Раннє превентивне виховання

Реферат на тему:

Раннє превентивне виховання

ПЛАН

1. Актуальність ранньої превенції асоціальних проявів поведінки.

2. Етапи проведення первинної та ранньої превенції.

3. Методи ранньої превенції.

4. Превентивне прогнозування й моделювання.

1. Актуальність ранньої превенції асоціальних проявів поведінки.

Актуальність проблеми ранньої профілактики полягає в тому, що:

• -.спостерігається омолодження злочинності, проявів аморальної поведінки;

• -.дитинство є тим періодом, в якому закладається фундамент особистості;

• -.нервова система дитини надзвичайно пластична і здатна змінюватися;

• -.у цьому періоді дитина володіє підвищеною лабільністю психіки, світосприйняття;

• -.спостерігається залежність від дорослих, а батьки і педагоги — її найбільші авторитети.

На обліку в правоохоронних органах питома вага молодших школярів складає 6−8%. Рання профілактика буде ефективною, якщо починатиметься не з моменту зовнішнього прояву негативної поведінки дитини чи вже скоєних серйозних проступків (що найчастіше спостерігається у підлітковому — 11−16-літньому віці), а з виявлення перших, мало примітних негативних симптомів у стосунках і поведінці дитини та їх якнайшвидшій ліквідації.

Як свідчать дослідження Оржеховської В.М., відхилення в поведінці спостерігаються дуже рано. Три чверті усіх важких підлітків уже в першому класі проявляли нестійкість у поведінці, грубощі, жорстокість, конфліктували з педагогами. Багато з них уже у 1−2 класах опинялись у становищі «ізольованих» і надавали перевагу позашкільній сфері взаємовідносин.

Отже, необхідною умовою ранньої профілактики у початковій школі має бути вчасне виявлення дітей з відхиленнями в розвитку і поведінці.

2. Етапи проведення ранньої превенції.

Рання профілактика складається з двох послідовних етапів:

— проведення діагностики, що передбачає дати вичерпну оціночну характеристику позитивних рис дитини. І лише тоді можна переходити до характеристики негативних;

— корекційна робота з неповнолітнім за індивідуальним планом, що передбачає безпосередню роботу з самим важковиховуваним, з його сім'єю, учнівським колективом, друзями, в позашкільних закладах. Не має бути упущеним жодний аспект впливу.

Враховуючи той факт, що для молодших школярів притаманні такі прояви як грубість, капризність, впертість, забіякуватість, байдужість, озлобленість, брехливість та ін., рання профілактика має бути спрямована на корекцію цих негативних рис. При цьому ефективними є ігрові методи, проведення різноманітних етичних бесід.

Зараз гостріше, ніж будь-коли постає проблема перегляду підходів щодо підготовки дитини до школи. Адже за останні роки майже на третину зменшилась кількість дітей, які відвідують дитячі садки. А це ускладнює підготовку дитини до школи і поповнює число слабо встигаючих першокласників. Необхідно забезпечити наступність у роботі дошкільної і шкільної ланок, дієвість батьків.

Щодо здійснення ранньої профілактики можна також сформулювати закономірності:

— виховний вплив на молодшого школяра має ґрунтуватися на гуманістичних засадах, що передбачає оптимістичний підхід до учня, віру в його потенційні позитивні можливості;

— бути засобом запобігання шкідливим звичкам та профілактики правопорушень;

— ефективним засобом запобігання шкідливим звичкам у дітей є цілеспрямоване поглиблення інтересу до процесу навчання, формування провідних особистісних якостей;

— потрібно максимально враховувати вікові психофізіологічні особливості та індивідуальні можливості кожної дитини, поглиблювати її інтереси, навички і задатки.

3. Методи ранньої превенції.

Методи формування суспільної свідомості.

1. Фронтальна бесіда застосовується при розгляді поведінки окремого учня в колективі й поза навчальним закладом, щодо морально-етичних й правових норм поведінки. Наприклад, ставлення до окремих учнів неформальної групи всього колективу або про необхідність нормалізації поведінки когось з учнів.

2. Лекція як метод виховання має епізодичний характер, може належати до певної навчальної дисципліни та проводитись як масовий захід. Наприклад, проведення лекції на профілактичну тематику, а саме: попередження тютюнокуріння, вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин чи про стан правопорушень і злочинів, здійснюваними неповнолітніми.

3. Дискусія в групі як метод формування свідомості особистості - це вільний, живий обмін думками, колективне обговорення теми. Наприклад, при оцінці якого-небудь явища чи події, або ж конкретної поведінки учня.

4. Позитивний приклад ґрунтується на природній схильності підлітка, юнака до наслідування і дає позитивні результати. Наприклад, зустрічі з цікавими людьми, ветеранами Великої Вітчизняної війни, зірками спорту, естради.

Методи формування досвіду поведінки.

1. Вимога — педагогічний вплив на свідомість учнів з метою спонукати їх до позитивної діяльності або гальмування дій і вчинків вихованців, якщо вони мають негативний характер. Наприклад, звернення керівника групи чи майстра виробничого навчання припинити негативну поведінку окремими учнями, виконати поставлене завдання.

2. Громадська думка як вимога до колективу полягає в оцінці громадою дій і вчинків з метою спонукання учнів до зміни на краще в його поглядах, навиках і звичках поведінкиможе бути виражена самою учнівською спільнотою, органами самоврядування, педагогами. Наприклад, формування ставлення до колективу, неформальних об'єднань у межах групи й поза ним, до моральних норм та проявів поведінки учнів.

3. Доручення — учням дають завдання, виконання якого вимагає відповідних позитивних дій і вчинків. Наприклад, здійснювати навчальну опіку над учнями, яким важко дається виконання пізнавальних і практичних задач.

Методи стимулювання діяльності і поведінки.

1. Творче суперництво — виникає як бажання підлітків до самоутвердження. Наприклад, поділивши групу учнів на підгрупи згідно їх неформального поділу, зорієнтувати їх навчальну й поза навчальну діяльність на досягнення позитивних, суспільно значущих цілей.

2. Заохочення — діяльність колективу оцінюється позитивно і це стає стимулом до її самоорганізації й вдосконалення діяльності. Наприклад, відмічення позитивних досягнень колективу в ставленні до інших учнівських груп, до окремих учнів.3. Покарання як педагогічний метод має місце з метою припинити або попередити негативну діяльність колективу. Наприклад, за негативну поведінку щодо окремих учнів, позитивне сприйняття колективом негативних дій підлітків чи неформальних об'єднань у межах колективу чи поза ним.

4. Превентивне прогнозування й планування.

Процес отримання, обробки й аналізу необхідної інформації називається прогнозуванням. За часом прогнози поділяються на короткотермінові (передбачається вирішення повсякденних завдань), середньотермінові (своєчасне розроблення адекватних заходів з нейтралізації та послаблення можливих негативних наслідків) і довгострокові (загальне оцінювання можливих тенденцій).

Мета превентивного прогнозування — вказати умови (соціальні явища, процеси, спрямованість політики), за яких стала б можливою позитивна зміна стану правопорушень. Таке прогнозування допомагає своєчасно нейтралізувати або послабити дію асоціальних детермінант, застосувати найбільш ефективні профілактичні заходи.

В превентивному прогнозуванні використовуються три основні методи:

а) екстраполяція — проекція на майбутнє тенденцій і стану асоціальних дій в минулому і теперішньому;

б) експертна оцінка — врахування думки наукових і практичних працівників;

в) моделювання — розроблення математичних моделей функціонування яких-небудь соціальних явищ, визначення закономірностей їх розвитку, особливостей взаємодії з іншими соціальними об'єктами.

Превентивне планування (програмування) — розроблення мети і завдань боротьби з правопорушеннями, шляхів і засобів їх вирішення та відповідного забезпечення (нормативного, інформаційного, ресурсного).

Існують такі види планування:

— за масштабом — регіональні, місцеві, на окремому об'єкті;

— за складом і роллю учасників — комплексне, територіальне, відомче, міжвідомче;

— за направленістю — територіальне, галузеве;

— за термінами — довго-, середньоі короткострокові.

Література:

1. 1.Оржеховська В.М.Профілактика правопорушень серед неповнолітніх/Навчально-методичний посібник.-К., 1996.-352с.

2. 2.Селецкий А. И., Тарарухин С. Д. Несовершеннолетние с отклоняющимся поведением.- К.: Вища школа, 1981.-239 с.

3. 3.Фіцула М.М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. Видання друге, доповнене, перероблене.-Тернопіль, 1999.-141с.

4. 4.Формирование личности: проблем комплексного подхода в процессе воспитания школьника/Под ред. Г. Н. Филонова.- М.: Педагогика, 1983.-256с.