Освіта України як складова світового і європейського простору

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Педагогіка вищої школи»

на тему ''Освіта України як складова світового і європейського простору''

Харків 2011

ВСТУП

Двадцять перше сторіччя актуалізувало перед людством стратегію нової світової системи розвитку, яка орієнтована на демократію, толерантність і ринкові відносини. У цих умовах значно зростає роль освіти — однієї з пріоритетних галузей сучасного духовного виробництва.

У «Національній доктрині розвитку освіти України» позначено, що освіта є стратегічною основою розвитку особистості і суспільства, нації і держави. У книзі Міністра освіти і науки України В.Г. Креміня ««Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи), що сконцентрувала виступи автора на сесіях Академії педагогічних наук, наукових конференціях, перед науковцями, вчителями, бесіди з журналістами так підкреслена ця думка: «Освіта — основа розвитку особистості, суспільства, нації та державі, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальній, духовний та економічний потенціал суспільства. Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, змінення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.

Система освіти кожної країни є унікальним явищем, пов’язаним з матеріальним і духовним життям суспільства, тому ініціаторами змін у системі освіти виступають зміни, що стосуються загальноцивілізаційних тенденцій: зміни у виробництві, культурі, поведінці. І хоча в окремих країнах були часи, коли на розвиток освіти впливали певні власні, групові або ідеологічні інтереси та критерії, в стратегічному плані вони вимушені рахуватися з реальними суспільними процесами.

Суттєві зміни в освіті

В результаті посилення процесу глобалізації економіки, політики, культури, взаємозв'язку й взаємозалежності держав світу:

· освіта стає ключовим фактором сталого розвитку демократії та миру в кожній країні й між країнами;

· освіта забезпечує світову соціальну інтеграцію, позитивно впливає на усунення гендерних, класових, національних відмінностей;

· освіта допомагає долати соціальні, економічні, політичні бар'єри в суспільстві, забезпечувати рівний доступ для набуття певного соціального статусу;

· освіта готує фахівців за певними міжнародними стандартами;

· освіта є однією з послуг, тому ринок освіти поширюється, мобільність студентів за останні 25 років зросла на 300%.

Побудова «суспільства знань» (Knowlege-society або суспільство), яке формує новий освітній рівень громадян, впроваджує інтелектуальну складову у виробництво та соціальну інфраструктуру, підтримує інноваційний розвиток. Концепція «суспільства знань» заснована на тому, що його основними характеристиками є створення нових міждисциплінарних знань, які генерують наукові інститути; підготовка високоякісного людського капіталу, яку здійснює освіта; створення додаткових багатств за допомогою економіки знань. «Суспільство знань» перетворює масове виробництво і ринкове використання знань на самостійний вид діяльності, приводить до формування нових інститутів державного управління, суттєво змінює структуру праці, трудових відносин, соціального захисту і зайнятості населення.

Нова освітня парадигма «суспільства знань» передбачає доступність інформації та знань, зростання особистої участі громадян у продукуванні різноманітних змін в роботі, стилі життя, власному розвитку, а масовість вищої освіти створює умови для того, щоб кожна людина змогла через освіту бути креативною, готовою до будь-яких змін. Нова освітня парадигма пропонує розглядати вищу школу як структуру, що пов’язує між собою економіку, соціальну сферу, духовне виробництво, готуючи суб'єктів цих процесів, наділяючи їх відповідними інтелектуальними, професійними, соціальними і духовними якостями. Бажаною моделлю сучасної освіченої людини стає творча особистість, здатна самостійно мислити на основі здобутих знань, впроваджувати інновації й здійснювати організацію власного життя, керуватися пріоритетами відповідальності в своїй діяльності, життєвому виборі. Про важливість такого розуміння місії вищої освіти в побудові суспільства свідчать, зокрема, освітні реформи в провідних країнах світу, перехід на обов’язкову вищу освіту в Японії. Пошуки нових векторів розвитку вищої освіти, яка відповідатиме новій освітній парадигмі, знайшли відбиття у Великій хартії університетів (1988).

Побудова і функціонування суспільства означає необхідність високого рівня взаємодії між державним, комерційним і громадським секторами та перетворення їх на надійних партнерів, спроможних розв’язати будь-які проблеми та провести в вищій освіті необхідні реформи. Їх можна узагальнити за такими основними напрямами:

1) організаційна й інституціональна диверсифікація вищої освіти і перехід в обмежений термін від концентрованої освіти до моделі «освіти протягом життя», в якій використовуються модульні технології, простежується зв’язок між усіма ступенями освітньої системи, декларується доступність освіти для всіх бажаючих;

2) адаптація до потреб економіки і ринку праці через радикальне оновлення навчальних програм, підвищення ролі наукових досліджень у вищих навчальних закладах з запровадженням їх результатів у навчальний процес, застосуванням міждисциплінарних програм, зростанням ролі міжнародних освітніх програм;

3) формування ціннісних орієнтирів, що можуть об'єднувати учасників освітнього процесу, через впровадження академічного етносу виховання студентів на основі громадянськості, захисту суспільних цінностей, розуміння, інтерпретації, збереження і розвитку національних, регіональних, світових культур в умовах плюралізму;

4) взаємозв'язок з ринком праці на принципах партнерства та активної взаємодії академічного співтовариства з економічними партнерами в технічному розвитку, викладанні, організації навчання, створенні нових освітніх установ, формуванні нової професійної структури;

5) рух від поняття кваліфікації до поняття компетенції та розгляд якості освіти як загального чинника всіх освітніх реформ.

Розширення умов для індивідуального розвитку особистості, її самореалізації у світі.

Модель освіченої людини у ХХІ ст. була запропонована ЮНЕСКО:

Вміти жити. Вміти діяти. Вміти жити разом. Вміти бути.

Освічена людина — це творча особистість, яка на основі здобутих знань здатна самостійно мислити, здатна до інновацій і організації власного життя, яка керується у своїй діяльності мотивами відповідальності.

Нова професійна структура, зміни сучасного ринку праці

Характерні ознаки вищої професійної освіти ХХІ ст.:

· демократизація, рівний доступ до освіти, її безперервність, співучасть викладача і студента в освітньому процесі;

· диверсифікація — наявність широкої мережі різнорівневих навчальних закладів, які забезпечують багатоваріантну за змістом, методами, формами, термінами особистісно зорієнтовану освіту;

· інтернаціоналізація — академічна мобільність студентів і викладачів, міжнародне визнання документів про освіту, вчені звання і ступені;

· прогресивність — перетворення освіти на ключовий компонент діяльності з розвитку науково-технічного прогресу, економічного зростання та забезпечення зайнятості населення;

· інформатизація — широке впровадження ІКТ.

Розвиток України у третьому тисячолітті визначається в контексті європейської інтеграції з орієнтацією на побудову громадянського суспільства, що передбачає:

1) у соціально-політичній сфері - перехід від тоталітаризму до демократії;

2) в економіці - від адміністративно-командної системи планового господарства до соціально зорієнтованої ринкової економіки;

3) у житті кожної людини — від споживацьких, споглядальних позицій до функцій самодостатнього суб'єкта господарської діяльності.

Такі зміни в суспільстві, економіці, життєвому устрої потребують відновлення соціальних пріоритетів самої особистості, формування особистістю нових життєвих стратегій, компетентності. Чим могутніший життєвий потенціал людини, тим легше їй перебороти кризові ситуації, опанувати конструктивно-перетворювальну позицію. Виникають нові вимоги до інтелектуального рівня суспільства, його вдосконалення шляхом освіченості, професіоналізму, багатосторонності, комунікабельності. Високий рівень освіченості нації сприяє більшій сприйнятливості та дієвості економічних і соціальних реформ, формуванню правової й екологічної культури під час проведення соціальної та технологічної діяльності, створює умови для прогресивної індивідуальної активності особистості в суспільстві.

Високоосвічена молодь — головний стратегічний резерв соціально-економічних реформ в Україні, без якого неможливий подальший розвиток суспільства. Прагнучи набути статусу розвиненої країни, Україна підтримує розвиток багатоступеневої системи освіти, зростання інтелектуального потенціалу суспільства: адже, за прогнозами ЮНЕСКО, рівня національного добробуту, що відповідає світовим стандартам, досягнуть лише ті країни, працездатне населення яких на 40−60% будуть становити особи з вищою освітою.

Вектор сучасної політики і стратегії держави в розвитку національної системи освіти спрямований на її подальшу адаптацію до умов соціально зорієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейське й світове співтовариство.

Концептуальні основи і державні пріоритети розвитку освіти в Україні розглядаються передусім з позицій її ролі й місця в забезпеченні життєдіяльності суспільства, безпосереднього взаємозв'язку зі сферою праці. З цією метою проводиться активна системна робота:

· зі створення умов для визначення освітніх проблем розвитку країни та її регіонів у контексті політичного бачення та ухвалення рішень на державному рівні;

· розв’язання з залученням сфери освіти проблем, що виникають на ринку праці;

· надання системі освіти більшої гнучкості й широких можливостей для одержання громадянами професійної підготовки.

Підходи і практичні дії щодо розвитку системи освіти в Україні базуються на концепції побудови незалежної демократичної держави, пріоритетами якої є:

· доступ до освіти та професійної підготовки всіх, хто має необхідні здібності, мотивацію й адекватну підготовку;

· використання освіти та професійної підготовки для захисту соціальних інтересів суспільства й стратифікації його членів за ролями і статусами;

· зменшення монопольних прав держави в освітній сфері за рахунок створення на рівноправній основі недержавних навчально-виховних, професійно-технічних і навчальних закладів;

· формування різноманітної інвестиційної політики в галузі освіти;

· забезпечення всебічної готовності громадян до одержання освіти будь-якого рівня та створення умов для задоволення освітніх і професійних потреб особистості з можливістю вдосконалення здобутих знань протягом усього життя, в тому числі шляхом перепідготовки й підвищення кваліфікації.

Основними шляхами реформування системи освіти визначено:

· створення в суспільстві атмосфери загальнодержавного сприяння розвитку освіти;

· подолання девальвації загальнолюдських і гуманістичних цінностей, відриву від національних джерел;

· забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій;

· впровадження передових технологій і науково-методичних досягнень;

· відхід від основ авторитарної педагогіки, підготовку нової генерації педагогічних кадрів;

· інтеграцію освіти і науки, активне залучення до навчального процесу наукового потенціалу вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ, мотивацію суб'єктів навчання, до участі в наукових дослідженнях і розробках;

· використання нових методів викладання для вдосконалення навчального процесу.

Суттєвий вплив на розвиток вищої освіти України мало приєднання у 2005 р. до Болонського процесу та участь у формуванні Європейського простору вищої освіти.

У рамках Болонського процесу сформульовано шість головних завдань:

1. Трициклове навчання. Пропонується ввести цикли навчання: перший — до одержання першого академічного ступеня бакалавра, другий — одержання академічного ступеня магістра, третій — отримання наукового ступеня. При цьому тривалість навчання на першому циклі має бути не менше 3 і не більше 4 років, навчання протягом другого циклу — 1−2 роки, отримання докторського ступеня — 2−3 роки (за умови загальної тривалості навчання 7−8 років).

2. Кредитна система. Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу необхідно взяти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів — залікових одиниць трудомісткості), зробивши її накопичувальною системою, що працює в рамках концепції «навчання протягом усього життя».

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на знаннях, уміннях і навичках випускників. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розвиток мобільності. На основі виконання попередніх пунктів очікується істотний розвиток мобільності студентів. Крім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького складу та іншого персоналу з метою взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Працевлаштування випускників. Одним із найважливіших положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання та вміння випускників мають застосовуватись і практично використовуватись на користь усієї Європи. Всі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій стане спрощеним. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО.

6. Підвищення конкурентоспроможності європейської системи освіти. Однією з головних задач, яку необхідно розв’язати в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення тощо, сприятиме підвищенню інтересу громадян Європи та інших країн до вищої освіти.

Згідно з Бергенським комюніке (2005) програма дій з формування Європейського простору вищої освіти до 2010 р. передбачає:

· впровадження стандартів і директив щодо забезпечення яко-сті освіти;

· впровадження національних систем кваліфікацій;

· надання і визнання спільних наукових ступенів, зокрема ступінь доктора наук;

· уможливлення гнучкого шляху здобуття вищої освіти, передбачаючи визнання раніше здобутої освіти;

· забезпечення автономності вищих навчальних закладів, їх стабільне фінансування;

· трициклове навчання, кожний рівень сприяє успішному працевлаштуванню, подальшому засвоєнню знань, умінь і навичок, затвердженню активної громадянської позиції тих, хто навчається;

· наднаціональна система кваліфікацій, узгоджений пакет європейських стандартів і керівних принципів забезпечення й визнання ступенів і термінів навчання.

Важливим кроком на шляху входження України до Загальноєвропейського простору вищої освіти стала Програма дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України (затверджена Наказом МОН України від 23.01.2004 р. № 49). Головною метою Програми стали такі дії: вжиття заходів для входження національної системи освіти і науки в Європейський простір з реалізацією певних вимог, критеріїв і стандартів: запровадження навчання протягом життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння привабливості й конкурентоспроможності Європейського простору вищої освіти і науки для інших регіонів світу.

Для реалізації концептуальних основ Болонської декларації в Україні необхідно: вдосконалити дворівневу систему вищої освіти; ухвалити прозорі й зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; використовувати єдину систему кредитних одиниць і додатка до диплома; врахувати європейську практику організації акредитації та контролю якості освіти; підтримувати і розвивати європейські стандарти якості; усувати перешкоди для розширення мобільності студентів, викладачів і дослідників; впровадити сучасні підходи інтеграції вищої освіти і науки в справі підготовки магістрів і аспірантів; забезпечити подальший розвиток автономності й самоврядування в системі вищої освіти.

У цілому реформування вищої освіти в Україні передбачає:

· перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть можливість задовольнити можливості особи в отриманні певного освітньо-кваліфікаційного рівня щодо її здібностей і забезпечити її мобільність на ринку праці;

· формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами і термінами навчання задовольняла б потребикожної людини і держави в цілому;

· підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання протягом всього життя;

· запровадження в системі вищої освіти України передового досвіду розвинених країн світу та її інтеграція в світовий освітній простір;

· пошук рівноваги між масовою фундаментальною й елітарною освітою, з одного боку, і вузькою спеціалізацією та професійною досконалістю, з іншого.

Реалізація цієї програми дій дає можливість провести системну модернізацію системи освіти; наблизити якість вищої освіти до вимог і стандартів, напрацьованих Європейським співтовариством; впровадити в Україні загальноєвропейську систему наукових ступенів; ввести систему кредитів, сумісну з Європейською кредитно-трансферною системою навчання; сприяти мобільності громадян України, які навчаються або надають освітні послуги.

Література

1. Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні: указ Президента України // Освіта України. — 2009. — 4 лип.

2. Конституція України, 1996.

3. Андрусь О. Модульно-проектувальний комплекс: освітні завдання та методологічна основа [текст] / О. Андрусь // Вища освіта України. — 2009. — № 1. — С. 97−101.

4. Про вищу освіту: закон України. — К.: Книга, 2007. — 97 с.

5. Про наукову і науково-технічну діяльність: закон України, 2007.

6. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст. - К.: Шк. світ, 2001. — 21 с.