Цифрові наративи в методичній підготовці майбутніх учителів української мови і літератури

Постановка проблеми в загальному вигляді. Серед компетентностей, вагомих для успішної самореалізації та самовираження особистості в інформаційному суспільстві початку ХХІ століття, як зазначається в Концепції нової української школи [8], важлива роль відведена інформаційно-цифровій. Така особистість критично оцінює переваги й ризики використання інформаційних технологій для себе, суспільства, довкілля та сталого розвитку; знаходить, аналізує, узагальнює, логічно організовує дані з використанням цифрових пристроїв для створення інформаційної моделі об'єктів та процесів реального світу; створює інформаційні продукти, працюючи індивідуально або в співпраці з іншими; відповідально, з урахуванням етичних, суспільних, культурних та правових норм, оперує інформаційними й комунікаційними технологіями для спілкування і співпраці як творець та (або) споживач.

Необхідність формування інформаційно-цифрової компетентності учнівської молоді актуалізує потребу вдосконалювати професійну, методичну підготовку майбутніх учителів, зокрема майбутніх учителів української мови і літератури. Загальноосвітня школа потребує словесників-бакалаврів і магістрів, які здатні ефективно працювати в умовах зростання обсягів інформації, володіють уміннями аналізу, інтерпретації та продукування фахових цифрових текстів, проектують і проводять уроки та виховні заходи з урахуванням цифрових технологій, створюючи атмосферу дослідницько-пізнавальної співпраці.

Мета навчальної дисципліни «Методика викладання української мови у вищій школі» — ознайомити магістрантів із новітніми технологіями навчання лінгвістичних предметів у вищій школі, у профільних класах загальноосвітньої школи, в освітніх закладах нового типу — реалізується також і через формування вмінь аналізувати, використовувати і розробляти дидактичний матеріал. У час, коли перед натиском вузького прагматизму з’являється розгубленість щодо змісту, форм, методів навчання української молоді, актуалізується важливість використання цифрових технологій, цифрових наративів для демократизації, гуманізації, одухотворення освітнього процесу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концептуальні засади дослідження актуальної проблеми теорії і методики використання інформаційно-комунікаційних технологій у вищій освіті ґрунтуються на ідеях та положеннях міжнародних документів, зокрема рекомендаціях ЮНЕСКО «Цифрова грамотність в освіті» (2011 р.), відповідно до яких цифрову грамотність визнано «своєрідним каталізатором, що показує готовність людини навчатися впродовж життя» [15; 17]. На перетині комп’ютерних і гуманітарних дисциплін виникла цифрова гуманітаристика, міждисциплінарна галузь наукових досліджень і освітніх практик, що вивчає закономірності передачі та сприймання освітнього досвіду у фізичній і віртуальній реальностях на основі використання цифрових технологій.

Згідно із Законом України «Про вищу освіту» (2014 р.) (Розділ ІІ «Рівні, ступені та кваліфікації вищої освіти», стаття 5) інформаційно — цифрова компетентність має пронизувати наукову, методичну, самоосвітні компетентності майбутніх магістрів освіти. Її невід'ємним складником є створення та поширення різних видів цифрових наративів, що дозволяють «одягнути суху інформацію в живу одежу і зробити її особистісно значущою» [13, с. 126].

Фундаментальною основою дослідження слугують теоретико — методичні напрацювання дослідників у галузі інформаційних технологій (В. Биков, М. Жалдак, Т. Коваль, Є. Машбиць, Н. Морзе, О. Спірін та ін.), електронної лінгвометодики та лінгводидактики (О. Гарцов, В. Бадер, С. Данилюк, Г. Корицька, О. Кучерук. І. Хижняк), використання цифрових наративів у вищій освіті (Р. Ленем, В. Биков, М. Лещенко, Л. Тимчук). Потреба проведення такого дослідження підтверджена і педагогічним спостереженням: як показує аналіз опитувань викладачів і студентів різних вищих педагогічних навчальних закладів: більшість не достатньою мірою використовує і розробляє цифрові наративи в освітньому процесі.

Формулювання цілей статті. У межах статті на основі аналізу теоретичних джерел і практичного досвіду здійснимо огляд окремих напрацювань дослідників щодо використання та розроблення цифрових наративів у методичній підготовці майбутніх учителів української мови для формування інформаційно-цифрової компетентності особистості, що є суттєвим у контексті реалізації Концепції нової української школи.

Виклад основного матеріалу дослідження. Окреслимо сутність понять «наратив», «цифровий наратив». Проведений аналіз наукових джерел [1 — 2; 6; 9; 13 — 20] засвідчує динамічний розвиток наратології і наративу, що в перекладі з англійської «rnrative» означає «оповідь», описовий текст певної послідовності подій (історію, розповідь, опис, повідомлення), який акумулює особистісний смисл знання і водночас «є мистецькою та ціннісною формою людської експресії» [20]. С. Розенталь Толісано наголошує на доцільності використання наративу в навчанні: «Оповідання — це базовий принцип мислення. Більшість нашого досвіду, наших знань і наших думок організовані у формі історій. Ментальний рівень історій посилюється проекціями — кожна історія допомагає нам зрозуміти смисл наступної. Проекція однієї історії на іншу є проективністю — базовим когнітивним принципом, який реалізується скрізь від простих дій, подібних до розповідей про щоденні події, що відбулися, до всім відомих літературних творів» (переклад здійснено Л. Тимчук) [13, с. 127].

М. Лещенко зауважує, що наратив передбачає розширення можливостей збагачення інформації віртуальними, почуттєво-емоційними, суб'єктивними характеристиками і створює надійне підґрунтя для індивідуалізації освітнього процесу [6, с. 417]. Наративи подають відомості про час, місце, обставини, умови перебігу подій конкретної життєвої (освітньої) ситуації, — зазначає А. Закірова [2, с. 21], — дозволяють ураховувати відрефлексований індивідуальний досвід. Дослідниця акцентує увагу на таких різновидах наративів: оповіді у творах художньої літератури, листи, сповіді, біографії, щоденники, коментарі, портретні замальовки, педагогічні афоризми, сценарії, конспекти уроків з позначками на полях тощо.

М. Лещенко, Л. Тимчук проводять значну роботу щодо популяризації біографічних досліджень в Україні і за кордоном. Дослідники вказують, що «біографічні дослідження дають можливість визначати об'єктивні (сфери діяльності, контакти з іншими людьми, досягнення, звершення) й суб'єктивні (особистісний досвід, переживання, почуття, мрії, фантазії, стосунки й оцінки різних ситуацій) фактори розвитку особистості. Результатом проведення біографічних досліджень може бути наратив у різних формах: життєва історія (Hfestory); опис певної життєвої ситуації або періоду з життя особистості (casehistory); вивчення життєвої ситуації або періоду (casestudy) з метою ілюстрації певних концептуальних положень» [5; 13].

Упродовж тривалого часу на заняттях ми використовуємо наративні студії В. Сухомлинського «Серце віддаю дітям», О. Сухомлинської «Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ — ХХ ст.)», М. Лещенко «Педагогічний наратив про Миколу Зерова (1890−1937 рр.) — студента і викладача Київського університету», «Педагогічний наратив Лесі Українки: поки інших учити, себе перше треба умити». Готуємо також елементи біографічних наративів про видатних особистостей (О. Захаренка, І. Зязюна, Н. Волошину, Л. Мацько та ін. [11; 12]. У цьому контексті відзначимо педагогічні наративи І. Зязюна (1938;2014 рр.) «Педагогіка добра» [3]. Автор називає книгу «духовною сповіддю, у якій розповідає про те, як добрі люди допомогли стати людиною, і передусім такою, яка не лише говорить про добро, а й здатна продукувати його». У сутність педагогіки добра І. Зязюн укладав величний смисл олюдненої та опочуттєвленої педагогіки, благородний смисл головного призначення Учителя: навчити людину бути Людиною, і довести, що «в освіті і в житті усе починається з учителя». Але «вчителем, на якого чекають», учителем — творцем уроку, виконавцем і режисером виконання творчого задуму", учителем, який уміє працювати з особистістю як з унікальною цінністю, таким може стати лише той педагог, який має високий рівень педагогічної майстерності.

Мовно-просвітницьким наративом можна назвати книгу Любові Мацько «Українська мова в освітньому просторі». Наскрізна концептуальна ідея книги — формування креативної мовної особистості, яка має розвинуте чуття мови, мовний смак, здійснює вивчення фольклорного і художнього тексту в культурно-антропологічному просторі, опановує виховні цінності рідного та інших народів. Передусім через інтелект, душу і серце автора навчальної книги учень / студент одержує скарби, виплекані досвідом багатьох поколінь. Кожний мовець-автор повинен дбати й про мовця — читача та слухача, — наголошує Л. Мацько [7].

У містких і глибоких параграфах учений запрошує освітян до дискусії: чому мовне навчання (чи то української чи іноземної мов) не переходить у вільне володіння мовою. Тільки задіявши практичний і виховний аспект мовної освіти, — наголошує Любов Іванівна, — забезпечимо формування мовного чуття та мовного смаку. Саме в органічному зв’язку мовного навчання і мовного виховання формуються мовні здатності і мовні здібності, мовна культура, усвідомлена естетична мовна поведінка, мовна мода, мовна стійкість.

Як показує проведена дослідна робота, розповіді, записи відомих учених, педагогів, письменників особистого характеру або розповіді про діяльність талановитих педагогів-наставників, спогади їхніх учнів та послідовників, представлені у вигляді художньо-педагогічного біографічного наративу, допомагають на конкретних прикладах яскравіше усвідомити нерозривну єдність наукового і творчого пошуку представників різних поколінь, дослідити індивідуальний стиль, мовний почерк майстра, підвищують рівень засвоєння інформації про культуру педагогічного спілкування як ефективного механізму особистісної взаємодії, що спрямована на взаємопізнання та взаєморозуміння. Спільно зі студентами ми підготували книгу з елементами наративу «Історія кафедри української мови в іменах» [10]. Приходимо до висновку: якщо студентам надати можливість розвивати вміння створювати наративи, вони поступово набуватимуть необхідних у житті комунікативних компетентностей і відчуття впевненості у власних можливостях.

В освітній простір упевнено входить термін «цифровий наратив», що, на переконання Р. Ленема, є новим видом мистецтва, у якому «слово, образ і звук виражені у спільному цифровому коді» [4, с. 16]. Л. Тимчук характеризує цифровий наратив як динамічний засіб передачі інформаційних повідомлень, у якому слово, образ і звук виражені у спільному цифровому коді, як мультимедійний проект, що поєднує текст, зображення, аудіо — та відеофайли в короткому відеокліпі [13, с. 84]. Використовувані або створені власноруч, спільно зі студенами цифрові наративи можуть бути використані для підвищення ефективності занять як метод, що сприяє глибшому розумінню змісту навчального матеріалу, для колективного створення цифрових історій. Методологічною основою використання і створення цифрових наративів слугує теорія цифрової гуманізації навчання, наративно-цифрового підходу, який обґрунтували українські дослідники В. Биков та М. Лещенко на основі конвергенції мистецтва усної розповіді та мистецтва використання технологій вираження і передачі інформаційних повідомлень образами, звуками, символами або їх комплексним застосуванням [1; 15].

Проведений порівняльно-педагогічний аналіз використання цифрових наративів у формальній і неформальній освіті США, Великобританії, Канади, Нової Зеландії, Австралії дозволив Л. Тимчук зробити висновок, що цифрова наративізація є однією із провідних тенденцій підвищення якості освіти загалом і вищої зокрема. Дослідниця на основі вивчення зарубіжного досвіду ґрунтовно проаналізувала властивості (технологічність, рефлексивне розкриття конкретної теми, наявність сюжету, поєднання звукової, текстової та образної експресії), види (за способами передачі та отримання інформаційних повідомлень, на основі технологій, що реалізують цей процес: аудіо, відео, графічні, текстові, фото, комплексні), функції (забезпечення акцептації позиції автора реципієнтами цифрового наративу, реалізація інтерактивності між авторами й реципієнтами наративів, розвиток когнітивних, комунікативних і творчих умінь суб'єктів наративної взаємодії, їхня консолідація на основі теми наративу), форми (документальні, художні, короткометражні, анімаційні фільми, мікрофільми, радіопрограми, рекламні відеоролики, відеофрагменти, презентації, фотослайди, електронні тексти тощо) функціонування; сфери поширення цифрових наративів у формальній і неформальній освіті для утвердження принципів гуманізму, мирного співіснування, взаємоповаги та співробітництва між народами. Цинтія — Марія Гарреті (Garrety C.M.) виділяє такі жанри цифрових наративів: традиційні розповіді, навчальні розповіді, розповіді, що ґрунтуються на проектах, розповіді про соціальну справедливість і культурний розвиток та розповіді, основу яких складає рефлексивна практика [16].

У вітчизняний науковий обіг й освітню практику Л. Тимчук уведено ідеї зарубіжних учених стосовно наративного підходу в навчанні (передбачає активізацію словесних методів інтерпретації життєвого досвіду у формі складання різноманітних оповідей для стимулювання процесів самопізнання та саморозвитку особистості; основоположник підходу — Джером Брунер); щодо визнання когнітивно-творчих функцій цифрових наративів та позитивного впливу застосування цифрових наративів на ефективність навчання (розробник — Джером Брунер); використання наративів у педагогічній освіті, зокрема в педагогічно — терапевтичних практиках (ініціатори — А. Г ерсі, Н. Кінг, М. Стемплєвська — Жаковіч); щодо інтерактивних курсів педагогічного наративу, цифрових наративів; мистецтва створення педагогічної казки, біографічних цифрових наративів, які на сьогодні є однією з важливих інтерактивних форм сучасної комунікації для підвищення ефективності освітнього процесу (К. Оехлман, Р. Ленем, Б. Доган, Ц. Гарреті, А. Нгуен, А. Рудніцкі).

На заняттях і в процесі самостійної роботи з методики викладання української мови у вищій школі ми використовуємо ідеї магістерських програм із цифрових наративів, що розміщені на сайтах університетів та коледжів США (Університет Болдстейт в штаті Індіана, Університет в Осло, Університет Меріленд Вашингтон, Університетський педагогічний коледж Х’юстона) [17], зокрема стосовно доцільності використання і проектування цифрових біографічних наративів.

Цікаві ідеї біографічних цифрових наративів у формі коротких і тривалих багатосерійних відеофільмів, запропоновані в телевізійних програмах «Спадщина», «Автограф», «Машина часу», «Велич особистості» тощо (про епізоди життя відомих учених-мовознавців П. Житецького, А. Кримського, О. Потебні та ін.), спонукають більш якісно опановувати теми курсу з історії методики викладання української мови, підготуватися до реалізації теми «Українські мовознавці» в одинадцятому класі загальноосвітньої школи.

Аналізуємо також зі студентами педагогічні цифрові наративи, зокрема, присвячені видатному українському вченому, академіку НАПН України І. Зязюну (1938;2014 рр.): його виступи на конференціях (наприклад, https://www.voutube.com/watch? v=eXvWUqW4DzO). Ось як дослідник розмірковує над поняттями почуття, слово, дія, взаємодія: «Учень бере те, що збагачує його інтелектуально, головне, почуттєво. Почуття — це душа людини. Спілкуючись із вами, я вмикаю всі основні психологічні поняття, свій досвід. Слово — фізіологічний і лікувальний чинник. Це дуже правильно сказано. Компетентність у мові й мовленні також є однією з важливих, домінантних ознак педагогічної дії. А відтак нам і говорити треба про педагогіку як науку. Про взаємодію вчителя і учня. Нам би звернути увагу на вчителя: який він, що має особливого, як впливає на учня. Для талановитого вчителя учень є особистістю, має радість від спілкування з ним. Але велика частина наших учнів сьогодні нікому не потрібна, вона — частина об'єктів, до яких учитель ніколи не доходить. Ніхто цьому вчителю не розповів, як це робити. А робиться це на основі прекрасного піднесення» (https://www.youtube.com/watch? v=eXyWUqW4DzO). Аналізуємо виступи колег на конференції «Ідеї академіка Івана Зязюна в працях його учнів і соратників» (м. Харків, 2015; https://www.youtube.com /watch? v= J3gHO2LEjms).

У процесі виконання завдань індивідуальної роботи з курсу залучаємо магістрантів до створення біографічних цифрових наративів про викладачів кафедри М. Лазарка, Н. Дейниченко. Керуємося рекомендаціями С. Толісано: процес створення цифрових наративів потребує синтезування різноманітніх умінь: дослідження, написання, дизайн, презентація (подання, демонстрація), інтерв'ювання, розв’язання проблем, оцінювання. С. Толісано увиразнює це в розгляді таких питань: «З чого мені розпочати?», «Від чого потрібно відштовхнутись?», «Які інформаційні носії (текст, аудіо, образи, відео) я або мої студенти потребують, щоб розповісти наратив?», «Як я оцифровую (електронізую, здійснюю перехід в цифрову площину) нецифрові інформаційні носії (нецифрові фото, мій голос, документи та ін.)?», «Як я підготую моїх студентів до створення сюжетної лінії наративу?». С. Толісано подає схему компонентної структури цифрового наративу, детальну характеристику технологій (GoogleMaps, Word, Audasity, FotoStory, Mixbook, VoiceThread, MovieMaker), що можуть використовуються для створення графічних образів, аудіо та відео, ознайомлюємося з можливостями програм MovieMaker та PhotoStory, що розширюють можливості комбінування в цифрових біографічних наративах тексту, зображень, звуку [20].

Для вивчення поведінки особистості в мережі Інтернет (спілкування в електронних соціальних мережах, створення власного образу, вивчення контенту веб-сайтів, навчального потенціалу електронних освітніх ресурсів тощо) Л. Тимчук пропонує використовувати метод нетнографії біографічного дослідження (від англ. — «netnography» «internet)» інтернет і «etnography» — етнографія, автор — Р. Козинець (R. Kozinets) [19]. У роботі керуємось і дослідженням І. Хижняк щодо підготовки учителів до використання засобів електронної лінгвометодики в професійній діяльності [14].

Робота над такими проектами побудована на інтерактивній співпраці між учасниками, що спонукає критично мислити, вирішувати різні за складністю проблеми. З урахуванням дослідницьких напрацювань для навчальних цілей нами підготовлено електронний навчальний посібник «Академічне письмо: лінгвокультурологічний підхід (http://academ — write.tilda.ws/), представлений у вигляді так званої Лендінг-пейдж — сторінки, наповнений візуальним контентом і спрямований на розширення уявлення користувачів про мовні засоби наукового тексту, опанування технології роботи із сучасним українським та англійським науковим текстом.

Продовжується робота над створенням цифрової книги з лінгвоперсонології [12]. Предметом дослідження є професійна мовна особистість, мовна особистість автора науково-навчального тексту, мета — представити дослідження мовної особистості крізь призму аксіології та акмеології. Здійснюємо аналіз метамови авторів навчальних книг для вищої і загальноосвітньої школи, наративу відомих науковців (В. Сухомлинського, О. Захаренка, І. Зязюна, Н. Волошиної, С. Гончаренка, Л. Мацько, М. Пентилюк, Н. Ничкало, Г. Філіпчука), які зробили значний внесок у розвиток науки, культури, суспільства. Аналіз результатів початкової роботи над книгою засвідчив: магістранти навчалися виражати власну позицію до досліджуваного явища, дбали про етичний вимір та позитивну почуттєво-емоційну атмосферу навчання на основі створених і поширених біографічних цифрових наративів.

Висновки. Проведене дослідження дає підстави зробити такі висновки. У мовно-методичній підготовці введено теми, спрямовані на ознайомлення магістрантів із цифровими технологіями навчання лінгвістичних предметів у вищій школі, у профільних класах загальноосвітньої школи, в освітніх закладах нового типу. Актуалізується і важливість використання цифрових наративів для демократизації, гуманізації, одухотворення освітнього процесу.

Наративи (оповіді у творах художньої літератури, листи, сповіді, біографії, щоденники, коментарі, портретні замальовки, педагогічні афоризми, сценарії, конспекти уроків з позначками на полях тощо), біографічні педагогічні наративи подають відомості про перебіг подій, ситуацій, дозволяють ураховувати відрефлексований індивідуальний досвід видатних педагогів. Якщо студентам надати можливість розвивати вміння створювати наративи, вони поступово набуватимуть необхідних у житті комунікативних компетентностей і відчуття впевненості у власних можливостях. Цифровий наратив характеризують як динамічний засіб передачі інформаційних повідомлень, у якому слово, образ і звук виражені в спільному цифровому коді, як мультимедійний проект, що поєднує текст, зображення, аудіо — та відеофайли в короткому відеокліпі.

Використовувані або створені власноруч спільно зі студентами цифрові наративи можуть бути використані для підвищення ефективності занять як метод, що сприяє глибшому розумінню змісту навчального матеріалу, для колективного створення цифрових історій. Методологічною основою використання і створення цифрових педагогічних наративів, зокрема з модуля «Лінгвоперсонологія» слугує теорія цифрової гуманізації навчання, наративно-цифрового підходу. Перспективу подальших досліджень убачаємо в аналізі цього модуля на рівні реалізації в освітньому процесі вищої школи, у неформальній та інформальній освіти педагогів.

Список використаних джерел

наратив педагогічний учитель цифровий.

• 1. Биков В.Ю. Цифрова гуманістична педагогіка відкритої освіти / В. Ю. Биков, М. Лещенко // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно — технічної еліти: зб. наук. пр. / ред. О. Г. Романовський. — Харків: НТУ «ХПІ», 2016. — Вип. 45 (49): матер. 2-ї міжнар. наук.-практ. конф.: «Ідеї академіка Івана Зязюна у працях його учнів і соратників», 25−26 травня 2016 р. — Ч. 1. — С. 16−45.
• 2. Закирова А. Ф. Основы педагогической герменевтики / А. Ф. Закирова: учеб. пособ. — Тюмень: Издательство Тюменского государственного университета, 2011. — 324 с.
• 3. Зязюн І. Педагогіка добра: ідеали і реалії / І. Зязюн: наук-метод. посіб. — К.: МАУП, 2000. — 312 с.
• 4. Ленем Р. Електронне слово: демократія, технологія та мистецтво /Пер.з англ. А. Глушка. — К.: Ніка-Центр, 2005. — 376 с.
• 5. Лещенко М. Методи біографічних досліджень в дискурсі освітніх наративних практик / Наукові записки Київського національного університету імені ТарасаШевченка. — Київ. -2012 — № 2, С. 62−65.
• 6. Лещенко М. Наратив у дискурсі педагогічної майстерності / М. Лещенко // Педагогічна освіта і освіта дорослих: європейський вимір: зб. наук. пр. / АПН України, Ін-т пед. освіти та освіти дорослих. — К., 2008. — С. 416−428.
• 7. Мацько Л. І. Українська мова в освітньому просторі: Навчальний посібник для студентів-філологів освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» / Л. І. Мацько. — К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. — 607 с.
• 8. Нова українська школа [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://mon.gov.ua/%D0% 9D % D0% BE % D0% B2% D0% B8% D0% BD % D0% B8% 20
• 9. Семеног О. Електронні освітні ресурси у лінгвометодичній підготовці педагога-дослідника/ Олена Семеног // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 2016, № 10 (65). — с. 123−133.
• 10. Семеног О. Історія кафедри української мови Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка в іменах / Олена Семеног, Наталя Дейниченко: наук.-пед. видання. — Суми: Вид-во СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2014.
• — 227 с.
• 11. Семеног О. Мовна особистість учителя в художній літературі / Олена Семеног, Людмила Базиль: навч. посіб. — К.: Фенікс, 2008. — 288 с.
• 12. Семеног О. Лінгвоперсонологія: навч. посіб. / Олена Семеног. — Суми: Вид-во СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2016. — 192 с.
• 13. Тимчук Л.І. Цифрові наративи в навчанні майбутніх магістрів освіти: історія, реалії, перспективи розвитку: монографія за наук. ред. Лещенко М. П. / Лариса Іванівна Тимчук. — К.: САММІТ — КНИГА, 2016. — 390 с.
• 14. Хижняк І.А. Теорія і практика підготовки майбутніх учителів початкової школи до використання засобів електронної лінгвометодики в професійній діяльності: монограф. / І. А. Хижняк. — Слов'янськ: Вид-во «Друкарський двір», 2016. — 380 с.