Іноземці в Україні

План Вступ

1. Правовий статус іноземців в Україні

2. Правоздатність іноземців в Україні

3. Дієздатність іноземців в Україні

Список використаних джерел

Вступ

Конституція України проголошує принцип національного та здійснення прав, свобод і обов’язків іноземцями. вказано, що іноземці та особи без громадянства, які мають в Україні на законних підставах, користуються, самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Зазначений принцип щодо здійснення прав, свобод і обов’язків іноземцями закріплено і в Законі України «Про правовий статус іноземців» (ст. 2). Іноземці можуть реалізувати ці права і обов’язки так само, як і громадяни України.

Іноземцями визнаються іноземні громадяни — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства — особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Мета: Проаналізувати правовий статус іноземців в Україні, а також охарактеризувати їх правота дієздатність.

Об'єкт дослідження: Іноземці в Україні.

1. Правовий статус іноземців в Україні

Конституція України розмежовує поняття «іноземець» та «особа без громадянства», відносячи до перших фактично лише іноземних громадян (ст. 26). Отже, згідно з Конституцією України іноземець — це будь-яка особа, яка проживає або перебуває на території України, не є громадянином України і має докази своєї належності до громадянства (підданства) іноземної держави. Відповідно, особи без громадянства — це особи, які проживають або перебувають на території України і не є громадянами України та не мають достовірних доказів своєї належності до громадянства (підданства) іноземної держави.

Правовий статус іноземців в Україні визначають Конституція України, Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. (зі змінами), Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р., інші нормативні акти України та міжнародні договори України.

Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні, закріплений в ст. 26 Конституції: іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами і свободами, а також мають такі ж обов’язки, що і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Так, іноземці не користуються в Україні більшістю політичних прав (не можуть об'єднуватися в політичні партії; не беруть участі в управлінні державними справами; не мають виборчих прав; не можуть брати участі у референдумах; не мають права рівного доступу до державної служби; на них не розповсюджується обов’язок відбувати військову службу тощо), мають менший порівняно з громадянами України обсяг економічних, соціальних та культурних прав (не мають права користуватися об'єктами права державної та комунальної власності, права на захист від незаконного звільнення, права на соціальний захист, права безоплатно здобути вищу освіту тощо);

Правовий статус різних категорій іноземців має певні особливості. Це, зокрема, стосується:

Ш іноземців, які іммігрували в Україну на постійне проживання (дозвіл на це згідно зі ст. З Закону «Про правовий статус іноземців» можуть отримати лише ті іноземці, які мають в Україні законне джерело існування; перебувають у близьких родинних стосунках з громадянами України; перебувають на утриманні громадян України; мають на своєму утриманні громадян України);

Ш іноземців, які іммігрували в Україну для тимчасового працевлаштування;

Ш політемігрантів (іноземців, яким надано притулок на території України);

Ш біженців;

Ш осіб, які користуються дипломатичними і консульськими привілеями та імунітетами;

Ш іноземців, які перебувають на території України на підставах, передбачених міжнародними договорами України (наприклад, військовослужбовці іноземних держав);

Ш нелегальних мігрантів.

У повному обсязі надані Конституцією та чинним законодавством України права і свободи можуть реалізувати лише ті іноземці, які постійно проживають в Україні.

Юрисдикція України не поширюється на іноземців, які мають відповідно до міжнародних договорів дипломатичні або консульські привілеї та імунітети, їх наявність означає: недоторканність особи, недоторканність житла, імунітет від юрисдикції, фіскальний імунітет, митні привілеї тощо.

До іноземців, які користуються повним імунітетом від юрисдикції України, належать: глави дипломатичних представництв, члени дипломатичного персоналу представництв, члени сімей глав дипломатичних представництв і члени сімей дипломатичного персоналу представництв, представники іноземних держав (глави держав, урядів тощо), члени парламентських і урядових делегацій, співробітники деяких міжнародних організацій. Проте на цих осіб не розповсюджується імунітет від цивільної юрисдикції в тих випадках, якщо вони вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи з відповідними позивами за умови, що це виходить за межі їх офіційних функцій.

Частковим імунітетом від юрисдикції України користуються: глави консульських представництв, консульські посадові особи, члени їх сімей, співробітники адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва, дипломатичні кур'єри тощо. Ці особи користуються привілеями та імунітетами лише стосовно їх службової діяльності.

Іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну та виїжджати з України за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому вони повинні одержати в'їзну та виїзну візи, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.

Закон «Про правовий статус іноземців» передбачає умови, за яких в'їзд в Україну та виїзд з України іноземців не дозволяється. Зокрема, в'їзд в Україну не дозволяється, якщо він буде суперечити інтересам безпеки України, охорони громадського порядку, якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в країні тощо. Виїзд іноземців з України може бути заборонено у випадках: коли щодо них ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом; у разі засудження за вчинення злочину; коли такий виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України тощо.

Іноземці на території України несуть відповідальність на загальних підставах. Іноземцю, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено термін перебування в Україні. За рішенням органу внутрішніх справ або Служби безпеки України іноземець може бути видворений за межі України, якщо його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це є необхідним для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України; якщо він грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців.

Іноземець зобов’язаний залишити територію України у термін, зазначений у рішенні про видворення. Іноземці, які ухиляються від виїзду, підлягають із санкції прокурора затриманню і видворенню у примусовому порядку. Затримання допускається лише на термін, необхідний для видворення.

Згідно із Законом «Про правовий статус іноземців» (ст. 32) витрати, пов’язані з видворенням іноземців, відшкодовують іноземці, які підлягають видворенню, або фізичні, юридичні особи, які приймають цих іноземців, влаштовують їх незаконні в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяють в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування.

Особливий статус на території України мають біженці. Відповідно до Закону України «Про біженців» біженцем визнається:

особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком ї обґрунтованих побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань,; перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не і може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р. визначає:

Ш правовий статус біженця в Україні;

Ш порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця;

Ш встановлює державні гарантії захисту біженців.

Біженці, на відміну від інших іноземців, не користуються дипломатичним захистом своєї держави та не пов’язані з ним будь-якими зобов’язаннями, вони мають право на отримання різної допомоги. Крім того, біженець не може бути висланий або примусово повернений до держави, де він може стати жертвою переслідувань. Підтверджує факт надання особі в Україні статусу біженця посвідчення біженця, положення про яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України.

Іноземці на території України несуть відповідальність на загальних підставах. Іноземцю, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено термін перебування в Україні. За рішенням органу внутрішніх справ або Служби безпеки України іноземець може бути видворений за межі України, якщо його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це є необхідним для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України; якщо він грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців.

2. Правоздатність іноземців в Україні

Вказівка на застосування до прав та обов’язків іноземців національного режиму чи можливого застосування реторсії міститься і в статтях 565, 566 Цивільного кодексу України.

На поширення національного режиму щодо користування іноземцями процесуальними правами, наданими законодавством України, вказується у ч. 1 ст. 423 та ст. 424 Цивільного процесуального кодексу України. За цими нормами іноземці мають право звертатися до судів України, користуватися цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Можливість реторсії передбачена ч. З ст. 423 Кодексу, відповідно до якої законодавством України можуть установлюватися відповідні обмеження щодо цивільних процесуальних прав громадян тих держав, у яких допускаються спеціальні обмеження таких же прав громадян України.

Законодавча практика засвідчує, що національний режим стосовно здійснення окремих прав іноземців може запроваджуватися навіть після запровадження законодавством режиму щодо загального обсягу прав та обов’язків іноземців. Так, Указом Президента України «Про заходи забезпечення приватизації у 1995 році» від 23 червня 1995 р. 1] було встановлено запровадити з 1995 р. національний режим щодо участі іноземних інвесторів у приватизації майна зазначених у ньому об'єктів (п. 10). Вказане положення поширювало свою дію на іноземців — іноземних інвесторів. Право іноземних громадян, осіб без громадянства бути покупцями об'єктів приватизації передбачено Законом України «Про приватизацію майна державних підприємств» (у редакції від 19 лютого 1997 р.)[2].

Поширення на права іноземців в Україні національного режиму означає також, що вони не можуть вимагати надання преш, не передбачених законодавством України або міжнародними договорами. Таке право може бути невідомим в Україні або не поширюватися на іноземців. Наприклад, не відомим законодавству України є інститут набувальної давності, роздільного проживання подружжя, вимога відшкодувати моральну шкоду, заподіяну відмовою в одруженні. Не поширюється на іноземців право громадян України набувати у власність земельну ділянку.

У деяких випадках законодавство України та міжнародні договори кореспондують один одному. Наприклад, іноземці можуть займатися в Україні певною діяльністю, використовуючи свою кваліфікацію. Але тільки міжнародними договорами встановлюється еквівалентність атестатів, дипломів, навчальних курсів, кваліфікації, вчених ступенів і звань (ст. 64 Закону України «Про освіту» від 23 березня 1996 p.).

Закріплений у законодавстві національний режим стосовно цивільної правоздатності іноземців має безумовний характер. Це означає, що згаданий вид режиму надається іноземцям у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності, незалежно від того, чи надаються такі ж права громадянам України на батьківщині іноземців.

Законодавство України може встановлювати винятки щодо правоздатності іноземців (ч. 1 ст. 565 та ст. 566 Цивільного кодексу України). Винятки стосуються, зокрема, обмежень призначення на посади або певної діяльності, що пов’язано з належністю до громадянства України (ч. 4 ст. 8 Закону України «Про правовий статус іноземців»). Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. право на державну службу мають тільки громадяни України. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р.2 право на зайняття судової посади мають тільки громадяни України.

Іноземці не можуть бути адвокатами, аудиторами і нотаріусами (ст, 2 Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р., ст. 5 Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р., ст. З Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р.

Щодо здійснення окремих прав іноземцями законодавством України встановлено обмеження. Наприклад, відповідно до ст. 24 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р.5 іноземні громадяни, зокрема священнослужителі, релігійні проповідники, інші представники зарубіжних організацій, які тимчасово перебувають в Україні, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі, ст. 4 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», ст. 4 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» 3, що були прийняті 15 грудня 1993 p., а також ст. З Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 5 листопада 1997 р.4 іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, свої права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки для товарів і послуг, топографії інтегральних схем здійснюють тільки через представників, зареєстрованих відповідно до Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. іноземним громадянам та особам без громадянства у виняткових випадках на підставі міжнародних угод або письмового розпорядження Президента України надається доступ до державної таємниці.

В окремих сферах діяльності, зокрема інвестиційній, торгівельній, до здійснення прав та обов’язків іноземців може застосовуватися режим найбільшого сприяння. У законодавстві України суть цього режиму сформульовано, зокрема, у ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Тут режим найбільшого сприяння означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків і зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі. Позбавити вказаного режиму може Верховна Рада України. Таке рішення цей орган приймає у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань (ст. 29).

На підставі національного закону чи міжнародного договору України іноземцям для здійснення ними прав і обов’язків може надаватися спеціальний режим.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає, що спеціальний режим може застосовуватися відносно територій спеціальних економічних зон, територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України з державами, які мають з Україною спільні морські чи сухопутні кордони (ст. 7, 24, 25). У Законі України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р.1 передбачено спеціальний режим щодо зарплати; гарантій переведення доходів іноземних працівників, одержаних від роботи у вільній зоні, і т. ін. Спеціальний режим може виявлятись і в пільговому оподаткуванні.

3. Дієздатність іноземців в Україні

Колізії щодо дієздатності фізичної особи виникають у зв’язку з тим, що законодавства окремих держав по-різному вирішують питання її настання та обмеження, а саме встановлюють різний вік, з якого настає повна дієздатність, різні умови, підстави та обсяг її обмеження тощо. Так, повна цивільна дієздатність фізичної особи за законодавством ФРН та Великобританії настає з 18 років, Швейцарії та Японії - з 20 років, Аргентини — з 22 років. Водночас законодавством багатьох держав передбачено обставини, за яких вік повної дієздатності може бути знижений (наприклад, реєстрація шлюбу). Стосовно обмеження дієздатності повнолітніх також можуть мати місце відмінності (не всі держави визнають обмеження дієздатності через марнотратство чи через фізичні вади (сліпоту, глухоту) та ін.).

В основному колізійні питання дієздатності вирішуються за особистим законом фізичної особи (lex personalis). При цьому у більшості держав «сім'ї континентального права» дієздатність іноземних громадян визначається за законом їх громадянства, а щодо осіб без громадянства — за законом їх місця проживання. У державах «сім'ї загального права» застосовується закон доміцилію (постійного місця проживання). Ці держави не визнають принципів визначення дієздатності за законодавством іншої правової системи.

Застосування особистого закону для визначення дієздатності особи означає, що особа, яка є дієздатною за особистим законом, повинна вважатися такою і в інших державах. Це положення є загальновизнаним у міжнародних приватноправових відносинах. Але особа, яка є недієздатною за особистим законом, не завжди вважається такою в інших державах.

Так, згідно до ст. 7 Ввідного закону до німецького Цивільного зводу іноземець, який уклав у Німеччині правочин, щодо якого він за особистим законом є недієздатним, вважається стосовно даного правочину дієздатним, якщо німецький закон визнає його таким щодо цього правочину. Даний принцип з деякими застереженнями закріплено й у Цивільному кодексі Італії та законодавстві інших країн.

Колізійне право держав «сім'ї загального права» ще більше обмежує дію особистого закону: не відомі праву суду іноземні обмеження дієздатності взагалі не беруться до уваги (внаслідок цього, наприклад, не може бути визнано недійсним правочин, укладений обмеженою у дієздатності через марнотратство особою, оскільки таке обмеження дієздатності невідоме «загальному праву»); здатність укладати угоди з нерухомістю визначається за законом місцезнаходження речі (lex rei sitae) тощо.

Відповідно до проекту Закону України «Про міжнародне приватне право» № 2274 від 09.10.2002 р. дієздатність фізичної особи визначається за її особистим законом. Проте, якщо інше не передбачено законом, дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також за правом країни місця вчинення правочинів або виникнення зобов’язань у зв’язку із завданням шкоди (п. 1 ст. 16).

У міжнародних угодах України вказані питання можуть вирішуватися дещо інакше. Наприклад, Конвенція СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (укладена у 1993 році у Мінську) взагалі не містить виключень з особистого закону, оскільки право держав-учасниць СНД однаково вирішує питання щодо віку настання цивільної дієздатності та деліктоздатності.

Визнання іноземця недієздатним чи обмежено дієздатним. Загальноприйнятим у більшості країн є положення, за яким питання визнання іноземця недієздатним чи обмежено дієздатним вирішуються за законодавством тієї держави, де ця особа має постійне місце проживання. Підстави визнання особи обмежено дієздатною в законодавстві держав є різними.

У Цивільному кодексі Української РСР 1963 року було закріплено саме таку колізійну норму — визнання іноземця недієздатним чи обмежено дієздатним здійснювалося за законом держави його постійного місця проживання (ч. 3 ст. 566−1). Проект Закону України «Про міжнародне приватне право» № 2274 від 09.10.2002 р. містить дещо іншу норму. Згідно проекту підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або такою, дієздатність якої є обмеженою, регулюються особистим законом цієї особи (п. 2 ст. 16). 4]

Угодами України про правову допомогу дане питання вирішується наступним чином. У справах про визнання особи недієздатною або про обмеження в дієздатності компетентним є суд тієї держави, громадянином якої є особа, яка має бути обмежена в дієздатності або визнана недієздатною. При цьому суд застосовує своє національне законодавство, тобто діє закон суду — закон держави громадянства.

Якщо суд держави, де іноземець має місце проживання, встановить, що є підстави для обмеження в дієздатності або визнання недієздатною особи, яка є громадянином іншої держави, він повідомляє про це компетентний суд держави громадянства. Якщо суд держави громадянства протягом трьох місяців не почне справи або не повідомить своєї думки, суд за місцем проживання цієї особи може провести справу про обмеження в дієздатності або визнанні недієздатною відповідно до законодавства своєї держави, якщо підстави обмеження в дієздатності або визнанні недієздатною передбачені також законодавством держави громадянства іноземця. Рішення про обмеження в дієздатності або про визнання недієздатною пересилається відповідному суду держави, громадянином якої є іноземець.

Визнання іноземця безвісно відсутнім чи оголошення померлим. Чинний Цивільний кодекс України не містить колізійних норм щодо визнання іноземця безвісно відсутнім чи оголошення померлим. Виходячи зі змісту ст. ст. 43, 46 Цивільного кодексу України та принципу надання іноземцям національного режиму, тільки іноземці, які постійно проживають на території України (іммігранти) можуть бути визнані в Україні безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

Угодами України про правову допомогу, насамперед двосторонніми, більш детально регламентується порядок та наслідки визнання іноземців безвісно відсутніми чи оголошення померлими. У справах про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою компетентним є суд держави, громадянином якої була особа. Дана справа може бути розглянута й судами тієї держави, де особа мала місце проживання, за заявою зацікавлених осіб, що проживають на території цієї держави та права яких основані на її законодавстві. При цьому кожен суд у даному випадку застосовуватиме своє національне законодавство.

Згідно ст. 18 проекту Закону України «Про міжнародне приватне право» № 2274 від 09.10.2002 р. підстави та наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її такою, що померла, регулюються останнім з відомих особистих законів особи, яка зникла.

Спеціальні закони, що регулюють порядок та наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, прийняті у ФРН, Австрії, Італії та деяких інших державах. Разом з тим праву окремих держав (наприклад, Франції) невідомий інститут визнання безвісно відсутньої особи померлою. У таких країнах можливе лише оголошення особи безвісно відсутньою у порядку судової ухвали, що має обмежені майнові наслідки (тимчасове введення у володіння «спадковим майном»), але не розірвання шлюбу безвісно відсутнього. Праву Великобританії та США взагалі невідомий інститут безвісної відсутності: можливим є лише встановлення для даної конкретної справи презумпції факту смерті особи, щодо якої не було відомостей протягом семи років. Вказані суттєві відмінності в матеріальному праві окремих держав можуть стати підґрунтям для виникнення такого небажаного у правовому регулюванні явища, як «кульгаючі» правовідносини (особа буде визнана померлою за правом однієї держави, а за правом іншої вона буде вважатися живою).

іноземець правоздатність дієздатність

Висновок Отже, досліджуючи питання правового статусу іноземців в Україні встановили:

— Іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією (888−09), цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

— Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

— Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

— Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

— Іноземці зобов’язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Список використаних джерел

1. Голос України. — 1995. — 5 липня.

2. Державний вісник України…- № 1−2. — с. 135−136.

3. Закон, Верховна Рада України «Про правовий статус іноземців «N 3929-XII, 04.02.1994

4. Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р

5. Проект Закону України «Про міжнародне приватне право» № 2274 від 09.10.2002 р.

6. Цивільний процесуальний кодекс України ч. 1 ст. 423 та ст. 424

7. Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право: Курс вибр. лекцій.- К.: Юрінком Інтер, 1997.—432с.