Інноваційна природоохоронна діяльність як умова сталого розвитку аграрної сфери виробництва

ІННОВАЦІЙНА ПРИРОДООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК УМОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОЇ СФЕРИ ВИРОБНИЦТВА

У статті проаналізовані поняття інноваційної природоохоронної діяльності, екологічних інновацій та «зеленої економіки». Охарактеризовано види екологічних інновації в аграрній галузі виробництва. Обґрунтовано запровадження екологічних інновацій в аграрному виробництві як передумову сталого розвитку держави. Визначені основні види екологічних інновацій в аграрній сфері виробництва, що стосуються процесу виробництва (ресурсозберігаючі технології, «зелений офіс», «чисте виробництво), безпосередньо виробів та послуг (органічні продукти харчування, органічне насіння сільськогосподарських культур, біодобрива, біологічні засоби захисту рослин, екотуризм) та системні екоінновації (концепції аналізу життєвого циклу, стратегії «від колиски до колиски», стале виробництво і споживання). Окреслено основні управлінські завдання, що сприятимуть втіленню екологічних інновацій в аграрне виробництво України. Зроблено висновки щодо першочергової ролі держави у створенні сприятливого середовища для впровадження екологічних інновацій в сільськогосподарське виробництво.

Впродовж останніх десятиліть спостерігається значне посилення антропогенного впливу на стан навколишнього природного середовища. Як свідчить міжнародний досвід еколого-економічна криза є однією з найпомітніших і найскладніших проблем ХХІ століття. Мова йде про поєднання соціально-економічного розвитку суспільства з одночасним збереженням безпечних для здоров’я людини природно-екологічних умов. Зазначена проблема викликала необхідність пошуку принципово нових шляхів розвитку людства. За найбільш відповідний спосіб забезпечення збереження належної якості навколишнього природного середовища в поєднанні зі зростаючим соціально-економічним розвитком суспільства прийнято концепцію сталого соціально-економічного розвитку. Перехід України до сталого розвитку можливий за умови запровадження в усіх галузях виробництва, і в першу чергу в аграрній галузі, засад так званої «зеленої економіки», заснованої на принципах природо відповідності, ресурсо-, енергоі водозберігаючих технологій. Іншими словами, підставою виробництва має стати запровадження екологічних інновацій, або інноваційна природоохоронна діяльність.

Проблемі розробки науково-методичних основи удосконалення економічного механізму розвитку еколого-інноваційної діяльності, реалізації природоохоронної інноваційної політики на загальнодержавному рівні присвячені праці шерегу вітчизняних та закордонних вчених, зокрема, Т. Карпіщенко, С. Ілляшенко, О. Лапко, Т. Захарової, Н. Пахомової та інших.

Разом з цим, питання розробки та впровадження екологічних інновацій до аграрної сфери виробництва України надалі залишаються недостатньо вивченими, що представляє актуальний напрямок дослідження.

Узагальнення та подальший розвиток теоретико-методологічних підходів щодо сутності екологічних інновацій в аграрній галузі; характеристика інноваційної природоохоронної діяльності для забезпечення сталого розвитку сільських територій. Визначення шляхів впровадження екологічних інновацій до аграрної сфери виробництва України.

Трансформуючи природні ресурси в споживчі блага в процесі виробництва та економіки, суспільство прирікає себе на протистояння природі. Його залежність від довкілля набуває нових форм, а суперечливий характер взаємовідносин з природою стає дедалі помітнішим. Однак економічна діяльність переважно здійснюється всупереч функціонуванню екологічних відносин, оскільки її завдання мають цільовий та однобічний характер, що призводить до деструктивних змін у довкіллі. Принципи сталого розвитку мають бути притаманні для аграрної сфери уже за своїм за визначенням. Природні ресурси є, по суті, основним виробничим ресурсом сільськогосподарської галузі. Відтак концепція сталого економічно, соціально і екологічно зрівноваженого розвитку є основною парадигмою розвитку галузі. Крім того аграрний сектор є однією з провідних складових народногосподарського комплексу України, а тому сталість його розвитку спричинює процес функціонування соціально-економічної системи держави в цілому. Для виробничої діяльності підприємств сільськогосподарської галузі характерним є значний негативний вплив на показники родючості ґрунту, забруднення водних ресурсів, пресинг на біотичну складову екосистем. Сільське господарство є унікальним інструментом сталого суспільного розвитку, оскільки воно сприяє цьому розвитку як вид економічної діяльності, джерело доходів і постачальник екологічних послуг. Незамінною залишається його роль й щодо розвитку сільських територій.

У таких умовах важливою прерогативою держави є забезпечення стійкого і збалансованого інноваційного розвитку. Саме широкомасштабна інноваційна діяльність є фундаментом стабільного і ефективного економічного зростання як окремо узятої галузі, так і країни в цілому. Отже, без суттєвих позитивних зрушень у сфері інтенсифікації інноваційних відносин сталий розвиток економіки України є неможливим.

Економічні негаразди багатьох держав світу на тлі посилення глобальної екологічної кризи активізували зусилля міжнародного співтовариства із пошуку альтернативних шляхів розвитку світової економіки та формування засад нового «зеленого» економічного напряму. На думку Т. В. Захарової, планетарний перехід до «зеленої» економіки повинен ґрунтуватися на забезпеченні синергізму між трьома основними рівнями розвитку — економічним зростанням, соціальним добробутом, охороною довкілля і здоров’ям людей [2]. Вчена доводить, що концепція «зеленої» економіки є альтернативним напрямом розвитку, проте не замінює концепцію сталого розвитку. На сьогодні постає завдання переходу до сталого розвитку на основі втілення принципів «зеленої» економіки, що пов’язана із застосуванням технологічних, ресурсо-ощадливих (екологічних) інновацій.

Іншими словами важливими інструментами, що активізують «зелену» економіку є екоінновації. В працях Н. Пахомової знаходимо характеристику екологічних інновацій як процесу розробки і комерціалізації нових шляхів вирішення екологічних проблем через технологічні покращення, охоплюючи продуктові, процесорні, організаційні і маркетингові вдосконалення [5]. Мова йде про впровадження у виробничі процеси технологій, які спричинюють мінімальний вплив на довкілля, а отже попереджують дисбаланс в екосистемах без підвищення рівня його забруднення.

Узагальнюючи дослідження науковців щодо сутності екологічних інновацій, доходимо висновку про досить широке його тлумачення та різне змістове наповнення. Вказані підходи за своїм змістом подібні до трактування поняття інновацій, але, разом з тим, носять природоохоронну спрямованість. Згідно наукових джерел поняття екологічних інновацій є результатом творчої діяльності, спрямованої на розробку, створення і впровадження нововведень у вигляді нової продукції, технології, методу, форми організації виробництва тощо, які мають прямий або опосередкований вплив на зниження екодеструктивного впливу виробництва і споживання на навколишнє середовище і сприяють вирішенню екологічних проблем" [3, c. 38]. Поряд з тим, екоінновації можна розглядати як нові товари та послуги, технології, способи організації виробництва, що забезпечують еколого-економічну рівновагу між економічним розвитком та захистом навколишнього середовища [4, с. 69]. Таким чином, природоохоронні інновації (інновації в галузі природокористування) — це сукупність прогресивних техніко-технологічних змін у виробництві, які обумовлюють перехід на нові екологічні технології з метою зменшення тиску на довкілля, відновлення екологічної рівноваги і підвищення самовідновлюваної здатності екосистем. Інакше кажучи, екологічні інновації - це прогресивний процес упровадження нових ідей, у результаті чого розробляються і впроваджуються екологічно чисті природоохоронні технології, а також відбуваються структурні зрушення в економіці загалом та економічне зростання [5].

Формування нової парадигми «зеленої» економіки базується на розвитку й використанні таких базових екологічних концепцій: 1) концепції ліквідування наслідків екодеструктивного впливу процесів виробництва та споживання; 2) концепції екологічного удосконалення технологій виробництва; 3) концепції зниження матеріаломісткості та енергоємності виробництва й споживання; 4) концепції екологізації усіх етапів екологоекономічного циклу інновацій [6, с.22].

Екологічні наслідки тривалого тоталітарного господарювання на території сучасної України викликали складні системні проблеми на шляху до стійкого розвитку. Практично всі екологічні складові потенціалу стійкого розвитку _ земля, вода, ліси, сільськогосподарські угіддя, надра _ відчули значний антропогенний вплив. Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва і сільського господарства, внаслідок використання природних ресурсів протягом десятиріч перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Подолання цієї ситуації вимагає вироблення відповідної екологічної політики, з домінантою відтворення природного потенціалу, екологічного оздоровлення водних басейнів і законодавчого підпорядкування господарської, комерційної та інвестиційної діяльності.

В Україні в нинішній системі економічного регулювання фактично не функціонує механізм кредитування природоохоронних заходів, пільгового оподаткування та цінового заохочення еколого-конструктивної діяльності. Не набули необхідного розвитку механізми впливу субсидування на формування екологічної інфраструктури, «зеленої» індустрії, національного ринку екологічних послуг тощо.

Таким чином, екологізація сільського господарства стає першочерговою проблемою, яку можливо вирішити шляхом переходу від традиційного агровиробництва до органічного. Ґрунтуючись на принципах природовідповідності, органічне сільське господарство сприятиме збільшенню ринку екологічно безпечних продуктів харчування для населення та сировини для харчової промисловості; зростанню експорту сільськогосподарської продукції держави; збереженнюродючості сільськогосподарських земель і створенню сприятливих умов для екологобезпечного розвитку сільських територій і соціальної сфери села.

Уряду України для підтримання сталого розвитку необхідно стимулювати раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища шляхом:

• — надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян в разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, при переході на маловідходні і ресурсо-енергозберігаючі технології, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони навколишнього природного середовища;
• — надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових кредитів для забезпечення раціонального використання природних ресурсів;
• — звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;
• — передачі частини коштів фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам і громадянам;
• — надання можливості отримання природних ресурсів під заставу;
• — запобігання небажаним змінам природних рослинних угруповань та негативному впливу на них господарської діяльності;
• — зупинення (тимчасове) господарської діяльності з метою створення умов для відновлення деградованих земель.

Екологічні інновації у аграрній сфері повинні стосуватися передусім процесу виробництва, що передбачає використання нового, або помітно покращеного способу виробництва і постачання; застосування нових методів у практиці бізнесу; організації робочого простору; навчання та перепідготовку персоналу. Важливе значення належить також маркетингу інновацій (дизайну, пакуванню, розміщенню і просуванню продукції), зокрема екологічне маркування виробів і процесів. Релевантними підходами тут є чисте виробництво, безвідходні технології, ефективність використання ресурсів. Прикладами екологічних інновацій в процесі аграрного виробництва є ресурсозберігаючі технології, концепція управління «зелений офіс», концепція «еко-ефективності», модель «чисте виробництво», міжнародні стандарти екоменеджменту й аудиту (ISO 14 000, EMAS), методи підвищення ресурсної продуктивності на основі концепції MIPS, новий системний екологічний дизайн і спеціальне маркування продукції тощо.

Ще одним видом екологічних інновацій для аграрної сфери є охоплення ними виробів і послуг, що передбачає мінімальний вплив на довкілля впродовж усього життєвого циклу продукту. Запровадження цього виду інновацій може потребувати розвитку інфраструктури, зміни звичок, відповідного інформування. При цьому може використовуватися еко-дизайн, екотехнології, технологічні інновації для стійкості, дематеріалізації виробів. Прикладами таких екоінновацій є органічні продукти харчування, органічне насіння сільськогосподарських культур, біодобрива, біологічні засоби захисту рослин, екотуризм тощо.

Нарешті, можемо виділити системні екоінновації, тобто принципово нові технологічні системи, які змінюють умови ринку, спричиняють різні види системних змін у виробництві, суспільстві та поведінці. До них можна віднести розробку концепції аналізу життєвого циклу, стратегії «від колиски до колиски», аналіз потоку сировини і матеріалів, інтегровану оцінка довкілля, інтегровану оцінка сталості, закриті матеріальні цикли, фактор 4 і фактор 10, дікаплінг, стале виробництво і споживання, еко-достаток, імматеріалізація, системи, орієнтовані на споживача і сталий спосіб життя [1, 7].

Доцільно відзначити, що впровадження екоінновацій на сільськогосподарських підприємствах здійснюється одночасно з традиційним виробництвом, оскільки вони направлені на вдосконалення, або створення нових продуктів, суттєве оновлення технологій виробництва. При цьому перехід до оновленого виробництва потребує додаткових витрат (фінансів, часу, енергії тощо), які можливо знайти лише при ефективному управлінні сільськогосподарським виробництвом.

Просування екологічних інновацій, зокрема, впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативнх джерел енергії та запровадження екологічно безпечних виробництв на регіональному рівні розглядаються як стратегічна програма забезпечення сталого розвитку сільських територій. Можна окреслити основні управлінські завдання, що сприятимуть втіленню в життя екологічних інновацій, зокрема:

• 1. Розробка і застосування механізмів стимулювання агровиробників до впровадження енергота ресурсозберігаючих технологій, альтернативних джерел енергії, екологічно безпечних виробництв і технологій, інновацій у сфері природокористування.
• 2. Проведення аналізу та створення банку даних щодо успішних практик суб'єктів досліджень і господарювання з розробки, застосування енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативних джерел енергії та запровадження екологічно безпечних виробництв.
• 3. Створення асоціативно-підприємницьких структур у галузі енергетики та екології.
• 4. Співпраця малого й середнього бізнесу в питаннях енергоефективності та інноваційних технологій використання відновлювальних джерел енергії.
• 5. Навчання керівників підприємств, представників громадських організацій, державних службовців, керівників органів місцевого управління сучасним підходам до розробки політики та впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативних джерел енергії та запровадження екологічно безпечних виробництв.
• 6. Сприяння впровадженню систем екологічного управління серед суб'єктів малого й середнього бізнесу.
• 7. Розробка регіональних інноваційних проектів «Технопарк — ЕкоЕнергія» як платформи для співпраці науковців і бізнесменів, сприятливого середовища для розвитку підприємств малого й середнього бізнесу, роботи дослідних лабораторій.
• 8. Встановлення пріоритетів для регіональних інноваційних програм (проектів), з таких напрямів: енергозберігаючі технології, відновлювальні джерела енергії та біопаливо, біотехнології та нові лікарські препарати, нові матеріали та електроніка, інформаційно-комунікаційні технології та послуги.

На сучасному етапі розвитку стає необхідним розширення екологічних пріоритетів у напрямках інноваційної політики: вкладення інновацій в екологічне оздоровлення і відродження природного потенціалу; розвиток інноваційного екологічного підприємництва, створення екосоціотехнопарків; постійне удосконалювання систем екологічного управління; формування еколого-інноваційного потенціалу регіонів і відповідних інноваційних інфраструктур.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Таким чином, першочергова роль у створенні сприятливого середовища для впровадження екологічних інновацій в сільськогосподарське виробництво належить державі, оскільки передбачає здійснення таких заходів як вдосконалення законодавчої бази, зокрема головного закону щодо органічного сільського господарства, інспекції та сертифікації органічної продукції; налагодження системи державного контролю за використанням та охороною сільськогосподарських земель; надання державної підтримки виробників органічної сільськогосподарської продукції, які використовують еко-інновації (субсидії, дотації, податкові пільги тощо); сприяння розвитку венчурного підприємництва; створення ефективної інституційної інфраструктури, яка включає сертифікаційні установи, асоціації виробників органічної продукції та відповідну торгівельну мережу; забезпечення розвитку інноваційної інфраструктури, створення регіональних інноваційних центрів; розвиток стратегії інтеграції в існуючі міжнародні структури для полегшення доступу на зовнішні ринки органічної сільськогосподарської продукції; налагодження інформаційно-консультаційного забезпечення та компетентних дорадчих сільськогосподарських служб; налагодження співпраці між виробниками органічної продукції; формування інноваційної та екологічної культури суспільства шляхом фінансової підтримки наукових видавництв, наукових та науково-популярних видань, розширення освітніх програм, підвищення рівня навчального і наукового процесу, екологізації освіти тощо.

інноваційний екологічний аграрний.

Література

• 1. Загвойська Л. Д. Еко-інновації у бізнес стратегіях за умов екологічної глобалізації [Текст] / Л. Д. Загвойська // Маркетинг інновацій і інновації в маркетингу: збірник тез доповідей Четвертої міжнародної науково-практичної конференції, 29 вересня-1 жовтня 2010 року. — Суми: Сумський державний університет, 2010. — С. 87—89.
• 2. Захарова Т. В. «Зеленая экономика» как новый курс развития: глобальный и региональный аспекты / Т. В. Захарова // Вестник Томского государственного университета. — 2011. — № 4 (16). — С. 31. — (Серия «Экономика»).
• 3. Карпіщенко Т.О. Науково-методичні основи удосконалення економічного механізму розвитку еколого-інноваційної діяльності /Т. О. Карпіщенко, О. І. Карпіщенко, К. В. Ілляшенко // Механізм регулювання економіки, економіка природокористування та організація виробництва. — 2002. — № 1−2. — С. 46−54.
• 4. Лапко О. Екологічний фактор в інноваційній діяльності / О. Лапко // Економіка України. — 1998. — № 8. — С. 69.
• 5. Пахомова Н. В. Структурные преобразования в условиях формирования «зеленой» экономики: вызовы для российского государства и бизнеса / Н. В. Пахомова, К. К. Рихтер, Г. Б. Малышков // Проблемы современной экономики. — 2012. — № 3 (43). — С. 7−15.
• 6. Прокопенко, О.В. Екологізація інноваційної діяльності: мотиваційний підхід: монографія [Текст] / О. В. Прокопенко — Суми: Університетська книга, 2008. — 392 с.
• 7. Хименко О. Майбутнє за зеленими інноваціями / О. Хименко // Інтелектуальна власність. — 2009. — № 4. — С. 42—43.