Використання східних єдиноборств у формуванні здорового способу життя студентської молоді

РЕФЕРАТ.

Об'єкт дипломної роботи — система вищої освіти України в технічних ВНЗ.

Предмет дослідження — педагогічні умови формування у студентів ціннісних орієнтацій щодо удосконалення власного здоров’я.

Метою даної дипломної роботи полягає у системному теоретичному аналізі якості викладання предмету «Фізичне виховання» та зміцненні місця здорового способу життя у свідомості студентів.

Систематизовано досвід практики організації ученого процесу в ВНЗ;

· Узагальнено специфіка організації здорового способу життя в ВНЗ;

· Визначено особистісні вимоги до формування здорового способу життя;

· Обґрунтовано необхідність удосконалення сучасної методики викладання предмету «Фізичне виховання» .

· Сформовано методичні рекомендації для вдосконалення викладання дисципліни «Фізичне виховання» .

Педагогічний ефект реалізації результатів роботи очікується позитивним завдяки вдосконаленню програми викладання предмету «Фізичне виховання» та підвищенню особистісних вимог до учасників виховного процесу; соціальний ефект досягається через підвищенню процесу викладання предмету «Фізичне виховання» в ВНЗ.

Ключові слова: «Фізичне виховання», здоровий спосіб життя, східні єдиноборства, валеологія, психофізичний стан, медитація .

ВСТУП.

Актуальність дослідження. Розвиток сучасної Української держави, її багатонаціональної спільноти, входження цієї спільноти в систему цивілізованої співдружності визначним чином залежить від того, наскільки кожен студент вищого навчального закладу буде готовий до здійснення зазначених процесів. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема формування не лише рухової культури але й здорового способу життя (ЗСЖ) у процесі фізичного виховання студентів вищих навчальних закладів, до яких належить і національний Гірничий університет (НГУ).

Аналіз статистичних даних за останнє десятиріччя свідчить про те, що Україна перебуває у стані демографічної кризи, яка характеризується депопуляцією, старінням населення та зменшенням середньої тривалості життя. Це негативно впливає на розвиток продуктивних сил, рівень добробуту населення, загальну економічну ситуацію в державі.

Особливо тривожне положення складається із здоров’ям молоді. Якщо врахувати, що дана вікова група населення навчається переважно у вузах І-ІV рівнів акредитації, то вища освіта не має права ігнорувати поганий стан здоров’я студентів, оскільки це одна з найважливіших умов успішного їх вчення, професійного і особового становлення.

Здоров’я студентської молоді - предмет особливої турботи. Серед багатьох негативних чинників, які навряд чи можна перерахувати, особливу небезпеку становить поширення таких соціально небезпечних хвороб, як СНІД, туберкульоз, наркоманія та алкоголізм.

Проблеми виховання підростаючого покоління належать до найскладніших у сучасній педагогічній науці. Пріоритетним напрямком реформування освіти є забезпечення у кожному вищому навчальному закладі відповідних умов для розвитку фізично та психічно здорової особистості.

У проблемі здоров’я необхідно, перш за все, виділяти соціальні і особистісні передумови, від яких безпосередньо залежить формування способу життя людини, і лише в останню чергу, це власне медичні фактори. Адже по оцінках фахівців, стан здоров’я населення залежить на 20−25% від стану довкілля, на 20% від генетичних чинників, на 50−55% від способу життя і лише на 10% від служб охорони здоров’я. Оскільки величезна роль в збереженні і примноженні здоров’я належить способу життя, який найактивніше формується в молоді роки людини, то поза сумнівом, що ця область діяльності лежить в полі професійних інтересів і компетенції педагогів.

При розгляді майбутньої професійної діяльності студента обов’язковою є необхідність вираховування стану його здоров’я. Перші кроки до майбутнього професіоналізму починаються з навчання професії. У цьому контексті фізичне здоров’я є не просто бажаною якістю майбутнього фахівця, але необхідним елементом його особистісної структури.

Промисловість, що має активно розвиватись, вимагає величезної кількості інженерів, технологів і інших «виробничників». Попит на них в сучасній Україні набагато перевищує пропозицію. Брак кадрів промислової галузі на підприємствах відчуватиметься ще не один рік, навіть за умови, що нинішні випускники технічних вузів не переходитимуть в інші галузі.

Саме тому в сучасній Україні як ніколи раніше постає завдання виховати студента технічного вузу, як фахівця з високим рівнем розумової працездатності і сталого рівня здоров’я, готового за рахунок високого ступеню адаптації періодично займати різні професійні позиції; який вміє швидко і результативно відновлювати свою працездатність. Всі ці вимоги можна реалізувати тільки за рахунок зміни відношення студента до власного здоров’я, як вирішального чинника оптимізації власної життєдіяльності.

Об'єкт дослідження - система вищої освіти України в технічних ВНЗ.

Предмет дослідження - педагогічні умови формування у студентів ціннісних орієнтацій щодо удосконалення власного здоров’я за допомогою вивчення східних єдиноборств.

Мета дослідження — полягає у системному теоретичному аналізі якості викладання предмету «Фізичне виховання» та зміцненні місця здорового способу життя у свідомості студентів.

Гіпотеза дослідження. Викладання будь-якого предмету у вищому навчальному закладі має бути обґрунтоване на засадах поширення ціннісних орієнтацій, направлених на поліпшення здоров'я студентів та побудову засад для свідомого дотримання ними здорового способу життя.

Відповідно до предмета, мети й гіпотези дослідження визначено завдання дослідження:

1. На основі аналізу науково-педагогічної літератури визначити понятійно-термінологічний апарат та основні підходи до розв’язання проблеми дослідження, а саме визначення шляхів формування у студентів ЗСЖ.

2. На основі комплексного аналізу стану здоров'я студентської молоді та системи викладання дисципліни «Фізичне виховання» розробити модель викладання дисципліни, яка б формувала особистість, що будує власне здоров’я.

3. Перевірити доцільність запропонованих удосконалень системи викладання через опитування учасників навчального процесу. Розробити рекомендації щодо впровадження методики ЗСЖ у навчальний процес.

У процесі реалізації поставлених завдань використовувались такі методи дослідження: теоретичні:аналіз психолого-педагогічної і навчально-методичної літератури з питань організації навчально-виховного процесу предмету «Фізичне виховання» та «Валеологія» для здійснення аналізу і визначення вихідних теоретико-концептуальних засад; емпіричні:соціологічні опитування учнів; експертне опитування фахівців фізичного виховання;статистичні: математичної статистики одержаних результатів для визначення кількісних показників діяльності студентів та обґрунтування достовірності результатів дослідження.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що на основі запропонованого підходу розроблено методику удосконалення процесу викладання дисципліни «Фізичне виховання» шляхом поширення ЗСЖ і, як наслідок, загальна зміна у студентів (суб'єктів освітнього процесу) відношення до власного здоров’я, як ключового показника їх працездатності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці методичних рекомендацій щодо вдосконалення викладання процесу викладання предмету «Фізичне виховання» та впровадження засад здорового способу життя у навчально-освітній процес технічного ВНЗ.

Експериментальною базою дослідження був Національний гірничий університет. Дослідження, до яких були залучені студенти спеціальностей електротехнічного факультету дослідження проводились з грудня 2014р. по березень 2015 р. У опитуванні приймали участь 150 студенти.

Структура й обсяг магістерської роботи складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (77 найменувань) та додатків. Загальний обсяг становить сторінки друкованого тексту. Робота містить 10 таблиць .

східний єдиноборство валеологічний педагогічний.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ КОНЦЕПЦІЇ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ В ОСВІТНЬО-ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ В ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ З ВИКОРИСТАННЯМ СХІДНИХ ЄДИНОБОРСТВ.

1.1 Поняття здоров’я. Визначення здорового способу життя.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначає здоров’я як стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Слід зауважити, що поняття «здоров'я» є декілька умовним і об'єктивно встановлюється по сукупності антропометричних, клінічних, фізіологічних і біохімічних показників, визначуваних з врахуванням статевого і вікового чинників, а також кліматичних і географічних умов.

Показники фізичного здоров`я. Відповідно до змісту сфери фізичного здоров`я (індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму), були визначені індикатори зросту і ваги, оскільки вони відбивають (з певними обмеженнями) вади (або їх відсутність) анатомічної побудови тіла і (також з певними обмеженнями) якість генетичної спадковості. Були вибрані індикатори, що опосередковано свідчать про характер реакції організму на фізичні навантаження і доступні для об`єктивного визначення при опитуванні: показники травмування органів та систем, а також факту і спроможності виконання фізичних навантажень, типових для звичайної рухової активності. Ці індикатори можна розглядати як показники готовності до виконання навантажень, тобто як опосередковані показники сфери фізичного здоров’я.

Показники психічного здоров`я. Відповідно до змісту цієї сфери здоров`я (індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей — збудженість, емоційність, чутливість, схильність до стресів, афектів, особливості мислення, характеру, здібностей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уявлень, почуттів тощо), були вибрані відповідні індикатори: наявність проблем спілкування, відчуття комфорту перебування в колективі, характер стосунків із близьким оточенням, вміння керувати своїм психічним станом, ступінь стресу, ступінь самозадоволення, тобто індикатори, які відбивають індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини.

Показники духовного здоров`я. Відповідно до змісту цієї сфери здоров`я (ставлення до освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики; свідомість, ментальність, життєва само ідентифікація, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей), були вибрані індикатори, що свідчать про занепокоєння (або його відсутність) станом загальноприйнятих у суспільстві чинників духовності: релігійних, культурних, патріотичних.

Показники соціального здоров`я, що пов`язані з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму, визначалися такими індикаторами, як характеристики найближчого оточення і взаємостосунків в ньому, соціальний статус, соціальне самопочуття, наявність (відсутність) відчуття безпеки в соціумі, ступінь задоволеності повсякденними умовами життя, самооцінка добробуту, прибутки, можливості та структура витрат, умови житла, можливості відпочинку. Саме у соціальній сфері здоров`я засоби соціологічного дослідження дають найбільш повне уявлення про стан справ і практично не потребують додаткового інструментарію з арсеналу інших наук.

У філософському розумінні спосіб життя — це синтетична характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних утворень) у поєднанні з умовами життя суспільства. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: працю і побут, суспільне життя і культуру, поведінку (стиль життя) людей та їх духовні цінності. Тобто, поведінка, або стиль життя, є одним з найважливіших елементів способу життя в цілому, який не може не впливати на здоров`я окремої особи або на здоров’я тих чи інших соціальних груп населення.

Здоровий спосіб життя (ЗСЖ) — це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя — праці, відпочинку, побуту.

Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я — фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них — харчування (в тому числи споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, але й у психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень).

Проблема формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в багатьох соціально-філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Особливої актуалізації ця проблематика набула у другій половині ХХ століття як у світі в цілому, так й в Україні.

Тенденції розвитку країн колишнього Радянського Союзу протягом 80−90-х років, змусили суспільство по-новому поставитись до складових здоров`я та формування здорового способу життя, зокрема молодого покоління. Слід підкреслити, що цим питанням приділяють увагу різні науки — медицина, гігієна, охорона здоров`я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична культура і наука «Валеологія». Формуванню здорового способу життя студентської молоді, формуванню ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя, організації здорового способу життя студентів, медико-біологічним та психолого-педагогічним основам здорового способу життя, принципам формування здорового способу життя молоді присвячені наукові праці та посібники.

Важливо розглянути формування здорового життя молоді і зміцнення цінності здоров`я в свідомості студента як невід'ємну складову молодіжної та соціальної державної політики. Ця політика повинна передбачати: по-перше — вивчення уявлень молоді про здоровий спосіб життя та розробку методів оцінки здоров`я індивіда; по-друге — формування свідомості та культури здорового способу життя; по-третє - розробку методик навчання молоді здоровому способу життя; по-четверте — впровадження соціальних програм культивування здорового способу життя та збереження здоров`я; по-п'яте, — розробку та впровадження системи моніторингу здорового способу життя молоді.

По кожній з зазначених вище категорій моделі якості життя є індикатори здорового способу життя [16]:

1) Задоволеність своїми даними:

— зовнішність;

— тіло;

— успішність або виконання службових обов`язків порівняно з іншими;

— своїм статусом у колективі (виробничий, друзів, однодумців тощо);

— своїм статусом у сім`ї;

— своїм сприйняттям світу.

2) задоволеність соціальним оточенням:

— сприйняття соціальних проблем;

— сім`я;

— сусіди;

— родичі;

— колеги;

— товариші у закладі освіти;

— рівень соціальної напруженості;

— політична ситуація;

— довіра до керівних органів;

— рівень безпеки.

3) задоволеність можливостями:

— рівень зарплатні;

— житло;

— предмети довготривалого користування;

— престижні речі;

— одяг;

— харчування;

— транспорт;

— освіта;

— робота;

— медичне обслуговування;

— культурні запити;

— заняття спортом;

— проведення вільного часу (наявність закладів, їх доступність за цінами);

— спілкування;

— отримання інформації;

— громадська активність.

Такий підхід дозволяє розглядати студентів у контексті оточення та умов життя, узагальнювати на рівні однорідних утворень, конкретних населених пунктів чи мікрорайонів.

Дуже важливо з акцентувати увагу на формуванні здорового способу життя саме студентів, оскільки саме у молоді роки відбувається сприйняття певних норм та зразків поведінки, накопичення відповідних знань та вмінь, усвідомлення потреб та мотивів, визначення ціннісних орієнтацій, інтересів та уявлень.

Серед показників здорового способу життя можна виділити такі фактори, як рухова активність, харчування, шкідливі звички, можливості реалізації здорового способу життя.

Рухова активність. Одним із найважливіших показників здорового способу життя є обсяг фізичних навантажень. Як безпосередні показники рухової активності, що впливають на визначення здорового способу життя (чи нездорового), використано індикатори про наявність (чи відсутність), характер і обсяг фізичних навантажень, які дають чіткі підстави для розподілу респондентів стосовно цього аспекту здорового способу життя.

Харчування. Показовим чинником здорового способу життя є структура (якісний склад) продуктів харчування, що вживаються в повсякденному режимі. Уявлення про ці показники дають відповідні індикатори, структуровані за кількістю вживання продуктів в часі і ступенем їх користі для організму.

Шкідливі звички. Питома вага шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю, наркотиків, інших хімічних речовин) у комплексі впливів, що визначають спосіб життя, надзвичайно суттєва[19]. Саме тому цей аспект опитування містить велику кількість індикаторів, які досить повно відбивають спектр проблеми — причини не паління, віковий і кількісний зріз тих, хто палить, паління в оточенні, вікові, кількісні і якісні ознаки вживання алкоголю, віковий і структурний аналіз процесу наркотизації, ступінь поінформованості і усвідомлення шкоди подібних звичок.

Можливості реалізації здорового способу життя. Розглядаючи цю складову, як показник здорового способу життя, не може оминути питання, щодо можливостей його реалізації молоддю в існуючих умовах. Але складність вивчення полягає в тому, що питання можливості (неможливості) вести здоровий спосіб життя надзвичайно суб`єктивне, тому що воно перш за все детерміноване ступенем усвідомлення людиною важливості дій в цьому напрямі. Навіть при відсутності деяких об`єктивних умов (комфортне житло, належне харчування, достатній дохід тощо) особи з високим рівнем свідомості стосовно здорового способу життя прагнуть діяти заради власного здоров`я. І навпаки, за достатньо позитивних об`єктивних умов нестача особистісних стимулів унеможливлює прагнення бути здоровим. Тому вельми проблематично пропонувати такі індикатори для опитування, які б об`єктивно висвітлювали реальні можливості (неможливості) реалізації здорового способу життя — ці можливості переважно залежать від самої людини. З огляду на це, опитування не містить прямих запитань щодо згаданих можливостей — є вони чи ні.

З іншого боку, існує певний мінімум об`єктивних умов життя, який обумовлює можливості реалізації здорового способу життя. Тому опитувальник містить декілька індикаторів, що опосередковано спрямовані на виявлення таких можливостей. Це індикатор добробуту родини, який опосередковано характеризує потенційну можливість реалізації здорового способу життя, індикатор ставлення найближчого оточення до цінностей здоров`я теж певний показник такої можливості, оскільки складно вести здоровий спосіб життя при негативному ставленні друзів і знайомих. Певні уявлення щодо цієї можливості дають індикатори ступеня перманентного стресу і захворюваності - хвора або постійно психічно напружена людина обмежена в реалізації здорових дій.

Однією з основних ознак здорового способу життя є висока фізична активність — рух. Величезні можливості, закладені в організмі кожної людини, можуть бути реалізовані в здоров’я і активне довголіття тільки за умови постійної дружби з фізичними навантаженнями. На жаль, більшість людей, і студенти не виключення, ведуть малорухомий спосіб життя. Саме так формується багатомільйонна армія людей, які не можуть вважатися повністю здоровими, але поки екстреної медичної допомоги не потребують.

Зовні непомітні болячки чи симптоми (хронічний гастрит, порушення дихання, гіпертонія, зайва вага тощо) з часом призведуть до серйозних захворювань, які важко вилікувати. Особливо тривожить той факт, що кількість людей, які балансують на грані здоров’я й нездоров’я, катастрофічно зростає. До них належать не тільки люди старшого і середнього віку, але й студентська молодь і, навіть, діти.

Сприяє низькому рівню фізичної активності також науково-технічний прогрес — автоматизація промисловості, розвиток транспорту, механізація домашньої праці, телефонізація, телебачення, поширення використання комп’ютерів, які скоротили до мінімуму рухову активність людини.

Гіподинамія (мала рухливість) призводить, як це не парадоксально, до збільшення навантаження на серцевий м’яз. Коли людина ходить, біжить чи займається фізичними вправами, м’язи, натискуючи на судини (вени, артерії, що знаходяться поруч з м’язами), допомагають серцю перекачувати кров на периферію, а венами — до серця. Коли людина не рухається, цього не відбувається, серце швидко зношується, виконуючи важку роботу, а йому за хвилину доводиться перекачувати 4−5 літрів крові. Під час роботи м’язів утворюються відповідні речовини, а також відбувається «згорання» тієї енергії, що надходить з їжею. При малорухомому способі життя, незбалансованому харчуванні запаси енергії відкладаються у вигляді жирів (як наслідок надмірна вага), холестерину в судинах (стенокардія, інфаркт, інсульт), а відкладання солей веде до остеохондрозу.

Під час спокою більша частина легенів не бере участі у акті дихання, що спричиняє застій слизу. Тоді є більше шансів захворіти на пневмонію, бронхіт. Ось далеко не повний спектр тих змін, що відбуваються в організмі при гіподинамії (недостатній рухливості). Висновки однозначні - при малорухомому способі життя потерпають всі органи і системи, у тому числі й серцево-судинна, за ураженнями якої ми посідаємо одне з перших місць.

Саме тому таку важливу роль у зміцненні, покращення показників здоров’я серед студентської молоді відіграє предмет «Фізичне виховання», який може і повинен стати основним засобом зміцнення засад цінності здоров’я у студентів. Особливо можна виділити специфіку фізичного виховання студентів технічних ВНЗ, яких чекають несприятливі умови праці.

1.2 Характеристика стану здоров’я студентів технічних ВНЗ На базі Українського державного хіміко-технологічного університету були проведені попередні дослідження, у яких взяли участь 335 студенток у віці від 17 до 23 років, причому 91,8% з них мали паспортний вік до 20 років. Паралельно відбулися дослідження серед 54 дівчат з підвищеною руховою активністю, що відвідували спортивні секції. Використаний метод — анкетування.

Згідно з отриманими даними, ранкову гігієнічну гімнастику (РГГ) регулярно виконували лише 7,2% опитаних, а епізодично 34,1%. Разом з тим позитивний вплив РГГ на підготовку до навчального дня відзначили більше 27,3% опитаних. Що стосується обов’язкових занять «Фізичним вихованням», 29,6% дівчат відзначили їхній позитивний вплив на розумову працездатність: після занять почуття втоми зникає, піднімається настрій, відчувається приплив сил, необхідних для подальших навчальних занять.

Анкетне опитування дозволило встановити, що фізичний стан турбує переважну більшість опитаних. Однак домінуючими мотивами використання засобів фізичної культури в них є не турбота про своє здоров’я й підготовку до майбутнього материнства, а бажання виглядати привабливою і займатися престижними формами оздоровчих занять у поза навчальний час.

Як зазначалось, здоровий спосіб життя є важливою умовою збереження й зміцнення здоров’я. Він містить у собі оптимальний руховий режим, раціональний режим праці і відпочинку, збалансоване харчування, оволодіння навичками особистої і суспільної гігієни, відмовлення від шкідливих звичок, тощо.

У таблиці 1.1 приведені дані, що характеризують окремі компоненти здорового способу життя студенток УДХТУ.

Як свідчать приведені дані, умови проживання студенток безпосередньо впливають на дотримання ними здорового способу життя. Так, студентки, що знаходяться під опікою батьків, менше схильні до шкідливих звичок, більше займаються фізкультурою і спортом, ретельніше дотримуються режиму сну і харчування.

Таблиця 1.1 Порівняльні дані деяких компонентів здорового способу життя студенток, що проживають у гуртожитку і вдома.

Звернемося до опитування, за допомогою якого було визначено біологічний вік (БВ) студентів УДХТУ. Визначення біологічного віку дозволяє врахувати отримані дані для вдосконалення практики організації занять «Фізичним вихованням». При його розрахунку береться до уваги функціональний стан життє забезпечуючих систем організму й загальний рівень здоров’я обстежуваного. БВ характеризує відповідність функціонального стану організму людини фактичному віку.

Дослідження БВ також проводилося серед студентів УДХТУ. До нього були притягнуті 173 студенти, серед них 127 дівчат і 46 юнаків І курсу. Їхній паспортний вік на момент проведення дослідження складав приблизно 17,3 роки.

Дані опитування при розрахунку БВ свідчать, що в самопочутті студентів існують моменти, більш характерні людям середнього і старшого віку.

Головний біль періодично турбує 74,1% дівчат і 60,9% юнаків, біль в області серця 28,3% дівчат і 13,0% юнаків, запаморочення — 57,5% і 34,8% відповідно. Дані факти погоджуються зі значеннями об'єктивних показників: ознаки тахікардії (ЧСС більш 90 уд/хв) виявлені у 27,6% дівчат і 13,0% у юнаків, ознаки гіпотонії (артеріальний тиск менше 100/60 мм. рт. ст.) у 16,5% дівчат і 4,3% юнаків, ознаки гіпертонії (АТ більше 125/80 мм. рт. ст.) у 3,1% студенток і 15,3% студентів. Задишка під час швидкої ходьби турбує 54,3% дівчат і 23,9% юнаків. Про негативні моменти в роботі дихальної системи студентів свідчить той факт, що недостатня затримка дихання на вдиху (проба Штанге) виявлена в 40,2% дівчат і 10,9% юнаків. А недостатня затримка дихання після видиху (проба Генча) — у 18,1% і 2,2% відповідно.

Відповіді студентів на питання анкети, що була використана при обчисленні їхнього БВ, представлені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 Узагальнені дані самооцінки здоров’я студентів І курсу.

Як видно, значна кількість студентів, опираючись на суб'єктивні відчуття, відмічають помітні порушення у функціональному стані та стані свого здоров’я.

Як наслідок, серед дівчат БВ збігся з паспортним віком лише в 2,4% обстежених, у юнаків збігів не було. Середній біологічний вік дівчат виявився рівним 33,2 рокам, у юнаків 39,3 роки. Дані по БВ у залежності від календарного віку приведені в таблиці 1.3.

З таблиці 1.3 видно, що у дівчат із збільшенням паспортного віку стабільно зростає і БВ, що зв’язано швидше за все з послабленням фізичного статусу організму. У юнаків з ростом паспортного віку БВ трохи знижується, що можна пояснити їх більшою руховою активністю.

Таблиця 1.3.

Дані розподілу БВ студентів у залежності від паспортного віку.

Розподіл БВ по вікових категоріях представлений в таблиці 1.4. З таблиці 1.4. видно, що серед дівчат за даними БВ більшість (36,2%) відносяться до вікової категорії 31−35 років, а на категорію до 25 років приходиться лише 15,7% студенток. 1,6% взагалі відноситься, за даними БВ, до віку старше 40 років.

Таблиця 1.4.

Розподіл студентів на вікові категорії відповідно до даних БВ.

На базі УДХТУ обстежувались, також, студенти І-ІІ курсів для визначення рівня їхнього соматичного здоров’я за результатами оцінки рухових можливостей.

Для цього використовувалася така методика. У «Державних тестах і нормативах оцінки фізичної підготовленості населення України» передбачена оцінка рухових якостей у залежності від віку і статі індивіда за п’ятибальною градацією (високий рівень, вище за середній, середній, нижче середнього, низький). Ці критерії, за результатами здачі тестів, й були нами використані. Отримані дані зведені в таблиці 1.5.

Як свідчать дані по УДХТУ, звичайному вищому технічному навчальному закладу України, самопочуття і функціональний стан студентів викликає тривогу. Одночасно мова може йти також про те, що нинішній предмет «Фізичне виховання» не забезпечує стійкого здоров’я у студентів і, фактично, не виконує своєї оздоровчої функції.

Після аналізу наведених результатів опитування можна зробити висновок, що активне використання студентами компонентів здорового способу життя значною мірою сприяє укріпленню здоровя, покращенню адаптаційного потенціалу, підвищенню працездатності, виконанню державних тестів і нормативів фізичної підготовленості, покращенню успішності і фізичної готовності до активної життєдіяльності і майбутньої професійної роботи в технічній галузі.

Таблиця 1.5 Рівень соматичного здоров’я студентів за результатами оцінки їх рухових можливостей.

Формуванню і дотриманню ЗСЖ студентів можуть найбільш сприяти матеріальний достаток, життєвий устрій сімї, заняття фізичним вихованням, раціональна наукова організація навчальної праці студентів і позитивні приклади.

Але можна припустити, що з таким низьким рівнем фізичного розвитку і здоров’я, після закінчення інституту, молоді фахівці будуть мати великі ускладнення з адаптацією до роботи, мати низьку подальшу професійну мобільність.

1.3 Східні єдиноборства в сучасній педагогіці.

У сучасній педагогіці бойові мистецтва ще не знайшли широкого застосування. Має місце використання лише окремих методів БІ. Наприклад, в КНР в серії «Народні традиції» регулярно друкуються методичні посібники з тим чи іншим формам БІ; в США видається періодичне видання «Journal of Asian Martial Arts»; в нашій країні з 1991 р. видається журнал «Цигун та Спорт». У зв’язку з соціально-політичними потрясіннями минулого століття, китайська класична концепція військового навчання піддалася ідеологічної критики, а її послідовники — репресіям. Але відродження народних традицій у сучасному Китаї не залишило осторонь і багато віковий досвід військового навчання. З 1973 року в КНР класична концепція військового навчання вивчається і розвивається у формі «національних військових мистецтв» го-шу або у-шу, психофізичних вправ ци-гун і різних форм кулачного бою цюань-шу. У середній і вищій школі КНР вона входить в обов’язкову програму навчання. З 1986 року знову діє стара монастирська школа Шаолінь. Основна вимога для успішної реалізації китайської концепції навчання єдиноборств в сучасному військово-педагогічному процесі сформулював китайський дослідник Сю Шаотін, у своїй роботі «Основні вимоги до занять цигун у ВНЗ» він вказав, що навчаючи з досліджуваної концепції не слід переймати методику сучасного навчального процесу.

Більше того, загострив увагу Сю Шаотін, після чергового етапу навчання навчаються повинні писати твір на тему «Суть навчання …». Формами навчання є лекції і тренування, семінари та навчання, причому час практичних занять повинне істотно перевищувати час теоретичних занять у пропорції не менше 9:1.

У нашій країні з 70-х р. ХХ століття радянські фахівці починають вивчати досвід східних єдиноборств, поступово розширюючи спектр досліджень від вузько спортивних аспектів до психологічних, філософських, педагогічним. Спочатку погляди дослідників і ентузіастів були звернені на японські системи дзю-до, карате-до; потім, після заборони карате в 1981 р., — на китайські у-шу і ци-гун. Окремі компоненти класичного китайського військового навчання вивчалися китайськими, вітчизняними та європейськими дослідниками.

Треба віддати належне історіографа і психологам, загострили свою увагу на проблематиці військового навчання в Класичному Китаї, але саме питання педагогіки, питання навчання торкнулися практично не були, але ж багате педагогічне минуле описуваної концепції дозволяє використовувати її ідеї у вирішенні ряду сучасних проблем та загальноосвітньої школи, і армії, і народного господарства, і багатьох інших областей діяльності людини, аж до фундаментальних наукових досліджень[49,50,52,53]. Далі всіх у галузі практичної реалізації східно-азіатських форм навчання в сучасних умовах просунулася група новосибірських вчених під керівництвом Н.В. Абаєва; вони вперше запропонували використовувати ідеї секретних бойових мистецтв у сучасному суспільстві. Наприклад, в тренажеро будівництві з метою підвищення ефективності адаптації людини до впливу стресових факторів, вказуючи, що імітація факторів несприятливої ??або агресивного середовища сприяє формуванню в студента більш стійкого і гнучкого механізму реагування на стресові ситуації в порівнянні з тим, який виробляється в звичайних умовах.

Соціально-практичне значення цих «секретних» методів навчання визначалося тим, що вони служили дієвим засобом психофізичної підготовки до різних видів практичної діяльності, яке давало людині можливість активно протидіяти впливу несприятливих і агресивних факторів навколишнього соціально-природного середовища, підтримувати оптимальний режим життєдіяльності та підвищувати свою працездатність не тільки у звичайних, а й у складних чи екстремальних умовах. Оволодіння цими методами та їх застосування безпосередньо в процесі конкретної практичної діяльності суттєво підвищувало її продуктивність[44−42]. Особливо важливе значення володіння цими методами має у тих видах діяльності, які протікають в умовах інтенсивного впливу стресових факторів і гострого дефіциту часу, відведеного для вироблення творчого нетривіального вирішення поставленого завдання, або ж у ситуаціях, коли потрібно максимально швидке і правильне вирішення ситуаційної задачі на основі недостатньою, помилкової або невизначеною інформації. У таких умовах успішність і продуктивність діяльності перебувають у прямій залежності від методів відображення, моделювання зовнішнього середовища та підтримання гомеостазу, а також від методів активізації творчого мислення[46].

Узагальнюючи вищесказане, можна констатувати, що основними чинниками філософсько-релігійного і психологічного характеру бойових мистецтв Сходу були їх морально-етичні норми.

При цьому, загальнокультурні принципи виховання одноборців, сформульовані на засадах конфуціанської моралі (дао де), відображали взаємозв'язок з військової та трудової практикою і стимулювали їх моральне, розумовий та фізичний розвиток.

1.3.1 Східні єдиноборства в вітчизняних ВНЗ Заняття східними та бойовими єдиноборствами в нашій країні за останній час знайшли широку популярність як серед чоловічої, так і серед жіночого населення. При цьому займаються в переважній більшості, мають на меті оволодіння навичками самооборони.

Аналіз теоретичних і практичних аспектів фізичної культури показує, що при використанні вправ з елементами східних єдиноборств у багатьох навчальних закладах усувається ряд труднощів і проблем у фізичному вихованні молоді. Це пов’язано з тим, що єдиноборства у студентів викликають великий інтерес і вони із задоволенням займаються цими видами спорту.

Відзначаючи величезний інтерес студентів до занять східними єдиноборствами, можна помітити, що ці види ще не отримали належного поширення в освітніх установах. У більшості шкіл та ВНЗ відсутні хороші фахівці зі східних єдиноборств, дуже мало наукових розробок, методик і програм з окремих видів єдиноборств.

Відповідно до соціально економічними потребами сучасного суспільства у його подальшому розвитку і виходячи із сутності загальної середньої та вищої освіти метою фізичного виховання в навчальних закладах є сприяння всебічному розвитку особистості. Установка на всебічний розвиток особистості засобами східних єдиноборств передбачає оволодіння студентами основами фізичної культури і спеціальними вправами з карате, складовими яких є: міцне здоров’я, гарний фізичний розвиток, оптимальний рівень рухових здібностей, знання та навички в галузі фізичної культури і карате, мотиви і способи (уміння) здійснювати фізкультурно-оздоровчу та спортивну діяльність[47].

У системі духовно-морального виховання молоді важлива роль належить карате, адже воно, як і будь-яку бойове мистецтво, є важливою духовною сферою людської діяльності для тих, хто ним займається. Карате задовольняє одну із життєво важливих людських потреб — бажання жити без почуття страху. Воно окрім практичної користі приносить людині ще й досвід самопізнання, самовдосконалення та задоволення потреби гармонічно розвиватися. Заняття карате виховують почуття гідності, уміння долати хвилини слабкості, допомагають терпляче добиватися поставленої мети, формувати світогляд людини, керувати своїми волею і емоціями, концентрувати силу, карате стає життєвий шляхом.

Заняття східними єдиноборствами відкривають перед педагогом великі можливості для створення потрібних ситуацій в умовах суперництва, що вимагає дотримання правил, норм, спортивної етики, поваги до суперника.

Систематичні заняття карате сприяють формуванню таких важливих якостей, як концентрація і переключення уваги, оперативне мислення, емоційна стійкість, ініціативність, сміливість і рішучість учнів.

Обговорюючи ефективність різних варіантів організації навчального процесу, можна стверджувати, що східні єдиноборства в системі фізичного виховання підвищують зацікавленість учнів у самостійних заняттях фізичними вправами і веденні здорового способу життя.

З цих позицій східні єдиноборства в системі фізичного виховання формують у молодої людини не тільки фізичні, але й морально етичні якості.

У східних єдиноборствах існують обґрунтування рухів з позиції біомеханіки, які за своєю структурою відрізняються від рухів в інших видах спорту і сприяють комплексному впливу на опорно-руховий апарат і весь організм займається.

Карате — це мистецтво перемагати, яке втілює в собі гармонію тіла і високу майстерність володіння бойовими техніками. Для студентів із регулятивних тренувань, на яких потрібно самовіддано трудитись, починається і духовна, і громадянська зрілість. Коли в атмосфері суперництва потрібна повна самовідданість, коли окрім суперника, потрібно перемагати і себе, свої слабкості і недоліки, свої сумніви, пришвидшується й процес виховання сильної, мужньої особистості. Велика кількість студентів займаються карате, прекрасно усвідомлюючи ту користь, яку будуть їм приносити заняття цим видом мистецтва протягом усього життя.

Головна перевага карате полягає в тому, що у вправах задіяні практично всі групи м’язів і різні системи організму, що забезпечує досить високу і гармонійний розвиток. Динамічні і статичні вправи карате позитивно впливають на рухливість суглобів, розвивають зв’язковий апарат, збільшують м’язову силу, підвищують витривалість організму. Спеціальне виконання дихальних вправ забезпечує масаж внутрішніх органів і покращує кровообіг. Відпрацювання доглядів, блоків, ударів допомагає розвивати швидкість рухів, реакцію, спритність і координацію. Сприятливий вплив на нервову систему чинить здатність зосереджувати увагу при виконанні прийомів.

Висновки до першого розділу.

1. Здоровий спосіб життя — це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя — праці, відпочинку, побуту.

2. Проблема формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в багатьох соціально-філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Особливої актуалізації ця проблематика набула у другій половині ХХ століття як у світі в цілому, так й в Україні.

3. Можна розглянути формування здорового життя молоді і зміцнення цінності здоров`я в свідомості студента також як важливу складову молодіжної та соціальної державної політики. Ця політика повинна передбачати: по-перше — вивчення уявлень молоді про здоровий спосіб життя та розробку методів оцінки здоров`я індивіда; по-друге — формування свідомості та культури здорового способу життя; по-третє - розробку методик навчання молоді здоровому способу життя; по-четверте — впровадження соціальних програм культивування здорового способу життя та збереження здоров`я; по-п'яте, — розробку та впровадження системи моніторингу здорового способу життя молоді.

4. За даними опитування, що проводилось у УДХТУ, самопочуття і функціональний стан студентів викликає тривогу. Одночасно мова може йти також про те, що нинішній предмет «Фізичне виховання» не забезпечує стійкого здоров’я у студентів і, фактично, не виконує своєї оздоровчої функції. Після аналізу результатів опитування можна зробити висновок, що активне використання студентами компонентів здорового способу життя значною мірою сприяє укріпленню здоровя, покращенню адаптаційного потенціалу, підвищенню працездатності, виконанню державних тестів і нормативів фізичної підготовленості, покращенню успішності і фізичної готовності до активної життєдіяльності і майбутньої професійної роботи в технічній галузі.

5. Фізичне виховання є невід'ємна складова фізичної культури. Під поняттям «фізичне виховання» мають на увазі органічну складову частину загального виховання — учбовий, педагогічний процес, направлений на освоєння людиною особових цінностей фізичної культури. Метою фізичного виховання є формування фізичної культури особи, тобто тієї сторони загальної культури людини, яка допомагає реалізувати її біологічний і духовний потенціал.

6. Встановлено, що в основі структури формування фізичної культури особистості лежить комплекс взаємопов'язаних особливостей (спадковість, виховання, навчання, умови проживання, фізичний розвиток, рівень фізичної підготовленості, формування потреби у здоровому способі життя, знання та розуміння ролі фізичної культури для розвитку особистості, визнання фізичної культури як соціально-особистісної цінності). Формування фізичної культури особистості потребує значної уваги педагогів вищої школи. Тому питання поширення здорового способу життя є не лише одним з основних завдань вищих навчальних закладів, а й виступає як необхідна потреба сучасного суспільства.

7. Заняття східними єдиноборствами відкривають перед педагогом великі можливості для створення потрібних ситуацій в умовах суперництва, що вимагає дотримання правил, норм, спортивної етики, поваги до суперника.

РОЗДІЛ 2. МОДЕЛЬ ПОБУДОВИ ОСВІТНЬО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВИКЛАДАННІ ПРЕДМЕТУ «ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ» З ВИКОРИСТАННЯМ КАРАТЕ — ДО.

2.1 Валеологічні засади в педагогіці.

Різноманітні наукові факти про здоров’я, людські тривоги за своє подальше життя, ряд прямих профілактичних обов’язків державних систем охорони здоров’я і освіти — все це поєдналося у такій галузі знання як валеологія (від valeo — бути здоровим).

Валеологія — це комплексна наукова та навчальна дисципліна, яка направлена на збереження та укріплення здоров’я людини, що використовує індивідуальні методи і технології задля досягнення і збереження здоров’я та вирішення проблем життєдіяльності, котрі базуються на теоретичних концепціях її природи, сутності і сенсу життя.

Дійсна валеологія визначається не стільки зовнішніми по відношенню до неї причинами, що виступають як умови, скільки внутрішніми підставами та механізмами. Якби це було не так, успіхи в утворенні і збереженні здоров’я обумовлювалися б в основному рівнем розвитку культури людства, станом суспільного виробництва та характером соціальних умов. Одначе в одному й тому ж місті України, на одному й тому ж виробництві, з однаковим матеріальним достатком працюють однолітки, стан здоров’я яких визначається не тільки наслідуваними від батьків рисами та якостями, не стільки наслідками перенесених захворювань та умовами життя у дитинстві, але й прийнятим ними до реалізації, сьогоднішнім образом власного життя.

Отже бути здоровою людиною — це означає створювати себе і, в тій же мірі, оточуючий світ. здоров’я сприяє людині стати особистістю, розвивати свою індивідуальність.

Валеологія у дії передбачає таке навчання особистості у за діянні накопичених відомостей про здоров’я, коли б вона свідомо формувалась як будівничий власного здоров’я, мала цінності і цілі, поняття й знання, вміння і навички досягти і підтримувати оптимальний стан свого здоров’я.

Російський учений І.І. Брехман одним з перших в новітній час загострив проблему необхідності розробки основ нової науки і в 1980 р. ввів в ужиток термін «валеологія». З тих пір термін став загальноприйнятим, а валеологія як наука і як навчальна дисципліна отримує усе більш широке визнання не лише в Україні, але й далеко за її межами. Її основоположні позиції можна звести до наступних визначень:

Центральною проблемою валеології є відношення до індивідуального здоров’я і виховання культури здоров’я в процесі індивідуального розвитку особи. Предметом валеології є індивідуальне здоров’я і резерви здоров’я людини, а також здоровий спосіб життя особи. У цьому полягає одна з найважливіших відмінностей валеології від профілактичних медичних дисциплін, рекомендації яких направлені на запобігання хворобам ззовні.

Об'єкт валеології - практично здорова, а також людина, що знаходиться в стані перед хвороби, у всьому безмежному різноманітті її психофізіологічного, соціокультурного та інших аспектів існування. Але саме така людина залишається поза сферою інтересів охорони здоров’я до тих пір, поки вона не перейде в розряд хворих людей. Натомість, маючи справу із здоровою або такою, що знаходиться в групі ризику людиною, валеологія використовує функціональні резерви людського організму для збереження здоров’я переважно через залучення до здорового способу життя.

Методом валеології є дослідження шляхів підвищення резервів здоров’я людини, які включають пошук засобів, методів і технологій формування мотивації до здоров’я, залучення до здорового способу життя тощо. Тут важливу роль грають якісна і кількісна оцінка здоров’я і резервів здоров’я людини, а також дослідження шляхів їх підвищення. Якщо якісну оцінку здоров’я традиційно в своїй практиці використовує медицина, то кількісна оцінка здоров’я кожної конкретної людини є суто специфічною для валеології, її успішно розвиває і доповнює якісний аналіз. Завдяки цьому педагог-фахівець й сам студент набувають можливості динамічної оцінки рівня здоров’я останнього і проведення відповідних коректив способу життя.

Основною метою валеології служать максимальне використання успадкованих механізмів і резервів життєдіяльності людини і підтримка на високому рівні адаптації організму до умов внутрішнього і зовнішнього середовища. У теоретичному плані мета валеології - вивчення закономірностей підтримки здоров’я, моделювання і досягнення здорового способу життя. У практичному плані мету валеології можна бачити в розробці заходів і визначенні умов для збереження і зміцнення здоров’я.

Основні завдання валеології [56]:

1. Дослідження і кількісна оцінка стану здоров’я і резервів здоров’я людини.

2. Формування установки на здоровий спосіб життя.

3. Збереження і зміцнення здоров’я і резервів здоров’я людини через залучення її до здорового способу життя.

Валеологія принципово відрізняється від інших наук, що вивчають стан здоров’я людини. Ця відмінність полягає в тому, що у сфері інтересів валеології знаходиться здоров’я і здорова людина, тоді як в медицини — хвороба і хворий, а в гігієни — місце існування і умови життєдіяльності людини. Звідси виходять й істотні відмінності в основоположних посилках кожній з цих наук в предметі, методі, об'єкті, цілях і завданнях.

Основні поняття, що визначають закономірності здорового буття людини, наступні: життя, гомеостаз, адаптація, генотип і фенотип, здоров’я і хвороба, спосіб життя. Розглянемо декотрі з них.

Життя — вища в порівнянні з фізичною і хімічною форма існування матерії, закономірно виникаюча за певних умов в процесі її розвитку. Живі об'єкти відрізняються від неживих обміном речовин — неодмінною умовою життя, здібності до розмноження, зростання, активної регуляції свого складу і функцій, до різних форм руху, подразнень, пристосування до середовища і таке інше.

Гомеостаз, або гомеостазис, — властивість організму підтримувати свої параметри і фізіологічні функції в певному діапазоні, заснована на стійкості стану внутрішнього середовища. Саме цей показник — здібність до гомеостазу — часто розглядається як біологічна основа здоров’я людини.

Адаптація (пристосування, пристосувні реакції) це є розвиток нових біологічних властивостей в організму, що забезпечують життєдіяльність біосистеми при зміні зовнішнього середовища або параметрів самої біосистеми.

Пристосувальний характер життя людини — одна з її істотних особливостей: вся життєдіяльність організму протікає відповідно до подій зовнішнього середовища, зміни якого обумовлюють і зміни життєдіяльності. Мета ж і сенс цих змін в організмі - в забезпеченні збереження і підтримки життя особи і її зовнішнього вигляду, їх вдосконалення. Адаптація дозволяє підтримувати постійність внутрішнього середовища, збільшує потужність гомеостатичних механізмів, здійснює зв’язок із зовнішнім середовищем і, зрештою, дозволяє утримувати істотно-важливі параметри організму у фізіологічних межах, що забезпечують стабільність усієї системи людського організму.

Корисний ефект адаптації полягає також в зростанні здатності організму протистояти руйнівному впливу окремих чинників зовнішнього середовища, його резистентністю.

У проблемі здоров’я поняття адаптації слід вважати центральним. Суть їх взаємозалежності можна сформулювати таким чином: здоров’я є стан рівноваги між адаптаційними можливостями організму (потенціалом людини) і постійно змінними умовами середовища. Особливо виразно це виявляється в характері вікових змін адаптації. Так, у новонародженого немає жорстких механізмів адаптації, завдяки чому діапазон адаптації виявляється досить широким, що дозволяє йому виживати в досить великих кордонах змін умов життєдіяльності. Надалі ж формування жорстких механізмів адаптації супроводжується не зменшенням, але зростанням — переважно за рахунок соціально-психологічних чинників — кількості збурюючих чинників. Ось чому з віком зростає число людей із зривом адаптації, і що все менше мають задовільну адаптацію до умов середовища.

Окрім вікового обмеження меж і жорсткості адаптації в значній мірі це обумовлено ще двома взаємозалежними обставинами: з одного боку, тим, що замість тренування механізмів адаптації природними чинниками існування чоловік міняє самі умови існування, а з іншого — незатребуваністю адаптаційних резервів комфортними умовами життєдіяльності. Тому резерви адаптаційних можливостей в організмі завжди вищі, ніж їх реалізація[42].

Особливу роль для викладачів ВНЗ всіх спеціальностей можна виділити у можливостях педагогічної валеології. Педагогічна валеологія вивчає питання вчення і виховання людини, що має міцну життєву установку на здоров’я і здоровий спосіб життя на різних вікових етапах розвитку. Зараз ця галузь валеології розвивається найдинамічніше, що обумовлене принаймні двома наступними обставинами:

1) потребою суспільства в термінових заходах по оздоровленню людини з можливістю найбільш швидкої віддачі від цих заходів;

2) відносно невеликою вартістю введення і реалізації валеологічних програм в освітньому процесі для нашої держави, що нині знаходиться у важких фінансових і економічних умовах.

Основними поняттями педагогічної валеології є валеологічна освіта, валеологічне вчення, валеологічне виховання, валеологічні знання, валеологічна культура.

Під валеологічною освітою розуміють безперервний процес вчення, виховання і розвитку здоров’я людини, направлений на формування системи наукових і практичних знань і вмінь, поведінки і діяльності, що забезпечують ціннісні стосунки до особистого здоров’я і здоров’я навколишніх людей.

Валеологічне вчення є процес формування знань про закономірності становлення, збереження і розвитку здоров’я людини, опанування вмінь збереження і вдосконалення особистого здоров’я, оцінки чинників, що формують його; засвоєння знань про здоровий спосіб життя і вмінь його побудови, освоєння методів і засобів ведення пропагандистської роботи щодо здоров’я і здорового способу життя.

Валеологічне виховання є процес формування ціннісно-орієнтованих установок на здоров’я і здоровий спосіб життя, побудованих як невід'ємна частина життєвих цінностей і загальнокультурного світогляду. В процесі валеологічної освіти у людини розвивається емоційне і в той же час усвідомлене відношення до здоров’я, засноване на позитивних інтересах і потребах, прагненні до вдосконалення власного здоров’я і до дбайливого відношення до здоров’я навколишніх людей, до розвитку своєї творчості і духовного світу, до усвідомленого сприйняття і відношення до соціуму.

Валеологічні знання — це є сукупність науково обґрунтованих понять, ідей, фактів, накопичених людством в області здоров’я і що являються вихідною базою розвитку даної науки і самого валеологічного знання.

Результатом валеологічної освіти повинна стати валеологічна культура людини, що передбачає знання нею своїх генетичних, фізіологічних і психологічних можливостей, методів і засобів контролю, збереження і розвитку свого здоров’я, вміння поширювати валеологічні знання на тих, що її оточують.

Валеологічна освіта зв’язана і активно взаємодіє з іншими видами освіти: розумовою, фізичною, професійною, політичною та іншими. Така взаємодія сприяє ефективнішому виконанню функцій кожного з вказаних видів освіти, специфічній підготовці людей (і перш за все дітей і молоді) до виконання своїх особистісних і соціальних обов’язків в суспільстві.

Принципами педагогічної валеології є загальновизнані принципи педагогіки. Крім того, необхідно доповнити їх в застосуванні до валеології гуманістичним, антропологічним і принципами будівництва здоров’я.

Завдання педагогічної валеології [61]:

1. Виховання у молодої людини стійкої мотивації на здоров’я і здоровий спосіб життя на основі освоєння нею знань про пріоритет здоров’я і механізми життєдіяльності організму людини.

2. Вчення студентів засобам і методам оцінки свого фізичного стану і використання функціональних можливостей організму і природних засобів оздоровлення для підтримки власного здоров’я.

3. Валеологічна оцінка і динамічний контроль рівня соматичного здоров’я студентів і організація роботи по їх оздоровленню через систему занять фізичними вправами, психокорекцію, педагогічні консультації і тому подібні заходи.

4. Валеологічна оцінка організації і змісту освітнього процесу в освітній установі і їх відповідна корекція.

5. Робота з батьками з метою створення сприятливих умов для здоров’я молодої людини в сім'ї.

6. Робота з педагогічним складом освітньої установи у двох напрямах:

— створення колективу однодумців-педагогів для здійснення всебічноговалеологічного вчення і виховання студентів;

— валеологічна освіта педагогів, які самі, внаслідок постійного напруження та стресів, належатьдо однієї з найбільш небезпечних професійних груп ризику.

Також для застосування у вузівському вихованні студентів можна виділити вікову валеологію. Вікова валеологія вивчає особливості вікового становлення здоров’я людини, її взаємні відносини з чинниками зовнішнього і внутрішнього середовища в різні вікові періоди і адаптацію до умов життєдіяльності. На кожному віковому етапі стан будь-якої з систем організму відповідає реалізації генетичної програми саме для цього періоду розвитку. Тобто йдеться про те, що оцінка рівня здоров’я людини і окремих його показників має бути динамічною, здійснюваною з позицій вікового розвитку саме даного індивіда, а не відноситися до яких-небудь усереднених еталонів віку людини.

2.2 Поняття «Будівництво здоров’я».

Безвідповідальне відношення студентів до власного стану здоров’я і взагалі до становлення цінності здоров’я у свідомості, як вважається, є основним чинником сучасної критичної ситуації. Вищий навчальний заклад формує молодь, її свідомість, шліфує не лише те, що заклала школа але, в першу чергу, й батьки учня. Тому так важливо змінити ставлення до здоров’я студентів і відношення до нього саме у ВНЗ, де є для цього всі можливості. Саме дисципліна «Фізичне виховання» має стати базою для реформування освіти у цьому напрямку.

У попередньому розділі вже розглядалося питання сучасного стану предмету «Фізичне виховання». Доцільно повторити, що за даними опитувань студентів, більшість сприймають цей предмет як просто ним нав’язаний і відвідують заняття через те, що просто змушені це робити. Сучасна середня школа, та й школа вища до сих пір не зуміли сформувати у свідомості студентів бажання і відчуття необхідності систематичної та свідомої фізичної активності. Не сформовано поняття і розуміння прямої залежності стану здоров’я і самопочуття, від наявності турботи про себе і власної рухової активності. Не сприйняттям сучасним студентом предмету «Фізичне виховання» як необхідного для формування майбутнього фахівця, зі здатністю належно виконувати свої професійні обов’язки. Особливу увагу потрібно звернути саме на студентів технічних ВНЗ, адже в їхній майбутній професійній діяльності таку важливу роль займають витривалість і здоров’я.

Але, якщо торкнутися саме питання витривалості, звернемо увагу не тільки на фізичний стан здоров’я, але й психічний. Пряма мета вищого учбового закладу сформувати цілісну особистість з її ціннісними орієнтаціями щодо питань підтримання власного здоров’я.

Наука валеологія розглядає саме ті питання, які зараз не стоять, нажаль, у порядку денного на заняттях з «Фізичного виховання» у ВНЗ.

Проаналізувавши основні принципи і основи даної науки розглянемо доцільність використання її понять у сучасній вищий школі. Сформуємо, перш за все, поняття «будівництво здоров’я», як базисне не лише для «Фізичного виховання», але й при реформуванні національної вищої освіти.

«Будівництво власного здоров’я"покликане створити передумови для організації в межах практики непрофесійної фізкультурної освіти студентів гуманітарних, а, в першу чергу, саме технічних вузів особливого простору для формування в молодих людях властивостей особистості, необхідних для свідомого і результативного управління своїм здоров’ям.

Непрофесійна фізкультурна освіта — це досить глибоке засвоєння досягнень фізичної культури, коли людина, на підставі актуалізованих цінностей і мотивів, а також відповідного діяльного самовизначення, може свідомо знаходити, аналізувати й освоювати різноманітні засоби фізичної культури, необхідні їй в залежності від виникаючих нових ситуацій у життєдіяльності. При цьому, людина повинна систематично брати участь у фізкультурно-оздоровчих і рекреаційних заняттях, відрізнятись глибиною і розмаїтістю отриманих знань, необхідних придбаних здібностей, напрацьованих вмінь і навичок.

Будівництво здоров’я, про яке йде мова, є відповідна можливостям конкретної людини система діяльностей по досягненню здорового стану і підтримці оптимального рівня свого здоров’я. Будівництво власного здоров’я створює перспективи до посилення можливостей офіційної медицини за рахунок залучення особливим чином підготовленої людини до вирішення, разом з лікарем, не тільки задач поліпшення свого психофізичного стану, але й усунення періодично виникаючих патологій. Таким чином, поняття «будівництво власного здоров’я», це цілком виразна відповідь сучасної педагогіки на вимогу epimelia (грецьк.), або ж турботи про себе, запропоновану до вдосконалення спрямованості й змісту вищої освіти.

Можна відзначити, що здоров’я людини — це стан адекватності мінливим, найчастіше несприятливим умовам сучасного життя, що вона здобуває в результаті власної практики будівництва здоров’я. Таким чином, здоров’я людини — суть, організоване нею життя.

Питання про оволодіння власним здоров’ям може бути поставлене до порядку денного тільки людиною, яка розвивається, яка живе в динамічному світі, де виникають екстремальні умови, яка вважає за важливе без втрат ресурсу життєдіяльності, переходити від однієї ситуації життя до іншої.

Існують всього два способи проживання людиною свого життя, прямо зв’язаних з її здоров’ям. Перший, найбільш розповсюджений, але такий, що не дає можливості скільки-небудь істотно впливати на своє майбутнє. При цьому способі людина сприймає себе і навколишній світ, як фаталіст. Для такого відношення до свого здоров’я характерна перебільшена увага ролі спадковості і долі, визначального впливу зовнішніх умов життя, а також перебільшення можливостей допомоги з боку медичних установ. Ми умовно назвали цю групу людей споживачами медичних послуг.

Куди більш перспективним способом життєдіяльності представляється діяльна позиція будівничого власного здоров’я, який бере на себе відповідальність за устрій власного життя, що несе в собі наявний потенціал для досягнення і збереження свого здорового стану.

З огляду на вищесказане можна задати питання: Невже після занять непрофесійною фізкультурною освітою всі студенти негайно ж стануть фізкультурно-діяльними і розпочнуть практикувати будівництво власного здоров’я?. Звичайно ж, ні! Бо ж не для всіх на сьогодні це актуально, а відповідно не у всіх сформовані відповідні мотиви. Але молода людина буде володіти такими набутими властивостями особи, що дозволять, у випадку появи загрози працездатності, здоров’ю і самому її життю, організувати процеси мисле діяльності відносно самої себе, які неминуче призведуть до розгортання фізкультурної діяльності і будівництва власного здоров’я.

В цій ситуації доцільно використати всім відомий принцип. Вміння, що залишається після фізкультурної освіти людини, те ж саме що й вміння їздити на велосипеді в тому розумінні, що, скільки б років вона не сідала на нього, коли буде потрібно — сяде і поїде. Так і наслідки ефективної педагогічної технології непрофесійної фізкультурної освіти — вони затребуються тоді, коли будуть потрібні людині: це не затверджені для екзамену терміни, те, що людина пережила й зрозуміла, вона забути не може!

Нові поняття будівничий здоров’я і будівництво здоров’я проблемотизують непорушність канонів медицини, що донедавна припускала лише обмежену участь людини в подоланні захворювання, відводячи їй роль «суворо виконувати призначення лікаря». Вони, одночасно, задають нові орієнтації у формуванні викладачів фізичної культури й валеології і, як результат, несуть у собі нові можливості для подальшого розвитку теорії і практики непрофесійної фізкультурної освіти і навчальних предметів «Валеологія» та «Фізичне виховання».

Будівничий здоров’я — це вихована й освічена особистість, що відрізняється системою цінностей і цілей, понять і знань, вмінь і навичок, які дозволяють здійснювати діяльності, значимі для гармонійного функціонування всіх систем організму на оптимальному рівні, а також забезпечення адекватної взаємодії із зовнішнім світом. Мова йде про таку організацію життєдіяльності, що дозволяє випускнику технічного вищого навчального закладу зреалізувати свої професійні знання і власну індивідуальність через високу працездатність і продуктивне довголіття.

Що ж у суті своїй являє собою зміст діяльності будівництва здоров’я?

Тут не можна розраховувати на якусь єдину схему дій, що забезпечить виконання всіх вимог, а доцільніше розглянути загальну методику, що гарантує всім досягнення і збереження оптимуму індивідуального здоров’я. Будівництво здоров’я це глибоко особистісна, у чомусь «інтимна» діяльність по удосконаленню людиною свого духу і тіла, мислення і свідомості. Хоча як орієнтир такого саморозвитку повинні бути покладені визначені вище визначень «життя людини», «здоров'я», «стан здоров’я» та інші.

В основу вибору можливих підходів і засобів їхньої реалізації кладеться уявлення про ідеал чи образ такого стану свого здоров’я, котрий людина хоче досягти і утримати. У цьому випадку вона має у своєму розпорядженні лише напрямок будівництва нового для себе життя (має уявлення про те, до чого прагне), що дає поштовх до процесів мисле діяльності й життє утворення.

Таким чином, практика будівництва здоров’я передбачає реалізацію людиною, що може звертатися у своєму пошуку до сховищ норм культури (релігії і філософії, різноманітних наук і досвіду людей), вже відомих і апробований практичних дій, а також можливість готувати і реалізовувати принципово нові діяльності, щоб підвищувати потенціал свого здоров’я.

Загальний принцип переходу людини до позиції будівничого власного здоров’я може бути описаний через наступні етапи.

1. Вихідний стан на момент актуалізації цінностей здоров’я і цілей будівництва здоров’я, як правило, такий. Живе людина, пасивна життєдіяльність якої не застерігає, але радше сприяє виникненню різних патологічних станів. Існує зовнішній, стосовно неї, світ зі своїми закономірностями функціонування й розвитку, і якщо дана людина його і вивчає через навчальні предмети, то вже ніяк «не прикладає» набуті знання до себе. У даний момент життя така людина не сприймає себе, як елемент оточуючих систем, із взаємним (в обидва боки: від системи до людини, і навпаки) впливом, що визначає, у значній мірі, стан її здоров’я. Вона уповає на милість долі і майстерність медичних працівників.

2. Поява будівничого власного здоров’я і виникнення практики будівництва здоров’я розпочинається з моменту чим-небудь спровокованого (викликаного екстремальністю, що з’явилася), процесу рефлексії самого себе і свого сприйняття світу. Саме тут людина починає сприймати себе, як частину світоустрою, розуміти важливість як гармонізації всіх складових свого «Я» (складно улаштованих і взаємозалежних інтелекту і тілесності), так і гармонізації своїх відносин із зовнішнім світом. Тут їй повинен допомогти викладач, який зайняв позицію наставника і вихователя, що не тільки володіє цінностями проживання здорового життя, але і реалізує їх у реальності. Справа в тім, що він впливає не стільки словами, скільки особистим прикладом. Тільки так він може «достукатися» до особистості, адже: «виховання — це завоювання авторитету і духовне керівництво». І немає рації недооцінювати визначальну роль такого виховного впливу.

Для результативності педагогічного, спеціально організованого і розрахованого на успіх штучного впливу на даному етапі, що є вузловим у процесі становлення будівничого здоров’я, саме й необхідна організація непрофесійної фізкультурної освіти студентів у технічних вишах.

3. Наступаючий за цим етап — проектування і реалізація будівничим здоров’я перших пробних програм досягнення здорового стану. Він включає самовизначення до діяльності будівництва здоров’я і постановку цілей бути здоровим. Формування необхідних понять і знань, оволодіння відсутніми техніками і здібностями до мислення і діяльності. Починаючи з непростих зусиль по «витісненню» хворобливих думок іншими, правильними, здоровими думками (читай, Лев Толстой, «Смерть Івана Ілліча»), закінчуючи процедурами і вправами, що впливають на психіку і тілесність.

Це і є кульмінаційний момент — досягнення людиною гармонії із самим собою (духу з тілесністю, мислення зі свідомістю, волі з діяльністю) і гармонії з навколишнім світом. Як наслідок, вона створює своє, здорове середовище мешкання (уточнює і переглядає свої звички, відмовляючись «від шкідливих», формує нове коло спілкування, організує свою інтелектуальну і фізичну рекреацію, тощо), і здійснює інші діяльності, у ході яких досягається і підтримується її здоровий стан: це і є можливий ЗСЖ.

2.3 Виховання фізичної і духовної культури особистості з використанням східних єдиноборствах Приступаючи до розробки методики тренувального процесу в східних єдиноборствах, перш за все, позначимо його основну педагогічну мету — виховання фізичної та духовної культури особистості.

Фізкультурно-спортивна діяльність у соціальному аспекті вважається як історично визначений тип соціальної практики фізкультурного виховання, що виявляється в її різних видах (оздоровчої, прикладної, спортивної, освітньої, пропагандистської, самовдосконаленні та ін.) Види і форми фізкультурно-спортивної діяльності особистості можуть бути самими різноманітними в рамках морфології, аксіології, праксіологіі та антології. Причому основними ознаками їх оцінки будуть: частота і витрати часу; результат і динаміка змін якостей особистості.

Перший орієнтир — мотиваційна складова особистості. Мотив — це причинно-наслідковий аспект, що спонукає особистість до дії або бездіяльності. Мотиви, як правило, поділяються на соціально значущі, особистісне значущі і професійно значущі, позитивні і негативні. Мотиви визначаються знаннями, переконаннями, установками, інтересами і потребами. Особистісний сенс мотиву є індивідуалізоване відображення дійсності, що виражає ставлення особистості до тих об'єктів, заради яких розгортаються її діяльність і спілкування.

Другий орієнтир — сукупна характеристика структури особистості. У загальній педагогіці є багато прикладів спроб структурувати особистість. У неї включаються основні властивості, якості і ознаки особистості. Всі варіанти в певній мірі відрізняються один від одного. Це говорить про те, що, по-перше, дана проблема досить складна, по-друге, ідеально структурувати особистість, по всій видимості, неможливо і, по-третє, робити це все-таки треба, але при цьому слід йти по шляху наближення структури особистості до педагогічної технології. Розроблені М.Я. Віленським і Р.С. Сафіним [34], а також В.К. Бальсевіча і Л.І. Лубишевой структурні моделі фізичної культури особистості слугують п’ятого орієнтиром у її структуризації з позиції технологічних вимог. Усі моделі певною мірою доповнюють один одного і розширюють уявлення про основні складових фізичної культури особистості.

Фізична культура особистості є складним системним утворенням. Всі представлені в ній елементи тісно взаємопов'язані, доповнюють і обумовлюють один одного. Знання та інтелектуальні здібності визначають кругозір особистості, ієрархію її оцінок, цінностей і результатів діяльності; мотиви характеризують спрямованість особистості, стимулюють і мобілізують її на прояв активності у сфері фізичної культури; ціннісні орієнтації виражають сукупність відносин особистості до фізичної культури в життя, професійної та творчоактивної діяльності; потреби є головною спонукальною і актуалізують силою поведінки особистості у сфері фізичної культури; фізична досконалість передбачає такий рівень здоров’я, фізичного розвитку, психофізичних і фізичних можливостей особистості, які складають фундамент її активної, перетворюючої, соціально значимої, фізкультурно-спортивної діяльності і життєдіяльності в цілому; соціально-духовні цінності визначають загально культурний і специфічний розвиток культури особистості;фізкультурно-спортивна діяльність відбиває ціннісні орієнтації і потреби, характеризує фізкультурну активність особистості.

У цілому ж формування фізичної культури особистості подається як процес цілеспрямованого, організованого за допомогою спеціальних методів і різноманітних засобів і форм активного навчального взаємодії викладачів і учнів. При ведучій і спрямовуючої ролі викладача забезпечується повноцінне засвоєння знань, умінь, навичок розвитку розумових і фізичних сил і творчих здібностей. Практична навчальна діяльність забезпечує активне освоєння учнями цінностей фізичної культури.

Центральною фігурою, системо утворюючим початком педагогічної технології, процесу фізичної культури є викладач — носій змісту освіти, організатор педагогічних умов, що забезпечують результативність діяльності. У його особистості поєднуються об'єктивні та суб'єктивні педагогічні цінності. Професіоналізм — облік індивідуально-психологічних і фізичних особливостей займаються, адекватна їх можливостям навантаження, рішення оздоровчих, освітньо-виховних завдань, облік бажань та інтересів учнів, різноманітність, новизна, емоційність занять, а також особистість викладача (його загальнокультурний рівень, ерудиція, наукова та методична підготовка, відповідальність, працьовитість, переконаність, розумна вимогливість, педагогічна майстерність) є психолого-педагогічними факторними умовами, що забезпечують якість виховного і тренувального процесу.

У процесі розробки методики тренувального процесу в східних єдиноборствах ми не обмежувалися виключно досягненнями сучасної педагогічної і психологічної науки. В якості найважливішого елемента ми розглядали досягнення давньої традиції бойових мистецтв Сходу. Хоча, слід визнати яскраво виражену відмінність багатьох положень стародавньої традиції від сучасних підходів. Сучасні підходи більш прагматичні і не враховують духовну складову тренувального процесу, обмежуючись лише тезою про необхідність врахування творчих здібностей учнів.

У процесі тривалого, у кілька тисячоліть, шляхи еволюції, в стародавній традиції були не тільки збережений, але і вдосконалений ряд таких ідей, які, на жаль, не зустрічаються в сучасному педагогічному процесі, але їх можна успішно використовувати і в даний час. Аналіз численних історико-еволюційних шляхів педагогічної думки Китаю вказує на гармонійне поєднання у східних єдиноборствах військового професіоналізму, вченого інтелекту і гуманного благородства; саме ця її риса здавна привертала до неї і солдатів, і книжників, і ченців.

Стародавні методики важко адаптуються у свідомості та спортивному житті сучасної людини. Аналіз суперечливого існування бойових мистецтв у сучасному світі показує взаємодію різноспрямованих сил. Традиція, з одного боку, втрачає свою споконвічну цінність, поступаючись місцем деструктивним тенденціям, а з іншого — мобілізує свої могутні захисні сили, відроджуючи свої ідеали і цінності в умовах нового етапу демократичного освоєння і міжкультурної консолідації. Втрата цілісності традиції східних бойових мистецтв в наше століття, відокремлення відносно самостійних напрямків її розвитку часом ведуть до суто споживчого відношенню до культурної спадщини[41].

Бойові мистецтва — це перш за все унікальна культура, в якій бойова практика перетворена і піднесена завдяки феномену мистецтва, яке є плодом високої майстерності, одухотвореного красою.

Непосвячений може і не підозрювати про чисто утилітарних ресурсах традиції, але він зазвичай відразу і безпомилково схоплює в ній всепоглинаюче естетичний початок. Один з найбільш примітних і специфічних ознак естетичного начала в бойових мистецтвах полягають у поєднанні здавалося б несумісного — одухотвореної краси і гармонії з суворою реальністю бойових дій. У цьому полягає одна з передумов піднесення військової підготовки до мистецтва, а мистецтва до шляху вдосконалення людини.

Діапазон вираження естетичного начала в бойових мистецтвах величезний: від самих умовних і вишуканих форм, коли натуралізм боротьби майже повністю долається в канонізований театралізованому дійстві, до форм, максимально наближеним до реальності. Принцип медитативності є одним із загальних підстав культурної традиції Сходу, задаючи смисловий контекст руху по будь-якому шляху вдосконалення людини. І оскільки саме уявлення про досконалість пов’язане з красою, з прекрасними і піднесеними образами, теми та об'єкти для медитації найчастіше були пов’язані з прекрасним у природі та мистецтві, причому прекрасне у мистецтві на Сході як би відтворювало ту природну природність, чистоту і красу, які одухотворяли шлях самопізнання людини, робили прекрасним сам процес його вдосконалення.

Щоб створити більш повну картину існування бойових мистецтв слід згадати про ритуальності, якої по суті просякнута вся система східних єдиноборств. У бойових мистецтвах ритуалізована майже вся система відносин між вчителем і учнем, між старшим і молодшим, між школою і ідеалом військового шляху. Зрозуміло, осягнення сенсу ритуальних дій поглиблювалося у міру духовного розвитку учня та зростання майстерності. Ритуальність у бойових мистецтвах різноманітна і багатошарова за змістом. Її суть — у зміні ставлення людини до свого «Я» у прагненні скинути кайдани егоїзму, так властивого сучасній культурі, і який вважається одним з головних перешкод на шляху будь-якого вдосконалення. Власне вся сучасна культура, в ринкових відносинах в особливості, зайнята вихованням у великій мірі егоїстичною особистості. Поглиблення у проблематику бойових мистецтв Сходу призводить до необхідності з’ясувати деякі загальні особливості традиційної культури. У кінцевому рахунку саме вони дають ключі до розуміння найбільш специфічних сторін феномену привабливості бойових мистецтв.

Одна з головних характерних особливостей східної культури полягає в інтенсивному «окультурення» всіх сфер життєдіяльності людей, від встановлення соціальних ритуалів і норм спілкування до інтимних сторін життя кожної людини. У той же час на Сході культура впорядковуючи стихійне природне початок не протиставлялася природі (що є характерним для західної цивілізації). Як не парадоксально, вищий сенс культури на Сході бачиться у своєрідному поверненні суспільства і людини до первозданної «природній чистоті». По суті, в цьому була стратегічна задача регулювання та гармонізації людської життєдіяльності на шляху культурного розвитку.

Таким чином, можна припустити, що для молоді є привабливою можливість все бічного вдосконалення і гармонійного розвитку засобами традиційних бойових мистецтв. Будучи привабливим, ідеал людини, який досяг гармонії тіла і духу, реалізує себе як би на двох планах. Із зовнішнього боку — це фізична і технічна досконалість і натхненне майстерність. З внутрішньої сторони (тобто з позиції самої людини) — це своє рідна естетика переживання, що має активно-медитативну природу і пов’язана з переходом в особливі стани свідомості. Розуміння сенсу дії зсередини в подібних випадках пов’язане з відчуттям надзвичайного підйому, свободи і особливим почуттям радості.

Бойові мистецтва Сходу — це надзвичайно поліфункціональна і багатолика система. Практично кожна людина, а особливо молодь, може задовольнити через бойові мистецтва деякі потреби свого життя, відновити або доповнити ціннісний зріз, який сьогодні у багатьох знаходиться в хаотичному стані.

Адже традиція бойових мистецтв має принцип створення в культурі такої моделі, яка спрямована на подолання «частковості» людського буття, на повернення культури культурі і людини.

Відродження високих гуманістичних ідеалів і вічних цінностей бойових мистецтв Сходу, знаходить сьогодні новий сенс, відкриваючи нові можливості в освоєнні всієї культурної спадщини.

2.4 Фізичні та психологічні переваги вивчення студентами східних єдиноборств Етикет — встановлений порядок поведінкидуже важливий елемент в Каратедо. Етикет прийшов в каратедо з конфуціанства, разом з практикою розробленою церемонії і догмами моралі. Положення моралі увійшли в кодекс самурайської честі (БУЯСИДО), який і зараз визначає поведінку в карате. Кодекс БУСИДО зводиться до 5 ключових елементів.

1.Вірність а) Вірність до народу та вітчизни ;

б) любов до батьків ;

в) старанність.

2.Вічливість а) повага;

б) скромність;

в) витонченість.

3.Мужність а) хоробрість;

б) твердість і холоднокровність;

в) терплячість і витривалість ;

г) винахідливість.

4.Правдивість а) прямота і щирість;

б) честь;

в) справедливість.

5.Простота а) простота;

б) скромність і чистота.

Дотримуючись етикету с першого заняття виховується в учнів та студентів ввічливість та повага, що являється дуже важливим елементом в вивченні Карате — до та і виховання гармонічно високо розвинутої не тільки фізично, а із інших сторін[51].

У самому широкому сенсі медитацію можна розуміти як комплекс психотичних прийомів зосередження на чому-небудь.

Най частіше простого звернення уваги на свій внутрішній світ достатньо для початкового імпульсу до розвитку особистості. Якщо на початковому етапі це просто контроль за своїм емоційного апарату, за процесом, за станом тонусу свого м’язового апарату, за процесом мислення, то не більше високому етапі розвитку стирається грань між субьектом і обьектом пізнання і діяльністю. Світ починає при цьому сприйматися в єдності, у всьому різноманітті своїх граней і проявів. У цьому і полягає принцип осяяння і миттєвого, інтуїтивний процесу пізнання. Тут проявляється і реалізується в практиці психічної діяльності принцип єдності ДАО і теорія Інь-Янь. З Порожнечі все виходить, створюється і в неї повертається. Для того, щоб сприйняти світ неупереджено, у всьому різноманітті його проявів, необхідно заспокоїти свою психіку, відкинути старі заїжджені стереотипи, поглянути на ситуацію як на щосьнове. Таким чином, необхідно привести всі психічні процеси в нульовий стан, а вже на цьому тлі починати будь-яку діяльність. Адекватно світ може відбитися тільки в дзеркальній поверхні нашої нічим не замутненої психіки.

2.4.2 Засвоєння техніки розслаблення в східних єдиноборствах Техніка розслаблення (релаксації) є основною складовою частиною будь медитативної системи. Отримання м’язового розслаблення засноване на принципі єдності тіла і психіки. Процес мислення стає більш керованим при управлінні контролювати свій м’язовий тонус, умінні розслаблятися.

Найчастіше в стані спокою людина постійно зайнятий мисленням програванням яких або ситуацій. Його мозок не відпочиває. Уміння зупинити «уявну жуйку» — значний крок по шляху самовдосконалення. Іноді цього одного достатньо, щоб значно поліпшити свій психічний стан, позбутися від цілого ряду невротичних симптомів і супутніх соматичних захворювань.

Правильний м’язовий тонус багато в чому визначає стан системи меридіанів. Енергія, протікаючи по меридіану, не повинна зустрічати опору на шляху свого руху, Якщо в м’язах тіла існує непотрібну напругу, м’язові затиски, то стан меридіана, який проходить по цих м’язових груп, порушується. Внаслідок цього внутрішні органи не отримують достатніх приток енергії, живильної їх. Коли м’язи розслаблені, канали максимально відкриті, енергія протікає в них сильним рівним потоком, забезпечуючи здоров’я і рівновагу всього організму.

Техніка релаксації використовує принцип психосоматичного рефлексу. Стан психіки, емоційні стани визначають м’язовий тонус, а стан скелетної мускулатури, у свою чергу, визначає наш емоційний стан. Уміння розслабитися дозволяє розірвати патологічний коло, коли призводить до м’язового напруження. Напруга м’язів підсилює емоцію, а негативна емоція, в свою чергу, стимулює неприємні думки.

Для досягнення релаксації (м'язового і психічного розслаблення) застосовується цілий ряд психічних прийомів, заснованих на образно-чуттєвих уявленнях, що в корені відрізняє східною систему саме регуляції від її європеїзованих варіантів, де в основному застосовуються словесні формули навіювання.

Перший прийом. Відчути своє тіло. Напружити і по черзі розслабити наступні групи м’язів: руки, обличчя, ноги, м’язи спини і живота.

Другий прийом. «Уявіть, що ваші м’язи починають масажувати і розминатися кимось стороннім."При цьому в них виникають почуття тепла.

Третій прийом. Уявити себе зануреним у воду і подумки розчинити своє тіло в ній. Послідовно розчинити руки, обличчя, ноги, спину і живіт. При виконанні цих прийомів виникає почуття ейфорії, відчуття польоту і внутрішнього звільнення. Настає повне розслаблення скелетної мускулатури, кровоносні судини м’язів розширюються, поліпшується живлення м’язової тканини. Рефлекторно розширюється також капілярна мережа, що живить внутрішні органи, і як наслідок цього поліпшується їх функціонування.

Відбувається розподіл внутрішньої психічної енергії, основна частина якої в звичайному стані направлена на м’язову сферу. При виконанні прийому 3 необхідно направити вивільняється психічну енергію в інтелектуальну сферу психіки. На початковому етапі навчання дуже важко зберегти нульовий стан психіки і тіла. Наше мислення влаштовано так, що воно постійно шукає об'єкт докладання. Тому одна з найважчих ступенів медитації - це медитація на Порожнечу, яка очищає нас, дає нам нові сили і імпульс до нового життя і діяльності.

Для того, щоб зберегти отриманий стан, необхідно намагатися відчути себе блукаючим в порожнечі, в Космосі, відчути себе центром Всесвіту, відчути єдність із великою Порожнечею і всім світом, зафіксувати свою увагу на почутті польоту, ширяння, на відчутті втрати почуття тепла. Тіло повністю зникло, залишилося лише одне активний стан. Добившись таким чином перерозподілу психічної енергії в інтелектуальну сферу, ми повинні її задіяти, тобто використовувати для подальшого самовдосконалення.

Медитація ділиться на три найважливіші форми за ступенем активності мозку і тіла:

— Дза-дзенмедитація сидячи;

— КінХінмедетация в хотьбе;

— Кейко-дзенмедитація в русі, в тренеровкой.

— Дза-дзенпрактикується в положенні сейдза, яке є основною позицією сидячи. З яп. «СЕЙ» — підстава, «ДЗА» -позіція. Крім сейдза, можна вживати позиції:

— Ханкапозиція полулотоса;

— Кеккапозиція лотоса.

Позиція сейдза є дуже практичною, оскільки з неї легко можна прийняти будь-яку стійку, а також в сейдза можна сидіти тривалий час.

Позиція Сейдза: коліна розсунуті на ширину плечей, п’яти знаходяться під сідницями, великі пальці ніг стикаються, замикаючи енергетичний коло. Хребет повинен бути прямий і перпендикулярний до підлоги.

Положення рук: ліва рука лежить на правій, великі пальці рук зімкнуті, утворюючи разом з вказівними пальцями коло, званий по японськи «Енко». «Енко» лягати на пах так, щоб центр «Енко» розробляти в танден. Руки лежать вільно на стегнах і зігнуті в ліктях.Частина долоні впирається в корпус. В За-Дзен все тіло повинне бути розслаблене. Губи зімкнутими, мова повинна злегка торкатися верхніх зубів.

Погляд повинен спрямований на 1 метр від тіла або під кутом 45 градусів вниз. Очі можуть бути відкритими або закритими.

КінХін — з яп. рухома нітьмедитація в ходьбі, є продовженням медитації. Цей вид медитації грунтується на концентрації думки або ходьбі. При цьому тіло залишається рівним, подібно висяча нитки. Правий кулак вкладається в ліву долоню, великий палець лівої руки вкладається в поглиблення між великим і вказівним пальцями правої руки. Ця комбінація знаходиться на тандем. Лікті знаходяться на закінченнях стегон. Пересування відбувається по прямій лінії, з довжиною кроку, рівної 1,5 довжини стопи. Кін — хін практикується в залі, коли учні ходять по колу, а вчитель по внутрішньому колі в зворотному напрямку[51].

2.4.3 Засвоєння методів дихання та відновлення з використанням мобілізації енергії в процесі вивчення східних єдиноборств Ніяке бойове мистецтво не буде ефективним, якщо процес дихання відбувається з порушенням регуляторного ритму. Кожному спортсменові знайомі хворобливе відчуття печіння в легенях, збій дихання, викликаний аритмічний рухами, неможливість виконати технічне рух правильно і в повну силу. З іншого боку, якщо він в гострій ситуації спокійний, контролює свої емоції, то його дія супроводжуються глибоким вдихом з подальшою короткої затримкою дихання під час виконання бойової техніки або повільним видихом. Це говорить про можливість координації дихання і дії в практиці будь-якого виду спорту.

Вдих призводить до м’язовому розслабленню, а видих до напруження м’язів. Тому під час бою вдих повинен збігатися зі стадією розслаблення і бути підготовкою до виконання технічних дій.

Видих збігається з моментом атакуючих або захисних дій. Особливо важливою є фінальна фаза виконання технічної дії, т. е. напруження м’язів в момент контакту з противником, з коротким видихом і наступною затримкою дихання. Причому видихають різко і та невелика кількість повітря. Якщо ж необхідно робити з таким же зусиллям, як і в перший раз. Або відбувається швидкий вдих без повного видиху затриманого раніше повітря. Таким чином, процес дихання залежить від бойової ситуації.

Серію бойових дій, як атакуючий, так і захисних, можна провести на єдиному тривалому видиху, не перериваючи ритму дихання, Відсутність затримки дихання дозволяє виконувати прийоми з найвищою швидкістю. Таке виконання, якщо воно повинне проводитися з великою силою, є складним для новачків, оскільки передбачає наявність автоматизму дій при виконанні серійної техніки. При наявності ж навику росслабленязакріпачення, процес дихання проходить дуже легко, з мінімальним зусиллям при переході від однієї стадії до іншої. На високому рівні майстерності карате-ка ніколи не затримує дихання[51].

Традиційне, глибоке дихання (животом), що використовується в тренуваннях карате, призначене не тільки для насичення крові киснем, але і як засіб посилення м’язової концентрації в нижній області живота, яка вважається на концентрації в нижній області живота, яка вважається на Сході джерелом сили і енергії. Таким чином, максимум внутрішньої сили разом із зовнішньою буде прикладено в момент нанесення вирішального руху з потужним видихом, що виходить з нижньої частини одночасно з криком «Киай» .

Джерело і основою крику «Киай» є глибоке дихання (брушное). Цей вид дихання називається також діафрагмовим, так як виконується діафрагмою.

Діафрагма — це м’язова перегородка, що відокремлює грудна порожнина від шлункової. У спокійному стані діафрагма має куполоподібну форму і звернена своєї опуклою частиною в бік грудної порожнини. При функціонуванні діафрагма скорочується і куполом відтісняє органи шлункової порожнини вниз. При діафрагменому диханні повітря заповнює самі нижні частини легенів, в диханні бере участь тільки діафрагма, а грудна клітка залишається нерухомою. Цей момент є дуже важливим в бойовій обстановці, коли досвідчений противник знає, що на вдиху людина перебуває в безпорадному стані, коли напружити м’язи важко або неможливо, і може використовувати цю фазу для своєї успішної атаки. При диафрагменому диханні грудна клітка майже нерухома, що позбавляє супротивника переваги.

Вдих необхідно робити носом, а видих ротом, губи злегка відкриті, диханняяк можна спокійніше. Диафрагменное дихання допомагає роботі серця, забезпечує приплив венозної крові, сприяє зниженню артеріального тиску і стимулює процес окислення, підвищуючи працездатність організму. Завдяки великій глибині вдиху і повільного видиху диафрагменного дихання знижує частоту серцевих скорочень, що в свою чергу зменшує нервове напруження, викликане бойовою обстановкою.

Здатність викликати на поверхню інтенсивно і миттєво всю енергію, яка тільки може міститися в людському тілі. Мова йде про природну силі тіла, що походить від роботи м’язових груп. Її можна розвинути до певного рівня завдяки відповідним тренуванням. Існує ще енергія швидше психологічного, ніж фізичного характер, критерії, і оцінки якої досить розпливчасті. Ця енергія проявляється у випадку виняткової зосередженості. Вона є «об'єктної концентрацією» еквівалентної «не думкою», висунута послідовниками японського дзен.

Недостатньо вміти створювати в собі приплив сили, готової «все зламати», треба правильно її направляти. Це залежить від правильної координації м’язів. Концентрація енергії передбачає також концентрацію в часі (швидкість руху) і в просторі (завершення удару) і підтримування сили на точних і обмежених для його нанесення місць при використанні частин тіла і сили реакції.

2.5 Моделі фізичного виховання Найбільш перспективним напрямком оптимізації фізичного виховання у ВНЗ є перехід від домінуючої на даний час репродуктивно-педагогічної освітньої моделі до креативно-педагогічної освітньої моделі, яка передбачає гуманізацію предметно-змістовних засад, соціокультурну інтеграцію, інноваційну активність педагога та індивідуалізацію навчального процесу.

Перехід до креативно-педагогічної освітньої моделі потребує перегляду традиційних ставлень до структури, змісту та організації фізичного виховання у ВНЗ в контексті трансформацій сучасного суспільства. При розгляді організаційно-педагогічних аспектів формування нової структури фізичного виховання у ВНЗ виникає необхідність визначення та аналізу негативних факторів, що впливають на фізичний розвиток студентської молоді.

На таблицях 2.1−2.4 представлені запропоновані моделі фізичного виховання студентів ВНЗ технічного профілю на різних курсах навчання.

Таблиця 2.1 Модель фізичного виховання студентів на І курсі навчання.

Таблиця 2.2 Модель фізичного виховання студентів на ІІ курсі навчання.

Таблиця 2.3 Модель фізичного виховання студентів на ІІІ курсі навчання.

Таблиця 2.4 Модель фізичного виховання студентів на IV курсі навчання.

Аналіз теоретикометодичних передумов вдосконалення системи фізичного виховання студентів ВНЗ технічного профілю і результати дослідження позволили розробити авторські моделі організації фізичного виховання студентів ВНЗ технічного профілю на різних курсах навчання. На таблицях 2.1−2.4 були представлені моделі фізичного виховання студентів ВНЗ технічного профілю нарізних курсах навчання, які можуть бути взяті за основу вдосконалення існуючого вузівського «Фізичного виховання».

Для реалізації усіх своїх можливостей у заняттях карате студенти-спортсмени повинні:

1) діяти у різноманітних умовах, не підтягаючись навіяному впливу інших людей, успіху чи невдачі;

2) виконувати необхідні рухи і дії з високим ступенем точності, щоб звести до мінімуму кількість помилок;

3) швидко і правильно оцінювати обставини, приймати рішення і без вагань їх виконувати;

4) самостійно регулювати свій стан нервово-психічного напруження.

Досягти усього цього можна лише завдяки відповідній психологічній підготовці. Таким чином, метою психологічної підготовки каратистів є формування такого психічного стану, при якому вони можуть:

— у повній мірі використати свою загальну та спеціальну підготовленість для досягнення максимально можливого результату;

— протистояти перед змагальним фактором, який негативно впливає на психічний стан.

У тренувальному процесі поряд з розвитком фізичних якостей при вивченні східних єдиноборств застосовувалися такі методичні напрямки і прийоми:

1. Виховання позитивних психологічних якостей: волі, рішучості, витримки, здатності робити добрі вчинки, вміти постояти за себе і друзів.

2. Акцентування уваги учнів на морально етичному аспекті карате (кодекс карате): поведінка в залі, культура зовнішності, повага до старших, до один одного і т.д. При дотриманні кодексу своєчасно звертати увагу на порушення.

3. Підтримка і зміцнення зв’язку з сім'єю, вплив з її допомогою на вирішення всіх виховних завдань.

4. Проведення письмового та усного опитування після вивчення теоретичного матеріалу для закріплення пройдених розділів.

5. У виховній роботі - облік придбаних раніше позитивних якостей і норм по ведення із застосуванням методів переконання, схвалення і похвали, осуду і несхвалення; показ на заняттях ілюстрацій, фотографій знаменитих спортсменів, олімпійських чемпіонів та видатних людей; використання відеоапаратури з показом змагань з видів спорту, з акцентом на правильності виконання технічних елементів і т.д.; приведення позитивних прикладів, звернення уваги студентів на позитивні моменти в житті, акцентування уваги на неправомірній поведінці людей, аналізування наслідків поганих вчинків і витяг правильних висновків.

6. Підбір кожному учневі індивідуальних практичних завдань з урахуванням його здатності (виконання елементів карате), тренування відсталих фізичних якостей і робота над технічними елементами карате в домашніх умовах, розробка теоретичних завдань з пройденого матеріалу (підготовка доповідей і повідомлень), контроль і перевірка домашніх завдань.

7. Формування у студентів моральності шляхом поваги до старших, до товаришів, до суперника в бою, вміння гідно поводитися на заняттях і т.д. Застосовуючи метод покарання, слід враховувати думку колективу, виключаючи образи. Після покарання не згадувати про нього, зберігаючи з учнем доброзичливі відносини. Метод заохочення застосовувати не тільки до учнів, які досягли успіху, але і до тих, які сумлінно трудилися на заняттях і показували приклад чесних відносин, проявляли високі моральні якості - працьовитість, відповідальність, чуйність і допомогу іншим.

За навчальний рік в єдиноборствах (карате) рекомендується пройти основні розділи, такі як: базова техніка, стійки, удари руками, удари ногами, захист. Освоїти базову техніку переміщень, відпрацьовувати комбінаційну техніко-тактичну підготовку, освоїти тактико-технічні дії роботи з суперником і обов’язково використовувати змагальну підготовку. Кожен розділ характеризується розвитком певних груп м’язів, фізичних якостей і вимагає різної фізичної, функціональної та психологічної підготовки.

З метою перевірки засвоєння навчальної програми та визначення фізичної, функціональної та психологічної підготовленості у студентів необхідно проводити змагання, а також здавати іспити на пояси з визначенням рівня майстерності в карате. На тренуванні рекомендується проводити змагання з показом правильних і красивих технічних елементів, а також проводити навчальні поєдинки з куміте на тренуванні і за бажанням учня готувати його до участі в змаганнях з отриманням медалі, призів, почесної грамоти і т.д.

Висновки до другого розділу.

1. Валеологія, як комплексна дисципліна, направлена на збереження та укріплення здоров’я людини, вона використовує методи і технології індивідуального впливу задля досягнення і збереження здоров’я та вирішення проблем життєдіяльності, котрі базуються на теоретичних концепціях її (людини) природи, сутності і сенсу життя. Центральною проблемою валеології є відношення до індивідуального здоров’я і виховання культури здоров’я у процесі індивідуального розвитку особи.

2. Валеологічне вчення є процес формування знань про закономірності становлення, збереження і розвитку здоров’я людини, опанування вмінь збереження і вдосконалення особистого здоров’я, оцінки впливу чинників, що формують його. Відтак валеологічне виховання є процесом формування ціннісно-орієнтованих установок на здоров’я і здоровий спосіб життя, побудованих як невід'ємна частина життєвих цінностей особи та її загальнокультурного світогляду.

3. Будівництво власного здоров’я, як базове поняття при реформуванні вищої освіти у частині дисципліни «Фізичне виховання», створює перспективи до посилення можливостей офіційної медицини за рахунок залучення особливим чином освіченої та підготовленої людини до вирішення, разом з лікарем, не тільки задач поліпшення свого психофізичного стану, але й усунення періодично виникаючих захворювань. Поняття будівничий здоров’я і будівництво здоров’я проблематизують непорушність канонів традиційної медицини, що припускала лише обмежену участь людини в подоланні захворювання, відводячи їй роль «суворо виконувати розпорядження лікаря».

4. Східні єдиноборства — це досить глибоке елемент мистецтва засвоєння досягнень фізичної культури, людини за допомогою медитацій, вивчення силових та розслаблюючих вправ може свідомо знаходити, аналізувати й освоювати різноманітні засоби фізичної культури, необхідні їй в залежності від виникаючих нових ситуацій у життєдіяльності. При цьому, людина повинна систематично брати участь у фізкультурно-оздоровчих і рекреаційних заняттях, відрізнятись глибиною і розмаїтістю отриманих знань, необхідних придбаних здібностей, напрацьованих вмінь і навичок.

5. Найбільш перспективним напрямком оптимізації фізичного виховання у ВНЗ є перехід від домінуючої на даний час репродуктивно-педагогічної освітньої моделі до креативно-педагогічної освітньої моделі, яка передбачає гуманізацію предметно-змістовнихзасад, соціокультурну інтеграцію різних підходів, інноваційну активність педагога та індивідуалізацію навчального процесу. Перехід до креативно-педагогічної освітньої моделі потребує перегляду традиційних ставлень до структури, змісту та організації фізичного виховання у ВНЗ в контексті трансформацій сучасного суспільства.

РОЗДІЛ 3. ОБГРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПРОПОНОВАНОЇ МОДЕЛІ У НАВЧАЛЬНО-ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС.

3.1 Педагогічна складова процесу усвідомлення цінності власного здоров’я серед студентів ВНЗ Опрацювавши питання удосконалення педагогічного процесу фізичного виховання фахівця в ВНЗ можна виділити один із головних показників педагога. Бо як ми спостерігаємо за даною роботою що педагог являється приміром для студентів, і за часту студент приходячи до студентських лав шукає людину (педагога) на якого він би хотів бути схожим.

Тому в освітні стандарти бажано включати ряд положень, які повинні допомогти майбутньому вчителеві підготуватися про таке здійснення своїх професійних обов’язків, яке б не здійснювало негативного впливу на формування різних складових здоров’я студентів (або звело б його до мінімуму). Отже, в частині вимог до рівня підготовленості випускника педагогічного вузу варто визначити такі умови:

— володіння системою знань про взаємозв'язки фізичного, психічного і соціального здоров’я людини і суспільства;

— володіння організаціоно-діяльнісними вміннями, необхідними для самоаналізу, розвитку своїх творчих здібностей і підвищення кваліфікації;

— усвідомлення здоров’я як цінності, володіння знаннями і вміннями по охороні здоров’я і безпеки життєдіяльності студентів;

— уявлення про взаємодію організму і середовища, місці людини в еволюції Землі;

— володіння системою знань, вмінь і навичок, що забезпечує збереження і зміцнення здоров’я, розвиток і вдосконалення психофізичних здібностей студентів;

— володіння системою знань про людину як суб'єкта освітнього процесу, її вікові, а також індивідуально-типологічні особливості;

— володіння знаннями про біологічну природу і цілісність організму людини;

— володіння знаннями про здоровий спосіб життя і його основоположні ознаки;

— володіння знаннями про профілактику і корекцію звичок, що завдають збитку здоров’ю.

Майбутній викладач в ході своєї професійної підготовки у ВНЗ педагогічного профілю повинен опанувати значний обсяг знань, вмінь і навичок, які б допомогли йому в здійсненні освітнього процесу і вчення учнів (студентів).

Одне із самих головних на сьогоднішній день це потрібність удосконалення педагогічного складу практикуючи заняття, провести модернізацію самої дисципліни.

Звернемося до дослідження [28], метою якого було визначити, по-перше, чи розділяють практичні працівники погляди вчених на необхідність посилення освітньої складової вузівського «Фізичного виховання». По-друге, з’ясувати які напрямки організаційно-методичної роботи будуть сприяти успішному проведенню реформи цієї навчальної дисципліни.

Дослідження було проведено серед професорсько-викладацького складу Дніпропетровського державного інституту фізичної культури і спорту (опитано 97 чоловік), а також серед викладачів кафедр фізичного виховання 6 вузів державної форми власності м. Дніпропетровська (усього 102 чоловіки).

Основні результати дослідження. На питання анкети «Чи згодні Ви з тим, що шлях підвищення освітнього статусу „Фізичного виховання“ є сьогодні найбільш соціально-значимим напрямком реформування цього навчального предмета?» були отримані наступні відповіді.

Кваліфікацію «Так, згодний» дали 81 викладач (чи 83,5%), «Важко відповісти» 7 чоловік (7,2%) і «Ні, не згодний» 9 чоловік (9,3%).

Далі на питання анкети відповідали тільки фахівці, що на перше представлене вище питання, відповіли «Так, згодний».

На питання про те, чи дозволить прийняття нової української навчальної програми для вузів по фізичній культурі, у якій було б передбачене посилення освітньої складової цієї дисципліни, практично вирішити проблему подальшого удосконалювання постановки фізкультури у вузах, були отримані наступні відповіді. У першій групі «Так», 71,6%, «Важко відповісти» 18,5% і «Ні» 9,8%. В другій групі «Так», 66,7%, «Важко відповісти» 25,3% і «Ні» 8,0%.

Таким чином, результати дослідження дозволяють впевнено стверджувати, що як викладачі інституту фізкультури, так і фахівці кафедр фізичного виховання однаково високо оцінюють актуальність і значимість реформи вузівського предмета «Фізичне виховання» у бік посилення його освітніх основ.

3.2 Зміст і результати дослідження серед студентів Дослідження проводилося на базі Дніпропетровського Національного гірничого університету. У дослідженні приймали участь 150 студентів ІІ і III курсів.

Метою дослідження було виявити зацікавленість серед студентів у запропонованих змінах методик викладання предмету «Фізичне виховання» з використанням базових основ східних єдиноборств та готовність прийняти ці методики.

Для вирішення даних задач нами було проведено опитування, за допомогою анкети. Заповнені анкети оброблялись методами математичної статистики (процентування і кореляційного аналізу) 75 за допомогою комп’ютерної програми «Microsoft Excel».

Основні результати дослідження. На питання анкети «Чи згодні Ви з тим, що предмет „Фізичне виховання“ не дає в повному обсязі можливості удосконалити стан власного здоров’я?» були отримані наступні відповіді.

Відповідь «Так, згодний» дали 110 студенти (74,6%), «Важко відповісти» 15 чоловік (8%) і «Ні, не згодний» 25 чоловіки (18,2%).

Далі на питання анкети відповідали тільки ті майбутні випускники університету, що на перше представлене вище питання, відповіли «Так, згодний».

До питання про те, чого саме не вистачає сучасному предмету «Фізичне виховання», були надані варіанти відповіді: а) академічних годин для викладання дисципліни; б) теоретичного обґрунтування практичних занять; в) індивідуального підходу зі сторони викладачів; г) різноманітності виконуваних вправ; д) професіоналізму викладацького складу. Опитуваним надавалася можливість віддати перевагу декільком варіантам відповіді.

Погоджуються з тим, що не вистачає академічних годин для викладання дисципліни (варіант «а»), лише 10 чоловік чи 8%; варіанту «б» (теоретичного обґрунтування практичних занять) надали перевагу 50 студентів або 49,5%; з варіантом «в» (індивідуального підходу зі сторони викладачів) погодилося 70 студенти або 68,8% опитуваних; варіант «г» (різноманітності виконуваних вправ) обрали 25 чоловіки — це 20,2%; і варіанту «д» (професіоналізму викладацького складу) надали перевагу 51 студентів — це 49,6% опитуваних.

Узагальнені результати опитування наведені в таблиці 3.1.

Проаналізувавши вихідні дані анкетування можна зробити висновок — переважна більшість опитуваних студентів вважають, що предмет «Фізичне виховання» не надає впродовж навчального процесу необхідної бази для формування початкових етапів для розвитку фізичного стану. Також спостерігаємо що викладачі та й студенти виявляють велику заінтересованість в новизні та перезапуску самої дисципліни «Фізичне виховання».

Результати отриманих даних свідчать про те, що учасники навчального процесу усвідомлюють наявність недоліків у сучасному процесі викладання. Серед них: відсутність індивідуального підходу і досить слабка навчальна програма, що не враховує індивідуальні особливості організму, стан здоров’я, рівень фізичного розвитку та ін.

Таблиця 3.1 Показники щодо напрямків покращення якості викладання предмету «Фізичне виховання».

Також опитані учні зауважують, що зараз рівень підготовленості викладачів є недостатнім для належного викладання дисципліни «Фізичне виховання» як такої, що сприяє поширенню ЗСЖ. Але кількість занять фізичною культурою на тиждень, в основному, задовольняє респондентів.

Аналіз проведеного дослідження дозволив визначити, що проблема існуючої постановки «Фізичного виховання» студентської молоді полягає в неадекватності дидактичних вимог та прийомів у процесі фізичного виховання до особистих потреб та розуміння студентами сенсу занять фізичною культурою.

Висновки до третього розділу.

1. Ефективність фізичного виховання студентів ВНЗ може бути підвищена за умови, якщо управління цим процесом буде характеризуватися переходом від застарілої неефективної фізкультурно-спортивної діяльності на початковому етапі (1−2 семестрів) і частково на другому та заключному етапах навчання (3−8 семестрів) за рахунок поступового оволодіння та популірезації студентами методами самовдосконалення свого зовнішнього фізичного стану, а також укріплення психо-фізичної форми розвитку особистості.

Ефективність фізичного виховання студентів у вигляді сформованого стійкого інтересу до самостійного фізичного вдосконалення та спонукання до ЗСЖ може бути досягнута за рахунок цілеспрямованого формування ціннісного відношення до фізкультурно-спортивної діяльності на усіх етапах навчання.

2. У зміст факультативних занять та спортивно-масової роботи зі студентами вузів необхідно включати види спорту та рухової активності, які відповідають наступним критеріям:

— враховують вимоги мети діяльності вищезгаданої системи професійного навчання студента, тобто ефективно розвивати психічні, психофізіологічні, морально етичні якості які будуть насамперед найважливішими для створення конкурентно спроможну людину в своїй професійній діяльності;

— розвивати основні фізичні якості, які забезпечують фізіологічну базу працездатності (витривалість, сила та інші зумовлені професією якості);

— бути найбільш популярними серед студентів даного навчального закладу.

4. Оптимізація процесу спортивно-масової роботи зі студентами технічного ВНЗ повинна передбачати його регламентацію з урахуванням специфіки професійної діяльності випускників, етапу навчання, розвитку мотивації до занять фізичною культурою та спортом.

5. Результати дослідження серед викладачів добре показують, необхідність до модернізації, пере загрузки всієї системи предмету «Фізичного виховання».

Опитавши студентів добре показали що, нинішня модель викладання «Фізичного виховання», являється не достатньо ефективна, вона зорієнтована перед за все на розвиток фізичних якостей, що не виконує в сих заохочень молоді до формування основ здорового способу життя.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ У ході проведеного теоретичного дослідження і розробки моделей для експериментального дослідження з визначеної проблеми були розв’язані всі поставлені задачі, що дозволяє сформулювати такі висновки:

1. У магістерській роботі проведені аналіз можливостей та особливостей використання засад здорового способу життя у вищих навчальних закладах, теоретичне узагальнення стану викладання предмету «Фізичне виховання» з використання основ східних єдиноборств, що має визначатись одним із головних для формування студента, а саме особистості будівничого власного здоров’я.

2. Виконаний у Розділі І аналіз факторів побудови здорового способу життя серед студентів ВНЗ показав що:

— формуванню і дотриманню ЗСЖ студентів можуть у найбільшій мірі сприяти матеріальний достаток, життєвий устрій сімї, заняття фізичним вихованням, раціональна наукова організація навчальної праці студентів і позитивні приклади, якими бажано мають бути їх викладачі;

— при розгляді майбутньої професійної діяльності студента обов’язковою є необхідність врахування стану його здоров’я. Перші кроки до майбутнього професіоналізму починаються з навчання професії. Фізичне здоров’я є не просто бажаною якістю майбутнього фахівця, але необхідним елементом його особистісної професійної структури;

— в сучасній Україні через брак кадрів у різних галузях промисловості постає завдання виховати студента, як фахівця з високим рівнем розумової працездатності і сталого рівня здоров’я, готового за рахунок високого ступеню адаптації періодично займати різні професійні позиції; який, крім того, вміє швидко і результативно відновлювати свою працездатність, не допускати виникнення передчасних захворювань;

— проаналізувавши стан здоров’я сучасної молоді дійшли висновку, що власний фізичний стан турбує більшість опитуваних студентів Національного Гірничого Університету. Встановлено, що умови проживання студентів безпосередньо впливають на дотримання ними здорового способу життя. Так, студенти, що знаходяться під опікою батьків, менше схильні до шкідливих звичок, більше займаються фізкультурою і спортом, ретельніше дотримуються режиму сну і харчування. Дані опитування при розрахунку біологічного віку свідчать, що в самопочутті студентів існують моменти, більш характерні не молоді, але людям середнього і старшого віку. Після ретельного аналізу можна зробити висновок, що активне використання студентами компонентів здорового способу життя значною мірою сприятиме укріпленню здоровя, покращенню успішності і фізичної готовності до активної життєдіяльності, а також майбутньої професійної діяльності в технічній галузі.

3. В основі структури формування фізичної культури особистості лежить комплекс взаємопов'язаних особливостей (спадковість, виховання, навчання, умови проживання, фізичний розвиток, рівень фізичної підготовленості, ступінь сформованості потреби у здоровому способі життя, знання та розуміння ролі фізичної культури для розвитку особистості, визнання фізичної культури як соціально-особистісної цінності тощо). Формування фізичної культури особистості потребує значної уваги педагогів вищої школи. Тому питання підготовки висококваліфікованих спеціалістів з фізичної культури є не лише одним з основних завдань вищих навчальних педагогічних закладів, але й необхідною потребою сучасного суспільства.

4. Вирішальним аспектом пошуку альтернативних шляхів удосконалення процесу фізичного виховання у ВНЗ являється напрям на формування та закріплення усвідомленої, заснованої на глибоких знаннях та переконаннях мотивації до фізичного загартування, стійкої звички самостійно турбуватися про своє здоров’я, до формування ЗСЖ. Але для цього потрібно, звертаючись до свідомості студента, розкрити перед ним справжнє значення фізкультурно-спортивної діяльності, домогтися глибокого розуміння мети цієї діяльності і на такій основі розвивати творчу активність.

5. Сучасний процес навчання в вищому навчальному закладі повинен мати досить високий рівень фізичної підготовленості, що пов’язаний з загальним рівнем здоров’я і самопочуттям, розвитком кардіореспіраторної системи, статичною витривалістю і здатністю підтримувати свій духовний та психо-фізичний стан в бадьорому положенні.

6. В другому розділі були запропоновані моделі фізичного виховання студентів ВНЗ на різних курсах навчання. Моделі показують, що є необхідним враховувати специфіку ВНЗ і включати в заняття не тіки фізичні вправи але і вправи до відновлення психо-фізичного стану, й розвитку спеціальних якостей, необхідних для студентів різних спеціальностей.

7. У Розділі 3 в результаті опитування були отримані результати, які дозволяють добре показати високий потенціал ефективність розроблених організаційних та практичних заходів до вдосконалення виховання студентів за допомогою східних єдиноборств, роботу над вдосконаленню не тільки фізичного стану але і виховання достойної людини з добрими моральними та духовними якостями, що в подальшому розвитку буде сприяти позитивними якостями майбутнього фахівця.

Відтак, матеріали дослідження, яке має теоретичну спрямованість, бажано завершити подальшою експериментальною перевіркою напрацьованих теоретико-методичних положень, що дозволить подолати низку труднощів у процесі формування теоретичних засад ЗСЖ для формування особистості, що будує власне здоров’я. Разом з тим, подальшого дослідження потребують інші, не досліджені нами аспекти, наприклад, розробки методики вдосконаленню відновлення фізичного та моральнодуховго стану студентів з проблемами, за допомогою використання новітніх методик відновлення фізичного стану та використанням сучасних технічних засобів; шляхи та результативність установлення суб'єкт-суб'єктних відносин між науково-педагогічними працівниками ВНЗ і студентами тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. Лубышева Л. Н. Концепція формирования физической культуры человека. М: ГЦОЛИФК, 1992. — 120с.

2. Рыбковский А. Г., Браславская Э. В., Пащевский Ю. Г. Психофизиологические характеристики состояния здоровья учащейся молодежи в Донецком регионе // Материалы III Междунар. конф. «Проблемы экологии и безопасности жизнедеятельности в условиях высокой техногенной нагрузки в Донбассе». Вып. 97. — Донецк: НИИГМ им. М. Федорова, 2003. — С.108−110.

3. Гуменный В.С.К проблемам оптимизации физического воспитания студентов политехнических Вузов // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання іспортуЗб. наук. праць. — Вип. № 7. — Харків: ХДАДМ, 2002. — С. 63 — 72.

4. Раєвський Р.Т., Канішевський С.М. Соціальне замовлення на фізичне виховання студентської молоді у XXI столітті // Теорія і практика фізичного виховання. — 2004. — № 2. — С. 37−42.

5. Бизин В. П., Гуменный В. С. Физическая подготовка студентов первогокурсаполитехническихВузов//Физическое воспитание студентов творческих специальностей: Сб. науч. трудов. — Харьков: ХГАДИ, 2003. — № 21. — С. 85 — 92.

6. О политике Всемирной организации здравоохранения. «Здоровье для всех до 2000 года» // Медицинские вести. — 1997. — № 1. — С. 22−23.

7. Казин Э. М., Блинова Н. Г., Литвинова Н. А. Основы индивидуального здоровья человека. — М.: Гуманит, изд. центр ВЛАДОС, 2000. — 192 с.

8. Раевский Р. Т. Методические разработки к лекции «Здоровый образ жизни специалиста». — Одесса: ОНПУ, 2002. — 52 с.

9. Лисицын Д. П., Сахно А. В. Здоровье человека — социальная ценность. — Москва: Мысль, 1989. — 184 с.

Додаток А.

АНКЕТА.

Вивчення поглядів викладачів кафедр фізичного виховання м. Дніпропетровська і Дніпропетровського державного інституту фізичної культури і спорту про актуальні напрямки реформи вузівського предмету «Фізична культура».

Шановний колего!

У ході проведеного нами дослідження про шляхи реформи вузівського предмету «Фізична культура» встановлено, що на думку значної частини ведучих вчених і практиків держав, що утворилися на території колишнього СРСР, найбільш перспективним напрямком є посилення освітньої складової цієї навчальної дисципліни. Як наслідок, випускники гуманітарних і технічних спеціальностей, будучи не тільки фізично розвиненими, але й мотивованими, і такими, що володіють знаннями й уміннями використовувати засоби фізичної культури й оздоровлення, зможуть самі підтримувати оптимум свого здоров’я і працездатності. При необхідності, продовжувати свою самоосвіту, а також співробітничати з медичними працівниками в процесі усунення захворювань, що виникають.

Дайте, будь ласка, відповідь на таке запитання.

Чи згодні Ви з тим, що напрямок підвищення освітнього статусу «Фізичної культури» є в даний час найбільш соціально важливим вектором реформування цього вузівського навчального предмету?

ТАК НІ ВАЖКО ВІДПОВІСТИ (необхідне підкресліть).

Якщо Ви згодні з тим, що підвищення освітнього статусу «Фізичної культури» є найбільш актуальним, і відповіли на поставлене вище запитання «ТАК», дайте, будь ласка, відповіді й на наступні питання.

1. Чи дозволить видання нової української навчальної програми по «Фізичній культурі» для вузів, у якій було б передбачене підвищення освітнього статусу цієї навчальної дисципліни, практично вирішити дану проблему у ході наступного викладання фізичної культури?

ТАК НІ ВАЖКО ВІДПОВІСТИ (підкресліть).

2. Що, на Ваш погляд, було б необхідно додатково виконати з метою надійного організаційного і науково-методичного забезпечення зазначеної реформи «Фізичної культури» у вузах:

— підготувати й видати на допомогу викладачам необхідні методичні матеріали.

ТАК НІ ВАЖКО ВІДПОВІСТИ (підкресліть).

— підготувати й видати підручник по «Фізичній культурі» на допомогу студентам.

ТАК НІ ВАЖКО ВІДПОВІСТИ (підкресліть).

— провести відповідне до необхідності проведення освітньої роботи серед студентів підвищення кваліфікації вже працюючих у вузах викладачів «Фізичної культури» у доступних формах.

ТАК НІ ВАЖКО ВІДПОВІСТИ (підкресліть).

— змінити систему контролю й оцінки праці викладачів фізичної культури у вузах (через діяльність кафедр, ректорату і служб, що відповідають за організацію навчального процесу).

ТАК НІ ВАЖКО ВІДПОВІСТИ (підкресліть).

— внести відповідні зміни до змісту освіти майбутніх фахівців з фізичної культури, аби забезпечити їхню готовність до проведення занять теоретичної і методичної спрямованості, необхідних для забезпечення освітньої складової у вузівському предметі «Фізична культура».

ТАК НІ ВАЖКО ВІДПОВІСТИ (підкресліть).

Якщо Ви вважаєте за необхідне додати будь що, будь ласка, впишіть Ваші пропозиції.

Ваше місце роботи.

Посада.

Вік (кількість повних років).

Стать.

Спасибі за участь у нашому дослідженні!

Додаток Б.

АНКЕТА.

Вивчення поглядів студентів НГУ про актуальні напрямки реформи предмету «Фізична виховання».

Шановний учень!

Представлена анкета досліджує ваше ставлення до процесу викладання дисципліни «Фізичне виховання» і Ваше відношення до необхідності реформувати цю галузь.

1. Чи згодні Ви з тим, що предмет «Фізичне виховання» не дає в повному обсязі можливості удосконалити стан власного здоров’я?

ТАК НІ ВАЖКО ВІДПОВІСТИ (підкресліть).

2. На Вашу думку, чого саме не вистачає сучасному предмету «Фізичне виховання»:

а) академічних годин для викладання дисципліни ____.

б) теоретичного обґрунтування практичних занять ____.

в) індивідуального підходу зі сторони викладачів ____.

г) різноманітності виконуваних вправ ____.

д) професіоналізму викладацького складу ____.

Дякуємо!

Додаток В Застосування мускульної сили в підготовці до змагань з східних єдиноборств Сила, необхідна для пересування тіла, виходить від м’язів. Добре треновані сильні і еластичні м’язи обов’язкові в карате. Якщо спортсмен теорію карате й знає принципи динаміки руху, його прийоми будуть слабкими, якщо його м’язи недостатньо сильні. Отже, необхідно постійно тренуватися для зміцнення м’язи, які заважають проведенню прийому.

Отже, новачки повинні уважно прислухатися до порад своїх викладачів. Коли потрібні м’язи включені повністю і гармонійно, прийом буде сильним і ефективним. З іншого боку, якщо включені непотрібні м’язи, то в кращому випадку відбудеться втрата енергії, а в гіршому випадку — неефективне проведення прийому.

Нарешті, важлива швидкість м’язів, тому що чим швидше відбувається напруга м’язів, буде більше вироблена ними сила.

Планування підготовки спортсмена Планування річної підготовки залежить від багатьох факторів: конкретні цілі та завдання на рік, закономірність становлення спортивної форми та техніки.

У теорії спортивних тренувань прийняті наступні поняття: Мікроцикли, мезоциклів, макроцикл.

Мікроциклце відносно закінчена частина навчально тренувального процесу, що охоплює кілька днів, не більше тижня.

По спрямованості мікроцикл буває: розвивальний, ударний, втягуючий, підтримуючий, розвантажувальний, адаптаційний, спеціалізований, контрастний. У микроцикле особливо потрібно виділити стимуляційних і відновну фази.

Структура мікроциклів: 5−2; 4−1; 3−1; 2−7 (співвідношення тренувань і днів відпочинку).

Мезоциклсистема декількох послідовно з'єднаних мікроциклів, в ході яких вирішується досить велика смислова завдання підготовки.

Типові мезоцикл включають від 3−6 мікроциклів.

Макроцикл — це закінчений цикл спортивної підготовки, обов’язково включає великі змагання або декілька змагань. Поліпропіленгліколів можуть бути річними або піврічними.

Існує багато різних способів оцінки величини тренувальних навантажень, деякі з них включають кілька показників. Особливо важливо оцінити сумарне навантаження на день, на мікроцикл. При оцінці сумарного навантаження на день доцільно користуватися наступним простим правилом: після малої навантаження відновлення відбувається вже в ході тренувального заняття, після середньої - до ранку наступного дня, після великий-до вечора наступного дня, максімальнойчерез 2−3-4 дні.

Що стосується зон інтенсивності при виконанні фізичних вправ, то межі їх доцільно визначити по найбільш важливим біологічним рубежів. Першим таким кордоном є момент досягнення граничного об'єму систоли (ударний обсяг серца).

Як відомо, на початковому етапі роботи в міру підвищення її потужності систолічний об'єм збільшується паралельно з частотою серцевих скорочень і досягає максимуму при пульсі в 120−130 ударів на хвилину.

І зона (120−130 уд / хв) — відновлююча, тобто має місце активне відновлення (плавання, біг, ката).

Наступною біологічної кордоном є поріг анаербоного обміну (ПАНО), тобто той момент у роботі, коли в її енергообміну значну роль починають грати анаербоние процеси. Поріг анаербоного обміну у спортсменів високої кваліфікації локалізується на рівні 150−165 уд / хв. У міру тренованості ПАНО збільшується.

ІІ зона (130−156 кд / хв) супроводжується функціонуванням організму в умовах істинного стійкого стану, тобто коли весь енергозапас задовольняється аеробним шляхом. Тому методична спрямованість тренувальних завдань ІІ зони інтенсивності може бути підтримуючої, розвиваючої (щодо аеробних систем) і використовуваної в усі пріод підготовки. Робота в І - ІІ зоні інтенсивності виконується з вимогами рівномірного методу. При подальшому повішення тяжкості фізичних навантажень відзначається наступний біологічний рубіж — максимум серцевої продуктивності, який прийнято оцінювати по хвилинному обсягу серця. Ударний об'єм серця досягає максимуму вже при пульсі в 120−130 уд / хв. і надалі зберігається, його зниження спостерігається при близько бокові значеннях серцевих скорочень 195 уд / хв. і вище, коли через короткочасність діастоли лівий шлуночок не встигає заповняться кров’ю. Хвилинний об'єм серця досягає максимуму при пульсі (180−190 уд / хв).

ІІІ зона інтенсивності (156−190 уд / хв) — робота в цьому режимі здійснює енергозабезпечення організму змішаним чином: аеробні процеси досягають свого максимуму, що стартували анаербоние реакції також набирають потужність. Відбувається розвиток систем організму, що забезпечують як аеробне, так і анаеробну продуктивність. У цьому режимі напрацьовується техніка на швидкість і силу (основна частина тренування).

IV зона інтенсивності - останній біологічний кордон з максимальним рівнем анаеробних реакцій на тлі околопредельной аеробного продуктивності; частота серцевих скорочень близько гранична і гранична, а методична спрямованість — розвиток спеціальної витривалості.

Враховуючи ці вихідні позиції, кожен інструктор, складаючи тренувальний план підготовки на рік, використовує ще й режими роботи спортсмена.

I.Режим АЕрежим ПАНО. Він спрямований на підвищення ємності аеробних джерел енергоутворення, основу яких складають вправи на рівні порога аеробного обміну (вправи в яких немає різких активізацій анаеробних процесів, таких як натуження, статистичні напруги, затримка дихання в роботі спортсмена). Це робота в формальних вправах «ката, кихон», коли йде етап навчання техніці на невеликій швидкості.

II. Режим АМ сприяє підвищенню мошность систем, що забезпечують аеробне роботу.

Вправи виконується у вигляді повторень від 60 до 90 секунд, з інтенсивністю близько 80% від граничної можливості. Час відпочинку між повтореннями близько 1,5 хвилини. Пульсової режим:

— В ході повторень -175−180 ударів на хвилину;

— В ході відпочинку 130 ударів на хвилину;

— 10 повторень в серії - міняти зв’язку.

У цьому режимі тренують автоматизм, зв’язки, ката, і психіку.

III.Змішаний режим — застосовуються I і II разом. Працюють в II режимі - відпочинок в I режимі.

IV. Режим гевплив на ємність анаеробних гликолитических джерел енергоутворення. Упаржненія виконуються серіями (всього 3 рази):

1 серія — 3 повторення.

Тривалість повторень 90 — 120 секунд.

Тривалість відпочинку між повтореннями 2 хвилини.

Тривалість між серіями 12−15 хвилин.

Інтенсивність роботи максимальна.

V.Режим ГМ — анаеробна гліколітична продуктивність.

— 3 серії по 3 повторення.

— 1 повторення 40−50 секунд.

— Відпочинок між повтореннями 2 хвилини.

— Відпочинок між серіями 8−12 хвилин.

Інтенсивність роботи максимальна.

Краще відпрацьовувати роботу по мішках, Макивара, а також робити відпрацювання з партнером.

VI.Режим АА — тренувальні завдання з переважним впливом на анаеробний алактатний компонент спеціальної витривалості.

— 3 серії по 5−6 повторень.

— 1 повторення 10−15 секунд.

— Відпочинок між повтореннями 1,5−2 хвилини.

— Відпочинок між серіями 6−10 хвилин.

— Робота на межі спеціально підготовленими зв’язками.

— Відпрацювання ударів на швидкість.

— Відпрацювання зв’язок на швидкість.

При складання планів циклів враховуються зони та режими роботи, що дасть результати через 3−4 місяці. Необхідно чергувати ударні цикли, з відновними, а також обов’язково обстежитись у лікаря 1 раз на 1−2 місяці.

Приблизний план підготовки спортсмена.

I. Період фундаментальної підготовки.

Тривалість його 15−16 тижнів (9,10,11,12 місяці).

Основні завдання — значне підвищення аеробної продуктивності, розвиток сили, швидкості, координаційних здібностей, збільшення технічної та тактичної арсеналу;

Загальна фізична підготовка — біг, атлетика, плавання;

Спеціальна фізична підготовка — вивчення та напрацювання техніки, гнучкості, спритності.

Технічна підготовка — напрацювання техніки з предметів, в парах, в куміте в ката.

Техніко-тактична підготовка — напрацювання куміте всіх видів, зв’язок.

Моральна підготовка — теоретична підготовка по школі, розширення психологічної адаптації, можливостей.

II. Загальнопідготовчий етап Втягуючий мезоцикл складається з п’яти тижневих мікроциклів. Завдання:

— Визначити вихідний рівень учнів, поступово вийти на запланований рівень тренувальних навантажень.

На початку вправи виконується з інтенсивністю, якої відповідає рівень енерго забеспечення трохи нижче ПАНО, потім виходять на рівень ПАНО.

— Для легковесових ПАНО- 160−165 ударів на хвилину.

— Для средневесовой ПАНО- 155−160 ударів на хвилину.

— Дял тяжоловесових ПАНО- 130−155 ударів на хвилину.

З такими навантаженнями працюють 3 мікроциклу. Відбудовні заходи: контрастний душ через день, 1 раз на тиждень сауна, масаж, додаткове харчування, чай з шипшиною, шоколад, горіхи.

Базовий мезоцикл.

Наступних 2 мікроциклу спрямовані на потужність аеробних процесів енергозабезпечення. Виконувати подібні завдання досить важко, тому необхідно передбачити різноманітні засоби відновлення, раціонально поєднувати навантаження з відпочинком (активний відпочинок на природі, масаж, сауна, спортивні ігри, концерти). Доцільно планувати роботу: по повітрю, за параметрами, в парах.

— Інтенсивність роботи близько 80% від максимуму (пульс 170−180 ударів на хвилину).

— Час відпочинку таке, щоб пульс падав не нижче 130−140 ударів на хвилину.

— Працювати до 3 серій (х 3 підходи).

— Для важкоатлетів необхідно більше відпочивати.

6 мікроцікловрозвантажно — відновлювальні.

Понеділок — відпочинок у лісі на озері.

Вівторок — відпочинок в гостях.

Середовище — сауна, масаж.

Четвер — відеофільми.

П’ятниця — медичне обстеження.

Субота — активних відпочинок.

Неділя — активний відпочинок.

III. Спеціально підготовлений етап Складається з ударних, розвантажувальних, розвиваючих 8 мікроциклів.

Основні завдання:

— Удосконалення швидкості-силових якостей у спарингу, підвищення ємності і потужності гликолитичних процесів енергоутворення, розвиток анаеробного алактного компонента спеціальної витривалості і цій основі вдосконалення техніки.

Додаток Г Рекомендаційний режим спортсмена Правильний режим дуже важливий для досягнення спортсменом високого результату:

Тренування + режим = результат.

Завдання режиму:

1.Бистрое відновлення.

2.Повишеніе працездатності.

3.Спортівное довголіття.

4.Укрепленіе здоров’я.

5. Профілактика травматизму.

6.Швидка адаптація до екстремальних обставин.

Головне завдання — забезпечити поліпшення спортивних результатів, що досягається посиленням режиму.

Основні елементи спортивного режиму:

1.Оптимальне оточення — безпосередньо або побічно впливає на нас, так як ми залежимо від нього.

2.Суточний режим.

3.Лічная гігієна.

4.Спец харчування.

5.Закаліваніе.

6.Востановітельние заходи.

7.Псіхогігіена, медитація.

8.Комплекс гігієнічних заходів при підготовці до складних умов.

При складанні режиму враховуються цикли:

Лютий — квітень — спад працездатності;

Серпень — вересень — підйом працездатності.

Добовий цикл:

До 13:00 — підйом працездатності;

14:00 — 16:00 — спад працездатності;

16:00 — 21:00 — підйом працездатності.

Для досягнення результату обов’язковий хороший сон, так як чес більше навантаження, тим більше потрібно спати. Потреба в денному сні - індивідуальна.

Правильний режим забезпечує інтенсивний і продуктивний навчально тренувальний процес і досягнення високих результатів.

Дякую за увагу.

.ur.