Роль сім'ї у вихованні дітей молодшого шкільного віку

Курсова робота

з навчальної дисципліни «Шкільна педагогіка»

Роль сім'ї у вихованні дітей молодшого шкільного віку

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ — ВАЖЛИВА СОЦІАЛЬНО — ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Видатні педагоги про роль сім'ї у вихованні дітей

1.2 Сучасне науково-теоретичне обґрунтування ролі сім'ї у вихованні дітей молодшого шкільного віку РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ І ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЯ В СУЧАСНІЙ СІМ'Ї

2.1 Розумове виховання дітей в сім'ї

2.2 Моральне виховання в сім'ї

2.3 Естетичне виховання дітей в сім'ї

2.4 Трудове виховання дітей в сім'ї

2.5 Фізичне виховання дітей в сім'ї

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП

Із самого народження людина потрапляє в суспільство. Вона росте, розвивається і вмирає в ньому. На розвиток людини впливає безліч різних факторів, як біологічних, так і соціальних. Головним соціальним фактором, що впливає на становлення особистості, є родина.

Сімейне виховання має величезне значення у вихованні, освіті і становленні будь-якої людини. Можна сказати, що це фундамент, на якому будується все подальше життя. І від того, наскільки добротний, і твердий цей фундамент залежить дуже багато чого в долі людини. Якими близькими для кожної людини є слова сім'я, родина, батько, мати!!! Саме в сім'ї у нас формуються найглибші людські почуття: доброта, чуйність, любов, милосердя, взаємодопомога тощо. Основними суб'єктами виховання є батьки, які мають зрозуміти, що головною метою виховання і освіти має стати формування високоморальної, добропорядної, чесної особистості. Однак могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей сім'я стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім'я високих цілей, що звеличують їх в очах дитини. Проблема виховання дитини в сім'ї завжди хвилювала людство і не втратила своєї актуальності в наш час. Чому ж сьогодні виховання дітей в сім'ї є актуальною проблемою?

Шкільний вік у нашій країні починається з 6−7 років. Дитина в цей час виходить із періоду безпечного дитинства, коли всі бажання зі словами «хочу» переходять у відповідь «ти повинен». Тобто, семирічна дитина переживає непросту стресову ситуацію у своєму житті. Якщо затримати процес виховання з цього періоду, то потім буде важко виховати особистість дитини, сформувати її світогляд. Тому батьки це не повинні залишати поза увагою. В їхніх обов’язках — вміти будувати систему виховання дитини. Ці знання і уміння допоможуть забезпечити ефективність результатів виховного процесу у подальшому. Деякі батьки не звертають увагу на ті зміни в дитячому світі, що і є проблемним питанням, не стараються знаходити ті методи, засоби, за допомогою яких можна допомогти дитині вийти на життєвий шлях, допомогти їм реалізувати свої ідеї, а головне, правильно це зробити, не визначають принципів, які допомогли б досягти позитивних результатів у виховному процесі. Основа виховання дітей — педагогічні знання батьків. Лише за наявності таких знань ми зможемо досягти успіху у формуванні особистості. Вже з дитинства батьки повинні реалізовувати мету і завдання основних напрямків виховання, для того, щоб закласти в дитині фундамент успішного життя. Цими основними напрямками є: фізичне, розумове, моральне, естетичне, трудове виховання. Але більшість батьків-вихователів не особливо дивляться на це, не підбирають певних методів, не ставлять чітких завдань, не вміють реалізувати закономірності виховання — зв’язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості.

Багато державних документів визначають роль сім'ї у вихованні дітей, підтверджують актуальність цієї проблеми. А саме: Міська програма підтримки сім'ї на 2008;2010 рр., яка вказує на те, що сім'я — найважливіший соціальний інститут суспільства, який виступає моделлю конкретного історичного періоду, його розвитку і відбиває його моральні та духовні суперечності, і відповідно через членів сім'ї впливає на його розвиток. Ця програма обґрунтовує шляхи і засоби розв’язання проблем. У ній вказано, що на сьогодні необхідно створити належні соціально-економічні умови повноцінного і самодостатнього функціонування сім'ї та виховання дітей, формування культури сімейних стосунків, підвищення знань і відповідальності батьків за виховання дітей. Також це питання розглядає Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію державної сімейної політики». Концепція визначає поняття сім'ї як інтегральний показник суспільного розвитку, який відображає моральний стан суспільства і є могутнім фактором формування демографічного потенціалу. На сьогоднішній день зростає роль сім'ї у життєзабезпеченні та вихованні дітей, їх оздоровленні, отриманні освіти і спеціальності. Концепція відзначає, що більшість сімей недостатньо реалізує свої виховні функції. Сімейні тяготи, обмеженість батьків у часі для спілкування з дітьми призводять до розриву внутрішньо сімейних зв’язків, обмежують можливість батьків і дітей разом проводити дозвілля і відпочинок. Не можна залишити без уваги і думки видатних педагогів-філософів про роль найголовнішої соціальної інституції - сім'ї у вихованні дітей. Питанням сімейного виховання приділяли увагу такі педагоги-філософи, як давньогрецький мислитель Конфуцій, Песталоцці, Г. С. Сковорода, О. В. Духнович, С. Ф. Русова, Г. Г. Ващенко, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський.

Метою курсової роботи є визначення основних напрямків виховання дітей в сім'ї, показати роль цієї інституції у виховному процесі. Під науковим апаратом роботи можемо виокремити об'єкт, предмет, мету та завдання. Об'єктом дослідження є процес виховання дітей молодшого шкільного віку. Розглядаючи предмет дослідження, визначаємо ті істотні зв’язки та відношення, які досліджуємо цією темою. Отож, предметом курсової роботи є зміст сімейного виховання дітей молодшого шкільного віку. Мета дослідження: визначити та проаналізувати зміст виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї. В завданнях цієї педагогічної проблеми вбачаю:

1. Дослідити та проаналізувати стан розвитку теорії сімейного виховання дітей молодшого шкільного віку.

2. Проаналізувати науково — теоретичні засади ролі сім'ї у вихованні дітей молодшого шкільного віку.

3. Дослідити і проаналізувати шляхи реалізації змісту виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї.

4. Дослідити основні проблеми сімейного виховання і дати оцінку способам і прийомам виховання з погляду відомих педагогів.

5. Оцінити вагомість внеску сімейного виховання в становлення людини як особистості.

6. Дослідити сучасні проблеми виховання дітей у сім'ї.

РОЗДІЛ 1. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ — ВАЖЛИВА СОЦІАЛЬНО — ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Видатні педагоги про роль сім'ї у вихованні дітей

Вчені педагоги-філософи твердять, що в основному родина дає і повинна давати дитині родинну чуйність у формі особливої ніжності та люб’язності, яка є теплом душі й характеру. Розум і знання можна розвивати всюди, в тому числі, і в школі, але душевна теплота, чутливість (емоційність) плекаються тільки в родині. Саме в ній створюється атмосфера люб’язності, яка так необхідна для формування характеру й особистості дитини. Саме родина є першою школою дитини.

Вагомого значення родині як виховній інституції надавав давньокитайський мислитель Конфуцій. Він стверджував, що сімейні узи є найміцнішими та найщирішими серед всіх інших відносин. Саме сім'ю він вважав моделлю суспільства. Конфуцій викладає свою думку про те, що стосунки батьків і дітей повинні бути пройняті людинолюбством, добротворенням, високою моральністю. Важливою умовою формування таких взаємин він вважав приклад дорослих.

Отже, філософ досить чітко визначив важливу умову формування тих взаємин, про які сказано вище. Адже надзвичайно важливу роль у вихованні дітей відіграє приклад батьків, їх авторитет. Приклад батька і матері - це основа формування тих якостей, які хочуть виховати батьки в дитині. Приклад головних вихователів в сім'ї повинен супроводжувати дитину з самого народження, тому що вихованці все переймають саме від своїх батьків, вони копіюють ставлення до навколишнього середовища, старших людей, поведінку, риси спілкування і т.д. [8, c. 3]

Одним із представників соціальної педагогіки, прихильником сімейного виховання є Песталоцці. Педагог трактував поняття сім'ї як перший елементарний осередок соціального виховання, наголошуючи, що школи не можуть охопити виховання людини в цілому, повністю замінити собою сім'ю, вони можуть служити лише доповненням до сімейного виховання. А зв’язок між сім'єю та школою є очевидним і необхідним.

Видатний гуманіст, філософ-просвітитель, педагог українського барокко Григорій Сковорода вважав, що першими вихователями дітей мають бути батьки. Він надавав першорядного значення сімейному вихованню, передаючи свої етичні погляди через байки і притчі, в яких розкриваються стосунки між батьками і дітьми, наголошується на вихованні почуття вдячності та вмінні задовольнятися малим. Великий мислитель зауважував, що першими природними вихователями і наставниками дітей є батьки. Діти мають зростати в атмосфері глибокої пошани й любові до батька і матері, ставлячись до них як до «ікон Божих». Батьки мають піклуватися про народження здорових дітей та про правильне виховання. Обов’язковою та необхідною умовою морального виховання за Сковородою є виховання у дітей вдячності. Він вважав, що невдячна або аморальна людина не може дарувати доброту. Про це яскраво свідчить його трактат «Благородний Еродій», у якому просвітитель вустами Еродія (лелеки) висуває вимоги до батьків щодо виховання дітей:1) на добро народжувати; 2) зберегти пташеняті молоде здоров’я; 3) навчити вдячності.

Як бачимо, Г. Сковорода акцентував увагу на моральному вихованні дітей в сім'ї. Він вважав, що моральна, доброчесна, світла почуттями людина легше входить у людський світ, адаптується в ньому, ніж аморальна, з пустим внутрішнім світом, без любові людина. Тому саме на це педагог спрямовує увагу батьків — на виховання високоморальної особистості.

Першу вимогу філософ ставить для того, щоб батьки усвідомлювали, що дитина народжується для добра, для того, щоб влити в неї найкращі якості людини, любов, доброту, чесність, з чим вона й піде у соціальне середовище. Іти з позитивом, любов’ю, добротою в соціум — означає робити світ кращим, цвітучим добротою, повагою, вбивати злість, яка, можливо, панує у деяких куточках світу. Друга вимога, поставлена Сковородою, говорить про збереження здоров’я дитини її батьками. Мати і батько повинні турбуватися про стан здоров’я своєї дитини з самого народження, реалізуючи завдання, мету фізичного виховання, так як воно є основою здоров’я нації. Третя вимога сконцентровує увагу на моральному вихованні, яке також є важливою складовою виховання гуманної особистості.

Отже, ми бачимо, що між цими вимогами існує єдність, тісний зв’язок. Якщо батьки проігнорують одну із них, то виховання не буде ефективним, яких зусиль би не прикласти. [8, c. 5]

Питання сімейного виховання хвилювали й закарпатського педагога О. В. Духновича, який головну відповідальність за дітей дошкільного віку покладав на батьків. «Початкове виховання належить батькам, — писав Духнович, — це найприродніший обов’язок і повинність…Батьки є першими вихователями своїх дітей». Батьки повинні піклуватися про здоров’я дітей, їх фізичний та моральний розвиток. Духнович особливу увагу батьків звертав на важливість особистого прикладу, бо дитина «все сприймає, що бачить і чує». Великого значення Духнович надавав трудовому вихованню в сім'ї. У п'єсі «Добродій перевищує багатство» він змальовує багату сім'ю, в якій батьки не привчали сина до праці, в цьому потурали йому і зрештою з нього виріс злодій, якого заарештували. Діти ж бідних селян Василя Чесножива та вдови Богумили працювали нарівні з батьками, старанно вчилися і досягли великих успіхів у житті. Це говорить про те, що хто прикладає свої зусилля до праці, той добивається великих успіхів. [8, c. 7]

Один із українських національних геніїв 19 ст. К. Д. Ушинський, приділяючи вагоме значення ідеям народництва, повазі до особистості вихованця, був переконаний, що весь досвід, набутий суспільством, вся його духовна мудрість, усі якості громадянина передаються саме через сім'ю. Він відзначив важливість доброзичливих відносин між батьками і дітьми, дружби, любові, взаємної поваги між ними. Педагог також указує на те, що батьки повинні бути взірцем для дитини, адже саме вони закладають перші паростки їхніх майбутніх успіхів і невдач. [1, c. 17]

С. Русова надавала виняткового значення вихованню в сім'ї і особливо, ролі матері, яка є природною вихователькою своїх дітей. З цього приводу С. Русова пише: «Мати — це справді велична постать в історії культури: довгий час без усякої освіти, одним своїм шляхетним інстинктом вона обгортала свою дитину, свого сина такою чарівною сферою ласки й змагання до краси. Ці думки вона виклала у праці «Роль жінки у вихованні» 1934р. Педагог говорила про те, що сім'я повинна свідомо перетворитися на кооператив, у якому й у батька, й у матері, й у дітей є свій обов’язок, своя праця і своя воля, але всі об'єднані спільним шуканням добра і правди. Вона була переконана: відродження нації починається з виховання дитини в сім'ї. [8, c. 13]

Г. Ващенко, розглядаючи родину, як осередок морального виховання, зазначав, що виховання підростаючого покоління має носити гуманістичний характер, притаманний українському народу. Чітко визначився в народній педагогіці такий могутній чинник формування особистості, як виховання прикладом: «Бурчання наскучить, приклад научить», «Приклад кращий за правило», «Добрий приклад кращий за сто слів». У цих висловлюваннях розкривається схильність дитини наслідувати старших брата чи сестру, матір чи батька. Першими вчителями маленької дитини стають її батьки. «Сім'я повинна забезпечити моральний розвиток дитини, її всебічне виховання». Діти засвоюють спосіб життя батьків, у сім'ї закладаються основи багатьох умінь, навичок, звичок, виробляються оціночні судження та визначається життєва позиція підростаючого покоління. Ващенко також розкриває роль батьків у фізичному вихованні. Він говорить про те, що за даними найоптимістичніших наукових досліджень, сьогодні фізичним вихованням дітей цікавляться 20% батьків. Він вважав, що необхідно переконати батьків в оздоровчій ролі фізичної культури, показати їм, що в коло завдань фізвиховання входить і формування звички до праці, зокрема, навчальної. Більшість батьків, на жаль, ставлять під сумнів цінність занять фізвправами, а отже, доцільність витрачання часу на цей вид діяльності. Роблять це тому, що не вистачає знань про систему саме цього напрямку виховання. [22]

Розвиток теорії сімейного виховання висвітлений і у педагогічній спадщині А. С. Макаренка. Актуально звучать сьогодні ідеї Макаренка щодо формування колективістських відносин у сім'ї, піднесення батьківського авторитету, поваги до батьків, збагачення методів і засобів сімейного впливу на вихованців, формування гармонійної особистості. Макаренко вважав, що виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. «Наші діти — це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Правильне виховання — це наша щаслива старість; погане виховання — це наші сльози, майбутнє горе, провина перед суспільством, Всевишнім, усією країною (бо ми виховуємо громадянина України).» Особливу увагу він звертав на мету виховання в сім'ї. У деяких родинах можна спостерігати повну бездумність в цьому питанні: просто живуть поруч батьки і діти, і батьки сподіваються на те, що все само собою вийде. У батьків немає ні ясної мети, ні визначеної програми. Звичайно, у такому випадку результати будуть завжди випадкові. Те, що дитина здобуває в сім'ї, вона зберігає протягом усього свого життя. Важливість родини як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя.

Жоден з інститутів виховання не може зрівнятися з родиною. У ній закладаються основи особистості дитини, саме в родині дитина одержує перший життєвий досвід, робить перші спостереження й учиться, як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чому батьки учать дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб вона бачила, що в дорослих теорія не розходиться з практикою. Головне у вихованні маленької людини — досягнення щиросердечного єднання, морального зв’язку батьків з дитиною. Батькам ні в якому разі не варто пускати процес виховання на самоплив. Першою й основною задачею батьків є створення в дитини впевненості в тім, що його люблять і про нього піклуються. Найприродніша і найнеобхідніша з всіх обов’язків батьків — це відноситися до дитини в будь-якому віці любовно й уважно. «Мета і мотив виховання дитини — це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини» — визначав Макаренко. На творення такого життя і повинне бути спрямоване сімейне виховання. Видатний педагог розробив цілу систему трудового виховання в сім'ї. Він вважав, що особливо важливою умовою для цього є участь дитини в господарських справах. У праці виховується чесність, дбайливість, колективізм, дитина привчається рахуватися з інтересами інших людей.

Свою концепцію сімейного виховання А. С. Макаренко описав у роботі «Книга для батьків» (1937 рік) та «Лекції про виховання дітей», які педагог встиг прочитати по радіо, але в друкованому вигляді вони побачили світ вже після смерті автора. Педагог не ставив собі за мету створити методику сімейного виховання, а лише «допомогти батькам оглянутись, задуматись, розкрити очі». Коло проблем, що розглядаються в цих роботах досить широке: загальні умови сімейного виховання, виховне значення структури сім'ї та специфіка виховання однієї дитини, сімейний колектив та його особливості, роль батька й матері та їх авторитету у вихованні дітей, статеве виховання дітей, взаємозв'язок сім'ї і школи та багато інших. [2, c. 34]

В. О. Сухомлинський також розглядав виховання дітей у сім'ї, як важливу соціальну проблему. Видатний педагог наголошував, що «Сім'я — це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої країни. І чим сильніший виховний вплив робить сім'я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, тим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень». Він постійно цікавився проблемами сімейного виховання, умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістотніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків. «Щоб добре вивчити дітей, треба добре знати сім'ю — батька, матір, братів, сестер, дідусів і бабусь» [19]

В.О.Сухомлинський твердив, що зміцнення сім'ї, вдосконалення родинного виховання — одна з найважливіших соціальних проблем, від розв’язання якої залежатиме майбутнє нашого суспільства, моральне обличчя молоді. Наприкінці свого життя педагог розпочав роботу над дуже потрібною книжкою — енциклопедією сімейного виховання «Батьківською педагогікою», в якій повинні були висвітлюватися найактуальніші сучасні проблеми виховання дітей у сім'ї, педагогічної освіти батьків і дорослих, соціальної педагогіки. Та не встиг Василь Олександрович підготувати до друку задуману ним працю. Вже після його смерті вдалося зібрати рукописні та деякі надруковані статті й підготувати видання «Батьківської педагогіки». У цій праці кожний маленький епізод, подія з життя школи чи сім'ї, легенда чи переказ стають канвою, відправним моментом для змістовної розмови, педагогічних роздумів і міркувань, що змушують глибоко вникати в проблеми сімейної педагогіки. В. О. Сухомлинський був справжнім знавцем і дослідником психології людини, він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття, прагнення і сподівання, досконало знав психологію взаємин батьків і дітей, міжособових стосунків у дитячих колективах, психологічний клімат у соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють. Виняткова педагогічна спостережливість, душевна проникливість, палка любов до дітей і доброзичливість, невтомна наполеглива дослідницька робота сприяли всебічному пізнанню й розкриттю найінтимніших відтінків психічного життя дитини, виявленню особливостей її почуттів, намірів, сподівань і мрій.

В.О.Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, що найважливіші риси і якості громадянина-патріота своєї Батьківщини зароджуються в сімейному вихованні, що діти — продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства. Молоді батьки повинні розуміти, що шлюб розпочинається з готовності до великої і відповідальної соціальної ролі - виховання дітей, успіх якої залежить передусім від духовного багатства, вірності коханню, взаємної поваги і спілкування, педагогічних знань і умінь. «Своїх вихованців — юнаків і дівчат ми вчимо: моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє - за своїх дітей».

В.О.Сухомлинський вважав, що виховання має доповнюватися самовихованням, тобто зусиллям самої дитини або підлітка, спрямованим на самостійне вироблення потрібних ціннісних морально-вольових якостей. [19]

Видатний педагог писав: «Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо ви мрієте залишити після себе глибокий слід на землі - не обов’язково бути видатним письменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елементу періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для своїх дітей. Творення людини — найвище напруження всіх сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти — не тільки і не стільки джерело радості. Діти — це щастя, створене працею.» [10, c. 61]

Отже, ми ознайомилися з думками педагогів-філософів про роль сімейного виховання. З цього ми дізналися, який підхід кращий до виховання у такому середовищі, чому слід приділяти більше уваги. Ми бачимо, що педагоги досить чітко визначали важливі умови формування взаємин між батьками і дітьми, найголовніші напрямки виховання у родині, їх взаємозв'язок.

1.2 Сучасне науково-теоретичне обґрунтування ролі сім'ї у вихованні дітей молодшого шкільного віку

Сім'я — найдавніша і найстійкіша соціальна спільність. Виникнувши на зорі людства вона пройшла через багатовікову історію, являючи собою унікальну опору для суспільства. Сім'я відновлює духовні і фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної участі в суспільному житті. В ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але і первинна соціалізація і виховання, духовне дозрівання особистості. Першим навколишнім світом дитини, початковою одиницею суспільства є родина, де і закладаються основи особистості. Що ж таке сім'я? [9, c. 34]

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднанні шлюбом чоловік та жінка, їх діти (власні чи усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов’язані родинними зв’язками з подружжям. Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. Сім'я — осередок суспільства. Сім'я дає змогу створити найоптимальніші умови для відтворення людини: народження дитини, догляду за нею, виховання, навчання. Сім'я здійснює своєрідне накопичення, перерозподіл і передачу наступним поколінням досвіду, знань, навичок найнеобхідніших форм трудової діяльності і взаємодії із навколишнім середовищем, спілкування і співпраці з іншими людьми. Це найдосконаліша форма ведення власного господарства, побуту, відпочинку (з досить чітким розподілом функцій, прав і обов’язків). [6, c. 220]

Сім'я виступає домінуючим інститутом у формуванні особистості дитини. Причому тільки та сім'я має позитивний вплив, що допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом колективу, де її люблять, вона має у сім'ї права і обов’язки, до її потреб ставляться з розумінням .

Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, спокійною, здатною до співчуття, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Сім'я дає змогу задовольнити значну частину фізичних і духовних потреб людини. Це не тільки досконала форма організації спільного життя людей, це також один із найвагоміших вимірів життя особи, у якому вона реалізує дуже важливі особистісні якості. Так, особистість може реалізувати свої потенції і задатки в сфері матеріального виробництва, в науці, мистецтві, підприємстві тощо. Але бути добрим чоловіком чи жінкою, дбайливим батьком чи мамою, дідом чи бабусею, бути хорошим сином, онуком, братом тощо — це теж особистісні якості і важливі складові життя людини. І вона природно прагне до цього. Нормальна людина не може жити, не усвідомлюючи себе у таких якостях. А тому сім'я — це не тільки суспільна, а й особистісна цінність. Без сім'ї, сімейного, родинного життя особа не може повною мірою реалізувати свою природу, особистісні якості і не може бути повною мірою щасливою. Сім'я — історична форма організації життя людей. Її форми і функції змінюються із розвитком виробництва, техніки, технології, суспільних відносин, культури в цілому. Сімейні відносини — це складова суспільних відносин, і розвиток сім'ї - одна із найважливіших складових розвитку суспільства, його культури. [1, c. 524; 6, c. 220]

Ефективність виховання в сім'ї залежить від створення у неї належних умов. Головна умова сімейного виховання — міцний фундамент, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов’язку їх вихованця, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. [6, c. 221]

Усім відомий вислів «Сім'я — осередок суспільства». Можна було б визначити її і як своєрідну модель або навіть ген суспільства? адже в сім'ї виявляють багато визначальних характеристик особистості. В ній відбиваються риси соціального буття. Водночас саме через сім'ю (в ході соціалізації нових поколінь) зберігається стійкість і спадкоємність соціуму. В житті будь-яких суспільств бувають періоди, коли руйнуються всі зв’язки, коли воно розпадається, розвалюється, і лише сім'я залишається місцем, де зберігається «соціальний генотип», який передає пам’ять майбутньому. Чому ж люди живуть сім'ями? Чи завжди існувала сім'я? Чи залишиться вона в майбутньому? її створення — особиста справа людини, чи цей процес певним чином пов’язаний з суспільством? Ці запитання цікавлять людство уже давно. Соціологія сім'ї як спеціальна галузь науки вивчає умови життя сім'ї, чисельність і структуру, етапи життєвого циклу, рольову поведінку її членів, суспільні функції, мотивацію шлюбів і розлучень тощо. Звичайно, сім'ю визначають як засноване на шлюбі та кровній спорідненості об'єднання людей, пов’язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. [6, c. 222]

У чому ж полягає соціальна сутність сім'ї? Справа в тому, що маючи глибинну природно-біологічну, інстинктивну природу, сім'я пропускає історичні суспільні відносини через призму своїх конкретних форм. З’явившись у глибині віків, у надрах первісного суспільства, вона пройшла тривалий шлях, поки з’явилася сучасна нуклеарна сім'я. І навіть тепер термін «сучасна сім'я» має значною мірою європоцентристський характер. Це поняття навряд чи можна наповнити точно окресленим змістом. Адже і в наш час сім'я в Європі, в Північній і Латинській Америці, в арабському світі, в Азії за способами і мотивами її створення, структурою, рольовою поведінкою її членів та іншими ознаками дуже різниться. В будь-якому суспільстві сім'я має подвійний характер. З одного боку, це загальна соціальна інституція, а з іншого — мала соціальна група, що має специфічні закономірності функціонування та розвитку. Це обумовлює залежність сім'ї від суспільного ладу, існуючих економічних, політичних і релігійних відносин і водночас досить значну самостійність. У сфері сімейного життя традиції дуже стійкі. Вони не змінюються відразу за змінами в економічній та політичній сферах суспільства. Причинами, що підштовхують людей до створення сім'ї, є потреби суспільства та людини. Сім'я — одна з найперших соціальних інституцій. Вона виникла набагато раніше, ніж з’явилися такі соціальні інституції, як релігія, гроші, держава, освіта. Людське суспільство розвивалось і удосконалювалось, але контроль у сфері сімейно-шлюбних відносин все одно існував, адже сім'я залишалася потрібною суспільству. Ще 100 років тому в багатьох суспільствах розлучення були ускладнені чи, навіть взагалі, заборонені. Неодружені чоловіки, як правило, мали нижчий соціальний статус, не мали права голосу, ні на сільських сходах, ні на виборах до інших громадських установ, а неодружена жінка могла жити лише в родині батьків і аж ніяк не окремо. Неправильно вважати, що тільки тиск з боку суспільства приводив до утворення сім'ї. Кожна людина в усі часи прагнула до цього. Причина цього в тому, що людина, як правило, вступає в шлюб з метою задовольнити власні потреби. І налічується їх багато: потреба в дітях, в батьківстві, контактах з дітьми, їхньому вихованні; потреба в одержанні матеріальних засобів існування одними членами сім'ї від інших у разі непрацездатності чи в обмін на послуги; одержання господарсько-побутових послуг подружжям один від одного; духовне спілкування; одержання індивідами психологічного захисту, емоційної підтримки; потреби у соціальному просуванні; потреби у спільному проведенні дозвілля; фізіологічні потреби тощо.

Отже, люди створюють сім'ю з метою задоволення не окремих, а комплексу важливих для особистого життя потреб. Деякі з них можна задовольняти і поза сім'єю, але саме в ній їх задоволення здійснюється найбільш прийнятним для людини шляхом. У цьому і полягають причини міцності сім'ї як соціальної інституції. Досить часто, якщо один шлюб у людини був невдалим, вона робить спроби ще раз створити сім'ю. Крім того, треба підкреслити, що сімейні відносини, образно кажучи, є «найсоціальнішими». Основою сім'ї є шлюб як історична форма соціальних відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якої суспільство упорядковує і санкціонує їхнє статеве життя, встановлює їхні подружні та батьківські права і обов’язки.

Сім'я — це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства. Сім'я — це така спільність людей, яка спирається на шлюбний союз, на родинні зв’язки, на різноманітні відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, між самими дітьми, між іншими членами сім'ї, які живуть разом і спільно ведуть господарство. Життя сім'ї - це дуже складні і різноманітні процеси та сторони життя людини (біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні, релігійні). На цій підставі сім'я здатна виконувати певні функції.

Функції родини — це спосіб прояву активності, життєдіяльності її членів. Отже, головні функції сім'ї: економічна, репродуктивна, реактивна, комунікативна, регулятивна, виховна, рекреативна.

Економічна функція забезпечує статус сім'ї як повноправної виробничо-господарської одиниці і є необхідною умовою добробуту, фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів.

Репродуктивна функція сім'ї забезпечує відтворення й продовження людського роду, фізичне й духовне поновлення суспільства. Репродуктивна (демографічна) функція сім'ї полягає у відтворенні життя, продовженні людського роду, тобто в народженні дітей. Мається на увазі відтворення не тільки кількісне, а й якісне (народження фізично і психічно здорового покоління, без біологічних і психічних аномалій). Як відомо, для відтворення населення та його природного приросту кожна сім'я повинна мати двох-трьох дітей.

Реактивна функція — це взаємна фізична, матеріальна, морально-психологічна підтримка членів родин із метою збереження їх здоров’я, життєвого тонусу; дотримання режиму праці і відпочинку, харчування, особистої гігієни тощо; захист сім'ї і кожного з її членів від усіх негараздів і бід.

Комунікативна функція. На сьогоднішній день практично по-різному складаються відносини в сім'ї - і позитивно, і негативно, що по-різному і впливають на людину. Ось тут-то важливу роль відіграє комунікативна функція сім'ї. Комунікативна функція сім'ї передбачає створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім'ї, внутрісімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім'ї та оточуючого мікроі макросередовища, а також її спілкування з духовними та інтелектуальними надбаннями суспільства (засоби масової інформації, література, мистецтво тощо). Психологічний клімат сім'ї - це стійкий емоційний настрій, результат особливостей і якості взаємостосунків членів сім'ї. Психологічний клімат сім'ї може змінюватись і залежати від самих членів сім'ї. Він може бути сприятливим, несприятливим (конфлікти, сварки, знервованість), суперечливим (чи то повна злагода, чи то сварки). Характерні ознаки сприятливого сімейного мікроклімату — згуртованість членів сім'ї, доброзичливість, почуття захищеності, терпимість, взаємна повага, взаємодопомога, чуйність, співчуття, прагнення допомагати один одному, співпереживання, відповідальність за сім'ю та кожного її члена. Велике значення для психологічного клімату сім'ї має внутрісімейне спілкування. Сімейний мікроклімат, на який впливають стійкий позитивний емоційний настрій, взаєморозуміння, доброзичливість, позначається на настрої членів сім'ї, загальному стилі їхнього життя. У такій сім'ї наявне бажання разом проводити вільний час, вихідні дні, відпустку. Вона відкрита як для внутрісімейного (між подружжям, подружжям і дітьми, подружжям і батьками), так і для позасімейного (з друзями, сусідами, знайомими) спілкування, створює душевний комфорт, рятує від нервових перевантажень. Зрозуміло, що таку функцію може реалізувати лише здорова сім'я, де панує повна повага кожного члена сім'ї, взаємоузгоджений, дружній морально-психологічний клімат. [3, c. 42]

Регулятивна функція забезпечує систему регулювання взаємовідносин між членами сім'ї, в тому числі первинний соціальний контроль діяльності всіх членів сім'ї та реалізацію влади й авторитету батьків. У демократичній сім'ї регулятивна функція здійснюється здебільшого за допомогою моральних норм, особистого авторитету членів родини і, в першу чергу, авторитету батьків. Вона виявляється і у взаємодії всіх членів родин із суспільством, соціальними інститутами, виконанні громадянських обов’язків та здійсненні прав і свобод.

Рекреативна функція сім'ї - це організація вільного часу та відпочинку сім'ї. Рекреативна діяльність сім'ї здійснюється в будні й вихідні дні, а також під час відпустки. Вона виконує роль збереження сім'ї як цілісної одиниці, зміцнює сім'ю, закріплює кращі традиції, має велике значення у вихованні дітей, емоційному єднанні подружжя. Крім того, ця функція має значення для розвитку інтересів і потреб особистості, виконує культурну роль, формуючи, розвиваючи та виховуючи культурні, моральні й виховні цінності та норми. У стабільній сім'ї ця функція постійно трансформується й розвивається. У дезорганізованих сім'ях ця функція по суті руйнується або виконується частково. Це спостерігається і в повсякденному житті, коли члени сім'ї повертаються додому з роботи. У цей період вільний час сім'ї призначений для відновлення фізичних, моральних та емоційних сил, витрачених протягом трудового дня. Крім відновлення витрачених сил, людина мусить подбати про свій духовний та інтелектуальний розвиток. І дуже важливо, щоб це стосувалося кожного з членів подружжя і дітей. Під час відпустки майже весь час можна присвятити дозвіллю, що може найбільше сприяти розвитку особистості. Проблема реалізації рекреативної функції молодої сім'ї полягає в тому, що зараз обмежені умови для раціонального проведення вільного часу. Адже фінансові проблеми, про що ми вже згадували, не дають можливості відвідувати кіно, театри, концерти, виставки, музеї, кафе і ресторани, реалізовувати свої потреби у відпочинку, оздоровлювати сім'ю в санаторії, будинках відпочинку, на морі, відправляти дітей у літній табір, мандрувати. Найреальніший спосіб відпочинку — поїхати до батьків у село, родичів або знайомих.

І основна функція — виховна. Вона полягає у передачі дітям дорослими членами сім'ї соціального досвіду, забезпечення їх входження в систему суспільних відносин. Виховання — велика справа — ним вирішується участь, доля людини. Виховання здійснюється в процесі повсякденного спілкування дитини з членами сім'ї, рідними, всіма людьми, з якими сім'я вчить дитину жити серед людей, прищеплює їй основи певних ідейно-політичних поглядів, світоглядних рекомендацій, моральних норм і правил. Правильне сімейне виховання розвиває здібності, здорові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гуманних, моральних якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм життя, поведінки, що сприяє розвитку фізичної досконалості дітей, зміцненню їхнього психічного здоров’я, виробленню навичок санітарно-гігієнічної культури. Ця функція — одна з найважливіших. Її мета — передати підростаючим поколінням у процесі входження в систему суспільних відносин соціального досвіду, знань, орієнтацій, норм і ролей, умінь і навичок, необхідних для моральної життєдіяльності. Успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім'ї, який у свою чергу залежить від її матеріальних і побутових умов, чисельності та структури сім'ї, взаємостосунків, які складаються між всіма членами родини, особистого прикладу батьків, їх педагогічної культури, специфіки самого процесу сімейного виховання. Дитина в сім'ї пізнає і освоює моральні норми.

Отже, ми розглянули основні форми життєдіяльності сім'ї - її функції. Як видно, із зробленого аналізу, всі функції між собою тісно пов’язані. Неможливість виконання сім'єю однієї функції веде за собою прорахунки у виконанні іншої функції. [6, c. 1]

Розкриваючи роль сім'ї у різних напрямках виховання, насамперед, хочу визначити, що першими вчителями маленької дитини стають її батьки, але часто процес навчання розпочинається раніше, ніж вони встигають усвідомити цей факт. Діти засвоюють спосіб життя батьків, у сім'ї закладаються основи багатьох умінь, навичок і звичок, виробляються оціночні судження та визначається життєва позиція підростаючого покоління. Це певною мірою стосується і ставлення до фізичної культури, до активного використання її засобів у побуті - для зміцнення здоров’я, всебічного розвитку і змістовної організації дозвілля. Важливу роль у фізичному вихованні дітей відіграє саме сім'я. Для оздоровчо-загартовуючого впливу на організм, формування постави, виховання гігієнічних навичок кращі умови має саме цей соціальний інститут. Мати не вчить свою дитину техніки стрибка, але її виховний вплив не припиняється й тоді, коли дитина сидить за обідом, грається або відпочиває. Як кажуть, жінка й мати може привести на світ здорове покоління, як вихователь — може покерувати подальшим здоров’ям дітей та впоїти в них переконання, що здоров’я-це скарб, що є власністю не лише даної одиниці, але цілого народу. Батьки повинні виховувати у дітей бажання долати труднощі, досягати успіхів у складних діях. І робити це саме шляхом фізичного виховання. Мати та батько зміст фізичного виховання повинні реалізувати за допомогою організації дозвілля, так як воно служить коштом відновлення фізичних сил і духовних сил людини. Людина має потребу в активному відпочинку — подорожі, прогулянки. Це приносить більше здоров’я для сім'ї в цілому, і кожного її члена. І відпочинок цей організовують найближчі вихователі дитини — її батьки. [5, c. 394]

Фізичне виховання — це цілеспрямований, систематичний, багатофакторний процес, направлений на фізичний розвиток дітей, на зміцнення їх здоров’я, на підготовку підростаючого покоління, до життя і праці в суспільстві, це основа загального розвитку людства. Фізичне виховання є невід'ємною складовою частиною нашого життя, важливим засобом різнобічного розвитку особистості, особливо в сім'ї, воно впливає як на духовний, так і на моральний розвиток особистості. Ця система містить такі компоненти: мета, завдання, зміст, принципи, методи, засоби, форми.

Метою фізичного виховання в сім'ї є: створення умов для народження здорової дитини, збереження здоров’я дитини протягом усього періоду дитинства.

Зміст та завдання фізичного виховання включають в себе: формування свідомого ставлення до зміцнення власного здоров’я; виховання потреби у регулярних заняттях фізичною культурою і спортом, здоровому способі життя; виховання волі, дисциплінованості, почуття обов’язку; формування правильної постави, охайності, вмінь і навичок збереження власного здоров’я; створення безпечного та сприятливого середовища для розвитку дитинки, збереження її здоров’я та життя; загартування дитячого організму; формування стійкого інтересу до системи занять фізичними вправами; виховання батьками гігієнічних навичок; виховання моральних якостей: організованість, почуття відповідальності, мужність; формування самостійності виконання вправ.

Принципи фізичного виховання — вихідні положення, на основі яких здійснюється фізичне виховання в сім'ї. Фізичне виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї повинно здійснюватися за такими принципами:

1. Принцип всебічно-гармонійної, розвиненої особистості. Цей принцип вимагає вирішення мети і завдання фізичного виховання, створення умов для всебічно-гармонійного розвитку фізичних можливостей дітей.

2. Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в організації фізичного виховання, і, зокрема, занять фізичними вправами, таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань дітей, зміцненню їх здоров’я. Цей принцип вимагає постійного зміцнення здоров’я дітей, створення умов для активного відпочинку, чергування відпочинку з працею, систематичний контроль за станом здоров’я дітей, враховувати вікові особливості і фізичні можливості дітей при виборі батьками засобів та методів фізичного виховання.

3. Принцип зв’язку фізичного виховання із трудовим. Цей принцип вимагає єдності навчання і виховання підростаючого покоління; передбачає створення умов для підготовки до життя і праці; створення умов для формування таких якостей як: працьовитість, мужність, наполегливість, витримку, відповідальність.

Формами та засобами фізичного виховання в сім'ї можуть виступати організація правильного режиму харчування, праці, відпочинку, ранкова гімнастика, туризм, спортивні ігри, змагання, гімнастика, прогулянки на свіжому повітрі, які також сприяють зміцненню здоров’я дітей, а також однією із форм фізичного виховання в сім'ї є участь у спортивних змаганнях, святах, де беруть участь батьки і їх діти-форми взаємозв'язку сім'ї зі школою.

З самого народження мати з батьком повинні реалізувати зміст розумового виховання. Задачі цього напрямку виховання з ростом дитини поступово ускладнюються. Батьки вчать дитину спостерігати за явищами природи і навколишнього життя, порівнювати предмети і явища, виділяти в них подібне і різне, аналізувати побачене, робити висновки. У такий спосіб у дитини формується світогляд. З приходом дитини у школу задачі розумового розвитку і виховання її в сім'ї зростають: сім'я підтримує інтерес до знань, стимулює успішність її навчання. Розумове виховання — це цілеспрямований, систематичний, багатофакторний процес, спрямований на вирішення мети і завдань розумового виховання. Воно є одним із важливих напрямків виховання в сім'ї.

Розумове виховання — процес тривалий та складний. Успіх його забезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед них займає живе спілкування з дітьми. Саме такий обмін думками дуже потрібний у спілкуванні з малими дітьми, коли вони формуються у дітей у формі уявлень про навколишнє життя, по-справжньому піклуються про розумове виховання своїх дітей ті батьки, які з ними багато говорять, чітко й у доступній формі відповідають на численні запитання малят, всіляко підтримують їхню природну допитливість, пробуджують увагу.

Розумове виховання в сім'ї містить свою систему: мета, завдання, принципи, методи, засоби, форми.

Метою розумового виховання в сім'ї є: формування у дитині високої культури розумової праці.

Завданням і змістом розумового виховання в сім'ї є: оволодіння знаннями, уміннями і навичками, формування наукового світогляду, розвиток інтелектуальних можливостей, розвиток мислення (діалектичного, логічного, абстрактного, узагальненого, теоретичного, дедуктивного, алгоритмічного, технічного, творчого, системного, оволодіння методикою мисленнєвих операцій (аналіз, синтез, порівняння, систематизація), вироблення умінь і навичок культури праці,

Принципи розумового виховання — вихідні положення, на основі яких здійснюється фізичне виховання в сім'ї. Здійснюючи розумове виховання, батьки повинні дотримуватися принципів розумового виховання, таких як:

1. Принцип поєднання розумової праці з фізичною працею.

2. Принцип активності, самодіяльності, творчої ініціативи.

3. Принцип цілеспрямованості - підпорядкованості всієї роботи з розумовим вихованням загальній меті виховання — розвиток всебічно розвиненої особистості. Це спрямовано на якісне вирішення завдань розумового виховання.

Методами розумового виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї виступають: бесіда (живе спілкування батьків з дітьми), метод гри, вправ.

Засобами реалізації розумового виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї є: конструктори, різні книги, малюнки, загадки, геометричні фігури, іграшки, кросворди, ребуси, логічні задачі.

Формами реалізації розумового виховання дітей молодшого шкільного віку є: форми зв’язку сім'ї зі школою (участь у інтелектуальних змаганнях), індивідуальна робота батьків з дітьми.

Сім'я впливає на все життя людини, але найбільш значна її роль на самому початку життєвого шляху, коли закладаються моральні основи особистості. На перші роки життя дитини приходиться ряд важливих основ: характер, емоції, якості, які повинна сформувати саме мати з батьком. Сім'я легше й ефективніше всього здійснює індивідуальний підхід до людини, вкладаючи в неї з перших днів життя моральні якості. Можна сказати, що в сфері духовно-морального виховання провідну роль відіграє мати. Якщо батьки зможуть реалізувати зміст морального виховання, то їм легко буде вдаватися закладати якості громадянина, патріота нашої держави і решту необхідних загальнолюдських позитивних якостей, які потрібні для того, щоб успішно іти по життю, досягати своєї цілі, будувати відносини з близькими людьми, які нас оточують.

Моральне виховання — це цілеспрямований, багатофакторний, систематичний процес, направлений на вирішення мети і завдання морального виховання. У систему морального виховання входить мета, завдання, принципи, методи, зміст, засоби і форми.

Метою морального виховання в сім'ї є виховання моральної культури, формування стійких моральних якостей, почуттів, переконань, поглядів, свідомості, почуттів В завдання і зміст морального виховання в сім'ї входить: формування абсолютних цінностей — загальнолюдських цінностей, що мають універсальне значення та необмежену сферу — любов, повага, ввічливість, милосердя, доброта, вірність; формування свідомого та творчого ставлення до виконання професійних обов’язків, особистої відповідальності за свою працю; національних цінностей — любові до своєї рідної землі, до рідної мови, вірності ідеям, принципам народної моралі та духовності, почуття патріотизму, національної гідності тощо, громадських цінностей — повагу до закону, обов’язок перед іншими людьми, до свого народу; сімейних цінностей — моральних основ життя сім'ї, стосунки поколінь, піклування про ближнього, закони вірності, пам’ять про своїх предків; формувати прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, виховання любові; також зміст і завдання включають в себе цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму, вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти. [1, c. 525 — 227] Говорячи про методи морального виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї, то можна назвати такі: метод бесіди, нагороди, похвали, догани. Але такий метод, як приклад батьків — найголовніший. Адже хто, як не батьки подадуть приклад ставлення до людей, які їх оточують, їх ставлення до власних дітей, покажуть, які стосунки повинні бути у сім'ї, ставлення до друзів, рідних; хто, як не батько з матір'ю навчить, як шанувати і любити свою батьківщину, поважати закон, який існує в нашій державі, берегти рідну природу, яка оточує нас і дає нам життя. Також великого значення набирає метод бесіди. Батьки теж повинні приділяти особливу увагу цьому методу — вести з дітьми бесіди на морально — етичні теми. Треба підкреслити, що виховувати дитину треба не насильством, а ласкою, умовлянням, роздумом, прищепленням корисних звичок. І з цього ми розуміємо, що потрібні ще такі методи морального виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї як: роз’яснення, поради батьків. Корисно застосовувати ще такі методи: нагорода, похвала, догана. [6, c. 224]

Принципи морального виховання — це керівні положення, на основі яких здійснюється моральне виховання. Здійснюючи моральне виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї, батьки повинні керуватися такими принципами:

— Цілеспрямованість.

— Принцип зв’язку з життям.

— Принцип опори на позитивні якості особистості.

— Принцип індивідуалізації виховної роботи та врахування вікових особливостей.

Щодо форм морального виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї, то вони можуть бути такими: зв’язок школи з сім'єю, організація концертів, участь в концертах.

Засобами морального виховання є: слово батька і матері, культурні цінності українського народу, Конституція України, книги про мораль…

Також сім'я відіграє велику роль в естетичному вихованні. Естетичне виховання починається з раннього дитинства: дитина радіє красивій іграшці, посмішці матері, зеленій травичці, співу птахів, цікавій книжці. Але завданням естетичного виховання є не тільки уміння радіти красі і розуміти красиве, але й обов’язково берегти й створювати красиве у природі, конкретних вчинках і справах, думках. Адже саме батьки з раннього дитинства пробуджують в дитині любов до прекрасного, саме вони вчать бачити навколишнє середовище яскравим, багатогранним, відрізняти у ньому потворне від прекрасного. Батьки повинні робити це шляхом використання відповідних методів, засобів, прийомів.