Модель «виробництво-розподіл» одиничної економіки агрегованого ринку

Модель «виробництво-розподіл» одиничної економіки агрегованого ринку

З точки зору дослідження нерівності доходів на економічний розвиток в межах концепції агрегованого ринку, визначним чинником є врівноваження виробництва товарів та послуг із розподілом доходів, який відбувається в процесі цього виробництва. Саме тому визначення процесів поєднання майнових та особистих чинників є центральним питанням аналізу нерівності розподілу доходів у концепції агрегованого ринку.

Проф. Стигліц зазначає, що диференціація в оплаті праці найманих працівників досягає відношення 200:1 [1, с. 80]). Питання взаємозв'язку в трансакційній діяльності розрізнених елементів економічної системи, які не знаходяться у інтеракційних зв’язках вже розглянуті в працях відомих економістів, наприклад, проф. Уільямсон присвятив книгу опису та класифікації аспектів трансакційної та інтеракційною діяльності [2] та проф. Мізес присвятив значну частину книги опису ринкової діяльності [3]. Розроблена концепція обмеженої раціональності та достатньої задоволеності, автором якої був проф. Саймон [4; 5]. Підвищення рівня прокрастинації [6] та зниження ефективності та продуктивності праці серед робітників, з одночасним підвищенням їх доходів. Розробка концепції агрегованого ринку проводиться автором в межах дослідження економічної нерівності як чиннику економічного розвитку [7], методологічних дослідженнях ефективності та розподілу доходів [8], а також моделювання трансакцій агрегованого ринку в умовах автаркії [9].

Концепція агрегованого ринку, моделювання на основі балансового методу, моделювання економічних та організаційних процесів.

Для розробки комплексної моделі одиничної економіки необхідним є формулювання моделі розподілу доходів та виробництва (трансформації, транслокації та трансакцій), як основи одиничної економіки. Індивідуальна функція виробництва-розподілу (далі - ВР1/1) формулюється у наступному вигляді (1): аутсорсінг економічний підприємець.

де: — дохід від власності (матеріальної та нематеріальної).

— вплив ефективності діяльності (праці) на дохід.

— вплив результативності діяльності (праці) на дохід.

— вплив трансакційних/інтеракційних витрат на дохід.

• — продуктивність діяльності (праці)
• — загальний дохід j-го індивіда
• — податки на доходи j-го індивіда

Вказана модель індивідуального доходу (1) застосовна за наступних передумов: (a) всі складові функції є числовими даними, які досяжні для виміру, (b) при обчисленні доходу ОПР (особа, що приймає рішення) керується цими числовими даними, а не приймає рішення іншим чином (наприклад, навмання, або використовуючи принципи фаворитизму чи непотизму. Використаний підхід не є альтернативою ринкового визначення ціни праці, як може здатися на перший погляд. Справа в тому, що ринок праці визначає не стільки ціни часу праці певних категорій працівників, скільки ціну певних результатів роботи, які і враховуються у наведеній моделі та інших моделях типу ВР).

Розподіл у моделі ВР½ здійснюється за допомогою введення додаткового елементу рівняння до моделі ВР1/1 (2). Цей елемент, згідно методології, має бути найманим працівником, або власником майнових прав на засоби виробництва, тому для формулювання моделі ВР½ необхідно використовувати систему рівнянь (2):

(2).

де: — додатковий елемент.

• — загальний дохід
• — загальні податки на дохід

Перша частина рівнянь (у квадратних дужках, а у четвертому рівнянні - без дужок) — це функція формування доходу така, що перші дві функції формують особистий дохід індивідів у межах цієї моделі, а D_j та D_k — ознака видачі доходів (розподілений дохід). Зазначимо також, що наведена модель розподілу доходів є інтеракційною, а її учасники пов’язані між собою організаційними зв’язками. Трансакційна модель розподілу доходів доповнюватиме інтеракційні моделі.

Модель ВР1/1 описує індивіда, який створює певну вартість (особисто цей індивід може вимірювати цю вартість на основі будь-якого підходу, але вважатимемо надалі, що більшість використовуватиме підхід витрати-результати), та обчислює її на основі власних розрахунків. Таким чином, обчислена вартість дорівнюватиме його витратам із додаванням певного розміру винагороди за його діяльність. Суть трансакційної діяльності полягає у реалізації товарів та послуг із отриманням певної ціни, яка вища за витрати. Внаслідок об'єднання винагороди за діяльність та трансакційної націнки індивід (ВР1/1) отримує дохід, яким він розпоряджається за власним розумом. Ситуація, подібна до вищеописаної є прийнятною та беззаперечною як з точки зору теоретичних поглядів, так і з практичної точки зору — самозайнята особа веде власну діяльність на власний ризик і отримує позитивну або негативну трансакційну націнку, формуючи власні доходи чи збитки. Модель ВР½ відрізняється від моделі ВР1/1 тим, що в першому випадку індивід приймає рішення сам за себе і розпоряджується власними ресурсами та доходами, сформованими в результаті власної діяльності, а у другому випадку ОПР приймає рішення за себе та за особу, що отримує рішення (далі - ООР) щодо тих самих питань, але в системі із розділеними правами власності на результат від діяльності та ресурси. Розподіл ризиків трансакційної діяльності є асиметричним у інтеракційних контрактах і розподіл доходів, які перевищують звичайні в результаті трансакційної діяльності, також є асиметричним — звичайною є ситуація, в якій сторони, що несуть трансакційні ризики, отримують усі надзвичайні доходи від трансакційної діяльності.

Трансакційна діяльність пов’язує розрізнені елементи економічної системи, які не знаходяться у інтеракційних зв’язках. Більш цікавим нам представляється питання про психологічні мотиви розподільчої діяльності. Витоки цієї проблеми, на нашу думку лежать саме в принципах раціональності економічної діяльності. Є дві найпопулярніші точки зору на раціональність (не протилежні, а скоріше ти, що доповнюють одна іншу): концепція «homo oeconomicus» — максимізація корисності та прибутку та необмежена раціональність, а також концепція задоволеності і обмеженої раціональності. Концепція постнекласичної науки закликає до синергії та створення об'єднаних підходів до раціональності індивідів. Таким чином, маємо пропозицію до змішаного підходу до визначення цільової функції індивідів: певна частина індивідів задовольняється у межах власних потреб та обмежених амбіцій, поводячись як вказано у концепції обмеженої раціональності, друга частина користується певними синтетичними підходами, які будуть описані нижче, а інші наближатимуться до концепції «економічної людини», яка максимізує власну корисність та дохід (У даному контексті більш привабливою є широкий термін «дохід» як сукупність різних видів доходу, оскільки цей термін не передбачає звуження до конкретного виду доходу — прибутку. Нерівність у доходах, частіше, створюється завдяки ієрархічному ланцюжку, доходи в якому піднімаються з нижник рівнів на верхні, але вид доходів, які створюють та поглиблюють нерівність не обов’язково має бути прибутком. Для цього аналізу відмовимось від марксистського розподілі на класову структуру, та створимо «психологічні» групи індивідів, які користуються різними стимулами, мотивами та цілями (докладніше цей аналіз буде проведений у наступному розділі).

Наступна модель ВР представляє тип ВР2/2, тобто об'єднання двох рівноправних осіб, які виконують функції ОПР одночасно (партнерство). Модель ВР2/2 зображена у вигляді системи рівнянь (3):

(3).

де: R — винагорода.

T — трансакційний дохід.

B — функція торгів (міра розподілу R та T).

В моделі ВР2/2 введені додаткові умови розподілу (функція продуктивності не змінюється, оскільки модель знаходиться у стані ex ante), а саме переговорні умови, які визначають відношення (j&k). В процесі функціонування, ці умови можуть змінюватись в залежності від переговорів (торгів) двох сторін, які є ОПР. Подібним чином визначаються схожі моделі (ВР3/3, ВР4/4 тощо).

Наступна модель представляє собою партнерство із найманим працівником (працівниками) і належить до типу ВР2/3 (4):

(4).

де: l — норма заробітної плати.

— дохід періоду t.

— залишки коштів періоду (t-1) на оплату праці в періоді t.

Характерною ознакою цієї моделі є фонд оплати праці для виплати оплати праці найманих працівників, оскільки їх контракти передбачають незалежність їх оплати праці від трансакційних процесів та результатів. Таким чином, формування фонду оплати праці відбувається через залучення до фінансів організації коштів, які відносять на витрати, а згідно методології агрегованого ринку ці фонди можна назвати винагородою за діяльність. Визначені таким чином, доходи, які формуються у процесі інтеракцій та трансакцій виводить нас на добре знайому полеміку між представниками трудової теорії вартості та теорії чинників виробництва, але ця траєкторія для розвитку дослідження вдається нам безперспективною, тому мі просто пройдемо мимо цієї полеміки і аналізуватимемо далі модель агрегованого ринку.

Інші типи моделей ВР складатимуться за тією самою методикою, яка була застосована у формуванні моделей ВРa/a та моделей ВРa/b. Зазначимо лише, що із зростанням масштабів організації відбуватиметься значне збільшення співвідношення .

Неможливо також уникнути зауваження щодо ієрархічності організацій та різноманітності рівнів ієрархій. Кожний з рівнів ієрархій може бути проаналізований за допомогою тих самих однорівневих ієрархічних моделей ВР, тобто організація може бути представленою у вигляді масиву менших інтеракційних об'єктів, але неможна забувати про не ідентичність цих об'єктів.

Наступна частина моделі агрегованого ринку описується моделями виробництво-трансакції (ВТ), які пов’язують виробництво товарів та послуг із їх реалізацією (5):

(5).

де: — майновий внесок у виробництво.

— особистий внесок у виробництво.

— продажі товарів і послуг.

— товарні запаси, залишки сировини, незавершене виробництво тощо.

— доходи майбутніх періодів.

Висновки

В результаті дослідження сформульована низка систем лінійних рівнянь «виробництво-розподіл» (ВР1/1, ВР2/2 та ВР½), які пристосовані для моделювання процесів організації виробництва, факторного аналізу процесу виробництва, а також процесів розподілу доходу, отриманого в результаті виробничої та трансакційної діяльності.

Перспективи подальших досліджень: в подальшому планується формування комплексної моделі одиничної економіки. Застосування моделювання одиничної економіки забезпечить більш детальний аналіз економічних систем із використанням математичного моделювання економічних процесів.

Список літератури

• 1. Стиглиц Дж. Цена неравенства. Чем расслоение общества грозит нашему будущему / Дж. Стиглиц. — М.: «Эксмо». — 2015. — 512 с.
• 2. Уильямсон О. И. Экономические институты капитализма: Фирмы, рынки, «отношенческая» контрактация / Научное редактирование и вступительная статья В. С. Катькало; пер. с англ. Ю. Е. Благова, В. С. Катькало, Д. С, Славнова, Ю. В. Федотова, Н. Н. Цытович. — СПб.: Лениздат; SEV Press. — 1996 — 702 с.
• 3. Мизес Л. Человеческая деятельность: трактат по экономической теории / Л. Мизес / пер. с 3-го испр. англ. изд. А. В. Куряева. — Челябинск: Социум. — 2005. — 878 с.
• 4. Саймон Г. А. Рациональность как процесс и продукт мышления / Г. А. Саймон. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://igiti.hse.ru/data/003/314/1234/3₁_2Simon.pdf (12.10.2017)
• 5. Саймон Г. А. Теория принятия решений в экономической науке и науке о поведении / Г. А. Саймон. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://analyticalschool.org/milestones-of-economic-thought/VEHI2%20Simon.pdf (12.10.2017)
• 6. Кукла А. Ментальные ловушки: Глупости, которые делают разумные люди, чтобы испортить себе жизнь / А. Кукла; Пер. с англ. — М: Альпина Бизнес Букс. — 2007. — 146 с.
• 7. Кім О. О. Вплив нерівності доходів на соціально-економічний розвиток в моделі відкритого агрегованого ринку / О. О. Кім // Ефективна економіка — № 8, 2017. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=5728
• 8. Кім О. О. Методологічні основи дослідження проблем економічної ефективності та розподілу доходів / О. О. Кім // Ефективна економіка — № 7, 2017. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=5686
• 9. Кім О. Модель 2-сегментного агрегованого ринку в умовах автаркії / О. О. Кім // Економічний дискурс. — № 2. — 2017. — с. 29−36