Четвертий Універсал

Четвертий Універсал. У хвилини великої загрози Рада міністрів, не маючи військових сил, спромоглася провести свою власну політичну концепцію й був змушена взяти доля в мирних переговорах у Бресті, де большевики намагалися говорити також від імені України й, врешті, заключити із Центральними державами світ. Винниченко й усі члени Заради міністрів розуміли, котрі будуть наслідки такого рішення.

З огляду тих, що Англія й Франція уже малі свої дипломатичні місії в Києві і смердоті інформували свої уряди. Рада міністрів оприлюднила дипломатичну ноту про положення в Україні й можливість титану примирення із Центральними державами. Нота має дату 10 января 1918 року.

У ній говорилося, що:

І) політика Української держави тяжіє до закінчення війни в усьому світі й примирення між воюючими народами;

2) світ має бути справедливий й забезпечити усім, навіть найменшим народам, повне й необмежене декларація про самовизначення;

3) мають бути дані гарантії ЩО вияв волі народів якщо цілком вільним;

4) насильне забирання навіть частини територї якогось народу проти волі населення є неприпустиме;

5) всякі воєнні контрибуції без огляду на їхні форму, убожіти працюючі класи народів;

6) Мирна Конференція винна дати матеріальну допомогу тім народам, що понесли збитки і спустошення под годину війчи;

7) Українська Народна Республіка досі втримує фронт своїм авторитетом, а її законний уряд репрезентує титану у всіх міжнародних справах й боронити права свого народу; він має бути допущень до всіх мирних переговорів, конференцій й конгресів;

8) влада Раднаркому не розповсюджується на територї колишньої Росії й уже ніяк на вільну Українську Республіку, тому його постанови не вол «язуватимуть уряду України, хіба що він їхнього прийме;

9) федеративний Уряд Росії міг бі це робити, але й лише тоді, коли його визнають усі народи, котрі встановили свої вільні держави. Колі ж федерації не можна якщо створити в найближчій майбутності, мирні переговори можуть вести лише представники нових республік. .

Дуже вірячи в принципи світу. Рада міністрів закликає до загального примирення, покладаючи велику надію на його швидке здійснення. Рада міністрів уважає необхідним матір своїх представників на Мирній Конференції та надіється, що кінцевий світ знайде своє завершення на Міжнародному Конгресі.

як видно, премо «єр Володимир Винниченко та міністр закордонних справ Про. Шульгін цією нотою малі намір оправдати Уряд України за доля в мирних переговорах у Бресті, хоч у згаданій ноті не було б про ті жадної згадки. Хто уважно прочитає ноту, викличе враження, що її автори хотіли нагадати державним мужам воюючих народів, що уже наставши годину закінчити війну і думати про майбутню Мирну Конференцію. Уважному читачеві ноти Прийде на думку, чи не було б б кориснішим вияснити державним мужам західних воюючих держав незавидне положення України, на територї якої і досі вибухали німецькі гранати й від імені якої намагались говорити большевики в Бресті, а водночас посилали свої добро озброєні обмінятися палити й руйнувати укра-їнські села і міста, знущатись й вбивати її мирне населення, грабувати його доробок, а особливо продукти його землі, та поїздами вивозити їхнього на до Московщини. Це і ніщо, інше було б найважливішою причиною, що Украіна по довгих ваганнях наважилась послати своїх представників на німецько-більшовицькі мирні переговори У Бресті.

Не треба і говорити, що згадана нота викликала велике замішання між представниками Антанти в Києві. Французький генерал Табуї в розмові із премо «єром Винниченком переказав йому прагнення французького уряду, щоб Україна не проголошувала свого нейтралітету, але й продовжувала оборонні бої на фронті проти Центральних держав. Він повідомив також про угоду французів і чехів в мирні переговори із німцями, але й організував при допоиозі Антанти свою армію й тримав західний фронт. Французький міністр У розділі ст. Олер заявивши, що уже має рішення свого уряду визнати повну самостійність України. На шкода, укра-їнські представники було неможливо дати йому ясну відповідь, хоч малі звістки, що Франція прнзнчила 800 млн. золотих рублів для допомоги Україні і готова надати негайну допомогу технічними й воєнними матеріалами.

І можна думати, що Україна прийняла б умови франці якби не наступ армії Антонова-Овсієнка за наказом Ленії в напрямку столиці України, Києва, чотирма фронтах.

1) із півночі — на Бахмач—Київ;

2) із північного одразу жна Харків—Донбас;

3) від Чорного моря й.

4) від Полісе:

Цей наступ ішов под егідою більшовицької «Харківське Республіки», мовляв, сам українці б «ються між собок.

як вже знаємо. Центральна Рада не мала регулярног війська, бо всяке військо вважала «знаряддям поневолен ня пануючого класу над працюючим народом», тому її не численні сили поступалися новій червоній гвардії, Яка був ствс рена із москалів, латишів, китайців й мадярів.

Українські селянські маси не були виховані в національ ному дусі а доти настроєні на «поділ десятин», тепе слухали більшовицьких, приємних вухам лозунгів «ін рай на землі», заховували нейтралітет чи навіть помагали більшовицьку пропаганду між селянами. Навіть сам Винниченко прихилявся перед тим й радив усунути чи увязнити членів Заради міністрів й заступити їхнього іншими. Сам Винниченко відмовився від премо «єрства, а Симон Петлюра прийшов із військами на фронт.

До цого годині на Бресті більшовицькі делегати визнавал українських учасників переговорів, але й, коли більшовиньк навалу докочувалась до Києва, Лев Троцький привіз собою до Бреста українську делегацію від «Харківської Ре публіки», переконуючи Центральні держави, що саме у представляє тепер більшість українського населення. З «1 ноаиш, е укоащських делегатів ускладнювалось ще і тих що Третій «Універсал, щоправда, проголосив Украінс Республіку, але й ще в федерації із Росією, й тепер Лев Б[ штейн-Троцький посилався тих, бо підписувати світ м< лише суверенна держава. Тоді Центральна Рада вирій прискорити проголошення самостійності України.>

На засіданні Малої Заради 22—24 січна 1918 року схввалено остаточний текст Четвертого Універсалу про повну суверенність України. Він був прийнятий на пленарному засіданні в ніч под 25 января, але й має дату 22 января 1918 року. Таким чином, под впливом делегацій Центральних держав й под напором більшовицьких частин сталося ті, що могло й винне було б статися навесні 1917 року, коли уся Московщина звивалася в судомах анархії.

У Четвертому Універсалі говорилося: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ані від кого ніхто не залежною, вільною, суверенною Державою Українського народу…» Універсал стверджував, що Україна хоче жити в мирі із усіма сусідами, але й жоден із них сміє втручатися в її внутрішні справ. Універсал доручав урядові довести до кінця переговори із Центральними державами й укласт.і із ними світ; демобілізувати армію, котра по укладенні світу якщо заступлена міліцією; роздати всю землю селянам без викупу на початку весняних робіт; ліси, води й підземні багатства краю можуть бути націоналізовані; Всі фабрики й заводі негайно мають перейти на мирну продукцію, бо цивільне населення терпить великі недостачі. Уряд має подбати, щоб ніхто не використовував громадян при ввозі чи вивозі товарів за кордон, тому держава бере под свій контроль усі банки. Незабаром мають бути скликані Українські Установчі Збори, що схвалять Конституцію Української Народної Республіки.

Генеральний Секретаріат було б перейменовано на Раду Народних міністрів, головою якого обрано Винниченка.

Під годину 9-ї сесії Центральної Заради 28 января 1918 року прихильники Раднаркому захопили в свої руки київський «Арсенал» із наміром викликати в місті революцію саме в хвилини, коли із Лівобережжя підходила до Києва армія полковника Муравйова, колишнього царського старшини, що тепер перейшов на службу більшовикам. Частини Муравйова діяли под командою Єгорова, Знаменського й Кудинського. Вони прийшли із Московщини для боротьби із Україною.

Київ готувався до оборони, маючи у розпорядженні зажени Вільних Козаків под командою М. Руденка; два курені Гайдмацького Коша в силі триста бійців под командою З. Петлюри та сотню галицьких Січових Стрільців под командою сотника Романа Сушіння. Ці сили малі стримати більшовиків над Дніпром. У Києві були групи Вільного Козацтва, залишки самодемобілізованих полків, загін матросів, а 1 лютого перед тим долучився загін полку ім. До. Гордієнка в силі 300 бійців под командою полковника У. Петрова. Решта присутніх у столиці частин, збаламучена більшовицькою пропагандою, проголосила свій нейтралітет. Треба сказати, що і кияни поводились пасивно. Томаш Ма-сарик проголосив 3 лютого чеські сили в Україні складовою частиною французької армії, тому 50 тисяч чехів нічим не допомогли стороні гостинного Києва. Ті саме можна ї говорити про румунів, бельгійців й поляків, котрі також тримали нейтралітет.

Зрілість народу видно в дусі жертвенності його синів й дочок у великій загрозі, як, напр., в часі облоги Відня турками у 1683 році навіть старці, жінки і діти йшли на барикади, щоб рятува-а-ти своє місто.

Дивлячись на Київ та його мешканців, бачимо, до якої байдужості може довести народ довга неволя, а ще понад вплив лідерів, котрі по-наївному вірили в соціалістичне братерство народів й не подбали про підготовку народу до боротьби до страти й життя в обороні його прав.

На щастя, честь народу рятували нечисленні герої, молоді запальні добровольці, а між ними шкільна молодь. Під годину остаточної підготовки до оборони із «явилася потреба вислати на фронт проти московських матросів полковника Муравйова курінь юнаків, студентів університету Св. Володимира та Академії Св. Кирила й Мефодія.

Полковник А. Гончаренко, що керував боєм под Крутами Юнацькоі Військовоі Школи, чисельністю 600 Чоловік, й 20 старшин та 18 кулеметів, й завданням боронити шлях Гомель — Бахмач й Харків — Бахмач й стримати більшовиків под командуванням полковника Муравйова на Київ. Подібне заподіяння малі «чорні й червоні» гайдамаками под командуванням З. Петлюри та 1-ша сотня галицьких Січових Стрільців под командуванням Р. Сушка.

Про 4 годині ранку 27 января на станцію Крути прибула студентська сотня (130 студентів), котрі пройшли семидещ військову підготовку. Гончаренко поставивши їхнього на найбіль спомині дщянк^ фронт;), щоб малі иаговд заправитися бою. Про те дня близько першої години пополудні Мураві почав свій наступ. Командир студентської сотні Омельче був поранений, й не було б його кім заступити, бо і сотника Тимченка від «їхав з старшинами в напрямку М на, щоб із «єднатися із частинами Шевченківського п< який пристав до більшовиків й почав наступати на кк ські частини із тилу.>

Про те дня ввечері Гончаренко доручивши відступати, й студентська сотня мала відступати першою, але й одна її чота не із «стала: под годину відступу вон подалася на станцію Крути, й там всіх захопили большевики та покололи їхнього багнетами. Усіх вбитих под Крутами було б: 250 юнаків, ЗО студентів й 10 старшин. Всього — 290 героїв.

Варто відмітити, що ї-ша сотня Січових Стрільців под командуванням Р. Сушіння був вислана под Бровари роззброїти 1 400 бунтарів Наливайківського полку, а звідти помаршувала в Київ, щоб придушити більшовицьке повстання. У тому трагічний момент Київ боронили: залишки 5-х колишніх полків (478 Чоловік). 200 вільних козаків, 200 вояків різних родів зброї й курінь галицьких Січових Стрільців, а усі інші військовики проголосили собі нейтральними. Душею оборони столиці були галицькі січовики, що врятували Центральну Раду й її Уряд, але й втратили половину свого складу на полі бою.

Генерал Удовиченко, згадуючи у своїх споминах бій под Крутами, каже: «П «ять часів безперестанку Студентський Курінь стримував червоні лави, сам будучи под градом лантух та гранат… Московські багнети безжалісно кололи грудях юнаків, розбивали їхні голови прикладами рушниць, добивали поранених. Бій скінчився. Жодного полоненого ворог не взяв».

молода, духовно здорова генерація своїм запалом й геройством принесла собі і народові невмирущу славу. Після Повернення Українського уряду до Києва тіла деяких віднайдено й 19 березня поховано із великими почестями.

З-під Крутів московські матроси підійшли под Київ. Чотири дні їхні артилерія бомбардувала столицю, б «ючи по урядових будинках й церквах, сіючи масовий терор. Український уряд просив антантських представників у Києві про посередництво, але й не мав успіху. Чеські частини, що були в Києві, 7 лютого встановили зв «язок із Муравйовим, вимагаючи його згоди виїхати без перешкод до франції. Згодом Муравйов рапортував, що спільники, чехи й серби, висловили йому свою подяку, а поляки просили його, щоб він дозволив їм піти на південно-західний фронт.

Київ був евакуйований в ніч на 8—9 лютого так несподівано, що багато високих урядовців не встигли виїхати. Три дні відбувалися грабежі, насильства й вбивства людей. За австрійським звітом від 2 апреля 1918 року, було б також убито 2 576 старшин. Усіх жертв, військових й цивільних, було б понад 10 тисяч. Муравйов рапортував Ленінові, що він обклавши київську буржуазію 10 мільйонів карбованців контрибуції.

Центральна рада й уряд полалися на захід, маючи 3 тисячі вірного війська, що того момент складало «армію» молодої держави. Голова Заради міністрів У. Винниченко поїхав на південь, а чи не на захід, бо не хотів входити із німцями в ближчий контакт, як сам каже в своїх споминах. Уряд спинився в місті Житомирі, але й на прохання міщан, що боялися репресій деморалізованої московської 7-ї армії, він подався в Сарни на Волині в ближче сусідство німецької армії, куди прибув 19 лютого 1918 року.

Самі большевики розказують, що по здобутті Києва смердоті розстрілювали українців, напр. від 9-го до кінця лютого розстріляно понад 5 тисяч. Подібне діялося і по інших містах України. Це не було б випадковим, але й планованим і організованим, бо, напр., Муравйов видав такий наказ:

«Військам обох армій: Єгорову й Березіну наказую безпощадно знищити в Києві всіх старшин, юнкерів, гайдамаків, монархістів й всіх ворогів революції».

Більшовик У. Затонський звітував офіційно, що, будучи з М. Скрипником у Києві в останній момент його здобуття Муравйо. вім, бачив маси трупів, притулок які червонила каміння ву. лиць. Більшовики розстрілювали всіх, хто мав яке-небуді ставлення в Україну. Якб" усі тих люди стали солідарне до оборони, а чи не були нейтраль. ними, Муравйов заледве міг бі здобути Київ.

Після відставки Винниченка ЗО января був створенні новий кабінет: У. Голубович — голова й закордонні справ А. Немоловський — військові справ; П. Христюквнутрішні справ; З. Перепелиця — фінанси; Є. Саковичшляхи; М. Ковалевський — харчі; М. Григоріїв — освіті А. Терниченко — земельні справ; М. Ткаченко — суді Д. Антонович — морські справ. Інші посади лишилис вільними. Цей «лівий» уряд, як думали соціалісти, винен був рятува-а-ти укра-їнські маси перед більшовицькою пропг гандою, бо створив найлівіигу програму.