Церква Сант Андреа в Римі. 
Церква Покрова на Нерлі

ЦЕРКВА САНТ АНДРЕА В РИМІ

Архітектурний стиль барокко (звідки пішла ця назва — невідомо. Вона означала дивний, вигадливий, фальшивий — так згодом називали цей стиль прихильники класицизму) сформувався тоді, коли на зміну епосі Відродження прийшли часи феодально-католицької реакції в Італії.

Архітектори тих часів, будуючи церкви та палаци феодалів, відмовились від чітких і ясних правил ренесансної архітектури і всю свою творчість спрямували на створення споруд, що мали вразити глядача, вплинути на емоції та почуття. В архітектурі стилю барокко запанували динамічні форми і композиції, насиченість фасадів пластичними елементами, скульптурами, ефектами світлотіні, набули розповсюдження ілюзорні ефекти, коли споруди здаються більшими, ніж вони є насправді, а розпис плафонів (стель) імітує небо, в якому літають юрби святих і янголів. Треба віддати належне митцям барокко: це вони робили з великим художнім хистом — їхні мистецькі шедеври полонять глядача і в наші дні. Найвидатнішим зодчим бароккової архітектури середини XVII ст. в Італії був Лоренцо Берніні (1598−1680).

Є в Римі вулиця Віа Квіріпаке, де стоїть невелика церква Сант Андреа, що є одним з найкращих творів архітектури барокко. Вона збудована в 1653 р. Лоренцо Берніпі. Це чи не найкращий твір зодчого. Тут усі форми побудовано на криволінійних елементах, і архітектура сприймається в русі, але на диво плавному і спокійному. Півовальні сходи ніби стікають від мальовничого двоколонного портика, що підтримує напівкруглий у плані антаблемент. Його викривлені лінії пересікаються в перспективі з карнизом великого напівкруглого вікна західного фасаду. Уся композиція входу вписана у великий портик з високими корінфськими пілястрами з обох боків і трикутним фронтоном. Спокійні також і форми інтер'єру. Це — овальної форми зал, стіни якого ритмічно розділені корінфськими пілястрами. Між ними в обрамленні арок розміщено піші з живописними полотнами. Ритм пілястр підхоплюють ребра купола, що сходяться вгорі біля світлового ліхтаря. З широких вікон, через золотаві вітражі, ллється м’яке світло. Сант Андреа полонить нас своєю зрозумілістю, простотою і ніби запрошує зайти і відпочити від галасливого гомону римських вулиць.

ЦЕРКВА ПОКРОВА НА НЕРЛІ

Відомо, Київська Софія відіграла велику роль у розвитку давньоруської архітектури. За її зразком будували Софійські собори у Новгороді і Полоцьку. Але поряд архітектурних споруд і скульптурно-архітектурних ансамблів, що вражають своїми розмірами, набули визнання також невеликі за вимірами пам’ятки. З плином часу вони увійшли до скарбниці монументального мистецтва. Наприклад, церква Покрова на річці Нерлі.

Ця невелика церква по праву вважається одним із шедеврів світової архітектури. У ній надзвичайно яскраво виявилися не тільки художній геній і майстерність володимирських зодчих, а й художні ідеали давньоруських митців. Церкву побудовано в 1165 р. на замовлення князя Андрія Боголюбського, неподалік від великокнязівського позаміського замку, де річка Нерль впадає в Клязьму і куди припливали човни, що прямували до Володимира. Оскільки всю місцевість під час повені заливало водою, будівничі спорудили штучний пагорб, облицювавши його білим каменем.

На той час у Володимиро-Суздальській землі формувалася школа, в якій поряд з будівельною майстерністю розвинулося художнє різьблення по каменю, білому вапняку місцевого походження. Деякі риси цієї школи, як і взагалі всієї давньоруської архітектури XII ст., подібні з рисами феодальної романської архітектури тих часів.

За правління Андрія Боголюбського у Володимирі будуються Успенський собор, Золоті ворота, під Володимиром — ансамбль Боголюбівського замку і найдосконаліша з усіх споруд — церква Покрови на Нерлі, що привітно зустрічає гостей, які з миром ідуть на руську землю. В образі цієї споруди митці втілили ідею краси рідної землі, гордості за свою рідну вітчизну.

Від Боголюбова стежка веде широкими луками. Подекуди видно невисокі пагорби, невеликі гаї, серед яких біліють стовбури берізок. На фоні темної зелені дерев видно білосніжну струнку споруду казкової краси. Чим ближче підходиш до неї, тим чіткішими стають її спокійні, урівноважені форми. Коли дивишся на стрункі пілястри, плавно заокруглені закомари, що ними завершуються фасади, стрункий барабан з м’яко окресленим куполом, білосніжні стіни церкви, які відображаються в невеличкому озері, відчуваєш якусь пісенну гармонію. З трьох боків входи прикрашено різьбленими порталами, а по горизонталі фасади розділяються широкими колончастими поясами. Надзвичайно цікавою є скульптура, що прикрашає фасади. Це — ніжні дівочі голівки — символи весни і природи: трави, квіти, казкові звірі. Над вікном центрального нефа — цар Давид грає на гуслях, а звірі довкола слухають чарівну музику.

Колись церкву оточувала невисока галерея — вона ще більше зв’язувала споруду з навколишнім середовищем. Всередині вертикальний характер композиції споруди виявлено ще більше: високі чотири стовпи перекриваються вгорі підпружними арками, на парусних склепіннях поставлено барабан, звідки ллється світло. Усе в споруді просто, стримано і надзвичайно красиво. І пригадуються слова давньоруського поета XIII ст., що яскраво описав красу цієї місцевості: «О світло-світло і красно прикрашена земле Руська! Багатьма красотами дивуєш ти: озерами багатьма дивуєш ти, ріками і джерелами, горами крутими, пагорбами високими, дібровами густими, полями дивними, звірями різними, птахами численними, містами великими, селами дивними… всім ти сповнена земля Руська».