Велосипедний туризм як спорт

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського

ВЕЛОСИПЕДНИЙ ТУРИЗМ ЯК СПОРТ

Чернявський Сергій

Анотація

Розкрито значення велосипедного туризму в зміцненні здоров’я і підвищенні працездатності людини.

Для участі у велосипедному туристичному поході слід бути фізично підготовленим, сильним, витривалим, мати гарну координацію рухів і, звичайно, психологічний настрій. В міжсезоння велосипедним туризмом займаються гонщики вищої спортивної майстерності. Також важливою складовою походу є підготовка до нього, тому треба навчитися враховувати всі загальні та специфічні умови.

Аналіз попередніх досліджень. З свого практичного досвіду, як чемпіона Світу, срібного призера Олімпійських ігор, Заслуженого Майстра Спорту з велоспорту на треку, за плечима якого дванадцять років в збірній команді України хочу зазначити, що велосипедний туризм відкриває великі можливості до придбання багатьох важливих для життя та трудової діяльності загальноосвітніх і спеціальних знань, різних рухових умінь і навичок, сприяє зміцненню здоров’я та різнобічного формування особистості. Він доступний людям від шкільного до літнього віку. І, безумовно, це чудовий аспект здорового способу життя, активного дозвілля.

Метою цієї статті є розкриття значення велосипедного туризму в зміцненні здоров’я і підвищенні працездатності людини, а також розглянути деякі загальні рекомендації для підготовки та проведення велосипедних туристичних походів, організації цікавих та корисних заходів.

Виклад основного матеріалу. У межах вітчизняної туристичної галузі чітко визначився окремий вид діяльності - оздоровчо-спортивний туризм. Цей унікальний сегмент туризму виник на самодіяльних засадах з ініціативи туристів-аматорів. Він поєднує в собі спорт і відпочинок, виховує патріотизм і національну самосвідомість, повагу до своєї землі та навколишнього середовища.

Оздоровчо-спортивний туризм має не лише велике соціальне значення, а й економічну ефективність. Фахівці підрахували, що людина, яка активно займається оздоровчо-спортивним туризмом, щороку заощаджує для державного бюджету кошти, еквівалентні майже 400 дол. США (виплати з фонду соціального страхування на лікування, непрацездатність, оздоровлення тощо), тоді як держава витрачає на це лише 1 дол. США за рік.

З розпадом СРСР і здобуттям Україною незалежності колишня система управління туризмом була зруйнована. Величезні проблеми, пов’язані з економічною кризою, перебудовою системи управління державою, не могли не позначитися і на спортивно-оздоровчому туризмі, який на перших порах втратив свою масовість та популярність у суспільстві.

Однак історія оздоровчо-спортивного туризму свідчить, що масовим цей рух стає лише за умови стабільної економічної ситуації, коли створені порівняно достатні матеріальні умови життя та забезпечене зростання реальних доходів населення. І особливо коли в країні панує злагода та талерантність.

На сьогодні в Україні сформовано висококваліфікований кадровий корпус працівників оздоровчо-спортивного туризму, а також ініціативний громадський актив. Організаційними та методичними центрами розвитку оздоровчо-спортивного туризму є туристські клуби та секції. Діє спеціалізована контрольно-рятувальна служба.

Вплив заняттям велосипедним туризмом на організм дуже позитивно і широко направлено. По-перше, зміцнюється опорно-руховий апарат, по-друге, — серцево-судинна система, по-третє, сприяє корекції статі і поповнення м’язової маси. Врахуємо і моральне задоволення, душевну наснагу.

Велосипед на сьогоднішній день можна вважати не тільки найефективнішим способом зміцнення здоров’я, але і найдоступнішим. Який би вид спорту ви б не вибрали для себе як альтернатива тренажерам, все одно доведеться попітніти — і в прямому, і у переносному розумінні цього слова. Результат буде у вигляді підтягнутої спортивної фігури. Як у будь-якому виді фізичного навантаження велосипедні прогулянки, як найпопулярніший на сьогодні із способів підтримки форми, мають свої плюси і мінуси.

ПЛЮСИ. Можна рахувати вправу на витривалість, що в основному розвиває нижню частину, а точніше — стегна і сідниці. Також підтягає задню поверхню стегон, практично не задіяну в багатьох інших видах фізичної активності. Антицеллюлітний ефект від заняття велосипедом дуже великий.

МІНУСИ. Вони як продовження позитивних. Велосипед не рекомендований тим, хто ніяк не зацікавлений в збільшенні об'єму стегон. Фігура велосипедиста відрізняється деякою гіпертрофією в цій області. Якщо дуже наполегливо крутити педалі, можна «перекачати» і литки. Раніше існувала можливість гінекологічних наслідків цього спорту, але зараз вже є спеціальні жіночі сидіння.

Одними з найпопулярніших вправ, рекомендованих для профілактики, оздоровлення є біг, їзда на велосипеді, плавання. Необхідно також додати, що дані вправи не будуть ефективні, якщо вони виконуються час від часу, за волею випадку, адже основне в використанні подібних вправ є їх систематичність, циклічність. Також важко чекати ефекту без додаткових заходів: правильного харчування, гартування, здорового способу життя, психологічної налаштованності.

Велосипедний туризм може бути привабливим любителям заміських прогулянок. Помірна спокійна їзда на рівній місцевості, лісовими або польовими стежками корисна навіть людям немолодим і ослабленим.

Збільшуючи швидкість і дальність їзди, долаючи підйоми, можна в дуже широких межах варіювати навантаження. Розвивається і зміцнюється при цьому весь організм, але особливо серцево-судинна і дихальна система. Показники максимального хвилинного об'єму крові у спортсменів (40 л в хвилину) і легеневої вентиляції (150 л повітря Велосипедисти-шосейники володіють дуже великою витривалістю. На щоденних тренуваннях вони проїжджають від 70 до 230 км. У особливому виді змагань — багатоденних гонках — за 10−12 днів покривають відстань до 2000 км. А за рік провідні велосипедисти «накочують» до 40 000 км. І все це мускульними зусиллями ніг і серця плюс, звичайно, величезні зусилля волі.

При педалюванні мускулатура ніг не повністю розслабляється і частина роботи здійснюється при статичній її напрузі (це характерно для частого педалювання із зусиллями, наприклад при підйомі в гору), що погіршує венозний кровообіг. Тому особам із захворюванням вен нижніх кінцівок (варикозне розширення вен, тромбофлебіт) їзда на велосипеді протипоказана. Небажана вона також при болях в поясниці і шийному відділі хребта, оскільки статична напруга розташованих тут м’язів може посилити захворювання. Зате дуже корисна при хронічних поліартритах нижніх кінцівок (поза стадією загострення), хронічних легеневих захворюваннях.

Велосипед незамінний в боротьбі із зайвими кілограмами. Під час їзди на велосипеді тяжкість тіла більш рівномірно розподіляється на декілька опорних точок (кермо, сідло, педалі), запобігаючи надмірній напрузі, локальному стомленню і травматизацію зв’язково-суглобового апарату ніг, яка, наприклад, можлива у повних людей при бігу. Це дозволяє збільшити час і інтенсивність при фізичних навантаженнях, більш повно реалізувати можливості серцево-судинної і дихальної системи, отже, отримати кращий оздоровчий ефект.

Для профілактики статичних перевантажень окремих м’язів важливо мати правильну посадку. Висота сідла встановлюється так, щоб розпрямлена нога п’ятою діставала опущену до нижньої крапки педаль. Кермо може бути вище за сідло, а довжина рами такою, щоб, уперши лікоть руки в передній кінець сідла, велосипедист діставав кермо серединою пальців.

Під час руху стопа повинна розташовуватися так, щоб на вісь педалі тиснула передня її третина. При правильній посадці тулуб злегка зігнуто в поясниці і нахилено вперед, руки трохи зігнуті в ліктьових суглобах, тримають кермо вільно на ширині плечей без напруги. Велосипедист за таких умов не повинен відчути незручності. Рухи ніг м’які, рівномірні, без поштовхів, дихання рівне, вільне, без затримок.

З підвищенням в Європі, США та Китаї інтересу до велосипеду виникла ціла індустрія велосипедного туризму. Десятки, якщо не сотні комерційних компаній і некомерційних організацій пропонують велотури різного масштабу — від одноденних поїздок до тривалих екскурсій по різних країнах. Окремі організації влаштовують велосипедні походи учасники яких самі везуть все своє туристське спорядження і ночують в наметах, але, як правило, комерційні велотури обставляються достатньо комфортабельно: весь багаж перевозиться на автофургонах, а туристи отримують відмінне живлення і ночують в готелях.

За формою проведення велосипедні маршрути розділяються на організовані (планові і самодіяльні (клубно-секційні) і неорганізовані - аматорські (дикі) [1,с.4].

Плановий велотуризм передбачає організацію і проведення походів туристськими організаціями і підприємствами різних форм власності (переважно по туристських путівках). Вони здійснюються на базі розроблених, вивчених, описаних, а іноді і промаркірованим маршрутах під керівництвом інструкторів, які мають достатній досвід і добре знайомі з місцевістю. Весь маршрут, як правило проходить через туристські бази або інші засоби розміщення туристів, де учасники походу забезпечуються певним комфортом нічлігом, харчуванням, культурними і медичними послугами, а на окремих ділянках автомобільним транспортом.

Більшість початкуючих туристів здійснюють свої перші велосипедні подорожі саме по таких маршрутах, які пролягають через живописні куточки природи, включають пам’ятки старини, цікаві архітектурні споруди, меморіальні для літератури або історичні місця. В більшості своїй такі маршрути не відрізняються складністю і не вимагають спеціальної туристської підготовки.

Самодіяльні туристичні велосипедні маршрути організовують і проводять ради з питань туризму, туристські клуби, спортивні товариства і спортивні секції підприємств, установ і навчальних закладів, оздоровчо-спортивні табори і так далі.

Самодіяльні туристи самі підбирають склад групи, вибирають район подорожі, розробляють маршрут, забезпечують себе необхідним спорядженням, продуктами харчування, а на маршруті організовують нічліг і екскурсії. Маршрути самодіяльних велопоходів затверджуються маршрутно-кваліфікаційними комісіями, а проходження їх контролюється відповідними установами (контрольно-рятувальними службами і загонами) [1,c. 7].

Особливість неорганізованих велосипедних маршрутів в тому, що туристи самі вибирають район подорожі, часто не маючи чітко розробленого плану і програми походу. В більшості своїй такі групи збираються з друзів, сімей, знайомих. Їх головне завдання — активний відпочинок під час літніх відпусток або канікул. Головне тут імпровізація, несподіваність різних вражень.

Ще однією особливістю сучасного велосипедного туризму є те, що сьогодні в світі спостерігається перехід від масового туризму до індивідуального, сімейного, невеликими групами.

Розроблені велосипедні маршрути мають різну категорію складності (від І до V), які розрізняються довжиною маршруту, рельєфом місцевості, формою проведення.

Під час розробки туристичного велосипедного маршруту слід дотримуватися таких вимог:

— туристичні маршрути не повинні пролягати територіями, які потенційно небезпечні для туристів, тобто там, де можливі зрушення порід, обвали, через болота, річкові пороги і так далі, словом те, що може створювати небезпеку для інших учасників маршруту. Наприклад, велосипедні маршрути не повинні проходити там, де пролягають пішохідні або кінні маршрути, по тротуарах або автострадах;

— нові туристичні маршрути слід прокладати там, де існують вже прокладені дороги, є водоймища, населені пункти;

— слід уникати прокладення маршрутів по автомобільних дорогах, що мають інтенсивний рух. Туристичні маршрути повинні проходити територіями із сприятливим екологічними і санітарно-епідеміологічними умовами;

— необхідно передбачати можливість ночівлі туристів у відведених для цього місцях або в центрах розміщення туристів;

— слід враховувати можливість профілактичних, ремонтних, будівельних робіт власниками доріг або об'єктів розміщення і харчування [2,c.21].

Кожен мандрівник даного виду туризму повинен добре володіти технікою їзди на велосипеді, зокрема з вантажем і не тільки на шосейних дорогах, але і по бездоріжжю. Тому учасники повинні мати відповідну фізичну підготовку, підбір туристичного спорядження відповідно до періоду року.

Найважливішою умовою забезпечення безпеки велопоходу є дотримання правил дорожнього руху. Щоб максимально зменшити вірогідність нещасного випадку, необхідно знижувати швидкість руху на спусках, особливо на дорогах з поганим покриттям, а також при русі по мокрому шосе або ґрунтовій дорозі з калюжами, оскільки вода може закривати глибокі вибоїни і ями. Не можна рухатися по дорогах в сутінки і вночі [3,c. 34].

Безпека велоподорожей також багато в чому залежить від технічного стану велосипеда і уміння управляти їм, особливо на поганій дорозі і при подоланні перешкод, оскільки до природних перешкод у велосипедному туризмі відносяться: гірські дороги і перевали, труднопрохідні лісові стежки, ділянки бездоріжжя, броди, яри. Тому технічний огляд велосипедів необхідно проводити щодня і будь-які відмічені несправності відразу ж усувати.

Велосипедний спорт, так само як автогоночний, лижний, човновий і інші активні види спорту, має свої небезпечні чинники, які вимагають застосування відповідних засобів безпеки. Найбільш поширені небезпечні чинники велосипедного спорту — травми голови при падінні.

Важливим засобом безпеки є велосипедний шолом, що захищає велосипедиста від серйозних травм — пом’якшує удар, рятує від важких пошкоджень.

Підбиті шорти і рукавички підвищують не тільки комфортність, але і безпеку поїздок на велосипеді. Велосипедні шорти часто забезпечуються підкладкою з натуральної або штучної замші, вкладишами гелів або іншими матеріалами, що ослабляють дію дорожньої вібрації на сідничні кістки тазу. Підбиті рукавички без пальців захищають грона рук велосипедиста від пошкодження із-за дорожньої вібрації і у разі падіння [4,c. 15].

Велосипедний туризм отримав популярність в багатьох країнах світу завдяки своїм певним перевагам. Велосипед дозволяє за короткий проміжок часу відвідати і подивитися більше районів, одночасно насолоджуючись швидкою зміною вражень. Для велотуризма доступні майже всі території, куди часто неможливо доїхати на автомобілі. Для велоподорожей не вимагається доріг з спеціальним покриттям. Велосипед не чинить шуму, не псує навколишнє середовище. Людина, що їде на велосипеді, одночасно може насолоджуватися вітром, співом птахів. Він не так, як автомобіль, розполохує тварин, не загазовує повітря. Відмітивши цікавий об'єкт, наприклад, птаха або звіра, велосипедист швидко може зупинитися, щоб уважніше його розглянути до того як той сховається.

Висновки

Займаючись велосипедним туризмом, його учасники фактично займаються одним з видів спорту. Це благотворно всебічно діє на організм і зміцнює фізичне здоров’я. Подорож на велосипеді серед красивих природних об'єктів — це неповторний дух радості, насолоди і пригод. Велосипедний туризм — найбільш щадний вид туризму, який найменше негативно впливає на навколишнє середовище.

При організації велосипедних маршрутів необхідно дотримувати ряд вимог безпеки туристів і вимог, що пред’являються до організації велосипедних маршрутів. І тоді кожна подорож буде святом дружби з фізичною культурою і єднання з природою.

велосипедний туризм похід здоров’я

Література

1. Архипов Е. М., Седов А. В. Велосипедный спорт. — М.: Ф и С, 1990.

2. Архипов Е. М. За здоровьем на велосипеде. — М.: «Советский Спорт», 1989

3. Велосипедный туризм / Сост. А. А. Булгаков. — М.: Ключ, 1998.

4. Гуревич И., Вишневский А., Рассукованый А. Велосипед и путешествия, 2004.

5. Орешник Ю. А. К здоровью через физкультуру. М. 1989

6. http://tourlib.net/books_history/fedorchenko624.htm (Федорченко В.К., Дьорова Т. А. Історія туризму в Україні. Розділ 6. Сучасний стан розвитку туризму в Україні (90-ті pp.)