Тэн Іполит

Тэн Іполит

Е. Козина.

Тэн Іполит (Hyppolyte-Adolphe Taine, 1828—1893) — французький історик літератури, історик, найбільший представник буржуазного мистецтвознавства в XIX ст., творець так зв. культурно-історичного методу вивчення літератури та мистецтва. Т. надовго визначив шляхів розвитку буржуазної мистецтвознавчій думки, не втративши і досі свого впливу. Теоретичні побудови Т. зумовили у тому чи іншою мірою наукові принципи кількох великих істориків літератури (Брюнетьер, Брандес, Лансон, Пипін, Сакулин, Овсянико-Куликовский та інших.). Найважливіші роботи Т.: «Histoire de la littérature anglaise» (1864), «Philosophie de l’art» (1865—1869), працю, побудований гол. обр. на матеріалі грецької, італійського взуття й голландської живопису, скульптури й архітектури, і нарешті книга, викладає основні філософські погляди Т., — «De l’intelligence» (1870).

Расцвет літературній діяльності Т. збігаються з шістдесятими роками уже минулого століття — періодом остаточної перемоги промислової буржуазії і закріплення капіталістичного ладу. Характерне при цьому періоду прагнення буржуазної думки розширити сферу досвідчених знань і примирити із нею ідеалістичні погляди на співвідношення пізнання та світу, на сутність громадського процесу знайшов свій вираження у методології Т. Ставлячи собі завдання науково, в злагоді із даними математично-природничої грамотності, пояснити літературні процеси, Т. виконує його у світі исторически-реакционной філософії позитивізму, вичерпно визначальною мистецтвознавчі позиції Т. Вважаючи основою концепцією твердження закономірності явищ, Т. вважає предметом наукового пізнання лише закони, події, взаємини спікера та факти, «добре підібрані, детально описані». На багатому і докладно анализированном матеріалі Т. розробляє позитивистический метод у сфері мистецтвознавства. Т. вивчає літературне твір як явище, закономірно обумовлене оточуючої автора середовищем. Літературний твір для Т. — «непросте гра уяви чи ізольований каприз палкої голови, але точний знімок оточуючих традицій і ознака відомого стану розуму»; як наслідок, вивчаючи і пояснюючи літературний документ, «можна знайти психологію душі, й психологію століття». Вивчення ж психології є для Т. вивчення основний рушійної сили історії, бо людська психіка стверджується їм, як провідне початок історичного процесу; «як і, як астрономія є у сутності механічна завдання, а фізіологія — завдання хімічна, і історія є лише психологічна завдання».

Концепция Т. повторює так обр. «ідеалістичний погляд XVIII в.» (Плеханов). У той самий час Т. поєднує його з вульгарним матеріалізмом, зводячи психологію до фізіології, ідеї — до молекулярным рухам нервових центрів.

Всякое прояв людської психіки, все факти ідеології, зокрема й літературний твір, зумовлюються, з теорії Т., трьома «первинними силами», трьома загальними причинами: расою, середовищем, моментом. Теорія «раси, середовища проживання і моменту» є опорним пунктом системи Т. Расою Т. називає «вроджені спадкові властивості, які людина приносить з собою друком і який зазвичай супроводжуються відхиленнями залежно від темпераменту та будівлі організму». Ці вроджені властивості є яскраво вираженими і переважати у творчості; реакційна теорія раси займає центральне місце в аналізі Т. Сила раси, по Т., настільки високою, що «якась раса, напр. древнеарийский народ, який оселився переважають у всіх климатах, стоїть усім щаблях цивілізації, перетворений тридцятьма століттями революцій, виявляє однак у своїх мовами, релігіях, літературах і философиях кревне духовна порідненість» (Історія англійської літератури).

Утверждение незмінною метафізичної сутності раси — основний принцип аналізу — приходить однак у в протиріччя з живим різноманіттям потоку громадських, соціальних явищ, що суперечило, разрешаемое Т. з двох інших чинників — середовища і моменту. Раса, середовище «історична, соціальна, і фізична», у якій раса живе, нарешті «момент» — тиск попереднього розвитку, — всі ці «первинні сили» діють, то збігаючись, то борючись. Внутрішнє збіг чи протиріччя цих факторів обумовлює інтенсивність чи повільність культурному житті даного народу цю епоху. Ці чинники є для Т. єдино можливими причинами руху людської культури.

Так. обр. основою вивчення історико-літературного процесу Т. кладе «первинні сили», постійні причини, виводячи розмаїття історичної практики з механічного взаємодії природних властивостей «раси» і природних умов «середовища». На визнання неизменяемости первинних зусиль і грунтується концепція Т.: «в глибині свого істоти людина, на думку Т., залишається тим самим, чим він був в доісторичні часи» (Лансон).

Теория раси, середовища проживання і моменту, викладена Т. у запровадженні до «Histoire de la littérature anglaise», розкривається їм у конкретному матеріалі англійської літератури. На підтвердження своєї теорії Т. приваблює багатющий матеріал, який, на думку Т., повинен знайти з совершенною точністю основні руху цивілізації — расу, середовище, й момент, «розкрити внутрішній механізм, рухом якого варвар-англосакс звернувся до сучасного англійця». Починаючи дослідження розвитку англійської літератури з її витоків, Т. розглядає властивості грунту, неба, моря, клімату, котрі оточували древніх англо-саксов, вплив клімату на характер, фізичні властивості народу, б його їжу, нахили, звичаї, релігію, родинні перекази й суспільні відносини, літературні пам’ятники, вказує значення і рівень впливу християнства і латинської культури, вплив завойовників-норманів. Визначаючи характерні риси англо-саксонської раси, автор підкреслює її незмінну метафізичну сутність, приховану під нашаруваннями далеких впливів та інших змін, викликаних тиском середовища проживання і моменту. На кожному історичному етапі раса є наріжним каменем, провідним чинником англійської красного письменства.

Своеобразие методу Т., що з прагнення його перетворити вивчення літератури в точну науку, аналогічну заснованим на експерименті природно-науковим дисциплінам, призвело до його переважному увагу до емпіричному матеріалу, до детальному спостереженню і нагромадженню фактів історико-літературного процесу. Теоретична частину роботи Т. займає кількісно досить опосередкований місце проти величезним, старанно зібраним фактичним матеріалом. Цей матеріал, емпіричні спостереження над живими, різноманітними, історично зумовлені, конкретними творами мистецтва приходять, всупереч волі автора, в неминуче в протиріччя з метафізичними викладками теорії Тена, підривають його ідеалістичну систему. Незмінна «середовище», вічна «раса» не розкривають руху мистецтва, рухливий «момент» є недостатнім корективом, притому їй відведена лише третьорядна роль. Прагнучи розкрити зв’язку й відносини, причинно-обусловливающие творчість даного конкретного художника, Тен доповнює теорію «раси, середовища проживання і моменту» теорією «пануючій здібності» — таємничої сили творчості, незалежної від волі і потрібна свідомості митця і визначальною вибір його тим, героїв, форму і змістом Шевченкових творінь. «Пануюча здатність» керує художником, вона пояснює його гідності, його вади суспільства і схильність його підпорядковуватися одним впливам і протистояти іншим.

Теория раси, середовища проживання і моменту, доповнена теорією пануючій здібності, висловлює у сфері мистецтвознавства загальної тенденції застійного світогляду буржуазії другої половини ХІХ століття — прагнення утриматися межі точного пізнання зовнішнього світу, приемля ідеалістичний розуміння його внутрішню сутність. Філософський еклектизм Т. назву йому можливості здійснити завдання створення точної літературної науки. Найбільшою заслугою Т. є, проте, те, що, в протилежність суб'єктивізму попередників, гол. обр. критиков-романтиков, їм уперше було поставлено проблему методу в літературознавстві і літературному критиці, вперше і з великою силою завдано рішучого удару субъективно-эмоциональному підходу до питань художнього творчості полягає і чітко сформульовано розуміння минуле й теорії літератури, як науки.

Список літератури

I. На рос. з. переведено: Критичні досліди. Пер. під ред. У. Чуйко, СПБ, 1869.

Розвиток політичної й громадянської волі у Англії зв’язки Польщі з розвитком літератури. Пер. під ред. А. Рябініна і М. Головіна, год. I і II, СПБ, 1871.

Нариси сучасної Англії, СПБ, 1872.

Про розум і пізнанні. Пер. під ред. М. М. Страхова, 2 тт., СПБ, 1872.

то ж, 2 вид., СПБ, 1894.

Новітня англійська література у сприйнятті сучасних представників. Пер. Д. З. Ивашинцева, СПБ, 1876.

Походження суспільного устрою сучасної Франції, СПБ, 1880.

те, під загл.: Походження сучасної Франції, перекл. під ред. А. У. Швырова, тт. I—V, СПБ, 1907.

Тіт Лівій. Критич. дослідження, М., 1885.

Читання про мистецтво. Пер. А. М. Чудинова, 3 вид., СПБ, 1889.

Філософія мистецтва. Пер. М. Соболевського, М., 1933.

Французька філософія у першій половині в XIX ст., СПБ, 1896.

Про методі критики історію літератури, СПБ, 1896.

Історія французької революції, год. 1—6, Харків, 1906—1913.

Подорож Італії. Пер. П. П. Перцова, 2 тт., М., 1913—1916.

II. Література про Т. дуже великий, значна значна її частина зібрано у Thieme (див. нижче), обмежимося тому кількома загальними роботами з Т.: H. Taine, Sa vie et sa correspondance, 4 vls., P., 1903—1907 (вид. вдовою Т., дає великий бібліограф. матеріал про нем).

Margerie A., de, H. Taine, P., 1894.

Barzelloti G., I. Taine, Roma, 1895.

Giraud V., Essai sur Taine…, Fribourg — P., 1901 (дана література, неодноразово переиздан.).

А його, Hippolyte Taine, Etudes et documents, P., 1928.

Desthieux F. J., Taine, son oeuvre, P. 1923.

Chevrillon A., Taine, formation de sa pensée, P., 1932.

Leroy M., Taine, P., 1933.

і працями про Т. як литературоі искусствоведе: Mollière A., Etudes sur la philosophie de l’art de Taine, Lyon, 1866.

Zola E., Mes haines, P., 1866.

Reymond M., L’esthétique de Taine, P., 1883.

Dutoit E., Die Theorie des Milieu (Diss.), Bern, 1899.

Zeitler J., Die Kunstphilosophie von H. Taine, Lpz., 1901.

Schlaf J., Kritik der Taineschen Kunsttheorie, Wien, 1906.

Engel O., Der Einfluss Hegels auf die Bildung der Gedankenwelt H. Taines, Stuttgart, 1920.

Rosca D. D., L’Influence de Hégel sur Taine théoricien de la connaissance et de l’art, P., 1928.

Sée H., Taine, historien de la littérature et de l’art, «La grande Revue», 1928, vol. 126, p. 631—644.

Герье У. Т., Метод Тена в літературної та мистецької критиці, «Вісник Європи», П., 1889, кн. 9.

А його, Іполит Тен та її значення в історичної науці, там-таки, 1890, кн. 1.

Лало Ш., Введення ЄІАС у естетику. Пер. з фр. З. Гельфгата, М., 1915.

III. Giraud V., Bibliographie des oeuvres de Taine, «Revue d’histoire littéraire de la France», P., 1902, suillet, octobre.

Thieme H. P., Bibliographie de la littérature française de 1800 à 1930, t. II, P., 1933.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.