Русские книговидавці межі XIX-XX веков

Московський Державний Університет Полиграфии.

Контрольна робота з курсу.

Історія Комсомольця та сучасний стан книгопечатания.

студентки заочного відділення факультету економіки та мененджмента (I семестр).

Левичевой И.В.

Тема: Росіяни книговидавці межі XIX—XX вв.еков.

Москва, 1998 год.

План.

1. Характеристика книжкового справи другої половини XIX века;

2. Основні буржуазно-просветительные видавництва другий половины.

XIX века:

. видавнича діяльність М. О. Вольфа;

. внесок О.С. Суворіна у розвиток вітчизняної преси, та печати;

. книговидавнича діяльність революційних демократів К.Т.

Солдатенкова і Ф. Ф. Павленкова;

. видання книжок для народа;

3. Життя для книжки. І.Дз. Ситін. Скасування кріпацтва, що стала результатом загальної кризи феодальнокріпосницькій системи Росії, прискорила розвиток капіталізму країни. Капіталізм проникає й у книжкове справа. У 60-х роках рр. виникають великі видавничі і книготорговельні підприємства, потужні у фінансовому плані. Розвиток науку й техніки, успіхи природознавства та східної медицини, все велика диференціація знань призвели до появи поруч із великими універсальними книготорговельними і видавничими фірмами низки щонайменше солідних спеціалізованих підприємств, які сконцентрували свою увагу книгах по двум-трём, здебільшого суміжним, областям знания.

Громадський підйом 1960;х років позначився як у загальному зростанні друкованої продукції (тиражами і назв), і на зміні тематики літератури. У Києві видається багато підручників, релігійних книжок, белетристики, простежується зростання випуску серйозної соціально-економічної і природничо-науковому литературы.

У зв’язку з культурницької діяльністю інтелігенції виросло кількість загальнодоступних видань для народу, для таких людей, котрі займаються самоосвітою. Але з тим збільшується й випуск лубочних книг.

Наприкінці століття істотно зменшилася питому вагу перекладної літератури. Це було викликане успіхами російської літератури, розвитком вітчизняної науки, суспільной думці. Новий промисловий підйом кінця 80- x — початку 1990;х років, революційне рух робітничого класу, діяльність перших марксистських організацій сприяли зростанню випуску книжок та інших творів друку, помітно змінили книжковий ассортимент.

Кількість видань до 1901 року досягло 10 318, загальний наклад — 56 331 тисячі примірників. Основними центрами у справі на другий половині ХІХ століття залишалися Петербург і, по них йшли Київ, Одеса, Харьков.

Кінець 80-х — початок 90-х було виявлено значним зростанням типографського справи в самісінький Росії. У 1891 року у столиці імперії налічувалося 149 друкарень, в 1895 року — вже 185. Основний масив книжок випускали на книжковий ринок кожної країни найбільші універсальні видавництва у розділі з М. О. Вольфом, О.С. Суворіним, А. Ф. Марксом, І.Дз. Сытиным.

Однією з нових буржуазних видавців 1960;х років був Маврикій Осипович Вольф (1825−1883). Сучасники прозвали його «першим російським книжковим мільйонером». Син лікаря, Вольф з дитинства відчув потяг до книжки. «Моя мрія, — згадував він пізніше, — була поширити як жило якнайбільше книжок, покрити країну величезною кількістю книжок, що вкрили б моє ім'я славою благодійника человечества».

Книгарня Вольфа мав великим асортиментом вітчизняної і закордонної літератури. Вольф намагався бути, у курсі всіх нових віянь — у науці, літературі, мистецтві. Особливо уважно придивлявся вона до з того що читає буржуазна публіка, що користується попитом, та був приступав до видання книг.

Видавництво Вольфа було універсальним. Він намагався друкувати все, що могло б принести комерційний успіх, потім був спрос.

Йдучи назустріч інтересам передовий російської інтелігенції 60-х — 70- x років, Вольф випустив чимало книжок з філософії, історії, социологии.

Широко видавав М. О. Вольф художню літературу. Особливою популярністю користувалася серія «Бібліотека знаменитих письменників». Видавництво Вольфа прославилося випуском дитячих книжок — «подарункових» видань, як це було вважають у зарубіжної практике.

У цілому нині видавнича діяльність М. О. Вольфа носила ліберальнобуржуазний характер, адресовано «середніх верств», читачам із інтелігентської буржуазної і дворянській середовища. Його видання з громадським і природничих наук представляли і більше широкий інтерес, користувалися попитом прогресивних читачів, просунутої молодежи.

Особливе місце у розвитку вітчизняної преси, та друку належить Олексію Сергійовичу Суворіну. У 1876 року Суворін купує газету «Нове час». Він повів газету, в ліберальному дусі, що дало участь у ньому талановитих літераторів, вчених. Газета придбала популярність, тираж її збільшився, вона почала приносити Суворіну доходи. Своє газетне підприємство він ставить на широку ногу, орієнтуючись західних буржуазних газетних предпринимателей.

Ще доти, як було зазначено куплено «в Новий час», Суворін «пробував» себе у видання книжок. У 1872 року він склав і видав «Російський календарь».

До початку ХХ століття Суворін надрукував понад тисячу книжок універсальної тематики. Попри крайні праві консервативні політичні погляди, він розкрив широкий шлях всім талановитих людей, навіть у тих, світогляд яких немає завжди поділяв. Тривалий час він надавав підтримку О. П. Чехову виданням Шевченкових творінь, фінансував поїздку на Сахалин.

О.С. Суворін широко меценатствував, заснував театр, видавав журнал «Історичний вісник», популяризовал дві серії малообъёмных книжок «Дитяча бібліотека» і «Нова бібліотека», випускав довідкові щорічники «Уся Росія», «Уся Москва», «Весь Петербург». Крім друкарень, Суворін мав кілька книгарень, мав винятковим правом продажу друкованих творів на залізницях. У видавництві Суворіна налагодили виробництво альбомів, наукових книжок з історії, мистецтву, було опубліковано одне з перших вітчизняних творів по книговедению і поліграфічної тематиці «Ілюстрована історія друкарства і типографського мистецтва» Федора Булгакова.

До демократичним видавцям другої половини ХІХ століття належить Козьма Терентійович Солдатенков (1818−1901). Російська література зобов’язана йому виданням перекладів багатьох фундаментальних наук — історії, політичної економії, соціології, історії літератури та искусства.

У 1856 року, разом із сином великого російського актора Щепкіна — Миколою, Козьма Терентійович створює видавничу компанію, а ще через рік відкриває на Луб’янці книгарню. З 1862 року Солдатенков протягом 40 років видає книжки тільки під своєї прізвищем. Серед випущених книжок — перше зібрання творів В. Г. Бєлінського о 12-й томах, вірші Н. А. Некрасова, Н. П. Огарёва, А.І. Полежаєва, перше видання «Отців та дітей» І.С. Тургенева.

Випуск чудових книжок, капітальне видання, ретельне редагування — усе це виділяла видавництво Солдатенкова чимало інших. Їм випустили понад тридцять оригінальних праць російських вчених. Вихід друком ці книжки мав особливе значення, позаяк у часи видання наукової літератури було нерентабельним, і видавець ніс певні убытки.

Прямим наступником демократичні традиції початку 1960;х років виступав Ф. Ф. Павленков, діяльність якого полягає постала на 70-ті - 80-ті роки. Убеждённый просвітитель, противник самодержавства, Павленков особливу увагу приділяв видання книжок для початкових шкіл й для народної освіти, пропаганді природничонаукових знань. У 90-х роках Павленков випускає «Науково-популярну бібліотеку для народа».

Він почав видавати саму распространённую, популярну книжкову серію — біографічну бібліотеку «Життя чудових людей». Випуски цієї серії охоплюють змістом діяння як прогресивних, і реакційних осіб. Це було відмінністю боротьби видавця всіма йому засобами з невіглаством, насильством, експлуатацією, деспотизмом. Загалом під час життя Павленкова було надруковано 200 біографій накладом понад 1,5 мільйонів примірників (з урахуванням переизданий).

Видає Павленков твори російських письменників та класиків художньої литературы.

Важливим і останніх виданням Павленкова був знаменитий «Енциклопедичний словник», що вийшов 1899 року. Цей словник користувався величезної популярності, і навіть по смерті видавця він витримав шість изданий.

Поширення у народі корисних і розумних книжок, протидія лубочним виданням мало на меті видавництво «Народна бібліотека», який виник у 1885 року. Його власник В. М. Маракуев, прагнучи розширити знання селян, видавав як твори російських письменників, а й зарубіжних — Андерсена, Діккенса, Флобера, Шекспіра, і навіть книжки з сільського господарства. Але Маракуев допускав помилку, не роблячи різниці між дитячим і «народним» читанням. Не він був вдалий вибір творів, оформлення книжок. Проте, робота Маракуева зіграла певну позитивну роль виданні літератури масової читателя.

«Видавництво — одне з найважливіших осередків культури та освіти. І видавців треба дивитися як у просвітителів народу, тому що їм зобов’язані своєю появою багато твори. У той самий час видавець — це комерсант. Певне, з професії найяскравіше змикається і видно громадська користь підприємництва. Видавнича справа — це звичайне виробництво, таку ж, як і будь-яке другое».

Цей вислів дуже повно характеризують трудове життя Івана Дмитровича Сытина.

Народився Іван Дмитрович 5 лютого 1851 року у селі Гнездикове Солигаличского повіту. Мати його і її батько походили з економічних крестьян.

Приблизно з 1868 року Ситін прилучається до книжкової торгівлі, заводить тісні зв’язки з розповсюджувачами книжок на народі. У 1876 року от воно відкрило свою літографію і став друкувати лубочні картинки. З роботи цієї майстерні ведеться відлік часу народження фірми «І.Дз. Ситін і K°». Рождённое підприємство підбирало кращих малювальників, верстальщиков, друкарів, використало сучасні барвники для лубочних сюжетів. Під час русскотурецької війни на Балканах Ситін став видавати карти військових дій і батальні картини. Експозиція сытинских лубків, військових карток і ілюстрацій в 1882 року на Всеросійської промислової виставці відзначено бронзової медаллю, а ще через рік Іван Дмитрович відкрив Москві на Старій площі свою книжкову крамницю. Сытинское книговидавнича товариство прагнуло розширити лекторство і покупців, випускаючи дешеві, добре ілюстровані книжки, брошури, лубки, календарі, альбоми і той продукцию.

У 80-ті роки Ситін стає найбільшим Росії видавцем Лубочної народної книги.

Ситін як видавець — особистість складна, суперечлива. Заповзятливий, енергійний, розумний, він намагався сприяти з освітою російського народу, але робив це непослідовно, віддаючи данина комерційному розрахунком, умовам часу, власним релігійним настроям. Він випускав більш третини всієї що виходить у Росії «духовно-моральної» і лубочної релігійної літератури. Для інтелігенції, що займається самоосвітою, він видав серію «Бібліотека для самообразования».

З 1884 року Ситін реалізує продукцію культосвітнього видавництва «Посередник», організованого з участю Льва Толстого.

У 1887 року видавництво Ситіна випустило свій «перший підручник для школи — «Буквар» А. А. Брайковского.

Більша частина сытинских видань становили книжки знайомить із ілюстраціями. Художньому оформленню книжок Іван Дмитрович завжди приділяв особливе внимание.

Ситін видавав також наукові книжки з середини 90-х — підручники в усіх галузях знань. Видання Ситіна коштували дешево, що викликало їх значному поширенню, особливо у селянської среде.

Заслуговує на увагу кадрову політику, проведена Сытиным у друкарнях. Керівні, адміністративні і інженерні посади займали простий люд, робітники і мастеровые.

Діяльність Ситіна залишила помітний слід російську культуру. Сучасники високо оцінили його, випустивши 1916 року ювілейний збірник «Півстоліття для книжки», у якому відгуки видатних письменників, вчених, діячів культури про Сытине.

__________________________________________________.

Література 1. Баренбаум И. Е. Історія книжки: Підручник для вузів. — 2-ге видання, виправлене і доповнене. М.: Книжка, 1984 р. 2. Макаров А. В. Творці друкованого слова. — М.: Видавництво МПИ, 1992 р. 3. Примаченко П. О. Російський торгово-промисловий світ. — М.: Планета, 1993 г.