Вади вимови звуків «Л», «Ль», «Р», «Рь» та методика їх подолання

Звуки л, а відрізняються від інших щілинних тим, що при їх творенні кінчик язика змикається з верх­німи зубами, а бокові краї язика утворюють прохід для видиху струменя повітря. Тому ці звуки ще на­зивають боковими, зімкнено-прохідними.

Мал. 1 Артикуляція звуків л, л'.

При артикуляції, звука л (мал.1) губи й зуби набува­ють положення наступного го­лосного. Кінчик язика змика­ється з верхніми зубами та початком альвеол. Бокові краї язика з одного або з обох боків опущені й і утворюють щілини з верхніми боковими зу­бами, крізь які проходить ви­дихуваний струмінь повітря. Задня частина спинки язика піднімається в напрямі до м’я­кого піднебіння. Внаслідок підняття кінчика та задньої спинки язика передньо — середня його частина ввігнута (має сідлоподібну фор­му). М’яке піднебіння закриває прохід у носову по­рожнину. Голосові зв’язки вібрують.

В українській мові є й інша артикуляція, при якій кінчик язика загинається, змикаючись з верхніми альвеолами і навіть передньою частиною піднебіння. Задня частина спинки язика при цьому опускається вниз, внаслідок чого утворюється виразний специфіч­ний шум.

Під час артикуляції м’якого л кінчик язика підні­мається вище від альвеол, а середня спинка язика — до твердого піднебіння. Відчувається збільшення за­гальної напруженості м’язів.

Дорсально-альвеолярна вимова полягає в тому, що кінчик язика пасивний, опускається вниз, а передня частина спинки язика наближається до твердого під­небіння.

Більш поширені вади вимови твердого звука л. Характер вад різний: пропуск звукаспотворена вимова (міжзубна, губна, напівпом'якшеназаміна твердого л такими звуками: л', й, в, г, коротким у, р та ін.).

Пом’якшений л може вимовлятись як міжзубний (кінчик язика просовується між зубами) або заміню­ватись звуком й (яйка — лялька).

Щоб виробити в учня нову артикуляцію цих зву­ків, логопед повинен проаналізувати артикуляцію, властиву цим звукам, визначити її основні елементи та з’ясувати, які з них дитина відтворює правильно,] а які необхідно сформувати.

Основними елементами артикуляції звука л є зімкнення кінчика язика з верхніми зубами та утво­рення щілини між боковими краями язика І бокови­ми верхніми зубами. Решта положень і рухів органів артикуляції в учнів, як правило, сформовані (крім окремих випадків дефектної вимови, про що йтиметь­ся далі).

На підготовчому етапі до вироблення правильної артикуляції звука л учні повинні:

а) засвоїти (повторити) назви таких органів ар­тикуляції та їх частин: верхня губа, верхні зуби, аль­веоли, кінчик язика, бокові краї язика;

б) навчитись виконувати та розрізняти такі рухи: зімкнення кінчика язика з верхніми зубами, альвео­ламиутворення щілини між боковими краями язика й верхніми зубамизімкнення кінчика язика з верх­німи передніми зубами з наступним вдихом і види­хом повітря через щілину між боковими краями язи­ка і зубами;

в) спираючись на м’язові відчуття та відчуття тер­тя видихуваного струменя повітря, навчитись розріз­няти зімкнення, утворене кінчиком язика і верхніми зубами, та щілину між боковими краями язика І верх­німи зубами.

Переходячи до постановки звука, логопед зосеред­жує увагу дитини на основних елементах артикуля­ції: зімкненні кінчика язика і верхніх зубів та утво­ренні щілини між боковими краями язика І верхніми зубами. При такому положенні язика спочатку вди­хається повітря через щілину, потім видихається так само через щілину, але з голосом. Наявність голосу перевіряється слухом і рукою, покладеною на гор­тань. Якщо голосу не чути, можна під час видиху ви­мовити голосний а, зберігаючи при цьому потрібне положення язика.

Для вироблення правильної артикуляції звука л також поєднувати його з голосними заднього Ряду: ал, ол, ул, ла, ло, лу. Оскільки під час вимовляння звука л і цих голосних положення задньої частини спинки язика подібне, утворюється правильне 3вУчання звука л. Вимовляючи склади з голосними, учні мають стежити за положенням губ при вимові голосних (губи в положенні голосного), інакше вимова звука л буде неприродною, що ускладнюватиме його автоматизацію.

Якщо учень правильно відтворює артикуляцію в поєднанні з голосним, можна переходити до автома­тизації його вимови у словах, реченнях і зв’язному мовленні.

Артикуляція звука л' формується після завершен­ня роботи над звуком л. При виробленні правильної артикуляції пом’якшеної фонеми спираються на здо­буті знання учнів про диференціальні ознаки твердість м’якість, уміння розпізнавати їх та на м’язові відчуття і слух. При цьому спочатку треба перевірити знання учнів про Ці диференціальні ознаки, уміння вимовляти пом’якшені фонеми взагалі та зосередити увагу дітей на окремих елементах артикуляції м’яких приголосних (напруження м’язів, підняття до твердо­го піднебіння спинки язика, розтягування губ).

Вимову м’якого звука л діти засвоюють за анало­гією до вимови інших м’яких: ті-ті - лі-лі, тя-тяля-ля або ні-ні - лі-лі, няня-ляля та ін.

Автоматизація л' здійснюється так само, як і твер­дого л.

Диференціюється звук л' з парним твердим, а ти­ми звуками, з якими учні плутають його (р, р', й).

Прийоми роботи для постановки звуків л, л, передбачені загальноприйнятою методикою, досить поширені.

Починається робота з підготовчих артикуляційних вправ.

Доцільно давати учням такі вправи, які є елементами правильної артикуляції: загинання кінчика язи­ка на верхню губу, зубиоблизування кінчиком язика піднебіння із зупинкою біля верхніх передніх зубівзімкнення кінчика язика з верхніми зубами та видихування повітря через бокові краї язика.

Якщо учневі важко утримувати кінчик язика біля верхніх зубів, його можна прикусити зубами.

Постановка звука здійснюється різними способами. Користуючись способом наслідування, логопед перед дзеркалом показує І пояснює положення язика, вимовляє звук і пропонує дитині наслідувати показа­ні дії. Якщо використовуються інші звуки, учневі пропонують протяжне вимовляти голосний, а (о, й, у} ' одночасно кінчик язика притискувати до верхніх зубів (або прикусувати зубами). Автоматизація в цих випадках починається із закритих складів (ал, ол…), якщо даний спосіб не ефективнийможна використати для вироблення правильної артикуляції приголосний б. Учень повинен кілька разів підряд вимовляти звук б і просовувати одночасно язик між зубами. Ут­ворюється сполучення бл. Потім язик треба перевес­ти між зуби і, нарешті, за зуби.

Губно-губна вимова л або заміна його звуком у усувається після того, як дитина усвідомить відмін­ність у положенні губ при правильній вимові і у ви­падках неправильної, що проявляється в надмірній активності губ. У даному випадку більш ефективний спосіб постановки звука л від голосного а. Важливо, щоб учень навчився робити зімкнення кінчика язика і верхніх зубів при відкритому роті (положення зву­ка а) і, не змінюючи положення губ, вимовляти скла­ди ла, ал лише язиком. Автоматизацію звука л у цих випадках краще проводити в сполученні з губними й губно-зубними приголосними (алпа, пла, алфа, фла). У випадках заміни звука л м’яким л рекоменду­ють починати роботу з навчання відтворювати сідло­подібне положення спинки язика. Для цього треба загнути кінчик язика на верхню губу з подальшим видихом повітря по бокових краях язика. Потім про­понується аналогічна вправа, але кінчик язика заги­нається вже на верхні зуби. Після засвоєння цього положення кінчик язика переноситься в ротову по­рожнину (за зуби).

Можливий І такий спосіб, коли з учнем поперед­ньо опрацьовують звук л'', навчають відчувати поло­ження язика, напруження м’язів, а потім протистав­ляти йому артикуляцію л, при якій напруження м’язів ослаблюється, кінчик язика опускається нижче. Цей спосіб вимагає більшої активності учня.

Можна сформувати правильну вимову звука л механічним способом. При цьому сідлоподібну форму^зика утворюють за допомогою палички, джгутика, робленого з стерильної вати. Для подолання вади звука л', яка проявляється у заміні його звуком й, треба максимально активізувати діяльність учня. Разом з учнем необхідно проаналізувати положення кінчика язика під час вимови звука й. Слід звернути увагу дитини на те, що при вимові й він змикається з нижніми зубами.

ЗВУКИ р, р'.

Звук р — твердий, передньоязиковий, альвеоляр­ний, вібрант (дрижачий), сонорний. Звук р' - м’який парний звука р.

При артикуляції звуків р' (мал. 2) губи й зуби набу­вають положення наступного голосного. Широкий напруже­ний кінчик язика вібрує в по­вітряному струмені (відбуває­ться зближення кінчика язика та альвеол). Бокові краї язи­ка зімкнені з верхніми кутні­ми зубами. М’яке піднебіння закриває прохід у носову по­рожнину. Голосові зв’язки віб­рують. При творенні м’якого звука р кінчик язика опускає­ться і вібрує біля верхніх різ­ців, а передня частина спинки язика наближається до твердого піднебіння. Відчувається більше напружен­ня м’язів. Рот розтягується у посмішку.

Мал.2 Артикуляція звука р.

Вади вимови звуків р, р' поширені. Характер вад різноманітний. Частіше зустрічаються вади положен­ня органів артикуляції. Найпоширенішим випадком спотвореної вимови є гаркава вимова. Вона виникає внаслідок неправильного положення язика: кінчик опущений до нижніх зубів, пасивний, а задня части­на спинки язика піднімається вгору і утворює вузьку щілину з м’яким піднебінням. Повітря, що проходить крізь щілину, викликає вібрацію м’якого піднебіння або язичка. Можливі випадки двогубної вимови (з вібрацією губ і без неї), бокової, або щічної (кінчик язика наближається до щоки і вібрує разом з нею). До спотвореної вимови відносять і ті випадки, коли замість звуків р, р' чується нечіткий звук, що може нагадувати фрикативний приголосний г або голосні й, у, Часто звуки р, р' замінюються звуками л, л', а в, д, г та ін.

Характерними ознаками правильної артикуляції звуків р, р' є вібрація кінчика язика, піднятого верхніх альвеол (коли вимовляється р) або верхніх зубів (при вимові р'). При цьому рот дитини має бути відкритим настільки, щоб кінчик язика міг вільно дрижати. Забезпечує дрижання кінчика язика інтенсивний струмінь повітря, що видихається крізь вузьку щілину між кінчиком язика і верхніми альве­олами або зубами.

Перед початком роботи учень повинен повторити назви таких органів: кінчик язика, верхні зуби, альве­оли, тверде піднебіння, нижні зуби (якщо гаркава вимова), бокові краї язика (у випадку бокової вимо­ви) і вміти показати ці органи за словесною Інструк­цією на схематичному зображенні артикуляційного апарату чи муляжі. Потім треба навчити дітей від­творювати та контролювати такі елементи правиль­ної артикуляції:

а) наближення кінчика язика до верхніх альвеол (положення язика подібне до положення під час ви­мовляння звука д);

б) зберігаючи утворене положення, видихувати по­вітря через щілину, утворену між кінчиком язика і верхніми альвеолами.

Про оволодіння елементами артикуляції звука р свідчить уміння утримувати кінчик язика біля альве­ол, утворювати з ними щілину та контролювати це положення на основі м’язових відчуттів.

Найефективнішим способом вироблення правиль­ної артикуляції звуків р, р' є формування вимови фрикативного (без виразної вібрації) звука. Для цьо­го логопед пропонує відтворювати засвоєне раніше по­ложення язика (кінчик язика біля верхніх альвеол) і видихати повітря через щілину між кінчиком язика та альвеолами з додаванням голосу. У цьому випадку звук повинен нагадувати дзижчання мухи (середній звук між дз і дж),.

Важливо уміти контролювати на основі м’язових відчуттів положення кінчика язика та своєрідне зву­чання. Після вироблення такого вміння можна пере­ходити до вимови відкритих складів, в яких замість р дрижачого вимовляється фрикативний звук. Зразок такої вимови повинен дати логопед. У дитини такий звук утворюється лише тоді, коли правильно відтво­рюється положення язика.

Потрібна вібрація кінчика язика виникає мимо­вільно, внаслідок сполучення фрикативного р з інши­ми приголосними (я, б, к, г). Сполучення пра, бра, кра, гра вимовляються так, щоб чітко артикулювалися всі звуки. Склади із звуками д, т, н тимчасово це даються дитині.

Сполучення, в яких відчувається найбільш природне звучання, відразу вводяться в слова: брат бригада, бритва, бронза, брухтправда, правий, прачка, премія, привіткран, крик, край, крапля, кривий, кригагра, графік, граолі, граніт, гребінь, гримати.

Така робота (в тому числі і підготовча) прово­диться на одному-двох заняттях. Часто дитина усві­домлює і контролює потрібне положення язика на першому занятті. Затримувати Ізольовану вимову фри­кативного р не доцільно, оскільки такий звук може закріпитись у, вимові. Як показав наш досвід, пра­вильна артикуляція твердого звука р формується за два-три заняття.

При застосуванні такого способу постановки зву­ка учні навчаються свідомо відтворювати й контро­лювати артикуляційний апарат, крім того, у них, як правило, відразу утворюється звук, близький до при­родного.

Такий спосіб постановки звука сприяє успішному виробленню артикуляції м’якого р, який утворюється спонтанно внаслідок поєднання твердого р з голос­ним /.

Інколи в процесі постановки твердого р спонтанно вимовляється м’яке р. У такому випадку доцільно продовжити роботу над м’яким р, а пізніше перейти до твердого р.

Якщо артикуляція м’якої фонеми формується ра­ніше від твердої, робота проводиться аналогічно тій, що описана для постановки твердого р. При цьому треба враховувати відмінність у положенні кінчика язика під час вимовляння р' (менш виразна вібрація кінчика біля верхніх зубів).

Автоматизація звука здійснюється так само, як і інших звуків.

Проте слід пам’ятати, що на етапі автоматизації у багатьох випадках доцільно зіставляти нову арти­куляцію зі старою. Так, у випадках гаркавої вимови учням пропонують для порівняння дві артикуляції-правильну й гаркаву. Спочатку учні аналізують до­дані схеми, потім відтворюють правильну артикуляцію і на основі м’язових відчуттів описують правильне положення кінчика язика. Потім пригадують стар вимову звука і знову на основі м’язових відчуттів — описують положення язика та визначають відмінність в артикуляції. Як правило, учні, які свідомо засвоюють правильну артикуляцію, легко відрізняють її від не­правильної.

Так само порівнюються артикуляції звука р і то­го, що раніше замінював звук р. У всіх випадках по­рівнюються дише ті елементи, які не збігаються з пра­вильною артикуляцією. Здебільшого це положення кінчика язика.

Порівняння нової артикуляції з артикуляцією звука-замінника можна проводити й на етапі диференці­ації. При цьому важливо наголошувати на тому, що заміна звука веде до зміни значення слова.

У спеціальній літературі описано багато інших традиційних прийомів формування правильної вимо­ви звуків р, р'. Деякі логопеди використовують вели­ку кількість підготовчих артикуляційних вправ. Про­те, на нашу думку, серед них багато зайвих, мало­продуктивних і навіть таких, які не мають нічого спільного з правильною артикуляцією звука р, як, наприклад, вібрація губ (за допомогою пальця і без нього), вібрація язика на нижній губі, відтворення поєднання звуків прр, рухи висунутого язика вгорувниз, вправо-вліво, облизування зубів (із зовнішньої сторони), губ тощо.

Продуктивними вважаються лише ті вправи, які фіксують увагу дитини на утриманні широкого язи­ка, піднятого вгору. Це такі:

а) загинання широкого язика на верхню губу, зу­би, піднімання його до альвеол {рот має бути відкри­тий так, щоб нижня губа, зуби не підтримували язик);

б) викликання легкої вібрації кінчика язика на верхній губі за допомогою струменя повітря {у разі Утруднень її викликають шпателем, зондом);

в) викликання вібрації кінчика язика, піднятого До верхніх альвеол (вправа подібна до попередньої).

У всіх випадках повітря не повинно проходити по бокових краях язика. Вправи проводяться доти, доки Учень не утримуватиме вільно широкий кінчик язика біля верхніх альвеол при відкритому роті, щоб доб­ре було видно положення язика. Крім того, дитина повинна навчитись видихати інтенсивно струмінь по­вітря між кінчиком язика та альвеолами.

Постановка звука р полягає у виробленні вміння викликати вібрацію кінчика язика.

Наслідуванням таку вібрацію утворити важко, те­му здебільшого вдаються до механічної допомоги. Суть її полягає в тому, що кульковим зондом або гортанним дзеркальцем малого діаметра (чи іншим предметом) викликають вібрацію кінчика язика. Це досягається рухами зонда вгору-вниз або вправо-вліво (під кінчиком язика). Щоб вібрація була при­родною, доторкуватись до кінчика язика треба в мо­мент видихання струменя повітря. Добре, якщо ви­дих повітря поєднуватиметься з голосом (звуком, що нагадує дзижчання мухи).

Поширений спосіб використання інших звуків. Здебільшого логопеди користуються звуком д або спо­лученням його з голосним (адд, дда, дде). Можна ско­ристатися звуком з або ж (за умови, що ці звуки добре вимовляються дитиною).

Звук з краще використовувати в тих випадках, ко­ли кінчик язика під час вимови добре піднімається вгору, а звук ж — навпаки, коли кінчик язика опу­скається до зубів. Проте слід звернути увагу учнів на те, що звук має лише нагадувати з, при вимові якого кінчик язика змикається з нижніми різцями, а коли вимовляється р, він піднімається до верхніх альвеол. Для вимовляння ж кінчик язика піднімається до твер­дого піднебіння, а для р — - опускається нижче до альвеол і навіть зубів. Звуки з і ж можуть викорис­товуватися також у сполученнях типузза, азз, жжа, ажж, дз, дж, дза, джа, адза.

Щоб викликати вібрацію кінчика язика, у момент вимовляння звука (звукосполучення) роблять коли­вальні рухи під піднятим угору широким кінчиком язика. Учень весь час має стежити за тим, щоб кінчик язика утримувався в піднятому до альвеол по­ложенні.

На практиці інколи використовують і інші звуки (т, с, ш). Але в такому випадку замість дзвінкого (со­норного) викликається глухий, який потім доводить­ся озвучувати. Такий спосіб не дуже ефективний.

Формування правильної артикуляції пом’якшеної фонеми після того, як сформована артикуляція твер­дого р, відбувається порівняно легко, здебільшого до­сить твердий р сполучити з голосним і дати склади та слова з цими складами.