Структура і зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, охарактеризований загальний стан її дослідженості у науковій літературі. Визначені мета і завдання дослідження, об'єкт, предмет, хронологічні і територіальні межі, наукову новизну та практичне значення розробки теми, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру і обсяг.

У розділі I «Стан наукової розробки теми. Характеристика джерел», який складається з двох підрозділів, аналізуються наукові праці з історії теми та джерельна база дослідження.

У підрозділі 1.1 «Історіографія теми дослідження» дається аналіз стану наукової розробки проблеми. Здійснюючи його, авторка класифікувала наукові праці за проблемно-історичним принципом і розподілила їх на три періоди, що відповідають часу написання: I період — 1919;початок 30-х років XX століття; II період — 30-і-початок 90-х років XX століття; III період — розпочинається з проголошення незалежності України у 1991 році і продовжується до наших днів.

Перший період розвитку історіографії представлено працями українських фундаторів дошкільної педагогіки. Ці праці, за відсутністю офіційних навчальних методик та рекомендацій, стали основним методико-теоретичним забезпеченням розвитку і діяльності системи дошкільного виховання. Характерною особливістю цього періоду є перевага науково-публіцистичної літератури над суто науковими дослідженнями. Це пояснюється тим, що система радянської народної освіти переживала період становлення, накопичення відповідного досвіду для його подальшого аналізу та систематизації, що було зроблено у наступні періоди. Серед цієї літератури слід відзначити праці українських педагогів А. Гендрихівської, О. Дорошенко, С. Русової, І. Соколянського, В. Чередниченка, Е. Яновської; російських — А. Зоріної, Р. Прушницької, О. Салтикової, Олени Тихеєвої та інших.

Простежити і проаналізувати місце дошкільного виховання у системі народної освіти України можна завдяки вивченню праць керівників НКО УРСР Я. Ряппо, Г. Гринька, Скрипника. У їхніх роботах міститься цінний фактичний матеріал, узагальнюється досвід діяльності органів народної освіти та громадських організацій.

Підготовка педагогічних кадрів для закладів суспільного дошкільного виховання досліджувалось у роботах В. Герценштейна, М. Зотіна, С. Семка, М. Шатунова.

У другому періоді наукова література з досліджуваної проблеми характеризується значно більшою кількістю праць радянських авторів, присвячених різним аспектам розвитку народної освіти в УРСР і дошкільного виховання зокрема. Проте їй притаманні спільні методологічні підходи, а саме — однотипний підбір матеріалу, який демонструє лише позитивну динаміку розвитку навчально-виховних процесів в УРСР. У середині 30−40-х роках були опубліковані перші за радянських часів вітчизняні системно-узагальнюючі праці Л. Красногорської, І. Чувашева, Є. Мединського. Однак новоствореному радянському дошкільному вихованню в усіх цих дослідженнях відводилось досить незначне місце і торкалося воно, насамперед, досвіду російських педагогів. Історичний аспект дошкільного виховання в Україні початку 20-х років вперше зробив спробу осмислити С. Абрамсон.

З’являються перші дослідження з історії української радянської народної освіти, зокрема, C. Чавдарова, М. Дейнеки, І. Білодіда. Завдяки ним до наукового обігу було залучено значну кількість архівних документів і статистичних матеріалів, зроблена спроба їх проаналізувати і дати оцінку розвитку системи освіти України у 20-х роках. Разом з тим, розвиток дошкільного виховання у цих роботах розглядається досить поверхово, належна увага йому не приділяється. Таке ставлення до проблеми пояснюється тим, що дослідники не ставили за мету ґрунтовне вивчення власне дошкільного виховання, вважаючи його другорядним, не дуже важливою ланкою у системі народної освіти.

Цікавими є праці, опубліковані у 60-ті роки XX століття. Серед них відзначимо роботи А. Бондар, яка здійснила аналіз основних етапів розвитку навчально-виховної системи, проаналізувала основні досягнення галузі. Але, згідно з вимогами того часу, у її дослідженнях перебільшувалась роль партійних і державних органів у справі організації освітньої системи, що не відповідало історичній дійсності. Наукові праці Г. Ясницького, С. Гутянського та М. Бистрова є фундаментальними дослідженнями з історії народної освіти України у 20-і роки. В них досліджувались проблеми становлення і розвитку мережі навчально-виховних закладів, створення їхньої матеріальної і навчально-методичної бази. Завдяки їм до наукового обігу було введено широке коло архівних документів. У дослідженні Л. Батліної аналізується процес становлення дошкільного виховання в Україні у період 1917 — 1941 років. Але основну увагу Л. Батліна приділяє діяльності партійних та державних органів по керівництву процесом дошкільного виховання. На жаль, поза увагою залишилися питання підготовки педагогічних кадрів для дошкільних закладів, фінансового, матеріально-технічного та методичного забезпечення галузі.

Після проголошення незалежності України розпочався третій період у вивченні теми. Розробка проблем історії національної освіти здійснюється у двох взаємопов'язаних напрямках. Перший — це дослідження узагальнюючого, концептуального характеру розвитку вітчизняної системи освіти. Розкриттю проблеми були присвячені наукові праці Н. Агафонової, Г. Касянова, В. Липинського, В. Майбороди. Вказані автори, спираючись на різноманітні джерела, проаналізували концепцію та модель української освіти початку XX століття, ввели до наукового обігу нові статистичні матеріали, досить ґрунтовно розглянули питання кадрового забезпечення навчальних закладів. Однак дошкільне виховання у цих працях розглядається лише у контексті розвитку системи загальної української освіти як її нижчій щабель, і йому не приділено належної уваги. Другий напрямок — дисертаційні дослідження та монографії, присвячені різноманітним аспектам розвитку освіти і дошкільного виховання на початку та у середині XX століття. Їх автори — педагоги В. Виноградова-Бондаренко, Т. Пантюк, С. Попиченко, Г. Улюкаєва. Вони розглядають проблему з педагогічно-методичної точки зору. Важливою проблемою, що знайшла висвітлення у наукових працях 90-х років, стало вивчення процесу українізації і національної політики держави у галузі освіти. Так, у роботах Я. Верменича, А. Черкаського, Б. Чирка, В. Даниленка висвітлена діяльність органів народної освіти у створенні і розвитку мережі українських навчально-виховних закладів, по впровадженню української мови у навчальних закладах.

Проголошення незалежності Української держави відкрило доступ до заборонених протягом радянського періоду надбань українських істориків, громадських діячів в еміграції, розпочалось перекладання та публікація їх наукових праць. Хоч і стисло, процес розвитку дошкільного виховання в УРСР розглядався канадським істориком С. Сірополко у фундаментальному дослідженні, присвяченому історії радянської освіти. І. Коляска проаналізував розвиток системи освіти радянської України протягом 20-х-60-х років. Основну увагу він приділяє 60-м рокам, проводячи цікаві історичні паралелі з 20-ми роками. Але дошкільне виховання в освітній системі радянської України він вивчав дотично, наводячи лише статистичні дані про кількість дошкільних закладів у різні роки без відповідного наукового аналізу.

У працях третього періоду історіографії характерною рисою є спроби вийти за межі ідеологічної упередженості та об'єктивно вивчати і досліджувати процеси становлення і розвитку народної освіти, зокрема і суспільного дошкільного виховання. Характерною ознакою досліджень цього часу стало намагання науковців висвітлювати не тільки досягнення, але й прорахунки, помилки та недоліки в діяльності державних і партійних органів у галузі дошкільного виховання. На жаль, у названих працях не досліджувались проблеми розвитку системи дошкільного виховання у 20-і-на початку 30-х років у різних регіонах України.

Підрозділ 1.2 «Характеристика джерел» дисертації присвячений аналізу опублікованих і неопублікованих матеріалів; аналізу методологічних основ дошкільного виховання, які містяться у творах державних діячів СРСР та УРСР, мемуарній літературі фундаторів дошкільництва, статистичних відомостях, публікаціях у періодичній пресі 20-х-початку 30-х років. За функціональним призначенням та місцем зберігання джерела, використані в дисертації, можна поділити на такі види:

Законодавчі акти та інші політико-державні документи УРСР. Їх зміст відображає офіційну позицію комуністичної партії та радянської держави стосовно місця і ролі дошкільного виховання в освітній системі 1919;1933 років. Закони, інші нормативно-правові документи — постанови, інструкції, розпорядження, рекомендації стосовно дошкільного виховання — регулярно публікувались у «Збірнику декретів, постанов, наказів та розпоряджень по Народному комісаріату освіти УРСР» і у «Бюлетені Народного Комісаріату освіти УРСР», які почали видаватись з 1919 року. Перша узагальнююча збірка законів та інших нормативно-правових документів про народну освіту вийшла друком у 1927 році У 1931 році були опубліковані «Закони та розпорядження в справі народної освіти УРСР». Процес їх систематизації та кодифікації в Україні тривав до 1933 року, доки не відбулася уніфікація системи народної освіти на території усіх союзних республік, що входили до складу СРСР.

Статистичні матеріали, які дозволяють простежити динаміку розширення чи скорочення мережі дошкільних закладів, рівень фінансування, кількісний, соціальний, становий склад дітей та їхніх батьків, педагогічного і технічного персоналу. Засноване у 1921 році Центральне статистичне управління УРСР видавало в 1922;1932 роках у 17 серіях статистичний збірник «Статистика України». Окремі його серії присвячувались народній освіті. Усього вийшло понад 200 випусків збірника, які містять досить повну інформацію про розвиток цієї сфери України у 20-і-30-і роки. Починаючи з 1925 року, статистичні матеріали про діяльність освітніх закладів публікувались у щорічних збірках Центрального статистичного управління у серії «Статистика народної освіти».

Матеріали періодичної преси посіли значне місце у джерельній базі дисертації. Більшість матеріалів з дошкільного виховання публікувалась у таких педагогічних виданнях, як журнали «Пролетарська освіта», «Український вісник рефлексології та експериментальної педагогіки», «За Радянську освіту», «Шлях освіти», «За комуністичне виховання», «За комуністичне виховання дошкільників», «Дошкільне виховання», «Радянська школа». Серед місцевих ЗМІ на особливу увагу заслуговують газети «Вечірній Харків», «Вечірній Київ» «Червоний степ» та «Вечерние известия» (Одеса).

Документи державних архівів. У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ України, м. Київ) зберігаються документи, які безпосередньо стосуються діяльності закладів дошкільного виховання у всіх губерніях (округах, областях) (Ф.166). Особливе значення представляють протоколи засідань Президії та Секретаріату ВУЦВК, присвячені проблемам народної освіти і дошкільного виховання, зокрема розпорядження НКО УРСР та РСФРР, завдяки яким можна всебічно дослідити процес формування та розвитку галузі.

У Державному архіві Харківської області (ДАХО) були виявлені і вивчені матеріали фондів: Харківського губернського відділу народної освіти (Ф.Р. 820), Харківської губернської інспектури народної освіти (Ф.Р. 845), Харківського губернського виконавчого комітету рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів (Ф.Р. 203), Харківського районного комітету профспілок (Ф.Р. 1010), Харківського губернського відділу охорони здоров’я (Ф.Р. 821), Харківської губернської інспектури охорони здоров’я (Ф.Р. 855), Харківського районного відділу народної освіти (Ф.Р. 103), Ради захисту дітей Харківського губернського виконавчого комітету (Ф.Р. 196), Харківського губернського відділу соціального забезпечення (Ф.Р. 187), Барвенківського районного виконавчого комітету робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (Ф.Р.1502), Ізюмського повітового відділу народної освіти (Ф.Р. 1635), Валківських трирічних педагогічних курсів соціального виховання (Ф.Р. 925). Цінність зібраного матеріалу полягає у тому, що він надав змогу отримати різноманітну інформацію про стан дошкільного виховання на той час у столичному і найбільш розвинутому регіоні.

У Державному архіві Полтавської області (ДАПО) були вивчені і використані матеріали наступних фондів: Полтавського губернського виконавчого комітету (Ф.Р. 387), Полтавського окружного виконавчого комітету (Ф.Р. 2068), Полтавського губернського відділу народної освіти (Ф.Р. 363), Пирятинського повітового відділу народної освіти (Ф.Р. 3463), Лохвицького повітового відділу народної освіти (Ф.Р. 3154).

У Державному архіві Одеської області (ДАОО) були опрацьовані матеріали фондів: Одеського губернського відділу освіти (Ф.Р. 150), Одеського повітового відділу народної освіти (Ф.Р. 227), Одеського округового відділу народної освіти (Ф.Р. 134), Одеської губернської інспектури здоров’я (Ф.Р. 109), Одеського повітового відділу охорони здоров’я (Ф.Р. 1046), Одеського округового відділу охорони здоров’я (Ф.Р. 112).

У Державному архіві Донецької області (ДАДО) були вивчені матеріали фондів: Юзівського повітового відділу народної освіти (Ф.Р. 526), Юзівського округового відділу народної освіти (Ф.Р. 349), Маріупольського округового відділу народної освіти (Ф.Р. 1538), Єврейської секції Маріупольського округового відділу народної освіти (Ф.Р. 2592), Артемівського округового відділу народної освіти (Ф.Р. 1512).

Мемуарна література, використана авторкою, передає атмосферу епохи, віддзеркалює суспільні погляди, що були панівними на момент її написання. Серед цього типу джерел слід відзначити працю С. Русової «Мої спомини». У 1967 році, до річниці Жовтневої революції, часопис «Дошкільне виховання» опублікував цілу низку спогадів українських педагогів-організаторів дошкільної справи початку 20-х років.

Таким чином, комплекс вивчених джерел дав можливість отримати достатню інформативну базу, використання якої дозволило виконати поставлені завдання дисертаційного дослідження.

Розділ II «Дошкільне виховання в освітній системі УРСР у 1919 — 1933 роках» містить 4 підрозділи, у яких досліджується місце дошкільного виховання в освітній системі, типи існуючих дошкільних закладів, проблеми його фінансування, контингент вихованців.

У підрозділі 2.1. «Становлення дошкільного виховання в освітній системі» доведено, що інтенсивне створення державних і громадсько-суспільних закладів дошкільного виховання на початку 20-х років в УРСР було обумовлене такими чинниками: економічною катастрофою внаслідок першої світової й громадянської воєн, яка змусила державні органи взяти на себе відповідальність і обв’язки по збереженню життя знедолених дітей; суспільне дошкільне виховання відповідало основним положенням комуністично-радянської концепції освіти, тобто повній заміні усіх виховних закладів дитячим будинком; жінки активно залучалися до сфери суспільного виробництва і сім'я поступово втрачала можливість повністю виховувати дітей; відбувалась руйнація старої дореволюційної педагогіки, яка розглядала дошкільне виховання лише як вимушений захід для працюючих батьків та дітей-сиріт, надаючи перевагу родинному вихованню дитини на ранньому етапі життя.

Зібрані у дисертації матеріали свідчать, що уряд радянської України у досить складній політичній та соціально-економічній ситуації вважав за необхідне інтенсивно розвивати систему дошкільного виховання як основну можливість збереження життя дітей, які залишилися без батьків. Поруч з тим, не останнє місце посідала можливість впроваджувати комуністичну ідеологію у виховання підростаючого покоління.

Система дошкільного виховання 20-хпочатку 30-х років, як про це свідчить аналіз зібраних матеріалів, поділяється на два етапи. Перший (1919;1923 роки) — характеризувався бурхливою диференціацією мережі, стихійністю її розгортання, соціальною спрямованістю. Про це свідчить зміст постанов НКО УРСР від 8 червня 1920 року «Про денні дитячі будинки», від 10 червня 1920 року «Про організацію відкритих дитячих будинків», від 1 липня 1920 року «Про соціальне виховання дітей». У них містились нові концептуальні положення щодо поступової заміни загальноосвітньої школи дитячим будинком, у якому повинні були виховуватись усі діти віком до 15 років. Протягом цього етапу дитячі садки існували як окремі освітньо-виховні заклади, хоча у цей час і не відбувалося їхнього широкого розповсюдження.

На другому етапі (1924;1933 роки) у суспільстві відбувалися процеси, які сприяли якісним та кількісним змінам у системі соціального виховання. У 1924 році НКО УРСР затвердив Тимчасовий статут дитячого садка. У 1928 — був затверджений постійно діючий статут. На XI Всеукраїнському з'їзді Рад у травні 1929 року в резолюції «Про стан і перспективи культурного будівництва» підкреслювалось, що розгортання мережі дошкільних закладів є невідкладним завданням на найближчі роки. Передбачалось довести мережу постійних та сезонних дошкільних закладів в УРСР до трьох тисяч у промислово-індустріальних регіонах. З проведенням колективізації сільського господарства проблема розширення мережі дошкільних закладів гостро постала і на селі.

У підрозділі 2.2. «Типи дошкільних закладів» вперше у вітчизняній історіографії подається класифікація усіх існуючих протягом 1919;1933 років в УРСР дошкільних закладів. Ними були ясла і садки для дітей виключно дошкільного віку; захистки, осередки, майдани (переважно сезонні), у яких спільно перебували діти віком від одного до десяти років; денні дитячі будинки, колонії, дитячі містечка для дітей віком від чотирьох до шістнадцяти років, переважно безпритульних. У двох останніх кількість дітей дошкільного віку була обмеженою; дитячі будинки створювались виключно для сиріт та хворих дітей від народження до шістнадцяти років. У дисертації подана характеристика та динаміка розвитку кожного із вищеназваних типів дошкільних закладів.

У підрозділі 2.3. «Фінансування дошкільної системи виховання» аналізується стан фінансування та матеріально-технічного забезпечення закладів суспільного дошкільного виховання у 1919 — 1933 роках. Розвиток дитячих закладів у досліджуваний період пройшов три етапи: у 1919 — 1922 роках фінансування дошкільних закладів здійснювалось централізовано шляхом щомісячного виділення асигнувань у першу чергу з республіканського бюджету, через органи Наркоматів соціального забезпечення та освіти, промислових підприємств. У цей період переважна більшість дошкільних закладів була безплатною для батьків; у 1923 — 1927 роках фінансування дошкільних закладів було, в основному, переведене з республіканського на місцеві бюджети. Від центральних органів управління надходило не більше 20% коштів на їх утримання. У 1928 — 1933 роках мережа дошкільних закладів зростала завдяки збільшенню фінансування та активному залученню коштів державного бюджету, коштів місцевих рад, профспілкових організацій установ і підприємств, а також батьківської платні. У цей період відбулося остаточне закріплення у бюджетному законодавстві джерел утримання дошкільної системи виховання.

У підрозділі 2.4 «Контингент вихованців» досліджуються проблеми соціального, родинного, національного стану, культурно-освітнього рівня вихованців дошкільних закладів УРСР у 1919;1933 роках. У дисертації показано, що у переважній більшості дошкільних закладів контингент вихованців представляв категорію, яка походила із соціально незахищених верств населення: робітників заводів і фабрик, червоноармійців, службовців, незаможного селянства, жінок, які втратили чоловіків. Їхнє матеріальне забезпечення і культурно-освітній рівень були досить низькими.

У розділі III «Кадровий потенціал та методичне забезпечення системи дошкільного виховання в УРСР у 1919;1933 роках», що складається з трьох підрозділів, досліджуються проблеми, пов’язані з підготовкою працівників для закладів суспільного дошкільного виховання, розглядаються зміни у методичному наповненні процесу виховання та мовна політика у дошкільних закладах.

Підрозділ 3.1. «Вирішення кадрового питання» присвячений вивченню та аналізу підготовки вихователів для дошкільних закладів в Україні у 20-х — на початку 30-х років. Аналіз зібраного в дисертації матеріалу свідчить, що велика потреба у вихователях, примусила НКО УРСР за короткий час, починаючи з 1919 року, відкрити у губернських центрах спеціальні короткотермінові курси. Навчались на них переважно дівчата з досить низьким культурно-освітнім рівнем. Саме вони і становили основну категорію вихователів у дошкільних закладах.

У педагогічних технікумах України напрямок з дошкільного виховання у 1919;1933 роках посідав незначне місце серед загальної кількості підготовлених фахівців освіти. Окремих відділень з дошкільного виховання в них не існувало. Після закінчення технікуму випускники переважно обіймали посади керівників дошкільних закладів. Вищі навчальні заклади готували, в основному, педагогів-організаторів та інструкторів для системи дошкільного виховання. Їхні випускники отримували призначення на роботу до губернських та повітових, пізніше округових, відділів народної освіти, а не у дошкільні заклади. До того ж, число працівників дошкільної галузі з вищою освітою було настільки незначним, що не могло суттєво вплинути на якість виховання дітей віком до семи років.

У підрозділі 3.2. «Методичне наповнення навчально-виховного процесу» дається характеристика методичного наповнення процесу дошкільного виховання. В дисертації аналіз процесу методичного забезпечення галузі поділений на три етапи: 1919;1922 роки — панування методики «вільного виховання» на основі педагогічної спадщини Ф. Фребеля, М. Монтесорі, С. Русової; 1923;1927 роки — паралельне існування дошкільних закладів, які працювали за методиками «вільного», колективного (О. Дорошенко) й біогенетичного виховання (І. Соколянський, О. Залужний); 1928;1933 роки — розробка і закріплення методів виховання дітей на засадах марксизму-ленінізму.

Підрозділ 3.3 «Мовна політика у дошкільних закладах» присвячено вивченню мовної політики у дошкільних закладах УРСР протягом 1919 — 1933 років. На нашу думку, ця проблема була однією з найскладніших в системі дошкільного виховання. У 20-х-на початку 30-х років в УРСР працювали дошкільні заклади з російською, українською, єврейською, польською, німецькою, вірменською, татарською, молдавською та іншими мовами спілкування й виховання. Треба відзначити, що у 1919 — 1933 роках в Україні не існувало жодного закладу, який би відвідували діти лише однієї національності. Російські та українські дошкільні заклади водночас відвідували діти трьох-семи національностей, національні - двох-чотирьох. Зібрані в дисертації матеріали свідчать про досить складні міжнаціональні відносини у дошкільних закладах між дітьми, дітьми і вихователями, вихователями і батьками.

У висновках дисертаційного дослідження зазначається, що 1919;1933 роки в Україні були заповнені бурхливими суспільно-політичними подіями, пов’язаними з формуванням нової моделі економічних і суспільно-політичних відносин, зокрема, відбувалося докорінне реформування і створення нової системи народної освіти. Були випробувані на життєздатність різноманітні форми організації життя дітей у колективі дошкільного віку.

Проведене дослідження переконливо свідчить про те, що система суспільного дошкільного виховання в УРСР у 1919;1933 роках пройшла у своєму розвитку три основні етапи (1919;1922, 1923;1927, 1928;1933 роки), що відповідає, загалом, основним етапам суспільно-політичного та економічного розвитку радянської України у складі СРСР.

У 1919;1922 роках суспільне дошкільне виховання було покладено на плечі держави. Це було обумовлено економічною, соціальною та демографічною катастрофами внаслідок першої світової й громадянської війн, які примусили радянську державу взяти на себе відповідальність за збереження життя понад мільйона знедолених дітей. У цей час пріоритетним напрямком у розвитку української радянської народної освіти стало створення дитячих будинків, у яких водночас перебували діти різних вікових категорій від трьох до 15 років. Разом з тим, хоч і у невеликій кількості, збереглися і деякі інші типи дошкільних закладів (ясла, садки, притулки, осередки, майданчики), які існували в Україні з початку XX століття.

Позитивним у запровадженні масового суспільного догляду за дітьми у республіці було те, що малозабезпечені верстви населення мали можливість вберегти своїх дітей у закладах дошкільного виховання від голодної смерті. Послідовно і вчасно вживались ефективні профілактичні заходи по запобіганню інфекційних захворювань. Створювались сприятливі умови для розумового та фізичного розвитку дитини.

У 1923;1927 роках активно почала формуватись радянська система народної освіти, побудована на засадах загального обов’язкового навчання. В галузі дошкільного виховання зусилля радянського уряду спрямовувались на концентрацію усіх закладів у відомствах, підпорядкованих наркоматам народної освіти і охорони здоров’я. Цей процес супроводжувався значним зростанням бюрократичного, адміністративного нагляду й контролю за діяльністю дошкільних закладів. Обмежувався вплив на систему громадських організацій і громадян-благодійників. Відбулися докорінні зміни і у фінансуванні системи дошкільного виховання: лише 20% коштів надходило з республіканських комісаріатів освіти, соціального забезпечення та охорони здоров’я, іншими джерелами ставали місцеві бюджети, але цих коштів було недостатньо.

У 20-і роки в УРСР центральні та місцеві органи влади здійснювали досить активні заходи по розвитку системи дошкільного виховання, організовуючи діяльність різних типів відповідних закладів: ясел, садків, майданів, притулків, осередків, клубів та ін. Ліквідація безпритульності призводить до відчутного зменшення кількості дитячих будинків.

У 1919;1922 роки методика виховання у дошкільних закладах базувалась на загальноєвропейській педагогічній традиції і передбачала виховання у дитини творчих здібностей з урахуванням особистих вподобань. У цей період методика виховання у дошкільних закладах ще не залежала у повному обсязі від політичного курсу партійно-державного керівництва УРСР. У 1923;1933 роках у методиці дошкільного виховання відбулися фундаментальні зміни: перехід від індивідуальної роботи з окремою дитиною до переорієнтації на дитячий колектив, як складову частину радянської системи виховання.

У досліджуваний період роль сім'ї у вихованні дитини була свідомо занижена. Батьки або особи, які їх замінювали, не несли прямої відповідальності перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання власних дітей. Цю місію виконувала сама система суспільного дошкільного виховання, яка звітувала перед державою за результати виховного процесу.