Утоплення

Реферат на тему:

Утоплення Людину, що тоне, необхідно передусім витягнути з води на берег чи палубу судна. Витягуючи потерпілого, необхідно бути дуже обережним, оскільки він може не контролювати свої дії і здатен, вчепившись за рятівника, потягнути за собою і його. Рекомендується підпливати до утопаючого ззаду, захопити його за голову і буксирувати до берега. Є і інші способи буксирування, при яких потерпілого захоплюють за плечі або під руки. Головні - не дати змоги потопаючому схопити рятівника та паралізувати його дії. Доцільно витягувати потерпілого за його одяг чи за волосся.

Якщо підпливти до потопаючого ззаду неможливо, а він не контро­лює свої дії, чинить опір та намагається вхопитися за рятівника, по­трібно пірнути під нього, захопити однією рукою під коліно, а долонею другої руки сильно штовхнути інше коліно спереду і повернути потопа­ючого до себе спиною. У крайніх випадках, коли потерпілий своїми дія­ми створює загрозу життю рятівника, хапаючись за нього, потрібно негайно звільнитися від «обіймів» потопаючого. Якщо потопаючий за­хопив одночасно тулуб та руки рятівника спереду, необхідно завдати кулаком різкого удару в область ребер потопаючого. Залежно від місця захвату можливі інші способи звільнення.

Залежно від того, чи наповнились легені потерпілого водою чи ні, роз­різняють два види утоплення — мокре і сухе. При справжньому (мокро­му) утепленні рідина обов’язково потрапляє в легені (75−95% усіх утоплень). При рефлекторному звуженні голосової щілини вода не потрапляє в легені і людина гине від механічної асфіксії (5−20% усіх утоплень). Трапля­ються утоплення від первинної зупинки серця і дихання внаслідок травми, температурного шоку тощо. Утоплення може настати також при три­валому пірнанні, коли кількість кисню в організмі зменшується до рівня, що не відповідає потребам мозку.

Ознаки. У випадку мокрого утоплення, коли потерпілого рятують одразу після занурення, під воду, у початковий період після його підняття на по­верхню спостерігається загальмований або збуджений стан, шкірні покри­ви і губи бліді, дихання супроводжується кашлем, пульс прискорений, морозить. Верхній відділ живота здутий, нерідко буває блювання. Вказані ознаки можуть швидко зникнути, але інколи слабкість, запаморочення, біль у грудях та кашель зберігаються протягом кількох днів.

Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого під воду становила не більше кількох хвилин, після витягнення з води людина непритомна, шкірні покриви синюваті, з рота і з носа витікає пінна рідина рожевого забарвлення, зіниці слабо реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте або відсутнє, пульс слабкий, неритмічний, стан організму характеризується як атональний.

У тих випадках, коли після остаточного занурення потерпілого під воду минуло 2−3 хвилини, самостійне дихання і серцева діяльність, як правило, відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

При сухому утепленні посиніння шкіри виражене менше, ніж при мокро­му, в агональному періоді відсутнє витікання пінистої рідини з рота. Клінічна смерть триває 4−6 хвилин.

Утопления, що розвинулось внаслідок первинної зупинки серця і серцевої діяльності, характеризується різкого блідістю шкіри, відсутністю рідини в по­рожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниць. У таких утоплеників клінічна смерть може тривати 10−12 хвилин.

Допомога. Якнайшвидше очистити порожнину рота і глотки утопленого від сли­зу, мулу та піску. Якщо в дихальних шляхах потерпілого є вода, її необхідно швидко видалити, для чого потерпілого перевертають на живіт, перегинають через коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів натискають на спину (рис.). Після цього потерпілого перевертають обличчям догори і починають робити оживлення.

Рис. Видалення води з дихальних шляхів та шлунка у витягнутого з води.

Коли утопленик врятований у початковому періоді утопления, треба насам­перед вжити заходів до усунення емоційного стресу: зняти мокрий одяг, досуха обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий непритомний при досить спонтанному диханні, його кладуть горизонтально, піднімають на 40−50° ноги, дають подихати нашатирним спиртом. Одночасно зігрівають потерпілого, про­водять масаж грудної клітки, розтирають руки і ноги.

Як правило, утоплення супроводжується асфіксією.

Асфіксія — задуха, викликана кисневим голодуванням та надлиш­ком вуглекислого газу в крові та тканинах, настає через припинення надходження повітря в легені протягом 2−3 хвилин. Людина, як правило, непритомніє. Далі може зупинитись серце і наступити смерть.

Причини асфіксії - стискання гортані і трахеї (задушення) — затоп­лення гортані і трахеї водою (утоплення) — заповнення їх слизовими масами, блювотинням, землеюзакривання входу в гортань стороннім тілом чи язикомпараліч дихального центру від отрути, вуглекислого газу, снодійних засобівтравми головного мозкузахворювання на диф­терію, грип, ангіну.

Ознака — відсутність дихання, наявність якого встановлюється за рухами грудної клітини або за зволоженням дзеркала, прикладеного до носа чи рота потерпілого.

Допомога полягає у тому, що по-першому необхідно витягнути язик, якнай­швидше вичистити порожнину рота від слизу, крові, харчових продуктів, землі тощо, розстебнути комір, пояс, верхній одяг — все, що може заважати дихан­ню, і здійснювати штучне дихання. (Інколи через набряк гортані виконувати штучне дихання стає неможливим. Щоб зменшити набряк, накладають холод­ний компрес на кадик, ноги ставлять у гарячу воду. При потребі виконується трахеотомія — введення трубки у розсічену трахею.

* Штучне дихання. Найефективнішим способом штучного дихання є дихання «із легень у легені», яке проводиться «із рота в рот» або «із рота в ніс» (рис. 5.1). Потерпілого кладуть на спину на тверду рівну поверхню, відкинувши голову різко назад, для чого під плечі необхідно покласти валик або будь-який згорток. Для запобігання переохолодження організму потерпілого Під його спину доцільно також покласти підстил­ку (ковдру, пальто). Особа, що надає допомогу, пальцями затискає по­терпілому ніс, робить глибокий вдих, притискає свої губи до губ потер­пілого, швидко робить різкий видих йому в рот і відкидається назад. Під час вдування повітря в легені потерпілого спостерігається розширення його грудної клітки. Коли рятувальник відкидається назад, грудна клітка потерпілого спадаєвідбувається видих. Вдування повторюють з часто­тою 8−12 раз на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот по­терпілого прикрити шматком чистої тонкої тканини (носовик, поділ сорочки, бинт, косинка тощо).

Можна вдувати повітря в ніс потерпілого, затискаючи йому при цьому рот. Якщо пошкоджено обличчя і проводити штучне дихання «із легень у легені» неможливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітки шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудної клітки з їх наступним розведенням у боки. Штучне дихання необхідно проводити наполегливо і тривало (інколи кілька годин) до появи у потер­пілого самостійного стійкого дихання.

Рис.. Штучне дихання способом «із рота в рот»: а) вдихб) видих.

* Зовнішній масаж серця здійснюється негайно після його зупинки.

Потерпілого кладуть на спину на тверду поверхню. Особа, що надає допомогу, стає на коліна зліва від потерпілого, кладе обидві долоні (одна поверх другої) на нижню третину грудної клітки зліва (рис. 5.2). і починає робити масаж — ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом з частотою 60 разів на хвили­ну. Сила поштовху має бути такою, щоб грудина зміщувалась вглибину на 4−5 см. Після кожного поштовху руки на мить віднімають від грудної клітки, а потім знову натискають. При правильному масажі серця під час натискання на грудину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звуження протягом кількох се­кунд зіниці, рожевіє шкіра обличчя і губи, з’являються самостійні вдихи.

Якщо виконується оживлення потерпілого, тобто виведення його з стану клінічної смерті, масаж: серця і штучне дихання необхідно проводити удвох одночасно. Коли допомогу надає одна особа, їй для цього необхідно після двох-трьох вдихів робити 12−15 стискань грудної клітки.

При оживленні потерпілого ні в якому разі не слід втрачати пильності. Навіть коли відбулося відновлення самостійного дихання і серцебиття, не слід забувати про можливість повторної зупинки серця або дихання. Щоб їх не пропустити, треба стежити за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Не слід лякатись, коли у потерпілого з’являється блювота. Це свідчить, що відбулось оживлення організму.