Діяльність професора М.О. Тюлєнєва в розвитку сільськогосподарської осушувальної меліорації на торфово-болотних грунтах (реферат)

Реферат на тему:

Діяльність професора М.О. Тюлєнєва в розвитку сільськогосподарської осушувальної меліорації на торфово-болотних грунтах Осушувальна меліорація земель у світі відома із давніх часів. Багаторічна практика використання осушуваних земель показує, що меліорація сприяє зростанню врожайності та валового збору сільськогосподарської продукції, зміцненню економіки господарств, позитивним соціально-економічним змінам.

В історичному аспекті розвитку меліорації і використання боліт для сільського господарства в колишньому Союзі спочатку були наукові праці пропагандистського характеру. Доцільність меліорації боліт вивчалася в працях М. В. Ломоносова, А. Т. Болотова, І.І. Комова, Г. Енгельмана, А. Стоїковича, П. Введенського. У цих працях висловлювалася думка про економічну доцільність меліорації боліт при їх використанні в сільському господарстві, але шляхів досягнення цієї мети не було.

Початком наукового вивчення боліт як кормових угідь, що потребують осушення, слід вважати експедицію І.І. Жилінського, яка розпочала свою роботу в 1873 році. У ній брали участь видатні вітчизняні вчені - В.В. Докучаєв, Г.І. Танфільєв, О.І. Воєйков, Е.І. Ейхвальд, Є.В. Оппоков та ін. [1].

В Україні в значних розмірах осушувальні роботи болотних ґрунтів були розпочаті Волинським і Полтавським губернськими земствами.

Важливою галуззю ведення сільського господарства для Українського Полісся є тваринництво. Підняття ефективності цієї галузі без збільшення кормової бази було неможливим. Запасів кормів на початку ХХ сторіччя при існуючій наявності худоби в Поліссі не вистачало. З ранньої весни, з моменту сніготаяння і до глибокої осені, а іноді навіть упродовж всієї зими, худоба знаходилася на лісових пасовищах задовольнялася головним чином, вереском, а на більш низьких місцях — очеретом і ситинками. У зв’язку з цим у 1913 році земство Волинської губернії заснувало Рудня-Радовельський болотний пункт. Його можна вважати однією з найстаріших болотних дослідних установ України. Цей опорний пункт, з невеликою перервою у 1916 р., працював до 1917 р. З 1 квітня 1923 року він відновив свою дослідну роботу і був перейменований на Рудня-Радовельську болотну дослідну станцію, розташовану в північній частині колишньої Коростенської округи, в Олевському районі [2]. Її очолив М.О. Тюленєв.

Наукова робота цієї установи була спрямована на встановлення параметрів осушувальних систем та набору сільськогосподарських культур, придатних для вирощування на осушених торфових ґрунтах.

У вивченні та розвитку болотних ґрунтів в різні роки брало участь багато відомих діячів науки і практики — В.В. Докучаєв, Г.І. Танфільєв, Є.В. Оппоков (у своїх працях характеризують болота, описують рослинність). Початком наукового вивчення боліт, слід вважати експедицію І.І. Жилінського [1], роботи по сільськогосподарському освоєнню боліт очолював М.О. Тюлєнєв [2].

Як свідчать дослідження в літературних джерелах, структурні зміни в сільськогосподарському виробництві та приватизація землі потребують інтенсивнішого використання осушуваних торфово-болотних ґрунтів. У цьому зв’язку постала необхідність проаналізувати й об'єктивно оцінити здобутки вітчизняної аграрної науки та окремих її вчених у започаткуванні, становленні й розвитку сільськогосподарської осушувальної меліорації на торфово-болотних ґрунтах.

Микола Олександрович Тюлєнєв народився 5 квітня 1889 року в с. Ганівка П’ятихатського району Дніпропетровської області (нині Петрівський район Кіровоградської області) в сім'ї службовця [4].

У 1907 році він закінчує комерційне училище в Полтаві і в цьому ж році на конкурсній основі вступає до Київського політехнічного інституту імператора Олександра ІІ на сільськогосподарське відділення. У 1911 році Микола Олександрович закінчує Київський політехнічний інститут за фахом учений-агроном 1-го розряду і його зараховують практикантом Мінської болотної дослідної станції, а також спеціалістом-агрохіміком Департаменту землеробства при Ризькому політехнічному інституті.

Микола Олександрович поглиблено вивчав вітчизняний і зарубіжний досвід культури боліт та луківництва. Під час тривалого закордонного відрядження в 1912 році він знайомився з діяльністю дослідних станцій із цих питань у Швеції, Данії, Німеччині.

У 1915 році Департамент землеробства відряджає його як старшого фахівця сільськогосподарської частини в м. Рязань завідувачем курсів з підготовки майстрів культури боліт і луківництва.

З березня 1919 року наукова діяльність М.О. Тюленєва була пов’язана з Україною. У цьому ж році його призначають старшим фахівцем з культури боліт губернського земельного відділу в м. Києві і помічником директора товариства «Торф» (м. Проскурів).

За його участю здійснено організацію всіх болотних дослідних установ в Україні. Він особисто заснував Козаровицьку лучну та Сагайдацьку зрошувальну дослідні станції [5].

З квітня 1923 року наказом Наркомзему України його призначають директором Рудня-Радовельської болотної дослідної станції. Одночасно за сумісництвом він читав курс лекцій про культуру боліт і луківництва в Київському сільськогосподарському інституті [4]. На Рудня-Радовельській станції він займався питаннями осушення й сільськогосподарського освоєння торфово-болотних ґрунтів. За роки роботи на станції Микола Олександрович опублікував низку наукових праць: «История возникновения, задачи, программа и первые достижения Рудня-Радовельской болотной опытной станции» (1926), «Результаты агрокультурных опытов и анализ их» (1927), «Итоги работы Рудня-Радовельской болотной опытной станции 1923;1926 гг.» (1927).

З доповіддю «О работе Рудня-Радовельской опытной болотной станции за время с 1-го апреля 1923 года по март 1928 года» він виступив на 1-й нараді луговодів-дослідників при Державному Луговому інституті ім. проф. В.Р.Вільямса у Москві.

Роботи, проведені на Рудня-Радовельській дослідній болотній станції, були покладені в основу освоєння боліт України.

На посаді директора він перебував з моменту організації станції і до перенесення її із зони Полісся в лісостепову зону (до липня 1932 року).

З 1930 по 1934 рік М.О.Тюленєв був дійсним членом Вищої науково-технічної ради Наркомзему України з розгляду проектів меліорації по осушенню і зрошуванню осушених масивів [6].

У 1930 році він захистив кандидатську дисертацію на тему «Вирощування цукрових буряків на торфових ґрунтах УРСР», а в 1940 році - докторську дисертацію на цю ж тему.

З 1932 по 1941 рік працював старшим науковим співробітником і науковим керівником болотної дослідної мережі Українського науково-дослідного інституту гідротехніки і меліорації [4].

З 1939 року до початку Великої Вітчизняної війни був членом експертно-технічного бюро НКЗ України з розгляду проектів меліоративно-гідротехнічного будівництва.

У період 1940;1941 рр. і в 1943;1947 рр. М.О. Тюленєв працював на посаді декана, завідувача кафедри Київського гідромеліораційного інституту. У цьому інституті він читав спеціальні дисципліни:

луківництво і культура луків;

болотоведення;

насінництво і селекція лугових трав;

дослідна справа.

Під час окупації Микола Олександрович продовжував проведення досліджень за відповідною програмою і тематикою Панфільського дослідного болотного поля (м. Яготин Київської області), затвердженою у 1941 р. УНДІГіМ, що дало змогу зберегти повну спадкоємність для проведення подальшої дослідної роботи [9].

У 1948 р. його обрали член-кореспондентом Академії наук УРСР. З 1949 по 1955 рік працював старшим науковим співробітником і завідувачем лабораторії Інституту фізіології рослин і агрохімії АН УРСР. Рішенням Вищої атестаційної комісії при Міністерстві вищої освіти СРСР (м. Москва) йому було присвоєно вчене звання професора за спеціальністю «агромеліорація». Протягом 1956;1961 рр. він працював в УНДІ гідротехніки і меліорації на посаді завідувача відділу освоєння заплавних земель. З 1962 р. за станом здоров’я він перейшов на посаду старшого наукового співробітника відділу освоєння Українського науково-дослідного інституту гідротехніки і меліорації. З 1964 по 1969 рік М.О. Тюленєв був науковим консультантом відділу освоєння заплавних земель цього інституту [5].

Микола Олександрович Тюленєв є визнаним авторитетом серед відомих меліораторів у галузі освоєння осушених земель. Ним було розроблено методику дослідної справи на торфових ґрунтах, яка знайшла застосування у всесоюзному масштабі, підготовлено численні кадри агромеліораторів і кандидатів наук, серед яких М. С. Проскура, А.В. Бакуліна, В.Р. Гімбаржевський та багато інших. Багатьом молодим спеціалістам він відкрив шлях у науку.

У процесі науково-виробничої діяльності Микола Олександрович брав безпосередню участь у розробці питань з підготовки урядових постанов у галузі освоєння болотних земель України, з проблем Великого Дніпра, Українського Полісся та ін.

За успіхи у розвитку меліоративної науки і землеробства на осушених землях його неодноразово відзначали Міністерство сільського господарства СРСР і УРСР та інші установи.

Микола Олександрович Тюленєв помер на 81-му році життя у м. Києві 2 грудня 1969 року.

Висновки. Наукова діяльність М.О. Тюленєва широко відома, його праці вивчають вчені та спеціалісти сільськогосподарського виробництва. Він був не тільки талановитим дослідником, а й пристрасним пропагандистом досягнень науки. Протягом свого творчого наукового життя він дбав про підтримку тісного зв’язку науки з виробництвом.

Список літератури:

1. 1.Жилинский И. И. и др. Очерк работы западной экспедиции по осушению болот (1873−1898) / И. И. Жилинский, И. К. Милицер, И. К. Сикорский и др. — Спб: Изд. Мин-ва земледелия и гос. имуществ, 1899. — 742 с.

2. 2.Тюленев Н. История возникновения, задачи, программа и первые достижения Рудня-Радовельской болотной опытной станции 1923;1926 гг. — Коростень, 1926. — С. 7−66. — ([Труды] / Рудня-Радовельской болотной опытной станцииВып. 1).

3. 3.Тюленєв М. О. Зведення результатів роботи болотних опорних пунктів УРСР // Пр. Укр. НДІ гідротехніки та меліораціїЗа ред. О.Т. Іванова. — К.- Полтава: Держ. вид-во колгосп. і радгосп. л-ри УРСР, 1936. — Т. 2, вип. 1. — 63 с.

4. 4.Личные дела сотрудников Наркомзема. Николай Александрович Тюленев. — Центральний державний Архів Вищих органів влади та управління України. — Ф. 27. — Оп. 17-л. — Спр. 4155. — 33 арк.

5. 5.Гімбаржевський В.Р., Калантиренко І.І. Тюленєв Микола Олександрович (1889−1969) // Вчені-ґрунтознавці, агрохіміки, землероби. — К.: Аграр. наука, 2003. — С. 316−318. — (Сер. «Українські вчені-аграрії ХХ століття. Кн. 8.).

6. 6.История Академии наук Украинской ССР / Редкол.: Б. Е. Патон (гл. ред.) и др.- Академия наук УССР. — К.: Наук. думка, 1979. — 835 с.

7. 7.Калантиренко І.І. Тюленєв Микола Олександрович // Українська Радянська Енциклопедія. — К.: УРЕ, 1984. — Т. 11, кн. 1. — С. 415.

8. 8.Тюленєв Микола Олександрович // Український радянський енциклопедичний словник. — К., 1987. — Т. 3. — С. 444.

9. 9.Вергунов В. А., Хижняк В. П. Українські науково-дослідні сільськогосподарські заклади в роки Великої Вітчизняної війни // Історичні записки: Зб. наук. пр. / М-во освіти і науки України. Східноукр. нац. ун-т імені В. Даля. — Луганськ: Вид-во СХУ ім. В. Даля, 2004. — С. 19−25. Зміст Видання.