Інфляційні процеси та закономірності їх протікання в Україні

Вступ.

інфляція оподаткування соціальний економічний.

Інфляція є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу негативно впливаючи на всі сторони життя суспільства. Вона знецінює результати праці, знищує заощадження юридичних і фізичних осіб, перешкоджає довгостроковим інвестиціям і економічному зростанню. Висока інфляція руйнує грошову систему, провокує втечу національного капіталу за межі країни, підриває можливості фінансування державного бюджету. Інфляція є найефективнішим засобом перерозподілу національного багатства — від бідніших шарів суспільства до багатших. Цінова нестабільність економічно і психологічно вимотує більшість людей, створює величезну соціальну напруженість в суспільстві підсилюючи тим самим його соціальне розшарування.

За період незалежності України вітчизняна практика накопичила значний досвід управління інфляційним процесом. Були сформовані основні засади антиінфляційної політики в перехідній економіці та апробовані певні методологічні підходи до прогнозування та регулювання інфляції. За цей період вдалося подолати гіперінфляцію і забезпечити перехід на помірні темпи інфляції.

До невирішених питань, які безпосередньо стосуються обраної теми моєї роботи є визначення ролі грошової емісії в інфляційному процесі, знаходження шляхів узгодження між методами регулювання інфляції та підвищення рівня керованості інфляцією тощо. Усе це зумовило вибір теми курсової роботи, визначило її мету та основні завдання.

Україна переживає період високих темпів розвитку інфляційних процесів, що вимагає детальнішого їх вивчення, однією із складових дослідження якого є визначення основних зовнішніх та внутрішніх факторів розвитку.

Актуальність цієї курсової роботи полягає в тому, що головним завданням економістів усього світу вже протягом багатьох років є швидке подолання темпів інфляції. Для України, як молодої країни з економікою, що розвивається, з моменту отримання нею незалежності, питання інфляції виступає особливо гостро. Тому багато економістів України вже протягом 12 років шукають методи її подолання.

Об'єктом курсової роботи обрано інфляційні процеси та закономірності їх протікання в Україні.

Предметом роботи є інфляція в Україні в системі економічних відносин та шляхи її стримування.

Мета роботи — на основі теоретичного матеріалу з’ясувати сутність інфляції та показників що її визначають; вивчити основні види і форми інфляції, оцінити її вплив на соціально-економічний розвиток країни, проаналізувати існуючий стан інфляційних процесів в сучасній Україні та розглянути шляхи подолання інфляції в Україні.

Реалізація поставленої мети обумовила такі завдання:

— визначити основні теоретичні засади інфляції;

— на основі положень і висновків сучасної економічної теорії, наукових розробок вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем інфляції, визначення характеру її формування та негативного впливу на економіку країни;

— проаналізувати особливості інфляційних процесів в Україні у період розвитку економічних відносин;

— визначити методи і заходи проведення антиінфляційнї політики в Україні;

— запропонувати конкретні способи та шляхи подолання інфляції.

інфляція економічний подолання Суть iнфляцii та причини її виникнення.

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Пiд iнфляцiєю, як правило, розумiють будь — яке знецiнення грошовоi одиницi, тобто систематичне зростання цiн незалежно вiд того, якими причинами цей процес викликається [1;с.98].

Інфляція (від лат. inflatio — роздування) як економічний термін не має єдиного загальноприйнятого визначення.

Також інфляцію визначають як надмірне зростання пропозиції грошей через порушення прав власності.

Розмір множини товарів, ціни на які зростають, та довжина процесу зростання цін є важливими характеристиками поняття інфляції. Наприклад, слід вирізняти відносне зростання цін, за якого ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше, ніж інші, або ж останні можуть залишатися постійними. Відповідно, зростання цін в одному періоді та відсутність або ж надто слабке зростання в наступних не є інфляцією [11;с.67].

Iнфляцiя виникає в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувасться пiдвищення рiвня цiн.

Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов’язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору.

Тому інфляція є складним економічним явищем і як таке не має однозначного тлумачення серед економістів.

Щодо причин інфляції існує кілька теорій. Одна з найпоширеніших — теорія інфляції, засновником якої був Дж. Кейнс. Ця теорія інфляції є складовою його загальної економічної теорії, що, як відомо, базується на вивченні проблем попиту. У цьому сенсі Дж. Кейнс пов’язував інфляцію, перш за все, зі зростанням попиту і його переважанням над пропозицією. Саме це він уважав головною причиною інфляції. Такий підхід до пояснення цього явища отримав назву «теорія інфляції попиту».

Дещо інше тлумачення причин інфляції у тих економістів, які пов’язують це явище з витратами. Це так звана теорія інфляції витрат. Її суть у тому, що витрати виробництва суттєво зростають, передусім через позицію профспілок, які змушують роботодавців підвищувати заробітну плату за відсутності зміни або за меншої динаміки зростання попиту. Це, у свою чергу, змушує роботодавців підвищувати ціни. Така низка причин, на думку прихильників цієї теорії, і викликає інфляцію.

Дещо особлива позиція у монетаристів. М. Фрідмен вважає інфляцію суто грошовим феноменом, а її основну причину пов’язує з відносно надмірною масою грошей порівняно з валовим внутрішнім продуктом [6;с.117].

У сучасних умовах серед економістів досить поширеним є комплексний підхід до аналізу інфляції як явища. Його суть полягає в тому, що інфляція — це наслідок дії цілої низки причин, які лежать як у сфері грошового обігу, так і у сфері самого виробництва.

Зрозуміло, що чинники інфляції не діють окремо, вони неоднорідні і різні за своєю спрямованістю. Проте незважаючи на їх велике різномаїття, у цілому їх можна певним чином класифікувати.

До найбільш істотних причин інфляції належать:

Рис. 1 Причини інфляції. Складено за матеріалами: [1;с.115].

—емісія грошей, що викликає диспропорцію між реальною потребою народного господарства в грошах і реальною грошовою масою.

—прискорення обороту грошей, що може бути викликано різними обставинами. До них належить, наприклад, широке впровадження системи безготівкових розрахунків, застосування нової техніки у процесах, пов’язаних з організацією грошового обігу.

—значне скорочення товарообігу, обумовлене, наприклад, скороченням виробництва через кризовий стан економіки, неврожай або якесь стихійне лихо.

—кредитна експансія, що стає причиною збільшення безготівкового грошового обігу, тобто емісії кредитних грошей. Вона може бути викликана депозитно-чековою емісією, здійснюваною комерційними банками.

Але оскільки така емісія завжди обмежена можливостями банку, то ця причина якщо й буває, то має скоріше допоміжний характер. Головна ж причина, як правило, емісія, яка є наслідком певної політики центрального банку.

—значне збільшення попиту (інфляція попиту), яке може бути викликане, наприклад, різким збільшенням заробітної плати, що не супроводжується таким самим або більшим за динамікою зростанням продуктивності суспільної праці. До такого ж наслідку може призвести також збільшення попиту, викликане мілітаризацією економіки, що знаходить своє вираження у зростанні військових замовлень держави.

—кризові явища у виробництві базових матеріальних ресурсів [1;с.112−115].

Перелічені причини інфляції діють не ізольовано, а часто переплітаються, доповнюючи одна одну і надаючи інфляції характер затяжного і часто дуже глибокого за своїми наслідками процесу.

На виникнення інфляції і особливо на її розвиток впливають також інші численні чинники. Їх можна класифікувати на внутрішні й зовнішні.

Рис. 2 Внутрішні і зовнішні причини інфляції. Складен за матеріалами:[1;с.116].

Так, до внутрішніх чинників, що сприяють розвитку інфляційних процесів, належать високий рівень монополізації економіки. За наявності великих монополістичних об'єднань, тобто при зосередженні виробництва того чи іншого товару на одному або кількох великих підприємствах, які зосереджують переважну частину виготовлення чи збуту товарів, у них з’являється реальна можливість штучно підвищувати ціни. До цієї групи чинників можна зарахувати і значні обсяги розміщення державних цінних паперів. Їх покупці — переважно комерційні банки. Дуже часто вони реагують на це випуском кредитних грошей під забезпечення їх державними цінними паперами. Тим самим вони можуть суттєво збільшувати обсяг цих платіжних засобів у загальній грошовій масі [11;с.86].

До зовнішніх чинників належать, наприклад, імпорт інфляції з однієї країни в іншу. Високий ступінь інтеграції економіки багатьох країн, а це особливо характерно для країн, що входять у регіональні економічні блоки (Європейський союз, СНД та ін.), складає основу, на котрій інфляційний процес з однієї країни швидко переходить в іншу. Як правило, імпорт інфляції здійснюється через ціни імпортованих товарів, хоча при цьому можливі й інші способи її імпорту [11;с.87].

Проректор Львівського інституту банківської справи УБС НБУ, Слав’юк Р.В. назавав кілька головних причин для зростання інфляції в Україні у 2011 році.

Насамперед, як свідчать дані Держкомстату, протягом 2006;2007 років в Україні чітко простежувалося зростання цін виробників. Таке зростання з певним часовим лагом нині виявляється на споживчих цінах. На кінець 2007 року ріст виробників становив майже 15%. По суті, це дає «вхідні» відсотки інфляції на споживчому ринку в поточному році.

Другою причиною і, на думку професора, найвагомішою, є «інфляція росту». Не секрет, що в Україні відбувається економічне зростання. У таких умовах значно зростає попит на метал, енергоресурси, землю, врешті, і на гроші. Зростання цін на «ресурси зростання» є часто не у відсотках, а кількаразовим.

Третя причина — зростання доходів населення у 2007 році і поступове пожвавлення споживчого попиту.

Четвертою причиною стало значне пожвавлення споживчого кредитування у попередні роки, яке привело до «розігрівання» платоспроможного попиту. По суті, банки підштовхнули споживчі настрої населення.

П’ятою причиною є зростання надходжень від «гастарбайтерів» з-за кордону, незважаючи на всі труднощі з міграцією робочої сили.

Черговою причиною називає Ростислав Слав’юк деяке сповільнення операцій на вторинному ринку житла. В Україні зростає кількість низьколіквідного житла. При цьому до цієї категорії потрапляє житло, яке ще три роки тому було високоліквідним. Такі процеси призводять до зростання заощаджень у потенційних покупців житла. Ці кошти «тиснуть» на інші ринки. Зрештою, ніхто не говорить про запаси овочів, фруктів. А вони, на жаль, суттєво менші, ніж торік.

Відтак наступною причиною є імпорт і відповідні на ці товари ціни. За словами проректора, боротьба з контрабандою теж додала свій відсоток інфляції. Зменшення контрабандних постачань в Україну як не парадоксально, але завжди дає приріст інфляції на кілька відсотків. На жаль, не зменшується, а зростає вплив тіньової економіки. На його думку, наступним кроком уряду мають стати масові інвестиційні програми [9;с.12].

Характеристика форм та видів інфляції.

У літературі зустрічаються десятки різних формулювань видів та типів інфляції. При цьому різні автори не завжди дотримуються певних критеріїв для визначення того чи іншого виду. Тому поряд можуть вживатися такі поняття інфляції, як інфляція цін, імпортована інфляція, інфляція попиту, інфляція податкова, інфляція витрат тощо (Додаток А).

Існують такі види інфляції:

І. За формами виявлення розрізняють:

подавлену (приховану) інфляцію — коли знецінення грошей відбувається без відкритого росту цін. Ціни утримуються на фіксованому рівні за допомогою адміністративних заходів. Така інфляція є незмінною супутницею планової економіки. Основною формою вияву такої інфляції є загострення дефіциту, коли купівельна спроможність грошей падає у зв’язку з неможливістю придбати потрібні товари. Іншою формою подавленої інфляції є приховане підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, «вимиванні» товарів дешевого асотрименту, продажі старих товарів під новою маркировкою і відповідно за більш високими цінами. Прихована інфляція також проявляється в наявності незадовільненого попиту, представленого вимушеними заощадженнями, що утворилися через те, що покупці не можуть знайти необхідні товари. Офіційно регульовані ціни прориваються на «чорному» ринку. Динаміка цих цін і є відносним вираженням прихованої інфляції. Тому приховану інфляцію часто називають адміністративною.

відкриту — інфляцію, що виявляється безпосередньо в рості цін [6;c.223].

ІІ. За темпами інфляції розрізняють:

повзучу — темпи якої не перевищують 10% на рік галопуючу — темпи росту цін досягають 10−100% на рік гіперінфляцію — річні темпи приросту цін перевищують 100% (в рамках гіперінфляції виділяють більш вузьке поняття супергіперінфляції, при якій темпи росту цін досягають 50 та більше % на місяць). Аналiз виявляс декiлька харакерних рис гiперiнфляцii. По-перше, реальний попит на грошi, вимiрюваний як вiдношення запасу грошей до рiвня цiн, падас дуже рiзко. По-друге, вiдноснi цiни стають дуже нестабiльними. За нормальних умов зарплата робiтника майже не змiнюється (менш нiж на 1% в мiсяць). В умовах гiперiнфляцii реальна заробiтна плата може знижуватись в середньому на третину протягом одного мiсяця. Дуже вiдчутним є вплив гiперiнфляцii на розподiл багатства. Знецiнення грошей руйнує заощадження населення, пiдриваючи економiчну свободу суспiльства. Цi iнтенсивнi коливання у вiдносних цiнах i реальнiй зарплатi, збiднення населення iлюструють головну втрату вiд iнфляцii. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона має мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гіперінфляція вражала економіки багатьох країн. Потужної гіперінфляції зазнала, наприклад, Німеччина 1920;х рр. У 1950;70-і роки гіперінфляцію пережили багато країн Латинської Америки, у 80-і рр. — Югославія та Ізраїль, на початку 90-х рр. — Росія, Україна та інші країни, які виникли в результаті розпаду СРСР [2;c.66].

ІІІ. За факторними формами інфляції теорія грошей розрізняє багато її видів, серед яких ключове місце належить інфляції попиту й iнфляцiї витрат [11;c.120].

У першому випадку iнфляцiю викликає надлишок грошей, доходiв й попиту. Iнфляцiя попиту спостерiгасться, коли сукупний попит зростас швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит. Покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.

На першому вiдрiзку сукупнi витрати недостатнi i обсяг валового нацiонального продукту (сукупноi пропозицii) значно вiдстас вiд свого потенцiйного рiвня за умови повноi зайнятостi. У разi збiльшення сукупного попиту рiвень цiн не змiниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде вiдсутня. Це пояснюсться тим, що iснус велика кiлькiсть незалучених у виробництво трудових i матерiальних ресурсiв, якi ще можна залучити за iснуючих на них цiн.

Поступово зростання попиту пiдштовхус розвиток сукупноi пропозицii до другого вiдрiзку. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому iх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починасться зростання цiн, тобто iнфляцiя. Iнфляцiю, що виникас на другому вiдрiзку кривоi сукупноi пропозицii, називають передчасною, тому що вона починасться до появи повноi зайнятостi i повного використання виробничих потужностей у краiнi. Подальше зростання сукупного попиту пiдштовхус сукупну пропозицiю до потенцiйно можливого обсягу виробництва. На цьому вiдрiзку реальний валовий нацiональний продукт досягас свого максимуму, i тому подальше збiльшення сукупного попиту зумовлюс iнфляцiю, яку називають вже «чистою» на вiдмiну вiд передчасноi.

Слiд зазначити, що покриття дефiциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошовоi емiсii є одним з найважливiших чинникiв iнфляцii попиту, оскiльки зростання пропозицii грошей збiльшус сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищус рiвень цiн [11;c.124].

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицii, спостерiгасться в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцii, тобто середнi витрати за данного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцii в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцii, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшується сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищує рiвень цiн. Таким чином, витрати, а не попит збiльшують цiни. Зростання собiвартостi, що призводить до iнфляцii витрат, може бути викликано рiзними причинами, наприклад, недостачею або подорожчанням сировини, матерiалiв, палива, працi. Одним iз джерел iнфляцii витрат є рiзкi порушення («шоки») пропозицii. Пiд рiзким порушенням («шоком») пропозицii розумiсться подiя, зовнiшня по вiдношенню до функцiонування вiтчизняноi економiчноi системи (наприклад, пiдвищення цiн на iмпорт або несприятливi погоднi умови), що збiльшує очiкуваний фiрмами середнiй рiвень цiн на фактори виробництва [13;c.45].

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжусться його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжусться нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям. У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення «попит-пропозицiя» може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки. Про це свiдчить досвiд розвитку капiталiстичних краiн часiв вiльноi конкуренцii [10;c.212].

Як бачимо, iнфляцiя є дуже небезпечною для економiки, порушуючи макроекономiчну стабiльнiсть. Тому антиiнфляцiйна державна полiтика займає одне з головних мiсць серед засобiв державного регулювання економiки.

Ключовий момент сучасної iнфляцiї розвинутих економічних систем полягає в тому, що вона розвивається як iнерцiйна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто iнфляцiя має властивiсть залишатися стабiльною, поки економiчна ситуацiя не змусить її пiдвищитись або впасти.

ІV. За ступенем збалансованості зростання цін виділяють збалансовану і незбалансовану інфляцію:

при збалансованої інфляції співвідношення цін різних товарів залишається незмінним;

при незбалансованій — відбувається постійна зміна співвідношення цін між товарами, причому у різних пропорціях. З погляду очікуваності та передбачуваності інфляцію поділяють па очікувану і неочікувану.

Очікувана інфляція передбачається і прогнозується заздалегідь, неочікувана — характеризується раптовим стрибком цін.

Комбінація збалансованої та очікуваної інфляції не завдає економічних збитків, оскільки за таких умов фірми і населення знають наперед, що ціни наступного року, наприклад, зростуть удвічі. У випадку поєднання незбалансованої та неочікуваної інфляцій наслідки можуть бути катастрофічними (інфляція в Україні в 1993—1994 pp.) [1;c.89].

V. За місцем існування виділяють локальну і світову інфляцію:

у разі локальної інфляції зростання цін відбувається в межах однієї країни;

світової — охоплює групу країн або всю глобальну економіку [11;c.143].

Розвиток інфляційного процесу в Україні: основні чинники та наслідки Одним з чинників глибокої загальноекономічної кризи та гіперінфляції в Україні протягом першої половини 1990;х років була помилкова практика надання Національним банком України кредитів Міністерству фінансів України з метою фінансування дефіциту Державного бюджету на підставі відповідних норм законів про Державний бюджет України 1991;1996 рр.

Вперше на Україні заговорили про появу інфляції у 1991 році хоч коріння її розрослися ще в колишньому СРСР. Це зумовлювалося, з одного боку, повним домінуванням державного монополізму та відсутністю ринкової конкуренції, а з іншого — спотвореною структурою виробництва, надзвичайно високою часткою військово-промислового комплексу, надмірним «старінням» основних фондів, неефективним використанням капітальних вкладень, ресурсів тощо [2;c.76].

В умовах глобального державного регулювання економіки та жорсткого адміністративного контролю за рівнем цін і доходів грубо порушувався автоматично діючий зв’язок між зростанням грошової маси, платоспроможного попиту і рівня цін. Останні, як правило, «заморожувались», незважаючи на зростання попиту при надто обмеженій пропозиції, що виключало відкриту форму інфляції. Внаслідок цього нагромаджувався потужний інфляційний потенціал у вигляді товарно-грошової розбалансованості сфери обігу, тобто незадоволеного платоспроможного попиту, який постійно тиснув на товарні ціни. В таких умовах інфляція набувала прихованої (подавленої) форми і виявлялася в хронічному дефіциті товарів, підвищенні цін на «чорному» ринку та зниженні ринкового курсу національної валюти [6;c.54].

Попри це, розвиток інфляційних процесів в Україні (1991;1994рр.) мав і специфічні особливості. Вони пов’язані, насамперед, з непослідовністю економічних перетворень, допущеними прорахунками в економічній політиці, деформаціями процесу роздержавлення і приватизації, надмірністю бюджетних видатків.

Особливо швидкому зростанню інфляції (від прихованої до гіперінфляції) протягом 19 981−1993рр. сприяли, з одного боку, вкрай незадовільна структура виробництва, його низька ефективність, падіння темпів зростання, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з другого, нарощування дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та непомірному зростанні державних витрат. Якщо у 1991р. дефіцит бюджету України складав 14% ВВП, то у 1992р. він виріс до 29%. Бюджетні видатки виросли до 72% ВВП. Економіка втратила спроможність задовольняти та обслуговувати такий рівень державних витрат. (Додаток Г). Окрім того, внаслідок інфляції реальна вартість загальних державних доходів постійно зменшувалася. Тому держава змушена була весь час «посилювати тиск» на емісійний верстат, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції [5;c.13].

Стрімке падіння вартості національних грошей України охоплює період з кінця 1991р. до половини 1994р., коли індекси цін стрімко підвищувались з 240% в 1991р. до 2100% в 1992р. і перейшли в гіперінфляційне зростання в 1993р. ѕ 10 255% на рік. (Динаміку індексів інфляції з 1991 по 2011 роки подано в Додатку Б.).

У 1992 році кредитна емісія склала нечувану за тих часів суму — один трлн. крб. (500% від обсягу грошової маси на початок року). Вона була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості суб'єктів господарської діяльності, поповнення їх обігових коштів, на видачу дотацій державним підприємствам тощо. У 1993р. обсяги кредитної емісії уже збільшились в 30 разів і становили біля 30 трлн. крб., 70% з яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.

Саме ці величезні за обсягами кредитні емісії є головною причиною гіперінфляції 1993 року, поглиблення фінансової кризи, яка набула затяжного характеру. Додатковим чинником зниження вартості національної валюти було те, що емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижче інфляції [3;c.15].

За такої ситуації емісія була вимушеною. Вона слідувала за адміністративним підвищенням цін, була його результатом. При цьому слід врахувати і те, що в Україні тоді не існувало чіткого розмежування між бюджетною та кредитною системою. У цій ситуацій автономність НБУ була значною мірою формальною.

В міру уповільнення темпів інфляції Нацбанк розпочав зниження рівня облікової ставки: 190% з липня, до 175% з серпня, до 140% з 15 серпня. Тобто, за півтора місяця процентна ставка Нацбанку була знижена на 100 пунктів. Це високий темп. Аджеж внаслідок необ'єктивності ціноутворення та невідповідності цін визнаним ринком виробничим витратам в середині року економіка зіткнулася з вкрай небезпечним явищем: темпи інфляції уповільнилися і становили всього кілька відсотків. В той же самий час дефіцит Державного бюджету сягнув небезпечної межі. В цілому за третій квартал минулого року споживчі ціни зростали з середнім темпом 4%, а дефіцит Державного бюджету склав біля 17% валового внутрішнього продукту. Дефіцит Державного бюджету невідворотно вів до чергового інфляційного сплеку. Що і відбулося у четвертому кварталі. Тобто, не було економічного фундаменту для більш результативної процентної політики [7;c.39−42].

Підводячи підсумок, слід зазначити, що перебіг інфляційного процесу в Україні в 90-ті роки в цілому відповідає схемі, що визначається монетаристським трактуванням сутності та причин інфляції. Разом з тим в інфляційному процесі в Україні мають місце і помітні відмінності від монетаристської схеми, зумовлені перехідним характером нашої економіки та особливостями процесу її ринкової трансформації.

У відповідності до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу: введено в загальний обіг єдину національну одиницюгривню. Я погоджуюсь з багатьма спеціалістами, що вважають, що в Україні грошова реформа проводилась на протязі 5 років та включила в себе 3 основні етапи:

впровадження тимчасової перехідної валюти — купоно-карбованців в готівковий обігсічень 1992р.

впровадження купоно-карбованців в безготівковий обіг — листопад 1992 р.

випуск у загальний обіг постійної національної валюти — гривнівересень 1996 р. [2;c.78].

Останній, третій етап реформи було здійснено шляхом деномінації - зменшення в 100 000 разів всіх цінових показників та одночасно всіх складових грошової маси. В результаті нова грпошова одиниця виявилась в 100 000 разів більшою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаби цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Однак при цьому співвідношення між товарною та грошовою масою в обігу не змінилося.

Основоною з передумов введення гривні вважають певною мірою успішне проведення рестрикційної грошово-кредитної політики, що призвела до зниження рівня інфляції. Ціни споживчого ринку за 9 місяців 1998 р. зросли на 6,2%, що на 0,5% нижче від відповідного показника попереднього року (6,7%). Рівень інфляції у вересні становив 3,8%. Це найвищий рівень інфляції з початку 1998 року. (Розвиток інфляційного процесу в Україні в 1992;2011 роках подано в Додатку В) Славнозвісна криза в Росії у вересні цього року не минула й української гривні, її курс різко впав, що ще раз довело величезну залежність української економічної системи від зовнішнього постачання, зокрема російських енергоносіїв. На біржі спостерігалось значне перевищення попиту над пропозицією доларів, причинами чого слугували посилення інфляційних та девальваційних очікувань у зв’язку з можливою емісією ОВДП, поява на ринку гривневих ресурсів завдяки операціям Національного Банку. Ріст попиту на долар примусив НБУ скористатися перевіренними способами регулювання ринку новими цільовими адміністративними обмеженнями. З 12 листопада було введено деталізацію цілей купівлі готівкової валюти комерційними банками. При цьому метою цього заходу визначалося обмеження продажу доларів тільки для обмінних пунктів, необмежуючи при цьому заявки для інших цілей. Тому це обмеження не повинно було істотно вплинути на доступ клієнтів банків до твердої валюти. Перші тижні листопада довели, що тепер не можна сподіватись на швидку та значущу ліберізацію ринку, оскільки з додаткових антикризових заходів було виключено три життєвоважливі для банківської та фінансової системи в цілому аспекти:

вільна купівля-продаж валют;

наданя НБУ стабілізаційних кредитів комерційним банкам;

використання ОВДП в якості обов’язкових резервів[5;c.67]. .

За даними Держкомстату, інфляція в Україні (зростання цін споживчого ринку) у лютому 2000р. поточного року становила 3,3% (тоді як у січні - 4,6%). Поволi, але дедалі впевненiше, долар пішов вгору. Спочатку банкіри тільки натякали i чекали. Потім почали активніше скуповувати валюту на мiжбанкiвському ринку. НБУ, в боротьбі за святу справу зміцнення національної грошової одиниці, відновив практику масованого продажу валюти за офіційним курсом [8;c.231].

Національний банк не обходять висловлювання експертів комерційних банків про те, що на ринку складається стійка тенденція збільшення попиту на валюту i його переважання над пропозицією.

Отже, як довела остання криза у вересні 1998р. запровадження гривні ще не означало утворення незалежної, оздоровленої, самостійно функціонуючої за ринковими механізмами грошової системи в Україні. Значна залежність України від ринків сусідів, зокрема Росії, сприяє сьогодні посиленню інфляційних очікувань, новому витку долоризації економіки та падінню курсу національної валюти.

Період з 2008 по 2010 роки для економіки України проходить в умовах глобальної фінансової кризи. Окрім значного інфляційного потенціалу минулого періоду, який був однією з причин рівня інфляції у січні-травні 2008 року у 131,1% (у річному вимірі), окремим фактором, що прискорював інфляційну динаміку був стрімкий розвиток кредитування, який у квітні 2008 року сягнув рівня 74,7% в річному вимірі. Інституційна нерозвиненість фінансової системи, змушували виходити банківські установи на зовнішні ринки запозичень. Заходи Національного банку, які були спрямовані на регулювання грошової пропозиції виявилися недієздатними в умовах відкритості фінансових ринків, а монетарного характеру антиінфляційні заходи лише збільшували потребу в зовнішніх запозиченнях [3, с. 18]. Економічне зростання 2008 року характеризується нерівномірністю, а також значним уповільненням темпів росту. Наприкінці року за умов погіршення кон’юнктури на зовнішніх ринках, та зниження споживчого та інвестиційного попиту, спостерігалося зниження темпів реального ВВП, які за 2008 рік становили 102,1%. Єдиним видом економічної діяльності, за рахунок якого підтримувалося зростання ВВП, було сільське господарство, завдяки врожаю зернових культур. Стримуючими факторами економічного зростання було зростання рівня збиткових підприємств, як наслідок зростання їх заборгованості, збільшення від'ємного сальдо торгівлі товарами та послугами за рахунок зменшення світового попиту на експортовані товари. Так чистий експорт у 2008 році становив -6,3%, що на 2,8% менше ніж у 2007 році [2;c.90]. Протягом січня 2009 року інфляційний тиск зберігався на високому рівні. Індекс споживчих цін становив 102,9%, що було зумовлено сезонним коливанням цін на продукти харчування та високими інфляційними очікуваннями економічних суб'єктів [13;c.76]. Але вже у подальших місяцях спостерігається стабілізація економіки країни та з’являються перші ознаки поступового пристосовування її до зовнішніх шоків. Так, починаючи з лютого місяця, з’являється стійка тенденція до зниження темпів інфляції.

Причиною зростання інфляції було, по-перше, зростання вартості паливно-мастильних матеріалів на внутрішньому ринку (8,2% у річному вимірі на 46%), по-друге, адміністративне підвищення акцизів на алкогольні та тютюнові вироби (9,5%); по-третє, підвищення тарифів на житло (12,3%), по-четверте, збільшення тарифів на послуги залізничного транспорту (7,7%). Стабілізація економіки у подальші місяці (навіть дефляція у липні-серпні), відбувалась за рахунок таких факторів як високий урожай зернових культур; зниження світових цін на товарних ринках; спад внутрішнього попиту через зниження доходів населення та обмеженість споживчого кредиту-вання, а також через девальвацію гривні; призупинення подорожчання імпортованих товарів, за ра-хунок стабілізації валютного курсу; адміністративне регулювання окремих цін та тарифів на послуги; зниження грошової маси на 5,5% [3;c.15].

Економічне зростання протягом 2009 року характеризується падінням до рівня 84,9%, що на 15,1 в.п. менше ніж у 2008 році. Це зумовило подальше падіння зовнішнього попиту, спад інвестиційної активності за рахунок нестачі фінансових ресурсів, високі інфляційні очікування суб'єктів господарювання, значний дефіцит бюджету та низькі темпи відновлення довіри до банківської системи, різке скорочення внутрішнього попиту через падіння реальної заробітної плати населення. Зважаючи на різке погіршення ситуації в реальному секторі, НБУ був вимушений пом’якшити реальні монетарні умови в IV кварталі 2009 року з метою стимулювання економіки. Це допомогло суттєво скоротити, з лагом близько одного кварталу, негативний розрив ВВП, який все ще стримую-чим чином продовжував впливати на інфляцію. Саме завдяки значному розриву ВВП у І кварталі 2009 року (-12.6%) місячна базова інфляція в умовах девальвації гривні в IV кварталі 2008 року —І кварталі 2009 року на рівні 64% залишалася на низькому рівні (1,8−2,8%). У 2010 році в Україні вперше одночасно зростання ВВП перевищило бюджетні прогнози, а інфляція була нижчою, ніж очікувалося. Щодо інфляції реальний показник був кращим на 4%, стосовно економічного зростання — на 0,8%. Головним джерелом економічного зростання в Україні стали зростаючий зовнішній попит і накопичення запасів, що забезпечили в середньому в першому півріччі 10,9% приросту валової доданої вартості. Визначальний внесок у зростання споживчих цін у 2010 році здійснили ціни на продукти харчування та безалкогольні напої (5,7%) та підакцизні товари (1,2%). Інфляція попиту, яка характеризує вплив макроекономічної політики, не мала вирішального впливу на динаміку інфляційних процесів [5;c.67].

Отже, аналіз періоду фінансової кризи, так як і аналіз попередніх періодів, дає можливість ще раз переконатися, що прямої залежності між темпами інфляції та економічним зростанням немає.

Основні методи боротьби з інфляцією та пропозиції щодо подолання інфляційних процесів Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це — заходи або безкомпромiсної боротьби з iнфляцiєю, або адаптацii, пристосування до життя в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий — це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцii та iн. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцii. Адаптацiйна полiтика має свої недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцii [12;c.34].

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяс пом’якшити труднощi, припадаючi на долю економiки краiни.

Рис. 3. Методи боротьби з інфляцією. Складено за матеріалами: [8;c. 93].

Методи антиiнфляцiйного оподаткування.

інфляція антиiнфляцiйне оподаткування В процесi стримування iнфляцii податки вiдiграють двоiсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

У разi, якщо податкова система краiни має труднощi з адаптацiєю до iнфляцiйних процесiв, виникають такi складнi проблеми:

По-перше, iз зростанням рiвня цiн частка податкових виплат у загальному обсязi реальних доходiв збiльшусться, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцii до номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнiх, у цьому не було б нiякоi проблеми, оскiльки в такому разi люди сплачували б однаковий, не залежний вiд рiвня цiн вiдсоток своiх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннi його прогресивноi форми мас тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшус й частку податкiв у складi реальних доходiв.

Друга проблема пов’язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема дуже складна проблема, оскiльки зростання капiталу, пов’язане з приростом ринковоi вартостi активiв, реагус на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй краiнi не вдалося досягти суттєвого успiху у нейтралiзацii наслiдкiв впливу iнфляцii на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцii полягає саме у тому, що вона збiльшус фактичне оподаткування капiталу.

Використання «стримуючоi» податково-бюджетноi полiтики с одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки.

Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiєнтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.

TIP-це система, при якiй за допомогою податковоi системи фiрми й зайнятi на них робiтники заохочуються або наказуються в залежностi вiд зростання рiвня цiн й зарплати [8;c.84].

Регулювання цiн в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi.

Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї.

Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв — вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчноi полiтики.

Одним з пiдходiв є перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалi iх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед «заморожуванням». При цьому пiдвищення цiн вважається допустимим, якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цiн на iмпортнi вироби (тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим-якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприємцiв самим обмежувати зростання заробiтної плати [12;c.54].

Заморожування цiн дозволяє долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб'єктiв, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.

В ролi альтернативи прямому державному регулюванню цiн iнодi розглядаються картельнi згоди про цiни, якi можуть зiграти позитивну роль, якщо однiсю з сторiн, що беруть в них участь буде Уряд, що забеспечус загальну узгодженiсть цiн.

Проблеми у реалiзацiї полiтики контролю за цiнами можна також пояснити значними адмiнicтративними складнощами ii проведення. До органiв контролю постiйно пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи iнших видiв товарiв або який-небудь галузi. Поступово, по мipi подальшого вiдхилення цiн вiд стану рiвноваги й посилення дефiциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пiльги зростає, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнює контроль [10;c.51].

Суттєве місце в Україні щодо стримування інфляційних процесів має зайняти і організація державного управління. Як відомо, на сьогодні маємо великий і обтяжливий для країни управлінський апарат. І якщо його скорочення в більш-менш помітних масштабах на даному етапі малореальне, то треба хоч би підвищити ефективність використання коштів, які виділяються на цей апарат з державного бюджету. Великий резерв ще є і в царині функціонування всієї бюджетної сфери, де проблема не тільки в оптимізації витрат бюджетних коштів, але й в удосконаленні її організаційної структури. Наведу соновні на мою думку заходи щодо подолання інфляції в сучасних умовах в Україні:

лібералізація цін;

жорстка грошова політика;

суворий контроль за зростанням доходів і особливо заробітної плати;

зменшення норми індексації заробітної плати залежно від інфляції [12;c.45].

У країнах з перехідною економікою, а саме такою є економіка нашої держави, важливий антиінфляційний захід — це контроль за рухом іноземної валюти. Справа в тому, що перехідна економіка характеризується, як правило, високим рівнем доларизації. А це робить грошовий обіг дуже чутливим до всіляких зовнішніх і внутрішніх змін в економіці, і за певних умов може стати чинником посилення інфляції.

Успіх антиінфляційних заходів в Україні передусім залежить від національної злагоди. Важливо, щоб Верховна Рада не приймала рішень, пов’язаних з додатковими асигнуваннями, Кабінет Міністрів припинив затвердження нових дорогих проектів, профспілки утримувалися від вимог підвищення заробітної плати, підприємці зобов’язалися не підвищувати ціни, а Національний банк дотримувався емісійного ліміту.

З огляду на це слід дуже ретельно розробляти і реалізовувати валютну політику в усьому різноманітті її напрямків. Політика в галузі курсоутворення, організації руху іноземної валюти, її залучення до інвестиційного процесу, способи та організація її конвертації у вітчизняну грошову одиницю і т. ін. — усе це має велике значення як для всього процесу відтворення, так і для стану й динаміки інфляційних процесів.

Висновки.

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Інфляція — це знецінення паперових грошей, якке проявляється як процес зростання загального рівня цін на споживі товари і послуги.

Провівши аналіз доступної вітчизняної та зарубіжної літератури і, виходячи з викладених мети і завдань роботи, можна зробити наступні висновки:

1. Стабільність цін є однією з найважливіших макроекономічних проблем. Інфляція — це підвищення середнього (загального) рівня цін. Існує кілька типів інфляції, які нелегко на практиці відрізнити один від одного, тому що вони тісно пов’язані і постійно взаємодіють.

2. До основних причин інфляційних процесів можна віднести монополістичні тенденції в економіці, зростання державного дефіциту і державного боргу, диспропорції в народному господарстві, кризові явища у валютно-фінансовій системі. Існує також зв’язок між інфляцією та безробіттям.

3. У результаті інфляції у більшості домашніх господарств знижуються реальні доходи, їхній життєвий рівень падає, відбувається знецінення заощаджень, у суспільстві зростає нервозність, соціальну напругу. Інфляція дезорганізує виробництво, негативно позначається на обсягах виробництва, порушує інвестиційний процес. Від інфляції можуть виграти ті економічні суб'єкти, яким вдається в умовах інфляції збільшувати свої доходи більш швидкими темпами, ніж зростають ціни, а також позичальники, у тому числі уряд, в разі несподіваного прискорення інфляції.

4. Уряд кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику. Методи боротьби з інфляцією можуть бути адаптаційні (заходи щодо пристосування і стримування інфляції) і радикальні (проведення грошових реформ).

5. Основною причиною інфляції в нашій країні була командна система, розпад якої призвів до руйнування господарських зв’язків і заміни державного монополізму на корпоративно бюрократичний і кримінальний монополізм. Для недопущення економічного колапсу необхідно здійснити ряд заходів, спрямованих на розробку нового податкового кодексу, скорочення штату державних чиновників, здійснення легалізації тіньового капіталу. Рухаючись до ринку, наша економіка, на жаль, в першу чергу засвоює його негативні сторони. Зрозуміло, що труднощі звільнення від господарського тоталітаризму і відсутність досвіду державного регулювання в умовах ринку часто викликають невдачі.

Навряд чи вдасться швидко скинути з себе тягар інфляції, тим більше за допомогою адміністративних заходів. Завдання стоїть, швидше, у стримуванні процесу і пристосуванні до нього.

Ситуація що склалась в Україні, не викликає радості ні у уряду, ні у громадян. Влада має зробити все, щоб зупинити ріст темпів інфляції, тому що вона може призвести до самих не передбачуваних наслідків. Для цього вона повинна застосовувати методи антиінфляційної політики для стабілізації економіки.

Особливе місце в антиінфляційній політиці займають гасіння інфляційних очікувань, ефективна монетарна політика, скорочення бюджетного дефіциту, раціоналізація зовнішньоекономічної політики, підвищення ступеня товарності народного господарства, розумно організована приватизація державної власності, підвищення норми заощаджень і зменшення рівня їх ліквідності.

Список використаних джерел Базидевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка. Навчальний посібник. — Атака, 2002. — 368.

Безкровний А. В. Розвиток інфляційного процесу в Україні / Безкровний А. В. // Економіка АПК. — 2009. № 1 — с.77−79.

Белінська Я. В. Проблеми валютно-курсової стабільності в Україні // Актуальні проблеми економіки, 2009. — № 8(98). — С. 200 — 208.

Береславська О. Доларизація в Україні та шляхи її подолання / О. Берес-лавська // Вісник НБУ. — 2006. — № 10. — С. 10−13.

Береславська О. Особливості впливу валютного курсу на внутрішні ціни в Україні // Вісник Національного банку України. — 2007. — № 3. — С. 9 — 13.

Грейт Я. «Фінансова криза і інфляція: причини виникнення, сутність і особливості прояву в Україні» 2006 р., № 1, 651 с.

Дзюбик О. Особливості застосування політики облікової ставки як інструмента управління грошово-кредитними відносинами // Банківська справа. — 2000. — № 3. — С. 39−42.

Марцин В.С. Міркування щодо особливості антиінфляційної політики в Україні /Марцин В.С. // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 1(103). — с.93−102.

Науковий вісник: Фінанси, банки, інвестиції - 2011 — № 1.

Осецький В.Л. Співвідношення безробіття та інфляції: соціально-економічні наслідки у кризовий період [Текст] / В. Л. Осецький, О. О. Сльозко // Ринок праці та зайнятість населення. — 2009. — № 1. — С.42−44.

Панчишин С. М. Макроекономіка: Навчальний посібник. Вид. 3-тє, стереотипне. — К.: Либідь, 2005. — 616 с.

Щербак А. Як приборкати інфляцію в Україні / Щербак А. // Економіст.-2009. — № 9. — с.43−45 19.

Карпінський Б.А. Інфляційні очікування: прояви та загрози економічній безпеці держави [Електронний ресурс] / Б.А. Карпінський. — Режим доступу:

http://www.rusnauka.com/16_NTP_2008/Economics/34 142.doc.htm.

Індекси споживчих цін (індекс інфляції): [Електронний ресурс] // Режим доступу http://bank.gov.ua/Bank_supervision/index.htm.

Державний комітет статистики України: [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: // www.ukrstat.gov.ua.

Індекс інфляції (Україна), 2011: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://currency.in.ua/pda/index/infl/.

http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=57 897.