Аналіз ефективності діяльності готельно-ресторанного комплексу «Ані»

Зміст

готельний фінансовий ресторанний планування

Вступ

1. Теоретичні основи ефективності діяльності готельного підприємства

1.1 Поняття «ефективності» діяльності готельного підприємства та його економічна суть

1.2 Оцінка ефективності діяльності готельного підприємства.

1.3 Планування ефективності діяльності готельного підприємства

2.Аналіз ефективності діяльності готельно-ресторанного комплексу «АНІ»

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Аналіз фінансових показників готельно-ресторанного комплексу

3. Шляхи підвищення ефективності діяльності готельно-ресторанного комплексу Висновки Список використаних джерел

Вступ

готельний фінансовий ресторанний планування

Актуальність дослідження. Готельне господарство — це складне багатофункціональне господарство, до якого у більшості випадків входить значна кількість підрозділів, що є основними для суміжних сфер діяльності. Це пов’язано з тим, що за своїм призначенням, крім основної послуги — надання ночівлі, готельне господарство надає значну кількість додаткових послуг. Сучасний стан господарювання вітчизняних підприємств готельного господарства характеризується нестійкими тенденціями розвитку, що в основному обумовлюється сезонними коливаннями попиту і неможливістю створення запасів специфічного продукту — готельної послуги, зростанням цін на послуги та недостатнім рівнем якості обслуговування при невисокій еластичності попиту за ціною, організаційним консерватизмом процесу управління. За останні роки завантаження підприємств готельного господарства України не перевищувало 25% пропускної спроможності; питома вага збиткових підприємств у загальній кількості готельних підприємств складала близько 30%, майже 80% потребують модернізації, автоматизації та комп’ютеризації. Ситуація також ускладнюється нестабільністю зовнішнього середовища, неузгодженістю процесів, які відбуваються всередині підприємств, не адекватному ринковим вимогам управлінню господарською діяльністю.

Проведений аналіз вітчизняної і зарубіжної наукової літератури виявив неповноту висвітлення, а у деяких випадках практично повну відсутність теоретичних розробок і практичних досліджень з питань надання додаткових послуг в готельному господарстві. Більшість науковців, зокрема Браймер Р. А., Бугаєнко В.С., Ісмаєв Д.К., Коган Т. Л., Наслєдніков А.В., Новіков В.М., Семенов В. С, Квартальнов В. А., Ходорков Л. Ф., якщо і приділяють увагу проблемам розвитку готельного господарства, то тільки як одній з складових туризму, тобто досить скорочено і неповно. Крім того, значно ускладнює проведення аналізу існуюча недосконала статистика з туризму та готельного господарства України. Все це свідчить про недостатню увагу як з боку держави, так науковців і спеціалістів до теоретичних і практичних проблем розвитку готельного господарства. Все вищенаведене потребує науково обґрунтованого і комплексного розгляду проблем управління готельним господарством як складової сфери послуг з урахуванням особливостей, що йому властиві. Не існує ідеальної і єдиної моделі управління готелем. Але всі рішення обумовлені необхідністю задоволення потреб клієнтів, спираються на строго зафіксовану управлінську ієрархію.

Проблема ефективності діяльності підприємства завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою — - від власників приватного підприємства до керівників держави. Готельне господарство надає туристам комплекс різноманітних послуг, що є характерною особливістю цієї сфери діяльності. Послуги готелів можна розділити на основні (надання житлового приміщення для тимчасового проживання) і додаткові (послуги харчування, зв’язку, спортивні, медичні, побутові, розважальні тощо). Окрім того, особливістю готельної діяльності слід підкреслити те, що надання обов’язкових додаткових послуг є необхідним навіть у тому випадку, коли вони не приносять прибутку, бо виявляються складовою часткою продукту під назвою «готельна послуга». У зв’язку з цим підприємства готельної індустрії характеризуються високою фондоємністю, в структурі фондів мають перевагу основні - будівлі, споруди, обладнання, меблі. Тому строк окупності інвестицій у готельний бізнес досить тривалий. Отже для здійснення процесу виробництва та надання готельних послуг кожне підприємство повинно не тільки володіти основними фондами і певною масою різноманітних засобів праці, а й постійно добиватися підвищення ефективності їх використання. Сукупність усіх засобів і предметів праці, що використовуються в процесі створення та надання готельних послуг, являє собою матеріально-технічну базу готельного господарства.

Об'єктом дослідження є готельно-ресторанний комплекс «Ані». Предметом дослідження є гостинність як секретний елемент організації обслуговування в засобах розміщення. Актуальністю зумовлена мета дослідження - проаналізувати фінансовий стан підприємства, розглянути шляхи підвищення ефективності діяльності готельно-ресторанного комплексу. Для реалізації мети дослідження нами були поставлені наступні завдання:— дослідити теоретичні основи ефективності діяльності готельного підприємства ;

— проаналізувати фінансові показники та показники ефективності діяльності готельно-ресторанного комплексу «Ані»;

— запропонувати шляхи підвищення показників ефективності діяльності в готельно-ресторанному комплексі. Інформаційну базу дослідження склали монографії вітчизняних і закордонних фахівців в області готельно-ресторанного бізнесу, статистичні дані, періодичні видання з готельної справи, інформаційно-аналітичні бюлетені. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.

1. Теоретичні основи ефективності діяльності готельного підприємства

1.1 Поняття «ефективності» діяльності готельного підприємства та його економічна суть

Проблема ефективності діяльності підприємства завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою — - від власників приватного підприємства до керівників держави. Термін «ефект» уперекладі з латинської означає «результат». Отже, категорія «ефективність» може інтерпретуватись як «результативність». Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект — це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і окремо не розглядати. Таким чином, існує як об'єктивна зміна стану певної системи (об'єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Типовий приклад якісних оцінок ми вже навели, розділивши множину ефектів на позитивні та негативні. Що ж стосується кількісного оцінювання, то воно здійснюється за допомогою різноманітних кількісних показників, які можна поділити на дві великі групи: часткові та загальні.Отже, фактично визначення ефективності діяльності підприємства полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на діяльность підприємства впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу. Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:

F=E/P,(1.1)

де F — ефективність;

Е — ефект (результати);

Р — витрати (ресурси).При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші фактори. Але для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених факторів гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві.Узагалі ж питання стосовно того, що вважати результатами діяльності підприємства, а що — витратами, які зумовили появу цих результатів, є дискусійним. Учені-економісти висунули чимало пропозицій стосовно вирішення цього питання. Але з усієї їх множини найбільш обгрунтовані точки зору можна об'єднати в межах таких трьох підходів:

1) ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва;

2) витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов’язані з його досягненням;

3) ресурсно-витратний, що, як це видно з самої назви, являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Проте застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо).Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями. Що стосується чисельника формули ефективності, то тут також можна виділити три найзагальніші підходи.1. За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад, виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).2. Як результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його застосуванні утворюється ціла множина показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.3. За результат береться сума прибутку та амортизації. Річ у тім, що з точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавче визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним. Але для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів. Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими, ніж тоді, коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів. Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик.

Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність.1. Оцінювання ефективності діяльності підприємства з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності - - незаінтересованою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах. Розглянемо основні ознаки класифікації ефективності та її види відповідно до цих ознак.1. За наслідками отриманих результатів. За цією ознакою можна виділити три види ефективності: економічну, соціальну та соціально-економічну. Економічний ефект відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва напідприємстві. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо. Форми прояву соціальної ефективності пов’язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості населення, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (збільшення безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників). Форми прояву соціально-економічної ефективності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний ефект при заданих параметрах соціального характеру.2. За характером здійснюваних витрат. За цією ознакою розрізняють ефективність застосовуваних ресурсівта ефективність витрат (спожитих ресурсів). До ефективності застосовуваних ресурсів відносять: ефективність виробничих фондів, ефективність трудових ресурсів, ефективність нематеріальних активів.

До ефективності витрат належать: ефективність капітальних вкладень, ефективність поточних витрат, ефективність сукупних витрат. Як видно вже з самих назв окремих видів ефективності, що входять до першої та другої груп, поділ на ці групи зумовлений необхідністю дати відповідь на таке запитання: при визначенні ефективності отриманий ефект слід відносити до всієї сукупності ресурсів, застосовуваних на підприємстві, чи тільки до тієї їх частини, що безпосередньо бере участь у створенні цього ефекту. Аналіз аргументів прибічників того чи іншого варіанта відповіді на це запитання свідчить, що єдиної думки тут немає. А в конкретній ситуації у разі необхідності оцінювання ефективності діяльності підприємства слід застосовувати той варіант, котрий є більш адекватним економічному завданню, що вирішується. Тому право на існування мають показники ефективності обох зазначених груп.3. За видами господарської діяльності.До цієї групи показників ефективності належать: ефективність виробничої, торговельної, банківської, страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності, безперечно, накладає певний відбиток на методологію визначення ефективності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підрозділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників ефективності, які застосовуються для цього.4. За рівнем об'єкта господарювання.

До цієї групи відносять: ефективність економіки в цілому, ефективність галузі, об'єднання підприємств, підприємства, структурного підрозділу підприємства, ефекивність виробництва окремих видів продукції.5. За рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки ефективність може бути рівня суспільства та рівня суб'єкта підприємництва (господарювання). Необхідність поділу показників ефективності на ці дві групи зумовлена певною антагоністичністю інтересів суспільства та індивіда або їх інституційних аналогів — держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між критеріями оцінювання ефективності тих чи інших явищ або заходів (наприклад, економічних законів, зокрема з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а підприємства — свої, і вони часто істотно різняться. Так, оцінюючи економічний ефект діяльності підприємства, держава обчислює його валовий прибуток. Останній містить суму податків та інших обов’язкових платежів, що виплачуються з прибутку. Для підприємства ж ефект — це чистий прибуток, котрий залишається у його розпорядженні після сплати всіх обов’язкових платежів.6. За умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють реальну, розрахункову та умовну ефективність. Реальна ефективність — це фактичний рівень витрат та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності. Розрахункова — базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом. Умовна ефективністьвикористовується для оцінювання роботи структурних підрозділів підприємства.7.За ступенем збільшення ефекту. Ця ознака дає змогу виокремити первісну та мультиплікаційну ефективність. Необхідність такого поділу видів ефективності викликана тим, що в результаті здійснення тих чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Мова про мультиплікаційний ефект може йти тоді, коли початковий ефект повторюється й примножується на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші підприємства та організації.8. За метою визначення. За цією ознакою розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Абсолютна ефективність характеризує за гальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) її величину, яку отримує підприємство в результаті своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльна ефективність визначається шляхом порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. її рівень відбиває економічні, екологічні, соціальні та інші переваги певного варіанта реалізації господарських рішень (напрямку діяльності) порівняно з іншими варіантами.9. За типом процесу. Ця ознака дає змогу диференціювати підходи до оцінювання ефективності, ураховуючи специфіку окремих процесів, які відбуваються на підприємстві. З погляду цієї ознаки можна окремо розглядати ефективність виробничих процесів (з точки зору як організаційної, так і технічної), ефективність управління, ефективність інвестиційної, інноваційної, маркетингової, фінансової діяльності та ін.

1.2 Оцінка ефективності діяльності готельного підприємства

Готельне господарство надає туристам комплекс різноманітних послуг, що є характерною особливістю цієї сфери діяльності. Послуги готелів можна розділити на основні (надання житлового приміщення для тимчасового проживання) і додаткові (послуги харчування, зв’язку, спортивні, медичні, побутові, розважальні тощо). Окрім того, особливістю готельної діяльності слід підкреслити те, що надання обов’язкових додаткових послуг є необхідним навіть у тому випадку, коли вони не приносять прибутку, бо виявляються складовою часткою продукту під назвою «готельна послуга». У зв’язку з цим підприємства готельної індустрії характеризуються високою фондоємністю, в структурі фондів мають перевагу основні - будівлі, споруди, обладнання, меблі. Тому строк окупності інвестицій у готельний бізнес досить тривалий.

Отже для здійснення процесу виробництва та надання готельних послуг кожне підприємство повинно не тільки володіти основними фондами і певною масою різноманітних засобів праці, а й постійно добиватися підвищення ефективності їх використання. Сукупність усіх засобів і предметів праці, що використовуються в процесі створення та надання готельних послуг, являє собою матеріально-технічну базу готельного господарства.

Основні фонди готельного господарства складають головний зміст її матеріально-технічної бази. Поняття матеріально-технічної бази значно ширше, ніж її основні фонди тому, що готельне господарство користується частиною засобів праці й обладнання інших галузей господарювання. До матеріально-технічної бази належить також господарський інвентар, малоцінні та предмети, що швидко спрацьовуються, що застосовуються у виробничо-експлуатаційному процесі в якості засобів праці, але враховуються в складі обігових фондів. Цей елемент матеріально-технічної бази готельного господарства становить близько 10 відсотків від її основних фондів. Таким чином, поняття «матеріально-технічна база» та «основні фонди» хоча й характеризуються загальним економічним змістом, але не є ідентичними.

Основними фондами готелів є та частина засобів праці, що багаторазово бере участь у виробничо-експлуатаційному процесі, повністю чи частково зберігає свою натуральну форму, переносить свою вартість на послуги частинами в міру спрацювання й відшкодовує свою вартість у міру реалізації послуг.

Відповідно до типової класифікації основні фонди за ознакою участі у виробничо-експлуатаційному процесі поділяються на дві економічні групи: виробничі та невиробничі основні фонди. До виробничих основних фондів належать засоби праці, що функціонують у виробничо-експлуатаційному процесі, створюють матеріальні умови для надання готельних послуг. До невиробничих основних фондів належать: житловий фонд, будівлі культурно-побутових установ, навчальних закладів та ін.

У залежності від призначення та натурально-речових ознак основні фонди поділяються на види: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та механізми, обладнання, автотранспортні засоби, меблі та інвентар вартістю одиниці понад 15 мінімальних заробітних плат і з терміном служби понад рік.

Будівлі та споруди мають найбільшу питому вагу в складі основних фондів готельного господарства. Будівлі поділяються на основні та допоміжні. Основними будівлями вважаються готелі в комплексі та окремо розташовані, ресторани, спортивні комплекси з басейном, кінотеатри та ін. До допоміжних будівель належать котельні, пральні, склади, овочесховища, гаражі та інші окремо розташовані будівлі, що знаходяться на балансі готельного підприємства.

До споруд у готельних підприємствах та в їх допоміжних господарствах належать: водопідйомні станції, артезіанські свердловини прісної та мінеральної води; резервуари для мазуту, бензину та змащувальних матеріалів; басейни, включаючи їх фундамент, підігрівальний пристрій та арматуру; берег озміцнювальні споруди, підпірні стіни, фонтани, каналізаційні споруди та інші комунальні споруди; спортивні майданчики, тенісні корти, веслувальні, човнові станції, атракціони, стежки паркові, пам’ятки, скульптури, огорожі тощо; шляхи з усіма допоміжними пристроями та дорожніми знаками.

До передавальних пристроїв належать: передавачі електричної та теплової енергії, механічної енергії від двигунів до працюючих машин, трансмісії, трубопроводи та ін.

До передавальних пристроїв належать також трубопроводи для опалення, водопостачання, каналізації готельних та інших корпусів; телефонні мережі, радіо, мережі зовнішнього освітлення території.

Машини та обладнання. Це силові машини та обладнання до них, генератори, що виробляють теплову й електричну енергію; газові генератори, парові котли, електродвигуни; обладнання комунального господарства, пральних, телефонного зв’язку, пожежне обладнання та ін.

До основних фондів готелів належать меблі та інвентар вартістю понад 15 мінімальних заробітних плат і терміном служби понад 1 рік, а також побутові прилади та машини високої продуктивності (пилососи, кондиціонери та ін.); предмети господарського та культурного призначення: килими, картини, телевізори, холодильники, піаніно, магнітофони тощо.

Крім того, основні фонди поділяються на пасивні й активні. Пасивна частина основних фондів — готельні корпуси та споруди, активна — житлові номери з меблями та іншими предметами господарського та культурного призначення. Переважна частина основних фондів припадає на будівлі та споруди, тобто пасивні, що стримує підвищення культури та якості обслуговування туристів.

Показники ефективності використання основних фондів та капітальних вкладень. Необхідною умовою правильного використання основних фондів готельного господарства є підвищення економічного ефекту від їх експлуатації. Покращення використання основних фондів сприяє збільшенню кількості послуг, скороченню часу в процесі прийому туристів і надання інформаційних послуг, зниженню їх собівартості та зростанню прибутку, а також забезпечує економію капітальних вкладень.

Ефективність використання основних фондів готельного господарства визначається за допомогою системи показників. Враховуючи неоднорідність основних фондів, можна виділити наступні показники:

ь узагальнюючі, що характеризують ефективність використання всієї сукупності основних фондів;

ь часткові, що характеризують ефективність використання окремих груп основних фондів (будівель і споруд, машин та обладнання тощо).

До узагальнюючих показників ефективності використання основних фондів належать показники фондовіддачі, фондоємності, рівня рентабельності.

Фондовіддача та фондоємність є найбільш узагальнюючими показниками оцінки ефективності використання основних фондів як у цілому в готельному господарстві, так і в окремих його підрозділах. Фондовіддача визначається шляхом ділення річного обсягу послуг, що надає готель (у грошовому чи натуральному вираженні) на середньорічну вартість основних фондів, показуючи тим самим обсяг послуг на гривню основних фондів.

,(1.2)

деU — вартість надання послуг (у грн.) або кількість місце-днів;

О_S — середньорічна вартість основних фондів, грн.

Зростання фондовіддачі свідчить про інтенсифікацію розвитку готельного господарства за рахунок введення удосконаленішого обладнання, нових форм організації праці, раціонального використання основних фондів.

Важливим аналітичним показником є фондоємність, що визначається як величина, обернена фондовіддачі та характеризує вартість середньорічних основних фондів, що припадають на гривню обсягу реалізованих послуг. Фондоємність може бути доповненою таким показником як фондоозброєність, що характеризується вартістю основних фондів у розрахунку на одного працівника. Важливою умовою підвищення ефективності використання основних фондів є перевищення темпів зростання обсягу послуг, що надаються на одного працівника, над темпами зростання фондоозброєності.

Рівень рентабельності основних фондів характеризує суму прибутку, що припадає на одиницю вартості основних фондів і визначається відношенням балансового прибутку за рік до середньорічної вартості основних фондів.

На величину та динаміку узагальнюючих показників ефективності використання основних фондів готельного господарства можуть впливати фактори, безпосередньо не пов’язані з використанням основних фондів. До них належать зміни цін, структури послуг та ін. Тому, в процесі аналізу ефективності використання основних фондів на підприємствах готельного господарства необхідно забезпечити порівняння початкових показників.

Показники фондовіддачі та рентабельності основних фондів характеризують з різних сторін ефективність використання основних фондів. Для її загальної оцінки доцільно визначити інтегральний показник використання основних фондів (І_OS):

(1.3)

деf — фондовіддача основних фондів, грн.;

p — прибуток на одну грн. основних фондів.

Усі вищеперераховані показники залежать від розміру та розряду готелів, категорії номерів, коефіцієнту пропускної здатності. Тому порівняльний аналіз слід проводити за однотипними готелями, що дозволить виявити реальні резерви підвищення ефективності використання основних фондів. Стан основних фондів готелів характеризується коефіцієнтами зносу, придатності, вибуття, оновлення. Для визначення коефіцієнту зносу необхідно спочатку визначити загальну суму амортизаційних відрахувань за весь період експлуатації основних фондів за формулою:

(1.4)

деС_n — нарахована сума амортизації, грн.;

Р_в — первісна вартість основних фондів, грн.;

N_a — річна норма амортизаційних відрахувань, %;

В_t — термін експлуатації основних фондів, роки.

Визначивши суму амортизаційних відрахувань, можна визначити коефіцієнт зносу як відношення суми зносу основних фондів до їх повної первісної вартості.

Коефіцієнт придатності визначається шляхом ділення первісної вартості за винятком зносу на первісну вартість або шляхом віднімання з одиниці коефіцієнту зносу.

Коефіцієнт вибуття визначається відношенням суми вибулих основних фондів до суми основних фондів на початок року, а коефіцієнт оновлення — діленням суми нових основних фондів, введених в експлуатацію за рік, на суму фондів на кінець року.

Незаперечною умовою розвитку готельного господарства є розширене відтворення основних фондів. Витрати на відтворення основних фондів здійснюються у формі капітальних вкладень. За рахунок капітальних вкладень здійснюється будівництво нових і реконструкція діючих будівель, споруд, придбання та налагодження машин і обладнання, а також проектні та дослідні роботи й ряд інших витрат, пов’язаних з будівництвом.

Джерелом капітальних вкладень на будівництво готелів, придбання машин та обладнання є: амортизаційні відрахування на повне відновлення (реновацію), частина прибутку, фонд виробничого та соціального розвитку підприємства, надплановий прибуток, довгострокові кредити банку, вітчизняні та зарубіжні інвестиції.

Економічна ефективність використання капітальних вкладень у готельному господарстві залежить від багатьох чинників: якості та термінів проектування, покращення структури капітальних вкладень, концентрації капітальних вкладень і скорочення обсягу незакінченого будівництва, зниження кошторисної вартості та покращення якості будівництва, а також використання нововведених основних фондів та ін.

Економічна ефективність капітальних вкладень визначається на всіх стадіях розробки перспективних і річних планів капітального будівництва. На рівні готельних підприємств загальна ефективність капітальних вкладень визначається за формулою:

(1.5)

деП — прибуток за період, що планується;

К — капітальні вкладення за даний період.

Найбільш показовим є термін окупності капітальних вкладень (Т). Він характеризує час, впродовж якого витрати на будівництво відшкодовуються у вигляді прибутку й визначається за формулою.

(1.6)

Для визначення доцільності запланованих напрямів капітальних вкладень визначений коефіцієнт співставляється з нормативним показником і з показниками аналогічних передових діючих готельних підприємств. Раніше затверджені нормативні коефіцієнти загальної економічної ефективності (0,12) та терміни окупності (8 років) потребують підвищення їх наукового обґрунтування та тіснішого ув’язання зі специфікою капітального будівництва в готельному господарстві. Сьогоденна практика покзує, що середній строк окупності готелів у Європі складає 6−7 років. В умовах ринкової економіки, що посилює кредитну форму капітальних вкладень, значення показника загальної економічної ефективності зростає тому, що зобов’язання щодо повернення позичених коштів мають бути обґрунтованими розрахунками термінів їх окупності.

Висновки Матеріальною основою здійснення готельної діяльності є основні фонди, які складають біля 90% матеріально — технічної бази підприємств готельного господарства. В умовах інтеграції до міжнародного туризму найважливіша задача готелів — розширення, удосконалення основних фондів та використання нового обладнання, яке створене на основі науково — технічного прогресу.

У готельних підприємств є значні резерви покращення використання основних фондів і підвищення їх економічної ефективності. Це — удосконалення експлуатації основних фондів, раціональне використання площ, збільшення змінюваності експлуатації обладнання, підсобних цехів, скорочення невстановленого та незадіяного обладнання та ін. Важлива роль відводиться системі матеріального стимулювання, спрямована на більш ефективне використання основних фондів.

1.3 Планування ефективності діяльності готельного підприємства

У процесі переходу до ринкової системи виробничих відносин нещадній критиці підлягає все, що пов’язано з адміністративно-командними методами управління й, навпаки, великі надії покладаються на ринкові механізми управління народним господарством. Чимало фахівців навіть уникають застосування таких термінів, як розробка планових завдань, перспективні плани розвитку підприємства, регіону, держави в цілому. Особливо яскраво це проявилось на першому етапі формування ринкових відносин. Вважалось, що ринкова система господарювання сама все поставить на свої місця, збалансує попит і пропозицію, забезпечить розвиток виробництва на засадах конкуренції виробників і пріоритету інтересів споживачів. Однак, досвід показує, що це не так. Перехід до ринкової системи — процес складний, що потребує розробки правильної, зваженої стратегії та тактики його реалізації.

Механізм планування діяльності підприємств готельного господарства включає:

· принципи планування;

· визначення пріоритетних цілей;

· забезпечення взаємозв'язку між показниками

· урахування факторів та кон’юнктури розвитку ринку готельних послуг;

· вибір оптимального варіанту розвитку;

· контроль за здійсненням планів.

Процес планування базується на знаннях та використанні об'єктивних економічних законів: загальних (підвищення потреб, закон економії часу); товарного виробництва (закон вартості); ринкової економіки.

В економічній літературі зустрічається безліч визначень процесу планування. Наприклад, на погляд Г. Болта, планирование — «продуманне визначення та систематизація факторів», які сприяють успішній діяльності підприємства, виявленню і постановці цілі, розробці політики, стратегії та тактики необхідної до їх досягнення.

Сутність планування підкреслює і Ф. Тейлор, визначає його «як процес, який являє одночасно і передбачений результат, і напрямок дій», в якому слід прямувати, а також етапи, які треба пройти і методи, які слід застосувати.

Планування — це динамічний процес, тобто безперервний, спрямований на адаптацію тимчасових рішень до майбутнього. Таким чином, планування характеризується, як процес безперервний, орієнтований на перспективу та розвиток і забезпечення сприятливих умов для досягнення поставлених цілей.

Методологія планування включає:

· визначення сутності поняття планування, принципів, форм, типів, засобів;

· методики визначення показників;

· пріоритети та послідовність розрахунків і оновлення прийняття рішень.

Принципи планування різноманітні, тому підприємство самостійно може вибрати основополягаючі принципи.

До основних принципів планування слід відносити: гнучкість (адаптивність), точність, варіантність, цілеспрямованість, науковість, єдність, безперервність.

Гнучкість (адаптивність) — реакція на зміни умов, яка проявляється в можливості змінять направленість планів з цілью протидії можливому зменшенню ефективності функціювання готельного підприємства. Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися таким чином, щоб в них було можливо вносити зміни, враховуючи внутрішні та зовнішні умови. Для цього плани, як правило, містять в собі так звані резерви, або «надбавки безпеки». Важливо пам’ятати, що дуже великі резерви роблять плани неточними, а невеликі потребують дуже часто їх змінювати й можуть розмити орієнтири діяльності підприємства.

З фінансової точки зору принцип гнучкості потребує додаткових витрат, при цьому рівень витрат повинен співвідноситися з можливим майбутнім ризиком. Гнучкість планів за допомогою додаткових витрат має свої обмеження, бо витрати можуть виявитися настільки великими, що гнучкість плану та переваги пов’язані з нею не окуплять їх.

Точність. План повинен складатися з певним ступенем точності, тобто конкретизованим і детальним в тій мірі, в якій дозволяють зовнішні та внутрішні умови діяльності підприємства.

У планах, розрахованих на короткий проміжок часу, конкретність повинна стати обов’язковою, оскільки такі плани не є інструкціями, а програма дії колективу спрямованої на реалізацію цих планів. Стратегічне довгострокове планування змушено обмежуватися визначенням основних цілей та найбільш загальних напрямків діяльності,

тому що кількість достовірної інформації дуже обмежена, а діапазон і швидкість змін постійно зростають. Варіантність — розгляд можливих альтернатив розвитку для досягнення поставлених цілей.

Цілеспрямованість — розробка планів для досягнення позначених цілей.

Науковість планування базується на вивченні, використанні об'єктивних діючих економічних законах, а також припускає наукове обґрунтування прийнятого варіанту розвитку. Принцип науковості передбачає, що процес планування повинен здійснюватися спеціалістами, які володіють сучасною методологією.

Єдність як принцип передбачає, що планування повинне мати системний підхід. Поняття «система» означає: існування сукупності елементів системи, взаємозв'язок між ними, наявність єдиного напрямку розвитку елементів системи; орієнтацію на загальні цілі.

Безперервність заключається у тому, що:

· процес планування на підприємстві здійснюється постійно в рамках встановленого циклу;

· розробляємі плани повинні безперевно слідувати один за другим.

Види планування. Розрізняють три філософії планування й у зв’язку із цим можна виділити наступні види планування: формальне, інкрементальне, системне. Формальне планування припускає звуження області проблем для того, щоб використати економіко-статистичні, економіко-математичні методи, формули, обчислювальну техніку. Результати обчислень визначаються по формулах без обліку людського фактора, кваліфікації й досвіду всіх працівників, які здійснюють і беруть участь у процесі планування. Інкрементальне планування дозволяє відбити, передбачати й урахувати при складанні плану ті ситуації й проблеми, які кількісно не можна виміряти. При цьому враховуються людський фактор і політичні аспекти, інтуїція, знання, отримані із практичного досвіду, якісні міркування. Такі плани мають дуже велике значення при плануванні туристичної діяльності та готельного бізнесу, бо вище перелічені фактори мають пріоритетний вплив на розвиток галузі. При системному плануванні головна увага приділяється створенню альтернативних сценаріїв майбутнього, опираючись на дії й процеси в сьогоденні. При цьому планування розуміється не як дискретна діяльність, а як що безупинно розвивається процес. По рівнях керування розрізняють планування на макрорівні, мезорівні й мікрорівні. По характері планування підрозділяють на директивне й індикативне. Директивне планування передбачає, щоб державні плани мали силу закону, всі рівні керівництва несли відповідальність за виконання планових завдань. Перегляд і корегування їх можливі у виняткових випадках (наприклад, при стихійних лихах). При директивному плануванні центральні планові й галузеві органи керування в адресному порядку доводять контрольні цифри за деталізованими показниками до підвідомчих їм організацій і об'єднань. Це планування було властиве командно-адміністративній системі, що передбачала диктат міністерств і відомств по галузевій вертикалі, найсуворішу регламентацію умов господарювання. Замість командно-адміністративної системи повинне діяти державне регулювання, що являє собою процес свідомого втручання в дії економічних суб'єктів і містить у собі широкий спектр видів регулювання. На противагу директивному плануванню існує індикативне. Його також називають непрямим, напрямним, економічним.

Індикативне плануванняце система, що опирається на виявлення бажаних цілей, а не на накази для їхнього досягнення. Це планування має у своїй основі прогноз майбутнього розвитку, а не його трансформацію. Індикативне планування передбачає непрямий вплив на підприємство через систему регуляторів. Виділяють двавиди регуляторів: економічні й адміністративні.

До економічних регуляторів відносяться:

цінова політика;

податкова політика;

кредитна політика;

інвестиційна політика.

До адміністративних регуляторів відносяться:

• ліцензування експорту;

• розробка стандартів;

ліцензування видів діяльності;

визначення й підтримка мінімальних параметрів життя — мінімальної зарплати, допомога з безробіття;

контроль над фінансовими операціями підприємств;

визначення суб'єктів господарювання різних форм власності виробничих завдань.

По тривалості тимчасового інтервалуна довгострокове, середньострокове, короткострокове. Довгострокове плануванняв основному характерно для великих підприємств і насиченого ринку. Довгострокові плани визначають загальну стратегію підприємства. Вони розробляються керівництвом і містять головні стратегічні цілі на перспективу, строком від трьох до п’яти років і більше. Виділяють наступні етапи довгострокового планування:

· формування передумов. Тут збирається інформація про галузь, конкурентів, зовнішні середовища, проводяться аналіз і оцінка результатів діяльності підприємства, виявляються її сильні й слабкі сторони;

· постановка проблем, формулювання цілей. Прогнозуються найважливіші результати за умови збереження діючої політики. Вони порівнюються з рівнем цілей, виявляються резерви, розробляються методи, що дозволяють використати ці резерви;

· розробка нових стратегій «продукт — ринок», їх ціль — усунення розриву між прогнозними значеннями показників й тими, на які претендує підприємство. На цьому етапі аналізується розвиток нових послуг, створюються дочірні підприємства, проводиться диверсифікація діяльності. При цьому вивчаються варіанти збільшення обсягу послуг, максимізації прибутку, зниження витрат.

Довгострокові плани містять у собі середньострокові й короткострокові плани.

Середньострокове планування розраховане на строк від двох дотрьох років. У рамках середньострокового плану конкретизуються прогнозовані на перспективу показники. Виявляються розбіжності із прогнозами. Середньостроковий план припускає деталізацію розділів і показників (план експлуатаційної діяльності готельного господарства; план по праці; план маркетингу; фінансовий план постачання матеріальними ресурсами; план доходів і прибутку й т.п.).

Короткострокове планування охоплює період до одного року. Короткострокові плани реалізуються через складання календарних програм при контролі за їхнім виконанням.

По цілям досягнення можливо виділити такі види планів: стратегічні, тактичні, оперативні.

Методи планування Методи планування предста собою способи перетворення економічної інформації з метою визначення темпів і оптимальних пропорцій розвитку об'єкта планування, а також шляхів найбільш ефективного використання ресурсів. Обґрунтованість плану реалізується через застосування певних методів планування, їхню диференціацію й сполучення залежно від об'єктивного механізму тих соціально-економічних процесів, які є предметом планування. Методи планування припускають обґрунтування й безпосередні розрахунки показників господарської діяльності готелів.

Вибір методів планування визначається низкою факторів:

ступенем складності планованого показника і його взаємозв'язками;

довжиною планованого періоду (методи поточного й перспективного планування розрізняються);

забезпеченістю вихідною інформацією, можливістю її одержання, обробки й використання в планових розрахунках і ін.

Основними методами плануванняє:

балансовий;

нормативний (техніко-економічних розрахунків);

індексний;

економіко-аналітичний;

метод із використанням коефіцієнта еластичності;

економіко-математичне моделювання й ін.

Сутність балансового методуполягає в тім, що він дозволяє шляхом побудови відповідних балансів взаємно погоджувати ресурси, що є в наявності(матеріальні, трудові, фінансові) і фактичні потреби. Побудова різних балансів допоможе визначити можливі кінцеві результати господарської діяльності в плановому періоді, найбільш ефективну структуру джерел ресурсів, розкрити резерви поліпшення використання ресурсів. Кожний баланс складається з окремих статей, у яких указуються розміри окремих видів ресурсів, з одного боку, і потреб у цих ресурсах — зовіншого. Економічне обгрунтування показників цих статей являє собою складний самостійний етап планування із застосуванням різних методів. Фінансовий план підприємства готельного господарства має форму балансу, у якому погоджуються джерела грошових доходів і напрямку витрат.

Застосування балансового методу при плануванні діяльності готелів дозволяє безпосередньо погоджувати експлуатаційну діяльність й обсяг постачання матеріальними ресурсами. Знаючи формулу матеріального балансу, зв’язок між його елементами, надходження матеріальних ресурсів (В)можна визначити в такий спосіб:

В = Р + Е + Зн. — Зо, (1.7)

де Р — потреба готеля в матеріальних ресурсах;

Е-економія матерільних ресурсів;

Зннормативні запаси матеріальних ресурсів;

Зо — очикувані залишки матеріальних ресурсів.

У плануванні готельного господарства застосовують нормативний (технико-економічних розрахунків) метод, який припускає використання при розрахунку показників плану техніко-економічних нормативів, які дозволяють обґрунтувати величину цих показників. Техніко-економічні нормативи характеризують раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Вони базуються на використанні прогресивних науково обґрунтованих норм і нормативів витрачання окремих видів ресурсів на одиниці об'єму послуг або одиницю продукції. Норми й нормативи, використовувані при плануванні, не єраз і назавжди даними. Вони повинні переглядатися в міру науково-технічного прогресу, раціоналізації організації праці, удосконалювання технології. При розробці нормативів також варто враховувати практику ефективно працюючих підприємств, досвід закордонних компаній і фірм, кон’юнктуру ринку, коливання попиту.

Нормативний (техніко-економічних розрахунків) метод застосовується при плануванні витрат готельного господарства, потреби в матеріальних ресурсах. При цьому використовують норми витрати електроенергії, амортизаційних відрахувань, забезпеченості малоцінними й швидкозношуваними предметами й ін. Планування чисельності працівників готельного господарства базується на нормах обслуговування, вироблення.

Роль нормативів при плануванні витрат і фінансів виконують транспортні тарифи, ставки орендної плати, проценти за користування банківським кредитом, ставки податків, тощо.

При плануванні використають різні індексні побудови, які являють собою певні розрахункові операції, засновані на використанні існуючих залежностей між деякими індексами.

Як правило, індексні побудови відбивають взаємозв'язок між трьома індексами. Знаючи характер цього взаємозв'язку, по двох індексах можна обчислити третій. Наприклад, відома індексна рівність

І_пт = І_т: Іч., (1.8)

де І_пт — індекс продуктивності праці;

І_т — індекс обсягу реалізації послуг;

1_Ч— індекс чисельності. Звідси

Іт= Іпт * Іч, (1.9)

Якщо відомо, що в планованому періоді індекс продуктивності праці в порівнянні зі звітним складе 1,15, а індекс чисельності - 1,06, то індекс обсягу реалізації послуг буде 1,22 (1,15×1,06). Це означає, що в планованому періоді обсягу реалізації послуг у порівнянні зі звітним зросте на 22%.

У практиці планування широко застосовується економіко — статистичний метод. Він полягає в тім, що при розробці плану економічні явища й процеси вивчаються шляхом аналізу динаміки розвитку показників, які їх відображають. Наприклад, при розрахунку реалізації послуг можливо використовувати середній темп росту за перед плановий період по формулі:

(1.10)

Метод з використанням коефіцієнта еластичностіприпускає розрахунок зміни показника (у) залежно від змінифактора (х).

Коефіцієнт еластичності показує процентнузміну показника при зміні фактора (який знаходиться в економічному зв’язку з ним) на один відсоток.Цей метод доцільно використовувати при плануванні реалізації основних і додаткових послуг, умовно-змінних витрат, продуктивності праці та ін.

Економіко-математична модельце вираження істотного в досліджуваному процесі (явищі) у математичній формі - рівняння, нерівності, їхньої системи й т.д. Модель повинна виражати головне — закономірності й основні взаємозв'язки, головні фактори і умови.

У процесі обґрунтування планових показників, розробки й прийняття планових рішень важливу роль грають економіко-математичні методи, зокрема, методи лінійного, динамічного, евристичного й стохастичного програмування. На основі методів лінійного програмування вирішуються завдання оптимізації планових показників. Оптимізація планових розрахунків припускає обґрунтування критерію оптимальності. Під критерієм оптимальності розуміється екстремальне (максимальне або мінімальне) значення планових показників — величини доходів, прибутку, витрат, обсягу реалізації послуг. Використання методів оптимального планування припускає знання математичного апарата й проведення розрахунків на ЕОМ.

Найпростішими моделями, які використовуються для планування обсягу реалізації послуг, є трендові моделі. Ці моделі дозволяють встановити розвиток показника в динаміці та розрахувати його на плановий період. Такий економічний зв’язок можливо виразити таким рівнянням:

У = а0 + а1 t (1.12)

Цю модель доцільно використовувати для планування показників, які не мають значних коливань за перед плановий термін.

Широке застосування у плануванні комерційної діяльності підприємств готельного господарства набули регресійні моделі. Ці моделі можуть бути однофакторні (парна регресія), або множина регресія. Парна регресія дозволяє визначити економічний зв’язок між двома показниками, при цьому потрібно вибирати найважливіший фактор, який чинить найбільший вплив на запланований показник. Наприклад, обсяг реалізації готельних послуг можливо розрахувати на підставі рівняння:

У = а0 + а1 Х, (1.13)

де У — обсяг реалізації готельних послуг в плановому періоді;

Х — кількість туристів, які мають розміщуватись в плановому періоді(або інший фактор, який найбільш впливає на обсяг реалізації послуг).