Волонтерська діяльність в Україні

ЗМІСТ

ГЛОСАРІЙ ВСТУП РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи функціонування волонтерської діяльності

1.1 Поняття та розвиток волонтерства як явища в Україні та світі

1.2 Зміст, напрями та форми роботи волонтерів

1.3 Правові основи діяльності волонтерства в Україні

РОЗДІЛ 2. Специфіка роботи волонтерів в умовах навчально-реабілітаційного центру

2.1 Шляхи залучення добровільних помічників до діяльності навчально-реабілітаційного центру

2.2 Особливості роботи волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів

2.3 Труднощі та ризики волонтерської діяльності, шляхи їх попередження та подолання РОЗДІЛ 3. Дослідження чинників, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигорання волонтерів (на базі навчально-реабілітаційного центру «Джерело»)

3.1 Діяльність НРЦ «Джерело» у напрямку попередження емоційного вигорання у волонтерів

3.2 Чинники, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигоряння волонтерів ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТОК

Глосарій

Вигоряння — це стан вираженої втоми та емоційного виснаження, який характеризується втратою здатності надання психологічної підтримки іншим, байдужим та негативним ставленням до колег та клієнтів, зниженням продуктивності, знеціненням поточних результатів та минулих досягнень, зменшенням відчуття самоактуалізації в результаті хронічного стресу, фрустрації та внутрішньо-особистісних конфліктів під час виконання професійних обов’язків [66, c. 86].

Волонтер — доброволець, громадянин, що бере участь у вирішенні соціально значимих проблем у формі безоплатної праці; основу функціонування громадських організацій, форму громадянської активності населення; національну ідею милосердя та благодійності [76, c. 34].

Волонтерська допомога ? роботи та послуги, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами та волонтерськими організаціями [76, c. 35].

Волонтерський рух? це рух по наданню безкорисної допомоги тим, хто її потребує [17, c. 33].

Добровільна діяльність? діяльність, засновану на ідеях безкорисливого служіння гуманним ідеалам людства та, не маючи цілей отримання прибутку, одержання оплати чи кар'єрного зросту; отримання всебічного задоволення особистих і соціальних потреб шляхом надання допомоги іншим людям [18, c. 22].

Емоційне вигорання — це психічний стан, який характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаний провідною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень [41, c. 37].

Збереження психічного здоров’я — це безперервний профілактичний процес, який передбачає своєчасне попередження психоемоційного перевантаження [72, c. 43].

Психічне здоров’я — стан душевного добробуту, який характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує ефективну, адекватну умовам навколишнього середовища, регуляцію поведінки, діяльності [52, c. 59].

Релаксація — стан спокою і розслаблення, що виникає у суб'єкта в результаті зняття напруги після сильних переживань або фізичних зусиль[65, c. 21].

«Стиль» роботи волонтера — це сукупність різноманітних форм та методів індивідуальної діяльності добровільних помічників в залежності від певних обставин та пріоритетів, через які вони постійно змінюються [44, c. 65].

Саморегуляція — це свідоме вольове управління внутрішніми процесами своєї психіки, що дозволяє дати «вихід почуттю» у необразливій для інших формі і цілеспрямовано впливати на свій емоційний стан задля його змін [65, C. 15−16].

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Протягом тривалого періоду Україна як незалежна держава намагається побудувати економічно ефективне, соціально захищене, політично стабільне суспільство.

Сьогодні в Україні зароджується демократичне суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства, тому особливої ваги набуває громадський рух. Про це свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад 20 000. Недержавні організації прагнуть допомогти собі та іншим, не переймаючись одержанням прибутків, — політичні партії, профспілки, молодіжний рух, жіночі, волонтерські, релігійні організації, благодійні фундації та багато інших. Функція їх полягає в відстоюванні прав і свобод громадян і задоволенні їх основних політичних, економічних, правових, культурних, а головне, соціальних інтересів [75, с. 5].

Німецький дослідник Тіло Лівальд — найактивніший європейський дослідник громадянського суспільства — виділяє серед переваг організацій третього сектора їх горизонтальну ієрархію, меншу бюрократію, гнучкість і швидкість реагування, високу кваліфікацію персоналу, знання проблем, нижчі ціни за рахунок залучення сил волонтерів, економію державних витрат, що виділяються на управління, і плюралізм в ухваленні рішень [1, C. 27−28].

Особливим об'єднанням громадян, які належать до третього сектору, є волонтерські організації. Наразі в Україні активно розвивається волонтерський рух.

Волонтерство — це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як правило, у суспільній діяльності в межах різного роду асоціацій. Волонтерство сприяє покращенню якості життя, особистому процвітанню й поглибленню солідарності, реалізації основних потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і нових професій. Волонтерство є важливим ресурсом соціальної роботи особливо в кризовий період, що обумовлений погіршенням матеріального й психологічного становища громадян, особливо соціально незахищених верств населення [23, c. 15].

Термін «волонтер» в перекладі з англійської мовою означає «доброволець». Волонтер? це людина, яка добровільно, не переслідуючи корисливих цілей, займається діяльністю на користь суспільства, не отримуючи за це грошової винагороди.

В цій роботі ми будемо розглядати особливості волонтерства в умовах навчально-реабілітаційного центру. Оскільки, на нашу думку, в центрах, клієнтами якого є люди з обмеженими функціональними можливостями? допомога волонтерів є вкрай необхідною. Люди з особливими потребами відчувають потребу у підтримці, допомозі у пересуванні, асистуванні тощо. Та найголовнішою є потреба у спілкуванні. Власний досвід свідчить, що вже не будучи волонтером у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело», я все ж у телефонному режимі підтримую теплі стосунки з трьома клієнтами центру.

Волонтерський рух є, по суті, частиною будь-якого суспільства. Ця діяльність може набувати різних форм: від повсякденних форм взаємодопомоги до спільних дій під час кризи. Участь у волонтерському русі молоді дає можливість їй самореалізувати себе з однієї сторони, відчути себе причетними до участі у державних справах з другої сторони [58, C. 23−24].

Зараз волонтерство — потужний соціально-суспільний рух, спроможний прийняти на себе частину повноважень соціальних установ. У західних країнах левову частину тієї роботи, яку у нас виконують державні соціальні працівники, виконують саме волонтери. Це стосується і підтримки сім'ї, і роботи з людьми з особливими потребами тощо. Проте аби громадські організації мали змогу займатися подібним на рівні з державними, необхідна відповідна підготовка, розгалужена мережа, філіали в регіонах. Ситуація, яка сьогодні склалася в Україні - унікальна. Країна переживає пік громадської активності, коли багато людей абсолютно безкорисливо, щиро бажають допомогти ближньому. У країнах Європи подібне явище спостерігалося в 50−70х роках, тепер все перетворилося просто на звичайну процедуру. Можливо, ми не маємо таких потужних матеріальних, технічних можливостей, проте людський фактор відіграє значно важливішу роль. [17, c. 33]

Об'єктом в нашій роботі є волонтерська діяльність в умовах навчально-реабілітаційного центру.

Предмет — особливості волонтерства в умовах навчально-реабілітаційного центру.

Мета нашої роботи — дослідити особливості волонтерства в умовах навчально-реабілітаційного центру.

Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

1. розглянути поняття та розвиток волонтерства як явища в Україні та світі;

2. описати зміст, напрями та форми роботи волонтерів;

3. проаналізувати правові основи діяльності волонтерства в Україні,

4. з’ясувати шляхи залучення добровільних помічників до діяльності навчально-реабілітаційного центру,

5. вияснити особливості роботи волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів,

6. окреслити труднощі та ризики волонтерської діяльності, шляхи їх попередження та подолання.

7. емпірично дослідити чинники, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигорання волонтерів.

Для виконання завдань були опрацьовані наступні наукові джерела. Для визначення поняття та розгляду розвитку волонтерства як явища в Україні та світі ми проаналізували роботи Безпалько О. В[11], Буасье П. 16], Заверико Н. В. 28], Іванової А. С. [29], Пермякова Ю. І. [53], Полехіна Л. В. 58]. Для опису змісту, напрямів та форм волонтерської діяльності в суспільстві ми використовували праці Решетнікова О. В. [62], Ходорчука А. Я. [75], Холостової Е. І. [78], Безпалько О. В. [11], Вайноли Р. Х. [17], Голованової Т. П. [23], Дружченко Т. Для того, щоб проаналізувати правові основи діяльності волонтерства в Україні ми проаналізували працю Шиндаулетова [84], а також Закони України [60],.

Для характеристики шляхів залучення добровільних помічників до діяльності навчально-реабілітаційного центру ми використовували праці Азгазі М. [1], Акімова Е. В. [2], Геллера Н. [21], Гладкова Е. [22], Заверико Н. В. [28], Камалдінова Є. Ш. [31], Ляха Т. Л. [44], Мітрохіна О. В. [47], Попова С. Ю. [59]

Для з’ясування особливостей роботи волонтерів та їх ролі у реалізації соціальних проектів ми опрацювали наукові доробки Кравченко Р. І. [38], Ляха Т. Л. [44], Решетнікова О. В. [62],

Для виявлення труднощів та ризиків волонтерської діяльності, шляхів їх попередження та подолання ми використовували праці Лешукова Е. [41], Ляха Т. Л. [44], Маккарлі С. [46], Полехіна Л. В. [58], Романовської Д. Д. [65], Ронгінської Т. І.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано комплекс взаємпов'язаних теоретичних та емпіричних методів дослідження, а саме: теоретичні? аналіз, порівняння та узагальнення соціально-педагогічної, соціологічної літератури для визначення поняття та аналізу розвитку волонтерства як явища в Україні та світі; опису змісту, напрямів та форм роботи волонтерів; аналізу правових основ діяльності волонтерства в Україні; розгляду шляхів залучення добровільних помічників до діяльності навчально-реабілітаційного центру; з’ясування особливостей роботи волонтерів та їх ролі у реалізації соціальних проектів; виявлення труднощів та ризиків волонтерської діяльності, шляхів їх попередження та подолання; емпіричні? напівструктуроване інтерв'ю, з метою визначення чинників, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигорання волонтерів.

Емпірична база дослідження. Інтерв'ювання відбувалося на базі навчально-реабілітаційного центру «Джерело». У дослідженні брали участь семеро осіб, які в минулому були залучені до волонтерської діяльності у навчально-реабілітаційному центрі, і як наслідок зазнали емоційного вигорання.

Новизна дослідження полягає у тому, що вперше було розкрито особливості волонтерства в умовах навчально-реабілітаційного центру. Також новизною вважається дослідження чинників, що найчастіше призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигоряння волонтерів на базі навчально-реабілітаційного центру «Джерело».

Практичне значення результатів дослідження полягає в їх достатній готовності до використання у напрямку організації ефективної волонтерської діяльності у навчально-реабілітаційному центрі «Джерело».

Структура дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, глосарію, списку використаної літератури та додатків. Було опрацьовано 90 літературних джерел.

У першому розділі? «Теоретичні аспекти функціонування волонтерської діяльності»,? розглянуто поняття та розвиток волонтерства як явища в Україні та світі; описано зміст, напрями та форми роботи волонтерів; проаналізовано правові основи діяльності волонтерства в Україні.

У другому розділі? «Специфіка роботи волонтерів в умовах навчально-реабілітаційного центру», з’ясовано шляхи залучення добровільних помічників до діяльності навчально-реабілітаційного центру; вияснено особливості роботи волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів; окреслено труднощі та ризики волонтерської діяльності, шляхи їх попередження та подолання.

У третьому розділі? «Дослідження чинників, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигорання волонтерів (на базі навчально-реабілітаційного центру „Джерело“)», проведено дослідження чинників, що призводять до вичерпання особистісних ресурсів та можуть спричинити емоційне вигоряння волонтерів.

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування волонтерської діяльності

1.1 Поняття та розвиток волонтерства як явища в Україні та світі

Разом із відновленням традицій благодійності як невід'ємна її складова у незалежній Україні починає активно розвиватися волонтерський рух. Це благодійна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної платні, просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства загалом; гуманістична діяльність, яка спрямована на соціальну допомогу певним верствам населення, розвиток добробуту та процвітання суспільства.

Як суспільний рух волонтерство виникло на Заході, а першими волонтерами були самаритяни, які надавали допомогу усім, хто її потребував. Більш впевнено можна говорити про виникнення феномена волонтерства вже з середини ХІХ століття. 1859 рік вважається роком виникнення волонтерського руху у світі. Саме в цей період Анрі Дюран, відомий французький письменник-журналіст, вражений наслідками кривавої битви при Сольферіно, запропонував створити Червоний Хрест — організацію, яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу полоненим та пораненим. Принципами, сформульованими Анрі Дюраном, керуються волонтерські організації усього світу [16, c. 12].

Деякі дослідники виокремлюють ХХ ст. як головну віху в розвитку волонтерського руху. У Європі після закінчення Першої світової війни з’явилися люди, готові надавати допомогу постраждалим у війні. Саме в цей час були створені перші волонтерські організації. Було засновано Координаційний комітет міжнародної волонтерської служби (CCIVS) під егідою ЮНЕСКО зі штаб-квартирою у Парижі.

В деяких країнах волонтерська діяльність становить значну частину суспільної та економічної діяльності, забезпечуючи солідарність та стабільність. В інших? про вклад волонтерів знають менше. Але скрізь існують проблеми? бідність, насильство, зловживання наркотиками, ВІЛ/СНІД, забруднення? що потребують допомоги, яку можуть надати волонтери. Волонтерською діяльністю в індустріальних країнах можуть займатися як молодь чи люди, що працюють, так і пенсіонери [44, c. 7].

Найвідоміша у всьому світі постать? мати Тереза (1910;1997), католицька черниця, фундаторка Ордена милосердя, чернечої конгрегації, що займається служінням бідним і хворим. У 1979 була визнана гідною Нобелівської премії світу.

Мати Тереза (Агнес Гонджа Бояджиу) народилася 27 серпня 1910 у Скоп'є (сучасна Македонія, у ті роки? Османська імперія) в албанській родині. У віці 12 років дівчинка вирішила стати черницею, у 18 вступила в конгрегацію лоретських сестер, ірландський католицький орден, що здійснював місіонерську діяльність в Індії. Спочатку вона працювала в школі для дівчинок, потім протягом 20 років викладала географію в школі св. Марії неподалік від Калькутти, і, нарешті, кілька років була директором цієї школи.

У віці 36 років відчула заклик «залишити монастир і служити бідним, живучи серед них». У 1948 заснувала Орден милосердя і присвятила себе служінню знедоленим жителям калькуттських нетр. До моменту, коли мати Тереза одержала Нобелівську премію, сестри ордена працювали вже в багатьох країнах. У березні 1997 мати Тереза по стану здоров’я склала із себе обов’язки ігумені ордена, і її місце зайняла сестра Нирмала. Померла мати Тереза в Калькутті 5 вересня 1997 року, проте її ініціативи продовжують жити [5, c. 51−60].

В Україні волонтерство також має свої корені. Як пише дослідниця історії Галичини Адріана Огорчак, «українці завжди опікувалися старими та немічними, вдовами, сиротами. Сильний допомагав слабшому. Великі справи робили разом. Чуйність, ніжність у взаєминах між людьми викликали захоплення у мандрівників, які приходили до нас із далеких країн». Усім відомі імена Костянтина Островського, Петра Сагайдачного, Івана Мазепи, Михайла Грушевського, які не тільки були відомими політичними діячами, але й меценатами і благодійниками [17, c. 23].

На думку вітчизняного науковця Н. В. Заверико історія волонтерства в Україні нараховує понад сто років. Першими вітчизняними волонтерами можна вважати представників Червоного Хреста, який організовував добровільний запис у сестри милосердя для роботи в шпиталях та лікарнях для бідних [28, c. 12].

У своїй первинній суті поняття «волонтерство» прийшло до нас разом зі словами «громадянське суспільство» та «демократія», «громадські організації».

Волонтерство — це фундамент громадянського суспільства. Без участі волонтерів важко уявити громадські організації й благодійність взагалі, без них унеможливлюється якісний суспільний контроль за діями влади та бізнесу. Без волонтерів бракує енергії для будівництва суспільства, не вистачає сил і часу на людей, які потребують допомоги, не достатньо творчого потенціалу для розв’язання соціальних проблем.

У XXI ст. країни світу у своїй соціальній політиці все більше зважатимуть на міжсекторальну взаємодію держави, бізнесу, громадських організацій. Саме шляхом встановлення балансу між різними силами формуватимуться цінності, встановлюватимуться пріоритети, розподілятимуться ресурси. Один із найпотужніших людських ресурсів у цьому процесі - волонтери [ 1, c. 28].

Становлення волонтерського руху в Україні сьогодні відбувається за кількома основними напрямками, які мають такі особливості:

1. Добровільна безкоштовна робота волонтерів у громадських та некомерційних організаціях? надання допомоги різним категоріям населення у будь-яких видах діяльності, навчання, розвитку. Таке спрямування діяльності волонтерів будь-якого віку сприяє їх творчій та соціальній самореалізації, саморозвитку та самоспостереженню.

2. Добровільна систематична або епізодична допомога державним установам реалізовувати соціальну політику? допомога освітянським (шкільним та позашкільним) закладам у навчально-виховній роботі, установам соціального забезпечення в роботі з дітьми та молоддю з особливими потребами та людьми похилого віку.

3. Волонтерська діяльність є наслідком творчого саморозвитку, навчання інших тому, що сам добре знаєш, але ця діяльність не є професійною.

4. Педагогічно спрямована волонтерська діяльність, по суті, виступає і механізмом розвитку особистості, її соціалізації і духовного становлення. Цей напрямок розвивається в дитячих та молодіжних об'єднаннях (метою їх створення є суспільно корисна діяльність), в різних групах при ЦССМ [75, c. 64].

Волонтер (від лат. «voluntarius» — воля, бажання, від англ. «voluntary» — добровільний, доброволець, йти добровільно) — це особа, яка за власним бажанням допомагає іншим. У багатьох словниках термін «волонтер» часто трактується як «особа, яка добровільно поступила на військову службу». Нині волонтерство майже не пов’язане із військовою службою. Воно розвивається, орієнтуючись на надання допомоги усім, хто її потребує.

Вітчизняний науковець З. П. Бондаренко, аналізуючи підходи до визначення волонтерства, яке вітчизняними та зарубіжними науковцями ототожнюється із поняттям «добровільна діяльність», зазначає, що дослідники тлумачать сутність даного феномена як: благодійність, що здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної платні, просування по службі, заради добробуту й процвітання спільнот і суспільства загалом; добровільницьку діяльність, засновану на ідеях безкорисливого служіння гуманним ідеалам людства та, не маючи цілей отримання прибутку, одержання оплати чи кар'єрного зросту; отримання всебічного задоволення особистих і соціальних потреб шляхом надання допомоги іншим людям; волонтер — доброволець, громадянин, що бере участь у вирішенні соціально значимих проблем у формі безоплатної праці; основу функціонування громадських організацій, форму громадянської активності населення; національну ідею милосердя та благодійності [18, c. 22].

У світовій практиці найголовнішою ознакою волонтерства є те, що волонтер частину свого вільного (особистого) часу, сил, енергії, знань, досвіду добровільно (без примусу та вказівок «згори») витрачає на здійснення діяльності, яка є корисною людям і суспільству загалом.

У Записці Генерального секретаря ООН, адресованій Комісії соціального розвитку Економічної та соціальної ради ООН, виділено найважливіші риси волонтерства. Серед них:

1. турбота про людей. Адже співчуття, моральна підтримка, допомога, піклування сприяють формуванню важливої для людського суспільства атмосфери — взаємопідтримки. Для соціально-педагогічної роботи це важливий ресурс, який допомагає створювати безпечне середовище для існування та розвитку кожного члена суспільства. Найважливішим рушійним механізмом виступає людський фактор, який вище схеми взаємовідносин «ти — мені, я — тобі». Для волонтерів характерними є формули: «я — тобі, ти — мені» та «я — усім»;

2. солідарність і гуманна корисливість. Люди добровільно жертвують своїм часом заради встановлення взаємодовіри та причетності, що робить їх зацікавленими в благополуччі інших;

3. духовна якість і громадянська чеснота. Адже його значення полягає не лише в тому, що ми робимо через любов та співчуття до інших, а й те, як це впливає на людину, яка надає добровільну допомогу, — «ми те, що ми робимо для інших»;

4. багате джерело людського досвіду. Під «людським досвідом» розуміють досвід, який набуває людина в процесі взаємодії з іншими людьми, соціальними групами, державою. Милосердя, толерантність, солідарність, співробітництво, подолання конфліктів, лобіювання, емоційні й соціальні зв’язки, захист від небезпечного впливу тощо. Можливість ділитися, обговорювати, переймати більш ефективні форми, методи — це можливість напрацьовувати та вдосконалювати цей неформальний суспільний фонд вмінь та навичок встановлення й підтримки стосунків;

5. нові інтелектуальні ресурси. Волонтери — це не лише виконавці програм, але й джерело нових ідей, нового життєвого досвіду;

6. участь і відповідальність як суть активної громадянської позиції. Громадянськість, взаємодовіра, солідарність і відповідальність, підкріплені соціальними відносинами, які базуються на схожих світоглядних установках і спільності обов’язків, є взаємодоповнюючими цінностями;

7. етичний стандарт, який обумовлює якість людських взаємостосунків;

8. забезпечення надійної платформи для відновлення зв’язків між людьми. Відомо, що людей завжди розділяли багатство, культура, релігія, етнічне походження, вік, стать. Волонтерство ж може бути одним з найголовніших засобів примирення та відновлення розділеного суспільства, оскільки ця діяльність здійснюється без дискримінації за певними ознаками;

9. нове бачення соціальної діяльності. Воно полягає в новому ставленні до зайнятості в галузі соціального захисту. Людина, яка бере участь у волонтерських програмах, отримує повну ясність у мотивації своєї праці. Первинним для неї є вже не компенсація за працю, а результат — допомога, вирішення проблеми тощо, а для руху в цілому — охоплення всього спектра суспільних проблем [27, c. 64].

Міжнародною експертною групою з питань волонтерства та соціального розвитку в 1999 р. були визначені три характерні особливості волонтерської діяльності:

1. діяльність має бути неприбутковою;

2. діяльність повинна бути добровільною, згідно з особистою волею індивідуума;

3. діяльність повинна бути корисною кому-небудь, не тільки волонтеру, або суспільству загалом.

У межах цієї концепції експерти визначили чотири типи волонтерської діяльності, а саме:

1. взаємодопомога та самодопомога;

2. філантропія та послуги іншим людям;

3. участь або громадянський обов’язок;

4. рекламно-пропагандистська діяльність або проведення кампаній.

Для України, як і для всього світу, волонтерство є актуальним і важливим з різних причин. По-перше, як свідчить багаторічний досвід використання праці волонтерів, це ефективний спосіб вирішувати складні проблеми окремої людини, суспільства та довкілля, які часто виникають на ґрунті недостатньої турботи про суспільне благо. По-друге, волонтерство приносить у соціальну сферу нові, як правило, творчі та сміливі ідеї щодо вирішення найгостріших і найскладніших проблем. Тому саме завдяки йому безвихідні, на перший погляд, ситуації знаходять своє вирішення. По-третє, волонтерство — це спосіб, за допомогою якого кожний представник суспільства може брати участь у покращенні якості життя. По-четверте, це механізм, за допомогою якого люди можуть прямо адресувати свої проблеми тим, хто здатний їх вирішити [58, c. 45].

Отже, підсумовуючи усе вище сказане, можемо зробити висновок, що ХХ-те століття заклало твердий фундамент волонтерства як в Україні, так і у світі. Саме, волонтерська діяльність допомагає людям досягти більшого впливу на власне життя. Зокрема участь у волонтерській діяльності людей, які самі потребують допомоги, зарекомендувала себе як шлях, що допомагає їм змінити своє життя на краще. Допомагаючи іншим, вони стають упевненими у своїх силах, здібностях, опановують нові навички та встановлюють нові соціальні зв’язки. Також волонтерство дає змогу людині знайти себе та привнести у своє життя ті цінності та звички, які дозволять їй мати здорове, продуктивне й насичене життя.

1.2 Зміст, напрями та форми роботи добровільних помічників

Демократичне суспільство, яке зароджується в Україні має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства. Тому особливої ваги набуває громадський рух. Проте що цей процес розпочався і триває, не дивлячись на труднощі свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад двадцять тисяч.

Проте, лише незначна частина цих організацій працює з волонтерами. У травні 1998 року Україна серед інших країн центральної та східної Європи, а також кількох країн Азії розпочала реалізацію регіональної програми «Ініціативи в роботі на добровільних засадах». Ідея програми належить Нью-Йоркському інституту Відкритого Суспільства «Фонд Сороса» і впроваджуються через мережу національних відділень. Головна мета програми — відновлення руху волонтерів, як запоруки громадянського суспільства та незворотності демократичних перетворень, збільшення частки добровільної праці громадян, спрямована на рішення конкретних проблем. До своїх цілей і завдань в Україні програма передусім відносить активізацію з громадської діяльності шляхом розвитку руху волонтерів спрямованого на якнайширше залучення населення до суспільно корисної праці на добровільних засадах у громадських організацій, службах соціального захисту та медичній сфері, для допомоги у розв’язання проблем суспільства. У межах цієї програми був створений Центр волонтеріату «Добра Воля який почав залучати волонтерів і направляти їх на громадські організації.» [29, c.15−19]

Крім цього надзвичайно важливим було і є навчання представників організацій управління діяльності волонтерів, оскільки це одна із найголовніших проблем через яку не залучають громадськість до співпраці. З 1998 року тренінг з волонтерського менеджменту пройшли представники більш ніж сорока організацій. Для популяризації волонтерського руху було видано книжку «Доброчинність в Україні: минуле, сучасність, майбутнє», п’ять бюлетенів «Добра Воля» та підручник «Управління діяльністю волонтерів: як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства» [36, c. 42].

Згідно Декларації зміст волонтерства визначений наступним чином:

1. це добровільний вибір, що відбиває особисті погляди і позиції;

2. це активна участь громадянина в житті людських співтовариств;

3. воно сприяє поліпшенню якості життя, особистому процвітанню і поглибленню солідарності;

4. виражається, як правило, у спільній діяльності в рамках різного роду асоціацій;

5. сприяє реалізації основних людських потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвиткові, створенню нових робочих місць і нових професій [19, C. 10−13].

Завдання які можуть бути виконані волонтерами, зазвичай цілком відповідають завданням оплачуваного персоналу, а волонтери використовуються, як асистенти або помічники в тих сферах діяльності, які залишаються важливими на досягнення цілей програми.

Робота волонтерів повинна бути організована ефективно і вестися професійно. Волонтерами може виконуватися будь-яка робота, а не тільки елементарні речі, що не вимагають професійної підготовки. Волонтер — це не тільки помічник, чи соціальний працівник, що піклується про оточуючих, він може бути вчителем, гідом тощо.

Визначаючи завдання для волонтерів, організації повинні орієнтуватися на індивідуальні можливості кожного. Волонтери можуть виконувати завдання, що не відносяться до постійних оплачуваних робіт; принести нові ідеї в організацію; створити і поширювати суспільну думку про організацію; залучати нових людей в організацію, допомогти при зборі коштів; заохочувати громадську активність. [29, c.22]

Волонтери можуть займатися справами, якими б ніколи не стали займатися на оплачуваній роботі. Волонтери, що віддають свій час і зусилля організації, хочуть бути її частиною, вони хочуть мати права голосу і впливати на рішення організації. Фактично те, що інші цікавляться їхньою думкою і враховують точку зору підтверджує значимість волонтерів для організації. Можливість впливати навіть на найменшу частину роботи організації є спеціальним видом мотивації, тому що людина почуває себе частиною організації в цілому.

Розвиток волонтерського руху в Україні базується на таких завданнях як:

Перше — підвищення рівня визнання. Уряди держав та місцева влада мають бути впевнені щодо механізмів залучення волонтерів до проведення консультацій і вивчення питання з метою визначення якісного внеску всього сектора волонтерів у національне процвітання та розвиток. Вирішення питань повинно ґрунтуватися на кращому досвіді роботи малих груп, місцевих громад, національних неурядових організацій, а також на результатах міжнародної діяльності волонтерів.

Друге — мотивація. Засоби залучення людей до волонтерської діяльності визначаються залежно від певної ситуації в суспільстві. Держава може запропонувати: свої тренінгові програми для волонтерів за тематикою: техніка, управління, фінанси; допомогу в отриманні офіційно визнаного статусу, страхового та соціального забезпечення для того, щоб вивести волонтерів на рівень фахівців інших сфер діяльності; зниження ставок для платників податків, які підтримують волонтерські ініціативи; за певних обставин враховувати волонтерську діяльність як проходження військової служби; надання частини ресурсів, таких, як підручники, медикаменти, фінансування, та ін. у користування волонтерів.

У такому випадку службовці та працівники громадського і приватного секторів, можуть погодитися на співпрацю у волонтерській діяльності без відриву від основного місця роботи. Крім того, система ООН може визначити найкращі шляхи подальшої підтримки волонтерської служби з боку суспільства. Це може бути встановлення національних волонтерських корпусів для вирішення проблем навколишнього середовища, захворювання на СНІД/ВІЛ-інфекцію, питань захисту та пропаганди культурної спадщини.

Третє - встановлення системи обміну інформацією. Телебачення, радіо, друковані видання та електронні засоби інформації можуть надавати інформацію про досягнення волонтерів, і таким чином сприяти використанню вже існуючої «найкращої практики» та робочих процедур для того, щоб уникнути необхідності кожній громаді «вигадувати колесо». Такий обмін інформацією може здійснюватися на місцевому рівні, на рівні провінцій, сусідніх держав, далекого зарубіжжя за допомогою електронних засобів передачі інформації.

Четверте — пропаганда. Виконання цього завдання спрямоване на виявлення замовлень на послуги волонтерів, пропозицій про бажання надавати послуги в якості волонтерів з урахуванням розширення такого типу діяльності, а також на формування сприятливого загального клімату, громадської та офіційної думок, що підтримували б волонтерські ініціативи. Цей процес також може бути спрямований на визнання статусу волонтерів, використання напрацьованих схем, встановлення систем обміну інформацією. Тут важливо врахувати компетентність і професіоналізм фахівців-волонтерів, а також користь, яку отримає суспільство від їх діяльності (наприклад, кампанії по розробці програм раціонального використання навколишнього середовища та ін.) [28, c.14].

Будь-які волонтерські групи при навчально-реабілітаційних центрах діють в межах соціальних програм, які реалізуються центрами, передбачені планами робіт, завданнями, що покладені на центри державою. Тому потрібен інструмент для оволодіння волонтерами змістом діяльності центру саме того напрямку, в якому вони бажають працювати і допомагати, визначення власних завдань, їх обсягу, методів та форм роботи. Центри, які залучають до роботи волонтерів, повинні планувати систематичне їх навчання, наради, інструктування, дискусії, семінари, «круглі столи», тренінги, що дозволяє урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів із змістом, напрямками, особливостями, видами соціально-педагогічної роботи залежно від рівня професійної підготовки до такої діяльності.

Характерною особливістю волонтерського руху, який стихійно розвивається при різних соціальних установах, організаціях та об'єднаннях в Україні, є включення до добровільної діяльності молоді віком від 15 до 25 років. Привертання уваги неповнолітніх, молоді, людей похилого віку є ефективним засобом активізації саморозвитку особистості в діяльності і спілкуванні, як культурному процесі. Якщо детальніше проаналізувати складові цього процесу, то стає зрозумілим, що молоді волонтери завдяки соціально — педагогічній діяльності набувають змістовно життєвих орієнтирів, оволодівають мистецтвом життєдіяльності особистості шляхом:

1. самовизначення;

2. самоорганізації;

3. самопізнання;

4. саморегуляції та самореабілітації;

5. самореалізації;

6. самоосвіти та самовиховання [44, c. 67].

Аналіз матеріалів дозволив виявити основні напрями роботи добровільних помічників:

1. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі.

1. робота з молоддю, схильною до асоціальної поведінки;

2. профілактика та подолання вживання алкогольних напоїв;

3. профілактика та запобігання тютюнопалінню;

4. профілактика та запобігання вживанню наркотичних речовин;

5. профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІДу;

6. підтримка дітей та підлітків, що постраждали від морального, фізичного, сексуального насильства;

7. підтримка дітей та молоді, що перебувають у кризовому стані;

8. соціальна робота з «дітьми вулиці».

В цьому напрямку волонтерами центрів проводяться різноманітні бесіди, диспути, лекції на різну тематику, організовуються вечори, концерти «За здоровий спосіб життя», проводяться рольові та творчі ігри з молоддю та з «дітьми вулиці». Розповсюджуються інформаційні листівки, буклети про негативний вплив на організм вживання алкоголю, тютюну, наркотичних речовин. Тут застосовуються як групові форми роботи, так і індивідуальні.

2. Соціальна опіка і захист найменше захищених категорій дітей та молоді.

1. підтримка та сприяння розвитку творчих здібностей молодих інвалідів;

2. соціальна допомога молодим сім'ям;

3. соціальна робота з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування;

4. соціальна підтримка військовозобов'язаної молоді;

5. соціальна робота з жіночою молоддю;

6. соціальна допомога самотнім матерям, неповним сім'ям, багатодітним сім'ям;

7. допомога у вирішенні соціальних проблем учнівської та студентської молоді.

Організовуються концерти, конкурси, змагання, ярмарки, створюються різноманітні луби за інтересами, проводяться благодійні акції, вечори.

Все це робиться для того, щоб такі категорії дітей та молоді відчули себе потрібними в цьому суспільстві.

3. Соціальний супровід молоді, допомога її інтеграції у суспільство:

1. сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню дітей та молоді;

2. формування та розвиток якостей творчої особистості;

3. соціальна підтримка безробітної молоді, сприяння в працевлаштуванні;

4. розвиток та підтримка обдарованих дітей та підлітків;

5. організація змістовного дозвілля дітей та молоді як шлях профілактики

6. дитячої бездоглядності і правопорушень. 62, C. 4−5]

Проводяться змагання, олімпіади, походи, екскурсії, конкурси творчих робіт, тематичні дні, вогнища, свята, ярмарки, також іде залучення молоді та підлітків до різноманітних гуртків та секцій.

До найбільш типових форм роботи з різними групами волонтерів належать:

1. лекція, як базовий метод при навчанні волонтерів у Всеукраїнській школі волонтерів;

2. бесіда на заняттях для волонтерів для більш плідної взаємодії з групою, для закріплення матеріалу та вивчення нового, для визначення настрою групи тощо;

3. гра ділова на заняттях з різних напрямків соціальної роботи для ефективного засвоєння матеріалу та набуття практичних навичок; «мозковий штурм» на заняття волонтерів для стимулювання до вивчення тієї чи іншої теми та більш ефективного навчання;

4. дискусія з волонтером або з групою волонтерів з найбільш актуальних гострих питань, тем;

5. колоквіум як форма обговорення проблеми за участю більшості членів групи;

6. семінар практикум для волонтерів та працівників соціальних служб з метою подальшого засвоєння теоретичних знань;

7. тренінг для волонтерів з метою більш ефективного вивчення тем навчання;

8. конференції для працівників та волонтерів ССМ з метою обміну досвідом та напрацювання методик викладання та навчання волонтерів;

9. «круглий стіл» для волонтерів з залученням державних та громадських структур з метою обговорення взаємодії з питань функціонування школи волонтерів, розвитку волонтерського руху;

10. збори волонтерів різних центрів ССМ для обміну досвідом та напрацювання нових форм роботи з різними категоріями молоді [78, c. 89].

Отже, аналізуючи напрями і деякі форми роботи, слід відзначити, що практично вся робота громадських та державних центрів допускає можливість залучення волонтерів.

1.3 Правові основи діяльності волонтерства в Україні

Наразі в Україні активно розвивається волонтерських рух. Волонтери є повноправними суб'єктами соціально-педагогічної діяльності. Роль волонтерства у соціальній сфері визнана на державному рівні, що знаходить своє підтвердження в окремих законодавчих документах, зокрема у законах України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про соціальні послуги», в яких добровільна праця волонтерів визнається як необхідна та суспільно корисна.

14 вересня 1990 року на 11-му Конгресі Міжнародної Асоціації Волонтерів було прийнято Загальну декларацію волонтерів — нормативний акт, який на міжнародному рівні дав визначення змісту і меті волонтерства, закріпив його основні принципи, чітко визначив гуманістичне спрямування, творчий і миротворчий характер волонтерської діяльності [ 19, c. 10].

Від часів незалежності України державою видано низку нормативно-законодавчих актів щодо підтримки та розвитку волонтерського руху, зокрема, у Законах України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (від 21.06.2001, № 2558-III), «Про соціальні послуги» (вiд 19.06.2003, № 966-IV), в яких добровільна праця волонтерів визнається як необхідна та суспільно корисна. 10 грудня 2003 року затверджено постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг» (від 10.12.2003, № 1895). Нині обговорюється проект Закону «Про волонтерський рух». Це свідчить про визнання суспільством значущості волонтерської діяльності [84, c. 31].

У вищевказаному законі зазначені як правова, так і організаційна сторона створення волонтерських організацій, здійснення їх діяльності. У документі визначено, що діяльність волонтерів здійснюється в добровільному порядку, не винагороджується будь-яким способом, має соціальну спрямованість і не розрахована на отримання прибутку. Волонтерська діяльність є формою благодійництва. Цією діяльністю можуть займатися як окремі волонтери, так і відповідні організації. Волонтером може стати будь-який український або іноземний громадянин, а також людина без громадянства за умови законності перебування в країні.

Законодавець визначив, що волонтерська допомога — це роботи та послуги, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами та волонтерськими організаціями. Ця діяльність здійснюється за такими напрямами:

1) надання волонтерської допомоги з метою підтримки малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних, безпритульних, осіб, що потребують соціальної реабілітації;

2) здійснення догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують підтримки та допомоги;

3) надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям;

4) надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

5) проведення заходів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, збереженням культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури, місць поховання;

6) сприяння проведенню заходів національного та міжнародного значення, пов’язаних з організацією масових спортивних, культурних та інших видовищних і громадських заходів;

7) надання волонтерської допомоги для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

8) надання волонтерської допомоги за іншими напрямами, не забороненими законодавством.

У той же час у нормативно-правовому акті зазначено, що безоплатне виконання робіт або надання послуг особами, що має одноразовий характер або здійснюється на основі сімейних, дружніх чи сусідських відносин, не є волонтерською діяльністю.

Надання юридичній особі статусу волонтерської організації здійснюється на безоплатній основі не пізніше п’яти робочих днів з моменту подачі відповідної заяви і надсилається юридичній особі у письмовій формі центральним органом виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності на підставі письмової заяви від імені цієї юридичної особи.

Волонтерська організація забезпечує залучення волонтерів для надання ними волонтерської допомоги, шляхом укладення з ними договорів про ведення волонтерської діяльності.

Згідно ст. 7 Закону України «Про волонтерську діяльність» волонтер має право на:

1) належні умови здійснення волонтерської діяльності, зокрема, отримання повної та достовірної інформації про порядок та умови здійснення волонтерської діяльності, забезпечення спеціальними засобами захисту, спорядженням та обладнанням;

2) забезпечення проведення вакцинації, медичного огляду та інших лікувально-профілактичних заходів, безпосередньо пов’язаних з наданням волонтерської допомоги;

3) обов’язкове страхування відповідно до Закону України «Про страхування» (85/96-ВР);

4) зарахування часу здійснення волонтерської діяльності до навчально-виробничої практики в разі її здійснення за напрямом, що відповідає отримуваній спеціальності;

5) відшкодування витрат, пов’язаних з наданням волонтерської допомоги, передбачених статтею 11 цього Закону;

6) інші права, передбачені договором про провадження волонтерської діяльності та законодавством.

Також згідно цього ж Закону України волонтер зобов’язаний:

1) сумлінно та своєчасно виконувати обов’язки, передбачені договором про провадження волонтерської діяльності;

2) у випадках, визначених законодавством, проходити медичний огляд та надавати довідку про стан здоров’я;

3) у разі необхідності проходити подальшу підготовку (перепідготовку);

4) не допускати дій і вчинків, які можуть негативно вплинути на репутацію волонтера;

5) дотримуватися правового режиму інформації з обмеженим доступом; відшкодовувати прямі збитки, завдані ним, у разі одностороннього розірвання ним договору про провадження волонтерської діяльності, якщо інше не передбачено договором;

6) відшкодовувати моральну та майнову шкоду, заподіяну внаслідок здійснення ним волонтерської діяльності, відповідно до закону.

Волонтерська діяльність — індивідуальна чи колективна — є способом:

1. Підтримки та зміцнення таких людських цінностей, як піклування та надання допомоги членам громади;

2. Використання кожною людиною своїх прав та обов’язків як члена певної громади в процесі навчання та розвитку впродовж усього життя, реалізовуючи весь свій людський потенціал;

3. Взаємодії між людьми, незважаючи на всі відмінності, для спільного життя у здоровому стабільному суспільстві, для спільного вироблення нових способів вирішення проблем, які виникають.

Проте, Закон «Про волонтерську діяльність» містить певні недоліки, недосконалості, нечіткості формулювань окремих норм, прогалин таких як:

1. приведення у відповідність згідно Цивільного Кодексу України прав фізичних осіб (які не досягли) та досягли чотирнадцяти років, самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, що забезпечить їхню участь у волонтерському русі (дозволити дітям віком від 14 років займатись волонтерською діяльністю);

2. перегляду, роз’яснення та введення пільг для волонтерів під час вступу до ВНЗ та при прийомі на роботу;

3. перегляду та роз’яснення переліку відшкодувань витрат волонтеру [84, c. 32].

Внесення цих змін забезпечить в подальшому більшу ефективність даного Закону, сприятиме розвитку волонтерського руху в Україні та підвищить якість надання волонтерської допомоги.

У загальній декларації про волонтерську діяльність, останній варіант якої був прийнятий на XVI Всесвітній конференції добровольців у 2001 році в Амстердамі(Нідерланди), визначено такі принципи діяльності добровольців:

1. Визнання права на закріплення за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їхньої расової приналежності, віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального становища;

2. Поважання гідності і культури всіх людей;

3. Надання допомоги, безкоштовних послуг особисто або організовано в дусі партнерства і братерства;

4. Визнання рівної важливості особистих і колективних потреб, сприяння їх колективному забезпеченню;

5. Перетворення волонтерства на елемент набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи при цьому ініціативу і творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем [19, c. 11].

Значущість волонтерства зростає, доказ цього демонструє той факт, що Генеральна Асамблея ООН, приймаючи до уваги рекомендації Економічної і Соціальної Ради, передані в резолюції № 1997/44 від 22 липня 1997 р., на 52 сесії проголосила 2001 р. Міжнародним роком волонтерів (МРВ), саме тому в межах нього було розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху (Розпорядження президента України від 22.03.2001 р. № 67/2001;рп «Про організацію проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів») [61, C. 11−12].

Зокрема, було створено Координаційну раду з підготовки і проведення в Україні Міжнародного року волонтерів, а з метою координації та активізації волонтерського руху в Україні загалом було передбачено:

1. сприяти розвитку в Україні волонтерського руху, поліпшити надання допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, іншим соціально незахищеним громадянам;

2. надавати Всеукраїнській школі волонтерів центрів соціальних служб для молоді, осередкам Всеукраїнського громадського центру «Волонтер», іншим об'єднанням громадян допомогу в роботі, спрямованій на підтримку соціально незахищених верств населення;

3. узагальнити кращий вітчизняний досвід роботи волонтерів і вжити заходів до його поширення [61, c. 13] .

Саме тому, можна стверджувати, що волонтерство на сьогоднішній день має доволі непохитне законодавче підгрунтя.

Отже, підсумовуючи усе вище сказане, ми можемо зробити висновок, що основною галуззю діяльності добровольців є соціальна, тобто та важлива сфера діяльності, у якій участь держави визнається недостатньо ефективною. У розвинутих зарубіжних країнах участь населення у волонтерській діяльності давно стала невід'ємною частиною соціальної практики.

Волонтерський рух серед молоді в Україні набув масового характеру у різних сферах суспільного життя, зокрема, в сфері соціального захисту населення, в області освіти, охорони здоров’я тощо. Серйозним поштовхом у розвитку волонтерства став рік, коли Україна долучилася до святкування міжнародного року волонтерів, який був ухвалений ООН. Відтоді про волонтерство заговорила і влада, і ЗМІ, і громадські організації. На урядовому рівні було прийнято розпорядження розвивати волонтерський рух в Україні і всіляко підтримувати його.

Зараз волонтерство є потужним соціальним рухом, який спроможний прийняти на себе частину повноважень державних чи громадських соціальних установ.

волонтер реабілітаційний навчальний центр

Розділ 2. Специфіка роботи волонтерів в умовах навчально-реабілітаційного центру

2.1 Шляхи залучення добровільних помічників до соціальної діяльності