Гігієна повітря, сонячна радіація

Реферат на тему:

Гігієна повітря, сонячна радіація

Поняття про гігієну повітря Навколо земної кулі існує повітряна оболонка, яка називаєть­ся атмосферою (грец. «атмос» — дихання і «сфера» — куля). Вона окутує Землю до висоти 2−3 тисяч кілометрів і межує з космічним простором. Атмосферне повітря є фізичною сумішшю газів: азоту, кисню, вуглекислого газу, інертних газів та водяної пари. Вагу по­вітря людина не відчуває, тому створюється враження, що ЇЇ оточує порожнеча. Насправді ж вага атмосфери досягає 5000 трильйонів тонн. Склад повітря є досить сталим і мало змінюється навіть на висоті декількох десятків кілометрів. Але із підняттям вгору воно розріджується, відповідно вміст кожного газу в одиниці об'єму змен­шується — відбувається зниження парціального тиску. Парціальний тиск газу в суміші є таким тиском, який створював би газ, якщо б тільки він один займав весь об'єм, що займає суміш (вимірюють парціальний тиск в кілопаскалях-кПа). Тому вміст газу в повітрі при нормальному тиску можна виражати як у відсотках, так і в кПа, а в умовах зниженого або підвищеного тиску-тільки в кПа.

Хоч гази, що утворюють повітря, легко переміщаються, все ж атмосфера має досить чітко виражену пошарову будову, яка скла­дається із тропосфери, стратосфери, мезосфери, термосфери і ек­зосфери.

Над поверхнею Землі знаходиться тропосфера (грец. «тропос» -поворот). Вона сягає висоти від 8−10 км в полярних областях до 16−18 км над екватором. У ній міститься основна маса повітря, майже 80% від усієї маси атмосфери, воно має тут найбільшу густину. В цьому шарі постійно дують вітри І відбувається циркуля­ція повітряних мас, що сприяє утворенню хмар та атмосферних опадів. У міру підняття вгору в тропосфері відзначається зниження тиску і температури повітря. Але з переходом в наступний шар атмосфери — стратосферу (лат. «стратум» — настил), яка піднімаєть­ся вже до висоти 40−55 км, температура, навпаки, починає зроста­ти, і якщо в нижній частині вона складає -55 °С, то біля верхньої межі шару стає нульовою. Це явище пояснюється тим, що на ви­соті 25;

30 км від поверхні Землі знаходиться шар озону, який внас­лідок поглинання ультрафіолетових нагрівається. Повітря в стратосфері дуже розріджене, його частинки не відбивають і не розсіюють сонячне світло, тому із розповідей космонавтів та проведених зйомок відомо, що небо в стратосфері виглядає темно-фіолетовим з переходом в майже чорне. Вологи в повітрі цього шару надзвичайно мало, трапляються перламутрові та інколи сріблясті хмари, природа яких до кінця не з’ясована.

Ще вище розташований шар — мезосфера (герц. «мезон» — се­редній), верхня межа якого досягає 80 км. Тут е лише сріблясті хмари. Температура з підйомом у висоту знижується і біля верхнього краю шару становить -80−90 °С. У цьому шарі міститься лише 0,3−5,0% маси всієї атмосфери.

За мезосферою розташована термосфера (грец. «мезос» -теп­ло), яка простягається догори на 800−1000 км. Названа вона так тому, що температура повітря, яке тут надзвичайно розріджене, зростає до 1500 °C. У термосфері відбувається поглинання рентге­нівських променів, що випускаються Сонцем. Супутники та космічні кораблі, які літають у мезосфері, не перегріваються від контакту з повітрям лише тому, що кожна його частинка рухається майже окремо і практично не створює опору для літаючих тут об'єктів.

Останній шар атмосфери — екзосфера (грец. «екзос» -зовніш­ній) — знаходиться на висоті понад 1000 км від Землі. Рух молекул повітря може досягати тут другої космічної швидкості (11 км/с) і переборювати силу земного тяжіння, внаслідок чого вони перехо­дять з атмосфери в міжпланетний космічний простір. Особливо це притаманно молекулам водню, що утворюють на висоті до 3 тис. км корону навколо атмосфери.

Шар атмосфери, товщиною до 480 км, служить надійним щи­том, що захищає нас від бомбардування метеоритами, які летять із космічного простору в напрямку Землі.

Гігієна повітря належить до розділу комунальної гігієни, що вивчає вплив навколишнього середовища на людину в умовах при­міщень населених місць. Атмосферне повітря є одним із найважли­віших елементів цього середовища. Якщо без води людина може прожити декілька діб, а без їжі - значно довше, то без повітря безповоротні зміни в головному мозку починають виникати уже через 5 хвилин. Переважно повітря потрібне людині як джерело кисню, що є необхідним компонентом окисних процесів і підтримує життєдіяльність організму. Але на людину значною мірою вплива­ють і такі чинники повітря, як температура, вологість, рух, атмос­ферний тиск, а також атмосферна електрика, іонізація атмосфери та радіоактивність повітря.

Нагрівання атмосферного повітря в приземному шарі тропос­фери відбувається від нагрітого сонячним теплом грунту. За ніч грунт охолоджується, і вранці перед сходом Сонця відповідно тем­пература повітря стає мінімальною (на висоті до 2 метрів). Найвищих значень вона досягає приблизно о 14-й годині, коли сонячні промені падають на поверхню Землі, особливо влітку, майже верти­кально і сильно прогрівають її поверхню. Згідно з фізичними зако­нами, нагріте повітря піднімається вгору і поступово охолоджуєть­ся. Якщо взяти за точку відрахунку висоти рівень моря, то на кожні 100 м підйому температура повітря знижується приблизно на 0,65 °С.

Коливання температури повітря відбувається не тільки протя­гом доби, місяця, при чергуванні пір року, а в значних межах змінюється в залежності від широти місцевості. Мінімальна темпе­ратура спостерігається над полюсами Землі та широтами, що при­лягають до них, а максимальна — в екваторіальних областях. Денні коливання температури повітря в напрямку від екватора до полюсів зменшуються, а річні, навпаки, збільшуються. Температурі повітря гігієністи приділяють велику увагу у зв’язку з її надзвичайно відчут­ним впливом на тепловий обмін людини. Особливо несприятливим є цей вплив на організм людей в умовах значних температурних відхилень, наприклад, під час роботи в гарячих цехах або у великих холодильних камерах.

Температуру повітря вимірюють у градусах за Цельсієм з точністю до 0,5° (за кордоном застосовують термометри зі шкала­ми, що розмічені в градусах за Реомюром, Фаренгейтом, Кельві­ном). За 0° за Цельсієм прийнято температуру, при якій замерзає дистильована вода, а за 100°-коли вона закипає при барометрич­ному тиску 760 мм рт. ст.

Вологість повітря зумовлена процесом постійного випарову­вання води з поверхні водоймищ, грунту, дерев і рослин. Утво­рюється водяна пара і під час ряду виробничих процесів. Добові коливання вологості повітря в бік її зниження відбуваються при підвищенні температури повітря, а також у міру віддалення від високих широт до низьких, більш висока вологість у прибережних місцевостях, а над континентальними частинами земної поверхні повітря сухіше.

Вологість, як і температура повітря, також впливає на тепло­обмін організму. Вимірюють відносну вологість повітря відношен­ням у відсотках абсолютної вологості до максимальної при даній температурі за допомогою станційного психрометра Августа або аспіраційного психрометра Ассмана. Для вимірювання вологості повітря можна використовувати й гігрометр. Оптимальною для людського організму є відносна вологість в межах 30−55%. Нижче 30% -повітря дуже сухе, від 56 до 70% -помірно сухе, від 71 до 85% -помірно вологе і від 86 до 100% -дуже вологе. При воло­гості менше 30% відбувається пересихання слизової верхніх ди­хальних шляхів, зменшується захисна функція миготливого епіте­лію, може спостерігатися виникнення тріщин з подальшим розвит­ком запального процесу внаслідок їх інфікування, особливо у дітей.

Нерівномірне нагрівання земної поверхні спричиняє рух по­вітря, який характеризується таким показником, як швидкість та напрямок. Швидкість руху повітря впливає на теплообмін організ­му та процес провітрювання приміщень. Внаслідок створення напо­ру повітря на одну із сторін будівлі всередині неї посилюється при­родна вентиляція. Швидкість вимірюють в метрах за секунду з ви­користанням анемометрів різних типів. Допускається також застосування кататермометра за умови, що температура повітря не перевищує +30°С і відсутня теплова радіація. Напрямок визна­чається тією частиною горизонту, звідки дує вітер, за допомогою флюгера.

По-різному впливає швидкість руху повітря на нервово-психіч­ний стан людини, наприклад, швидкість 1−2 м/с у спекотний день влітку приємно підбадьорює одягнену людину, а понад 5−7 м/суже подразнює. Значне підвищення швидкості руху повітря, що може сягати 20 м/с і більше, буде заважати дихати та виконувати роботу. Крім того, ураганний вітер руйнує будівлі, опори електро­передач, ламає дерева, на водоймах створює великі хвилі, що зав­дає значної шкоди суспільству і може бути причиною травматизму й смерті людей. Рух повітря всередині приміщень (клас, лікарняна палата тощо) сприяє покращенню вентиляції і відіграє позитивну роль. Але при досягненні ним швидкості понад 0,3−0,5 м/с утво­рюється протяг, що викликає неприємні відчуття і може стати при­чиною простудного захворювання у незагартованих або ослабле­них людей.

Напрямок руху повітря та його силу треба враховувати при плануванні й забудові населених пунктів. Для цього попередньо проводять дослідження зміни напрямків вітру за рік (декілька років). На підставі отриманих даних графічно зображується повторюваність вітрів різного напрямку, що дули за цей термін часу, які назива­ють розою вітрів З графіка видно, що пануючим є південно-східний вітер. Відпо­відно в протилежній від напрямку пануючих вітрів стороні треба будувати ті об'єкти, що можуть своїми викидами забруднювати повітряний басейн населеного пункту (наприклад, теплоелектро­станцію, асфальтобетонний завод тощо. Графік рози вітрів будуєть­ся за румбами, із яких вісім є основними (Пн, ПнС, С, ПдС, Пд, ПдЗ, 3, ПнЗ), решта-додаткові.

Крім вищевказаних метеорологічних чинників (температура, вологість, швидкість руху повітря), на теплообмін організму в ком­плексі з ними впливає радіаційна температура, яка випромінюєть­ся з поверхні предметів, що оточують людину, або утворюється за рахунок інтенсивного сонячного чи інших джерел інфрачервоного випромінювання.

Нормальні умови для життя і праці людини створюються при збереженні теплової рівноваги, тобто, коли встановлюється баланс між теплопродукцією організму та віддачею тепла в навколишнє середовище без перенапруження внутрішніх терморегуляторних механізмів.

Втрата тепла організмом залежить від умов мікроклімату. Мікроклімат-не комплекс факторів, що впливають на теплообмін: температура, вологість, швидкість руху повітря та радіаційна тем­пература, які можуть перебуває між собою у різних співвідношен­нях. Визначивши ці показники, можна мати уявлення про мікроклі­мат житла, лікувально-профілактичних закладів у цілому і їх окре­мих елементів (палати для хворих, операційної, процедурної), а також про мікроклімат цеху, вулиці, села, міста тощо.

Віддача тепла організмом в навколишнє середовище при кімнатній температурі в межах 18−21 °С в основному відбувається через шкіру-до 85%, решта- 15% -витрачається на зігрівання спожитих їжі та напоїв, повітря, що вдихається, і на випаровування води під час видиху із поверхні легень та верхніх дихальних шляхів. Причому із 85% тепла, що втрачається через шкіру, приблизно 45% припадає на випромінювання, біля 30% -на проведення та 10% -на випаровування поту з поверхні шкіри.

Якщо радіаційна температура (температура навколишніх пред­метів, стін, стелі тощо) буде перевищувати температуру шкіри тіла, то втрата тепла шляхом випромінювання може взагалі не відбува­тися, тому що людина отримуватиме від навколишніх предметів чи якого-небудь джерела випромінювання більше тепла, ніж віддава­тиме його в навколишнє середовище, що спостерігається, наприк­лад, на виробництві, де виділяється багато теплової енергії (у хлібо­пекарнях, мартенівських та ливарних цехах), в умовах жаркого клімату тощо. Інші чинники — температура, вологість і швидкість руху повітря — на віддачу тепла випромінюванням не впливають, тому в цих умовах може виникати перегрівання організму людини.

Шляхом проведення тепло буде втрачатися при контакті по­верхні тіла з повітрям, яке його оточує-конвекція, та з предметами (стіл, крісло, підлога, ліжко тощо) — кондукція. Зазвичай, більше тепла втрачається конвекцією — чим менша температура повітря і, відповідно, більша різниця температур між ним і тілом, тим більша тепловіддача. Навпаки, при підвищенні температури повітря втрата тепла конвекцією буде зменшуватися, припинення її спостерігається при температурі повітря +33−35 °С. При подальшому підвищенні температури повітря може настати перегрівання організму внаслі­док отримання ним тепла конвекційним шляхом.

Посилення віддачі тепла конвекцією при температурі повітря менше 33−35 °С можна досягнути збільшенням швидкості руху по­вітря, наприклад, включенням вентилятора. Але якщо швидкість руху повітря буде перевищувати 1−3 м/с, то воно не встигне на­грітися від поверхні тіла, а тільки подразнюватиме шкіру внаслідок дії на ЇЇ барорецептори. Крім того, швидкий рух повітря при темпе­ратурі понад 33−35 °С сприятиме перегріванню організму.

З кондукцією пов’язана така властивість матеріалу, як тепло­ємність — здатність вбирати за одиницю часу визначену кількість тепла. Наприклад, підлога в кімнаті, що зроблена з дерева, та у ванній кімнаті, що встелена керамічною плиткою, має однакову температуру поверхні, але через підвищену теплоємність кераміч­ного матеріалу остання здається холоднішою.

Підвищений вміст водяної пари в повітрі зволожує одяг, чим погіршує здатність до збереження тепла через підвищення його теплопровідності і теплоємності, особливо при низькій температурі повітря та наявності вітру, тому що теплопровідність І теплоємність води майже у 20 разів більші, ніж повітря. Ці особливості треба враховувати в осінню та весняну пори року, коли температура по­вітря вища нульової відмітки, але через вологі одяг та взуття швид­ко настає переохолодження організму, особливо у дітей, що часто спричиняє простудні захворювання.

Втрата тепла випаровуванням (перспірацією) зумовлена тією кількістю поту, яка випаровується з поверхні тіла. Підраховано, що внаслідок випаровування одного грама поту організм втрачає близь­ко 2,5 кДж тепла. В умовах кімнатної температури за добу з по­верхні тіла людини випаровується приблизно 500 г поту, прн цьому втрачається понад 1200 кДж тепла." Якщо підвищується температура повітря І поверхонь, які оточують людину, то втрата тепла шляхом випромінювання і конвекцією знижується, натомість включаються компенсаторні механізми організму, які змушують активно працюва­ти потовидільну систему. Кількість поту може збільшуватися до декіль­кох літрів, відповідно зростає втрата тепла за рахунок потовипаровування, що запобігає перегріванню організму, особливо в умовах низької вологості, підвищеної швидкості руху та температури повітря.

При високій вологості та малому русі повітря можуть створити­ся умови, коли піт стікатиме з поверхні тіла, не встигаючи випарову­ватися. У цьому випадку ефект охолодження тіла буде незначним, а при високій температурі повітря (понад 30−33 °С) може настати пе­регрівання організму і, як наслідок, може трапитись тепловий удар. Прояви його такі: підвищення температури тіла, послаблення серце­во-судинної діяльності, запаморочення та непритомність. Може ви­никнути і судомна хвороба, якщо внаслідок сильного потовиділення організм втратить велику кількість мінеральних солей та вітамінів.

Фізичні чинники

Атмосферна електрика. Наявність електромагнітного поля навколо Землі зумовлена різницею потенціалів: повітря має позитивний заряд, а Земля-не­гативний. Коливання напруги поля можуть різко змінюватися під впливом метеорологічних умов. Ця напруга посилюється при про­ходженні фронту (межового шару між двома різними за своїми властивостями повітряними масами), що часто супроводжується туманами, громовицями тощо. У цей час у деяких людей, найчасті­ше у літніх та хворих, може погіршуватися самопочуття, що прояв­ляється головним болем, страхом, неспокоєм, а також змінюються й об'єктивні показники стану здоров’я: загострюються хронічні за­хворювання, змінюється артеріальний тиск крові тощо.

Геомагнітне поле Землі, яке зумовлене сонячною радіацією, також негативно впливає на стан здоров’я людей під час геомагніт­них бурь. Вони виникають майже через дві доби після спалахів (протуберанців) у хромосфері Сонця. Відповідно збільшується кількість проявів захворювань серцево-судинної системи таких, як інфаркт міокарда, гіпертонічний криз, інсульт тощо.

На електричний стан атмосфери впливають і випроміню­вання потужних телерадіоцентрів, радІолокаторних станцій, елект­ромагнітні поля навколо високовольтних ліній електропередач. При недотриманні цілого ряду обмежень під час розміщення та експлу­атації таких об'єктів також може відбуватися негативний вплив на здоров’я людей.

Іонізація повітря. Іони повітря утворюються внаслідок дії космічних та соняч­них променів і випромінювання радіоактивних речовин тощо. У повітрі приморських місцевостей під час прибою, біля водоспадів і гірських річок, а також навколо штучних фонтанів у повітрі, яке має негативний заряд, є велика кількість іонів води, що заряджені позитивно. У процесі дії вищевказаних факторів та приєднання до іонів окремих молекул, комплексу молекул та інших домішок (диму, туману тощо) у повітрі створюються відповідні стійкі комплексилегкі, середні та важкі іони, які постійно руйнуються та вступають у нові комбінації. Наявність легких іонів з негативним зарядом є показником чистоти повітря. Коливання їх кількості залежить від пори року, місцевості, наявності промислових підприємств та інших факторів. Чистим можна вважати таке повітря, в 1 см³ якого містить­ся від 500 і більше пар легких іонів. У сільських та гірських райо­нах, на морських узбережжях їх кількість може збільшуватися до 1000−3000 в 1 см³.

Підвищений вміст важких та зменшення легких іонів свідчить про забрудненість повітря димом, вихлопними газами, пилом і спосте­рігається в більшості випадків у населених пунктах, де є багато джерел забруднення атмосфери. Важкі та середні іони також можуть накопичуватись у повітрі закритих приміщень, де відсутня ефек­тивна вентиляційна система і є скупчення людей, що призводить до забруднення повітря і негативного впливу на здоров’я присутніх.

На підставі проведених досліджень можна вважати, що легкі іони позитивно впливають на функціонування всіх систем організ­му — нервової, серцево-судинної, дихальної та інших, поліпшують обмінні процеси. Тому одним із потужних лікувальних і загально-зміцнювальних факторів санаторіїв та будинків відпочинку, що роз­ташовуються у лісистих, приморських та гірських місцевостях, є аероіонотерапія. У закритих приміщеннях підвищений вміст легких іонів створюють за допомогою кондиціонерів та іонізаторів повітря.

Вміст у повітрі радіоактивних речовин, що утворюються під впливом дії космічного випромінювання (радіоізотопи вуглецю- 14, фосфору-32) та виділяються із грунту (родон, торон тощо), зумовлює радіоактивність повітря. У процесі дихання атмосферним повітрям, особливо у місцях, де відзначається підвищена концент­рація цих радіоізотопів, відбувається опромінення легенів з еквіва­лентною річною дозою до 0,25 мЗв.

Енергія Сонця є основним джерелом постачання біосфері теп­ла, світла та енергії. На верхній межі атмосфери потік сонячної енергії становить 2950 кДж/см2 за добу. До поверхні Землі за рік доходить менше 230 кДж/см2 видимих сонячних променів, але і цієї частки достатньо для існування життя на нашій планеті. Со­нячна енергія спричиняє переміщення величезних повітряних мас, внаслідок чого виникають зміни погоди та визначається клімат, вона ж разом із силою тяжіння є причиною кругообігу води та виникнен­ня морських і океанських течій.

Продукти харчування є своєрідними «консервами» накопиче­ної сонячної енергії і разом із сонячним промінням, що потрапляє через шкіру людини, забезпечують як її існування, так і інших різно­манітних форм життя на Землі.

Дія сонячної радіації

З біосферою Землі постійно взаємодіє сонячна радіація. Вона є одним із видів електромагнітних випромінювань, що виникають внас­лідок термоядерних реакцій, які безперервно відбуваються всередині Сонця. Електромагнітне випромінювання складається з надзвичай­но малих часток — квантів. А чим коротша хвиля електромагнітного випромінювання (за законом Планка), тим більша енергія його фотона Характер дії електромагнітного випромінювання на біологічну тканину буде залежати від енергії фотона, глибини проникнення в тканини тіла, інтенсивності1, площі опромінення, стану організму та інших умов, що створилися на час дії опромінення. При погли­нанні енергії випромінювання в біологічних тканинах відбуваються фотобіологічні процеси, в основі яких лежать фотохімічні реакції.

Спочатку при поглинанні випромінювання в тканинах організ­му відбувається процес акумуляції енергії атомами і молекулами,.

Інтенсивністю опромінення називають кількість енергії, що потрапляє на одини­цю площі за одиницю часу що супроводжується їх збудженням і збільшенням енергії на вели­чину поглиненого фотона. Цей процес не є сталим. Накопичена енергія молекул може перетворитися в теплову енергію чи переда­тися іншим молекулам шляхом вступу з ними у фотохімічну реак­цію. При сприйманні або передачі електрону збуджена молекула може перетворитися в радикал, іон або іон-радикал, тобто стати первинним відновлювачем або первинним окислювачем. Вони ма­ють надзвичайно високу хімічну активність, тому починають брати участь у біохімічних реакціях та змінюють їх, відповідно змінюється стан організму і перебіг його фізіологічних процесів. Прикладом може бути проникнення на незначну глибину (від частки міліметра до двох міліметрів) в шкіру людини ультрафіолетового випроміню­вання. Але при значному поглинанні енергії внаслідок ультрафіоле­тового опромінювання може виникнути як місцевий запальний про­цес (поява еритеми — почервоніння шкіри на опроміненій ділянці, інколи з утворенням пухирів), так і загальна реакція організму (підви­щення температури, головний біль, кволість тощо). Проникнення ультрафіолетового випромінювання через шкіру буде залежати від товщини рогового шару епідермісу та ступеня утворення в шкірі пігменту — меланіну.

Сонячна радіація, що доходить до поверхні Землі, на 59% складається із інфрачервоного випромінювання, 40% - видимого та 1%- ультрафіолетового. Довжина хвилі інфрачервоного випро­мінювання становить від 3000 до 760 нм, а енергія фотона -0,64−1,66 еВ. Вона глибоко проникає в тіло (4−5 см) і викликає значний тепловий ефект, посилює кровотік, ріст клітин і регенерацію тка­нин, пришвидшує хід біохімічних реакцій, ферментативних та інших процесів, а також підсилює біологічну дію ультрафіолетового ви­промінювання. Внутрішні органи, м’язи організму людини самі також утворюють і виділяють інфрачервоне випромінювання в навколишнє середовище, завдяки чому відбувається терморегуляція організму.

Видиме (світлове) випромінювання сонячної радіації має довжину хвилі від 760 до 400 нм, а енергія фотона- 1,66−2,8 еВ. Гамма його основних кольорів: червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, голубий, синій та фіолетовий. У тіло людини воно може проникати на глибину до 2,5 см і викликає теплову дію, аналогічну дії інфрачервоного, а також має і слабку фотохімічну дію (здатність збуджувати молекули деяких речовин, які називають фотосенсибілі­заторами). Під впливом видимого випромювання збільшується внут­рішнє світіння тканин, наприклад, плазма крові людини об'ємом 100 мл при температурі від 37 до 40 °C за добу може випромінюва­ти до 10 тисяч фотонів. Це явище називають хемілюмінесценцією плазми.

Світло впливає на орган зору, пігменти сітківки якого також є фотосенсибілізаторами. Перетворюючись у сітківці в електричні імпульси, воно подає в мозок до 80% інформації про навколишнє середовище, збуджує кору головного мозку, має сигнальне або умов­норефлекторне значення. Під його дією посилюється обмін речо­вин, підвищуються емоційний настрій І працездатність, покращується загальне самопочуття. Видиме світло створює максимальну освіт­леність, яка може досягати десятків тисяч люкс, тоді як місячне світло дає лише 0,2 люкса.

Хоча питома вага ультрафіолетового випромінювання у за­гальній сонячній радіації незначна (1%), воно відіграє надзвичайно велику роль у житті людини. Його спектр згідно з біологічною актив­ністю поділяється на три ділянки: ділянка А-довжина хвилі від 400 до 315 нм, ділянка В-довжина хвилі від 315 до 280 нм, ділянка С — довжина хвилі від 280 до 10 нм. Поверхні Землі, як правило, досягає випромінювання з довжиною хвилі від 400 до 290 нм. Характерним для цього виду випромінювання, особливо ділянки В, є виражена фотохімічна дія. Проникаючи в шкіру всього на глибину від 0,2 до 2 мм, воно викликає зміни в клітинних білках та нуклеїнових кисло­тах. Внаслідок передачі енергії фотона утворюються заряджені ато­ми і молекули — іони, вільні радикали, які беруть активну участь у фотобіологічних процесах, що відбуваються в організмі. Внаслідок утворення таких біологічно активних речовин, як гістамін, ацетил­холін тощо, змінюються активність ряду ферментів (гістамІнази, ти-розинази) та функції органів і тканин, активізується функція симпа-тико-адреналової системи. Відбувається загальностимулювальна дія ультрафіолетової радіації, яка проявляється посиленням росту клітин і відновленням тканин, що відповідно пришвидшує загоювання ран різного походження, в тому числі й після оперативних втручань.

Підвищується опірність організму до дії Інфекційних збудників, ток­сичних і канцерогенних речовин, покращується розумова і фізична працездатність.

Зміни в організмі залежать від кількості утворених біологічно активних речовин. На ці процеси впливають інтенсивність ультра­фіолетового випромінювання та площа опроміненої шкіри. Його дія зумовлює зміну мікроциркуляції та проникність тканин. Під впли­вом нервових імпульсів, які йдуть з кори головного мозку, виникає первинна місцева реакція, що свідчить про запальний процес — фо-тоеритему. Цей показник використовують для визначення еритем­ної дози ультрафіолетового випромінювання. Еритемна доза — це реакція організму на ультрафіолетове опромінювання, яке через 8−22 години викликає на незасмаглій шкірі внутрішньої поверхні передпліччя людини слабке, але чітке і рівномірне почервоніння (біодоза, або порогова еритема). Вимірюється вона в секундах або хвилинах.

Недостатня кількість ультрафіолетового опромінювання призводить до зниження в організмі вмісту вітаміну Д-холекальцифе-ролу, що синтезується під впливом цього випромінювання в шкірі людини із 7,8-дегїдрохолестерину, який переносять в шкіру з кровото­ком ліпіди сироватки крові. Кальцифероли активізують фосфорно-кальцієвий обмін, нормалізують процеси мінералізації кісток та беруть активну участь в інших процесах (регулювання збудливості нервової системи, засвоєння білків та мінеральних речовин з їжі тощо).

Недостатність (еіпо-) або відсутність (авітаміноз) віта­міну Д в організмі людини призводить до розвитку патологічних змін — порушується згортання крові, з’являється м’язова слабкість, може виникнути остеопороз, ускладненням якого є ламкість кісток внаслідок вимивання з них кальцію. У дітей розвивається рахіт, що проявляється нетриманням голови, порушенням процесів скостені­ння, відвислим животом. Для запобігання рахіту достатньою є 1/8−1/10 мінімальної еритемної дози (бІодози), або 83−111 Вт/м2тод (при довжині хвилі УФ-променів приблизно 298 нм).

Позитивна дія ультрафіолетового випромінювання проявляється при незначному опроміненні - до двох біодоз. Надлишкове опромі­нення може спричинити опіки, фотодерматити, фототоксикози, фотоалергію, кератокон’юктивіти, фотокератити, катаракту, рак ока, птеригій (утворення крилоподібної плівки на оці). Несприятливою для організму людини є І бактерицидна дія ультрафіолетового випромінювання. При поглинанні УФ-променів нуклеїновими кис­лотами, які є основою клітин, відбуваються їх денатурація і фо­толіз. А оскільки нуклеїнові кислоти е найважливішим складником апарату спадковості, то такі процеси будуть призводити до пошкод­ження молекул ДНК і спричиняти припинення поділу і росту клітин, а при збільшенні дози опромінення — і їх загибель. Цей механізм лежить в основі розвитку онкогенезу, прикладом якого є виникнен­ня раку шкіри, та мутагенезу клітин організму, а також бактери­цидної дії ультрафіолетового випромінювання. Під впливом його гинуть або змінюють свої властивості такі хвороботворні збудники, як стрептококи І стафілококи, мікобактерії туберкульозу, холерні вібріони, віруси грипу, гриби та їх спори, кишкова паличка та бага­то інших патогенних і сапрофітних мікроорганізмів, а також руйну­ються дизентерійний, черевнотифозний, дифтерійний, правцевий та інші токсини. Оптимальним для знищення мікроорганізмів є уль­трафіолетове випромінювання з довжиною хвилі від 267 до 253 нм. Завдяки сонячному випромінюванню відбувається самоочищення атмосферного повітря, води відкритих водоймищ та грунту.

Штучне ультрафіолетове випромінювання застосовують для опромінення людей, знезаражування повітря у лікувально-профілак­тичних закладах, для дезінфекції іграшок, посуду, інструментів, а також для знезаражування води і харчових продуктів тощо.

Використана література:

1. 1.Габович Р. Д. та ін. Гігєна. — К., 1993.

2. 2.Загальна гігієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В. А., Сергета В. М., Бойчук Б. Р. та ін. — Тернопіль, 2003.

3. 3.Загальна гігієна: Посібник / За ред. Даценко. — Львів, 2001.