Правові аспекти міжнародного співробітництва у боротьбі з комп"ютерною злочинністю (реферат)

Реферат на тему:

Правові аспекти міжнародного співробітництва у боротьбі з комп’ютерною злочинністю Науково-технічний прогрес суттєво впливає на характер злочинності, створюючи передумови для вчинення нових злочинів. З поступовим розвитком комп’ютерних мереже­вих технологій, підключенням до глобальних комп’ютерних мереж користувачів із все зро­стаючої кількості країн виникають сприятливі умови для використання їх із злочинною метою. Відповідно, проблема боротьби зі злочинами у сфері комп’ютерної інформації із внутрішньодержавної перейшла у міжнародну.

Світова практика боротьби з правопорушеннями, пов’язаними із застосуванням ком­п'ю­терної техніки, доводить необхідність міждержавної співпраці у боротьбі з останніми [13, С. 4].

Діяльність світового співтовариства з формування і розвитку правових основ регулю­ван­ня відносин, що виникають щодо комп’ютерної інформації, має багатоаспектний харак­тер. Одним з її елементів є створення правових інститутів, що забезпечують міжна­родне співробітництво у попередженні і припиненні найбільш тяжких протиправних діянь, до яких відносять і злочини у сфері комп’ютерної інформації.

Дана проблема є актуальною не тільки для України, але й для інших держав. Це під­твер­­д­жується значною увагою, що приділяється їй у чинних міжнародно-правових доку­ментах і таких, що перебувають на стадії розробки.

" Із урахуванням міжнародних масштабів електронних мереж стає все менш можливим, що всі елементи кіберзлочинності будуть обмежені територією окремої держави. У проце­сі проведення розслідування правоохоронні органи різних держав повинні будуть співпра­цю­вати між собою, … надаючи потенційно корисну інформацію безпосередньо органам іншої держави. Залежно від відносин між зацікавленими державами, характеру відповід­ної інформації та інших факторів, може також виникнути потреба у розробці повноважень і процедур" у міжнародному договорі. Про це зазначається у Довідковому документі для семінару-практикуму по використанню комп’ютерної мережі (Десятий Конгрес Орга­ні­за­ції Об'єднаних Націй по попередженню злочинності і поводження з правопорушника­ми) [4, С. 45, 348].

" Держави — члени Ради Європи та інші держави, які підписали Конвенцію, вважаючи, що ефективна боротьба проти кіберзлочинності вимагає більшого, швидкого і ефективно функціонуючого міжнародного співробітництва у кримінальних питаннях…", визначили у Конвенції про кіберзлочинність важливі аспекти міжнародного співробітництва у бороть­бі з відповідними злочинами [10, С. 200].

Цей висновок потребує детального розгляду питань дії щодо норм матеріального, процесуального права, спрямованих на охорону особи, суспільства і держави від комп’ю­терних злочинів.

Аналізуючи положення міжнародно-правових документів, було проведено порівняння їх норм між собою і з нормами національного законодавства України, що дозволить ус­піш­но вирішувати завдання, поставлені перед органами державної влади і правоохо­рон­ними органами [12].

Комп’ютерну злочинність у вітчизняній науці докладно досліджував професор Р. Ка­люж­ний. Також значним є внесок у розроблення кримінально-правової, кримінолого-криміналістичної характеристики цих протиправних діянь, у т. ч. з урахуванням їх міжна­родного характеру, таких науковців: П.Д. Біленчука, М.С. Вертузаєва, В.Д. Гавловсь­ко­го, В.О. Голубєва, М. Гуцалюка, О.І. Котляревського, Б. В. Романюка, В.С. Цимба­лю­ка, О. М. Юрченка та інших [1, 2, 6−9], [11, С. 32].

Питаннями співпраці держав на міжнародному рівні у даному напрямі діяльності, у більшості випадків аналізом положень деяких міжнародно-правових документів займа­лися і зарубіжні вчені [3−5, С. 13].

У вітчизняній юридичній науці правові аспекти міжнародного співробітництва у сфері боротьби з комп’ютерними злочинами, особливості здійснення різних форм такої співпраці ще недостатньо розроблені і широко не висвітлені. Вчені у своїх роботах роз­гля­дають лише окремі питання такого міжнародного співробітництва.

Метою даного дослідження є визначення питань правового врегулювання міжнарод­ного співробітництва у сфері боротьби з комп’ютерними злочинами, що передбачає виді­лення певних завдань:

— визначення поняття і виділення форм міжнародного співробітництва, зокрема з до­слід­жу­ваної проблематики згідно з нормами основних міжнародно-правових документів;

— визначення важливих міжнародно-правових документів у даному напрямі міждер­жав­ної співпраці;

— аналіз положень основних міжнародно-правових документів, а особливо Європейсь­кої конвенції про кіберзлочинність.

Сьогодні міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю певною мірою являє собою узгоджену діяльність різних держав, що регулюється нормами міжнародного і націо­нального права, з захисту інтересів особи, суспільства, держави і світового співто­вариства, а також з прийняття суб'єктами цієї діяльності обумовлених національним кри­мі­наль­ним законодавством заходів, спрямованих на забезпечення національного кримінального процесу і здійснення правосуддя їх судами у справах про злочини, які пося­гають на внутрідержавний порядок [4, С. 7].

Основними елементами міждержавної співпраці у сфері боротьби з комп’ютерною злочинністю виділяють питання юрисдикції, розслідування комп’ютерних правопору­шень, передачу кримінального правосуддя і екстрадиція, питання уніфікації криміналь­ного законодавства [13].

Видів злочинів, що вчиняються з використанням комп’ютерів, дуже багато. У зв’язку з цим у науці кримінального права і кримінальному законодавстві різних держав поки що не вироблено єдиного поняття таких злочинів. Кожен автор по-своєму дає визначення цього виду злочинів [4- 6].

Якщо виходити з аналізу положень міжнародних документів, то дане поняття визна­чається не конкретним формулюванням, а через перелік дій, які, на думку авторів-розробни­ків, дають загальне уявлення про такі злочини [4, С. 86, 133]. Тому використання у да­но­му дослідженні узагальненого поняття «комп'ютерний» злочин вважаємо допусти­мим.

Найбільш значною у сфері розробки кримінально-правових і процесуальних аспектів боротьби із вказаною категорією злочинів є діяльність Організації Об'єднаних Націй, Органі­зації економічного співробітництва і розвитку, Європейського Союзу, Ради Євро­пи, Співдружності Незалежних Держав. Необхідно зазначити, що неабияку роль у бороть­бі зі злочинами, пов’язаними з комп’ютерами, відіграють Інтерпол, країни «Великої Вісім­ки» («G-8») [4- 13] та деякі інші [11, С. 43].

Визначними міжнародно-правовими документами у питанні правового регулювання міжнародних відносин у даній сфері є Конвенція ООН проти транснаціональної організо­ваної злочинності (ст. 20), Віденська декларація про злочинність і правосуддя: відповіді на виклики ХХІ століття (ООН), Конвенція Європейського Союзу про взаємну правову допомогу з кримінальних справ 2000 р. (глава 3) — Європейська Конвенція про кіберзлочин­ність, Договір про співробітництво держав-учасниць СНД у боротьбі зі злочинами у сфері комп’ютерної інформації (підписаний учасниками у 2001 році) — та ряд інших доку­ментів, зокрема рекомендацій Ради Європи, що застосовуються разом із прийнятими кон­вен­ціями. Застосуванню підлягають і положення інших правових документів, напри­клад, Конвенції про правову допомогу і правові відносини по цивільних, сімейних і кри­мінальних справах (держав-учасниць СНД), Європейської конвенції про взаємну допо­могу у кримінальних справах та ін. [14, С. 24- 15, С. 1049].

Зупинимося на аналізі положень Конвенції про кіберзлочинність, оскільки її прийняття стало прогресивним кроком у справі боротьби з транснаціональною комп’ютерною злочин­ністю [4- 9- 10].

Конвенція являє собою комплексний документ, що містить норми, які при їх застосову­ванні здатні впливати на правовідносини різних галузей права (кримінальне, криміналь­но-процесуальне, авторське, цивільне, інформаційне тощо). Вона базується на основних принципах міжнародного права: поваги прав людини, співробітництва і добросовісного виконання обов’язків [4, С. 135].

Норми Конвенції спрямовані на регулювання 3 основних груп питань, які перед­ба­чають: 1) зближення кримінально-правової оцінки злочинів у сфері комп’ютерної інформа­ції (ст.ст. 2−13) — 2) зближення національних кримінально-процесуальних заходів, спрямо­ва­них на розслідування таких злочинів (ст.ст. 14−22) — 3) принципи і форми міжнародного співробітництва по кримінально-процесуальній діяльності, спрямованій на збирання дока­зів вчинення таких злочинів за кордоном (ст.ст. 23−35).

Однією з її особливостей є те, що в Конвенції пропонується виходити з того положення, що головна роль у регулюванні процесу розслідування комп’ютерних злочинів належить національному законодавству.

До загальних принципів міжнародного співробітництва відносять:

1) найширші обсяги співпраці шляхом застосування відповідних міжнародних доку­мен­тів, угод, укладених на основі єдиного чи взаємного законодавства, і внутрішньодер­жавного законодавства;

2) здійснення співробітництва з метою розслідування або судового переслідування щодо злочинів, пов’язаних з комп’ютерними системами і комп’ютерними даними.

При характеристиці міжнародної співпраці важливими є, зокрема, питання, що стосуються:

— характеру взаємовідносин держав: направлення запитів про взаємну правову допо­мо­гу, створення мережі щоденного цілодобового доступу до інформаційних ресурсів, можливість добровільного надання інформації, отриманої в ході власного розслідування однією із сторін, обов’язок інформування про хід виконання запиту про правову допомогу, екстрадиція тощо;

— підстав відмови у наданні правової допомоги (ч. 4, 5 ст. 27 Конвенції);

— видів процесуальних і слідчих дій, проведення яких є допустимим при поданні запитів про взаємну правову допомогу: термінове збереження комп’ютерних даних, які збері­гають­сятермінове розкриття збережених даних про рух інформаціїобшук чи інший по­діб­ний доступтранскордонний доступ до комп’ютерних даних, які зберігаються, за зго­дою або у випадку, коли вони є публічно доступнимизбирання даних про рух інфор­мації у реальному масштабі часу, яка передається за допомогою комп’ютерної системиперехоплення даних змісту інформації у зазначених передачах інформації, які здійснюють­ся за допомогою комп’ютерної системи (ст.ст. 29−34).

Ми погоджуємося з думкою науковців Волеводза А. Г. і Сеітова Т.Б. щодо наявності окремих недоліків положень Конвенції [4, С. 275- 13, С. 15]. Так, залишаються відкритими такі питання:

1) можливість доступу до даних без отримання згоди користувача чи власника, але з наступним обов’язковим повідомленням останніх чи компетентних органів держави, де знаходиться комп’ютерна система чи дані;

2) відсутність регулювання механізму відмови у транскордонному доступі особі, яка володіє законним правом на управління комп’ютерною системою і даними, що в ній зберігаються;

3) порядок оскарження рішення про збирання комп’ютерних даних при транскордон­ному доступі;

4) захист конфіденційності інформації, отриманої вказаним вище способом;

5) судовий та відомчий контроль національних судів і компетентних органів за закон­ністю дій іноземних органів.

У Конвенції також не передбачається можливості проведення транскордонного обшуку у комп’ютерних мережах компетентними органами держави, в якій розслідується комп’ютерний злочин.

Закріплення форм міжнародної співпраці відображено також і у Договорі про взаємо­дію держав-учасниць СНД у боротьбі зі злочинами у сфері комп’ютерної інформації: обмін інформацією різноманітного змісту, виконання запитів про проведення оперативно-розшукових заходів і слідчих дійпланування і проведення скоординованих заходів і операцій по попередженню, виявленню, припиненню, розкриттю і розслідуванню злочи­нів у сфері комп’ютерної інформаціїнадання допомоги у підготовці і підвищенні кваліфі­кації кадрівстворення інформаційних систем, які забезпечують виконання завдань з попе­редження, виявлення, припинення, розкриття і розслідування злочинів у сфері ком­п'ю­терної інформаціїпроведення спільних наукових досліджень з відповідних проблемобміну нормативними правовими актами, науково-технічною літературою по боротьбі зі злочинами у сфері комп’ютерної інформації [5, С. 475−482].

Хоча комп’ютерна злочинність у СНД почала розвиватися пізніше, однак невизна­ченість у національному законодавстві та міждержавних документах (і особливо в усвідом­ленні необхідності боротьби з нею на національному рівні) створила сприятливі умови для її розвитку.

Важливим кроком у правотворчій діяльності у даному напрямі в Україні, крім внесення відповідних змін у кримінальне законодавство, є розробка проекту Концепції стратегії і тактики боротьби з комп’ютерною злочинністю (кіберзлочинністю) в Україні та ін. [6, С. 224].

Генеральний Секретаріат Інтерполу у 1994 році рекомендував всім країнам-членам організації створити національні центральні консультативні пункти з проблем комп’ютер­ної злочинності (National central reference point), що і було зроблено 17 вересня 1996 ро­ку на базі НЦБ Інтерполу в Україні [1, С. 150- 6, С. 246].

Таким чином, проаналізувавши сучасний етап наукових розробок щодо правового регулювання міжнародного співробітництва у боротьбі з комп’ютерною злочинністю, у т. ч. і участі України у цій діяльності, можна зробити такі висновки.

Важливими аспектами міждержавного співробітництва у сфері боротьби з комп’ютер­ною злочинністю є міжнародно-правовий досвід уніфікації кримінального законодавства, визначення поняття комп’ютерного злочину, питання юрисдикції, розслідування комп’ю­тер­них злочинів, екстрадиція тощо.

Більшість міжнародно-правових документів у цій сфері носить загальний, навіть де­кла­ративний характер. Об'єднання норм у конкретний правовий інститут у межах між­народного права могло б належним чином посприяти якісним змінам у правотворчій і практичній діяльності по боротьбі з комп’ютерними злочинами.

Процес інформатизації, комп’ютеризації суспільства постійно і динамічно рухається вперед, зокрема і в нашій державі. Тому вбачається за потрібне враховувати міжнародні напрацювання і рекомендації у сфері боротьби з даною категорією злочинів при розробці і втіленні в життя відповідних норм права та здійсненні практичної діяльності правоохо­ронними органами держави, а також прийняття і розробку практичних заходів щодо реа­лізації Концепції стратегії і тактики боротьби з комп’ютерною злочинністю в Україні.

Література:

1. Біленчук П.Д., Романюк Б. В., Цимбалюк В. С. та ін. Комп’ютерна злочинність. Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2002. — 240 с.

2. Вертузаєв М.С., Голубєв В.О., Котляревський О.І., Юрченко О. М. Безпека комп’ю­терних систем. Злочинність у сфері комп’ютерної інформації та її попередження / Запо­різький юридичний ін-т МВС УкраїниНаціональна академія внутрішніх справ України / Під ред. О.П. Снігерьова. — Запоріжжя: Павел, 1998. — 315 с.

3. Вехов В. Б. Компьютерные преступления: Способы совершения, методики расследо­вания. — М.: Право и Закон, 1996. — 181 с.

4. Волеводз А. Г. Противодействие компьютерным преступлениям: правовые основы международного сотрудничества. — М.: ООО Юрлитинформ, 2002. — 496 с.

5. Гаврилин Ю. В. Расследование неправомерного доступа к компьютерной информа­ции: Учебное пособие / Под ред. профессора Н. Г. Шурухнова. — М.: ЮИ МВД РФ, Книж­ный мир, 2001. — 88 с.

6. Голубєв В.О. Інформаційна безпека: проблеми боротьби з кіберзлочинами/ Гумані­тарний ун-т «Запорізький ін-т державного та муніципального управління». — Запоріжжя, 2003. — 250 с.

7. Голубєв В.О., Гавловський В. Д., Цимбалюк В. С. Проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп’ютерних технологій: Навч. посіб./ Гуманітарний ун-т «Запо­різь­кий ін-т держ. та муніціпального управління» / За заг. ред. Р. А. Калюжного. — Запоріжжя: ГУ «ЗІМДУ», 2002. — 292 с.

8. Гуцалюк М. Координація боротьби з комп’ютерними правопорушеннями // Пра­вове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. — К., 2001. — Вип. 3. — С. 31−35.

9. Гуцалюк М. Європейська конвенція з кіберзлочинів // Правове, нормативне та метро­логічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. — К., 2002. — Вип. 4. — С. 19−23.

10. Голубєв В.О. Розслідування ком­п'ю­терних злочинів / Європейська Конвенція про кіберзлочинність. — Запоріжжя: ЗІДМУ, 2003.

11. Правові основи захисту комп’ютерної інформації від протиправних посягань: Ма­теріали міжвузівської наук.-практ.конф., 22 грудня 2000 року / Донецький ін-т внутрішніх справ / За ред. Ю. Л. Титаренко. — Донецьк, 2001. — 320 с.

12. Про інформацію: Закон України від 02.10.92 року № 2657-XII.

13. Сеитов Т. Б. Международно-правовое сотрудничество государств в борьбе с компьютерной преступностью: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10. — Алматы, 2002. — 25 с.

14. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. — К.: АСК, 2002. — 1056 с.

15. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів (українською та російською мовами). — К: Юрінком, 1996. — 1184 с.