Несколько додаткових штрихів до портрета Богдану Хмельницькому

Несколько додаткових штрихів до портрета Богдану Хмельницькому

Часть I. У пошуках союзників.

Принято вважати, по крайнього заходу, у російській історичної літературі, що Богдан Хмельницький був щирим і вірним слугою московських царів й з рушійних сил, які об'єднували російські землі. Проте реальну картину виявляється набагато складнішою, а російських патріотів навіть неприємної. Нагадаю коротенько ситуацію, що склалася перед приєднанням Малоросії до Росії.

В середині XVII століття Малоросія опинилася у складному становищі. Конфронтація з усе ще могутній Польщею ускладнювалася помітним охолодженням із боку Криму після нетривалого, але плідного союзу проти Польщі, а півночі нависала невідь що і дружня Росія. Відкритої ворожості був, але відхопити який-небудь ласим куснем російські було б хотів би. Малоросія виявилася у ворожому чи недружньому оточенні, насувалася нова війну з Польщею.

Ну ось! Короткого запровадження знову вийшло. Доведеться нагадати, що у 1649 року після серії серйозних поразок, які поляки зазнали від з'єднаних сил Богдану Хмельницькому і кримського хана ІсламГірея, уклали Зборовський мирний договір. За цим договором чисельність козацького війська встановлювалася в 40 000 людина. Польські війська нічого не винні були будуть показані у Полтавської, Чернігівської, Київської, Волинською областю та Подільської губерніях (територіальним діленню Росії у середині ХІХ століття), проте посади на краї надавалися виключно православним. Єзуїти виганяли із Києва та інших містах, де були російські школи, київський митрополит отримував місце у сенаті, а про уніатів мало вийти особливе сенатське постанову сприятливе для православних.

Но поляки не поспішали виконувати це договір повному обсязі і всіляко саботували його виконання. Кримські татари охололи до своїх недавнім союзникам, позаяк у мирний договір свої інтереси були ніяк враховані. Жителі Малоросії не отримали всіх очікуваних і необхідних свобод і і почали хвилюватися. Ось тому нова війну з Польщею ставала неминучою. Треба було шукати тих, хто зміцнювати тили. Ху-уф!

В умовах гетьман малоросійських (запорізьких) козаків Богдана Хмельницького послав свого емісара до Стамбула, що від імені гетьмана мав в султана Мехмета IV заступництво і зобов’язався передплачувати це данина. Отримавши заступництво Туреччини, Богдана Хмельницького сподівався як розладнати запланований Польско-крымский союз, було для Малоросії смертельним ударом, а й змусити кримчаків, хто був данниками Туреччини, воювати зі свого боку проти Польщі. Хід досить спритний!

В грудні 1650 року від султана Мехмета IV було отримано сприятливий відповідь, деякі фрагменти якого наводжу нижчий за таки перекладі російською мову середини ХІХ століття:

" …ми, уразумевши… ваше і американські війська вашого прохання, зрозуміли, що ви сумуєте у своїх нещирих друзів, як і на жорстоких ваших ворогів… Знайте ж, що Висока Порта обыкла надавати милість і милосердя друзям і карати своїх ворогів. Ви, з верною щирістю відверто висловившись, віддаєтеся під криле й під протекцію Непереможної Порти нашої, і ми щиро та любовно приймаємо вас і вірності вашої і щирості вашої не сумніваємося… Ми відразу ж до вельможному монарху хану кримському послали свій міцний і суворий указ, щоб він своїх очей і вух не привертав до польський бік; навпаки, якби звідти повіяв який-небудь вітер, що має війну і гоніння, якби поляки зненацька і насильно напали на військо ваше, те щоб він відразу ж своїм быстролетным військом постарався подати вам допомогу, у якому лише виявився цей за потрібне. Ми йому це суворо наказали. Поки що ж лише зі своїми військом вашим будете вірними, щиро відданими Щасливої Порті нашої, до того часу ведіть зносини з ханом безпечно, і обманетесь. Вже тепер Висока Порта цілком приймає вас під свою протекцію, і це будьте у цьому впевнені і ми через своїх послів деталі пояснюйте про всім, що чиниться в краях ваших… Хіба ви Наияснейшую Порту просили, що готові данина давати, як деякі наші християнські данники дають, ми, благорасположенные після того, оцінюючи ваші чесноти, залишаємося задоволені «.

Как бачите, поки начебто спрацювало! Вже у лютому 1651 року відновилися зіткнення козаків з поляками. Кримські татари обіцяли свої послуги, але зволікали. Порта обсмикнула хана і веліла йому допомагати козакам проти поляків, ще, було зроблено догану молдавському господарю над його неприязне ставлення до козаків. Хмельницькому була твердо обіцяно допомогу підприємству від кримчаків і з Добруджі. Підтримав такий крок Хмельницького та константинопольський патріарх Парфений, назвавши його гетьмана воїном «за до православної віри проти латинства ». Он воно як оберталося!

Подошли татари, і сполучене військо виступили проти поляків. 20 червня 1651 року (по ст. стилю) почалася битва у Берестечка, але татари змінили і відійшли, гетьман заметушився і захопили поляками в полон. Командувати загонами козаків став полковник Богун. Вони протрималися десять днів, але змушені скласти зброю. Хмельницький відпустили з полону, але у новий світ укладений із поляками виявився якомога суворішим. Хмельницький у вересні доповів про все який нещодавно трапився до Стамбула, але зробив кілька миролюбно стосовно татарам: не хотів остаточно псувати із нею відносин. Гетьман повідомляв, що, недочекавшись кримських військ, він провів кілька війни з поляками і був укласти ними мирний договір. Подробиці цього договору, він опустив, але сподівається, що кримчаки і довше підтримання його боротьби з Польщею. Султан знову обіцяв Хмельницькому про підтримку й допомогу кримського хана боротьби з поляками.

Как видно, руки Москви ще ніде немає! Та, вочевидь, що у 1652 року Хмельницький почав промацувати контакти із Москвою — адже Польща була її загальним ворогом. А світ, нав’язаний поляками за поразку у Берестечка, було дуже важким. Козацьке військо повинно бути скорочено з 40 000 людина до 20 000 людина, та якщо з п’яти воєводств козакам залишили лише одна, Київське. Тільки тут що тепер посади мали займати православні, а Уніати та єзуїти виганяли (на папері). Велика Мрія Богдану Хмельницькому про об'єднання всіх Південноруських земель і вигнання з них ненависних поляків і уніатів відсувалася в невизначене майбутнє. Своїх сил цього в нього давно було замало.

Надо було крутитися, переговори з султаном, ханом, поляками, а краї зріло невдоволення, яке виливалося на нові хвилювання й сутички з поляками. Навесні 1653 року поляки вторглися в Малоросію. Проти них виступив Хмельницький з козаками і Іслам-Гірей зі своїми військом. Але кримський хан виступив проти поляків тільки на веління свого сюзерена, турецького султана, а він козакам й не дуже довіряв, та й любив їх. До великих сутичок справа не дійшло, і татари уклали з поляками сепаратний, так званий Жванецький, договір. Для козаків у цьому договорі відбудовувалося Зборовський договір від 1649 року, а татари укладали з поляками як перемир’я, а й угоду про про спільні дії проти Москви. А Зборовський договір відновлено був лише з папері, оскільки поляки і думали її виконувати.

Гетман, очевидно, передбачав такий розвиток подій, оскільки вже з літа (і може і раніше) 1653 року вів переговори із Москвою, про спілку і навіть підпорядкуванні Малоросії Москві. У 1653 року у Москві ухвалено рішення про задоволенні прохання Хмельницького, й у прийняття Малоросії у складі Росії туди відправили боярин Бутурлін. Однак у Москві було невідомо, або хотіли знати, що нещодавно гетьман віддав Малоросію під заступництво султана. У цьому Хмельницькому довелося добряче покрутитися. Адже січні 1654 року у Переяславі відбулася церемонія приєднання Малоросії до Росії. Малоросія зберігала свою пристрій, вільності, стану, а військо зростала до 60 000 людина. Гетьман ж, мав правом брати іноземних послів, і бути причетним з іншими державами. Щоправда, у наступні років ці вільності були значно обмежені! Але спочатку все здавалося вдалим — либонь у союзники вдалося отримати заклятого ворога поляков!

Часть II. Між двох вогнів.

До кримського хана і турецького султана мали дійти якісь чутки про спілку гетьмана з Москвою. І гетьман намагався всіляко відтягнути момент викриття його дворучної політики, оскільки явний розрив із султаном його що не влаштовував. У 1654 року Хмельницький пише листа до кримського хана, у якому скаржиться, що не дотримуються Жванецький договір, і запевняє хана у своїй відданості та вірності союзу. Ви за датами стежте, будь ласка! Це вже квітень! Не не можу втриматися, ніж навести кілька великих цитат від цього листи:

" Що ми писали про поновлении присяги між козаками і татарами, це заявлялося за моєї волі, а, по волі цілого війська, через те, що трактати, що відбулися під Кам’янцем (Жванецький договір) нас, не призвели чого послідовному, і до цього часу не маємо привілеїв від короля на Зборовские умови; навпаки, замість світу, велике неспокій і війна; при цьому і з військ вашої ханської милості вчинили нам великі кривди, тому військо наше хіба що прийшло в сумнів. Однак ми залишилися впевненими незмінному розташуванні вашої царської милості й у вічної нерозривному присязі, ми вашу царську милість дякуємо, а зі свого боку обіцяємо, що навіки вічні нічим не порушимо нашої присяги, і після нас дотримуватимуться її й нащадки наші, яку присягу, Бога найвищого закликаючи у свідки, ми нині поновляем, бажаючи таку зберегти вічно, хіба якась значна немилість виявилася до нас від вашої царської милості по підступами ворожим. Бог бачить, ми того і не хотілося б, а навпаки — уклінно просимо вашу царську милість: якби хтось на нас брехати став, не прошу нять віри. Хоч наші вороги на нас зводять наклепи брехливе, а ви тут самі під нами копають ями " .

Гетман запевняє хана у своїй відданості, згадує про деякі образи від татар і солов'єм заливається про вірності союзу проти поляків. А місяці як і разом із Москвою! Але читаємо трохи далі:

" Потім, якби і далі війська їх (т. е. поляків) наставали на нас, покірно просимо вашу царську милість про допоміжних силах, відповідно до вічної присязі. Ми маємо будемо заслужити це взаимною нашою услугою проти кожного ворога. Що стосується до Москви, що ми з ним увійшли до приязнь, ми вчинили як за раді вашої царської милості (ти ж, хан, сам нас і радив — не пам’ятаєш? — комм. У розділі ст. Буркуна), коли поляки зусебіч на нас залучали ворогів, чому б і нам тієї самої із нею не лагодити, краще само мати друзів із боку Смоленська і інших містах королівських! Що ж наші посланці натякнули перед вашим царським величністю, яко б нами опанувати мала, така в нас у той час пішла було відомість, але тепер про те що вже ніякої промови. Коли з’явиться в нас щось нове у цій сфері, ми сповільнимо повідомити у тому вашу царську милість " .

И чому це у СРСР, коли хотіли привести приклад шаленого наклепника і дезинформатора завжди згадували доктора Геббельса? Ось приклад нахабної брехні, що майже на років старше. Для чого сподівався гетьман? Він чи хотів відстрочити з'єднання кримських і польські війська, чи сподівався ще поганятися за рибкою у мутній воді, благо султан (чиїм данником воно залишалося) далеко. Раптом так вдасться ще один раз нацькувати хана на поляків. Однак у 1654 року помер Исмаил-Гирей, а новий хан Мехмет-Гирей негайно уклав із поляками договору про про спільні дії проти Москви й її союзників. Він Хмельницькому не довіряв, і з поляками доти не воював, на відміну Исмаил-Гирея, і воювати банкрутом не хотів. Але гетьман про всяк випадок продовжує умасливать хана й ними закінчує лист у тому ж дусі:

" …просимо покірно вашу царську милість, постарайся нам дати своє рішення й повідомити нашим посланцям рада: як з агами і беями, як і спростовувати тим, що почнуть наступати на нас. Постарайся також повідомити нас про допоміжних силах: чи швидко вони. Бачить Бог, ми даємо приводу до розрив із вами. Вдруге просимо: постарайся про всім повідомити нас через наших посланців, чому ми, зібравши свої полки, станемо очікувати. Далі, що маємо відбуватиметься які звістки звідкись одержимо, про все не сповільнимо повідомити вашу царську милість " .

Мягко стелить гетьман, але віри йому в татар ми маємо! Зрозуміло, що «Хмельницький якомога довше хоче приховувати від мусульманських покровителів свій новий присягу, сьогодні вже московському государеві. Навесні 1654 року почали активні воєнних дій Москви проти Польщі. Хмельницький з козаками воював в Малоросії проти поляків і що їм допоможе кримськотатарського народу, а проти Польщі виступили також шведи. Поляки стали терпіти нищівні поразки, і держави вже було за межею знищення, але дипломатичним шляхом коаліцію вдалося розладнати, натякнувши до Олексія Михайловича про непоганих його шанси обраним що й королем польським. Так Росія та це теж готувалася до війни шведам, що поки були її союзниками. Але то це вже трохи інша історія…

А наш гетьман досі продовжував дурити голову турецькому султанові, посилаючи йому вірнопідданські листи. А можливо, й просто вів подвійну гру, намагаючись обдурити і Стамбул, і Москву. Але в Москви хватка виявилося жорсткішим. І ще цікавий документ, вже від вересня 1655 року, у якому султан відповідає на чергове послання нашого славного гетьмана. Малоросія вже півтора року і дала присягу на вірність Москві, але, з тексту листи, не хотіла розриву і зі Стамбулом. Втім, міркуйте самі по процитованими уривкам:

" Ви повідомляєте, що Мехмет-Гирей хан з'єднався з ляхами, так, ще, з угорцями і з різними людьми землі нашої, і воював проти вас, порушивши свою присягу, і ви, споглядаючи довкіл себе ворогів, змушені були притягти до собі Москву допоможе. Проте, проте, ви прибігаєте вже питання просите, аби ми вас під руку нашу й під оборону прийняли, відповідно до давнім писанням вашим. Ми, яко вірних і доброзичливих слуг наших, під оборону нашу беремо і обіцяємо допомагати вам проти кожного вашого ворога " .

Хитер гетьман! Хотів бути слугою двох панів і нацькувати всіх своїх ворогів. Султан згоден знову взяти його передачі під захист у, та ось біда — Москва заперечувати буде, причому дуже активно впливають, а гетьман цього, можливо, і очікував. А султан продовжує звертатися до гетьмана:

" За всіма землям моїм я оповістив, що Військо запорізьке полягає під рукою моєю, називаючи вас, паче від інших, правильними доброзичливими слугами моїми " .

Далее султан просить, щоб козаки не ходили походами в турецькі землі, і навіть не дозволяли і московитам туди ходити. Наступні рядки слід розуміти, як договору про взаємну оборону і взаємодопомоги при зовнішню агресію, причому султан обіцяє будь-яку необхідну допомогу. На закінчення листи йде цікавий текст присяги:

" Для кращої ще віри і вірності ви вимагали від нас присяги (ось нахаба наш гетьман! — комм. У розділі ст. Буркуна), і присяга наша така є: наперед свидетельствуемся тим, хто створив і землі і небо, і всіх, під рукою якого всі живемо, свідчимо та всіма пророками, яких визнаємо як ми, і ви. Нехай стануть на такому світлі свідками у цьому, що з усім державою моїм хочу дотриматися мою присягу. Ви також, гетьман Богдана Хмельницького, з усім Військом запорізьким, присягу свою принесли в тому, що нам правильними доброзичливими слугами, як і ми присягу свою вам принесли, що саме вас мати правильними доброзичливими слугами своїми; тож, ви нас вірте, що ми вам вірних слуг своїх маємо, чому ми вірити будемо, що хочете бути нашими вірними слугами. Як із колишнім ханом, Ислам-Гиреем, жили в дружелюбності, і із сучасним ханом живіть в дружелюбності, в тому числі з молдованами, волохами, угорцями, і з нашими слугами, перебуваєте у дружелюбності «.

Далее султан сповіщає гетьмана, що поважає йому шість цінних каптанів і просить його багато років жити на світі, якщо вони обидва присягали на книгах Моисеевых.

Трудно сказати, як довго Хмельницький морочив б голову султанові й царю, але помер 1657 року. При наступних гетьманів політика Малоросії поверталася у різні боку, але скинути важку правицю московських царів не вдавалося. Цікаво, до яких пір Велика Порта числила запорізьких козаків своїми підданими? Росія вважає, що Малоросія увійшла у її складу у грудні 1654 року. Хіба вважає Туреччина? І що насправді домагався Богдан Хмельницкий?

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.