З історії агрономічної допомоги населенню (реферат)

Реферат на тему:

З історії агрономічної допомоги населенню З давніх часів існував високий відсоток населення, яке жило за рахунок землеробства, але люди мали низький рівень сільськогосподарських знань. Це викликало нагальну потребу у широкому розповсюдженні агрономічної допомоги населенню. Пізніше центр тяжіння поступово було перенесено на технічний підйом сільськогосподарського виробництва у всіх його галузях.

З кінця 70-х років ХІХ ст. було впроваджено земельну реформу, у зв’язку з чим виникла необхідність в агрономічній допомозі населенню як засобу підвищення культурного та економічного рівня в створюваних одноосібних володіннях. До сільського господарства висуваються підвищені вимоги. Зростає попит на сільськогосподарську продукцію в зв’язку з ростом міського населення. З розвитком торгівлі підвищується потреба в технічних культурах, як на сировину для промисловості (текстильна, цукрова), так і на продукти тваринництва, яке не може розвиватися без міцної кормової бази. Але рослинництво і тваринництво на той час не мали достатньо міцної наукової основи.

Розвиток сільськогосподарської науки був зумовлений об'єктивними соціально-економічними потребами, розвитком аграрної галузі та переробної промисловості. Скасування кріпацтва призвело до значних змін у сільському господарстві. Поруч з великими землевласниками активними чинниками ставали малоземельні селяни, які почали вдосконалювати свої господарства шляхом інтенсифікації. Проведене дослідження дрібних одноосібних господарств виявило, що, перервавши зв’язки з общиною, одноосібник може опинитися сам на сам з проблемами, які виникають у процесі господарської діяльності. Тому з’явилася необхідність в організації його діяльності з метою найбільш продуктивного використання своєї землі. У першу чергу це стосується кваліфікованих порад спеціалістів сільського господарства. Спираючись на це, Головне Управління Землевпорядкування і Землеробства виступило ініціатором у справі агрономічної допомоги селянським господарствам.

Сама думка про необхідність створити планомірну агрономічну організацію була вперше запропонована не земствами, а одним із найстаріших сільськогосподарських товариств — Московським товариством сільського господарства. Був запропонований проект із покращення сільського господарства, в якому наголошувалося на необхідності заснування посад губернських інспекторів сільського господарства чи губернських агрономів. За проектом агрономи повинні були допомагати порадами відносно можливих умов даної місцевості в покращенні сільського господарства. Але більшість земств цей проект відхилила.

Агрономічна допомога населенню з боку уряду здійснювалася в основному через посередництво Департаменту Землеробства, а також відділів Сільської Економії, Сільськогосподарської Статистики та Земельних Покращень, земствами, сільськогосподарськими товариствами.

Згідно законоположення про «Утворення Головного Управління Землеустрою і Землеробства» Департамент відав справами: 1) про розвиток і вдосконалення землеробства, скотарства, спеціальних культур та сільськогосподарських технічних виробництв- 2) про рибальство, мисливство та хутровий промисел- 3) про учбові, учбово-практичні і дослідницькі сільськогосподарські установи, які підпорядковувалися Головному Управлінню- 4) про сільськогосподарські установи, з'їзди та виставки- 5) про нагородження та премії з сільського господарства- 6) про управління державними рибними і тюленевими промислами [2].

До питань ведення Відділу Сільської Економіки і Сільськогосподарської Статистики відносяться: торгівельно-промислові та економічні питання, які стосуються сільського господарствапитання про селянські господарства та сприяння сільській і кустарній промисловостізбирання, обробка та опублікування статистичних даних з питань сільського господарствадослідження стану як сільського господарства взагалі, так і окремих його галузейрозпорядження квотами, які виділялися на ссуди та загальне керівництво осіб та установ з видачі ссуд на місцях.

Відділ Земельних Покращень відав питаннями зрошення та обводнення земель, осушення боліт та торфодобування, питаннями законодавства й геодезійної картографії.

Для загального керівництва на місцях агрономічною допомогою при землекористуванні у 1908 році були затверджені як постійні органи губернських агрономічних комісіях особливі агрономічні наради. До їхнього складу, поряд з персоналом комісії з землеустрою та урядовими агрономічними чинами, входили до губернської земської управи, земський агрономічний персонал, а також голови повітових земських управ. У цьому ж році були затверджені в окремих губерніях посади завідувачів агрономічною допомогою господарствам одноосібного власника. В обов’язки завідувача входило загальне керівництво справами агрономічної допомоги, доповіді про стан справ особливій агрономічній нараді, розробка загальних губернських заходів та підготовча розпорядницька та контролююча робота на місцях.

Слід зазначити, що проведення в життя агрономічної допомоги в районах землеустрою відомства намагаються передати земствам. Згідно з цим з кожним роком зростала частка грошей, яку отримували земства із загальної суми кредиту.

У структурі існуючої земської агрономічної організації в окремих губерніях можна в загальних рисах визначити три головних типи: у значній мірі централізована організація, де загальне керівництво земської агрономічної діяльності в губернії належить губернському земствупотім тип проміжний, з тою чи іншою часткою участі губернського земства і, нарешті, тип організації, при якій діяльність окремих земств губернії є окремою організацією.

При централізованому типі губернські земства несуть головну частину витрат на утримання агрономічного персоналу, а також надають матеріальну допомогу в більшості агрономічних заходів повітових земств.

При проміжному типі земська агрономічна організація існує за тих умов, при яких губернське земство, маючи більше коштів, ніж кожне повітове земство окремо, проводить цілу низку важливих сільськогосподарських заходів, а саме: заснування місцевих районних, дослідних полівнаукові дослідження природи губернійвивчення життєвого рівня населення та факторів, які на нього впливаютьлабораторні досліди в галузі хімії та біології сільськогосподарського виробництваоб'єднання діяльності повітових земств у справі агрономічної допомоги населеннюорганізація губернських чи районних виставокоб'єднання в союзи місцевих кооперативівсприяння діяльності центрального сільськогосподарського товариствавидання популярної літератури з сільського господарства.

У напрямі можливого об'єднання сільськогосподарських заходів земства суміжних губерній об'єднувались у союзні та товариські організації. Ще у 1899 році з ініціативи Орловського губернського земства була вперше проведена закупівля товарів для сільськогосподарських складів 40 земств центрального району. У 1911 році виникло Південно-Російське земське товариство для спеціальної закупівлі сільськогосподарських машин та знарядь. Навесні 1912 року започатковано «Київське товариство західних земств з продажу сільськогосподарських машин» (при Київській земській управі) для постачання земських складів і приватних осіб землеробським знаряддям, машинами, насінням, добривами.

Спільна діяльність земств різних губерній стала помітно виявлятися також в галузі сільськогосподарської дослідної справи. Так, наприклад, організувалися дослідні станції: Київська (за участю Київського, Полтавського та Волинського земств), Харківська (при участі Харківського, Воронезького, Курського та Полтавського земств, а також Харківського товариства сільського господарства) та ін. Подібна спільна діяльність земств сусідських губерній мала місце і при організації обласних сільськогосподарських виставок.

При всіх губернських управах були створені особливі колегіальні дорадчі сільськогосподарські органи. До складу таких органів при губернських земських управах входять місцеві агенти Департаменту Землеробства та особи, які вибираються губернськими місцевими зборами. Головним призначенням був попередній розгляд різних сільськогосподарських та економічних питань, які вирішувалися на губернських земських зборах.

Для загального керівництва агрономічної допомоги в кожній губернії при Губернській Землевпорядній комісії була створена Особлива Агрономічна Нарада. Сюди входив повний склад Губернської Земської Управи і Губернська Землевпорядна комісія, а також державні і земські агрономи. Ці наради збиралися при необхідності і проходили під головуванням начальника губернії або замісника, якого він призначав. Скликалися спеціалісти сільського господарства, навчальних закладів, а також спеціалісти, участь яких Голова наради вважав необхідним.

Окрім нарад загальноагрономічного характеру, збиралися наради зі спеціальних питань, які стосувалися окремих галузей агрономічної діяльності земств (дослідна справа, діяльність сільськогосподарських складів, заходи в галузі тваринництва). Одним із перших завдань таких нарад була розробка питань про встановлення взаємодії урядових та земських органів при наданні агрономічної допомоги населенню.

Крім того при багатьох повітових управах були затверджені дорадчі органи зі спеціальним призначенням, наприклад, зоотехнічна комісія, комісія з дослідної справи, комітет із питань селекції кукурудзи, комітет із питань льонарства та ін.

Для постійного і безпосереднього керівництва повітовими агрономами були введені посади губернських агрономів, які у 1912 році були затверджені при всіх губернських земських управах. В їхні обов’язки входило керівництво діяльністю повітових агрономів, для чого губернський агроном був зобов’язаний один раз на рік проводити інспекційні поїздки в повіти і брати участь у нарадах із сільськогосподарських питань. А повітові агрономи повинні були передавати звіт про свою діяльність губернським агрономам, які керували заходами, що мали загальногубернський характер. До обов’язків губернських агрономів входила розробка планів покращення сільського господарства губерній.

Губернським органам управління відповідають такі ж повітові органи. Вони мають аналогічну будову. Скликання повітових нарад має періодичний характер — один чи два рази на місяць. Завданнями повітових агрономічних нарад є узгодження керування діяльністю агрономічного повітового персоналу, попередня розробка економічних і сільськогосподарських питань для земських зборів. До складу дорадчих повітових сільськогосподарських органів входять: земська управа, земські збори, агрономічний персонал і представники з Головного Управління Землеустрою і Землеробства (інспектори сільського господарства і члени землевпорядних комісій). Безпосереднє узгодження роботи всіх повітових агрономічних кадрів досягалося при посередництві губернських агрономів.

Крім того, починає розширюватися мережа нижчих сільськогосподарських навчальних закладів, відкриття яких було значно спрощено виданням у 1883 р. «Нормального положення для установ нижчих сільськогосподарських шкіл». До 1881 року число нижчих сільськогосподарських закладів сягнуло 9, з них лише 3 було затверджено урядом, і вони утримувалися за рахунок казни. У 1894 р. чисельність таких навчальних закладів сягнуло 70, причому державних було 12, інші ж виникли з ініціативи приватних осіб, земств та сільськогосподарських товариств, але вже 51 з них утримувалася за допомогою казни. Середніх сільськогосподарських училищ, для яких ще у 1878 р. було видано загальне положення, до 1881 року існувало 7 [2]. Врешті решт, у галузі вищої сільськогосподарської освіти визначною подією стало відкриття у 1865 році Петрівської Землеробської та Лісової Академії. У 1887 р. Міністерство Державного Майна вперше починає розповсюджувати сільськогосподарські знання шкільним шляхом, починаючи з заснування сільськогосподарських курсів для народних учителів. У низці заходів з надання населенню агрономічної допомоги вперше було затверджено декілька посад місцевих спеціалістів сільського господарства. Урядом було дозволено організовувати загальні і міські з'їзди, метою яких було виявлення потреб місцевого сільського населення.

У 1894 році Міністерство Державного Майна трансформується в Міністерство Землеробства і Державного Майна, причому завідування усіма засобами агрономічної допомоги населенню зосереджується в Департаменті Землеробства. За перше десятиріччя свого існування Міністерство Землеробства приділяло велику увагу справі розповсюдження сільськогосподарської освіти. Кількість сільськогосподарських шкіл щорічно зростала. Уперше виникла необхідність у розповсюдженні сільськогосподарських знань позашкільним шляхом. У 1899 році були затверджені посади міських відомчих агентів — уповноважених з сільськогосподарської частини (у 1902 році перейменованих в інспекторів сільського господарства), а також створення персоналу спеціалістів з окремих галузей сільського господарства та інструкторів як при центральному управлінні, так і на місцях. У 1901 році було затверджено «Положення про дослідні установи», створені Міністерством Землеробства. Кількість сільськогосподарських дослідних установ різного типу з 31 у 1897 році піднялася до 57 у 1904 році [1]. Але за весь час існування Міністерства не відчувалося значного розширення агрономічної допомоги населенню. Головною причиною, яка не сприяла розвитку та необхідному розширенню діяльності міністерства, була обмеженість його матеріальними коштами.

У 1905 році Міністерство Землеробства та Державного Майна було трансформовано в Головне Управління Землеустрою та Землеробства. Перетворення всього відомства на перших порах майже не вплинуло на розміри агрономічної допомоги з боку уряду. Тільки з 1907;1908 років ця допомога помітно покращала при розширенні асигнувань на неї.

На перших порах свого існування органи місцевого управління — земства недостатньо уваги приділяли питанням сільського господарства. Але згодом суспільна агрономія всюди в земствах посіла гідне місце.

На п’ятнадцятому році існування земських установ (1879 р.) була започаткована земська агрономічна організація в одному з повітів. До 1883 року нараховувалося тільки 6 повітових земств, в яких були агрономи, через 10 років (1893 р.) — 9 губернських земств і 38 повітових, у 1904 році - 31 губернське земство і до 250 повітових [2]. У земських осередках існували погляди, що для проведення в життя села яких-небудь сільськогосподарських покращень необхідною умовою є попереднє розповсюдження в масах сільського населення раціональних сільськогосподарських знань та спеціальної сільськогосподарської освіти. Але, незважаючи на визнання належної ролі розповсюдження сільськогосподарських знань, земства в цій галузі не працювали належним чином. Так, до 1890 року нижчих сільськогосподарських шкіл (першого та другого розряду) земствами було засновано тільки 13, а середніх — єдине землеробське училище (Херсонське). Потім виникло 28 нижчих сільськогосподарських шкіл і одне середнє - Богородицьке. Помітне ж розповсюдження сільськогосподарських знань для населення позашкільним шляхом спостерігалося з 1905 по 1912 роки. Тільки число дільничних агрономів у зазначені роки зросло з 10 до 1200, не кажучи про зростання кількості помічників агрономів, агрономів, завідувачів дослідних і інших сільськогосподарських установ, земських спеціалістів, інструкторів та техніків. У ці роки діяльність земств на ниві позашкільної сільськогосподарської освіти помітно пожвавішала: великого розповсюдження досягла організація різноманітних сільськогосподарських курсів (загальних і спеціальних), організація бесід та читань.

Перша дослідна сільськогосподарська установа (сільськогосподарська ферма) виникла в середині 80-х років ХІХ ст. А перша дослідна установа вищого типу — дослідна сільськогосподарська станція — в середині 90-х років, інші виникли вже на початку ХХ ст. Тільки у 80-х роках ХІХ ст. земства починають організовувати дослідні поля. Вже пізніше почали приймати широкий характер заходи з покращення окремих галузей сільського господарства.

Взагалі в історії діяльності земств з надання агрономічної допомоги населенню можна виділити три характерних періоди.

Перший охоплює весь час від виникнення земських установ (1860 р.) і до кінця 80-х років і може бути охарактеризований як період чисто економічної допомоги, яка була направлена на організацію кредитної допомоги населенню.

Другий період — це період організаційних та підготовчих заходів. Засновуються посади губернських і повітових агрономів, створюється все більше число земств та спеціальних сільськогосподарських установ. Але в історії земської агрономії цей підготовчий період є дуже важливим. За цей час була вперше створена діюча спеціальна агрономічна організація (Інститут агрономів), система дорадчих сільськогосподарських та економічних органів, а також виконавчих органів. За цей час було поступово досягнуто об'єднання усіх діючих агрономічних сил, більшість земств прийшло до твердого усвідомлення, що агрономічна допомога як невід'ємна частина входить до кола діяльності земств.

Третій і останній період охоплює собою час з другої половини першого десятиріччя ХХ ст. Тут починається швидкий розвиток земської агрономії. На організовану агрономічну допомогу населенню відпускається все більше коштів. Напрацьовані за минулий період схеми та форми агрономічної допомоги знаходять більш широке застосування, агрокультура земств значно наближається до населення завдяки введенню інституту дільничної агрономії, сильний поштовх отримує сільськогосподарська дослідна справа.

Сільськогосподарське товариство є організацією, яка об'єднує найбільш підприємливих селян. Воно стало першим об'єднанням, на яке спиралася земська агрономія.

У коло діяльності сільськогосподарських товариств входили такі питання: збирання відомостей про стан землеробської промисловості по всій країні чи в тій місцевості, для якої призначено товаристворозповсюдження сільськогосподарських знань серед населення, яке займається сільським господарствомнаради членів товариств з метою покращення різних галузей сільського господарствапроведення дослідів та випробування нових машин та знарядьпостійне спостереження за станом та розвитком сільськогосподарської промисловості в інших країнахсільськогосподарські виставкипостійний взаємний обмін досвідом між різними сільськогосподарськими товариствами.

Зростає число повітових земств, які затвердили у себе постійно діючі дорадчі сільськогосподарські органи. Губернським колегіальним органам відповідали такі ж повітові. До складу дорадчих повітових сільськогосподарських органів входили: повітова управа, декілька гласних за вибором земства зборів, агрономічний персонал і представники Головного Управління Землеробства і Землеустрою в особі інспекторів сільського господарства і спеціалістів, а також члени землевпорядних комісій. У деяких дорадчих органах брали участь ветеринарні лікарі, страхові агенти, завідувачі дослідних установ. Окрім дорадчих органів загального характеру, були створені дорадчі органи спеціального призначення (зоотехнічна комісія, кооперативне відділення, комісії з тваринництва і дослідної справи).

До якогось часу земські сільськогосподарські заходи в повітах здійснювалися повітовими агрономами, у підпорядкуванні яких знаходилися інструктори з окремих галузей сільського господарства та нижчий агрономічний персонал (старости, завідувачі сільськогосподарських складів та ін.).

Посади дільничних агрономів затверджувалися за постановою відповідних повітових зборів. На посади призначалися люди з вищою чи середньою сільськогосподарською освітою, які мали певний досвід роботи.

Район діяльності дільничного агронома, який визначається постановою земських зборів, обмежений. Головним завданням діяльності земських агрономів як повітових, так і дільничних було покращення місцевого сільського господарства і агрономічна допомога селянам.

З цією метою на дільничного агронома, як і на повітового, покладалися наступні обов’язки: організація читань та бесід з питань сільського господарстваорганізація та керівництво веденням справ на показових дільницях, полях та консультації з організації господарств району, який знаходиться у веденні агронома, виїзди за викликами окремих селянсприяння в створенні сільськогосподарських товариств та інших кооперативних установ і консультація в їхній діяльностіу випадку субсидій чи ссуд з боку земства нагляд за цільовими витратами коштів сільськогосподарськими товариствами та їхнім фінансовим звітоморганізація та контроль за веденням справ у районних складах землеробських машин, знарядь та насінняконсультації та нагляд за земськими маєткамиорганізація місцевих сільськогосподарських виставок, демонстрація землеробських машин та ін.- консультації з сільськогосподарських питань для селянських товариств, хутірських господарств, приватних осіб та установрозробка сільськогосподарських питань, які мають значення для місцевого господарства, і складання доповідей з цих питань з особистої ініціативи, а також за дорученням повітової і губернської управучасть у нарадах губернської та повітової управ з сільськогосподарських питань, губернських і повітових сільськогосподарських радах і повітових земських зборах, якщо агронома туди запрошувалидільничному агроному доручалося земством безпосереднє виконання агрономічних заходів.

В обов’язки повітового агронома також входило: об'єднання діяльності повітових агрономівскладання доповідей з сільськогосподарських питань у повітахведення діловодства з сільськогосподарських та економічних заходів повітового земстваорганізація поточної сільськогосподарської статистики за допомогою персоналу, який знаходиться в його розпорядженніскладання зведених звітів про положення сільського господарства в повітах, діяльності агрономічного персоналу і характеру економічних заходів, які виконувалися за рахунок губернських і повітових земств.

При кожній агрономічній дільниці мали бути: бібліотека для агронома і селян, колекція насіння культурних рослин, бур’янів, пошкоджень рослин і шкідників, діапозитиви для сільськогосподарських читань, наочні посібники і колекція машин та механізмів для демонстрації і прокату.

Так, при розділі повітів на агрономічні дільниці враховувалися три головні моменти: площа дільниціщільність населеннякількість господарств на дільницях. Окрім цього, на встановлення агрономічних дільниць впливали й інші фактори: історичні та економічні умови, характер розселення, попит населення на агрономічну допомогу, фінансове положення земств тощо.

При заміні попередньої повітової агрономічної організації дільничною земствам приходилося вирішувати питання про взаємини між повітовими та дільничними агрономами. Ці відносини складалися в трьох напрямах. Перший характеризується тим, що діяльність працюючих на місцях дільничних агрономів об'єднується в кожному повіті повітовим агрономом, який є посередником між дільничним агрономом і повітовою управою. Повітовий агроном завідував всією сільськогосподарською діяльністю в повіті, об'єднував і направляв діяльність дільничних агрономів, виконував обов’язки консультанта при повітовій управі з агрономічних питань, розробляв звіти, завідував агрономічним відділом повітової управи. Другий напрям відрізняється тим, що з введенням дільничної агрономії посада повітового агронома зберігається, але дільничні агрономи не підпорядковуються повітовому агроному. В своїй діяльності вони керувалися програмами та планами, розробленими повітовими і губернськими нарадами. На повітового агронома покладалася розробка різних питань агрономічної діяльності, зведення даних, отриманих на місцях, ведення спеціальних досліджень, складання загального звіту про діяльність агрономів. Для третього характерно, що посада повітового агронома скасовується. Дільничний агроном є самостійним у межах дільниці і відповідає лише перед повітовою управою. На агронома, дільниця якого прикріплена до повітового міста, покладалася консультативна діяльність та діловодство з сільськогосподарських та економічних питань, а також нагляд за сільськогосподарськими установами повітової управи.

Оскільки обов’язки, покладені на агронома, були досить об'ємними і виконувати їх було складно, виникла необхідність у створенні посади дільничного старости. Агрономічні старости були виконувачами доручень дільничних агрономів, під керівництвом яких вони працювали над виконанням планових заходів на даній дільниці. На них покладались обов’язки: організація під керівництвом і за вказівкою агронома показових заходів та нагляд за їхнім виконаннямвидача з прокатних станцій машин та знарядьзавідування очисними обозами, пунктами парування тварин, якщо вони не відносилися до сільськогосподарських товариствведення інвентарних книг та звітів прокатних станцій, зерноочисних обозів, пунктів парування тваринвиконання доручень агронома.

Що стосується інструкторів з окремих галузей сільського господарства, то вони знаходилися в розпорядженні повітових агрономічних організацій і виконували програму з надання допомоги населенню в розвитку окремих галузей сільського господарства та заходів боротьби з шкідниками, виконували організаційний план агрономічної допомоги в даному повіті.

Для обслуговування окремих галузей землеробства в законі про місцеві органи передбачалося введення посад державних спеціалістів та інструкторів для надання безпосередньої допомоги на місцях. В їхні обов’язки входило: відвідування селянських господарств на прохання господарів для консультації на місцяхзбір даних про стан окремих галузей сільського господарствавиконання державних програм з технічного покращення сільського господарстварозповсюдження інформації про досягнення в сільському господарствіорганізація заходів боротьби з шкідниками й хворобами сільськогосподарських культур.

Висновки:

Агрономічна служба у своїй діяльності сприяла сільським господарям у визначенні стану господарств та напрямів подальшого їхнього розвитку.

На основі наслідування традицій минулого представниками суспільної агрономії були створені універсальні прийоми агрономічної допомоги, які були доступні для всього населення.

Розвиток суспільних агрономічних організацій, співпраця спеціалістів сільського господарства з виробниками сільськогосподарської продукції, розвиток в країні сільськогосподарських дослідних установ дав поштовх для підйому сільського господарства взагалі.

Завдяки агрономічній допомозі населенню в країні не тільки вдалося підняти на високий рівень продуктивність всіх галузей сільського господарства, а й створити умови для поглиблення і підвищення результативності аграрних відносин взагалі.

На сучасному етапі розвитку України формування мережі сільськогосподарських дорадчих служб, що беруть свій початок з агрономічних, є пріоритетним напрямом державної аграрної політики. Це обумовлено кардинальними змінами в аграрному секторі України, що відбулися за останні роки. «Новостворені підприємства та селянські господарства в сучасних умовах зіткнулися з певними проблемами існування в ринковому середовищі. Вони потребують передових знань із аграрного менеджменту та маркетингу, передових технологій у сільському господарстві. І тому попит на ці послуги сприяв відродженню створення дорадчих осередків в Україні» [9].

Список літератури:

1. 1.Агрономическая помощь в районах землеустройства за 1913 год / Департамент Земледелия. — Петроград, 1915. — 298 с.

2. 2.Агрономическая помощь в России / Под ред. В. В. Морачевского. — Петроград: Изд-е Департамента земледелия, 1914. — 607 с.

3. 3.Агрономический персонал, состоящий на правительственной, земской и общественной службе в Полтавской губернии. — Полтава, 1913. — 83 с.

4. 4.Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформ.-аналітич. Зб. Вип. 6 / За ред. П. Т. Саблука. — К.: ІАЕ УААН, 2003. — 764 с.

5. 5.Вербин А. А. У истоков отечественной агрономии. — М.: Сов. наука, 1955. — 122 с.

6. 6.Обзор агрономической помощи в районах землеустройства Таврийской губернии за 1913 год / Таврическая губерн. Землеустроител. Комис. — Симферополь, 1914. — 443 с.

7. 7.Панченко П. П., Славов В. П., Шмарчук В. А. Аграрна історія України: Навч. посіб. для студ. і викл. с.-г. закл. освіти. — К.: Вид-во Центр «Просвіта», 1996. — 400 с.

8. 8.Панченко П. П., Шмарчук В. А. Аграрна історія України. — К.: Тов. «Знання», КОО, 2000. — 342 с.

9. 9.Становлення сільськогосподарських дорадчих служб в Україні / За ред. Р. Шмідта. — К., 2000. — С. 5. Зміст Видання.

10. 10.© Примак Олена Юріївна, 2006.

11. 11.© Вовченко Олена Вадимівна, 2006.