первинні і вторинні елементи висипів на шкірі.

Первинні і вторинні елементи висипів на шкірі - це своєрід­на абетка для розуміння хвороб шкіри (рис. 2.1).

Первинні елементи — це різні висипання, що виникають на незміненій, нормальній шкірі.

Вторинні елементи — це зміни шкіри, які розвинулися внаслі­док трансформації первинних елементів у процесі перебігу шкір­ної хвороби.

Первинні елементи можуть бути такими, що піднімаються над рівнем шкіри, й такими, що не піднімаються, непорожнинними і порожнинними.

1. Плями (maculae) належать до непорожнинних, морфологіч­них елементів, що не піднімаються над шкірою, колір шкіри змінений на обмеженій ділянці, щільність не відрізняється від.

Рис. 2.1.

Первинні (7−6) та вторинні (7−12) елементи висипань на шкірі:

1 — пляма- 2 — папула- 3 — вузол- 4 — пухир- 5 — пухирець- 6 — міхур- 7 — кірка;

8 — ерозія- 9 — виразка- 10 — тріщина- 11 — рубець- 12 — лусочка здорових ділянок шкіри. Плями підрозділяються на запальні і незапальні.

Запальні плями зумовлені локальним розширенням кровонос­них судин. До них належать:

розеола — пляма розміром до нігтя мізинця, колір — різні від­тінки рожевого і червоного, зникає при натисненні;

еритема — пляма розміром від нігтя мізинця і більше, зникає при натисненні.

Незапальні плями характеризуються відсутністю запалення і можуть бути:

— гіперпігментовані, наприклад, ластовиння;

— депігментовані, наприклад, вітиліго;

— судинні, наприклад, синець, різні види телеангіектазій.

У процесі зворотного розвитку на місці плям не залишається ніяких слідів.

2. Вузлик, або папула (papula) — непорожнинний елемент, що піднімається над рівнем шкіри. Його величина може варіювати від просяного зерна до долоні, форма — напівкуляста чи у вигля­ді конуса, колір — може варіювати, у процесі зворотного розвит­ку може зникати безслідно.

3. Вузол (nodus) — непорожнинний елемент, що залягає в гли­боких шарах шкіри і злегка піднімається над неюрозміром з лі­совий горіх і більше. Залишає після себе рубець.

4. Горбок (tuberculum) — непорожнинний елемент, обмеже­ний, щільний, що піднімається над рівнем шкіри, розміром від просяного зернятка до горошиниколір — від рожевого до си­нюшно-багряного, розташовується в дермі і залишає після себе рубець.

5. Пухир (urtica) — непорожнинний, що піднімається над шкірою, гострозапальний елемент, розміром від 2−3 мм до 3 см і більше, від блідо-рожевого до червоного кольору. Виникає в результаті обмеженого набряку сосочкового шару шкіри з одно­часним розширенням капілярів. Супроводжується сильною сверблячкою.

6. Пухирець (vesicula) — поверхневий, порожнинний, що під­німається над рівнем шкіри елемент, який містить серозну ріди­ну. Розмір — від просяного зерна до горошини. Розташовується в епідермісі або під ним. Розвиваючись, може розкритися з утво­ренням ерозії чи підсохнути з утворенням лусочки. На місці лу­сочки чи ерозії залишається тимчасова гіперабо депігментація.

7. Міхур (bulla) — порожнинний елемент, за розміром біль­ший, ніж пухирець. Залягає на тій же глибині, що й пухирець. Вміст міхура може бути серозним, кров’янистим чи гнійним. Мо­же розкритися з утворенням значної ерозії і з наступною тимча­совою гіперпігментацією.

8. Гноячок (pustula) — за­пальний, порожнинний, що під­німається над рівнем шкіри еле­мент. Залежно від глибини за­лягання і збудника розрізняють кілька видів гноячків (рис. 2.2):

а) стафілококові - збудни­ками є стафілококияк прави­ло, пов’язані з волосяними фо­лікулами, тому мають назву «фолікулярні пустули»:

Рис. 2.2. Розвиток стафілококових гноячків:

1 — остіофолікуліт- 2 — фолікулітЗ — фурункул- 4 — карбункул остіофолікуліт — гнійне запалення охоплює устя волосяно­го фолікула. Розмір — з просяне зерно, вміст гноячка — густий вершкоподібний гній блідо-жовтого кольору, супроводжується сверблячкоюпроходить безслідно;

— фолікуліт — до процесу запалення втягнуто весь волосяний фолікул, але без навколишніх тканин. Може супроводжуватися болючими відчуттями. Залишає рубчик;

— фурункул — уражений весь волосяний фолікул і навколиш­ні тканини. Супроводжується сильним болем, може підвищувати­ся температура, особливо небезпечна локалізація в ділянці носо-губного трикутника. На місці фурункула залишається рубець;

— карбункул — до процесу втягнуто кілька волосяних фолі­кулів з утворенням великого запального ущільнення шкіри аж до глибоких шарів дерми. Колір інфільтрату — застійне черво­ний, на поверхні - гнійні стержні. Завжди негативно познача­ється на загальному стані пацієнта. Залишає після себе грубий рубець;

б) стрептококові - збудником є стрептококи, елементи, не пов’язані з волосяними фолікулами:

— фліктена: в’ялий поверхневий пухирець, що містить гній со­лом'яно-жовтого кольору, може зливатися у вогнища. Має тен­денцію до поширення на сусідні ділянки. У цьому випадку зветь­ся імпетиго. Хворіють діти і молоді жінки. Минає безслідно;

— заїда: різновид фліктени, що розміщується в кутиках рота;

— ектима: глибокий гнійник із в’ялою поверхнею і вмістом со­лом'яно-жовтого кольору, швидко проривається з утворенням глибокого дефекту тканин у вигляді виразки. Загоюючись, завжди залишає рубець (див. розділ 2.9).

Вторинні елементи розвиваються внаслідок трансформації первинних елементів.

1. Гіперпігментація — збільшення кількості меланіну в епідер­місі на місці розташування первинних морфологічних елементів.

2. Депігментація — тимчасове чи стійке знебарвлення шкіри на місці первинних морфологічних елементів.

3. Лусочка (squama) — скупчення відторгнутих клітин рогово­го шару, а іноді й клітин глибших шарів епідермісу, які склею­ються між собою.

4. Кірка (crusta) утворюється на шкірі при висиханні вмісту пухирців, пухирів, гноячків, секрету ерозій і виразок. Залежно від секрету можуть бути серозними, кров’янистими, гнійними, комбі­нованими.

5. Ерозія (erosio) — дефект шкіри в межах епідермісурозви­вається в результаті розриву пухиря, пухирця, гноячка.

6. Садно (excoriatio) — дефект шкіри, що утворюється в ре­зультаті поверхневої травми (наприклад, при розчісуванні).

7. Виразка (ulcus) — дефект шкіри, що може розвиватися в межах дерми, гіподерми, аж до м’язів і кісток на місці глибоких пустул, горбків чи вузлів. Після себе завжди залишає рубець.

8. Тріщина (fissura) з’являється внаслідок втрати шкірою елас­тичності при запаленні чи надмірній сухості. Може бути повер­хневою чи глибокою. Утворюється частіше в місцях природних шкірних складок чи у місцях з підвищеним натягом шкіри (нап­риклад, над суглобами).

9. Рубець (cicatrix) — сполучна тканина, що утворюється на місці глибокого порушення цілісності шкіри і є проявом захисної реакції для найшвидшого закриття шкірного ушкодження. Рубці можуть бути гіпертрофічними — такими, що піднімаються над рівнем шкіри, атрофічними — розташованими нижче рівня шкіри, і келоїдними (особливий вид гіпертрофічного рубця).

10. Ліхеніфгкація — зміна шкіри, проявом чого є її ущільнен­ня і надмірне посилення шкірного малюнка. Часто виникає на місці уражень, викликаних хронічними захворюваннями шкіри, що супроводжується свербінням.

11. Вегетація — розростання епітелію і сосочкового шару дер­ми, що нагадує цвітну капусту. Розвивається на поверхні вузли­ків, ерозій, виразок, особливо якщо вони розміщуються в природ­них складках шкіри.

12. Атрофія — стоншення всіх шарів шкіри з випаданням волосся на ураженій ділянці.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. — М.: Медицина, 1980. — 288 с.

2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законо­давчих та нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.

3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри лю­дини. — К.: Здоров’я, 1965. — 304 с.

4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. — М.: Медицина, 1974. — 224 с.

5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.: Косметика й медицина, 2003. — 224 с.

6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. — 176 с.

7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.

8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. — 416 с.

9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999;2000.

10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А. Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.

11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология: Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.

12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Космето­логия: Теория й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.

13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000;2004.

14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd At­las. — Urban&-Shwarzenberg, 1992. — 384 s.