Готфрід авугст Бюргер

Готфрид авугст Бюргер

Б. Пуришев.

Бюргер Готфрід Август (Bürger, 1747—1794) — німецький поет, син священика. У історію літератури ввійшов у ролі творця німецької балади. Свою діяльність Б. почав із наслідування поетам Рококо: «Застільна пісня» — «Trinklied» (1767), «Мій Амур» — «Mein Amor» (1768), «Нічне святкування Венери» — «Die Nachtfeier der Venus» (1769) та інших.

За час перебування у Геттінгені (1768—1772) Бюргер зав’язує особисті відносини з групою поетів так зв. геттінгенського союзу (Hainbund) — Гельти (Hölty), Фосс, брати Штольберг, видавець Бойе — групою, за своїми націоналістичним й туманно волелюбним настроям і з ворожим раціоналізму тенденціям близька до Sturm und Drang’у .

Помимо цих настроїв, Б. ріднить зі Sturm und Drang’ом різко поставлена їм у житті і поезії (вірші до Molly — сестрі дружини Б., з якою був близьким) проблема розкріпачення любові — одне з типових проблем епохи. Під упливом тенденцій Hainbund’а у творчості Б. намічається перелом: у пошуках національної тематики він звертається до баладі, перетворюючи її докорінно.

Поэты Рококо знали фабулярное вірш, як бурлеск, як віршований розповідь, у якого стоїть неймовірне, чудесний подія (по більшу частину який-небудь епізод із античної міфології), у якому сам автор (поети Рококо були раціоналістами) не вірить, з якого він схильний познущатися. Такі п'єси відрізнялися значної примхливістю і було цілком зрозуміла лише порівняно вузьке коло читачів (поети Рококо зверталися переважно до дворянській інтелігенції та до одворянившимся колам буржуазії).

Б., отражавший погляди й настрої дрібної буржуазії, кладе основою своєї теорії балади принципи загальнодоступності і простоти: поетові слід виходити із зразків народну поезію, вірш має втішити «як витонченого мудреця, а й суворого жителя лісу, як даму, котра проводить час за туалетним столом, а й дочка природи за прядкою». Вірш має звертатися до «народу», але це має також зображати народ. Б. висуває становище: вивчайте народ. Замість шаблонизированных Зевса, Венери, Амура тощо. п. виникають в баладах Б. простий люд, намальовані зволікається без жодної іронії, зволікається без жодної кпини: селянин, що здійснює героїчний вчинок («Das Lied vom braven Manne», 1777), селянка, горюющая про околевшей корові («Die Kuh», 1784), дочка священика, обманута знатним коханцем («Des Pfarrers Tochter von Taubenheim», 1781), служниця, выказывающая відданість коханому («Graf Walter», 1789). Поети Рококо висміювали чудесним, таємничим; Бюргер, котрий стояв разом з іншими представниками Sturm und Drang’а грунті иррационалистического мирочувствия, реабілітує чудесний.

В ряді його балад діють мерці, привиди, перевертні («Lenore», 1773; «Der Raubgraf», 1773; «Der wilde Jäger», 1778). Таємничого Бюргер приділяє велике місце, воно-то власне і зробив Бюргера популярним серед німецьких романтиків. Буржуазна аудиторія, у своїй значній своїй частині колишня від настроїв епохи Просвітництва, палко вітала иррационалистические тенденції, якими була проникнута поезія Б. «Страшні» балади (особливо «Ленора») мали величезний успіх у читацької середовищі, але викликали різкий протест із боку «неокласиків» (Шіллер, «Ueber В.'s Gedichte»), що відбивали настрої аристократизировавшейся буржуазії.

Впрочем, Бюргеру зірвалася повністю здійснити свої теоретичні становища. Якщо ті його речі вирізняються великою простотою, навіть відомої наївністю, властивою народну поезію (наприклад «Schön Suschen», 1776), то інші крикливі і штучні, («Lenardo und Blandine», 1776). Навіть деяким найкращим творам Б. різною мірою притаманні хіба що означені риси. Борючись з Рококо, Б. іноді припиняв боротьбу, створюючи речі у смак Рококо (кращої п'єсою Бюргера можна вважати балада викрадення Європи Зевсом). Ця непослідовність й у деяких німецьких буржуазних поетів того часу, які, з одного боку, повставали на дворянську культуру, з іншого ж — або не мали потрібних сил на довершення перемоги з неї. Зате буржуазна природа Б. з особливою різкістю проявилася у групі його віршів, насичених антидворянскими настроями; у яких малюються картини злодіянь дворянства, страждань пригноблених їм простолюдинів (напр. «Der Bauer an seinen Fürsten», 1775 та інших.).

Б. належить також переробка знаменитої «Історії барона Мюнгхаузена», сатирично яка зображує служива дворянство Німеччини. Свої погляди на літературу Б. розвинув у роботі «Aus Daniel Wunderlichs Buch». Робота складається з частин: про поділі п'єси, серцеві сповіді про народну поезію, про допустимості запровадження привидів і відьом у вірші, полеміка з просвітителями.

На російську мову «Ленору» перевів У. А. Жуковський (порівн. «Людмилу», 1808 рік).

Список литературы

I. Сочин. Бюргера, hrsg. Griesbach, Berlin, 1872.

Briefe von und an Bürger, hrsg. von Strodtmann, Berlin, 1874, 4 Bde.

Собр. вірш. видано.: Sauer (Stuttgart, 1884), Berger (Lpz., 1892), Wurzbach (Lpz., 1902, 4 Bde), Bab J. (Berlin, 1914).

II. Веселовський А., До народних мотивів. Балади про Леноре, журн. МНП, СПБ., листопад, 1885.

Сазанович І., Пісні й казок про женихе-мертвеце чи брате-мертвеце, «Варшавск. університетські звістки», № 1—3, Варшава, 1890.

Каллаш У., Бібліографічні етюди з літератури казкових схем і мотивів, «Жива старовина», вип. 2, СПБ., 1892. Переклади: Б. і Рих. Фосс, Москва, 1901.

Зелинский Ф., Антична Ленора, «Вісник Європи», СПБ., 1906.

Goedeke G. A., Bürger in Göttingen und Gellinghausen, Hannover, 1873.

Wurzbach W., Bürger, Lpz., 1900.