Чартизм

Чартизм (Chartism).

Чартизм (Chartism) — політичне й соціальне спрямування Англії з кінця 1830-х остаточно 1840-х рр., яке здобуло ім'я від поданої до 1839 р. парламенту петиції, називалася хартією чи народної хартією. Головна вимога петиції, виражене в 6 пунктах (виборче право всім чоловіків старші 21 року, таємне голосування, скасування майнового цензу для депутатів, рівні виборчі округу, винагороду депутатів, щороку термін парламентських повноважень) і сводившееся до загального, прямому, таємному і рівному виборчого права, було суто політичною і відповідало бажанням радикальної частини буржуазії; попередниками чартистов стосовно цієї вимоги були ще у вісімнадцятому в. Картрайт (Cartwright), Вилькс, Годвін, у ХІХ в. Коббет, Аттвуд і особливо Френсіс Плэс (Place), з яких останні брали участь у самому чартистском русі. Інші вимоги чартистов, мали економічний і соціальний характер, були выражаемы у тому петиціях менш певних формах, над вимогливих пунктах, а мотивації. Проте і вони, не дивлячись протягом усього їх нез’ясованість для самих вождів, були центром тяжкості руху. Чартисты сподівалися, що реформований, відповідно до їхнього бажанням, парламент зуміє знайти вірні кошти на усунення соціальних проблем, проти що вони протестували. Їх побудований на принципі загального голосування парламент мав прийти організацією працюючих мас в видах захисту їх економічних інтересів; тому чартизм вважатимуться попередником соціал-демократії, хоча власне соціалістичні прагнення у ньому було дуже слабкі. Безпосередньою причиною, створила чартистское рух, були промислові кризи 1835 і 1836 рр. і створена ними безробіття 1825−30 і 1836−40 рр., распространившаяся переважно на Ланкашир, але захопивши й інші частини Англії, выбросившая ринку десятки тисяч робочих рук і понизившая зарплатню інших. Безробіття викликала ще 1820-х рр. довга низка робочих бунтів у містах Ланкашира, супроводжуваних здирством булочних і їстівних крамниць. Рух буржуазії, що призвело до парламентської реформі 1832 р., знайшло гарячу підтримку й у робочих масах. Але успіх цього руху не задовольнив робочих. Парламент, обраний виходячи з нової виборчої системи, провів у 1834 р. скасування старовинного закону (часів Єлизавети) про призрении бідняків парафіями і замінив колишню систему піклування робочим домом, з дуже суворим і навіть ображають м. для ув’язнених у ньому людей режимом; тим часом безробіття саме на цей час заганяла у будинок маси народу. Закон викликав страшну ненависть і її поширилася на реформований парламент. Рух вилилось спочатку у формі протесту проти закону про бідних 1834 р. Починаючи з 1836 р., країни відбувалися мітинги з десятками і навіть сотнями тисяч присутніх, спрямовані проти законом і оканчивавшиеся поданням о парламент петицій про його скасування. У одну сесію 1838 р. була подана 333 петиції, з 268 000 підписів, проти закону (на захист закону надійшло лише 35 петицій, з 952 підписами). У 1836 р. у Лондоні виникло суспільство робочих (London Working Men «p.s Association), на яких було підставу інших схожих ж асоціацій. У нього була вироблено програма хартії з 6 пунктів, ввійшли згодом у народну хартію. Починаючи з 1837 р. суспільство пропагує подачу петиції з цими вимогами, але спочатку маємо замало успіху; навіть «Northern Star », радикальний орган Про «Коннора, колишнього згодом вождем лівого крила чартистов, не привернув до себе нього анінайменшого уваги. Головне завдання цього у 1737 р. була пропаганда проти закону про бідних. Однак у «Poor Man «p.s Guardian «й у «National Reformer «Бронтерр Про «Бриен в 1837 р. дорікав робочих за нерозуміння значення їм виборчого права; він вхопився за програму лондонській асоціації робітників і вів ми за неї пропаганду, що до 1838 р. захопила дуже широкі прошарки англійських робітників і радикальне крило англійської буржуазії. З’являється кілька журналів, пропагують загальне виборче право в ім'я економічних інтересів мас. Вже 1837−1838 р. серед чартистов намічаються два крила; одне в главі якого стояли радикальний депутат Аттвут секретаря лондонській асоціації робочих Ловет, висловлювалося за союз буржуазії під робочою класом, і обстоювала боротьбу виключно духовними засобами на парламент (мітингами, процесіями, петиціями). «Якщо 2 мільйони людей вирішаться домогтися загальної подачі голосів — говорив Аттвуд, — і влаштують при цьому загальну страйк, то яке уряд встоїть проти як і демонстрації? «Ліва крило, на чолі якого стояли Про «Коннор. O «Бриен, священик Стефенс, обстоювала боротьбу через насильство. Права крило підтримувало агітацію за скасування хлібних законів; ліве крило очікувало від неї падіння заробітної плати посилення буржуазії і тому при сучасних умовах вважало її невигідною і небезпечну робітничого класу, надаючи її майбутнього парламенту, обраному загальним голосуванням. Йому воно надавало скасування чи скорочення постійної армії й державної церкви-двух інститутів, куди, на його думку, народ приносить непосильні і непотрібні жертви. Неясним зазначенням з їхньої шкода, як і на шкода законів про бідних, обмежувалася його соціальна програма, повністю підпорядкована одному політичному требованы. Соціальний захист і економічна програма правого крила була на кілька ширше, але вона засвідчувала слабкому рівні економічних пріоритетів і фінансових відомостей, і також повністю підпорядковувалася до того ж політичному вимозі. У неї входило знищення хлібних законів і зниження в такий спосіб ціни хліба, скасування закону про бідних, руйнація робочих будинків культури та перегляд фабричних законів. З іншого боку Аттвуд. наполягав на відновленні паперової валюти, вважаючи «дорогі гроші «, т. е. золоту валюту, джерелом багатьох 6ед. У травні 1838 р. мала місце грандіозний мітинг в Глазго, у якому, за показниками (то, можливо перебільшеним) чартистов, було присутнє 200 000 людина, переважно робочих; героєм мітингу був Аттвуд. Потім пішли мітинги в Манчестері, Бірмінгемі, Лондоні, Ньюкестле та інших. На ньюкестльском мітингу було прийнято запропонована Про «Коннором резолюція: відстоювати загальне виборче право «усіма, до того ж як законними засобами ». 4 лютого 1839 р. зібрався в Лондоні перший національний конвент чартистов, що складалася з 53 делегатів із різних чартистских асоціацій; конвент цей. за планом його організаторів, повинен мати значення народного чи робочого парламенту, у протилежність парламенту аристократичну буржуазному, заседающему в Вестмінстері. Нею йшла боротьба між лівим і правих крилом чартистов, між прихильниками фізичної сили та морального впливу, і перемога схилилася набік перших. На конвенті була остаточно вироблено хартія і вирішена її подача парламенту. Що стосується очікуваного неприйняття петиції палатою громад було вирішено звернутися до усім прихильникам реформи з пропозицією до одного певний день узяти з ощадних кас всі в них гроші, пред’явити до розміну на золото все перебувають у їх руках асигнації, та був озброїтися і з допомогою зброї відстоювати народну свободу. Хартія починалося з свідчення про важкі випробування, яким піддається нині народ: «Ми знемагаємо під тягарем податків, які нашими повелителями все-таки зізнаються недостатніми. Наші торговці та промисловці перебувають у краю руйнування. Наші робочі голодують. Капітал це не дає прибутків і працю не винагороджується. Будинок ремісника спорожнів, а склад лихваря наповнився. У робочому домі немає, а фабрика стоїть без роботи. Ми пильно шукали причини потреби… і знайшли їх у природі, ні з провидіння… Ми які з пошаною заявляємо. палаті громад, що не можна дозволити продовження такого стану речей… Капітал ні бути позбавлений належного прибутку, працю рабочего-надлежащего винагороди. Закони, що роблять їжу дорогий, і закони, що роблять гроші рідкісними і здешевлюють працю, мають бути знищені; податки повинні лягати на власність, а чи не на продуктивну діяльність… Як попередню умову цієї й інших необхідних змін, як засіб, з якого інтереси народу можуть одержати захист, ми вимагаємо, щоб охорона інтересів народу була довірена він повинен ». За нею йдуть пункти хартії. Протягом у першій половині 1839 р. збиралися підписи цим петицією; агітація велася як раніше на мітингах так само грандіозних, як і мітинги 1838 р., нерідко які хотіли вночі при світлі смолоскипів, хоча парламент поспішив оголосити нічні мітинги забороненими під страхом кримінальної кари. У 1839 р. хартія було представлено палаті громад з 1 280 000 підписів. 12 липня він було розглянуто і вимоги її відкинуті більшістю 235 голосів проти 46. Вже 15 липня мітинг обурення в Бірмінгемі закінчився кривавим зіткненням народу із поліцією; поліція стріляла, народ, хоч і погано озброєний, захищався; в результате-много убитих по обидва боки, пожежа, у якому згоріло 30 дерев’яних будинків, маса арештів і судових процесів над. 4 листопада 1839 р. натовп у 10 тисяч чол., у тому числі деякі з них озброєні рушницями, піками, вилами, напали на в’язницю в Ньюпорте, де було укладено багато чартисты, і зробив спробу їх звільнити. Під час перестрілки було вбито 10 і поранено 50 чартистов. Наприкінці 1839 р. 380 чартистов, зокрема все вожді, засудили до тюремного ув’язнення на терміни від 1 місяці до 2 років. Чартистское рух тимчасово затихнуло. Проте, вже з’явилася книга Томаса Карлейля «Chartism », у якій доводилося, що знищити чартизм не можна, не знищивши потреби. Справді, вже влітку 1840 р. почалося пожвавлення у чартистских асоціаціях, а 20 липня 1840 р. зібрався в Манчестері з'їзд представників чартистских асоціацій, у якому грунтувалася центральна (федеративна) організація чартистов (National Charter Association) із помітних представників місцевих асоціацій. У цьому конвенті восторжествувало помірковане крило чартистов і було ухвалено резолюцію проводити хартію виключно конституційними способами. Однак у такі ж місяці у Раді національної чартистской асоціації знову стала помітним революційне протягом, особливо тоді, як стала поповнюватися що випускаються з в’язниці, з ореолом мучеництва, вождями першого чартистского руху. У цьому другий фазі чартистского руху робиться помітної роль Бронтерра Про «Бриена, у якого було деякі соціалістичні прагнення; він вважав. що справа не йде щодо приватних реформах, йдеться про корінне перетворення всього економічного ладу, і він безумовним противником яких би не пішли угод з консерваторами. Проте, більшою популярністю користувався Про «Коннор, ненавидів вігів і тому готовий підтримувати консерваторів; під впливом чартисты підтримали консерваторів на парламентські вибори 1841 р., і останні перемогли в значною мірою завдяки їм. У 1842 р. було створено друга хартія з тими самими 6 вимогами, але редактированная набагато різкіше; вона представлялася не які з пошаною, як перша; «подавці петиції - йшлося у ній — знаючи, що бідність викликає злочину, дивляться із подивом і тривогою те що, як поставлена допомогу бідним, Старим і хворим; з обуренням вони бачать, що парламент хоче зберегти діє нового закону про бідних, не дивлячись з його нехристианский характері і згубне вплив »; в петиції говорилося як про гніті податків, а й несправедливості величезного змісту членів королівської прізвища та церковних сановників, при злиднях народних мас; заборона нічних мітингів визнавалося неконституційним; погані закони пояснювалися «прагненням безвідповідального меншини гнобити й довести до голодування більшість »; говорилося за пануванням монополій, про недостатності фабричного законодавства, про необхідність боротися з надмірним і низькою заробітною платою, необхідність знищення державної церкві та розірвання законодавчої унії Великобританії з Ірландією (т. е. необхідність гомруля для Ірландії); передумовою здійснення цих заходів виставлялися колишні 6 пунктів. Під петицією було зібрано 3 300 000 підписів (в усіх, проте, належали дорослим чоловікам). 2 травня 1842 р. у неї подано палаті громад; 16 людина несли її за вулицями; оскільки він не могла ввійти у ворота палати громад, вона поділили на шматки й у такому вигляді внесено. Палата 287 гол. проти 59 відкинула петицію. Тоді, у Манчестері та інших місцях Ланкашира розпочато грандіозна страйк; натовпу робочих. приєдналися до страйку, насильно зупиняли працювали, а окремих випадках псували машини та розбивали їстівні крамниці. Втім, офіційні зображення бешкетувань, вироблених робітниками, очевидно дуже перебільшеними. У різних місцях відбулися збройні сутички з поліцією, під час яких заарештували багато робітників і відсутністю вождів чартизма. Наприкінці 1842 р. мала місце новий процес чартистов, який закінчився суворим осудом; проте, внаслідок формальних помилок при судочинстві вирок кассирован і йдеться припинено; лише поет — чартист Томас Купер відсидів двох років у в’язниці (існує припущення, що касаційні приводи було створено навмисне за бажання міністерства Роберта Ниля, ніж розпалювати пристрастей). Чартистское рух знову завмерло, цього разу на 6 років. Промислове пожвавлення 1843−46 рр. створило йому немислимим. Чартистские вожді, особливо Про «Коннор і Про «Бриен, вели пропаганду у журналах, але великого успіху мали. Дуже характерний проект, вироблений Про «Коннором тим часом, підстави свого роду акціонерного товариства на купівлю дрібних ділянок землі й у наділення ними робочих, який би як далекі були його ідеали від прагнень соціалізму; для нього чартизм був протестами проти що розвивається промислової системи, але протестом, бачили свій ідеал над зміні цією системою, а її знищенні й у поверненні до землеробському строю. У 1847 р. в Англії почалося нове промисловий криза, знову посилюватися безробіття, й у 1848 р. чартизм знову пожвавився тимчасово, почасти під впливом поштовху, даного паризькій революцією. У Лондоні зібрався новий конвент чартистов, у якому було прийнято нова (третя) хартія. Швидко під нею було зібрано величезне число підписів (як стверджують Про «Коннора- 5 милл.) і було передано палаті громад. Комісія цієї останньої не налічила. проте, під петицією і 2 милл. підписів, і серед них знайшла підписи королеви Вікторії, герцога Веллінгтона, апостола Павла тощо. п. Розкриття цієї факту зробило хартію і чартизм предметом не жаху, чим вони були колись, а глузувань, і чартизм після цього остаточно зійшов із сцени. Не можна, проте сказати, щоб він залишився цілком безрезультатним. Запровадження прибуткового податку 1842 р., скасування хлібних мит 1846 р. і, найголовніше, фабричний закон 1847 р., який встановив 10-часовой робочого дня тоді та дітей, значною мірою є справою чартистов. Не дивлячись те що, що 1850-ті рр. були епохою, коли робоче спрямування Англії завмерло, чартизм залишив глибоку пам’ять у робочому класі Англії; зростання тред-унионизма у наступні десятиліття, і енергійна боротьба робітничого класу за економічні інтереси й за політичні права (1867 і 1884) значною мірою зобов’язані своєї інтенсивністю саме чартистскому руху. Усі твори з історії Англії ХІХ ст. присвячують значну увагу історії чартистского движения.

Список использованой литературы:

1. «History of the Chartist Movement «(Л, 1894);

2. Will. Lovett, «Life and struggles in pursuit of bread, Knowledge and freedom «(автобіографія Ловетта; Л., 1876);

3. Gr. Wallas, «The life of Fr. Place «(Л., 1898);

Tildsley, «Die Entstehung und die okonomischen Grundsatze der Chartistenbewegungе (Ієна, 1898).

4. Стаття про чартизме у книзі М. ТуганБарановского, «Промислові кризи «(2 вид., СПб., 1900).

5. Нарис про чартизме у книзі Метена: «Соціалізм в Англії «(СПб., 1898).

6. G. J. Holyoake, «Life of J. У. Stephens, Preacher and pslitical orator »; Джефсон, «платформа «(СПб., 1901). У. В-в.