Екологічні ризики застосування продуктів біотехнології

Реферат на тему: Екологічні ризики застосування продуктів біотехнології

Вступ

З найдавніших часів людина використовувала біотехнологічні процеси при хлібопеченні, готуванні кисломолочних продуктів, у виноробстві тощо, але лише завдяки роботам Луї Пастера в середині 19 століття., що доказали зв’язок процесів шумування з діяльністю мікроорганізмів, традиційна біотехнологія одержала наукову основу.

З розшифровкою генного коду живої матерії з’явилися можливості свідомого продукування генетичних конструкцій із заданими властивостями, почалася ера тотальної «життєтворчості», сучасних біотехнологій. Виробництво транс генних рослин, тварин, модифікованих мікроорганізмів, клонування тканин, органів, цілих організмів, самої людини, штучне репродукування, емпіричний вибір батьків, зародишів, статі майбутньої дитини, генетичний контроль над народженням, генна корекція поступово стають феноменами повсякденності.

Нові технології пропонують вирішення багатьох соціальних проблем (здоров'я, харчування, регулювання народжуваності, безпліддя, визначення батьківства, ідентифікації особи, наркоманії, алкоголізму, утримання інвалідів, психічно хворих людей, усунення наслідків забруднення природного середовища, техногенних аварій, природних катастроф, реальної загрози використання біологічної, хімічної зброї тощо).

Ризики застосування продуктів сучасних біотехнологій

Усвідомлення неминучості перетворень докорінно змінює сприймання реальності, життєві установки та концепції. Сучасні біоновації розширили діапазон таких проблемних ситуацій, коли накопичений людством культурний досвід виявляється недостатнім. Неухильний прогрес набуває самоцінного значення, знімає обмеження, пов’язані з необхідністю збереження ідентичності речей, розширюється експансія штучної реальності, досягнутий рівень починає диктувати нові правила, які погрожують людині як носію буття певної якості. Перспективність біотехнологічного напряму робить його визначальним не тільки у подальшому розвитку технічного прогресу, але й у виробленні смислу та мети людської життєдіяльності.

На порозі XXI століття ми є свідками швидкого переходу від класичної генетики Менделя до застосування молекулярної генетики в сільському господарстві, медицині і промисловості. 90-ті роки стали ще однією драматичною віхою як для нашого розуміння функціонування живих організмів на молекулярному рівні, так і нашої спроможності аналізувати й маніпулювати молекулою ДНК, тобто біологічним матеріалом, із якого сконструйовані всі гени. Весь цей процес був прискорений розвитком міжнародного проекту «Геном людини», в який інвестуються значні суспільні і приватні ресурси, з тим, щоб забезпечити розвиток нових технологій, які дозволяють працювати з генами людини. Ці самі технології можна застосувати й для інших організмів, у тому числі рослин і тварин. Таким чином, уже на межі століть виникла геноміка — наукова дисципліна, яка використовує нові потужні підходи для ідентифікації функцій генів та їх застосування в медицині і сільському господарстві (шляхом регуляції їхньої активності й використання з генно-інженерною метою).

У свою чергу, нові відкриття та їх застосування сприяли створенню біотехнологічної індустрії, в основному в Північній Америці та Європі. Кілька великих корпорацій у Європі і США скерували свої основні інвестиції на адаптацію нових технологій для вирішення головних проблем сільськогосподарського виробництва шляхом створення поліпшених сортів рослин та їх використання в широких масштабах. Такими проблемами на шляху функціонування високопродуктивного сільського господарства є шкідники, вірусні і грибкові захворювання, посуха, використання гербіцидів та інші біотичні чи абіотичні чинники, які обмежують продуктивність рослин. Сьогодні з допомогою генетичної інженерії вже створено низку сортів рослин, стійких до гербіцидів, комах-шкідників, вірусних захворювань, зі зміненими фізіологічними характеристиками (терміни дозрівання, змінений вміст білків і жирних кислот та ін.). Загалом 1999 року у світі комерційно вирощували генетично модифіковані сорти рослин на 40 млн. га (82% цих площ припадало на частку індустріально розвинених країн і 18% — на частку країн, що розвиваються).

Здавалося б, такий розвиток подій мусив би чудово ілюструвати, як молекулярна генетика та інші методи сучасної біотехнології (насамперед генетична інженерія) привносять елегантність і точність у розв’язання проблем обтяжливої бідності, недостатнього харчування та недоброякісної їжі в багатьох країнах світу. Проте елегантність науки в досягненні істини далеко не завжди оцінюють гідно. Дискусії щодо потенційного використання сучасної біотехнології для отримання продуктів харчування і для раціональнішого ведення сільського господарства, які нині розгорілися, — це виклик сучасній науці стосовно її спроможності розв’язати проблеми людства.

Міжнародне співтовариство вже кілька років інтенсивно дискутує (науково та ненауково) з приводу потенційних ризиків і переваг сучасної біотехнології. Рік 2000;й може виявитися переломним у цьому плані, оскільки він дуже багатий на події, які, на жаль, далеко не завжди викликають певний резонанс у нашій батьківщині.

У загальному контексті конструктивного тону міжнародних дискусій, закладених Картахенським протоколом і результатами Единбурзької конференції по генетично модифікованих продуктах харчування (кінець лютого — початок березня 2000 року), можна розглядати й неофіційний візит членів нашої Верховної Ради до Канади в травні нинішнього року, присвячений ознайомленню із системою регуляції генетично модифікованих продуктів у цій країні. Такий вибір не був випадковим, оскільки канадська система регуляції визнана однією з найефективніших у світі, а рік тому, під час візиту прем'єр-міністра Канади Жана Кретьєна до України, був підписаний Меморандум про порозуміння і співробітництво в галузі генно-інженерних рослинних продуктів. Візит парламентаріїв на запрошення канадської сторони став логічним продовженням співробітництва в цьому напрямку. молекулярний генетика проблема ідентичність Відвідання всесвітньо відомих наукових центрів й університетів, високих державних інстанцій, що визначають політику в галузі науки і техніки США, а також установ, що займаються питаннями якості продукції і біобезпеки (FDA, USDA і ін.), численні зустрічі з ученими і політиками, представниками громадських організацій і простих американців — усе це не залишило ні найменших сумнівів: Америка має намір ще активніше просуватися в розвитку біотехнологій. До того ж вона стурбована тим, що Європа вже наступає їй на п’яти, а Китай і Японія останнім часом здійснили величезний ривок уперед. (У Китаї, за деякими даними, уже зареєстровано 120 генетично модифікованих сортів сільськогосподарських культур.)

У той час як розвинені (і не тільки) країни світу вже давно зробили свій вибір — майбутнє за біотехнологією, що відкриває воістину фантастичні можливості в сільськогосподарському виробництві, медицині й інших сферах діяльності, Україна, на жаль, залишається поки що на узбіччі прогресу. Керівництво країни, попри набридлі обіцянки повернутися обличчям до науки, так і не змогло це зробити. Загравання з представниками наукової елітної верхівки, ритуальні зустрічі і чергові прожекти, дрібні і вимучені подачки молодим і заслуженим діячам науки лише погіршує загальне становище в науковій сфері. Наші наукові пріоритети залишаються такими тільки на папері. Здібні молоді вчені як виїжджали, так і продовжують виїжджати за кордон для роботи в тамтешніх біотехнологічних центрах і фірмах, і тих, хто продовжує активно працювати вдома в продуктивному для науки віці, стає усе менше. Досі в Україні не прийнято закон про державне регулювання в галузі використання генетично модифікованих організмів (ГМО). Широка громадськість має дуже слабке уявлення (а то й не має взагалі) про те, що відбувається в цій галузі як в Україні, так і світі.

Тим часом, незважаючи на припущення, що, з огляду на неприйняття Європою ГМО, інтерес фермерів США до генетично модифікованих сортів рослин зменшується, нинішнього року скоротилися площі посівів лише під трансгенну кукурудзу, а посіви трансгенних сортів сої та бавовни збільшилися. У цілому очікується, що посіви генетично модифікованих рослин у США становитимуть 2000 року 69,6 млн. акрів, порівняно з торішніми 70,3 млн. Попри обережність ЄС, випробування генетично модифікованих сортів рослин проводяться в Болгарії, Чехії, Угорщині, Польщі, Румунії, Словаччині, Югославії та Туреччині, причому Болгарія та Румунія — лідери в реєстрації цих сортів для вирощування чи споживання. Україна, де вже кілька років випробовують трансгенні сорти цукрових буряків, рапсу, картоплі та кукурудзи, не є винятком серед країн колишнього СРСР. Аналогічні випробування проводяться в Росії, Молдові та Литві, а Росія вже дозволила продаж нових сортів картоплі та кукурудзи.

На сьогоднішній день роботи зі створення трансгенних рослин в Україні перебувають у критичному стані: дається взнаки відсутність підтримки наукових закладів із боку держави й відплив учених. На жаль, часто наші заяви про власні можливості й досягнення в цій дорогій галузі мають чисто декларативний характер. Я вже не кажу про проблеми з правами на інтелектуальну власність, невміння співробітничати з потрібними партнерами, незатребуваність генно-інженерних розробок у сільському господарстві. Приміром, ми успішно вели переговори з канадськими колегами про безоплатний трансфер технологій для створення наших сортів льону зі стійкістю до гербіцидів або зі зміненим складом олії, яка використовується в харчовій і фармацевтичній промисловості.

В Україні намагаєються підтримувати на рівні реальних можливостей біотехнологічні роботи з такими сільськогосподарськими культурами, як цукрові буряки, картопля, ріпак, кукурудза, капуста, тютюн, соя, горох, і розвивати новітні прийоми генної інженерії. У інститутах ведуться роботи з трансформації хлоропластів і розробляються методи балістичної трансформації (за допомогою так званої гармати, що стріляє в клітину ДНК). Вперше в Україні зайнялися розробкою практичних проблем біобезпеки (вивчення можливостей перенесення генів від ГМ-рослин в інші види, критерії довгострокового моніторингу ГМ-культур). Співробітники Інституту клітинної біології та генної інженерії також готують фахівців відповідного профілю на базі Київського національного університету.

Хоча значна частина фахівців у галузі біотехнології рослин останніми роками залишила Україну для роботи за кордоном (зокрема й у біотехнологічних компаніях), у країні ще зберігається критичний потенціал для розвитку знань і технологій, а також їх переведення в практичну площину. Ученими вже сказано багато слів із цього приводу, політиками прийнято багато декларацій. А де результат? У професіоналів як не було, так і немає достатньо коштів на ведення двох-трьох реально значимих проектів у цій сфері. З огляду на нашу економічну ситуацію, певне, було б доцільно інвестувати гроші держави тим, хто справді ще має знання й науковий рейтинг. Можливо, варто було б визначити центром кристалізації один заклад, який зміг би правильно побудувати професійні та ділові відносини з усіма колегами й потенційними партнерами.

Залишається сподіватися, що нас зрештою почують, а побоювання з приводу нових технологій вирішуватимуться на суворо науковій основі. Ми багато говоримо про Європу, однак і Європа недавно скасувала мораторій. Тож залишається нагадати слова всесвітньо відомого фізика, професора Кембриджського університету Стівена Гоукінга з його лекції «Наука в майбутньому» на конференції з т.зв. «теорії універсуму» в Бомбеї на початку нинішнього року: «Я не захищаю генетичне конструювання людини. Я говорю, що це відбудеться протягом найближчої сотні років, хочемо ми цього чи ні».

Тяга до модифікацій притаманна людині, її суперечність й полягає в одночасній спрямованості на збереження та змінення власних параметрів. Здавна людство відшукувало смисл свого існування, знаходило його в природі, богові, людині. І виявило суперечливість, кінечність людського життя, а водночас і можливість-необхідність самому визначати себе, свій смисл, свою безкінечність. Сутнісними ознаками людини постали: активно-діяльнісне відношення до світу, прагнення свобідного себевиявлення, подолання усіляких меж, пошук позамежного, а також, вироблення норм, імперативів життєдіяльності, прагнення до гармонії із зовнішнім світом, побудова суспільних відносин за ідеалами добра, істини, краси, справедливості, гідності кожного (морально-духовні цінності були піднесені до першооснови життя). Людина постала як «, синтез скінченного-нескінченного, свободи-необхідності», добра-зла.

Сучасні прогресисти зазначають, що збереження ідентичності —, нічим не обгрунтована зарозумілість положення Канта, що людина повинна бути завжди метою і ніколи засобом, практично не здійсненне, а боротьба з будь-якими виявами розуму в інших формах нищівна не тільки для людини, але й майбутньої цивілізації. Взагалі, чим скоріше штучна біосфера відмежується від природної біосфери Землі, тим скоріше людина зможе відчути свою безпеку. Людство потрібно готувати до сприйняття нових, змінених форм життя та розуму.

Прихильники «традиційної людини», виступають проти нігілізації, знищення цілісної, автентичної людини, яка вже склалася біологічно та історично, обстоюють право людини на природний незмінний геном, обов’язковість моральної складової знання. Збереження природи, культури, життя, людини потребує свідомих зусиль для обмеження неухильної орієнтації на технологічний розвиток. Швидкість змін не має перевищувати нашу здатність адаптуватися до них, не втрачаючи себе.

Життєтворчість сучасних біотехнологій потребує серйозного філософсько-етичного аналізу (проблеми знання, прогнозованості, доцільності, вартості ризику втручання у вітальні механізми, створення контрольних механізмів, захисту генетичної інформації від зловмисництва, безоглядної комерції, соціальних маніпуляцій, нав’язування певних генетичних стандартів, запрограмованої поведінки, штучного вирівнювання можливостей кожного індивіда, генетичної нерівності тощо).

Список використаної літератури

1. Сасон А. Біотехнологія: Здійснення і надії: Пер. з англ. М., 1987.

2. Єгоров Н. С., Олескін А. В., Самуїлов В. Д. Біотехнологія: Проблеми і перспективи. М., 1987.

3. Bains W. Biotechnology from A to Z. Oxford, 1993.