Партизанських рух

Реферат на тему:

Партизанських рух Партизанський рух (партизанство) — рух опору іноземним поневолювачам, що виражається у здійсненні активною частиною підкореного етносу (нації) партизанської боротьби та інших дій невійськового характеру задля виконання певної політичної мети (формальна та фактична незалежність етносу (нації), створення окремої держави, зміни її територіального устрою, тощо).

Активну частину нації творять громадяни, або представники нації, які власне здійснюють збройну боротьбу — партизани.

" Партизани — особи, які добровільно воюють у складі окремих партизанських формувань на території, зайнятій супротивником за свободу й незалежність своєї Батьківщини" (Словник міжнародного права 1982 рік).

Визначальною рисою партизанського руху є його підтримка всіма, або більшістю представників поневоленої нації незалежно від майнового й соціального статусу. Вони або опосередковано сприяють діяльності членів спротиву або ж принаймні діями чи бездіяльністю не завдають йому шкоди. Таким чином велика частина суспільства не приймаючи участь у збройному русі опору, але надаючи допомогу партизанам є учасниками партизанського руху. Якщо опір не має такої підтримки, його не можна вважати партизанським. Таким чином є можливим диференціювати партизанський рух від різних форм сепаратизму та кримінального бандитизму.

Мета партизанського руху — здійснення окремої або кількох політичних цілей, які мають вирішальне значення для етнічного та політичного розвитку нації, як-от здобуття незалежності від окупанта, утворення власної держави, усунення злочинного режиму. Цей перелік не є вичерпним.

Хто такий партизан Партизана та військовослужбовця обєднує одне — вони є вояками. Але у порівнянні з військовослужбовцями партизан має ряд інших особливостей головним чином психологічного характеру. Як до партизана так і до військовослужбовця сучасної армії з розвитком сучасних воєн ставляться однаково високі вимоги то загальнофізичного рівня розвитку, висока психологічна стійкість до стресових умов та до рівня професійних навичок у військовому ремеслі.

До партизана як і до військовослужбовця предявляються високі вимоги. Партизан має бути фізично сильним і витривалим. Специфіка партизанської війни вимагає від вояка максимальної мобілізації власних сил, діяти в умовах дикої місцевості при абсолютній недостачі самого необхідного. Партизан мусить вміти виживати в умовах віддаленості від своїх баз.

Партизан мусить мати відмінну тактичну підготовку: в досконалості володіти тактикою партизанської війни та тактики загальновійськового бою. Високі вимоги ставляться також і до професійних знань партизана: він має володіти всіма видами легкої стрілецької зброї та важкого озброєння піхоти, надто тих зразків які перебувають на озброєнні окупаційних військ, мати спеціальні навички та знання з окремих видів військового ремесла, як-от снайпінг, рукопашний бій, мінно підривна підготовка, орієнтування на місцевості, тощо.

Партизан мусить бути людиною зі стабільною психікою, яка буде спроможна в умовах циклопічних фізичних та психологічних навантажень виконувати поставлене перед ним завдання, залишаючись психічно та емоційно здоровою, не втрачати самоконтролю.

Проте між військовослужбовцем і партизаном є суттєві відмінності. Перш за все партизан — це окремий тип особистості, яка має сукупність окремих емоційних та психологічних ознак.

Партизан відрізняється перш за все тим що він є у більшості випадків цивільною особою. Найбільша кількість партизан формується з людей які за жодних обставин не думали ставати кадровими військовими і не планували брати ло рук зброю. Звичайно це не применшує роль військових професіоналів які завжди цінувалися у партизанському середовищі проте основу всіх партизанських армій складали саме цивільні люди. Будь хто з них до війни міг займатися будь яким ремеслом окрім військового. Серед партизан трапляються селяни, робітники, службовці, представники вільних професій, студенти, тощо. Всю цю масу людей обєднує добровільність. Партизан не є партизаном якщо він не доброволець. Добровільність означає добровільне зречення від свого попереднього соціального і майнового статусу, свідомий вибір суворого, повного небезпек життя, яке ставить перед людиною складні фізичні та психологічні випробування, вибір реальної та близької можливості бути убитим чи закатованим на смерть.

Що штовхає людей брати до рук зброю? Найпершими серед партизан опиняються патріоти та націоналісти. Їхня система світоглядних цінностей базується на принципі абсолютного несприйняття будь яких форм іноземного поневолення. Такі люди незалежно від свого попереднього соціального і майнового статусу, належності до певних політичних угруповань чи прихильності до окремих соціальних ідеологій. В деяких випадках навіть національний та етнічний фактор відходять на задній план. Всіх їх об'єднує єдина ідея визволення, виражена у видворенні іноземних поневолювачів та створенні незалежної держави.

Нерідко у партизанський рух потрапляють авантюристи, які вважають війну тим середовищем, яке їм найбільш імпонує. Таких людей вирізняє професіоналізм у військовому ремеслі, але їхня політична та ідеологічна мотивація є набагато слабшою. Тож при потраплянні в особливо скрутне становище вони або покидають лави спротиву, або приєднуються до супротивника.

Найбільш непридатним контингентом є люди, які потрапляють в рух спротиву через збіг обставин. Таких слід якомога швидше виявити й відсторонити від активного спротиву. В часи скрути вони не витримують перші, і або покидають рух, або перебігають на ворожий бік.

З цього слідує висновок — патріоти й ннаціоналісти — найкращі партизани.

Партизан не обтяжує свою свідомість догмами самозбереження, самокомфорту, матеріальної вигоди, задоволення власних амбіцій. Тому серед партизан рідко зустрічаються авантюристи, шукачі пригод та гострих відчуттів, духовно обмежені та асоціальні елементи, адже для всіх них основною цінністю є їхнє життя, заради якого за певних обставин вони заради виживання зрікаються всього на світі. Партизан завжди буде готовий покласти своє життя на вівтар боротьби, якщо стануться непереборні обставини, які примушують зробити це. Проте самопожертвування ніколи не має переходити у безрозсудне бажання загинути. Партизан завжди живе і бореться заради єдиної мети — звільнення рідної землі. У теперішній час нам, членам постіндустріалдьного суспільства важко зрозуміти чому саме перед лицем захоплення в полон наші предки підривали себе гранатою щоб не потрапити до рук ворога, чи свідомо йти виконувати найскладніші завдання і роками могли виживати у безлюдних лісах з найменшим контактом з цивілізацією. Багатьом цього ніколи не зрозуміти. Але саме завдяки таким людям нація здобуває саме найважливіше — Волю.

Основний спосіб, яким здійснюється мета партизанського руху є партизанська боротьба — збройна боротьба окремих спеціально організованих та підготовлених військових формувань, які ведуть активні бойові дії проти держави супротивника з застосуванням тактики партизанської війни та окремих елементів тактики загальновійськового бою.

Тактика партизанської війни — специфічна тактика ведення бойових дій, що полягає у завдання максимальної шкоди супротивнику з одночасним намаганням уникнути безпосереднього бойового контакту з регулярною армією супротивника. Характерними особливостями тактики партизанської боротьби є: відсутність постійної лінії фронту, швидкоплинність бойових зіткнень, максимальне сполучення переміщення, зосередження і розосередження сил.

.

Окремими елементами тактики партизанської війни є:

• асідка — раптовий напад з заздалегідь підготовлених позицій на окремий підрозділ супротивника задля виконання поставленої мети — знищення, відволікання уваги, захоплення полонених, тощо;

• аскок являє собою раптовий напад на стаціонарні об'єкти ворога з метою їх знищення, захоплення або виведення з ладу, завдання безпосередніх втрат супротивнику, знищення його опорних пунктів, захоплення зброї та боєприпасів;

• бстріл — різновид наскокупроведення масованого вогню по стаціонарному об'єкту супротивника без вторгнення у його безпосередній периметр.

• иверсія — здійснення руйнувань чи ушкоджень важливих економічних та комунікаційних об'єктів без безпосереднього контакту з супротивником;

• кти індивідуального терору — терористичні дії, спрямовані проти конкретної особи або групи осіб, здійснюються з визначеною метою (викрадення, допит, ліквідація, пропаганда, тощо).