Транспортне забезпечення в туризмі

Завдання 1

1. У системі міжнародного повітряного транспорту, крім міжнародних перевізників та аеропортів, значну роль відіграють держави, котрі пов’язані міжнародними авіалініями та забезпечують ці зв’язки, а також міжнародні організації в галузі повітряного транспорту, мета діяльності яких полягає у забезпеченні його ефективного функціонування та безпеки. Повітряний транспорт має три способи регулювання:

1) національне (шляхом ліцензування авіаперевізників, що працюють як на внутрішніх, так і на міжнародних маршрутах);

2) міждержавне (коли регулярні авіамаршрути мають підставою угоди між урядами країн);

3) міжнародне (тарифи на регулярні авіарейси встановлюють (для членів авіаліній) на основі взаємних договорів між авіакомпаніями — учасниками за посередництвом Міжнародної асоціації повітряного транспорту (LATA) або третьої особи).

Один із видів міжнародного регулювання авіаперевезень — створення пулів, що об'єднують авіакомпанії, які діють на певних міжнародних маршрутах. Оскільки повітряний транспорт займає міцні позиції у світовій транспортній системі, виникла потреба у його загальносвітовій координації та регулюванні. Цим займаються міжнародні авіаційні організації ІСАО та LATA. ІСАО — Міжнародна організація цивільної авіації (International Civil Aviation Organization), котра об'єднує 183 держави світу. ІATA — Міжнародна асоціація повітряного транспорту (International Air of Transport Association), що об'єднує міжнародні авіакомпанії (створена у 1919 p.). Головна функція ІАТА — упорядкування міжнародних комерційних авіасполучень, запровадження єдиних правил і процедур, узгодження тарифів на міжнародні пасажирські авіаперевезення. Туристичні агенції беруть участь в ІАТА через спеціальне відділення — Міжнародну мережу агентів авіакомпаній (International Travel Agents Network — ITAN), а також міжнародні організації цивільних аеропортів.

2. Логістична концепція управління авіаційними перевезеннями туристів передбачає, насамперед, системний підхід до організації переміщення пасажирів та вантажів. До логістичної схеми взаємодії авіакомпанії належать: блок організаційного та правового забезпечення (ІСАО, LATA, органи державного регулювання), блок виробничого забезпечення (аеропорти, підприємства авіатехнічного сервісу, інші авіакомпанії), блок забезпечення сервісу (митниця, транспортні підприємства, страхові організації, банки) і блок забезпечення збуту авіатранспортної продукції (автоматизовані системи продажу та бронювання квитків, власна мережа продажу, продаж через туристичні фірми). Тобто логістичне співробітництво турфірм та авіакомпаній передбачає як спільну координацію авіаперевезень туристів, такі співпрацю у реалізації квитків (туристам та іншим особам). Останній напрям досить детально висвітлено у фаховій літературі з туристичного менеджменту, зокрема, визначать такі форми взаємодії турфірм та авіакомпаній:

1) бронювання місць і викуп авіаквитків через агенції авіакомпаній;

2) бронювання місць та викуп авіаквитків через системи бронювання;

3) договір з авіакомпанією на квоту місць на регулярних авіалініях;

4) агентська угода, тобто робота в ролі агенції з продажу авіаквитків для своїх туристів (або так звана робота зі «стоками»);

5) організація чартерних авіарейсів для перевезень туристів.

3. Автобусний туризм дуже динамічний і популярний напрям туризму, який щорічно збільшується на 1,5%. Європейська конференція міністрів транспорту (ЄКМТ) визначає три види автобусного туризму:

1) поїздки на рейсових автобусах;

2) поїздки на човникових автобусах;

3) спеціальні чартерні рейси.

До окремої групи належать внутрішній туризм і поїздки протягом дня з різними цілями (екскурсії, човникове обслуговування аеропортів, готелів тощо). Оскільки автобусний туризм не надто дорогий, то він доступний широким верствам населення і швидко розвивається. Особливо популярні автобусні тури вихідного дня (дво-, триденні поїздки містами Європи з пізнавально-екскурсійною метою). Друге місце посідають маршрутні тури (один — два тижні містами Європи з такими самими цілями). Важливою ознакою таких турів є їх несезонний характер, тобто їх можна здійснювати практично протягом усього року.

4. Правове забезпечення міжнародного автобусного туризму регламентується двосторонніми урядовими угодами, при цьому транзит через треті країни потребує дозволу Комітету з транспорту при Європейській комісії ООН. У 1973 р. у межах Женевської конвенції прийнято Конвенцію про договір з міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажу.

Подальше спрощення правил міжнародних автоперевезень зафіксовано в Гаагській декларації з туризму (1989 р.) та Шенгенській угоді для країн ЄС (1995 р.).

Шенгенська угода ґрунтується на документі «Про скасування паспортного митного контролю між низкою країн Європейського Союзу», який підписаний 14 червня 1985 р. сімома європейськими державами (Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Францією, Німеччиною, Португалією та Іспанією). Він набув чинності 26 березня 1995 р. Договір був підписаний у м. Шенген (Люксембург). За станом на 2007 р. Шенгенська угода діяла в 15 країнах: Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Німеччині, Ісландії, Італії, Греції, Люксембурзі, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Іспанії та Швеції. Ще десять країн Євросоюзу з числа нових членів фактично стали членами Шенгенської угоди з 1 січня 2008 р. На референдумі, що відбувся 5 червня 2005 р., за вступ до Шенгенської зони проголосували громадяни Швейцарії. Також про своє бажання приєднатися до країн Шенгенської зони заявив Ватикан.

У країнах СНД туристичні автоперевезення регулюються Постановою Міжпарламентської асамблеї країн-учасниць «Про основні принципи співробітництва держав-учасниць СНД у галузі туризму» (1994 р.). У 1992 р. в Дубліні (Ірландія) ухвалили Європейську угоду з нерегулярних міжнародних перевезень пасажирів автобусом, яка визначає документ, що має бути в кожному автобусі, — «Лист поїздки». Стосовно цього є відповідне рішення Міністерства транспорту та зв’язку України. Під час автобусних перевезень туристів використовують і виконують суворі вимоги безпеки. У процесі організації автобусних турів діє проект обмеження швидкості автобуса до 100 км/год. Це добре вплине на екологію навколишнього середовища, але може знизити конкурентоспроможність автотранспорту. Такі обмеження вже чинні у більшості західноєвропейських країн, тому українським туроператорам, які організовують автобусні тури до країн Європи, варто враховувати ці та інші обмеження. Наприклад, окрім медичної, потрібна ще транспортна страховка (страхування транспортного засобу) — так звана зелена картка. В Європі також звертають увагу на вік та технічний стан автобусів. Приміром, заборонено експлуатувати автобуси, які використовували понад 8 років, а технічний огляд передбачено кожних півроку. Ще одна обов’язкова вимога стосується обладнання всіх автобусів з кількістю місць більше дев’яти спеціальним приладом — тахографом, який показує й автоматично записує швидкість руху, пробіг, періоди роботи та відпочинку водія. Записи виконують на іменних діаграмних дисках — тахограмах, з яких видно картину робочого дня водія.

Права й обов’язки компанії перевізників щодо турфірм регламентуються такими документами, як договір про перевезення, договір про туристичне обслуговування, туристичний ваучер.

5. У світі лідерами по круїзам є Америка та Європа. Щодо України, то здійснювати повноцінні річкові круїзи можна тільки однією річкою — Дніпром. Регулярне судноплавство по всьому Славутичу стало можливе 60 років тому, коли почали працювати дніпровські шлюзи та водний транспортний шлях Київ — Херсон — порти Чорного моря. Нині в Україні відбуваються внутрішні круїзи Дніпром (із 1959 р.) та міжнародні - Дунаєм. У сучасній практиці судновласники (пароплавства) надають теплохід у фрахт українським турфірмам, які через іноземних партнерів набирають на судна туристів. Організаційні особливості цього виду туризму полягають у тому, що договір між пароплавством і турфірмою варто підписати до 30 грудня поточного року, після чого турфірма отримує право реалізовувати путівки на круїзні рейси. Після складання розкладу туркомпанії надають графік руху теплохода, на основі якого формують схему екскурсійного обслуговування. Перед початком навігації спеціальна комісія приймає судно, що про фіксують в акті. Працівники на круїзних теплоходах не позаштатні, тому їх приймають на роботу завчасно з тією метою, щоб вони могли виконувати всі необхідні підготовчі операції. Річковий туризм передбачає також екскурсійні та прогулянкові рейси, котрі здебільшого здійснюють судна портового флоту в приміських зонах.

За оцінками київських туроператорів за останні п’ять років попит на річкові круїзи зріс майже вдвічі. Причому більшість кают займають іноземні туристи, які давно визнали переваги такого відпочинку. Більшість подорожей Дніпром починаються в Києві та проходять вниз за течією до Чорного моря. Здійснюють такі круїзи на сучасних комфортабельних річкових лайнерах: наприклад, на теплоході «Принцеса Дніпра» є чотири палуби та 152 каюти, в яких можуть розміститись 320 пасажирів. Хоча його спустили на воду ще в 1976 р., у 2002 р. повністю реконструювали. Як правило, туристи в кінці круїзу прибувають до Одеси, по дорозі завітавши до кримських портів.

Круїзи в Україні почалися з 1957 р., коли ВАТ «Інтурист» на орендованих теплоходах «Побєда» та «Грузія» організувало морські подорожі з Одеси до Ленінграда навколо Європи, а на теплоході «Петро Великий» — Чорним морем. У 1960 р. почала функціонувати кримсько-кавказька лінія (теплохід «Адмірал Нахімов). Головною базою морського круїзного флоту було «Чорноморське морське пароплавство» (ЧМП) в Одесі. Незалежна Україна отримала 40 круїзних суден. На сьогодні використовують із них одиниці, оскільки 2/3 лайнерів продали за борги, віддали в оренду або вони стоять на причалі. Нині «ЧМП-Бласко», незважаючи на борги, залишається основним фрахтонадавачем для круїзних фірм країн СНД, здебільшого російських. Із найкомфортабельніших кораблів залишилися теплоходи на зразок «Білорусія» (це «Україна», «Азербайджан», «Грузія», «Іван Франко, «Шота Руставелі» та «Тарас Шевченко», котрі недавно повністю реконструювали). Найбільш популярними залишаються круїзи навколо Європи (Одеса — Санкт-Петербург). Теплохід «Тарас Шевченко» — флагман пасажирського флоту компанії «Укррічфлот». Його побудували в 1991 р. у Німеччині (довжина -130 м, ширина — 17 м, пасажиромісткість — 270 осіб). На судні розміщено два ресторани і два бари, дві сауни, басейн, буфет, медпункт, перукарня. У каютах є кондиціонери, холодильники, душі і туалети. У 2003;2004 рр. цей теплохід здійснив чотири 20-денних круїзи за маршрутом Київ — Констанца (Румунія) — Санкт-Петербург (Росія), тобто пройшов через три моря (Чорне, Азовське, Балтійське) та сім річок (Дніпро, Дунай, Дон, Волга, Щекена, Сквир, Нева), заходив у російські річкові та морські порти (Ростов-на-Дону, Волгоград, Саратов, Самара, Казань, Чебоксари, Нижній Новгород, Кострома, Ярославль, Санкт-Петербург). Нині цей круїзний корабель працює на кримсько-кавказькій лінії, здійснює круїзи Середземним і Червоним морями, а також міні-круїзи — до Ялти або Севастополя. Використовують також теплоходи «Каледонія», «Маршал Рибалко» та ін.

Як правило, в асортименті українських туристичних компаній є низка круїзних програм по Середземномор’ю з різноманітними маршрутами. Наприклад, багато цікавого можна побачити підчас подорожі Барселона — Венеція (13 днів): крім столиці Каталонії та перлини Італії - Венеції, туристам пропонують відвідати Монте-Карло, Флоренцію, Рим, Неаполь, Афіни та турецький Ефес. Вартість туру становить 2300- 3300 дол. США. Ціна включає проживання в каюті п’ятизіркового лайнера, харчування за системою «все включено» (крім алкогольних напоїв), розважальні програми на борту судна, портові збори, а в каютах вищої категорії — послуги персонального дворецького. Додатково оплачується авіапереліт Київ — Барселона — Київ, віза, страховка, пакет на вісім екскурсій (орієнтовна вартість 650−700 євро).

авіаційний круїз турист екзотичний Завдання 2

1. Паланкін — ноші, крісло або кузов, (найчастіше) на двох жердинах. Засіб пересування у вигляді критого крісла або ложа закріпленого на двох жердинах, яке переносили носильники.

Вони стали дуже рідкісними з XIX століття, але таке переносне крісло використовувалося як елітна форма транспорту протягом багатьох сторіч, особливо в культурах, де жінки були ізольовані від суспільства поза їх помешканням.

В літературі в описах побуту західноєвропейського міста XVIII в. цей тип міського транспорту називають портшезом.

Рікша — це (яп., дзінрікіся, від дзін — людина, рікі - сила і ся — візок):

1. У деяких країнах Східної і Південної Азії та Африки — легка двоколісна ресорна коляска з вантажем або пасажиром.

2. Людина, яка везе таку коляску.

Сноуборд (англ. snowboard, букв. «Снігова дошка») — спортивний снаряд, призначений для швидкісного спуску з засніжених схилів і гір. Сноуборд є плоскою конструкцією, що складається з ковзної поверхні, що стикається з снігом; підставки — деки, на яку встановлено кріплення для ніг; і металевого канта, що проходить по краю усього снаряди та призначеного для управління рухом сноуборду за допомогою прийомів, званих загальним терміном «перекантовка».

Ski-ekstreme — екстримальне катання, яке виконується на довгих, крутих (як правило, від 45 до 60 + градусів) схилах у гірській місцевості. Перші фахівці включають швейцарського лижника Sylvain Saudan, який у 1960;х, і в 1967 році зробив перші спуски схилами швейцарських, французьких та італійських Альп, які раніше вважалися неможливими.

Скейтбомрд (англ. Skateboard) — роликова дошка, скорочено — скейт. Представляє собою дошку на чотирьох колесах для скейтбордингу. Має спеціальну конструкцію підвіски коліс, що забезпечує при маневруванні поворот в ту чи іншу сторону.

Серфінг (англ. surfing) — водний вид спорту, особливо популярний у Каліфорнії (США) і на Гаваях. Завдання спортсмена — піймати хвилю, що йде до берега, і проїхати на її гребені на спеціальній плоскій дошці з невеликим кілем (лежачи або стоячи). Використовуються й інші засоби: каяк, серф-лижі, власне тіло (бодісерфінг) тощо.

Чи можна їхати, відчуваючи при цьому, що летиш? Такий незвичайний досвід можна отримати, хіба що переміщаючись по місту по підвісній монорейковій дорозі. У наші дні монорейка — не така вже й рідкість. Як правило, підняті на високі опори, ці лінії створюють для міського транспорту «другий поверх», дають можливість «переступати» через жваві магістралі та промзони, займаючи при цьому не надто багато землі, яка в мегаполісах на вагу золота. Однак найбільш типова конструкція монорельсової дороги — це масивна монотаврова балка з бетону, по якій поїзд рухається, як би осідлавши її зверху. Набагато рідше зустрічається інший варіант: пасажирський вагон підвішений до рейки і між поїздом і землею — порожнеча. Майже як в літаку.

Підвісна монорейкова дорога має настільки футуристичний вигляд, що здається, ніби це винахід зовсім недавніх часів. Однак, для того щоб переконатися в зворотному, достатньо поглянути на фотографію, що відкриває статтю (10 транспортних чудес). На ній зображено потяг монорельсової лінії в німецькому місті Вупперталь (Wuppertal Schwebebahn). Ця найстаріша в світі підвісна дорога вступила в дію в 1901 році, а сама ідея сходить до першої чверті XIX сторіччя, коли був запропонований проект монорейки на кінній тязі. За більш ніж сторіччя лінія, зрозуміло, модернізувалася — зокрема, на ній з’явилися зчленовані багатосекційні склади, але в основі своїй це все та ж вікової давнини конструкція, яка служить вірою і правдою донині.

На ступенях ескалаторів сидіти не можна — всі пасажири метро не раз чули про це від чергових з гучним голосом. Ескалатор дійсно не самий безпечний засіб пересування, та й комфорту замало. А ось «карлатор» — зовсім інша справа. Машина з такою назвою працює на одній зі станцій японських залізниць. Сенс той же — переїзд від перону до вестибюля станції і назад, зате здійснювати його можна сидячи, причому на абсолютно законних підставах. Замість сходинок у «карлаторі» переміщаються відкриті кабінки з кріслами. Можна, звичайно, і не визнавати «карлатор» повноцінним видом міського пасажирського транспорту, але от про незвичайний засобі пересування в Гонконзі такого вже не скажеш. Система, що складається з декількох ескалаторів і горизонтально рухомих пішохідних доріжок, має довжину 790 м і з'єднує діловий центр міста з житловим районом Mid-Levels, що знаходяться на 135 м вище по схилу гори.

Столиця Португалії Лісабон, як і Гонконг, дереться вгору по схилах гір. Але тільки тут для переміщення пасажирів між які перебувають на різних висотах районами міста використовується унікальний у своєму роді вертикальний ліфт, що ходить не всередині будівлі, а в розташованій окремо шахті. Бажаючі піднятися з району Баіша на площу Ляргу ду Карму, спочатку рухаються строго вгору на ліфті, потім долають невелику ділянку гвинтових сходів і виявляються на горизонтальному містку, який веде до кінця маршруту. У підсумку виходить траєкторія у вигляді літери «Г». Програш в відстані очевидний, зате скільки задоволення від незвичайного атракціону!

Гористий рельєф місцевості - чинник, що примушує конструкторів включати максимум фантазії при розробці засобів пересування. Стандартні фунікулери і канатні дороги не розраховані на перевезення великої кількості пасажирів і тим більше вантажів. А що якщо в гори треба підняти цілий поїзд? Для поїздів, що рухаються по звичайній залізничній колії, ця задача часто непосильна. Максимальний ухил шляху, який вважається безпечним, — близько 4%, на більшості ж ділянок він набагато менше. Щоб згладити перепади висот на рівнинах, зводять довгі насипи, що дозволяють зробити залізничну колію більш пологим. У горах це часто неможливо технічно. Доводиться або об'їжджати гори по серпантину, або будувати зубчасті залізниці, які можуть мати ухил в десятки відсотків. Зубчаста залізниця практично ровесниця звичайної - перша лінія увійшла в дію ще в 1812 році, з'єднавши англійські міста Лідс і Міддлтон. Незважаючи на деяку різноманітність конструкцій, загальний принцип єдиний: до стандартної двухрельсовой колії додається третій рейок у вигляді зубчастої рейки, за яку на крутих підйомах чіпляються зубчасті колеса локомотива. Таких доріг чимало в різних країнах світу, від США до Індонезії, а в деяких містах є навіть лінії міського трамваю, де використовується зубчастий шлях. Один із прикладів — Будапешт, де з 1874 року по цей день на лінію виходить трамвай, долає за допомогою зубчастого рейки перепад висот в 264 м.

Головна відмінність трамвая від автобуса полягає в тому, що трамвай прив’язаний до рейковому шляху і пересувається на металевих колесах залізничного типу, а автобус поставлений на пневматичні шини та може вільно міняти маршрут. Однак між цими крайнощами існують перехідні види. O-bahn-термін німецький, і вид транспорту, який позначається цим словом, розроблений в Німеччині інженерами Daimler-Benz. Однак найбільш відома у світі лінія «Про-бана» проходить в передмістях Аделаїди, великого міста в Австралії. По суті мова йде про звичайному міському автобусі, що їде по спеціальному жолобу, який складається з двох бетонних направляють у формі літери «L». Виїхати з жолоба неможливо, а щоб гумові шини не терлися об бетонні краю треку, автобус впирається в них додатковими напрямними коліщатками. Коліщатка з'єднані з рульовим механізмом, і під час руху по лінії «О-бана» кермо крутити не треба, машина повертає сама.

У «гарячу десятку» примміського транспорту потрапили також дивовижні лісабонські трамваї, які їздять вгору-вниз по крутих вуличках португальської столиці, маючи при цьому ознаки фунікулера — канатну тягу і скошене днище (для підтримки пасажирського салону в горизонтальному положенні при підйомі-спуску). Ще одне місце в списку належить триколісним автомобільчик GoCar, які, орієнтуючись по системі GPS, самостійно проводять туристичні екскурсії, співають водіям пісні і всіляко намагаються їх розважити. Але завершимо ми нашу розповідь про сучасних транспортних чудеса однією з визначних пам’яток вітчизни. Кілька років тому по інтернет-форумах і блогах кочувала фотографія трамвая, що виїжджає з тунелю на станцію … метрополітену. «Всезнаючі» мережеві завсідники зі столиць коментували фото сакраментальним «фотожаби!» (Цифровий фотомонтаж). А ось інтернет-юзери з міста-героя на Волзі або ті, кому доводилося бувати у Волгограді, тільки посміювалися. Та ніякого обману — лінія волгоградського «метротрама» (метротрамвая) має більш ніж трикілометровий підземний ділянку з двома станціями, дуже схожими на станції метро. Подібні ж гібриди трамвая і метро існують, наприклад, у Кривому Розі (Україна), а також в США і деяких країнах Західної Європи. Як обійняти міст Всі засоби пересування, про які ми згадали в цій статті, возять людей в наші дні, і кожному, хто хоче на них прокотитися, достатньо лише взяти квиток в потрібну точку планети.

Змусити автобус їхати на електриці намагалися ще десятиліття тому, але варіант тролейбуса був в історії зовсім не єдиним. Тролейбус хороший всім, крім одного: на всьому шляху його проходження потрібно прокласти контактну мережу. Щоб обійтися без постійного контакту з проводами, необхідно якось запасати електроенергію, але проблема високоємкий і одночасно компактних акумуляторних батарей не вирішена до цих пір, а вже півстоліття тому з цим було ще складніше. І ось в 1950 році швейцарська компанія Oerlicon запропонувала варіант «гіробуси» — електроавтобуса, в якому енергія запасається механічно. По дорозі маршруту були встановлені стовпи, що представляли собою станції підзарядки. Під'їжджаючи до станції, гіробуси піднімають три зарядні штанги, підключаючись до контактів трифазної мережі (до 500 В Експерименти з монорейкою також подарували історії кілька забавних засобів пересування. У 1892 році в США була пущена підвісна монорейкова дорога … на м’язовому приводі. «Вагон» являв собою велосипед, колеса якого розташовувалися над головою сідока і котилися по підвішеному на опорах сталевому рельсу. Купивши квиток, пасажир сідав у сідло і ставав сам собі машиністом. Про монорейкових поїздах, що утримують рівновагу за допомогою гіроскопів, «ПМ» вже писала (№ 7, 2009). Їм передували більш нехитрі конструкції. У 1894 році на Лонг-Айленді функціонував транспорт на паровій тязі, який спирався на один сталевий рейок.

Хто зараз здивується побачивши на дорогах Львова Mercedes або BMW? Проте погодьтесь, якщо по вулиці буде їхати та сама марка авто, але рік випуску її буде 1940 або 1950 зразу ж перехожі почнуть тицяти пальцями і фотографувати на мобільний телефон.

Все-таки коли бачиш на дорозі такого ветерана зразу в душі наступає ностальгія і подив. Всі люди не раз мріяли би повернутись в минуле. Та проте, це поки що тільки нездійсненна мрія. Багато старих речей нагадують нам минуле, думаю не останнє місце в цьому списку займає ретро-транспорт. Адже в цьому транспорті їздили наші батьки.

Тому, дуже він дуже популярний у туризмі. Використовуються:

— ретро-автомобілі

— ретро-поїзди

— ретро-літаки (у якості засобів розміщення).

Висновок такий, що ретро транспорт це також частина історії. Всі ми прекрасно розуміємо, що пройде ще пару років і цей транспорт можна буде побачити тільки в музеях або на архівних фотографіях. Зараз в нас є унікальна можливість побачити цих красенів на вулицях нашого міста. Проте з кожним роком вони зустрічаються все рідше.

У світі також набрали популярності такі екзотичні і рідкісні види туризму, в яких маршрути долаються верхи на тваринах: конях, верблюдах, віслюках, ламах, слонах, оленях, на собачих упряжках.

Коні. Самостійним видом використання коней є кінний туризм. Він має різні форми і набув широкого поширення в багатьох країнах як активний вид відпочинку і можливість пізнання навколишнього середовища. Крім того, спілкування людини з конем — це багато нових емоцій, що позитивно впливає на психофізичний стан. Особливо цікавий цей вид туризму в таких регіонах як лісотундра, тайга, лісостеп, гори і передгір'я. Велика кількість людей, чиї фізичні можливості обмежені і не дозволяють їм здійснювати подорожі поза проїжджими дорогами, знаходять в кінному туризмі вирішення багатьох своїх побажань, наприклад іпотерапія.

Кінні туристичні маршрути можуть бути одноденні, з поверненням на основну базу і протяжністю 30—40 км. Існують і багатоденні маршрути із зупинками на проміжних базах, де учасникам доводиться піклуватися не тільки про себе, але і про коня. Багато маршрутів пов’язано з культурно-історичними визначними пам’ятками і проходять пам’ятними місцями і заповідниками. Для кінного туризму найбільш підходять невибагливі, витривалі коні місцевих порід, багато хто з яких має м’які і зручні для вершника рухи. В умовах гір особливо придатні коні орловської, карачаївської, кабардинської та гуцульської порід, які не поступаються іншим коням.

В даний час у нас починає розвиватися популярний в багатьох країнах і такий, що не вимагає спеціальної фізичної підготовки екіпажний (упряжний) туризм. Він, як і кінний туризм, дозволяє долати значні відстані, а правильно складений маршрут зможе познайомити мандрівних з красивими і неповторними куточками природи, побутом і архітектурою старовинних міст і сіл.

Віслюки. Одним з найпопулярніших розваг на Кіпрі є сафарі на віслюках. Кіпрські віслюки дещо більше від середньоазіатських, тому навіть дорослі відчувають себе комфортно верхи на них. Колись на Кіпрі подорожі верхи на цих добродушних тваринах було звичайною справою. Для кіпрських віслюків створені всі умови мирного і приємного існування. Для того, щоб у чотириногих не переводилася їжа, час від часу їм доводиться працювати — возити на собі туристів.

Верблюди. Подорожі на верблюдах є однією з найвишуканіших послуг в Марокко, Єгипті, ОАЕ, Тунісі. Походи, під час яких турист зможе відвідати віддалені оазиси або насолодитися заходом чи сходом сонця над пустельними дюнами. Сьогодні верблюдів активно використовують як атракціон для туристів. Найцікавішою може стати подорож на верблюдах по пустелі Сахара. Поїздки на верблюдах влаштовуються на світанку або на заході сонця, щоб мандрівники могли помилуватися мінливими фарбами безкрайніх піщаних пейзажів. Любителям екстриму може сподобатися і триваліша прогулянка з ночівлею.

Собаки. Їздова собака — це собака певної породи (маламут, хаскі, самоїд, лайка, чинук), що використовується як тяглова сила на снігу або льоду, для буксирування човнів, для перевезення вантажів і людей на нартах в Сибіру, Гренландії, Канаді, на Алясці та в Арктиці. Існують різні типи розташування собак в упряжці, найпопулярніші — шісткою, двійкою і «смужечкою». В упряжку можна включити будь-яку кількість собак. Туристи що використовують собак як транспорт поділяють свої подорожі на звичайну їзду та драйленд. Драйленд (від англ. Dryland — «Суха земля»), як зрозуміло з назви, їзда на собаках на землі без снігу. Драйленд поділяється на кілька видів. Найвідоміші — канікрос (собака буксирує туриста), байкджоринг (тварина буксирує велосипед) і класичний драйленд (собака буксирує спеціальне пристосування, що називається карт).

Деякі джерела навіть виокремлюють так званий приарктичний туризм, в якому головну роль відіграють їздові собаки.

Яки. Раніше, коли на Памірі, Тибеті не було доріг, яки були основним видом транспорту, а тепер їх використовують у туризмі. Сильні і витривалі, вони легко переносять по гірських стежках і засніжених перевалах в’юки вагою до 120—140 кілограмів. Тварини ці у всьому Тибеті служать, подібно верблюдам, для перевезення вантажів і частково для верхової їзди. Високі перевали, які не під силу колісному транспорту, як проходить з вантажем, їсть сніг замість води і витримує 50-градусні морози. Крутими горами і по найнебезпечніших стежках в’ючний або верховий йде впевненою ходою і ніколи не схибить. Навіть по льоду він ходить і бігає добре, там, де дуже слизько, котиться на своїх копитах, немов на ковзанах. У туристському каравані в’ючні яки, у яких протягнуто крізь ніс дерев’яне кільце для мотузки, не прив’язуються один до іншого, подібно до верблюдів, а йдуть вільно купою.

Олені. Багато туристів взимку поринають у дитинство і уявляють собі засніжений ландшафт, чудове тепло оленячої шкури, похитування дзвіночків та щасливі обличчя. Під час сафарі на оленях можна познайомитися з традиціями Фінляндії, Норвегії, Карелії, більше дізнатися про розведення північних оленів, отримати міжнародні «оленячі» водійські права та відвідати Санта Клауса. Красиві ручні олені стали практично символом Лапландії, а оленярство досі залишається одним з традиційних видів діяльності.

Лами. Подорожувати по Перу, до розташованого високо в горах стародавнього міста інків Мачу-Пікчу найкраще верхи на миролюбній та флегматичній тварині — ламі. На перуанських плоскогір'ях лами — звичайна домашня худоба, але власники місцевих туристичних фірм вирішили використовувати цих тварин для залучення туристів і організації верхових прогулянок від Куско до Мачу-Пікчу. Добиратися до напівзруйнованих палаців інків верхи на ламі набагато цікавіше, до того ж управляти ламою зовсім не потрібно. Вона дорогу наверх знає сама, йде спокійно і розмірено, вершника поважає і не бодається.

Слони. Проїхатися по джунглях Таїланду найкраще на слонах. Незважаючи на величезні розміри, товстошкірі тварини володіють чудовою координацією рухів і з легкістю пересуваються навіть вузенькими стежками в лісі. Їздити на слоні легше, ніж на коні. Туриста посадять в колиску, встановлену на вершині слонової спини (близько трьох метрів). У цієї корзини є ручки, за які треба міцно триматися. Управляє слоном пастух, який розташовується на шиї тварини або веде його за кінчик хобота чи вуха. Найцікавіше в туризмі на слонах — це спеціальні слонячі маршрути, якими славиться північний Таїланд. У подорож непролазними джунглями верхи на слонах відправляються справжні мандрівники і поціновувачі.

Буйволи. У В'єтнамі, як і у всіх азіатських країнах, для багатьох родин буйвол завжди залишався звичайною фермерською твариною — як корова або кури в інших країнах. Проте туристи часто бажають покататися на тварині, яку вони можуть побачити лише в зоопарку. Тому, якщо хочете осідлати буйвола, відправляйтеся до В'єтнаму, до дельти річки Меконг.

Страуси. В Південній Африці турист легко може застрибнути на африканського страуса заради біганини по двору. У регіоні Маленький Каро в місті Оудсхорн, проходять найбільші страусині перегони. Власне, їздити на страусах не дуже зручно, але туристам цікаво спробувати подібну атракцію.

Черепахи. Гігантську черепаху важко уявити як засіб пересування, але туризм сформував і на таку послугу попит. На території Кенії можна здійснити коротку подорож на гігантських черепахах, особливо полюбляють таку анімацію діти.