Філософія Нового часу

Тема Філософія Нового часу.

1. Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи.

Соціально-економічні зміни:

Розлад феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних і культурних звзків між країнами, інтенсивний розвиток економічних буржуазних відносин.

Соціально-політичні зміни:

• -.буржуазна революція в Нідерландах (XVIст.-поч. XVIIст.).

• -.буржуазна революція в Англії (сер. XVIIст).

• -.становище і розвиток капітальних відносин;

• -.зміни в соціальній структурі суспільства;

• -.зміни в політичній системі суспільства.

Природно-наукові відкриття:

• -.механіка небесних і земних тіл;

• -.астрономія;

• -.теорія опору матеріалів;

• -.фізика: вивчення електричних і магнітних явищ;

• -.хімія.

Зміни в державній сфері суспільства:

• -.розвиток ідей гуманізму епохи Відродження;

• -.відмова від натурфілософії;

• -.формування нових світоглядних орієнтирів форм мислення.

У центрі природознавства цього часу знаходилась механіка небесних і земних мас. Вона набуває переважного розвитку і надала всьому природознавству механічного характеру.

Найбільш розповсюджений — експериментальний метод: дослідження прагнули роботи аналіз окремих явищ, процесів, фактів.

Домінуючою тенденцією у розвитку філософії XVII-XVIII ст. Став матеріалізм (XVII ст. Праці Р. Байля).

Оскільки наукова революція посідала певне місце у світогляді епохи Нового часу, то і у філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання.

2. Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів:

• -.емпіризм визначає чуттєвий досвід джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представлений як опис цього досвіду або зведений до нього;

• -.раціоналізм визначає розум основного пізнання і поведінки людей;

• -.сенсуалізм визначає життєвість головною формою достовірного знання.

Методи дослідження:

• -.індукція — метод дослідження, який забезпечує можливість переходу від поодиноких фактів до загальних положень до узагальнення на основі даних досліду;

• -.від загального о одиничного, від накопиченого до теоретичного обґрунтованого матеріалу, до його більш послідовного вивчення.

Процес пізнання — діалектичний, суперечливий процес, який містить чуттєве, емпіричне та теоретичне пізнання і тому не можна абсолютизувати індукцію або дедукцію.

Ф. Бекон (1561−1626) — підкреслює необхідність пізнавати обктивно суттєві речі і явища, відмовитися від схоластичної відірваності від природи і людини. Джерело буття знаходиться в почуттях, які виникають в процесі практичного впливу індивіда на природу. Розробив індуктивний метод.

Р. Декарт (1596−1650). Кінцева мета знання людини — панування над силами природи, пізнання причин її розвитку, удосконалення природи самої людини. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати принцип сумніву, який направлений проти сліпої віри і потребує попередньо сумніватися у всьому науковому існуванні. Основний вид пізнання — раціональне пізнання — раціональне пізнання, інструментом якого є розум.

Перебільшував можливості раціонального пізнання, відкрив його від чутливого. Вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути вроджені ідеї.

Лейнібц (1646−1716). Вважав, що джерелом необхідності і взагальності знання може бути тільки розум.

Б. Спіноза (1632−1667). Пізнання світу йде не через пізнання Бога, а через пізнання природи.

У своїй раціональній теорії виділяє 3 ступені:

1. 1.Найвищий ступінь пізнання — істина, яка досягається безпосередньо розумом, вона видима інтуїтивно і не залежить від не від якого досвіду.

2. 2.Середній ступінь пізнання — розмірковування розуму (потребує доведення).

3. 3.Знання, що отримані за допомогою органів чуття, вони неповні, поверхневі та недостовірні.

Дж. Берклі (1684−1753) — обґрунтував субктивний ідеалізм. «Трактат про начала людських знань — пізнання має справу не з обктами, які існують незалежно від свідомості людини, а лише із сукупністю відчуттів. обкти, котрі ми чуттєво сприймаємо, існують лише у думці, всі якості речей — субктивний, тому саме їх існування залежить від субкта свідомості. Без субкта свідомості. Ьез субкта немає і обкта (ідеалістичний сенсоналізм)» .

Джеон Локк (1632−1704). Всі людські знання мають чуттєве походження. Заперечував думку Декарта про «вроджений ідеал», людський розум від народження є «tabula rasa». Все, що ми знаємо, це результат впливу зовнішнього світу, це результат виховання і освіти.

Ж. Ламетрі (1709−1751) — пізнання повинно починатися з чутливого сприйняття реальних речей, їх подальшого досвідно-експериментального дослідження і завершатися раціональним узагальненням виявлених фактів.

Гельвецій (1715−1771) — людина становить фізичну чутливість, і тому її знання ніколи не досягають більшого, ніж дають почуття індивіда. Все, що є недоступне почуттям людини, є недосяжним ідля її розуму. Другий засіб пізнання — памть, яка становить тривалим, але послабленим відчуття.

3. Для Бекона («Новий органон») існування обктивного матеріального світу не викликає сумніву. Активність багатоякісної матерії повзана з рухом, причому це не тільки математичний, механічний рух, але і внутрішня сила, внутрішня напруга, життєвий рух матерії. Існує лише конкретно визначена матерія, природа є зднанням активів, молекул, який притаманна вага, протяжність, рух.

Т. Гоббс розглядав обктивний світ як сукупність окремих матеріальних тіл, котрім притаманні протяжність, твердість, обсяг і інші властивості. Матеріальні тіла не мають таких якостей, як колір, запах, звук, оскільки подібні якості виступають лише субктивними уявленнями людини. Рух — це механічне пересування тіл у просторі, воно внутрішньо не притаманне матерії, але саме матерія є вічна. Окремі тіла є тимчасові, вони коли-небудь виникають і потім зникають.

Світ — єдина матеріальна субстанція, а все існуюче і зникаюче лише різні форми її прояву.

Декарт — «Роздуми про метод», «Методичні роздуми», «начала філософії». В основі світу є незалежні одна від одної субстанції: уховна, яка іде від Бога і втілюється в душі, матеріальна, тілесна, протилежна.

Спіноза. Світ = нескінчена природа, матеріальна субстанція, яку він також називає Богом. Субстанція є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незліченна, їй властива ідея збереження. Бог — виям самого природнього буття.

Лейбніц — творець вчення про монади (одиниця, неділима). Монади — це прості вічні неподільні духовні першоелементи, з яких складається Всесвіт. Монади як субстанції не залежать одна від одної, не можуть вживати одна одну. Число монад є нескінчене і кожна з них володіє здатністю сприйняття і прагнення, тобто руху. Сам світ регулюється наперед утавленою гармонією, котра була встановлена між мандами, вищою монадою в особі Бога.

Локк (1632−1704). Матеріальним тілам світу властиві лише кіот кісні особливості. Заперечував якісну різноманітність матерії і не визнавав, що матерія не видна не тільки кількісно, а й якісно. Тіла відрізняються одна від одної лише за розмірами, за фігурою, рухом чи спокоєм. Ці якості він азивав первинними. Інші (колір, смак, запах, звуки) — вторинні, вони є субктивними і не притаманними матеріальним тілам.

Гольбах (1723−1789). Матеріальні тіла володіють здатністю пересування тільки по механічним траєкторіям. Природа — це сукупність різних рушійних сил матерії, за якими постійно знаходяться у русі. Необхідними можуть бути лише причина і наслідок. За їх допомогою можна пояснити будь-який процес і людську поведінку.

Ламетрі. У Всесвіті існує лише одна субстанція і людина вступає найдосконалішим проявом. Підкреслюючи одноманітність природи, він не вбачав якісних відмінностей між органічним, рослинним і тваринним світом, до якого відносить людину.

Дідро. Відстоював ідеї про єдину, вічну і нестворену матерію, яка виступає єдиною субстанцією, існуючою поза і незалежно від людської свідомості. Установлював єдність матерії і руху, виступав проти введення руху до просторового пересування і вважав, що і нерухоме тіло змінюється, розвивається.

Іслон Адріан Гельвецій «Про дух», «Про розум». Світ — матерія, що перебуває у русі. Простір і час — форми існування матерії. Людину відносять до загальної системи роздумів, невіддільної від неї і підпорядкованї тим самим законам, що і природи.

Висновки.

Матеріалісти Нового часу гостро критикували ідеалістичне розуміння проблем онтології. Гострі проблеми набули нових засобів і методів аргументації поглядів, що свідчить про багатоплановість і складність розвитку філософської думки.

У вирішенні проблем онтології - матеріалісти цілком залишалися на позиціях метафізичного, механічного матеріалізму. Вони не розуміли принципу загального звзку явищ, предметів реального світу, а їх рух — кваліфікували лише як пересування тіл у просторі.

Контрольні питання.

1. 1.В чому особливість епохи Нового часу?

2. 2.Чому в цей період відмовилися від метафізики?

3. 3.Що було характерним для гносеологічної орієнтації в епоху Нового часу?

4. 4.Що таке раціоналізм?

5. 5.Дайте визначення поняттю «сенсуалізм» ?

6. 6.Які методи наукового дослідження стали провідними в Новий час?

7. 7.Що можна віднести до наслідків в гносеологічній спрямованості в цей період?

8. 8.Які нововведення в сфері онтології?

9. 9.В чому особливість філософії французьких матеріалістів?