Загальні поняття про захворювання «Холера» та історичні дані про її виникнення

холера епідеміологія лікування клінічний Холера (син.: холера азіатська, холера Ель-Тор) — гостра, особливо небезпечна інфекційна хвороба, що спричиняється холерними вібріонами, має фекально-оральний механізм зараження, характеризується епідемічним поширенням та клінічною картиною тяжкого гастроентериту з різким зневодненням організму, розладами гемодинаміки.

Історичні дані. Холера належить до найдавніших хвороб людини. Назва її, як вважають, походить від грец. cholera — жолоб, ринва. В історії холери умовно виділяють чотири періоди. Перший період поширення холери тривав від стародавніх часів до 1817 р. Саме в ті часи холера була ендемічною хворобою для країн Південно-Східної Азії, розташованих у басейні рік Ганг і Брахмапутра. Є всі підстави вважати епідемічним первинним осередком холери Індію. У 1817 р. холера поширилась за межі Індії, на Філіппіни, в Китай, Японію, регіони Північної та Східної Африки, а пізніше через південні райони Росії, Закавказзя в країни Європи, зокрема на територію сучасної України. Протягом другого періоду в історії холери (1817—1926 pp.) спостерігалось шість спустошливих пандемій холери (1817—1823, 1826—1837, 1846—1862, 1864—1875, 1883—1896, 1902—1925 pp.).

Вперше холерний вібріон, як імовірний збудник хвороби, був описаний у 1849 p. Pouchet, в 1853 р. Расіпі і в 1874 р. Е. Недзведським, Проте лише в 1883 р. на початку п’ятої пандемії R. Koch виділив холерного вібріона в чистій культурі і описав його властивості. У 1906 p. F. GotSchlich на карантинній станції Ель-Тор виділив інший біологічний варіант вібріона, який відрізнявся від «класичного» здатністю гемолізувати еритроцити барана. Цей вібріон був відомий і раніше як збудник холероподібних хвороб, але його не визнавали за збудникахолери.

У третьому періоді історії холери (1926—1960 pp.) вона знову спостерігалась в ендемічних регіонах Південно-Східної Азії (Індія, Пакистан, Бангладеш) У 1937—І939 pp. на острові Целебес (Сулавесі) в Індонезії виник спалах «холероподібної» хвороби з високою (70%) летальністю, яка була спричинена вібріоном Ель-Тор. З 1961 р. ця хвороба поширилася на інші країни.

З 1961 р. розпочався четвертий період поширення холери (сьома пандемія), який продовжується і досі. Рішенням ВООЗ (1962) вібріон Ель-Тор офіційно визнаний як збудник холери. Сьома пандемія холери, спричинена саме цим збудником, характеризується деякими клініко-епідеміологічними особливостями. У 70—80-і роки пандемія досягла країн Європи (в тому числі спостерігалась на півдні України) та Африки. Починаючи з 1970 р. холера щорічно реєструвалася у 30—40 країнах світу. За неповними даними ВООЗ, за період з 1961 по 1984 pp. у світі на холеру перехворіли 1,5 млн. чоловік. Більша частина всіх випадків холери припадала на країни Африки, де її окремих регіонах сформувалися стійкі ендемічні осередки. Останнім часом захворюваність на холеру залишається досить високою. Особливо небезпечна епідемічна ситуація склалася на початку 90-х років у країнах Латинської Америки. У ці ж роки холера реєструвалась в Індії, Австралії, США, Англії, Франції, Іспанії, Румунії, Україні. Насторожує те, що поряд з холерою Ель-Тор стали частіше реєструватися випадки хвороби, спричиненої класичним біоваром холерного вібріона.