Надзвичайні ситуації техногенного характеру

Реферат на тему:

Надзвичайні ситуації техногенного характеру За даними ООН, у багатьох країнах світу природні та техногенні катастрофи завдають збитків, що становлять приблизно 2−4% валового внутрішнього продукту (ВВП) держави. В Україні щорічні витрати лише на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи перевищують 2% загального обсягу виробленого ВВП.

Щорічно в Україні відбувається близько 140−150 техногенних аварій і катастроф регіонального і державного рівня. Орієнтовна структура надзвичайних ситуацій техногенного характеру має такий вигляд: аварії з викидами СДОР — 4%, пожежі й вибухи — 19,5%, транспортні аварії- 17,7%, аварії на системах життєзабезпечення — 17,3%, аварії на радіаційних об'єктах — 8,4%, аварії на комунальних системах та очисних спорудах — 17,3%, надзвичайні ситуації на об'єктах інших видів — 15,8%. Експертне встановлено, що щорічні народногосподарські втрати від аварій становлять 140−150 млн грн.

Аварії і катастрофи на транспорті

Наявність в Україні розвиненої мережі транспортних комунікацій, перевезення ними у великій кількості потенційно небезпечних речовин, стан самих комунікацій і транспортних засобів часто стають загрозливими для населення, економіки та природного середовища. Щорічно в Україні транспортом загального користування перевозиться понад 900 млн вантажів (у тому числі небезпечних) і понад 3,0 млрд пасажирів.

На залізничний транспорт припадає близько половини вантажних перевезень, на автомобільний — 26%, річковий і морський — 14%, авіаційний — 10%. Зношення основних фондів залізничного транспорту є основною причиною аварій і катастроф. Особливу тривогу викликає критичний стан під'їзних залізничних колій, якими транспортуються СДОР, пожежота вибухонебезпечні речовини.

На автомобільному транспорті щодня відбувається 95−100 ДТП, в яких гине 18−20 і травмується понад 100 пасажирів. Тільки в Києві в 1999 р. зареєстровано 2641 ДТП, в яких загинуло 216 осіб і травмовано 2874 осіб. Автотранспорт є джерелом істотного забруднення атмосферного повітря, особливо у великих містах.

Техногенні пожежі й вибухи

Наявність в Україні розвиненої промисловості, її надмірна концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, більшість з яких потенційно небезпечні, концентрація на них агрегатів та установок великої і надвеликої потужності, розвинена мережа транспортних комунікацій, а також нафто-, газота продук-топроводів, велика кількість об'єктів енергетики та використання у виробництві великої кількості небезпечних речовин — усе це збільшує вірогідність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, які несуть у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища. Майже третина всіх промислових об'єктів становлять підприємства, пов’язані з виробництвом, переробкою та зберіганням сильнодіючих отруйних, вибухоі вогненебезпечних речовин.

В Україні діє понад 1200 вибухота пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13,6 млн т твердих і рідких вибухота пожежонебезпечних речовин.

Переважна більшість таких об'єктів розташована в центральних, східних і південних областях України, де сконцентровано хімічні, нафтоі газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміако-проводів, експлуатуються газові, нафтові та вугільні родовища.

Загалом ризик виникнення надзвичайної ситуації, пов’язаної з технологічними процесами, існує на будь-якому підприємстві і в будь-якій державі. Щодо цього у пресі час від часу з’являється відповідна інформація. В Україні наявне значне зношення основних виробничих фондів, аварійний стан споруд, інженерних і транспортних комунікацій. Так, у 1998 р. виникло 37 значних надзвичайних ситуацій, які супроводжувалися великими пожежами та вибухами, внаслідок чого загинуло 175 осіб і постраждало 126.

Нині у складі Міністерства паливної енергетики України налічуються 234 діючі шахти, близько 100 з них працюють понад 40 років, 160 — без реконструкції понад 20 років, а 50 уведено в експлуатацію майже 100 років тому. Майже кожна шахта потребує заміни зношеного обладнання на силових станціях, реконструкції вентиляційних установок.

За 1978;1997 pp. на вугледобувних шахтах у великих аваріях загинуло майже 500 осіб, одна з найбільших аварій, яка забрала життя 63 шахтарів, сталась у 1998 р. на шахті ім. Скочинського комбінату «Донвугілля». Внаслідок аварії на шахті ім. Засядькау 2001 р. (через вибух метану) на глибині 1200 м загинули 53 гірники.

Системи водопостачання

Станом на 1998 р. четверта частина очисних споруд і мереж (у вартісному виразі) відпрацювали термін амортизації, 22% водогінних мереж перебували в аварійному стані. Закінчився термін амортизації кожної п’ятої насосної станції. У системі каналізації заморти-зовано 26% мереж і 7% насосних станцій. Нині річний рівень аварійності становить три випадки на одну насосну станцію. Каналізаційні мережі та насосні станції окремих населених пунктів перебувають у вкрай незадовільному стані. Так, тільки останніми роками в багатьох містах України виникли аварійні ситуації, що призвели до значного забруднення довкілля (пригадаймо аварію на каналізаційному колекторі в Харкові).

Об'єкти комунальної теплоенергетики

Комунальна теплоенергетика — підгалузь житлово-комунального господарства, яка забезпечує теплом і гарячою водою 70% житлового фонду та соціально-культурного побуту України. Щорічно підприємства теплопостачання виробляють близько 60 млн Гкал теплової енергії.

У комунальній теплоенергетиці експлуатується понад 11 тис. опалювальних котелень, де встановлено близько ЗО тис. котлів різної потужностіблизько 20 тис. км теплових мереж у двотрубному обчисленні- 3,5 тис. центральних теплових пунктів для підготовки води гарячого водопостачання.

Нині стан комунальної теплоенергетики близький до критичного. Основне і допоміжне обладнання комунальних котелень практично вичерпало допустимі строки експлуатації.

Пожежі

Неможливо однозначно стверджувати, коли ж людина приборкала вогонь, але це колись сталося і було знаменною віхою в розвитку людства. Приборкавши вогонь, людина істотно змінила своє життя, створила певний комфорт. Проте разом з прирученим вогнем з’яви;

лась і страшна небезпека — пожежа. Довгий час пожежі не обліковувалися. Скільки їх сталося за історію людської цивілізації, якої шкоди завдав вогонь людині - невідомо. Відомо лише, що на території Російської імперії у другій половині XIX ст. за рік траплялося близько 40 тис. пожеж, які завдавали збитків на суму близько 500 млн золотих рублів. Щорічно жертвами вогню ставали в середньому тисяча осіб (при тодішній чисельності населення 75 млн осіб). Наприкінці 90-х років XX ст. в Україні з чисельністю населення 50,5 млн осіб середньорічна кількість пожеж сягала 50 тис. на рік. У пожежах загинуло близько 2,5 тис. осіб, травмовано — понад 2 тис. осіб. Плата за вогонь з року в рік зростає.

Кожного року на Землі виникає до 6 млн пожеж (тобто кожні 6 секунд десь щось горить) Середньостатистична тривалість пожежі - близько однієї години, тобто одночасно у світі палає 500−600 пожеж При цьому щорічно на пожежах гине близько 60 тис осіб, опіки І травми отримують понад 6 млн осіб Незважаючи на те що чисельність населення в Україні не перевищує 1% населення планети, щорічна загибель від пожеж в Україні сягає 4% загальної кількості загиблих на пожежах у світі Принагідне зауважимо незважаючи на те що кількість пожеж у перерахунку на 10 тис населення значно менша, ніж у провідних країнах світу, показник загибелі людей на 1 млн перевищує показники цих же країн у 2−8 разів В Україні щорічні економічні втрати від вогню сягають 100 млн грн зі сталою тенденцією до збільшення.

За оцінками фахівців, пожежі - одна з найсерйозніших причин витрачання ресурсів, матеріальних цінностей і людського потенціалу України, а пожежна небезпека техносфери досягла загрозливих розмірів і стала в один ряд з іншими національними проблемами.

Домінуючою причиною пожеж у 41% випадків є необережне поводження з вогнем на виробництві і в побуті, і саме з цієї причини у вогні гине 57% людей.

Щодоби підрозділи пожежної охорони виїжджають за сигналом тривоги 576 разів, беруть безпосередню участь у гасінні 116 пожеж У середньому щодня у пожежах в Україні гине 6 осіб, отримують травми 4 особи, вогнем знищується 34 будівлі І 4 одиниці автотракторної техніки Щоденні економічні витрати сягають 700 тис грн.

Що таке екологічна криза?

Останнім часом у науковій, науково-популярній і періодичній літературі багато уваги приділяється питанням екологічної кризи, яка, за одними твердженнями, вже настала, за іншими-лише настає. Спробуємо з’ясувати, що ж мають на увазі і авторитетні вчені, і журналісти.

Невпинне нарощування технологічного потенціалу, здебільшого для задоволення потреб комфорту, завдає непоправної шкоди навколишньому природному середовищу, унеможливлюючи безпечне існування людини на планеті. Намагаючись поліпшити життя, людство невпинно йде до глобальної екологічної катастрофи. Щодо екологічної кризи, то вона вже давно охопила значні території нашої планети і скоро людство перейде межу, за якою процес деградації біосфери в її теперішньому стані стане незворотним. Подолати екологічну кризу технічними заходами неможливо. Людство повинно докорінно змінити своє ставлення до біосфери, перебудувати палітру своїх потреб. На думку відомого вченого-еколога, академіка Російської академії наук М. Мойсеева, єдиний шлях збереження людини у складі біосфери — це так змінити спосіб життя, щоб потреби і бажання людства узгоджувались з можливостями збереження і відновлення біосфери, тобто людина повинна зберегти той канал розвитку еволюції, який саме і породив її.

Наприкінці XX ст. позначилися позитиви у свідомості людства. Вони ще не стали загальноприйнятими, але те, що проблеми «виживання» стали на порядок денний урядів багатьох країн світу, дає надію на успіх. Ідеться про необхідність упровадження засад стійкого розвитку, основи якого були закладені на всесвітньому форумі в Ріо-де-Жанейро у 1992 р. (у присутності представників 179 країн світу) у «Порядку денному на XXI сторіччя». На цьому форумі було визнано, що подальший економічний розвиток держав світу має бути тісно пов’язаний з необхідністю обов’язкового збереження довкілля як для себе, так і для прийдешніх поколінь. Пріоритет слід надавати не економічним показникам, а забезпеченню здоров’я населення і охорони навколишнього природного середовища як передумови існування життя на планеті Земля.

Історія розвитку біосфери на Землі налічує багато катастроф Однією з перших була катастрофа, пов’язана Із знищенням прокарютної біосфери Прокаріоти, оволодівши фотосинтезом, почали продукувати кисень, смертельно небезпечний для них Унаслідок цього структура біосфери докорінно змінилася, встановилося панування еукарютів, які вже освоїли кисневе дихання Виникнення озонового шару дало змогу живій матерії вийти з океану на суходіл, А найближча до нас глобальна катастрофа сталася в неоліті, коли людина освоїла першу примітивну зброю — метальну Наш далекий предок отримав Інструмент, який давав йому можливість досить легко добувати достатню кількість поживи Внаслідок цього за кілька тисячоліть було повністю знищено мамонтів І копитних звірів Криза, що охопила планету, призвела до різкого зменшення чисельності населення Це була справді глобальна революція Проте людство зуміло подолати їі наслідки І не тільки Оволодівши землеробством, воно відкрило першу сторінку сучасної цивілізації.

З того часу Історія біосфери пішла новим руслом Людина почала створювати штучний кругообіг речовини, невластивий «безлюдній біосфері» Спочатку в його основі було землеробство, потім скотарство І зрештою люди включили у природні цикли матеріал, який вже давно був захоронений І виведений з кругообігу — так звані корисні копалини І ось людство опинилося на порозі нової глобальної для нашої планети катастрофи Чи допустить п людство1' (Див Моисеев М М Еще раз о проблеме коэволюции // Экология и жизнь -1998 -Вип 2).

Прикладом глобальної техногенної катастрофи є аварія на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986 р. Наслідком цієї катастрофи стало радіоактивне забруднення значних територій України, Білорусії, Росії. Деякою мірою це торкнулося й інших країн, проте найбільших збитків було завдано зазначеним трьом країнам.

По-різному можна оцінювати контрзаходи з ліквідації як безпосередньо аварії, так і її наслідків. Але однозначно можна стверджувати: оперативне інформування населення прилеглих міст, сіл і вжиття адекватних випереджувальних заходів значною мірою знизило б їх дозові навантаження в перші години і дні після аварії. Це дуже важливо насамперед тому, що в цей період основний внесок в опромінення (як зовнішнє, так і внутрішнє) зумовлювався короткоживучи-ми радіонуклідами аварійного викиду реактора. З часом їх частка істотно зменшилась і вони вже не відігравали такої страшної ролі. Тому навіть елементарний захід — обмеження перебування на вулиці, герметизація приміщень (щільне закриття вікон, кватирок, дверей) захистив би людей від додаткового (і невиправданого щодо можливості реального відвернення) опромінення. Проте, на жаль, державні та партійні керівники вдалися до позиції «страуса», частково через нерозуміння масштабів аварії (хоча спеціалісти однозначно характеризували її розміри), частково за традицією — чим менше люди знають, тим краще. Врешті-решт це коштувало багатьом людям життя, багатьом — здоров’я.

Не зупинятимемося на питаннях захисту від радіації, а торкнемося коротко післячорнобильських проблем.

Насамперед проблема проживання населення на забруднених радіонуклідами територіях. Залежно від рівнів забруднення на цих територіях вживають природоохоронних заходів, запроваджують певні обмеження на сільськогосподарське виробництво, дають відповідні рекомендації. Основна їх мета — мінімізувати, тобто зменшити дозові навантаження як за рахунок зовнішнього опромінення, так і за рахунок внутрішнього надходження радіонуклідів з продуктами харчування, питною водою, повітрям. Нині радіоекологічними дослідженнями нагромаджено багато матеріалу для того, щоб розрахувати ефективні дози для населення будь-якого регіону і відповідно районувати їх за категоріями (зонами).

Згідно з Концепцією проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживання без будь-яких обмежень щодо способу життя і трудової діяльності (за радіаційним фактором) можливе в разі одержання за рахунок радіоактивного забруднення територій додаткової ефективної річної дози, що не перевищує 1 мЗв.

Якщо рівень сумарної середньорічної дози опромінення людини, яка проживає на зазначеній території, перевищує 1 мЗв, тобто вищий за дозу, яку вона одержала в доаварійний період, то ці території визнаються такими, що зазнали радіоактивного забруднення і поділяються на зони:

• відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення — територія, з якої здійснено евакуацію населення в 1986 р. і повне відселення населення (станом на 1989 p.);

• добровільного проживання — територія, де внаслідок радіоактивного забруднення сумарна середньорічна ефективна зона опромінення людини може перевищити 5 мЗв;

• з пільговими умовами господарювання — територія, де внаслідок радіоактивного забруднення сумарна середньорічна ефективна доза опромінення людини може перевищити 1 мЗв, але щонайбільше 5 мЗв.

У міру природного очищення територій вони можуть змінити свій статус.

Як зазначалося, зарахування населення до певної зони здійснюється за радіаційним фактором і за умови дотримання населенням певних вимог поведінки. Насамперед це обмеження (або навіть повне виключення) споживання харчових продуктів лісу, риби з місцевих водойм, м’яса диких тварин тощо. Щодо цього цікаво проаналізувати умови життя населення, яке повернулося в зону відчуження і безумовного відселення (у 30-кілометрову зону ЧАЕС) у різні періоди після аварії, — так званих самоселів. Станом на 2000 р. їх проживало в цій зоні близько 600. У переважній більшості це неповні сім'ї (одна-дві особи, як правило, похилого віку), які поселилися у своїх же домівках, ведуть домашнє господарство, тримають домашніх тварин, оброблюють городи, займаються мисливством і рибальством.

Постає закономірне питання: якою мірою зазначено шкідливе для здоров’я людей? Дати однозначну відповідь неможливо.

Список використаної літератури.

1. 1.Корсак К. В., Плахоттк О. В. Основи екології. — 2-ге вид. — К. МАУП, 2000.

2. 2.Лапт В М Безпека життєдіяльності людини. — К. Знання, Л. Вид-во ЛБК НБУ, 1999.

3. 3.Окружающая среда (споры о будущем) / А. М. Рябчиков, И.И. Альт-шулер, С. П. Горшков и др. — М. Мысль, 1983.

4. 4.Основы сельскохозяйственной радиологии / Б. С. Пристер, Н. А. Лощилов, О. Ф. Немец, В. А. Поярков. — К. Урожай, 1991.

5. 5.Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. — Суми. Університет, книга, 1999.

6. 6.Проблеми пожежної безпеки в Україні // Матер. Голов, управління пожежної безпеки МВС України. — К., 2000.

7. 7.Проблеми техноприродних аварій І катастроф у зв’язку з розвитком небезпечних геологічних процесів // Матер, наук.-техн. конф. — К., 1997.

8. 8.Рудько Г.І., Кошіль М.Б., Бондаренко М. Д. Регіональний, спеціальний та локальний режими небезпечних геологічних процесів як основа зниження потенційного ризику техноприродних аварій І катастроф. — К., 1997.

9. 9.Смит Р. Л. Наш дом — планета Земля. — М. Мысль, 1982.

10. 10.Солтовський О.І. Основи соціальної екології. — К. МАУП, 1997.

11. 11.Ткачук В. Г., Хапко В. Е. Медико-социальные основы здоровья. — К. МАУП, 1999.

12. 12.Хижняк М.І., Нагарна А. М. Здоров’я людини та екологія. — К. Здоров’я, 1995.