Оцінка вартості нематеріальних активів

Зміст

Вступ Розділ 1. Економічна сутність нематеріальних ресурсів й активів та основні підходи щодо їх оцінки на підприємстві

1.1 Характеристика поняття та визначення нематеріальних ресурсів й активів підприємства, їх класифікація

1.2 Методи оцінки ринкової вартості нематеріальних активів в різних ситуаціях

1.3 Оцінка вартості нематеріальних активів дохідним підходом

1.4 Оцінка об'єктів промислової власності

Розділ 2. Оцінка вартості нематеріальних активів компанії ТОВ «МЕТА — ГРУП»

2.1 Загальна характеристика підприємства ТОВ «Мета — Груп»

2.2 Оцінка вартості бази даних «БД БІРЖА» витратним підходом методом вартості заміщення

2.3 Оцінка вартості прав на використання товарного знаку «Преміум» компанією ТОВ «Мета — Груп» дохідним підходом методом звільнення від роялті

2.4 Вартісна оцінка гудвілу компанії ТОВ «Мета — Груп» на основі формули податкового управління США Розділ 3. Проблеми в оцінюванні нематеріальних активів та поради щодо оптимізації методики

3.1 Проблеми оцінки інтелектуального внеску до статутного капіталу

3.2 Удосконалення методики оцінки нематеріальних активів підприємства Висновки Список використаних джерел

Вступ

Індивідуальні переваги та лідерство компанії в сучасній економіці все більшою мірою стають наслідком ефективного використання унікальних за своєю природою факторів нематеріального характеру, які включають в себе об'єкти інтелектуальної власності. Для успішної комерційної діяльності підприємств необхідне введення об'єктів інтелектуальної власності в господарський обіг, створення для них цивілізованого ринку.

Одним з ключових моментів для перетворення нематеріальних активів на товар є їх оцінка, тобто системний і добре обґрунтований підхід до визначення вартості різних категорій нематеріальних активів: інтелектуальної власності (патентів і торгових марок), ділової репутації та клієнтських взаємин, а також вартості укладених договорів і контрактів.

Під інтелектуальною власністю (ІВ) розуміють права на результати інтелектуальної діяльності і засоби індивідуалізації учасників господарчого обороту, товарів та послуг, що мають правову охорону відповідно до законодавства України. Умовно ІВ поділяються на три групи: права на об'єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг тощо); авторські і суміжні права (твори науки, літератури і мистецтва, аудіо та відеопродукція, програми та бази даних для ЕОМ тощо); нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності (сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця).

Актуальність дослідження проблем оцінки нематеріальних активів підтверджується наявністю чисельних наукових розробок на тему. Зокрема у цьому напрямку працюють: Бутнік-Сіверський О. Б., Гавриленко О. П., Герасименко О., Довгий С. О., Дроб’язко В. С., Жаров В. О., Капіца Ю.М., Клявлін В. В., Козирєв А.Н., Святоцький О. Д., Чеботарьов В та інші.

Вартість прав на об'єкти інтелектуальної власності може бути дуже значною. Так, вартість продажу фірми «Ролс-Ройс» фірмі БМВ, яка відбулася у квітні 1998 року, дорівнює одному мільярду п’яти мільйонам доларів США, з них 560 мільйонів складає вартість права на об'єкт інтелектуальної власностіфірмового знаку «Ролс-Ройс» .

Таким чином, якби вдалося залучити ІВ до господарського обороту це б призвело до суттєвих позитивних наслідків для економіки країни. По-перше, права на персоніфіковані об'єкти інтелектуальної власності (ОІВ), такі як винаходи, знаки для товарів і послуг (товарні марки) тощо можуть бути повністю або частково передаватися іншим особам за відповідну винагороду, тобто приносити суттєвий прибуток власнику прав. По-друге, вони є складовою нематеріальних активів цілісного майнового комплексу. Якщо поставити ОІВ на баланс підприємства, то пропорційно збільшаться амортизаційні відрахування, що у відповідності до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» приведе до зменшення бази оподаткування. Інакше кажучи, частина прибутку залишаться у розпорядженні підприємства і може бути спрямована на розвиток та придбання нових ОІВ, тобто на вдосконалення технології. При цьому з’являється законне джерело внутрішніх інвестицій, дефіцит яких так гостро відчувається в державі.

Однак, щоб зробити ОІВ товаром або включити їх до складу нематеріальних активів підприємства, необхідно визначити їх вартість. Нажаль, сьогодні ми не можемо оцінити ОІВ і тим самим ввести їх до господарського обороту, оскільки недостатньо розроблена нормативна база для оцінки прав ІВ, а також недосконалою є інфраструктура, що має координувати питання пов’язані з оцінкою прав ОІВ. Єдиним діючим нормативним актом є «Порядок експертної оцінки нематеріальних активів», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.08.1995р. за № 292/828. Але, цей Порядок має дуже обмежене значення, оскільки передбачає тільки експертну оцінку вартості неврахованих нематеріальних активів під час приватизації, а наведена в ньому формула для розрахунку вартості нематеріальних активів не витримує критики.

Проблема комерційного використання результатів діяльності об'єктів нематеріальних активів в сучасній практиці це — комплексна, багатогранна проблематика, що включає правові, технологічні, економічні, виробничі, соціальні та психологічні питання. Проблема як теоретична, так і прикладна: нематеріальні активи можуть і повинні продаватися, а отже, повинні мати вартісну оцінку У зв’язку з цим тема дипломної роботи, у якій вирішуються зазначені вище проблеми, є актуальною.

Мета роботи полягає в науковому обґрунтуванні теоретичних основ і практичних рекомендацій із вирішенням питань щодо оцінки вартості нематеріальних активів.

Об'єктом дослідження в роботі є вартісна оцінка нематеріальних активів торгово-посередницької фірми.

Предмет дослідження в роботі — торгово-посередницька фірми. ТзОВ «Торговий дім Мета-Груп».

Теоретико-методологічну основу роботи складає сукупність загальнонаукових і спеціальних методів та прийомів наукового дослідження. У роботі було використано такі підходи щодо оцінки вартості нематеріальних активів: дохідний, витратний та порівняльний .

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти України, матеріали досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених, опубліковані у періодичних виданнях та розміщені у мережі Інтернет.

Розділ 1. Економічна сутність нематеріальних ресурсів й активів та основні підходи щодо їх оцінки на підприємстві

1.1 Характеристика поняття та визначення нематеріальних ресурсів й активів підприємства, їх класифікація

Нематеріальні активи це частина активів підприємства, які мають вартість, але не мають матеріального змісту. Вони використовуються в господарському обороті і здатні приносити дохід. У залежності від призначення і виконуваних функцій нематеріальні активи можна поділити на три основні групи: інтелектуальна власність, майнові права і відкладені (капіталізовані) витрати.

Як правило, оцінка нематеріальних активів потрібно при вирішенні певної конкретної задачі, пов’язаної з використанням майнових прав на дані нематеріальні активи і обумовлена метою цього використання.

За своєю економічною сутністю, нематеріальні активи прийнято ділити на три основні розділи:

1) промислову власність — патенти на винаходи, патенти на селекційні досягнення, патенти на промислові зразки, свідоцтва на товарні знаки, свідоцтва на знаки обслуговування;

2) об'єкти авторського права і суміжних прав — твори науки, літератури, музики, живопису та інших видів мистецтва, програми для ЕОМ, бази даних і топології мікросхем;

3) інформація, яка становить комерційну таємницю — ноу-хау — тобто знання технічного, фінансового або адміністративно-управлінського характеру, що приносять або можуть приносити дохід або іншу користь, результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, що не охороняється патентами проектна, конструкторська і технологічна документація.

Оцінка нематеріальних активів найчастіше проводиться у зв’язку з: угодами купівлі-продажу прав на об'єкти інтелектуальної власності; наданням ліцензії на використання об'єктів інтелектуальної власності; визначенням збитку від порушення прав інтелектуальної власності; внеском до статутного капіталу; постановкою на баланс нематеріальних активів; оцінкою бізнесу; приватизацією підприємства; реорганізацією підприємства; внесенням змін у фінансову звітність.

Інтелектуальна власність — це юридична категорія для визначення і закріплення результатів творчої праці людини, яка застосовується для:

визначення таких результатів творчої праці людини як твори науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності;

позначення належності таких результатів творчої праці відповідним суб'єктам творчої діяльності;

закріплення за відповідними суб'єктами творчої діяльності особистих немайнових і майнових прав, пов’язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.

На рис. 1.1 показано загальновизнані для практичного використання на підприємстві можливі об'єкти інтелектуальної власності.

Рис. 1.1 Об'єкти інтелектуальної власності підприємства речовина — це індивідуальні хімічні сполуки, композиції, продукти ядерного перетворення, які характеризуються якісними й кількісними ознаками;

штами мікроорганізмів, культура клітин рослин і тварин.

До способів, як об'єктів винаходу, належать процеси виконання дій над матеріальними об'єктами за допомогою інших матеріальних об'єктів.

Корисна модель — це нова за виглядом, формою, просторовим розміщенням елементів, конструкція виробу, яка є результатом творчої діяльності людини. Корисна модель є тільки конструктивним вирішенням пристрою.

Згідно ЗУ"Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 23.12.93 р. ст. 16 використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

Промисловим зразком є результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання, об'єктом котрої може бути форма, малюнок, кольори або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і слугують для задоволення естетичних потреб [1,2].

Товарний знак—це оригінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Головна ознака товарного знака полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку завдяки одночасному рекламуванню та гарантуванні якості цього товару. Використання товарних знаків потрібно споживачам для швидкого ідентифікування потрібного їм товару або послуг. Власник товарного знаку несе юридичну відповідальність за якість своїх виробів у процесі реалізації та споживання товару. Елементами товарного знаку є: слова, слогани, зображення, об'ємні композиції або інші комбінації.

Фірмове найменування — це стале позначення підприємства або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність.

Згідно ЗУ «Про охорону прав на промислові зразки» від 23.12.93 р. № 3770-ХП (витяг) ст. 5 визначає, що об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб;

Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника патенту, але не більш як на п’ять років.

Порівняльна характеристика товарного знака і промислового зразка наведена у табл. 1.1.

Об'єктами, що охороняються авторським правом є оприлюднені і не оприлюднені твори в галузі науки, літератури і мистецтва незалежно від їхнього призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети.

Комп’ютерна програма — це об'єктивна форма подання сукупних даних та команд, призначених для забезпечення функціонування електронних обчислювальних машин. Зазначимо, що правовій охороні не підлягають ідеї, принципи, організація інтерфейсу, алгоритми, умови програмування, на яких побудовано комп’ютерні програми.

База даних — це сукупність даних, матеріалів або творів, систематизованих у формі, яку може розпізнати (читати) ПК.

Таблиця1.1

Характеристика товарного знака і промислового зразка

Технологія інтегральної мікросхеми — це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв’язків між ними.

Суміжні права — це права, які є похідними від авторського права.

Раціоналізаторська пропозиція — це технічне вирішення у формі пропозиції, яке є новим і корисним для підприємства. З економічної точки зору раціоналізаторська пропозиція підвищує техніко-технологічний рівень виробництва на підприємстві через модернізацію діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів.

«Ноу-хау» — це не захищені охоронними документами та не оприлюднені знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого професійного характеру, що можуть бути практично використані, а також забезпечувати певні переваги їхньому власникові.

Під нематеріальними активами підприємства розуміють нематеріальні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше від одного року, або одного операційного циклу, якщо він перевищує термін в один рік, для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи для надання в оренду іншим особам [6, 12, 13].

Нематеріальні активи — це довгострокові вкладення коштів підприємства в об'єкти прав і власне права інтелектуальної і промислової власності.

Нематеріальні активи— це юридична категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси, та їхнього використання в господарській діяльності з отриманням доходу. Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності полягає у забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника, або забороні підробок. До нематеріальних активів також відносяться патенти, які підтверджують право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.

Правова охорона товарних знаків здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг видається свідоцтво установленого зразка. Таке свідоцтво забезпечує його власнику виключне право користування та розпорядження знаком на свій розсуд або право дати будь-якій особі дозвіл на використання знака на підставі ліцензійного договору, тобто видати ліцензію.

Реалізація права власності на всі нематеріальні ресурси можлива самим підприємством або наданням права іншій заінтересованій стороні у формі ліцензійної угоди.

Ліцензія — це дозвіл на використання нематеріального ресурсу або технічного досягнення протягом певного строку за винагороду, існує кілька видів ліцензій (рис. 1.2)

Рис. 1.2 Класифікація видів ліцензій

Ліцензійна угода — це договір власника нематеріального активу передачі іншій заінтересованій стороні (ліцензіату) ліцензії на використання цього активу в певними обмеженнями.

За комерційне використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. Найбільш поширеними на практиці є періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди, або одноразові виплати, краще наперед на весь строк дії ліцензії.

Паушальною виплатою називається одноразова виплата за право користування об'єктом ліцензійної угоди, яка по суті є ціною ліцензії.

Раціоналізаторські пропозиції, «ноу-хау» і гудвіл не мають спеціального захисту від держави, тому порядок їхнього захисту встановлюється самим підприємством завдяки положенню про комерційну таємницю.

Повна характеристика нематеріальних активів міститься в Наказі Фонду державного майна України, Державного комітету з питань науки і технологій «Про затвердження порядку експертної оцінки нематеріальних активів» від 27.7.1995 р. № 969 197, а «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» від 18.10.1999 р. № 242 (далі П (С)БО 8) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності підприємства.

Аналітичний облік нематеріальних активів ведеться за окремими групами. Групою є сукупність однотипних за призначенням та умовами їхнього використання нематеріальних активів. Згідно П (С)БО 8, кожній групі нематеріальних активів відповідають окремі субрахунки, а до окремих груп належать такі:

1. Права користування природними ресурсами:

— права користування надрами, у тому числі на розроблення родовищ корисних копалин;

права на користування геологічною, геоморфологічною та іншою інформацією про стан та можливості господарського використання природного середовища в цілому або його елементів у звітах, картах та інших матеріалах;

права на використання водних, біологічних та інших ресурсів, яке будь-яким чином впливає на рівень екологічної безпеки життєдіяльності підприємства, населеного пункту, регіону тощо.

2. Права користування майном:

права покупця на подальше господарювання або інше використання земельної ділянки;

права покупця на подальше господарське використання будівель або інших необоротних матеріальних активів;

права на оренду землі, приміщень або інших необоротних матеріальних активів.

При цьому не слід ототожнювати плату за права на оренду майна з самими орендними платежами.

Права на знаки для товарів і послуг — відображаються засвідчені права на позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб (торгові марки, товарні знаки, фірмові назви тощо).

Права на об'єкти промислової власності:

— винахід (корисну модель) — результат творчої діяльності людини у будь-якій галузі технології (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура, клімат, рослини, спосіб тощо);

промисловий зразок — результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання (форма, рисунок, забарвлення або сполучення, що визначають зовнішній вигляд промислового вибору та призначені для задоволення естетичних і ергономічних потреб);

породу тварин;

с орт рослин ;

«ноу-хау» або секрет виробництва — знання та відомості, що стосуються певної діяльності та дозволяють отримати економічні вигоди);

інші об'єкти промислової власності (захист від недобросовісної конкуренції, топології інтегральних мікросхем тощо).

5. Авторські та суміжні з ними права — ведеться облік прав на обнародувані та необнародувані твори в галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в усній, письмовій чи будь-якій іншій формах, а саме:

літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп’ютерні програми тощо);

виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

музичні твори з текстом і без тексту;

драматичні, пантоміми, хореографічні та музично-драматичні твори та інші, які створені для сценічного показу;

аудіовізуальні твори;

скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва;

твори архітектури;

фотографії;

твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;

ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топології, архітектури та інших галузей науки;

сценічні обробки творів і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

переклади, адаптації, аранжування, інші перероблення творів і обробки фольклору без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на основі яких створено похідні твори;

збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, вміщуючи бази даних, інші складові за умови, що вони є результатом творчої праці з добору, координації або впорядкування змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них;

інші твори.

Гудвіл, або ділова репутація—умовна вартість іміджу, репутації, ділових зв’язків підприємства (фірми). Гудвіл визначається різницею між оцінкою компанії на фондовій біржі і сумою чистих (нетто) активів. Якщо компанія має гарну репутацію на ринку, то гудвіл виражається позитивним значенням, при поганому іміджі гудвіл — негативний. Гудвіл є невловимим основним капіталом, допомагаючи давати додаткові дивіденди, зокрема, за рахунок можливості продавати товар за більш високими цінами, ніж ціни конкурентів.

Інші нематеріальні активи — враховуються об'єкти права користування економічними, організаційними та іншими вигодами, зокрема:

права на місце на товарній, фондовій, валютній біржі;

права на здійснення певної діяльності, в тому числі витрати на отримання ліцензій та інших спеціальних дозволів;

права на економічні вигоди від користування монопольним становищем на ринку;

права на користування податковими, господарськими та іншими привілеями.

1.2 Методи оцінки ринкової вартості нематеріальних активів в різних ситуаціях

Слід зазначити, що до нематеріальних активів не завжди повною мірою можна застосувати стандарт ринкової вартості. Справа в тому, що ринкова вартість — це найбільш ймовірна ціна, за якою об'єкт може бути відчужений на відкритому ринку в умовах конкуренції. Але для ряду нематеріальних активів не доводиться говорити про найбільш імовірною ціну угоди, оскільки ринок таких об'єктів розвинений слабо або практично відсутній. Деякі дослідники відзначають, що для ряду нематеріальних активів можна говорити лише про так званий arm 's-length standard (стандарт вартості «з рук в руки»). Цей стандарт не вимагає наявності ринку, припускаючи лише незалежність учасників угоди і відсутність тиску на здійснюючу операцію з боку.

У цілому для оцінки НМА застосовуються три основні підходи, що застосовуються для оцінки в цілому: це витратний, дохідний і порівняльний підходи. Разом з тим по відношенню до НМА використання цих підходів несе свою специфіку, оскільки нематеріальний актив є досить нестандартним об'єктом для оцінки.

Так, величина вартості в рамках витратного підходу базується на витратах, які необхідно понести, щоб відтворити об'єкт оцінки. Наскільки ці витрати відображають ринкову вартість, наприклад, товарного знака? Якщо мова йде про оцінку новоствореного, не — розкрученого товарного знака, то, ймовірно, таке ототожнення може бути справедливим, особливо якщо всі витрати здійснені нещодавно. Якщо ж мова йде про оцінку вже розкрученого бренду, то понесені витрати найчастіше мають досить віддалене відношення до його ринкової вартості, будь то витрати на рекламу (ефективність якої, як відомо, може бути різною) або тим більше витрати на реєстрацію.

Не завжди застосуємо до нематеріальних активів порівняльний підхід. Справа в тому, що нематеріальні активи найчастіше продаються в складі бізнесу, окремо ж продаж об'єктів НМА трапляється досить рідко. Крім того, існує ряд об'єктів, наприклад, патенти або права на твори мистецтва, до яких дуже складно підібрати аналоги в повному розумінні цього слова. Звичайно, відомі випадки, коли той чи інший бізнес купується ради торгової марки або, наприклад, що належить підприємству технології, але найчастіше буває непросто виділити вартісну частку покупки, що припадає на нематеріальний актив.

Тому основним підходом при оцінці нематеріальних активів найчастіше є прибутковий підхід. Цей підхід заснований на доходах, які очікує отримати власник об'єкта оцінки (у нашому випадку — нематеріального активу). Оцінюючи нематеріальний актив в рамках дохідного підходу, аналітик шукає спосіб виділити дохід, що відноситься до оцінюваного нематеріального активу, щоб визначити вартість НМА за допомогою звичайних методів дохідного підходу (капіталізації або дисконтування).

В цілому зручність застосування того чи іншого підходу залежить від того, який саме нематеріальний актив оцінюється.

Нижче ми розглянемо найбільш поширені методи оцінки нематеріальних активів. Але перш ніж переходити до опису цих методів, необхідно зробити кілька зауважень. Оцінка нематеріального активу, використання якого пов’язане з отриманням доходу для його власника, найчастіше проводиться одним з методів, що відносяться до дохідного підходу (метод звільнення від роялті, метод переваги у прибутку, метод виграшу в собівартості, правило 25% та інші). Всі ці методи об'єднує те, що для отримання вартості активу в їх рамках спочатку виділяється грошовий потік, який припадає на нематеріальний актив (причому кожний з перерахованих методів підходить до визначення величини потоку по — своєму).

Для отримання величини вартості нематеріального активу необхідно, перш за все, отриману величину доходу, пов’язаного з використанням оцінюваного НМА, скорегувати на величину витрат, пов’язаних з обслуговуванням і використанням НМА (це можуть бути, наприклад, різні організаційні, економічні витрати, витрати на підтримку патенту, на маркетинг та інші). Далі, якщо передбачається, що грошовий потік від активу буде змінюватися з часом використання обумовлений накопиченим зносом об'єкта нерухомості. Але при цьому, наприклад, власник патенту має набагато менше підстав розраховувати на постійний прибуток у майбутньому: наприклад, подібні технології можуть з’явитися у конкурентів, крім того, патентується технологія може застаріти. Конкурентні переваги, пов’язані з товарними знаками, також мають тенденцію «розмиватися»: це може бути пов’язано, наприклад, з появою сильних товарних знаків у конкурентів.

При цьому якщо в якості ставки дисконтування r використовується ставка дисконтування для підприємства в цілому, то додаткові ризики, пов’язані з використанням нематеріального активу, повинні бути враховані при розрахунку величини грошових потоків CFi: наприклад, грошові потоки повинні бути скориговані з урахуванням «розмивання» нематеріального активу з часом. Якщо ж ці ризики не враховано при побудові величини грошових потоків CFi, то вони повинні бути враховані при розрахунку ставки дисконтування для таких активів, при цьому ставка дисконтування для нематеріальних активів буде більше, ніж ставка дисконтування для підприємства в цілому.

Для оцінки новостворених нематеріальних активів, наприклад, зареєстрованих (але ще не розкручених) товарних знаків, патентів, які зареєстровані, але ще не використовуються у виробництві і т. д., у ряді випадків застосуємо метод вартості створення, що відносяться до витратного підходу. Оцінка вартості об'єкта НМА в рамках даного методу представляє собою оцінку витрат, необхідних для створення оцінюваного активу, при цьому повинні бути враховані прибуток підприємця і накопичений знос (нематеріальні активи схильні до двох типів зносу — функціонального зносу і зовнішнього зносу).

На практиці цей метод можна використовувати лише у випадках, коли немає можливості застосувати інші методи оцінки об'єкта НМА. По — перше, понесені витрати не гарантують відмінну від нуля величину вартості нематеріального активу: наприклад, патент або технологія може не приносити підприємству економічних вигод і внаслідок цього мати нульову вартість. По — друге, якщо, навпаки, нематеріальний дохід бере участь в отриманні його власником прибутку, величина цього прибутку в багатьох випадках прямо не пов’язана з величиною витрат на створення нематеріального активу.

Метод угод є основним методом порівняльного підходу. У рамках цього методу вартість НМА аналізується на основі ринкових угод, що відбулися з аналогічними нематеріальними активами. У цілому застосування цього методу можна розбити на наступні етапи:

по — перше, аналізуються переваги та недоліки об'єктів — аналогів в порівнянні з оцінюваним об'єктом НМА;

далі, встановлюються коригуючі коефіцієнти, пов’язані з відмінностями між об'єктами — аналогами і оцінюваним нематеріальним активом;

нарешті, проводиться розрахунок мультиплікаторів та їх застосування до параметрів оцінюваного нематеріального активу для розрахунку вартості цього об'єкта.

Які параметри нематеріального активу можуть бути використані для розрахунку мультиплікаторів? По — перше, це фінансові показники, пов’язані з використанням активу: наприклад, виручка від продажу продукції, випущеної з використанням товарного знаку, за ліцензією, з використанням патенту. По — друге, це може бути, наприклад, кількість відвідувань сайту, число абонентів компанії і т. д.

Якщо ринок об'єктів, аналогічних об'єкту оцінки, існує, то даний метод є найбільш простим і прямим методом оцінки нематеріальних активів. На жаль, як ми вже згадували, на практиці найчастіше має місце зворотна ситуація: ринок аналогічних об'єктів вкрай малий або відсутній.

Наявність сильного нематеріального активу, наприклад, товарного знака, приводить до конкурентних переваг. Компанія — власник пізнаваного бренду може продавати брендовий товар за цінами вищими, ніж ціни на аналогічну продукцію конкурентів, що не володіють сильними брендами. До переваг в прибутку призводить і наявність нематеріальних активів, не пов’язаних з маркетингом, наприклад, ліцензій, патентів, технологій і т. д. Чим більш високотехнологічної є галузь промисловості, в якій використовується даний НМА, тим до більшого переважно у прибутку може призводити наявність подібних НМА.

Для застосування методу переваги у прибутку необхідно встановити величину додаткової чистого прибутку до оподаткування, що отримується використовують даний НМА підприємством, у порівнянні з підприємствами, що випускають аналогічну продукцію без використання такого об'єкта НМА. Також, наприклад, може бути взята за основу додатковий прибуток, отримана підприємством після застосування якого — або вдосконалення.

На практиці для отримання величини додаткового прибутку може бути використана різниця в ціні продукції, виробленої з використанням оцінюваного НМА і аналогічної за своїми якостями продукції, виробленої без його використання, наприклад, конкуруючими підприємствами. Вказана різниця в ціні, помножена на обсяг випуску, ототожнюється з додатковим прибутком власника НМА.

Деякою складністю цього методу є те, що на практиці часто нелегко встановити, наскільки продукція, яка використовується як аналога, дійсно має характеристики, аналогічні тій, для виробництва якої використовується оцінюваний НМА; крім того, різниця в цінах, на якій базується весь розрахунок, нерідко носить досить мінливий характер, що створює труднощі для обгрунтування вартості НМА.

Спорідненим попереднього методу є так званий метод виграшу в собівартості. Часто виявляється, що нематеріальний актив, наприклад, використання запатентованої технології, корисної моделі і т. д. призводить до скорочення витрат підприємства, що її використовує. Наприклад, до скорочення витрат може приводити використання запатентованої технології, ноу — хау і т. д. Також до скорочення витрат може призводити, наприклад, наявність у фірми кваліфікованих співробітників, професійні якості яких дозволяють вести господарську діяльність з меншими витратами.

Розрахована величина виграшу в собівартості ототожнюється в рамках методу з доходом, припадає на нематеріальний актив. Згідно з тим, що було сказано раніше, цей дохід може бути приведений до поточного моменту за допомогою ставки капіталізації або капіталізований в залежності від того, чи передбачаються ці доходи постійними в часі.

В основі методу звільнення від роялті лежить припущення про те, що оцінюється нематеріальний актив (наприклад, товарний знак, запатентована технологія і т. д.) Не належить його поточному власникові, а наданий йому на ліцензійній основі третьою стороною. Відповідно, у цьому випадку нинішнього власника довелося б виплачувати періодичні платежі за право використання активу, так звані «роялті». Найчастіше розмір роялті прив’язаний до виручки від реалізації продукції, виробленої з використанням нематеріального активу, і являє собою, наприклад, відсоток від цієї виручки.

Зручність методу звільнення від роялті полягає в тому, що типова величина ставок роялті може бути порівняно легко визначена виходячи з аналізу ринку. Так, наприклад, у різних джерелах наводиться інформація про стандартні ставки роялті в залежності від виду діяльності компанії або продукту, що випускається. Найбільшого значення величини роялті досягають у найбільш технологічних галузях промисловості - так, для авіаційної промисловості стандартні показники роялті становлять 6−10%. Цей факт досить просто зрозумілий: саме в таких галузях нематеріальні активи мають найбільшу значимість, а тому за їх використання доводиться платити більше. У той же час для галузей промисловості, які не є високотехнологічними, ставки роялті зазвичай знаходяться в діапазоні 1−6%.

Крім того, ставки роялті іноді поділяються відповідно творчим рівнем результату інтелектуальної діяльності, що лежить в основі об'єкту інтелектуальної власності. У відповідності з цією класифікацією, революційний рівень задовольняє давно відчутну потребу, або створює нову галузь промисловості. Головне удосконалення дає значну перевагу у виробництві існуючого продукту або обслуговуванні. Незначна перевага створює деяку перевагу у виробництві існуючого продукту або обслуговуванні.

Таким чином, метод звільнення від роялті оцінювача дає можливість виділити з загальної виручки підприємства грошові потоки, що припадають на нематеріальний актив. Розмір роялті може бути прив’язаний до поточної величиною виручки підприємства, в цьому випадку отримана величина платежу роялті повинна бути капіталізована; отримана величина вартості ототожнюється з вартістю нематеріального активу. Якщо ж є підстави вважати, що величина виручки буде змінюватися з часом (наприклад, для продуктів, що тільки виходять на ринок, для продуктів, виробництво яких припиняється і т. д.), необхідно скласти прогноз виторгу від продажу продукції з використанням даного НМА, причому отримані платежі повинні бути приведені до поточної вартості за допомогою ставки дисконтування, і з вартістю оцінюваного НМА в даному випадку ототожнюється дисконтована сума платежів роялті.

Правило 25%

Це правило, зване в ряді джерел «правилом бігунка» або «правилом великого пальця», є спорідненим методу звільнення від роялті, але на відміну від останнього воно не вимагає проведення аналізу ринку. У його основі також лежить припущення про те, що об'єкт НМА не належить власнику, а наданий йому на ліцензійній основі, але на відміну від методу звільнення від роялті як показника доходу зазвичай використовується не виручка, а прибуток до сплати податків. Згідно з «правилом бігунка» вигода від використання нематеріального активу розподіляється наступним чином: 25% - власникові об'єкта ІС, 75% - покупцеві ліцензії. Такий розподіл досить добре підтверджується досвідом ліцензування.

Розрахувавши величину гіпотетичних платежів третій особі на основі прогнозу значення прибутку компанії від діяльності з використанням оцінюваного нематеріального активу, необхідно привести ці платежі до поточної вартості за допомогою ставки дисконтування.

Оскільки оцінка нематеріальних активів є відносно новим напрямком оціночної діяльності, то не дивно, що існує чимало типових помилок, пов’язаних з нею. Ще 20 років тому в нашій країні не існувало навіть бухгалтерського поняття «нематеріальний актив», не кажучи вже про поняття нематеріального активу як об'єкта оцінки. І в даний час, незважаючи на наявність достатньої кількості монографій і статей з НМА, накопичена російськими компаніями практика оцінки НМА залишається досить скромною. Практично відсутній і досвід продажу великих нематеріальних активів окремо від діючого підприємства, внаслідок чого можна говорити про те, що ринок багатьох типів нематеріальних активів фактично не сформований. У такій ситуації оцінювача нелегко перевірити, наскільки зроблена ним оцінка відповідає дійсності.

Все вищесказане призводить до того, що існує чимало помилок, пов’язаних з оцінкою НМА.

Серед таких помилок можна відзначити часто зустрічається в практиці оцінки ототожнення, які припадають на нематеріальний актив грошовими потоками доходів, що насправді з цим активом не пов’язані. Як приклад, можна навести товарний знак організації - монополіста або організації, чиї переваги перед конкурентами досягнуті за допомогою адміністративного ресурсу: будь-який з методів оцінки, пов’язаний з виділенням доходу, що припадає на товарний знак, дасть неправильну оцінку цього НМА в силу того, що відповідні вигоди досягнуто не внаслідок використання оцінюваного товарного знака, а внаслідок інших причин, не пов’язаних з цим нематеріальним активом.

Іншим типовим випадком спотворень оцінки НМА є випадок, коли компанія має в своєму розпорядженні кількома сильними НМА, наприклад, фірмовим найменуванням і товарними знаками. Якщо компанія з відомим фірмовим найменуванням виробляє продукцію під новоствореним товарним знаком, несправедливо ототожнювати, наприклад, гіпотетичний платіж роялті з доходом, який припадає на товарний знак, оскільки переваги продукції, що випускається пов’язані більшою мірою з фірмовим найменуванням, а не з товарним знаком. Так що оцінювач перш за все повинен упевнитися, що дохід, який ототожнюється з оцінюваних НМА, пов’язаний саме з цим активом, а не з іншим, як у наведеному прикладі.

1.3 Оцінка вартості нематеріальних активів дохідним підходом

В оцінці нематеріальних активів і, особливо, інтелектуальної власності доходному підходу належить особливе місце як підходу, що найбільше вірогідно відображає дійсну цінність нематеріальних активів. Вартість об'єктів інтелектуальної власності в цьому підході визначається кількістю, якістю і тривалістю надходження майбутніх вигод від їх використання.

Під майбутніми вигодами від застосування інтелектуальної власності варто розуміти майбутні надходження чистого прибутку, створюваною безпосередньо цією власністю. Її варто розглядати як грошовий потік, що утвориться від використання нематеріального активу.

Визначення ринкової вартості інтелектуальної власності з застосуванням доходного підходу повинне виходити з результатів її поточного використання. Тільки при такій постановці оцінки можна говорити про її однозначність. Жоден з активів підприємства сам по собі не може створювати регулярних грошових потоків. Оцінюваний актив за станом на дату оцінки повинний утворювати в нерозривному зв’язку з іншими активами підприємства єдиний економічний організм, що генерує чисті грошові потоки (принцип залежності). Лише при такій умові можна говорити про існування ринкової вартості, обумовленої через доходний підхід.

Головна проблема оцінки об'єктів інтелектуальної власності полягає в необхідності виділення з грошового потоку, що утвориться в бізнесі, тієї його частини, яку можна обґрунтовано вважати результатом використання саме цього об'єкта оцінки. Застосування доходного підходу починається з цієї найбільш відповідальної операції.

Розглянемо на конкретних прикладах два найбільш застосовувані методи доходного підходу: метод прямої капіталізації та метод звільнення від роялті з дисконтуванням прибутку

Дохідний підхід має чотири методи розрахунку, які називаються методом: надлишкових прибутків; дисконтованих грошових потоків; звільнення від роялті та переваги в прибутках. Розглянемо кожний з цих методів застосуванням на практиці.

Метод надлишкових прибутків заснований на передумові того, що надлишкові прибутки приносять підприємству не відбиті в балансі нематеріальні активи, що забезпечують прибутковість активів і власного капіталу вище середньогалузевого рівня. Цим методом оцінюють переважно гудвіл. Алгоритм розрахунку вартості нематеріальних активів дохідним підходом методом надлишкових прибутків представлений у табл. 1.2

Основні етапи методу надлишкових прибутків:

Визначають ринкову вартість всіх активів.

Нормалізують прибуток підприємства, що оцінюється.

3.Визначають середньогалузеву прибутковість на активи або

на власний капітал.

4.Розраховують очікуваний прибуток на основі множення

середнього по галузі доходу на величину активів (або на власний

капітал, п. 1 на п. 3, табл. 1.2)

5.Визначають надлишковий прибуток (п. 2 — п. 3, табл. 1.2). Для цього від нормалізованого прибутку віднімають очікуваний прибуток.

6. Розраховують вартість гудвілу шляхом розподілу надлишкового прибутку на коефіцієнт капіталізації.

Припустимо, ринкова вартість активів підприємства оцінюється в 40 000 дол., нормалізований чистий прибуток — 16 000 дол. Середній дохід на активи дорівнює 15%. Ставка капіталізації - 20%. Необхідно оцінити вартість гудвілу. Алгоритм розрахунку має такий вигляд.

Таблиця 1.2

Алгоритм розрахунку вартості нематеріальних активів дохідним підходом методом надлишкових прибутків

Варто врахувати, що оцінювач повинний відняти не операційні доходи з фактичного чистого прибутку підприємства.

Деякі оцінювачі використовують для розрахунку надлишкового прибутку середню величину активів і середній прибуток за визначений період, зазвичай за п’ять років. Але даний підхід виправданий, якщо дані обраного періоду відбивають обґрунтовані майбутні чекання, більш того, «аномальні роки» з рівнем прибутку значно вище або нижче середнього повинні бути виключені з розгляду. Використання ж простої середньої або середньозваженої величини прибутку за кілька останніх років без урахування того, наскільки ретроспективна інформація відбиває можливий майбутній прибуток, призведе до недооцінки або переоцінки підприємства.

Найважливішою проблемою при використанні методу, надлишкових прибутків є правильність вибору ставки капіталізації для розрахунку вартості гудвілу. Зазвичай інвестори оплачують майбутній прибуток який очікується, та який отриманий від гудвілу протягом періоду, що не перевищує п’яти років. При таких допущеннях ставка капіталізації розраховується як величина, зворотна кількості років, що приносять надлишковий прибуток, за які інвестор готовий заплатити. Наприклад, якщо інвестор готовий заплатити суму, еквівалентну п’ятирічному надлишковому прибутку, то ставка капіталізації дорівнює 20%.

Метод дисконтованих грошових потоків. При дисконтуванні грошових потоків проводяться такі роботи:

Визначається очікуваний термін корисного життя, що залишився, тобто період, впродовж якого прогнозовані доходи необхідно дисконтувати.

Прогнозуються грошовий потік, прибуток, який приносять нематеріальні активи.

Визначається ставка дисконтування.

Розраховується сумарна поточна вартість майбутніх доходів.

Визначається поточна вартість доходів від нематеріального активу в пост прогнозний період (якщо в цьому є необхідність).

Визначається сума всіх вартостей доходів у прогнозний і пост прогнозний періоди.

Особливу увагу потрібно звернути на вибір ставки дисконту, яка розраховується за формулою 1.1. Ставка дисконту складається з без ризикової ставки r _бр і премії за ризик r _р :

1.1

Коли оцінюються об'єкти інтелектуальної власності, премія за ризик вибирається підвищеною, оскільки вкладення в ці об'єкти відрізняються великим ризиком

Метод звільнення від роялті. Цей метод використовується для оцінки вартості патентів і ліцензії (табл. 1.3). Власник патенту надає іншій особі право на використання об'єкта інтелектуальної власності за визначену винагороду (роялті). Роялті виражається у відсотках від загального виторгу, отриманого від продажу товарів, зроблених з використанням патентованого засобу.

Відповідно до даного методу вартість інтелектуальної власності являє собою поточну вартість потоку майбутніх платежів по роялті протягом економічного терміну служби патенту або ліцензії. Розмір роялті визначається на підставі аналізу ринку.

Цей метод несе риси як дохідного, так і порівняльного підходу.

Основні етапи методу:

1.Складається прогноз обсягу продажів, по яких очікуються

виплати роялті.

Визначати обсяг виготовленої продукції по ліцензії слід по кожному року з урахуванням того, що в перші роки її освоєння випуску може і не бути, потім відбувається нарощування обсягів, далі - спад у зв’язку з моральним старінням нововведення.

Визначається ставка роялті. Дані беруться з таблиці стандартних розмірів роялті.

Визначається економічний термін служби патенту або ліцензії. Юридичний і економічний терміни служби можуть не збігатися, тому варто зробити реалістичний прогноз щодо тривалості платежу.

Розраховуються очікувані виплати по роялті шляхом розрахунку відсоткових відрахувань від прогнозованого обсягу продажів.

З очікуваних виплат по роялті віднімають усі витрати, пов’язані з забезпеченням патенту або ліцензії (юридичні, організаційні, адміністративні витрати).

Розраховуються дисконтовані потоки прибутку від виплат по роялті.

Визначається сума поточних вартостей потоків прибутку від виплат по роялті.

Таблиця 1.3

Вартість ліцензії методом звільнення від роялті

Таким чином, ціна ліцензії на базі роялті має такий вигляд, формула 1.2

1.2

де: — обсяг обумовленого випуску продукції по ліцензії в i-му році (шт., кг, м³);

— розмір роялті в i-му році, %;

—продажна ціна продукції по ліцензії в і-му році, грн.;

Т— термін дії ліцензійного договору, років;

i — порядковий номер розглянутого року дії ліцензійного договору;

Кд — коефіцієнт дисконтування

Метод переваги в прибутках. Часто цим методом оцінюється вартість винаходів. Вона визначається тією перевагою в прибутку, яку очікується одержати від їхнього використання.

Під перевагою в прибутку розуміється додатковий прибуток, обумовлений нематеріальним активом, який оцінюється. Вона дорівнює різниці між прибутком, отриманим при використанні винаходів, і тим прибутком, що виробник одержує від реалізації продукції без використання винаходу. Ця щорічна перевага в прибутку дисконтується з урахуванням передбачуваного періоду його отримання.

Загальне обчислення по цьому методі виглядає в такий спосіб, формула 1.3:

1.3

де: ПП — додатковий прибуток до оподатковування, отриманий підприємством у результаті реалізації товару або надання послуг, у порівнянні з підприємствами, що роблять аналогічну продукцію або роблять аналогічні послуги, але не володіють об'єктом оцінки;

- ціна одиниці нової високотехнологічної продукції в i-му році;

- ціна одиниці порівнюваної продукції в i -му році;

, - обсяги відповідного реалізованого товару або зроблених послуг у i -му році.