Денежный мішок держави

Денежный мішок державы

Слово «бюджет «походить від латинського слова, що означає «шкіряний мішок », не бажаючи державні бюджети з’явилися торік у епоху середньовіччя. Історія бюджету Росії, як барометр, відбиває головні зміни, які відбуваються у держави всіх етапах його развития.

Александр Васильович Манько, доктор історичних наук, професор, Державний інститут російської імені О. С. Пушкина.

Слово «бюджет» походить від латинського слова, що означає «шкіряний мішок», і до нас прийшов з Англії. Поява державних бюджетів належить до епохи середніх століть. У далеку старовину англійський канцлер казначейства при проголошенні промови у парламенті, у якій викладав кошторис майбутніх прибутків і витрат, відкривала шкіряний мішок із грішми й документами. Звідси ця і отримав назву «budget», що означає кошторис, роспись.

Для виконання своїх можливостей держава потребує грошових засобах. Збирання цих коштів із населення і побудову витрачання завжди і залишається одній з найважливіших функцій будь-якого уряду. Під час упорядкування державної розписи прибутків і витрат, зрозуміло, важливо дотримуватися найголовніший принцип — йти до бюджетному рівноваги, тобто бездефіцитному бюджету. І тоді нормально, стійко функціонує весь бюджетний механізм, вся фінансова система країни. Але це, як кажуть, теоретичні становища, а реальної дійсності все буває набагато складніше. Саме бюджет, як барометр, чуйно відбиває головні зміни, які у соціально-економічної і політичного життя держави, всіх етапах його історичного развития.

С часу створення Давньоруської держави й у подальшому історичному розвитку всім правителів — від великого князя до імператора — предметом особливої турботи й тривоги було стан скарбниці. В усьому державному механізмі саме бюджет найбільш чуйно реагував зміни економіки, надавав визначальний влив на внутрішню й зовнішній політиці, на соціальне становище населення. Один із відмінних рис економічного розвитку Росії в тому, що через численних війн, що їй довелося вести, її фінанси перебували переважно у напруженому (часом кризовому) стані. З огляду на об'єктивних і суб'єктивні причини бюджет Росії переважно був дефицитным.

Бюджет Московського царства формувався з допомогою митних і питних (шинкарських) зборів. З XVI в. додалася мито на закордонну комерцію. З другої половини XVI в. у структурі державного бюджету дедалі більше стала збільшуватися грошова частина, й зменшуватися частка натуральних платежів та особистих повинностей. Ці зміни посилилися наступного, XVII столітті. Доходи в царську скарбницю збирали Палацевий Наказ, Наказ Чверті, Наказ Великого Приходу. Крім грошей, внесених у скарбницю, російський цар щорічно отримував на великі суми податі із населення Сибіру, Печори, Пермі та інших місцевостей. У XVII в. доходи державного бюджету формувалися із трьох основні джерела: 1) податків (прямих і непрямих), 2) доходів скарбниці від перечеканки монет, 3) доходів від казенної в промисловості й торгівлі. У цьому значну частину бюджету становили непрямі податки, серед яких найголовнішими продовжували залишатися мита і шинкарські доходи. Що ж до витрат, то звідси У. Про. Ключевський писав: «Фінанси були майже самим хворим місцем московського державного порядку за нової династії (Романових). Потреби, викликані учащенными, дорогими і рідко вдалими війнами, рішуче перевищували наявні кошти уряду, і це втрачалося в здогадах, як відновити рівновагу. Рать вщент заїла скарбницю». Так, війна Московської держави з Промовою Посполитой в 1632—1634 рр. за повернення споконвічних російських земель викликала крайнє напруга финансов.

С метою вдосконалення фінансового господарства Московського царства ще XVII в. були спроби складання державної кошторису. На початку цього століття, принаймні зміцнення грошово-фінансової системи, став встановлюватися облік казенних прибутків і витрат. У царювання Олексія Михайловича, з 1655 р. існував Наказ рахункових справ, що був «відати всього Московського держави прихід й витрата пального й залишок з книг за багато годы».

В першої чверті XVIII в., під час реформ Петра I та Північної війни 1700—1721 рр., бюджет був особливо напруженим, що, природно, вдарило по соціальному становищі населення. Як і Московському царстві, 2/3 витрат державного бюджету становили потреби армії, флоту й країни. І, тим щонайменше сучасники Петра I (вітчизняні й іноземні незалежні) із подивом відзначали його спроможність долати фінансові проблеми. Досить нагадати, перший російський імператор наприкінці своєї правління заплатив Швеції 2 млн. рублів за Лифляндию і залишив зовнішньої державної долга.

При наступників Петра I фінансове господарство імперії перебував у дуже запущеному стані, чому, до речі, сприяли часті палацеві перевороти. На протязі десятиліть не складалися ні фінансова звітність, ні розпис прибутків і витрат скарбниці держави. Така ситуація створила саму сприятливий грунт для казнокрадства, різноманітних зловживань. Державні витрати посилювалися як війнами, і марнотратністю двору. Тому хронічно був дефіцитним. Зауважимо, що й у другої половини XVIII століття, за царювання Катерини II, у витратах бюджету більш 1/3 забирали військові нужды.

В початку ХІХ ст. вітчизняні фінанси відчували постійна напруга: вже у 1809 р. витрати бюджету Росії перевищили доходи — у 2 разу. У зв’язку з цим М. М. Сперанський розробив програму фінансових перетворень, яка, з одного боку, передбачала встановити рівновагу між статками і видатками, і, з з іншого боку, приймати значно більшу податки, ставки всі ці види. Вторгнення наполеонівської армії й її вигнання під час Великої Вітчизняної війни 1812 р., закордонний похід російської армії своїми наслідками лягли важким фінансовим тягарем на населення Російської імперії. Знадобилися роки і десятиліття для тих поновлення і її подальшого розвитку фінансового господарства страны.

Крымская війна 1853—1856гг. викликала величезний фінансового дефіциту, який означав глибокий криза у цій економічній галузі Росії. Ліквідація наслідків військових витрат тривала котрі сім років, дефіцитом відбиваючись у державному бюджете.

В Росії у справі складання бюджету дуже так важко було жодної порядку. Понад те, сама державна розпис прибутків і витрат вважалася великий таємної поліції і довірялася дуже вужчому колу впливових вищих чиновників. Не було ні правильних кошторисів кожному за відомства, ні обліку і коштів, а витрати здійснювалися не враховуючи доходов.

И лише у 1862 р. вперше видано правила складання кошторису по розписи, поліпшився державний контроль, і найголовніше — за кожен рік міністром фінансів складався проект розписи. Проект розглядався і уточнювався в Державному Раді й остаточно затверджувався імператором. Попри жорсткий опір чиновництва, почалася публікація державної розписи прибутків і витрат в «урядовому вестнике».

При імператорі Олександра II посилився контролю над фінансами, особливо за грошовими видатками: з 1862 р. діяли суворіші бюджетні правила, з’явилася єдина система облік і звітність. Тепер усі фінансові ресурси перебували лише у державному казначействі, одночасно у губерніях засновувалися контрольні палати. Саме період буржуазних реформ, на початку 60-х рр. в XIX ст. розробили основні засади побудови державного бюджету Росії. Бюджет, тобто розпис прибутків і витрат, представляв, як і у європейських країнах, повної картини стану фінансів Російської империи.

Уже за царювання Олександра ІІІ, з ініціативи міністра фінансів З. Ю. Вітте, було офіційно встановлено розподіл доходів на звичайні і надзвичайні. До звичайним доходах ставилися ті, які виходили скарбницею щорічно, хоч і над однакової кількості, але з одних самих джерел, давали кошти постійно. Тоді розпис звичайних доходів складалася з наступних груп: 1) не прямі податки, 2) непрямі податки, 3) мита, 4) урядові регалії, 5) казенні майна України та капітали, 6) відчуження державних майн, 7) викупні платежі (до 1905 р., коли їх було скасовані), 8) відшкодування витрат державної скарбниці, 9) прибутки від різних податків і зборів. Надзвичайні доходи, навпаки, формувалися з непостійних, тимчасових чи випадкових джерел. До до їх числа ставилися, наприклад, державні позики чи вклади в казначейство у вічне зберігання. Надзвичайна частина державного бюджету мала велике значення під час війн, важких економічних ситуацій. Після закінчення фінансового року Державний контролер представляв Державному поради й особисто монарху звіт про виконання розписи прибутків і витрат, нагадуючи про конкретні відхилення від затверджених данных.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.