Використання різнорівневих завдань на уроках трудового навчання

ДИПЛОМНА РОБОТА

«Використання різнорівневих завдань на уроках трудового навчання «

Зміст Вступ…3

Розділ I. Теоретичні основи використання різнорівневих завдань в процесі трудового навчання.

1.1.Стан використання різнорівневих завдань у трудовому навчанні…6

1.2. Суть різнорівневих завдань у трудовому навчанні…10

1.3. Методичний аналіз програми трудового навчання з розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7 класі з метою розробки різнорівневих завдань для учнів…16

Розділ II. Методичні основи використання різнорівневих завдань у 7 класі.

2.1. Методика використання різнорівневих завдань при вивченні розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7 класі…20

2.2. Планування занять з розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7 класі…23

2.3. Експериментальна перевірка ефективності розробленої методики використання різнорівневих завдань у трудовому навчанні у 7 класі…30

Висновки…34

Література…36

Додатки:

1 — Календарно — тематичний план… 38

2, 3 — План — конспекти…50

4−12 — Різнорівневі завдання.

13 — Констатуюча тестова контрольна робота

Вступ

Перебудова всіх сфер нашого суспільства, активне залучення людського фактору як важливого чинника у діяльності усіх структур, призводить до нових підходів вирішення найрізноманітніших проблем, які постають перед нашою державою сьогодні. Національна система не стала винятком. Вона перебуває у постійному розвитку, що обумовлено багатьма чинниками: економічними, політичними, соціальними. Серед найбільш важливих загальних проблем сучасної освіти можна назвати невідповідність якості сучасним вимогам, прагматичну орієнтацію освіти, що не сприяє розвитку особистості, недостатню доступність якісної освіти для широких мас населення.

Сучасна школа перетворилась на «сходинку» до вступу у вищий навчальний заклад. Предмет «Трудове навчання», безперечно, є одним із тих, що готують учнів до дорослого життя. Під час вивчення трудового навчання учні отримують, як загальні, так і спеціальні знання та вміння, що будуть їм необхідні і під час вибору професії, і в домашньому господарстві.

Метою трудової підготовки школярів є формування у них готовності до праці в народному господарстві, тобто сукупності якостей, що дають змогу працювати успішно з користю для суспільства і із задоволенням для себе. Саме тому освітня галузь «Технологія» є однією з обов’язкових освітніх галузей, що утворюють інваріативну складову змісту шкільної освіти. Разом із іншими освітніми галузями вона визначає зміст загальнокультурної, загальнонаукової і технологічної підготовки учнів. 10, 3].

У Законі України «Про загальну середню освіту» зазначено, що освіта має бути спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості.

Реалізація цих завдань може здійснюватись лише за умови здійснення особистісно орієнтованого навчання, виховання і розвитку.

Індивідуалізація навчально-виховного процесу як складова особистісно орієнтованої моделі освіти привертала увагу видатних педагогів — Я. А. Коменського, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Г. Песталоцці, К. Ушинського, Б. Грінченка.

Активно досліджували питання індивідуалізації з середини ХХ століття, що знайшло своє відображення в працях Ш. О. Амонашвілі, В. О. Сухомлинського, О. Я. Савченко, Н.М. Бібік.

Більше трьох століть тому Я. А. Коменський із властивою йому проникливістю писав, що той наставник досягне успіху, який викладатиметься відповідно до ступеня сприймання.

Великий внесок у творчу розробку внутрішнього диференціювання зробив український педагог К. Д. Ушинський, який вказував на необхідність працювати на уроці з учнями різного рівня знань. Він писав: «Такий поділ класу на групи, із яких одна сильніша другої, не тільки не шкідливий, а навіть корисний, якщо наставник вміє працювати з однією групою сам, даючи іншим самостійні вправи».

Думку про необхідність диференційованого підходу до навчальної діяльності школярів не раз висловлював у своїх працях В. О. Сухомлинський: «До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно дати тільки призначене йому завдання» [9, 18].

«Педагогічний словник» під редакцією В.П.Зінченка, Б.Г.Мєщерякова трактує індивідуальний підхід як «важливий психолого-педагогічний принцип, згідно з яким у навчально-виховній роботі з дітьми враховуються індивідуальні особливості кожної дитини». Те ж визначення є і в «Сучасному словнику по психології», автором якого є Юрчук В.В.

Таким чином актуальність проблеми, недостатність її розробки в теорії і практиці трудового навчання у поєднанні х практичною значимістю визначили тему нашого дослідження: «Розробка і методика використання різнорівневих завдань для учнів при вивченні розділу „Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів“ у 7 класі».

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити методику використання різнорівневих завдань для учнів при вивченні розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7 класі.

Об'єкт дослідження: процес трудового навчання учнів 7 класу загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження: методика використання різнорівневих завдань для учнів при вивченні розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7 класі.

Реалізація поставленої мети передбачає визначення таких завдань:

· з’ясувати стан використання різнорівневих завдань для учнів у трудовому навчанні;

· розкрити сутність різнорівневих завдань у трудовому навчанні;

· провести аналіз програми трудового навчання з розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7 класі з метою розробки різнорівневих завдань для учнів;

· розробити методику використання різнорівневих завдань для учнів при вивченні розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7 класі;

· провести планування занять трудового навчання з розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7 класі;

· експериментально перевірити ефективність розроблених різнорівневих завдань для учнів та методику їх використання на заняттях у трудовому навчанні у 7 класі.

Методи дослідження: для вирішення поставлених завдань будуть використовуватись такі методи як метод аналізу літератури, метод аналізу передового досвіду, аналізу програми, педагогічний експеримент, математично-статистичний метод, обробка результатів.

Експериментальна база роботи: ЗОШ № 1, м. Рівне.

Отже, предмет, мета, об'єкт і завдання нашого дослідження визначені, переходимо до теоретичного розгляду проблеми.Розділ I. Теоретичні основи використання різнорівневих завдань в процесі трудового навчання

1.1.Стан використання різнорівневих завдань у трудовому навчанні

Реформування загальної середньої освіти, запровадження нової системи оцінювання навчальних досягнень учнів і державної підсумкової атестації учнів загальноосвітніх навчальних закладів потребують розробки різнорівневих завдань для визначення освітнього рівня учнів з навчального предмета «Трудове навчання».

Васенюк Тетяна та Ісаєва Ольга пропонують під час вивчення теми «Технологія пошиття швейних виробів», на уроках трудового навчання застосовувати різнорівневі картки повузлової обробки швейних виробів. Картки першого рівня складності містять найпростіший спосіб обробки вузлів виробу з перевагою ручних операцій. Їх призначено для дітей з невисоким рівнем знань, вмінь і навичок, зі слабо розвиненими сенсорними, моторними здібностями. Картки другого рівня передбачають спосіб обробки за уніфікованою технологією. Вони призначаються для тих у кого добре сформовані, розвинені загальні та спеціальні здібності і хто вправно володіє прийомами роботи за швейною машиною. Текст карток супроводжується поетапними малюнками обробки вузла виробу. Рівень складності учні вибирають самостійно (під контролем вчителя) після виконання практичної роботи «Технологія виконання швів» та ознайомлення з різними способами обробки вузла.

Васенюк Тетяна та Ісаєва Ольга пишуть, що після використання різнорівневих карток повузлової обробки виробу давало змогу учням краще засвоїти навчальний матеріал і оволодіти практичними навичками на доступному кожному рівні, виявляти свої творчі здібності, навчитися прийомам рішення та досягати мети. Школярі набували навичок працювати самостійно, закріплювати індивідуальний стиль діяльності щодо виготовлення швейних виробів [4, 16].

Використання різнорівневих завдань для самостійно-практичних робіт учнів мало практикується на уроках трудового навчання. Зустрічаємо ще лише застосування тестових різнорівневих завдань для вивчення нового матеріалу, узагальнення, систематизації та контролю знань. Такі завдання пропонує нам Оксана Манько, учитель обслуговуючої праці ЗОШ № 91—III ст., м. Умань, Черкаська обл.

Тестові завдання охоплюють матеріал з обслуговуючих видів праці предмета «Трудове навчання» для 5—6 класів загальноосвітньої школи. Складені вони відповідно до діючої Програми для загальноосвітніх навчаль-них закладів «Трудове навчання» 5—12(К.:Перун, 2005).

Тестові завдання відрізняються за обсягом матеріалу і за формою. Матеріал відповідає віковим особливостям учнів. Текст відповідей окремих тестів супроводжується малюнками, що приносить елемент зацікавленості у вивчення курсу і активізує зорову пам’ять.

Вона пропонує тестові завдання, які складаються здебільшого з 13—14 запитань, поданих у формі 5 різних видів завдань.

1. Вибір однієї правильної відповіді. Варіанти відповідей позначаються друкованими літерами. Учні повинні вибрати одну правильну відповідь і відмітити її певним умовним позначенням. Такі завдання пропонуються переважно для визначення І і II рівнів навчальних досягнень учнів.

2. Вибір правильних та неправильних тверджень. Варіанти відповідей позначаються друкованими літерами. Учні повинні навпроти кожної літери записати знаки"+" або «-». Завдання використовуються для визначення І, II і III рівнів навчальних досягнень учнів.

3. Відповідність двох списків. Елементи першого списку позначаються цифрами, а другого — друкованими літерами. Учні повинні навпроти кожної цифри записати відповідну літеру. Такі завдання пропонуються для визначення II і III рівнів навчальних досягнень учнів.

4. Розташування об'єктів у необхідному порядку. Учні повинні розташувати об'єкти, позначені друкованими літерами, у зазначеному в завданні порядку. Такі завдання пропонуються для визначення II, III і IV рівнів навчальних досягнень учнів.

5. Завдання з вільною відповіддю. Учні самостійно формулюють відповідь. Завдання використовуються для визначення IV рівня навчальних досягнень учнів. Об'єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, вміння та навички, результати творчої діяльності учнів. Під час визначення навчальних досягнень учнів аналізу підлягають:

* характеристика відповіді учня: елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча;

якість знань: правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;

ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь і навичок;

рівень оволодіння розумовими операціями, вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо;

* самостійність оціночних суджень.

За правильне виконання І рівня виставляється максимальний бал 3, за допущені помилки під час виконання завдань кількість балів відповідно знижується до 2—1.

За завдання II рівня виставляється максимальний бал 6, за допущені помилки під час виконання завдань кількість балів відповідно знижується до 5—1.

Максимальною оцінкою пра-вильно виконаних завдань III рівня є бал 9. При допущенні учнем помилок кількість балів відповідно знижується до 8—1.

За правильно виконане завдання IV рівня виставляється 12 балів, за допущені помилки під час виконання завдань кількість балів відповідно знижується до 11—1.

Загалом, І рівень складності містить 6 тестових завдань; II — 3 тестові завдання; III — 3 тестових завдання; IV — 1 завдання з відкритою відповіддю. Тобто правильне розв’язання кожного тестового завдання оцінюється: І рівень у 0,5 бала (0,5×6=3 бали); II та III рівні —1 балом (1×3=3 бали); IV рівень— 3 балами (3×1=3 бали).

Оцінювання завдань, у яких є запитання з декількома відповідями, має бути диференційованим. Загальний бал за такого оцінювання визначається на підставі суми балів, набраних учнем за виконання відповідної кількості завдань усіх рівнів [11, 40].

Отже, проаналізувавши стан використання різнорівневих завдань можна зробити висновок, що використання таких завдань на самостійно-практичних роботах зовсім мало практикується. Проте доцільним на уроках трудового навчання є індивідуальний підхід до учнів з урахуванням їхніх розумових можливостей, рівня знань та успіхів у засвоєнні дисциплін шкільної програми. Вони дають змогу активізувати пізнавальну діяльність учнів, допомагають краще засвоїти знання правил техніки безпеки.

1.2. Суть різнорівневих завдань у трудовому навчанні

Диференціація в перекладі з латинського «difference» означає розподіл, роз пластування цілого на різні частини, форми, ступені.

Диференціація навчання — форма організації навчального процесу, при якій учитель працює з групою учнів, що складається з врахуванням наявності в них будь-яких значущих для навчального процесу спільних якостей. Його орієнтація зводиться до навчання на рівні кожного на рівні його можливостей і здібностей та адаптації навчання до здібностей різних груп учнів [15, 81].

Загальні вікові особливості в кожного учня виявляються по різному. Це пов’язано, по-перше з тим, що дитина народжується з тільки їй властивими задатками, типологічними особливостями нервової системи, визначеними якостями органів чуття і мовлення; і по-друге, із своєрідними умовами соціального оточення, в якому відбувається її розвиток і виховання [18, 13].

Особистісно — орієнтована модель навчання, сутнісними ознаками якої є здійснення навчального процесу на засадах індивідуалізації, створення умов для саморозвитку і самонавчання учнів, осмислене визначення ними своїх потенційних можливостей і життєвих цілей вимагає глибокого осмислення і розуміння педагогами необхідності побудови нової педагогічної системи на основі принципів індивідуального та диференційованого підходів у навчанні.

Однак ці принципи не широко втілені в практику сучасної школи. Сьогодні можемо говорити тільки про елементи індивідуального і диференційованого навчання в умовах класно — урочної системи.

Індивідуалізація процесу навчання передбачає вибір такої стратегії, яка максимально сприяла б розвитку особистості. Педагог повинен шукати ті специфічні для кожного не схожі, неповторні умови, які вплинули б на формування визначальної риси характеру, на розвиток якостей особистості, життєвої активності.

Більшість авторів розглядають поняття «диференційований підхід» як дидактичне положення, що передбачає поділ класу на групи, наприклад, за інтересами та ін. Диференційований підхід — пристосування форм і методів роботи до індивідуальних особливостей учнів (Є.С. Рабунський); особливий підхід учителя до різних груп учнів, який полягає в організації навчальної роботи, різної за змістом, складністю, методами, прийомами (А. О. Кірсанов); спосіб оптимізації, який передбачає оптимальне поєднання загальнокласних, групових та індивідуальних форм навчання (Ю. К. Чабанський).

У дослідженнях В. А. Крутецького, М. В. Ляховицького, С.Ю. Ніколаєва індивідуалізація навчання трактується як максимальне наближення процесу навчання до оптимальної моделі, коли кожен учень працює у зручному для нього темпі, манері, що відповідають його загальній підготовці, здібностям, обсягу оперативної пам’яті, рисам характеру та емоційному стану.

Індивідуалізоване навчання слід розглядати як стратегію в навчанні: від мінімальної модифікації в груповому навчанні до повного незалежного на-вчання.

Отже, диференційований підхід справді є умовою реалізації індивідуального підходу до учнів, що є одним з основоположних принципів педагогіки. Саме дотримання цього принципу забезпечує процес індивідуалізації навчання.

У процесі трудового навчання індивідуальні відмінності учнів виявляються дуже широко. Вони відзначаються рівнем і динамікою розвитку теоретичного і практичного мислення, сенсомоторних (чуттєво-рухових) якостей, координацією рухів, точністю рухових дій і м’язових зусиль, окоміром тощо; творчою кмітливістю, здатністю до нестандартних дій і пошуку оригінальних технічних рішень, вибірковим ставленням до тих чи інших трудових завдань і технічних задач.

Зрозуміло, що в реальному навчальному процесі врахувати всі можливі варіанти індивідуаль-них особливостей учнів неможливо. З методичної точки зору для спрощення індивідуального підходу доцільно скористатися групуванням учнів за схожими параметрами їхніх здібностей [16, 23].

Необхідність диференційованого навчання вже ні в кого не викликає сумніву. А оскільки в структурі процесу навчання зміст навчання — один з основних елементів, то в диференційованому навчанні основним його компонентом також має бути зміст. Він повинен відрізнятися в роботі з різними групами учнів, а іноді й окремими учнями, обсягом, складністю навчального матеріалу, характером запропонованих дій з навчальним матеріалом тощо.

Різнорівневі завдання є одним найефективнішим найпоширенішим методом здійснення диференційованого завдання в школі [20, 68].

Проблема диференційованого підходу пов’язана з підвищенням якості навчання, переорієнтацією навчального процесу на особливість школяра. Особливо гостро стоїть питання про врахування індивідуальних відмінностей учнів при засвоєнні ними техніко-технологічних відмінностей, оскільки це відбувається в умовах обмеженого часу із орієнтацією як правило на можливості середнього учня. Індивідуального підходу вимагає і контроль засвоєних знань, а також вмінь застосовувати їх при розв’язуванні технічних задач і використанні трудових завдань. Індивідуальний різнорівневий добір спеціальних контрольних знань сприяє усуненню формалізму оцінці знань і вмінь учнів, дає змогу оптимально організувати їх самостійну роботу [3, 49].

Формою письмового контролю може бути тест. Для перевірки знань учнів доцільно використовувати тести 4 рівнів.

Аналіз досвіду ряду вчителів показали, що одним з ефективних засобів реалізації індивідуального підходу до учнів на уроках трудового навчання, так як ми вже згадували вище, можуть бути також різнорівневі завдання, тобто поділені на якісно різноманітні групи залежно від їх складності. Остання визначається сукупністю таких показників: обсягом завдання, типом розумової діяльності, необхідної для його виконання наявністю чи відсутністю програмованих відповідей, підказок [ 17, 7].

Різнорівневі завдання можна застосовувати для рівня засвоєння нового матеріалу, а також практичних робіт. В останньому випадку увагу слід приділяти питанням правильного добору таких завдань, від того значною мірою залежить не тільки інтерес учнів до запропонованого виду діяльності, а й темпу його розвитку. Виходячи з намічених завдань, специфіка пізнавальної діяльності, потреб оптимізації навчально-виховного процесу розглянемо далі.

Працюючи над поставленими завданнями, учні повинні відкривати для себе щось якісно нове, досі невідоме. Таке, що не зустрічається в їхній практиці. Навчальна новизна поставленого завдання є важливим і суттєвим стимулом діяльності [22, 12].

Без глибокого інтересу до об'єкта праці неможлива творча діяльність індивіда. Саме інтерес виступає важливим мотиваційним стимулом навчально-трудової діяльності учнів, особливо під час виконання ними різнорівневих завдань.

Варіативність завдань щодо створення умов для конструювання, відбору найбільш доцільних та оптимальних у даних умовах варіантів, ставить учнів перед необхідністю аналізувати, робити відповідні технічні розрахунки, оцінювати реальні умови з точки зору технологічності пропонованого варіанта, вибрати оптимальні значення параметрів. Такі завдання як правило належать до вищого рівня.

Завдання, відібрані для роботи учня на уроках трудового навчання, мають бути посильними та доступними. Ця вимога прямо впливає з загально дидактичного принципу доступності, який полягає в такому співвідношенні складності поставленого завдання з практичними можливостями учнів, яке б стимулювало активні розумові і трудові зусилля, спрямовані на його вирішення, давало б розвивальний ефект. Принцип посильності вимагає врахування індивідуальних особливостей учнів: віку, рівня розвитку, фактичного рівня знань, трудових умінь, навичок, особливостей сприйняття та уваги, наявності позитивних мотивів діяльності, сформованості інтересів, здібностей. Потрібна підготовка до сприйняття учнями як самого завдання, так і методики його вирішення. В іншому разі таке завдання нега-тивно впливає на інтерес.

Розглянуті принципи беруться за основу під час складання різнорівневих завдань для вирішення навчально-дидактичних проблем трудового навчання. Завдання з технічним змістом, які найчастіше використовуються на уроках трудового навчання, поділяються на такі основні типи: графічні, технологічні, конструктивні, розрахункові, контрольно-тренувальні.

Такий перелік різноманітних за змістом, структурою, методами розв’язування задач створює ряд труднощів під час складання завдань, основою яких є вибір ступеня складності відповідних рівнів та віднесених відповідних конкретних задач до того чи іншого рівня.

Можна виявити 3 чи 4 основні рівні організації дидактичного матеріалу у форму конструктивно-технологічних задач.

Ми пропонуємо використання трирівневої організації дидактичного матеріалу, тобто трирівневі картки-завдання на уроках трудового навчання.

Рівень «А» — шаблонно-тренувальний — включає в себе: контрольно-тренувальні запитання і задачі, графічні — на читання зображення, на розмі-чання заготовки; технологічні — на пояснення технологічного процесу; задачі на пояснення конструкції вибору за готовими зразками.

Рівень «В» — розрахунко-во-технологічний — усі інші технологічні задачі, розрахункові задачі на знаходження параметрів технологічних процесів. У разі потреби можна диференціювати задачі цього рівня окремо на розрахункові та технологічні, складаючи дидактичний матеріал не за трьома, а за чотирма окремими рівнями.

Рівень «О — конструктивно-технічний (творчий рівень) — конструкторські задачі, графічні задачі на складання документації технологічного процесу виготовлення виробу пропонованої конструкції [22,12].

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок про значимість задач різних рівнів для розвитку творчих здібностей особистості. Задачі рівня «А» дають змогу вчителеві проконтролювати або закріпити рівень засвоєння на уроці програмового матеріалу, забезпечити можливість виникнення «ілюзії знання», а значить, пов’язаних з цим позитивних емоцій та стійких мотивів навчальної діяльності учнів з низьким рівнем загального розвитку та розвитку здібностей.

Рівень «В» створює умови для забезпечення переходу від простого споглядання навчального процесу до активної участі в ньому, а отже, і до активної пізнавально-пошукової діяльності. Якщо рівень «А» не забезпечує розвитку творчих здібностей (хіба що орієнтацію учнів у фактичному матеріалі), то рівень «В» створює передумови для творчого застосування набутих знань, умінь, навичок, ознайомлює з методологією їх практичного використання, дає необхідне розуміння суті технологічних процесів.

Рівень «С» дає можливість учням перейти від шаблонно-споглядального чи пошуково-пізнавального до творчого використання здобутих знань, тобто безпосередньо використати їх для вирішення конкретного технічного чи практичного завдання.

У процесі аналізу учнями бажаного результату розв’язку та пошуку структурно-компонентних елементів, які дали б змогу досягти його, відбувається розвиток особистості учня, формуються стійкі знання та мотиви їх активного пошуку [ 22, 13].

У процесі аналізу учнями бажаного результату розв’язку та пошуку структурно-компонентних елементів, які дали б змогу досягти його, відбувається розвиток особистості учня, формуються стійкі знання та мотиви їх активного пошуку, засвоюються методологічні підходи до вирішення конкретних технічних суперечностей. Навіть у тому разі, коли пропоновані учням на уроках завдання містять елемент новизни тільки для учнів і результати діяльності школярів не мають суспільного значення у вигляді готового продукту, затрати часу на організацію і проведення такої роботи повністю компенсуються значним зростанням інтересу учнів до технічних об'єктів і технологічних прийомів, розвитком їхнього творчого арсеналу, змі-ною ставлення до процесу та результатів праці. Тому можна зробити висновок про педагогічну доцільність саме такого підходу до складання відповідних різнорівневих завдань.

1.3. Методичний аналіз програми трудового навчання з розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7 класі з метою розробки різнорівневих завдань для учнів

Трудове навчання — загальноосвітній предмет державного компонента змісту освіти, який знайомить учнів із виробництвом як складовою навколишнього середовища й на цій основі впливає на їхній світогляд.

Основна мета трудового навчання — виховання творчої особистості, якнайповніший розвиток її інтересів, нахилів, здібностей, підготовка учнів до професійного самовизначення й трудової діяльності в умовах ринкових відносин.

Трудове навчання має розв’язувати такі основні завдання: трудове виховання, політехнічна освіта, поєднання навчання з продуктивною працею, створення умов для формування творчого ставлення до праці та професійного самовизначення.

У процесі трудового навчання учні оволодівають загально-трудовими знаннями та вміннями, вчаться розв’язувати техніко-технологічні задачі, конструювати й виготовляти суспільно-корисні вироби, засвоюють обов’язковий мінімум (стандарт) знань про місце та роль виробництва в житті суспільства [13, 3].

Згідно програми трудового навчання для загальноосвітніх навчальних закладів, на теоретичні і практичні заняття в 7 класі по розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів з конструкційних матеріалів» відводиться 24 годин. Вивчаємим розділом учні опановують такі теми:

1.Види технологічних процесів. Розмічання. Різання.

2.Техніка.

3. Ручна і механічна обробка деталей виробів. Монтаж виробів.

4. Оздоблення виробів.

5. Оцінка об'єктів і процесу технологічної діяльності.

6. Професійна діяльність людини та її вибір [21, 94].

Під час вивчення теми «Види технологічних процесів. Розмічання. Різання» учні повинні:

знати правила та послідовність виконання економної розкладки на тканині; особливості розкроювання шовкових і шерстяних тканин;

вміти економно розкладати лекала на тканині, розкроювати тканину з урахуванням її властивостей; здійснювати контроль якості крою, дотримуватись правил безпечної праці під час розкроювання [13, 101].

При вивченні теми «Техніка» учні повинні:

знати загальну будову та принцип роботи електричного приводу швейної машини, порівнювати машини з ручним, ножним та електричним приводами;

вміти працювати на швейній машині з електричним приводом; з пристроями до універсальної побутової швейної машини, дотримуватись правил безпечної праці під час роботи на швейній машині з електричним приводом, економного використання електроенергії в процесі обробки тканини [13, 101].

Під час вивчення теми «Ручна і механічна обробка деталей виробів. Монтаж виробів» учні повинні:

знати послідовність обробки та з'єднання деталей спідниці, розпізнавати запошивний шов та креслити його графічне зображення;

вміти виконувати запошивний шов, підготовляти деталі крою спідниці до обробки, виконувати ручну та машинну обробку (поопераційну й остаточну), проводити примірку й усувати дефекти; реставрувати шов і низ виробу.

При вивченні учнями даної теми доцільно використати рівневу диференціацію при пошитті виробу, тобто різнорівневі картки по вузлової обробки виробу [13, 103].

Вивчаючи тему «Оздоблення виробів» учні повинні:

мати уявлення про види оздоблень із різних конструкційних матеріалів (різьблення, випалювання, мереження, вишивання тощо); особливості технологічних процесів оздоблення; про оздоблення одягу, білизни, інших виробів із текстильних матеріалів прозорими техніка вишивання; композицію виробу, оздобленого мережками; розпізнавати мережки («одинарний прутик», «подвійний прутик», «роздільний прутик»);

вміти вишивати мережки «одинарний прутик», «подвійний прутик», «роздільний прутик»; обробляти краї виробу торочками, закріпленими мережкою"одинарний прутик". В кінці вивчення цієї теми можна на етапі повторення раніше вивченого матеріалу використати також різнорівневі завдання для оцінювання знань кожного з учнів[13, 105].

При вивченні теми «Оцінка об'єктів і процесу технологічної діяльності» учні повинні:

знати поняття про собівартість;

вміти здійснювати контроль якості готових виробів, аналізувати допущені помилки [13, 107].

Після вивчення теми «Професійна діяльність людини та її вибір» учні повинні:

знати класифікацію професій за п’ятьма типами залежно від предмета праці: «людина-техніка», «людина-людина», «людина-художній образ», «людина-природа», «людина-знаки інформації»; свої професійні інтереси;

вміти аналізувати предмет праці людей різних професій.

Проаналізувавши програму трудового навчання та дізнавшись, які знання і вміння отримають учні після вивчення кожної з вище перерахованих тем, вважаємо, що доцільно було б використати різнорівневі завдання на практичних роботах [13, 107].

При виконанні учнями практичної роботи на тему «Вибір послідовності обробки виробу. Обробка окремих деталей» ми пропонуємо різнорівневі завдання для вибору правильної послідовності обробки спідниці. Завдання наведені в додатках 4, 5, 6.

Під час практичної роботи на тему «Підготовка і проведення першої примірки» доцільно використати різнорівневі картки-завдання послідовності пошиття спідниць різних за складністю обробки (І рівень — пряма спідниця, ІІ рівень — спідниця з зустрічною складкою, ІІІ рівень — спідниця в клини). Завдання наведені в додатках 7, 8, 9.

При виконанні учнями практичної роботи на тему «Вишивання мережок та оздоблення ними виробів» пропонуємо різнорівневі завдання по оздобленню серветки, в залежності від різного рівня складності виконання мережки. Завдання наведені в додатках 10, 11, 12.

За допомогою цих завдань, знаючи і враховуючи індивідуальні відмінності у навчальних можливостях учнів, можна забезпечити для кожного з них оптимальний характер діяльності у процесі навчальної роботи, виявити і розвивати навчальні інтереси учнів, їхні нахили, здібності.

Розділ II. Методичні основи використання різнорівневих завдань у 7 класі

2.1. Методика використання різнорівневих завдань при вивченні розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7 класі

На уроках обслуговуючої праці до теми розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7 класі доцільно використати різнорівневі завдання. Розробляючи дану методику ми брали до уваги педагогічний досвід застосування різнорівневих завдань, психофізіологічні особливості дітей, і завдання сучасної освіти в цілому та освітньої галузі «Технологія» взагалі.

Розглянемо методику використання різнорівневих завдань, які ми розробили та підібрали до різних тем нашого розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» в пункті 1.3.

Диференційовані завдання побудовано так, щоб дати змогу кожному учневі виконати те завдання на практичній роботі, яке посильне саме для нього і відповідає його здібностям. Це дає змогу навіть слабким учням практично засвоїти матеріал. Завдання охоплюють конструювання та розробку технології виготовлення чи пошиття якогось виробу, а також вирішення практичних завдань. Таким чином виховується в учнів творче ставлення до праці, вміння самостійно приймати те чи інше рішення, що потім допоможе легко адаптуватися в нових умовах.

Під час вивчення теми «Ручна та механічна обробка деталей виробів. Монтаж виробів» на практичній роботі, тема якої «Вибір послідовності обробки виробу. Обробка окремих деталей» учні повинні проаналізувати кілька технологічних послідовностей пошиття поясного виробу та вибрати доцільну. Так як рівень знань в учнів різний, то ми пропонуємо різнорівневі завдання для вибору правильної послідовності обробки спідниці. Роздавши завдання учням, вчитель наголошує на тому, що кожен учень має право самостійно обрати той рівень складності, який він вважає посильним для себе і що кожен отримує оцінку відповідно тому рівню, який він обрав. Якщо у когось з учнів виникають питання або хтось не може визначитись який рівень складності йому обрати, вчитель підходить до кожного і дає відповіді на запитання та допомагає знайти рівень підготовленості учня, може порадити який рівень складності йому обрати. Вчитель також вказує час, який дається учням на розв’язання завдань. Завдання трьох рівнів складності. Перший рівень: учням пропонується послідовність обробки прямої спідниці (дод.4). Всі операції розміщені в хаотичному порядку. Учні повинні розмістити їх в належній, правильній послідовності. Завдання даного рівня є досить простими, тому їх призначено для дітей з невисоким рівнем знань, вмінь і навичок. Другий рівень трішки складніший: учням запропонована послідовність обробки спідниці із зустрічною складкою на передньому полотнищі (дод.5). Операції виготовлення також розміщені в хаотичному порядку, але наявні операції, які не потрібні при пошитті запропонованої спідниці. Учням необхідно розмістити їх у правильній послідовності і забрати зайві. Третій рівень найскладніший: запропонована теж в хаотичному порядку послідовність пошиття спідниці в клини (дод.6). Проте подана не вся послідовність пошиття і є зайві операції. Учні повинні усунути зайві та дописати ті, які потрібні. Вони пропонуються учням з найвищим рівнем знань.

Пропонуємо різнорівневі картки-завдання до цієї ж теми «Ручна та механічна обробка деталей виробів. Монтаж виробів» на практичну роботу «Підготовка і проведення першої примірки».

Картки-завдання першого рівня: учням подана технологічна картка «Послідовністю пошиття прямої спідниці» (дод.7). Вони повинні за поданою послідовністю виконати пошиття виробу. Картки-завдання другого рівня: учням запропонована більш складніша технологічна картка «Послідовність пошиття спідиці з зустрічною складкою» (дод.8). Для третього рівня картки є найскладнішими. Необхідно виконати пошиття найскладнішої спідниці за способом обробки, запропонована технологічна картка «Послідовність пошиття спідниці в клини» (дод.9). В поданій послідовності відсутні також деякі операції виготовлення спідниці та технічні умови виконання. Учні повинні самі визначити, що саме пропущено і відповідно виконати ці завдання. Кожний учень, за поданою йому вчителем технологічною карткою, повинен пошити дану спідницю до кінця вивчення вищесказаної теми.

При вивченні теми «Оздоблення виробів» на практичній роботі «Вишивання мережок та оздоблення ними виробів» ми вважаємо, що доцільно використати різнорівневі завдання по оздобленню серветки, залежно від різного рівня складності виконання мережки. Для першого рівня пропонуємо вишивання серветки лише мережкою одинарний прутик (дод.10), для дітей з кращими здібностями — другий рівень — вишивання серветки мережками одинарний та подвійний прутик (дод.11), а третій рівень — серветка виконана мережками подвійний та роздільний прутик (дод.12) і також додатково самостійно придумати ще будь-яке оздоблення, так, щоб воно гармоніювало з вишитими мережками.

Проведення занять з трудового навчання за допомогою таких диференційованих завдань дає змогу стверджувати, що в учнів формуються навички самостійної роботи, у них концентрується увага, вони менше відволікаються, що поліпшує дисципліну на уроці. До того ж, виконуючи отримати завдання для різних рівнів розумових можливостей, кожен учень має змогу відчути моральне задоволення. Експериментальна база перевірки розробленої методики ЗОШ № 1 м. Рівне.

2.2. Планування занять з розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7 класі

Великого значення при вивчення розділу"Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів" у 7 класі надається підготовка, при якій, створюються передумови для своєчасного матеріального та методичного забезпечення навчального процесу; розкривається зв’язок між змістом занять у майстернях і змістом інших навчальних предметів. Від правильного планування навчального процесу залежить і ефективність занять із трудового навчання. Розділивши навчальний матеріал за часом, можна встановити, яких знань набувають учні на уроках з інших предметів.

У підготовці вчителя до занять у майстернях можна виділити такі етапи; а) підготовка до навчального року; б) підготовка до навчальної теми; в) підготовка до уроку.

Підготовка вчителя до наступного навчального року починається після закінчення поточного. Учитель праці перевіряє устаткування та інструменти і невеликі несправності усуває сам. Якщо потрібний середній або капітальний ремонт, то він складає заявку і звертається через дирекцію школи за допомогою до промислових підприємств, які є поблизу школи. Окремо складає заявку на придбання інструментів у магазинах.

Планування навчальної роботи починається з вивчення шкільної програми і пояснювальної записки. У пояснювальній записці розкриваються завдання занять, а також деякі вказівки методичного характеру щодо організації навчального процесу, використання наочних посібників, перевірки й оцінки діяльності учнів та ін.

У програмі визначено обсяг знань, умінь і навичок, які повинні засвоїти учні на заняттях. Зміст навчального матеріалу розписано по класах. У кожному класі навчальний матеріал згруповано в теми і визначено кількість годин на кожну тему.

Зміст навчальної програми для хлопців і дівчат неоднаковий. Тому клас розділяють на дві групи: до однієї зараховують хлопців, а другої - дівчат.

Після вивчення шкільної програми вчитель вибирає вироби, які будуть об'єктами роботи для учнів. Вибір виробів є досить відповідальним етапом у підготовці вчителя до проведення занять, бо вони повинні бути суспільно корисними за своїм призначенням.

До вибору виробів ставлять такі вимоги:

1. Виготовлення виробу повинно складатися з операцій, передбачених навчальною програмою.

2. Виготовлення виробу повинно бути посильним для учнів щодо точності обробки і запланованої норми часу.

3. За призначенням і конструкцією виріб повинен бути зрозумілим для учнів.

До початку заняття вчителеві пропонується самому виготовити об'єкт, який він запланував дати учням як трудове завдання. З методичної точки зору це важливо з кількох причин:

Підвищується авторитет вчителя, коли учні бачать, що він досконало володіє трудовими прийомами і може бути для них взірцем;

Зразки, виготовлені вчителем, є еталоном для учнів;

Виконуючи цю роботу, вчитель може чітко уявити собі, які можуть бути в учнів помилки, що дає матеріал для розробки методики заняття.

Підібравши вироби, можна переходити до складання календарно-тематичного плану. Календарно-тематичний план складають для того, щоб передбачити, скільки потрібно матеріалів, коли їх слід придбати і яким додатковим устаткуванням та інструментами поповнити майстерні.

Залежно від умов календарно-тематичний план можна складати відразу на навчальний рік, на півріччя або розділ [21,67].

Увесь матеріал навчальної теми вже поділено в календарно-тематичному плані на двогодинні заняття так, щоб не було уроків, повністю присвячених викладанню теоретичного матеріалу. Теоретичний матеріал розподіляють при цьому по можливості між окремими уроками так, щоб він був пов’язаний з практичною роботою учнів і щоб вивчення його займало не більш як 20—25% навчального часу. Приклад календарно-тематичного планування з даного розділу наведено у додатку 1.

Дуже важливо для вчителя підготувати технічну документацію. Це насамперед рисунки, технологічні та інструкційні картки. Залежно від складності виробу, від підготовленості учнів вирішується питання про те, яку форму матимуть технологічні картки, які вказівки вони міститимуть.

У 7-му класі вчителі не обмежуються звичайно технологічними та інструкційними картами, і готують спеціальні стенди, на яких показано виріб на всіх етапах його обробки. Такі стенди допомагають учням навчитися читати креслення.

Вчитель також своєчасно дбає про виготовлення навчальних моделей.

Головним етапом у підготовці вчителя до навчальної теми є розробка системи уроків. Під системою уроків розуміють таку їх сукупність з певної теми, при якій забезпечується дидактично обґрунтований взаємозв'язок між ними, що сприяє свідомому засвоєнню учнями навчального матеріалу і їх загальному розвитку, тобто система уроків сприяє виконанню навчально-виховних завдань. Головним етапом у підготовці вчителя до навчальної теми є розробка системи уроків. Під системою уроків розуміють таку їх сукупність з певної теми, при якій забезпечується дидактичне обґрунтований взаємозв'язок між ними, що сприяє свідомому засвоєнню учнями навчального матеріалу і їхньому загальному розвитку, тобто система уроків сприяє виконанню навчально-виховних завдань.

Система створює в учителя загальну дидактичну картину, що стосується навчальної теми, бо визнає типи уроків, зв’язки між ними, методи навчання, об'єкти роботи учнів та ін.

Аналіз роботи передових учителів показує, що, будуючи систему уроків з тієї або іншої теми, треба висвітлити такі питання:

1) місце теми в навчальному курсі, її ідею і коло знань, умінь і навичок, яких повинні набути учні;

2) зв’язок теорії з практикою, з навчально-виробничою практикою;

3) характеристика матеріалу теми відповідно до розвитку пізнавальних можливостей учнів;

4) готовність учнів до засвоєння нової теми (якими поняттями, фактами, вміннями і навичками, потрібними для засвоєння нового, володіють учні на час вивчення теми);

5) логічний шлях викладання матеріалу, який був би найефективнішим для набуття знань та навичок, розвитку пізнавальних сил, розподілу навчального матеріалу на уроках;

6) творчі роботи учнів;

7) очікуваний результат вивчення теми;

8) зв’язок з позакласною роботою учнів.

Методична підготовка вчителя до уроку починається з роботи над навчальною літературою. Учитель переглядає матеріал шкільного підручника і орієнтується на нього, коли подає новий матеріал. Така орієнтація потрібна з двох причин:

1) у підручнику викладено мінімум матеріалу, достатнього для виконання навчальної програми;

2) навчальний матеріал викладено на рівні, що відповідає загальному розвитку учнів і їхнім знанням з основ наук.

Поряд з цим учитель ознайомлюється з навчальною літературою з суміжних предметів. Щоб зробити трудову діяльність учнів свідомою і використати їхні знання з основ наук у процесі виконання трудових завдань, треба мати уявлення, яких знань і вмінь вони набувають на уроках фізики, хімії, креслення, математики та ін.

Велике значення має ознайомлення вчителя з методичною літературою, в якій узагальнено досвід кращих шкіл. У методичній літературі є рекомендації, як будувати навчальний процес, вибирати об'єкти роботи, а також з інших питань, зв’язаних з виконанням навчальних завдань на заняттях у майстернях. Передові вчителі систематично стежать за новою методичною літературою, вивчають висвітлений у ній передовий досвід і застосовують його в своїй роботі. Не менш важливим є безпосереднє вивчення досвіду інших учителів. У кожному районі є вчителі праці, які досягали успіхів у виконанні певних завдань. Одні вміло формують в учнів навички, інші вдало використовують загальноосвітні знання в праці або раціонально поєднують різні форми організації занять. Методичні об'єднання організовують проведення відкритих уроків, заслуховують на своїх засіданнях окремих учителів з тим, щоб їхні досягнення могли запозичити інші вчителі праці. У деяких областях практикують проведення зразкових уроків, які трохи випереджають програму і завдяки цьому можуть бути творчо повторені всіма вчителями. Відвідування зразкових уроків є однією з форм методичної підготовки до уроку [21, 68].

На першому занятті маємо урок типу застосування практичних роботах. Решта занять — уроки формування вмінь і навичок. На першому занятті впроваджуються такі методи навчання, як інструктування, демонстрування, бесіда, застосування знань на практиці. Наступні заняття характеризуються переважним застосуванням методів вправ та інструктування. Заняття теми тісно зв’язані між собою за змістом, бо кожне з них пов’язане з одним з етапів технології виготовлення виробу.

Знаючи зміст кожного заняття, учитель має можливість визначити підготовленість учнів і поставити перед ними домашні завдання для повторення теоретичного матеріалу.

У підготовці вчителя до уроку можна виділити заходи для підвищення виробничої кваліфікації, організаційні і методичні заходи.

Цілком зрозуміло, що знання вчителя повинні бути значно ширші і глибші, ніж ті, яких повинні набути учні. Тому джерелами для підготовки вчителя повинні бути посібники розраховані на майстрів виробництва. Учитель повинен бути готовим до відповіді на запитання учнів, які виходять за рамки навчальної програми, а для цього треба добре знати теоретичні основи професій, які вивчаються на заняттях. Треба також добре володіти відповідними професійними навичками. Тому до початку занять учителеві рекомендується самостійно виконати той обсяг роботи, який заплановано для учнів. Це дуже важливо із методичної точки зору.

Методична підготовка вчителя до уроку починається з роботи над навчальною літературою. Учитель переглядає матеріал шкільного підручника і орієнтується на нього, коли подає новий матеріал. Така орієнтація потрібна з двох причин:

1) у підручнику викладено мінімум матеріалу, достатнього для виконання навчальної програми;

2) навчальний матеріал викладено на рівні, який, відповідає загальному розвитку учнів.

Робота над помилками учнів займає важливе місце в підготовці вчителя до уроку. Пояснюється це тим, що на заняттях у майстернях можливість допущення учнями помилок не менша, ніж на уроках з інших предметів. Помилки можуть виникати з різних причин. Інколи — з провини учня, якщо він неуважно слухав пояснення вчителя, а інколи з провини вчителя, якщо він не зумів зрозуміло подати теоретичний матеріал, чітко продемонструвати виконання трудового прийому. Тому завдання вчителя полягає передусім у тому, щоб не допустити їх.

При проведенні занять вчитель також повинен чітко продумати його організацію. Звернути увагу на стан плакатів та таблиць які будуть використовуватися на уроках, а також на стан верстатів.

Підготовка вчителя до заняття закінчується складанням плану — конспекту заняття. Чим повніший план заняття, тим легше вчителеві його вести. У ході підготовки до уроку вчитель продумує виховні задачі і шляхи їхнього рішення. На уроках праці в учнів виховуються багато якостей, але в кожнім з них виділяється головний виховний момент, якому і приділяється основна увага. Учителеві необхідно продумати методи і прийоми реалізації цього моменту (наприклад, виховання навичок культури праці, формування колективізму в роботі і т.п.).

У результаті цієї роботи вчитель складає план уроку. Структура його залежить від типу уроку. Ступінь подробиці висвітлення питань у плані залежить від досвіду вчителя, його підготовленості до заняття і багатьох інших факторів. Два план-конспекти занять наведено у додатках 2,3.

У процесі проведення заняття вчитель керується своїм планом. Однак можливі і відступу від нього по різних непередбачених причинах (непідготовленість учнів по якому-небудь питанню, відмовлення устаткування, перевитрата часу на одному з етапів уроку і т.п.). У такому випадку вчитель повинний на ходу перешикувати роботу і змінити план (виключити окремі етапи уроку, частина матеріалу перенести на інше заняття). Може бути більш швидке просування в роботі на уроці, і буде потрібно давати учням додаткові завдання. Тому вчитель повинний підготувати також резервні завдання.

У темі зазначається, який матеріал вивчається, чому присвячується заняття, а в меті уроку розкривають навчальні завдання. Об'єкт роботи зазначають у тих випадках, коли учні виготовляють вироби.

В урочному плані треба перелічити устаткування, інструмент і всі наочні посібники, що будуть використовуватись на уроці [12, 70]

Хід уроку визначається його типом, і розкриває його структуру, послідовність чергування елементів та час, відведений на їх проведення.

Експериментальна перевірка ефективності розробленої методики використання різнорівневих завдань у трудовому навчанні у 7 класі

Під час проходження педагогічної практики в ЗОШ № 1 м. Рівне я експериментально перевірила розроблену мною методику використання різнорівневих завдань під час вивчення розділу «Техніка і технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7 класі .

Для того, щоб перевірити ефективність розробленої методики було створено експериментальний та контрольний класи, з урахуванням приблизної однорідності учнівського складу.

На першому етапі з допомогою контрольної (тестової) роботи, яка складалась з 2 варіантів, ми перевірили рівень знань учнів з попереднього розділу «Проектування виробів» (дод.13). Завдання контрольної роботи ми підбирали виходячи з наступного:

запитання, передбачені контрольною роботою, повинні відповідати цілям перевірки, вони повинні відображати найбільш суттєво важливий матеріал, і охоплювати всі сторони явища;

вони повинні бути сформовані таким чином, щоб відповіді на них можна було б оцінити кількісно.