Особистi мiркування. 
Поезiя, близька моєму серцю (за лiрикою Володимира Сосюри)

Особистi мiркування. Поезiя, близька моєму серцю (за лiрикою Володимира Сосюри).

Спiва моя душа, прозора i крилата,.

любовi сповнена до всього i до всiх…

I кожного обнять я хочу, наче брата,.

у райдузi пiсень закоханих моїх.

Коли я вперше читав вiршi Володимира Сосюри i натрапив на вiрш «Спiва моя душа», менi здалося, що поет дещо прикрашає свої почуття, свiй внутрiшнiй стан. Та з часом я поринув у такий безмежний свiт його задушевної щиростi, людяностi, закоханостi у красу, що зрозумiв: наведений на початку твору уривок — дзеркальне вiдбиття Сосюри — людини i поета. Iз рядкiв його поезiї передi мною постав талановитий поет-лiрик, спiвець боротьби i кохання, неперевершений майстер чарiвного слова.

Вся його творчiсть є сповiддю нiжної i бентежної душi, яка радiла i мучилася, бо не могла залишатися байдужою. Назавжди, мабуть, закарбувались у моє серце i пам’ять вражаючої сили i емоцiї признання:

Так нiхто не кохав. Через тисячi лiт.

лиш приходить подiбне кохання.

В день такий розцвiтає весна на землi.

i земля убирається зрання…

Щодо мене, то цi рядки можна порiвняти лише з шекспiрiвськими сонетами. Та iз всього лiричного доробку поета менi найбiльше подобаються вiршi, пронизанi осiннiми мелодiями («Айстри», «Осiння пiсня», «Ти мiж єдиних одна» тощо).

Осiнь у життi — як осiнь у природi: час тихої замрiяної краси, час плодозбору. Тому глибоким оптимiзмом сповненi цикли осiннiх мелодiй Сосюри, в них звучить вiра у вiчну молодiсть героїв. Вiн i про себе говорить:

Мов два мене: один ще юний, юний,.

а другий, що й казать, уже старий.

Та їх серця однi єднають струни,.

i тому я незмiнно молодий.

Поетична книжка Володимира Сосюри «Осiннi мелодiї», в якiй найповнiше вiдбилися осiннi настрої поета, — це пiсня щирого й вiдданого серця. Ця пiсня бринить найтоншими нотами, пiдноситься до неба, охоплює душу:

Хай опадає лист в саду.

на землю в срiбному iнеї ;

Я в пiснi молодiсть знайду.

i довго-довго буду з нею.

На мою думку, кожний, хто читав пристраснi слова поета про осiнь, знаходить у своєму серцi щирий вiдгук, бо не можна залишитися стороннiм слухачем спiву душi вiдкритої, людяної, дивовижно тонкої i нiжної у своїх почуваннях:

Осiннiй сад, жоржин печаль багряна,.

стрясають їх пориви вiтру злi,.

i дерева жалiються туманом,.

що вже так мало листя на гiллi.

Лiрика кохання, що є вiчною темою свiтової поезiї, незмiнно звучала в нiжнiй поезiї Володимира Сосюри. Вона зливається з лiрикою людського серця, яке трепетно вiдгукується на будь-якi чарiвнi прояви навколишнього життя:

Не кує вже зозуля в дiбровi,.

лиш хитаються тiнi кривi.

i зоря у пожовклiй травi.

розгубила стрiчки пурпуровi.

Звучать в «Осiннiх мелодiях» i патрiотичнi мотиви, якi оспiвують воїнiв-захисникiв, невтомних трударiв — всiх тих спiввiтчизникiв, яких щиро любив i якими пишався поет. Серце його, сповнене цими почуттями, бажало,.

Щоб розцвiли усмiшки щирi,.

Щоб їх не стерли грози злi.

Яке це щастя — жить у мирi.

i вiчнiй дружбi на землi!