Шпаргалки з організації виробництва

Класифікаційна ознака.	Види робочих місць.
Характер роботи.	-.стаціонарні. -.пересувні.
Професійне пристосування.	-.для основних робітників. -.для допоміжних робітників. -.для ІТР. -.для службовців.
Механоозброєність.	-.ручні. -.механізовані. -.автоматизовані.

.

Основні підрозділи виробничої струкутри — це такі підрозділи, які займаються випуском профільної продукції на підприємстві (заготівельні, обробляючі і складальні.) Допоміжні підрозділи виробничої струкутри — це такі підрозділи, які допомагають нормальному перебігу основних виробничих процесів та безперебійному випуску основної продукції на підприємстві (енергетичні, ремонтні, інструментальні.) Обслуговуючі підрозділи виробничої струкутри — це такі підрозділи, які обслуговують основні та допоміжні процеси для нормальної роботи підприємства та безперебійного випуску продукції (складські, транспортні, тарні) Побічні підрозділи виробничої струкутри — це такі підрозділи підприємства, які перетворюють відходи від основного виробництва на товари народного вжитку. На структуру підприємства впливають різні фактори, вона залежить від виробничого процесу і випуску продукції, характеру і ступеня спеціалізаіцї, масштабів виробництва, ступеня охоплення життєвого циклу виробів.

.

Білет 13. Чинники виробничої структури.

У практичній діяльності фахівці, використовуючи термін «виробнича структура підпри­ємства», вкладають у нього дещо глибший зміст. Виробнича структура підприємства являє собою склад виробництв, цехів та господарств, їх технологічну взаємодію, порядок і фор­ми кооперування, співвідношення за кількістю робітників, вар­тістю устаткування, площею і територіальним розташуванням.

Організаційне формування виробничої структури підприємст­ва базується на взаємозв'язках та відносинах певного складу ос­новних, допоміжних цехів та обслуговуючих господарств вироб­ничого призначення, що зумовлені технологією виготовлення продукції або надання послуг (рис. 6.2).

Виробнича структура підприємства залежить від таких чин­ників:

1. Конструктивні і технологічні особливості продукції. Вид продукції визначає характер виробничих процесів, які, у свою чергу, впливають на склад основних цехів, обсяг виготовлення продукції. Складність конструкції та технології виготовлення ви­робів визначає відповідний рівень різноманіття виробничих зв’яз­ків та залежності, розгалуженість структури.

2. Обсяг випуску продукції. Кількість виробів певного най­менування, типорозміру та виконання, що виготовляються чи ре­монтуються підприємством або його підрозділами протягом пла­нового періоду визначає формування відповідних за спеціалізаці­єю та потужністю структурних утворень. Збільшення обсягів продукції впливає на диференціацію виробничої структури, ускладнює внутрішньовиробничі зв’язки. Так, на великих під­приємствах можуть створюватися кілька однорідних цехів.

3. Номенклатура продукції. Від неї залежить можливість при­стосування цехів та дільниць для виробництва тільки певної про­дукції або більш різноманітної. Вузька номенклатура відносно спрощує виробничу структуру, а широка значно її ускладнює.

4. Рівень автоматизації та механізації виробничих процесів. Збільшення рівня спеціалізації сприяє однорідності випуску продукції, зменшенню різноманітності цехів, спро­щенню виробничої структури. Навпаки, універсальність вироб­ництва ускладнює структуру. Кооперування з іншими підприємствами зменшує різноманітність виробничих процесів, що скоро­чує склад цехів і спрощує зв’язки.

5. Рівень автоматизації та механізації виробничих процесів. Він виявляється у створенні гнучкіших комплексно-автоматизованих та автоматизованих цехів, які мають високу продуктив­ність і спеціалізацію.

6. Ступінь охоплення життєвого циклу виробів. Якщо крім підготовки виробництва, безпосереднього процесу виготовлення ви­робів, їх випробування, складування, транспортування передбачається також сервісне обслуговування в процесі експлуатації, то це зумовлює створення регіональних спеціалізованих підрозділів.

Білет 14. Принципи формування виробничих структур. Побудова виробничої структури ґрунтується на вимогах принципів про­сторової організації ідеального процесу, таких як: спеціаліза­ція, пропорційність, прямоточність. Під час побудови опти­мальної структури виробничої системи до її складу вклю­чаються тільки ті елементи і підсистеми, які забезпечують економію ресурсів. На машинобудівних підприємствах основні цехи та дільниці формуються залежно від характеру операцій, що виконуються, та ступеня готовності предметів праці за такими принципами спеці­алізації: технологічний, предметний або змішаний (предметно-технологічний). Технологічна форма спеціалізації розвивалася поступово ра­зом з підвищенням технічної озброєності, масштабів виробницт­ва, що спонукало його поділ на фази (стадії) з відокремлюванням відносно самостійних підрозділів. У разі технологічної формі спеціалізації виробничого підроз­ділу виконується тільки певна частина однорідних операцій при широкій номенклатурі оброблюваних предметів праці, які вихо­дять з нього в стані напівфабрикату з подальшою обробкою на інших стадіях для того, щоб стати готовим чи частковим продук­том. (При цьому використовується однотипне устаткування, іноді близьке за габаритами. Побудова предметної форми спеціалізації передбачає концентрацію в основних цехах усіх операцій з отриманням часткових та готових виробів.

Білет 15. Оцінка просторового розташування підприємства.

Для того щоб уявити виробничий процес у просторі треба об'єднання організаційної та виробничої структури визначними є територіальні зв’язки між ними. Принципи побудови та просторового розміщення підприємства здійснює генеральний план підприємства. Розробляючи генеральний план, ураховують такі принципи:

• забезпечення прямоточності просування предметів праці з одного підрозділу до іншого за ходом технологічного процесу без зустрічних та зворотних вантажопотоків;

• розміщення складів сировини та матеріалів з боку ввезення вантажів поблизу заготівельних цехів, а складів готової продукції - з боку її вивозу біля складальних цехів;

• розміщення допоміжних цехів за можливістю разом з основ­ними цехами, що споживають їх продукцію чи потребують по­слуг (інструментальні, ремонтно-механічні та електроремонтні);

• переміщення вантажів переважно технологічним транспор­том, що забезпечує надійність та економічніший порівняно з транспортом загального користування;

• скорочення протяжності енергетичних комунікацій і відпо­відно втрат у мережах шляхом раціонального їх проектування та планування (електромережі, паро-, водоі газопроводи);

• усунення можливостей перетинання руху людей зі шляхо­проводами, комунікаціями, залізничними коліями, маршрутами проїзду транспорту завдяки запланованому спорудженню переходів;

• групування однорідних за характером виробництва основ­них та допоміжних цехів в особливі відокремлені блоки в од­ній будівлі, що зменшує розміри території, скорочує довжину внутрішньозаводських шляхів та комунікаційних ліній і, від­повідно, витрати на транспортування, благоустрій і огороджу­вання території;

• створення окремих зон гарячих, енергетичних, холодних це­хів та загальнозаводських служб, що сприяє забезпеченню належ­них організаційно-виробничих, санітарно-гігієнічних умов праці;

• урахування переважних напрямів повітря, найсприятливіших умов для природного освітлення і провітрювання виробничих приміщень, а також взаємного розташування будівель і відстані між ними відповідно до встановлених санітарно-технічних та пожежобезпечних норм;

• уникнення несумісного розташування точних виробництв поряд з цехами, дільницями, на яких технологічні процеси су­проводжуються вібрацією підлоги та грунту;

• використання рельєфу місцевості, урахування розташування залізничних шляхів, високовольтних електричних мереж, житла та соціальної інфраструктури.

Білет 16. Ох-ти структуру виробничого циклу Важливими складовими виробничого циклу є технологічний і операційний цикли, кожний з яких має свої особливості. Опера­ційний цикл являє собою час виконання однієї операції, протягом якого виготовляється одна деталь, партія деталей або кілька різних деталей. Під технологічним циклом розуміється час вико­нання технологічних операцій у виробничому циклі. Структура виробничого циклу. Структура виробничого циклу виготовлення будь-якої продукції складається з часу виробни­цтва й часу перерв. Час виробництва складається з тривалості виконання техно­логічних операційдопоміжних операцій: підготовчо-завершальних, транспортно-складських, контрольнихприродних операцій. Час перерв ділиться на перерви в робочий час і в неробочий час. Останні так звані регламентовані перерви (між змінами, на обід, святкові та вихідні дні). Перерви в робочий час складаються з перерв партіонності, міжопераційного, міжцехового і міжзмінного очікування. Перерви міжцехового очікування виникають за різночасного виготовлення деталей, що входять до одного комплекту, їх іноді називають перервами очікування комплектації, вони можуть бути внутрішніми та міжцеховими. Тривалість цих перерв багато в чому залежить від якості оперативно-виробничого планування. Перерви в неробочий час зумовлені режимом роботи підпри­ємства, їх тривалість залежить від кількості вихідних, святкових днів і робочих змін, тривалості перерв між ними, а також перерв на обід. Перерви також бувають вимушеними з таких причин: незадо­вільна організація виробництва на даному підприємстві (неналежна організація робочих місць, невчасна подача матеріалів або ін­струменту, низька якість технічної документації або затримка її підготовки, недоліки ремонту) — випадкові обставини, наприклад, затримка надходження матеріалу від постачальника, вимикання електроенергії, аварії устаткування, брак деталей.

Білет 18. Оцінка організації ремонтного господарства.

Організація ремонту господарства та послідовність проведення робіт.

1. 1.Аналіз виробництва та організація структури підприємства з точки зору забезпечення пропорційності і прямоточності безперервність та автоматичності виробничого процесу.

2. 2.Аналіз рівня спеціалізації, комбінування з метею оптимізації параметрів.

3. 3.Аналіз технологічного обладнання по так показниках :

• еобхідність дох устатк.

• итома вага невстановненого устатк.

• ит вага устатк яке знаход в ремонті.

• ит вага зношеного устатк.

• еред. вік устат.

• оеф викор устат.

• оеф змінності роботи устат.

• наліз акт частини устат ОФ.

• наліз фондовіддачі.

• наліз рівня механізації.

1. 4.Розробка мікропідприємств по вдосконаленню форм орг-ії в-ва та виробн структури п-ва.

2. 5.Розробка заходів щодо кращого викор устат.

3. 6.Розробка норм потреби облад., длязаміни його зношених частин, технологічного переозб та капіт б-ва.

4. 7.Розрахунок потреби взап., частинах для облад.

5. 8.Розрахунокпотреби в енерго носіях для ремонт., робіт.

6. 9.Розрахун., потреби у вироб площах для ремонт., робіт.

7. 10.Розрах., потреби в трудов ресурсах для робіт та ФОП.

8. 11.Розрах ППРпо видах робіт.

9. 12.Орг-ія ремонтних робіт.

10. 13.Орг-ія між ремонтного обслуговування.

11. 14.Орг-ія МТЗ ремоннтного Г-ва .

12. 15.Контроль та стимулювання плану підвищ., ефектив., роботи ремонтного г-ва.

Білет 19. Ох-ти види робочих місць.

Робоче місце — це частина виробничої площі з розміщенням на ній технологічного обладнання та інвентарю, яке необхідно для ефективного використання робітником або бригадою визначеного виробничого завдання. Робоче місце — це первинна ланка виробничої структури підприємства. Організація робочого місця являє собою комплекс міроприємств направлених на створення на робочому місці всіх необхідних умов для високопродуктивної праці, на підвищення його змістовності та охорону здоров’я робітників. Організація робочого місця включає:

• -.вибір раціональної спеціалізації робочого місця і його забезпечення обладнанням, оснасткою та інвентарем;

• -.створення комфортних умов праці;

• -.раціональне планування;

• -.безперебійне обслуговування робочого місця.

Класифікація робочих місць Спеціалізація робочих місць — це закріплення за робочими місцями подібних деталооперацій, які згруповані по признаках конструкторсько-технологічної подібності та точності обробки. Скорочення номенклатури оброблюваних деталей або кількості виконуваних операцій на робочому місці, тобто звуження його спеціалізації, сприяє вдосконаленню трудових прийомів, підвищенню продуктивних навиків і культури праці, підвищенню продуктивності праці. Основою спеціалізації робочих місць є проведення роботи по уніфікації виробів та їх конструктивних елементів, типізація технологічних процесів, скорочення номенклатури оброблювальних деталей, підвищення рівня серійності та зменшення кількості переналадки обладнання.

Білет 20 Розкрити цілі напрямки і завдання Орг. Праці.

організація праці - сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, устаткування, вироб­ничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини.

Мета організації праці складається з двох взаємопов'язаних частин: підвищити дохідність підприємства або коефіцієнт кори­сної дії робочої системи, тобто виробляти більшу кількість про­дукції належної якості при низьких витратахгуманізувати працю шляхом зниження високого навантаження на працівників та під­вищення безпеки праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат на виробництво продукції і надання послуг на­лежної якості.

Соціально-психологічні завдання полягають у створенні спри­ятливих умов праці і підвищенні культурно-технічного рівня працівників для забезпечення високої їх працездатності і задово­лення від роботи.

До основних практичних завдань організації праці належать:

— розроблення і поліпшення процесів, методів та умов праці;

— проектування і раціоналізація робочих місць, машин, інструментів. допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням характеру трудових процесів.

Об'єктами організації праці є робочі системи (робочі міс­ця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня і складності.

На рівні робочих місць предметом організації є трудові рухи, дії, прийоми (комплекси) та умови їх ефективного здійс­нення.

1. 1.Напрями організації праці:

2. 2.розподіл і кооперація праці,.

3. 3.організація й обслуговування робочих місць.

4. 4.нормування праці,.

5. 5.організація підбору персоналу та його розвиток,.

6. 6.оптимізація режимів праці і відпочинку,.

7. 7.раціоналізація трудових процесів та методів праці;

8. 8.поліпшення умов праці;

9. 9.зміцнення дисциплін праці;

10. 10.мотивація та оплата праці.

Білет 21.

Організація трудових процесів.

Трудовий процес — це сукупність методів і засобів дії людини на предмет праці за допомогою засобів праці з метою випуску матеріального чи нематеріального продукту, який проходить у визначених природних або штучних умовах. Трудовий процес є завершальним етапом або актом любого управлінського, виробничого або творчого процесу і являється їх серцевиною. «Сукупність методів та засобів дії людини» — це сума взаємозв'язаних способів і прийомів теоретичних досліджень або практичної діяльності (методи аналізу і синтезу, моделювання, узагальнення, прийоми індукції та дедукції). «Предмети праці «- це об'єкт прикладання людської праці в процесі виробництва. «Засоби праці» — це сукупність засобів, з допомогою яких люди перетворюють предмети праці у продукти праці - споживчі товари. «Матеріальний продукт» — це уречевлена цінність у вигляді майна, предметів, товарів. «Нематеріальний продукт» — це цінності що не є речовим об'єктом, але мають вартісну грошову форму.

" Визначені природні або штучні умови" - це умови, в яких протікають процеси. Загальні етапи трудового процесу :

• -.аналіз ситуації (проблеми, плани робіт, програми, технології, задуми);

• -.уявне представлення технології виконання роботи, можливість дії факторів зовнішнього середовища, прогнозування результатів процесу;

• -.підготовка робочого місця і забезпечення його всім необхідним (матеріальними ресурсами, робочою сило, інформацією, технологією);

• -.виконання роботи — безпосередній трудовий процес;

• -.оформлення результатів роботи;

• -.здача та впровадження роботи;

• -.стимулювання хороших результатів роботи.

Організувати трудовий процес — це значить об'єднати в просторі та часі, по кількості та якості предмет праці, засіб праці та живу працю.

Білет 22. Ох-ти не потоковий метод ОВ Методи організації виробництва — це спосіб здійснення виробничого процесу, який являє собою сукупність засобів і прийомів його реалізації і характеризується рядом принципів, головним з яких є взаємозв'язок послідовність виконання операцій технологічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь безперервності виробничого процесу. Три методи організації виробництва:

1) непотоковий (одиничний);

2) потоковий;

3) автоматизований;

Непотоковий метод організації виробництва — це виробництво без певної послідовності технологічного процесу та характеризується слідуючими паказниками:

1)всі робочі місця розміщуються по однотипних групах обладнання без будь — якого зв’язку з послідовним виконанням операцій;

2)на робочих місцях обробляються різні по конструкції і технології виготовлення предмети праці, так як їх випуск обчислюється одиницями- 3) технологічне обладнання в основному універсальне- 4) деталі переміщуються в процесі виготовлення складними маршрутами, у зв’язку з цим виникають великі перериви в оборобці із — за очікування їх на проміжних складах і в підрозділах відділів технічного контролю. Кожний робітнпик отримує деталь для виготовлення слідуючої операції не з попередньої операції, а з проміжного складу або від контролера ВТК. Непотоковий метод організації виробництва використовують переважно в одиничному і серійному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів та їхньої кількості він може мати різні модифікації: одинично — технологічне непотокове виробництво — це виробництво окремими одиницями або невеликими партіями, які не повторюються та передаються далі по технологічниму процесупартіонно-технологічне непотокове виробництво — це виробництво певними партіями, які постійно повторюютьсяпредметно — групове непотокове виробництвоце виробництво, при якому вся сукупність предметів праці розподіляється на технологіно подібні групи.

Переваги непотокового виробництва:

• -.використовується в одиничному та дрібносерійному виробництві;

• -.при партіонно-технологічному методі організації виробництва зменшується кількість переналагоджень устаткування, внаслідок чого поліпшується його використання;

• -.зменшуються затрати на використання устаткування, так як воно універсальне;

• -.при предметно-технологічному методі організації виробництва створюються спеціалізовані дільниці, на яких можна використовувати автоматизацію та механізацію виробництва.

Недоліки непотокового методу виробництва:

• -.устаткування в непотоковому виробництві універсальне (дороге обладнання);

• -.робітники — універсали високої кваліфікації (витрати на зарплату високі);

• -.послідовне поєднання операцій поряд зі складними маршрутами збільшує тривалість виробничого циклу;

• -.додаткові витрати на складські приміщення;

• -.збільшення об'ємів незавершеного виробництва знижує оборотність оборотних коштів.

Білет 23. Оцінка комплексної підготовки виробництва до нової продкції.

Організаційна підготовка виробництва — це сукупність взаємопов'язаних організаційно-економічних та соціально-психо­логічних процесів на всіх стадіях та етапах комплексної підготов­ки виробництва, що забезпечують готовність підприємства до створення та освоєння необхідного обсягу продукції заданого рів­ня якості в установлені терміни з найменшими витратами. Комплекс робіт з організаційної підготовки виробництва здій­снюється паралельно й взаємозалежно з конструкторською та технологічною підготовкою з безпосередньою участю відділів головного конструктора, головного технолога, головного механі­ка та майже всіх функціональних підрозділів підприємства. Основні етапи організаційної підготовки виробництва:

1) передвиробничі тонові розрахунки:

2) удосконалення виробничої структури.

3) реорганізація системи управління:

4) забезпечення технічної готовності підприємства до випус­ку нових виробів5) комплектування робочих кадрів.

6) перспективне та оперативне планування.

7) організація переходу на випуск нового виробу.

8) організація ефективної експлуатації нового виробу Щоб досягти найефективнішого результату організаційної підготовки виробництва, доцільно розробляти цільові організа­ційні проекти створення та освоєння нової техніки. У системі комплексної підготовки виробництва освоєння нової продукції є завершальною стадією. Стадія освоєння нової продукції - це сукупність різноманіт­них процесів та робіт з перевірки і вдосконалення конструкцій та технології до встановлених технічних вимог, а також опану­вання нових форм організації виробництва. Стадія освоєння виробництва є початковим етапом промисло­вого виробництва нової продукції. У процесі освоєння досяга­ються заплановані обсяги виробництва, намічені економічні по­казники і проектні техніко-економічні параметри продукції, що випускається. Для промислового виробництва характерне різноманіття ме­тодів та етапів освоєння нових видів продукції для різних вироб­ничих і організаційно-економічних умов. Серед основних етапів: технічне, виробниче та економічне освоєння. У виробничій практиці існує дві основні форми переходу на випуск виробів: зупинкою і без зупинки виробництва. При цьому в кожній з цих форм виділяються: послідовний, паралельний та паралельно — послідовні методи.

Білет 24. Організаційні типи виробництва. переваги і недоліки.

Особливості діяльності підприємств, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень залежить від типу виробництва. Тип виробництва — це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типа виробництва: одиничне, серійне, масове. Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення виробів періодично випускається певними серіями і сумарний випуск може бути досить значний. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення однакових виробів. Окремо виділяють дослідне виробництво, що в ньому виготовляють зразки, партії виробів для проведення дослідницьких робіт, випробувань, доопрацювання конструкції. Дослідне виробництво близьке до одиничного. За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства взагалі. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Показати весь текст Вартість унікальної роботи