Від матері — слава, і пісня, і хліб

Вiд матерi — слава, i пiсня, i хлiб.

Нiчого кращого не знаю,.

Як тая мати молодая…

/ Т. Шевченко /.

Усе в життi людини починається з молока матерi. Це вона, «святая сила всiх святих, пренепорочная, благая» народила Спасителя. Це вона, ненька, Мадонна, Берегиня, зiгрiває наше життя, захищає наше щастя.

Народжується дитина — мати схиляється над колискою i спiває. Про що? Як не дивно, вiд цього теж багато залежить. Першi уроки дитина бере не в школi — мати допомагає зробити їй першi кроки й по пiдлозi, й взагалi в життi. Вiд неї малятко дiзнається, що добре, що погано. Кажуть, що характер людини формується до п’яти рокiв, а потiм, протягом життя, лише трохи коригується. Тож чи не з материної пiснi починається особистiсь людини?

Матерi народжують i виховують героїв i генiїв, воїнiв i поетiв. I в дорослих дiтях оживає душа матерi, материна колискова, вдячнiсть за її безсоннi ночi i самозреченiсть.

Мамо, голубко, заранi в могилi.

Праця й недуга зложили тебе.

Пiсня ж твоя в невмираючiй силi.

В мойому серцi яснiє, живе, ;

пише I. Франко у вiршi «Пiсня i праця», а далi робить висновок:

Пiсня i праця — великi двi сили,.

Їм я до скону бажаю служить.

Вiдома трагiчна легенда про сина, що на вимогу коханки вбив власну матiр, а її серце понiс дiвчинi. та коли вiн спiткнувся й упав, материне серце, стiкаючи останнiми краплинками кровi, спитало: «Ти не забився, синку?» Тiльки мати здатна на таке.

Нiжною любов’ю до неньки, що «ночей не доспала», сповненi вiршi А. Малишка — всi, мабуть, чули й знають його «Пiсню про рушник» .

Прекрасний образ матерi-трудiвницi створює Б. Олiйник:

Мати сiяла сон.

Пiд моїм пiд вiкном,.

А вродив соняшник.

I тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман.

А менi сонячно…

(«Мати сiяла сон»).

Жоднi дорогi наїдки i напої не зрiвняються зi шматком хоч би черствого хлiба з материних рук. I хлiб для душi — велику любов — дарує нам з дитинства мати.

Мати наша — сива горлиця,.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола — намистиною,.

Небо — празниковою хустиною…

А земля — пшеницею ярою,.

А лiта — замисленим явором…

Крашанкою — сонце в миснику,.

А вона — до них всiх — пiснею.

(Б. Олiйник, «Мати наша — сива горлиця»).

У горi та в радостi ми подумки звертаємося до неї. Перше слово дитини — «мамо». Наша слава — це її слава. Продовженням роду, теплом домашнього вогнища — усiм завдячуємо ми їй. Не можна про це забувати:

Бо, хто матiр забуває,.

Того Бог карає,.

Того дiти цураються,.

В хату не пускають.

(Т. Г. Шевченко, «I мертвим, i живим…»).

I перед нами, юними, сьогоднi постає дуже важливе питання — як треба прожити життя, щоб нами могли пишатися нашi матерi. Чим вiддячимо їм за пiсню й працю, за хлiб, за безсоннi ночi i нашу долю, вишиту «червоними i чорними нитками» на рушнику чи то на сорочцi?

Можна вибрать друга.

i по духу брата,.

Та не можна рiдну.

матiр вибирати.

(В. Симоненко, «Лебедi материнства»).

Недаремно ми найдорожче — Батькiвщину — називаємо матiр’ю. Вона в нас одна, як одна мати в кожної людини.