Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Особливості формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності

ДипломнаДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Отже, виховуючи культуру поведінки в дітей, самі дорослі повинні постійно стежити за своєю поведінкою, бути зразком для них. Це одне з основних положень педагогіки повинне бути донесене до батьків і інших вихователів. Часто діти не виконують правила культури поведінки й тому, що дорослі не дотримують єдності в тих вимогах, що пред’являють дітям. Різнобій у вимогах буває значним. Наприклад… Читати ще >

Особливості формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Особливості формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності

Вступ

У період побудови незалежної суверенної самостійної держави ключовим завданням є розвиток духовності особистості, громадянина. Особливо це актуальним є для підростаючого покоління та молоді. У цьому контексті організація дозвілля учнівської молоді є складною і суперечливою проблемою. З одного боку, маючи можливість вибирати заняття на дозвіллі за власним бажанням, школярі часто не готові до свідомого вибору видів діяльності, які сприяли б повноцінному формуванню особистості. З іншого боку, учні загальноосвітньої школи, прагнучи до самостійності у виборі форм дозвілля, обмежені певними соціальними ролями порівняно зі своїми старшими друзями. Отож, не маючи стійких інтересів щодо організації вільного часу, школярі охоче переймають від дорослих його зразки та моделі, до того ж не завжди позитивні й відповідні рівню їх психічного та фізичного розвитку, потребам та інтересам. А це породжує пасивність при залученні до духовних цінностей.

Як наслідок, сьогодні очевидним є зниження моральних цінностей, низький рівень загальної культури як населення в цілому, так і підростаючого покоління зокрема. Саме тому актуальною нині є проблема виховання культури поведінки особистості. Ця проблема є багатоаспектною і від її успішного розв’язання залежить розвиток у підростаючого покоління високих моральних якостей, справжнього духовного багатства.

Філософи і психологи, педагоги і соціологи, культурно-освітні працівники досліджують сутність та особливості цілеспрямованої організації культури поведінки школярів. У вітчизняній системі освіти особлива увага приділяється моральному вихованню підростаючого покоління. Одним із напрямів у моральному розвитку дитини є виховання культури поведінки.

У соціально-педагогічній науці є вже чималі доробки з проблеми формування культури поведінки молодшого школяра. Так, зокрема з таких проблем як: морально-етичне виховання молодших школярів: А. Богуш, А. Каніщенко, А. Корнійчук, В. Мацулевич, Н. Смовська, К. Щербакова; виховання культури поведінки учнів: В. Білоусова, Н. Богданова, Т. Говорун, Н. Кисельова.; етики взаємин у шкільному колективі: В. Білоусова, О. Матвієнко.

Однак, питання виховання культури поведінки сучасного школяра є важливим не лише в аспекті дослідження шкільного навчально-виховного процесу, але й у дозвіллєвій діяльності, оскільки шкільна молодь багато часу проводить поза школою (в позашкільних установах, культурно-естетичних закладах), взагалі на вулиці, спілкуючись з друзями.

Дуже часто в організації вільного часу учнівської молоді трапляються суттєві педагогічні помилки, професійна некомпетентність, а також небажання організаторів брати на себе відповідальність. Далеко не поодинокі випадки, коли організація вільного часу школярів зводиться або до окремих розважальних заходів, або до перенесення в сферу дозвілля методів і форм навчальної діяльності. Отже, учнів вабить те, де може і не бути соціально корисної, цікавої для них справи, але є реальний ризик, можливість проявити себе, хай навіть у сумнівних вчинках.

За багато попередніх років діяльність соціальних інститутів дозвілля в нашій державі мала політизований, заорганізований характер. Їх діяльність дуже часто була відірвана від реальних дозвільних інтересів шкільної молоді. Вони не стимулювали у неї соціально-культурну творчість, не формували справжньої культури дозвілля.

Здійснений нами аналіз наукових соціально-педагогічних досліджень та стану практичної роботи свідчить про недосконалість цілісної виховної системи формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності.

Актуальність та недостатній рівень розробки визначеної проблеми в педагогічній теорії та шкільній практиці зумовили вибір нами теми дипломного дослідження — «Особливості формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності».

Об'єкт дослідження: формування культури поведінки особистості.

Предмет дослідження: зміст, форми і методи формування культури поведінки у сучасних школярів в умовах дозвіллєвої діяльності.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність педагогічних умов формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні того, що формування культури поведінки в сучасних школярів буде ефективним за таких умов:

— врахування в організації дозвіллєвої діяльності вікових та індивідуальних особливостей учнів;

— системна організація дозвіллєвої діяльності (зміст, нові методики) відповідно до інтересів учнів і їхнього досвіду;

— єдність вимог зі сторони педагогічного колективу, батьків, родини, близького оточення;

— систематичність і системність виховної роботи в школі та поза школою;

— культура поведінки педагогів і батьків.

Гіпотеза конкретизується в процесі вирішення таких завдань:

1. Проаналізувати стан дослідження проблеми в соціально-педагогічній літературі; визначити особливості формування культури поведінки сучасних школярів.

2. Обґрунтувати педагогічні умови формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності.

3. Описати та обґрунтувати методику експериментального дослідження.

4. Проаналізувати експериментальні дані та запропонувати методичні рекомендації щодо оптимізації процесу формування культури поведінки школярів.

Методи дослідження: теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння, систематизація, класифікація та узагальнення даних соціально-педагогічної літератури з проблеми дослідження, вивчення та узагальнення досвіду роботи педагогів; емпіричні методи дослідження: бесіди, анкетування, спостереження, аналіз та узагальнення незалежних експертних характеристик, що сприяли вивченню реального стану проблеми у сучасній освіті; педагогічний експеримент, статистична та аналітична обробка даних дослідження.

База дослідження: дослідження проводилось на базі Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня с. Смолярі, Старовижівського району, Волинської області.

Практичне значення здобутих результатів: на основі матеріалів дослідження були розроблені методичні рекомендації для соціальних педагогів щодо оптимізації роботи по формуванню культури поведінки молодших школярів.

1. Теоретичні основи формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності

1.1 Аналіз соціально-педагогічної літератури з проблеми дослідження

Проблема формування культури поведінки в дозвіллєвій діяльності особистості хвилює не лише педагогів, але й учених з інших наукових галузей. Філософи і психологи, педагоги і соціологи, вчителі, вихователі й культурно-освітні працівники досліджують сутність та особливості цілеспрямованої організації культури поведінки підростаючого покоління в дозвіллєвій діяльності.

Для більш глибокого розкриття досліджуваної проблеми доцільно, на нашу думку, зупинитись на теоретичних засадах сутності двох важливих питань: по-перше, поняття дозвілля та дозвіллєвої діяльності; по-друге, культури поведінки як результату виховання, особистісного становлення.

Як свідчить аналіз різних наукових джерел, проблема формування культури дозвілля не нова. У світі філософії, психолого-педагогічної теорії та практики вона привертала увагу з давніх-давен, наприклад, з часів афінської системи виховання. Ідеї давньогрецьких мислителів (Сократа, Платона, Аристотеля, Демокрита та ін.) про необхідність формувати не лише тіло, а й душу, залишаються актуальними й сьогодні. Змінилися лише зміст, форми, методи формування культури дозвілля людини, а ідеї, висловлені кілька тисячоліть тому, продовжують розвиватися. Вони мали великий вплив на формування педагогічної теорії та практики.

Інтерес до проблем вільного часу на Заході з’явився в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. Однією з перших у цій галузі була книга засновника технократичного напряму в соціології Т. Веблена «Теорія бездіяльного часу» (1899 р.). Поштовхом до подальшого вивчення вільного часу став швидкий розвиток у 20-ті роки конкретних емпіричних досліджень, насамперед у США.

Сьогодні дієвою є так звана соціально-культурна концепція вільного часу, яка в розумінні його сутності трактує дозвілля вже як осмислений компонент змістовної та високоефективної зайнятості для всебічного та творчого розвитку особистості, пов’язуючи цей процес з певним рівнем культури проведення вільного часу як інтегративної культурної діяльності. Оволодіння цією культурою починає входити складовим елементом в соціальне виховання особистості.

У соціально-педагогічній літературі виділяються три рівні регулювання вільного часу:

— адміністративний або авторитарний, тобто такий, який ґрунтується на примусі, зовнішньому авторитеті, нав’язаний людині ззовні, навіть якщо бажання чи інтереси людини суперечать тому, що від неї вимагають;

— стимулюючий, за якого ззовні нав’язана людині діяльність поєднується з частковим використанням її інтересів, але коли діяльність, яка вимагається, ще не стала для людини її внутрішнім переконанням, потребою. Це своєрідний «соціальний контроль», який використовує всі важелі впливу на регулювання діяльності людини у вільний час;

— мотиваційний, сутність якого полягає в тому, щоб регулювати використання вільного часу через внутрішні інтереси і переконання особи.

В контексті нашого дослідження важливою є думка про те, що саморегулювання вільного часу слід розглядати як властивість особи, як показник її зрілості, потенціалу її розвитку, сформованості здібності до організації свого часу.

Сьогодні соціальний обов’язок молодої людини виявляється в її здатності до творчого засвоєння цінностей культури, до постійного культурного самовдосконалення, до свідомого переборювання внутрішньої душевної інерції. В. Андрущенко слушно зауважив, що людина повинна замислитися над своїм життям і навчитися володіти собою в ім'я культурного саморозвитку.

Дозвіллєва діяльність вимагає розуміння її необхідності і змісту. Особистий зміст діяльності молоді полягає у створенні і усвідомленні молодою людиною системи власних, індивідуальних цінностей. Як стверджує І.Д. Бех, «ціннісна система людини розуміється як складно побудований регулятор людської життєдіяльності, якій відображує у своїй структурній організації і змісті особливості об'єктивної дійсності, що охоплює і зовнішній для людини світ, і саме людину в усіх її об'єктивних характеристиках» [3, 4].

В міру того, як індивідуальний фонд вільного часу збільшується, відчувається настійна потреба в науково обґрунтованій, осмисленій організації дозвілля.

Науковці А.Г. Єфтєєва і Е. В. Соколов порушують проблему раціоналізації діяльності на дозвіллі. Під цим вони розуміють максимальне використання ресурсів організму, психіки відповідно до природних ритмів життєдіяльності.

Раціональна діяльність на дозвіллi включає гармонійне співвідношення рекреаційних і розвиваючих занять. При цьому відпочинок і розваги стають змістовними, продуктивними і конструктивними. Ця ж раціоналізація діяльності на дозвіллі вимагає від людини свідомого ставлення до вільного часу, вміння його планувати, мотивувати вибір того чи іншого заняття.

Виховання раціонального стилю використання вільного часу пов’язане з виробленням таких особистісних властивостей, як цілеспрямованість, систематичність, активність, увага, вміння швидко переключатися з відпочинку на інші заняття, діяти відповідно до поставленої мети.

Один з головних напрямів раціоналізації діяльності на дозвіллі - орієнтація на розвиток творчості. Однак Е. Соколов тут же додає, що якісь частки дозвілля чи аспекти його повинні уникнути раціоналізації. Інакше дозвілля нічим не відрізнятиметься від праці.

Психолог О. Кронік, порушуючи питання про оптимальне сполучення форм занять на дозвіллі, акцентує увагу на мірі напруженості переживання часу, що властива тій чи іншій людині. При цьому дослідник вирізняє людей двох протилежних типів: одні завжди поспішають, у них багато справ, весь день розписаний по хвилинах, час минає дуже швидко, організовано (висока міра напруженості переживання часу); у інших — час минає одноманітно, повільно, неорганізовано (низька міра напруженості переживання). Тут О. Кронік пропонує такі стратегії організації вільного часу: в першому разі - «розрядку», тобто добір занять для зняття втоми, надмірної напруги, стресового стану; в другому — «зарядку», що передбачає активізацію особистості. Заняття на дозвіллі типу «розрядка» — це сімейні вечори, жартівливі конкурси й олімпіади, використання ігрового спілкування, вечори-мрії, колекціонування тощо.

Проблема організації дозвіллєвої діяльності особистості знайшла також відображення в працях таких відомих науковців як: В. Барвінок, Л. Білоножко, Л. Виготський, О. Дейс, Д. Ельконін, С. Рубінштейн, Н. Флегонтові, Г. Цусіна та ін.

На думку багатьох вчених, позашкільні навчально-виховні заклади дають додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь та навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій саморегуляції та організації змістовного дозвілля.

У контексті нашого дослідження значний інтерес мають праці вчених, зокрема, з таких проблем: морально-етичне виховання молодших школярів: А. Богуш, А. Каніщенко, А. Корнійчук, В. Мацулевич, Н. Смовська, К. Щербакові; виховання культури поведінки учнів: В. Білоусова, Н. Богданова, Т. Говорун, Н. Кисельова та ін.; етики взаємин у шкільному колективі: В. Білоусова, О. Матвієнко.

У процесі дослідження нами встановлено, що заклади культурно-дозвіллєвої сфери та позашкільні заклади одночасно можуть вирішувати подвійне завдання: по-перше, допомагати формувати культуру вільного часу тих школярів, які стали їх учасниками; по-друге, разом з іншими виховними установами створювати в регіоні соціально-культурне середовище для використання вільного часу. Вирішення таких завдань має виняткове значення для формування культури поведінки сучасних школярів.

На нашу думку, формування культури поведінки школярів має стати першочерговим завданням всієї системи навчально-виховного процесу як у школі, так і поза її межами: в сім'ї, на вулиці, і розпочинатися цей процес має з раннього дитинства. З огляду на це, важливими є міркування В. Сухомлинського, який писав: «виховання — це багатогранний процес постійного духовного збагачення і відновлення і тих, хто виховується, і тих, хто виховує» [50, с. 172, 178]. Василь Сухомлинський вважав, що все починається з дитинства, що моральне обличчя людини залежить від того, як виховувалась вона в дитинстві.

Наголошував на необхідності розвитку культури поведінки особистості К. Ушинський, який у вихованості дитини бачив результат усього виховання. Моральне виховання дитини, на думку педагога, слід починати з найменшого віку і здійснювати постійно і систематично. Воно має бути спрямоване на формування у дітей кращих моральних рис і почуттів: патріотизму й гуманізму, любові до праці та дисциплінованості, чесності й правдивості, почуття обов’язку і відповідальності, власної гідності та громадського обов’язку, скромності, твердості волі й характеру та ін. Головними методами і засобами морального виховання дітей та молоді є переконання, заохочення і покарання (але звичайно ж в жодному разі не тілесні), власний приклад вчителя, а також батьків і старших, правильний режим навчання тощо.

Педагог А. С. Макаренко писав: «Я упевнений, якщо людина погано вихована, то в цьому винятково винуваті вихователі. Якщо дитина хороша, добра, то цим вона теж зобов’язана вихованню, своєму дитинству. Ніяких компромісів, ніяких середин не може бути. Особливо прикро та обурливо, якщо люди, яким було довірене виховання дітей, не тільки не захотіли скористатися цією великою могутністю педагогіки, але й обмежилися простим спостереженням та вивченням дитини, поділом усіх дітей на розряди, на окремі біологічні групи. Особистість погана тільки в тому випадку, якщо вона знаходилася в поганій соціальній структурі, в поганих умовах [33, с. 96].

На основі аналізу соціально-педагогічної, психологічної та соціологічної літератури ми зробили висновок, що культура поведінки є результатом виховання і формується не лише в процесі навчання та виховання в школі, але й під час дозвіллєвої діяльності. Саме ефективна організація дозвілля сучасної молоді є важливим фактором виховання культури поведінки підростаючого покоління.

Вільний час є важливим чинником виховання особистості, її духовного становлення і збагачення, зокрема на кращих зразках світової культури, народній художній спадщині, традиціях, звичаях та обрядах українського й інших народів, що живуть на теренах України.

У Законі України «Про освіту» зазначається, що мета державної системи позашкільної освіти з її широкою мережею культурно-дозвіллєвих закладів різних типів має забезпечити духовний, інтелектуальний та фізичний розвиток підростаючого покоління, задовольнити творчі та освітні потреби дітей у сфері дозвілля.

Вивчення різних аспектів організації дитячого дозвілля засвідчило, що це час для духовного розвитку учнів, воно дає їм широку можливість для вибору суспільно значущих ролей, забезпечує умови діяльності з раціонального використання своїх можливостей.

Моральні якості, які й лежать в основі поведінки школяра, формуються за умов тренування їх у процесі діяльності. Дозвілля стає сферою всебічного і морального розвитку лише тоді, коли відзначається цілеспрямованістю, організованістю, правильним чергуванням різних видів діяльності, позитивним спілкуванням. Деякі дослідники вважають, що дозвілля — це сфера життєдіяльності, яка реалізує гармонійний розвиток усіх здібностей людини.

Під дозвіллям розуміється сукупність занять, за допомогою яких відбувається відновлення фізичних, розумових і психічних сил людини. Але саме час дозвілля — це і час всебічного розвитку особистості [26, с. 18].

Для школярів дозвілля є необхідною умовою опанування культурних цінностей, задоволення потреб, оволодіння навичками й уміннями дозвіллєвої діяльності. Дуже важливо, щоб ця діяльність відповідала духовному розвитку учнів, їхнім розумовим потребам та інтересам. Необхідно, щоб вона була привабливою, невимушено спонукала до набуття нових знань.

Деякі дослідники розглядають дозвілля як об'єкт педагогічних і виховних зусиль різних соціальних інститутів. Зокрема, дозвілля школярів забезпечується системою культурно-дозвіллєвих закладів, включаючи Будинки творчості, дитячі Будинки культури, спеціалізовані позашкільні заходи. Вони можуть повсякденно і суттєво доповнювати вплив школи та інших виховних закладів, використовуючи свій арсенал засобів, методів, форм культурно-просвітницької діяльності.

Значною мірою формуванню особистості, а саме її культури поведінки, сприяють різні форми і методи позашкільної роботи державних, приватних, громадських організацій, поєднання масової, групової та індивідуальної діяльності.

Формування особистості розглядається сучасною наукою як керований процес. При цьому враховується, що керованим є не лише сам процес формування особистості, а й ті суттєві фактори, що його визначають, тобто діяльність і спілкування як найважливіші соціальні форми життя людини. Середовище впливає на свідомість і поведінку особистості через діяльність, до якої вона залучена. Фундаментальне положення психології і педагогіки щодо формування людини, в тому числі і школяра, в діяльності стало принципом виховання в школі, сім'ї та позашкільних закладах зокрема [17, с. 14].

У повсякденному житті вихованість особистості оцінюється за різними ознаками і властивостями (залежно від їх цінності). Найчастіше її визначають рівнем володіння нормами і правилами поведінки, що традиційно склалися.

Найчастіше вихованість особистості визначається гуманізмом, здійсненими добрими справами, вчинками. Саме тому завданням морального виховання завжди було виховання доброти, чуйності, готовності прийти на допомогу будь-якій людині в біді, здатність співчувати, виховувати внутрішню потребу жити та діяти за принципами загальнолюдської моралі, послідовно прилучати дітей і підлітків до моральних норм суспільства, формувати позитивний моральний досвід самих дітей, спрямовувати їх свідомість, почуття, поведінку на оволодіння і реалізацію моралі суспільства, формувати моральне обличчя особистості і як члена суспільства.

Саме в школі дитина має оволодіти великим обсягом знань про основні правила культури поведінки і навчитися усвідомлено виконувати їх. У житті завжди може виникнути така ситуація, в якій дитина виявилася вперше. Саме тому важливо навчити школярів не тільки правилам поведінки, але й умінню діяти та знаходити правильний спосіб поведінки в незнайомій ситуації на основі вже відомих правил. А тому в роботі з дітьми (починаючи з початкової школи) потрібно вчити їх виконанню правил культури поведінки в різних ситуаціях, з якими найчастіше вони можуть зустрітися: в школі, на вулиці, у громадських місцях. При цьому правила можуть повторюватися, для того щоб, дитина навчилася виконувати те саме правило в різних умовах.

Особливо важливо пам’ятати, що для молодшого школяра перенесення знань з однієї ситуації в іншу є досить складним. Ось наприклад, дитина знає, що в школі потрібно вітатися з усіма дорослими, а не тільки зі своєю вчителькою. Навіть першокласники досить швидко це опановують. У школі вони завжди вітаються з усіма вчителями та батьками. А ось за стінами школи, на вулиці дитина може не виконувати дане правило. І зовсім не тому, що не хоче чи не пам’ятає, а просто учень не знає, що, зустрівши на вулиці, в магазині, у транспорті знайомого (вчителя, маму чи тата свого товариша) потрібно з ним обов’язково привітатися. Наведемо інший приклад. Діти навчилися поступатися місцем старшим у автобусі, тролейбусі. Вони роблять це завжди, без нагадувань. Але от прийшла бабуся в школу. Учень сидить, а бабуся стоїть. І учень навіть не здогадається запропонувати їй присісти, оскільки дитина навчена поступатися місцем старшим людям тільки в транспорті.

Культура поведінки в багатьох випадках тісно зв’язана з нормами моральності. Так, у багатьох правилах ввічливості, уважності, такту, точності лежить моральний принцип нашого суспільства: гуманізм, колективізм, товариськість, дружелюбність, відповідальність за свої вчинки і поведінку. Дитина поступово починає усвідомлювати й оцінювати необхідність виконання правил з погляду моральності. Завжди бути ввічливим, чемним, усміхненим, товариським [8, с. 31].

Отже, усвідомлення дитиною своєї поведінки відбувається поступово під керівництвом педагога, батьків, старших друзів, під впливом суспільної думки колективу. Під час навчально-виховного процесу, позакласних виховних заходів, дома, в спілкуванні з дорослими, батьками, друзями, під час гри, діти постійно засвоюють основні компоненти культури поведінки. А тому організація дозвіллєвої діяльності має бути такою, щоб вона дійсно стала позитивним фактором в особистісному становленні підростаючого покоління.

1.2 Особливості формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності

Культура поведінки особистості - це складова частина культури людини, яка виступає зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього світу, це сукупність форм поведінки людини, праці, побуту, спілкування з іншими людьми, де знаходять зовнішнє відображення моральної та естетичні норми поведінки [17, с. 14].

Вся організація навчально-виховного процесу в сучасній загальноосвітній школі спрямована на виховання культури поведінки і навичок свідомої дисципліни; на розвиток моральних уявлень і почуттів, виховання таких якостей як справедливість, чесність, патріотизм.

Ми зупинимось детальніше на специфіці організації дозвіллєвої діяльності шкільної молоді, закцентувавши увагу на молодших школярах.

На основі аналізу соціально-педагогічної літератури нами з’ясовано, що, організовуючи вільний час школярів, насамперед важливо звернути увагу на цілеспрямоване створення позитивних оточуючих обставин у дозвіллєвих закладах, в школі, сім'ї (йдеться про морально-психологічну атмосферу й розвиваюче виховне середовища). Зокрема, розвиток традицій співпраці, співдружності учнів, учителів, батьків; створення активного дозвіллєвого середовища; включення батьків у активну підтримку дозвіллєвої діяльності учнів у період шкільних канікул, у дні свят, залучення батьків до проведення туристичних походів, екскурсій тощо; спільний пошук дітей і дорослих цінностей, норм і правил життя, спільну творчу колективну дозвіллєву діяльність, знаходження стимулів активності учнів у просторі вільного часу, розширення особистісних свобод саме дорослих і дітей.

Дозвіллєва діяльність, як ніяка інша діяльність, надає можливість школяреві усвідомити себе особистістю, індивідуальністю, самоствердитися, розвинути свої інтереси та здібності та одночасно усвідомлювати себе частиною колективних спільнот. Водночас, дозвілля захищає право учня на приватне життя.

Досліджуючи проблему дипломної роботи ми встановили, що організоване дозвілля збагачує особистість учня та допомагає:

— відкрити світ духовно значущого дозвілля культури;

— дає можливість почувати себе значущою особистістю, реалізувати себе в шкільному та суспільному житті, прилучатися до творчості;

— зрозуміти соціальну значущість спілкування з однолітками, учителями, батьками;

— допомагає знайти захист від негативних явищ у сім'ї.

Організоване дозвілля навчає учнів:

— цінувати й організовувати свій вільний час, обирати заняття за інтересами, потребами, за їх значенням у житті;

— бути організатором себе та інших, лідером і підлеглим, творцем і виконавцем;

— жити серед людей, поважати їх індивідуальність, цінувати чужі інтереси, радіти успіху кожного, зберігати дружні зв’язки.

Саме в дозвіллєвій діяльності переважна більшість учнів шукають емоційне задоволення, сприймають дозвілля як одну з головних сфер самореалізації та самоствердження.

У ході дослідження ми встановили, що культура поведінки пов’язана з внутрішньою культурою людини, вимогами естетики, з загальноприйнятими звичаями. Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішню поведінку людини, але і зовнішня сторона поведінки впливає на внутрішню культуру, змушуючи людину бути витриманою, внутрішньо зібраною, вміти володіти собою. Недбалість у зовнішньому вигляді, брутальність, неуважність, безтактність поступово формують відповідні негативні якості особистості. Тому з раннього віку необхідно навчити дітей знати правила культури поведінки та навичкам їх виконання [4, с. 201].

Як свідчить аналіз теоретичних джерел і практичної частини дослідження, особистий досвід спілкування дитини ще дуже бідний і вона часто може бути нечемною лише в силу незнання того, коли, де і як треба себе поводити. Нерідко діти засвоюють правила гарного тону по наслідуванню, спостерігаючи за поведінкою батьків, дорослих, котрі є для них авторитетом. Однак усвідомлення дитиною своєї поведінки, своїх дій є необхідною умовою формування суспільно-корисних навичок і звичок моральних норм поведінки.

Потрібно відзначити, що в багатьох школярів недостатньо вироблені навички культурної поведінки, хоча вони і знайомі з відповідними правилами. Тому в роботі з учнями необхідно звертати увагу насамперед на вироблення навичок і звичок культурної поведінки. Досягається це систематичним вимаганням від школярів виконання правил. Для цього необхідна така організація життя не тільки в школі, але й тоді, коли дитина проводить своє дозвілля, щоб учні постійно нагромаджували досвід правильних моральних відносин.

В роботі зі школярами можливе проведення і спеціальних вправ для вироблення окремих навичок культури поведінки. Але вправа це не тільки просте повторення. Для того, щоб повторення закріплювало ту чи іншу дію, звичку поведінки, необхідно, щоб воно підкріплювалося позитивними емоціями, приємним переживанням. Іноді це мовчазне схвалення дорослого, заохочення колективу, товаришів. Особливо важливо те, щоб сама дитина активно прагнула до одержання визначеного результату у своїх діях, щоб сама вона прагнула поводитись правильно. Іншими словами, виховання повинне бути зв’язане із самовихованням [19, с. 65].

Робота з виховання культури поведінки проходить успішно, якщо в ній беруть участь усі вчителі, класні керівники, організатори виховної роботи, керівники гуртків, секцій, батьки. Зусилля одного вчителя чи матері учня, не можуть дати стійкого позитивного результату. Діти, виходячи за стіни своєї школи, будинку будуть постійно зустрічатися з іншими школярами, дорослими, від яких не вимагають виконання необхідних правил культури поведінки.

Пред’явлення однакових вимог до поведінки учнів складає обов’язкову умову в роботі з виховання культури поведінки. «…Там, де вихователі не з'єднані в колектив і колектив не має єдиного плану роботи, єдиного тону, єдиного точного підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу» [5, с. 32].

Важливо проводити відкриті заняття з формування культури поведінки, обговорювати методичні аспекти їх колективного проведення, знаходити найбільш дієві форми роботи з дітьми.

Діяльність з виховання культури поведінки в учнів буде ефективною, якщо вона проводитиметься систематично, не від випадку до випадку, а у визначеній цілісній системі, що повинна сформувати в дітей культуру поведінки, корисні звички, набуття моральних якостей.

Велике значення для успіху в організації дозвіллєвої роботи має обстановка в дозвіллєвих закладах, у школі, йдеться насамперед про чистоту та порядок, естетично оформлені класні приміщення, зі смаком оформлені інтер'єри.

Поведінка вчителя, його зовнішній вигляд, тон і стиль звертання до інших вчителів, батьків, учнів мають досить вирішальне значення у формуванні вихованості школяра. Учитель має бути тим зразком поведінки, яким би він хотів бачити учня. Різкий тон, дратівливість у спілкуванні з дітьми, безтактні зауваження, безумовно, утрудняють виховання культури поведінки. Правила ввічливості, культура мови, точність, обов’язковість формуються набагато швидше, якщо в школі створена загальна атмосфера дружелюбності, уваги один до одного, товариській допомозі і дбайливості [7, с. 26].

Ефективність виховної роботи з формування культури поведінки особистості школяра залежить від узгодженої роботи педагогічного колективу школи, позашкільних закладів і родини. Батьки повинні знати, які вимоги пред’являються до поведінки дітей, які манери в них виховуються, і, що найважливіше, в цьому ж напрямі вести виховну й у родині.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури ми також з’ясували, що важливо постійно перевіряти ефективність проведеної роботи, основним показником результативності якої є, на нашу думку, загальний розвиток особистості сучасного школяра, рівень його вихованості, манери поведінки, сформованість естетичних смаків, знання і дотримання правил етикету, повсякденна поведінка.

Педагоги і батьки мають систематично стежити за тим, як змінюється поведінка дітей, як вони поводяться без їх постійного контролю, наскільки стійкими є набуті позитивні звички повсякденної поведінки.

Аналізуючи специфіку формування культури поведінки школярів, зокрема молодших, доцільно наголосити на важливій ролі організації та проведення рольових ігор, наприклад, «У лікарні», «Ми їдемо в автобусі», «Я — мамина помічниця», «Ми у театрі», «Світлофор», «Червоний, жовтий, зелений», «Ми пішоходи» тощо [8, с. 31].

Отже, саме чіткість колективних вимог, їх доступність для учнів, постійна правильна реакція колективної думки на їх порушення, роблять ці вимоги важливим засобом виховання культури поведінки школярів не на словах, а на ділі.

До основних правил культури поведінки школярів можна віднести:

1. Правила особистої гігієни й охайності:

— щодня вставати у той самий час, провітрювати кімнату і робити зарядку;

— зранку потрібно умиватися, чистити зуби, мити вуха і шию;

— перед сном потрібно вмиватися, добре провітрити кімнату;

— завжди мити руки перед їжею, після роботи і після відвідування туалету;

— користуватися носовою хустинкою;

— при кашлі відвертатися, прикриваючи рот носовою хустинкою;

— тримати у порядку волосся: воно повинно бути акуратно підстриженим і причесаним або заплетеним у косу;

— потрібно навчитися самому: красиво застеляти ліжко, пришивати комірець, прати та прасувати його, пришивати ґудзика, чистити черевики;

— уміти накривати на стіл, правильно сидіти за столом, користуватися столовим прибором, правильно та культурно їсти;

— бути завжди акуратно й охайно одягненим;

— у школі потрібно бути в шкільній формі, в будинку переодягтися в домашній одяг, у гості необхідно вдягатися особливо охайно, святково, ошатно;

— ідучи з будинку, подивитися на себе в дзеркало, чи все в порядку;

— потрібно дбайливо відноситися до свого одягу і взуття, самому стежити за їх чистотою;

— навчися красиво носити свій одяг;

— тримати у порядку свої домашні і шкільні речі;

— підтримувати на своєму робочому столі порядок, книги і зошити після занять укладати завжди на те саме місце;

— будь-яку річ покласти на її постійне місце;

— верхні речі завжди вішати на свою вішалку, не кидати їх на стілець;

— домашній одяг лежить на своєму місці;

— іграшки тримати в порядку у відведеному для них місці.

2. Правила ввічливості і культури мови:

— ввічлива людина не заподіює іншому неприємностей і образ;

— ввічлива людина завжди здоровається і прощається;

— якщо сидиш, а в кімнату ввійшов дорослий, встань, щоб з ним привітатися;

— з дорослим потрібно вітатися першим, але самому протягати руку не можна; здороваючись, треба дивитися в обличчя тому, з ким здороваєшся;

— бути ввічливим зі своїми товаришами: не давати їм прізвиськ і кличок, розмовляючи, не кричати, не забувати говорити «чарівні слова» («дякую», «будь — ласка»);

— в іграх не бути грубим, не кричати; не сперечатися з товаришами через дрібниці, не сваритися, намагатися працювати і гратись дружно;

— ввічлива людина не відповідає на брутальність брутальністю;

— ввічлива людина привітна й уважна до інших; якщо її про щось запитують чи просять зробити якусь послугу (щось принести, подати, комусь допомогти і т.д.), вона завжди зробить це охоче;

— потрібно бути ввічливим у словах, у тоні, у жестах, у діях; ввічливі слова («будь-ласка», «дякую», «будьте ласкаві»), сказані грубим голосом, неприємним тоном, перестають бути ввічливими.

3. Правила поведінки в школі:

— у школу варто приходити акуратно одягненим, у добре відпрасованій формі, причесаним, у начищеному взутті;

— всі шкільні речі повинні бути в порядку, акуратно покладені в сумку;

— у школу необхідно приходити вчасно, без запізнень.

— хлопчики при вході в школу знімають шапки;

— коли входити в клас, спочатку треба привітатися з учителем, а потім з товаришами;

— якщо учень спізнився на урок і заходить в клас після дзвоника, треба запитати дозволу вчителя;

— якщо в клас входить дорослий (учитель, директор, батько та ін.), всі дружно встають, вітаючись з тим, хто ввійшов;

— під час уроку сидіти потрібно рівно; руки лежать на парті, оглядатися, дивитися по сторонах і розмовляти на уроці не можна;

— якщо вчитель задає запитання класу, а учень хоче відповісти, потрібно підняти руку;

— звертаючись з проханням до вчителя чи товаришів, потрібно вживати ввічливі слова: «будь ласка», «дякую»;

— треба берегти класні та шкільні меблі;

— виходити на перерву можна тільки після того, як дозволить вчитель;

— після слів учителя: «Урок закінчений» усі по черзі виходять із класу, не штовхаючись у дверях і не намагаючись пройти перед учителем;

— у коридорі необхідно намагатися ходити по правій стороні, не можна бігати, кричати, тримати руки в кишенях, тулитися до стінки, затівати бійку;

— під час перерв можна грати в різні ігри;

— необхідно вітатися з усіма дорослими і з черговими по школі, яких зустрічаєш перший раз у цей день;

— якщо в дверях зустрівся дорослий (учитель, батько), треба поступитися йому дорогою;

- у бібліотеці книги варто повертати в зазначений термін.

4. Правила поведінки в гостях:

— подякувати, якщо запрошують у гості;

— спочатку запитати дозволу у батьків, а потім вже дати відповідь;

— на день народження прийнято приходити з подарунками; в подарунку головне не його вартість, а увага до людини;

— у гостях бути привітним і радісним; не сміятися занадто голосно, не кричати і не бешкетувати;

— йдучи додому від гостей, сказати «дякую»;

— якщо прийдуть гості, то необхідно подумати заздалегідь, які ігри і розваги можна їм запропонувати [15, с. 3; 55, с. 38].

У ході дипломного дослідження ми встановили, що важливо домогтися того, щоб вимоги, пов’язані з виконанням правил культурної поведінки, йшли не тільки від дорослих, але і від самих школярів. Деякі підлітки вважають, що можна бути хорошим громадянином, не виконуючи правил культурної поведінки. Під впливом таких учнів і молодші школярі перестають, виконувати навіть прості правила ввічливості, боячись бути висміяними. Подолання такої думки і є важливою задачею вчителя, вихователів усіх навчальних та дозвіллєвих закладів [19, с. 65].

Однією із серйозних причин невиконання дітьми правил поведінки є недотримання цих правил оточуючими дитину людьми. Справа в тім, що дорослі далеко не завжди є зразком поведінки в громадських місцях, дома, на вулиці. Вони бувають нервовими і грубими, безтактними і нечемними, тобто дозволяють собі таку поведінку, що різко засуджується в дітей.

Отже, виховуючи культуру поведінки в дітей, самі дорослі повинні постійно стежити за своєю поведінкою, бути зразком для них. Це одне з основних положень педагогіки повинне бути донесене до батьків і інших вихователів. Часто діти не виконують правила культури поведінки й тому, що дорослі не дотримують єдності в тих вимогах, що пред’являють дітям. Різнобій у вимогах буває значним. Наприклад, не однакові вимоги пред’являє школа і родина. Всередині навчальних закладів не всі педагоги бувають одностайні у вимогах до учнів, так само в родині не всі дорослі солідарні в педагогічних поглядах. Так, характер вимог, їхня послідовність і обсяг бувають різними в батька і матері, бабусь і дідусів і в інших членів родини. Тому дитина не завжди виконує обов’язкові правила, а пристосовується до вимог різних дорослих. У цьому випадку дома школяр може бути ввічливим, а в школі грубим, і навпаки.

Велике значення у вихованні культури поведінки має особистий приклад батьків і вчителів. Діти спостерігають за дорослими, їхньою поведінкою, вчинками, взаєминами, манерами. Якщо батьки уважні один до одного, привітні, ввічливі, дотримуються свого слова, то звичайно і їхні діти, як правило, виростають добре вихованими. Значно важче виховувати навички і звички культурної поведінки, якщо в родині не прийнято бути ввічливими, дорослі не поважають один одного, лихословлять, а вдома не дотримуються чистоти і порядку.

Отже, можна зробити висновок, що виховання культури поведінки проходить успішно, якщо батьки, родина, школа, позашкільні установи, дозвіллєві заклади, де школяр проводить досить багато свого часу, здійснюють однакові вимоги до поведінки дітей, і інтегровано впливають на школяра, виховуючи його.

1.3 Зміст, форми і методи формування культури поведінки у школярів

Дозвілля школяра є часом вільного вибору ним занять, розваг, друзів. Проведення вільного часу і ціннісні орієнтації в сфері дозвілля свідчать про спрямованість поведінки людини.

Для учнів вільним є позаурочний час, який вони можуть використати для поглиблення знань з навчальних предметів, задоволення і розвитку інтересів, запитів і нахилів, духовного зростання, вдосконалення фізичних якостей та відпочинку. Використовується він за власним бажанням учня. Головним при цьому є те, наскільки раціонально і корисно він витрачається.

Раціональне використання вільного часу охоплює певну сукупність занять, спрямованих на формування суспільне корисних установок, всебічний розвиток особистості. Йдеться про затрати часу на самоосвіту, громадсько-корисну роботу, заняття фізкультурою і спортом, художньою і технічною творчістю, відпочинок і розваги. Нераціональними можна вважати дії у вільний час, які призводять до деградації особистості або є порушенням суспільних правил.

Вільний час школярів має свою специфіку. Передусім на його структуру, об'єм та зміст впливає правове становище учня, який за своїм правовим статусом є неповнолітнім (заборона відвідувати деякі кінофільми, продаж тютюну та алкоголю, особливе регулювання перебування у громадських місцях). Він повинен бути під контролем сім'ї, школи, спрямовуватися ними [26, с. 18].

Регулювання вільного часу школярів не передбачає жорстке його програмування. Привабливість вільного часу полягає у відносній свободі, самостійності школяра у виборі варіантів поведінки.

У ході дипломного дослідження ми встановили, що організація дозвілля передбачає індивідуальний підхід, попередню роботу з формування потреб, звичок, уміння розумно проводити дозвілля. Вдосконалення цієї роботи означає урізноманітнення самодіяльності школярів, їх занять за інтересами, розширення форм позаурочної та позашкільної роботи, заповнення вільного часу корисною справою.

Для раціонального проведення вільного часу важливо формувати у школяра самостійність. Не привчена до самостійності дитина звикає, що все за неї зроблять і повинні зробити дорослі. Відсутність самостійних навичок відпочинку не дає їм змоги правильно планувати свій час. Поки дитина не стане активним учасником організації власного вільного часу, не вкладе в нього свою працю, фантазію, він буде для неї тягарем.

Учні мають чітко уявити, що відпочинок у вільний час не повинен бути пов’язаним із пасивним станом організму. Ним можуть бути й активна робота, руховий режим.

Форми проведення учнями свого дозвілля залежать від об'єктивних умов і від суб'єктивних факторів (рівня розвитку, потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій особистості). Однак багато школярів витрачають вільний час на заняття, які не потребують високого культурного рівня розвитку і не сприяють цьому.

Між способом використання вільного часу і всебічним розвитком особистості людини існує тісний зв’язок. Інтелектуально розвинені люди використовують вільний час для підвищення свого рівня, а низький рівень розвитку зумовлює спрощені, примітивні потреби.

Школярі, як правило, вільний час проводять за місцем проживання. Перебування їх у колі ровесників дає змогу відчути свою належність до них, утвердити себе через подібність з ними.

Організація вільного часу школяра не має зводитися до беззмістовного проведення його на вулиці. Саме тому останнім часом увійшли у вжиток різноманітні спеціальні терміни («індустрія дозвілля», «інфраструктура дозвілля», «культура відпочинку»), які свідчать про непересічну важливість цієї проблематики. На Заході навіть існують різноманітні навчальні програми, посібники, рекомендації щодо проведення відпочинку, організовано підготовку педагогів дозвілля [25, с. 102].

Змістовий аспект організації дозвіллєвої діяльності школярів передбачає наповнення змісту насамперед цікавими, творчими справами, виконання яких передбачає певний результат. Важливим принципом в організації дозвілля школярів є створення ситуацій успіху, що активізує їхню діяльність. Заходи мають носити проблемний характер, бути наповненими соціально-моральним, етично-естетичним змістом. Головна задача етичної освіти полягає в розумінні та формуванні в учнів таких понять як доброзичливість, справедливість, гуманність, дружба, товариськість та ін.

Успіх у вихованні культури поведінки багато в чому залежить від оптимального вибору методів і форм роботи зі школярами. Головними методами в організації дозвіллєвої діяльності є привчання школярів виконувати правила культури поведінки і роз’яснення їм відповідних норм моралі. При роз’ясненні правил культури поведінки необхідно звернути увага дітей на мотиви вчинків [45, с. 10]. Так, важливим засобом у формуванні культури поведінки учнів є вправи, що включаються в повсякденне життя дитини і проводяться в процесі систематичних занять. Ось наприклад, можливі заняття, де вчитель показує, як потрібно поводитись в тій чи іншій ситуації: як запросити товариша в гості, як поводитися за столом, як виконувати правила ввічливості. На цьому ж занятті діти повторюють дії вчителя, навчаються поводити себе правильно. А потім ці вправи включаються в різноманітну діяльність школярів. Діти їдуть у театр, йдуть на день народження до товариша і саме тут вони повинні самостійно, без безпосереднього контролю з боку дорослих діяти, відповідно до відомим їм правилам. Учитель спостерігає за поведінкою дітей, він визначає ті помилки, що діти роблять, і те, правильне в їхніх вчинках, на що можна звернути увагу в подальшій роботі [29, с. 6].

Виконання суспільних доручень потребує від дітей не тільки уміння виконувати яку-небудь діяльність, але і дотримувати визначених правил поведінки. Ось наприклад, четвертокласники допомагають першокласникам, граються з дошкільниками, чергують на своєму поверсі. При цьому діти спілкуються з дорослими, молодшими і старшими школярами, своїми однолітками.

Спілкування з ними потребує від школярів знання багатьох правил культури поведінки. Уміння використовувати правила культури поведінки у повсякденному житті стає необхідним для дітей. Тому діти намагаються запам’ятати те, що вони вивчають на додаткових заняттях, і застосувати отримані знання на практиці. Це обставина значною мірою полегшує роботу вчителя по вихованню культури поведінки.

У системі роботи вчителя велике значення має і роз’яснення дітям етичних норм, зв’язаних з правилами культури поведінки. Методи роз’яснення існують різні: розповідь учителя, етична бесіда, обговорення фактів шкільного життя, бесіда за прочитаною книгою, оповіданням, оформлення стендів по культурі поведінки.

Серед методів роз’яснення правил поведінки провідне місце має зайняти бесіда вчителя з дітьми. Відповідаючи на питання, поставлені вчителем, учні доповнюють один одного, висловлюють різні думки, ґрунтуючись на власному (хоч і невеликому) досвіді. Саме в бесіді розкривається розуміння дітьми тих чи інших правил. Думки, відповіді учнів дозволяють вчителеві судити про те, що вже добре відомо дітям, а які правила їм малознайомі чи незнайомі взагалі. Вислухавши дітей, вчитель підбиває підсумок розмови, формулює правила поведінки, зупиняється на помилкових висловлюваннях.

Ефективним прийомом роз’яснення учням правил культурної поведінки можна вважати використання літературних творів, тобто розповідей, віршів, байок. При цьому доцільно обговорювати з дітьми і зразки правильної поведінки і негативні вчинки. У роботі зі школярами потрібно широко використовувати гумор. Важливо показувати дітям, у смішному вигляді героїв їхні здобутки та те, що вони також не всі уміють та не хочуть виконувати правила культури поведінки. Наприклад, хорошим матеріалом для цієї роботи є вірші автора А. Барто «Любочка», «Сонечка», «У театрі», «Чому зайнятий телефон», С. Михалкова «Одна рима», «Прогулянка», «Рукавички», «Нечупара» та ін. До цих віршів можна поставити невеликі сценки, задіяти в них учнів. Однак учитель має дуже тактовно використовувати сміх як засіб виховання. Не слід пов’язувати погані вчинки героїв віршів з поведінкою учнів даного класу, висміювати їх. Якщо такі аналогії проводяться і робиться це прямо, то діти не намагаються виправити свою поведінку, а навпаки ображаються, замикаються в собі, а іноді починають вчиняти на зло вчителю [54, с. 76].

Важливою умовою ефективного формування вміння раціонально організовувати свій вільний час є поєднання керівництва боку дорослих з ініціативою і самостійністю учнів. Надмірна опіка у цій справі дорослих викликає супротив у школярів. Головне, щоб дитина вчилася цікаво проводити вільний час наодинці, що сприяє розвитку індивідуальності.

Цікавою формою проведення дозвілля школярів є так звані позакласні гурткові заняття, метою яких і є формування культури поведінки учнів. Проведення такої роботи умовно можна розділити на три етапи: підготовка до заняття, проведення заняття і повсякденна робота.

Під час підготовчого етапу вчитель з’ясовує, що відомо учням по даній темі, які правила вони вміють виконувати, наскільки стійка їхня поведінка. Учитель розробляє форму заняття, формулює правила, що повинні засвоїти діти, визначає зміст своєї бесіди з дітьми. Готуються до заняття і діти. За тиждень до заняття вони одержують різні завдання, наприклад: розучити вірш, підготувати сценку, підібрати загадки і прислів'я, зв’язані з темою заняття. Саме заняття повинне бути цікавим і святковим. Добре, якщо діти з нетерпінням чекають його. Святковість пов’язана з тим, що до заняття діти готують різні виступи, обговорюють події гурткового життя, грають, запрошують батьків, показують, що вони вміють робити.

Зазвичай заняття починається з бесіди вчителя, який називає тему заняття, ставить перед дітьми питання. Наприкінці заняття вчитель точно формулює правила поведінки. Було б добре, коли б у складанні правил поведінки брали участь самі учні. Не потрібно боятися дитячих формулювань, які б не тактовні вони не були. Непогано, коли правила оформлені у вигляді плаката. Найчастіше заняття будується так, що чергується бесіда, показ, гра, сценка. Заняття проводиться один раз у тиждень. Воно продовжується 45−60 хвилин.

Нагромадження досвіду правильної поведінки проходить у повсякденному житті школярів: на уроках, під час перерви, по дорозі додому, під час відвідувань театру, кіно, на прогулянках, екскурсіях, у спілкуванні один з одним і дорослими. Тому увага вчителя спрямована на таку організацію життєдіяльності учнів, яка давала б можливість проявитись їхній поведінці. Якщо учні добре знають правила культури поведінки, то тоді легше контролюється їхня поведінка не тільки з боку вчителя, але і дитячого колективу [40, с. 50].

Таким чином, організація роботи з учнями класу є головним завданням вчителя. Однак, необхідно проводити не тільки групову роботу по формуванню культури поведінки, але й індивідуальну роботу з окремими учнями в залежності від рівня їхньої вихованості й умов життя в родині. Індивідуальна робота проводиться не тільки з учнем, але й з батьками учня [46, с. 12].

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою