Твiр-вiдгук. 
Сiм «я Перепутькiв — своєрiдна художня модель української родини кiнця XIX — початку XX столiття (за романом Уласа Самчука» Марiя`)

Твiр-вiдгук. Сiм’я Перепутькiв — своєрiдна художня модель української родини кiнця XIX — початку XX столiття (за романом Уласа Самчука «Марiя»).

Нарештi настали для України такi часи, коли ми, не криючись, можемо смiливо називати iмена тих талановитих українських письменникiв, про яких донедавна знати не хотiли, називаючи їх «чужинецькими белетристами». Серед таких i письменник Улас Олексiйович Данильчук-Самчук родом iз села Дермань на Волинщинi (нинi Рiвненська обл.). Вiн був «старого селянського кореня, з твердими традицiями стихiйного i свiдомого незалежництва в дусi та незламним бажанням боротися проти кожного заперечення наших законних прав на землi наших предкiв». Усвiдомлення цього родинного життєвого кредо не давало спокою талановитому митцевi, I, звичайно, всi його твори випромiнювали волелюбнiсть, право свого народу бути господарем на рiднiй землi, саме цим художнє слово письменника викликало у читачiв симпатiї й довiру, а у недругiв — злiсть, зневагу до нього, бажання назавжди вiдмежувати його самого i його твори вiд українського народу. Час змiнився на краще i сьогоднi iм’я Уласа Самчука стоїть серед найзначнiших вiтчизняних прозаїкiв XX столiття.

Письменницька доля його склалася так, що не в Українi, а за її межами вiдбувалося становлення Уласа Самчука як письменника. Саме в Нiмеччинi були написанi новели молодого прозаїка «Образа», «Собака у вiкнi», «Мадонна цвiтучого саду», «Четвертий чоловiк». Празький перiод у творчiй бiографiї письменника вважається найбiльш продуктивним. Iз нiкому не вiдомого лiтератора-початкiвця постає справжнiй класик української лiтератури. Працездатнiсть неймовiрна! Одночасно пише чотири романи «Волинь», «Марiя», «Гори горять», «Кулак» .

Все пережите письменником в Українi i за її межами, весь багатющий життєвий матерiал, який постiйно збирав митець, все, що до глибини душi вражало письменника i не давало спокою, кликало до роботи. Було у Самчука єдине бажання творити, писати. Доля України не давала йому спокою, тривожила. Голодомор 33-го року вимагав вiд письменника вагомого слова — з’являється роман «Марiя». Книгу було видано з присвятою «Матерям, що загинули голодною смертю на Українi в роки 1932;1933». Але не тiльки через те, що автор одним iз перших розповiдає про страхiття голодомору в Українi, а ще про «примусову колективiзацiю», «розкуркулення», моторошнi картини життя сiм'ї Перепутькiв у романi — це високохудожнє втiлення життєвих реалiй цього перiоду.

У центрi авторської уваги прозаїка — iсторiя української родини на рубежi епох. Це виразно простежується в самiй структурi твору: перша частина «Книга про народження Марiї» — своєрiдна його передiсторiядруга — «Книга днiв Марiї» — власне iсторiятретя — «Книга про хлiб» — трагiчний фiнал, загибель Марiїного роду. Саме життя героїнi Марiї, її родини (а Марiя не уявляла себе без щасливої сiм'ї) допомагають Самчуковi розв’язувати у романi найрiзноманiтнiшi проблеми: батькiв i дiтей, любовi та сiмейного щастя, моралi, достатку i працi на землi, солдатчини, духовностi та вiри в Бога, голоду, геноциду та репресiй, влади, нацiональної свiдомостi та гiдностi, добра i зла.

Марiя за покликом душi творить те головне, чого у неї не було (рано лишилась сиротою), заради чого здається й народилася на свiт Божий — родину. Героїня не просто творить сiм’ю, а можна, без перебiльшення, сказати «українську мрiю» самого автора. То цiлий гiмн людському щастю, що пiдносить Марiю високо, бо має вона мiцну родину, вiльно працює на своїй землi, вона щаслива як мати, бо має розумних, завзятих, працьовитих дiтей, родину її поважають односельцi: «Якi це були гарнi, повнi, округлi роки. Кожний схiд сонця приносив працю, захiд — вiдпочинок. Ростуть дiти. Прибуває потроху землi…» Троє синiв — Демко, Максим, Лаврiн та донька Надiя — «слухняна, весела, гарна. Встає разом з матiр’ю, допомагає їй». Демко i Максим допомагали батьковi Корнiю по господарству, а Лаврiн, «жвавий, з iскристими оченятами, стрибун», добре вчився у школi, тож батьки мрiють, що вивчиться колись на «дохтора». Марiя разом iз Самчуком-автором досягла вершини iдеального сiмейного щастя. I ось далi автор втiлює свiй задум, показую чи, як героїня йде схилом, аж до самої прiрви. Не може бути сама Марiя та її родина щасливою у такому життi, яке мала Україна на межi столiть.

Вiйна, революцiя, НЕП, колективiзацiя — етапи «великого шляху», що привiв український рiд до нацiональної катастрофи. Революцiя для Марiї страшна тим, що руйнує її родину — те, чому вона присвятила все своє життя. Революцiя вiдбирає в неї одурманеного iдеями класової боротьби сина Максима. НЕП — «сатанинський винахiд» бiльшовизму, яким вiн паралiзував волю українського селянства до активної боротьби за свої права, вбачав у працьовитих українських селянах запеклих ворогiв, яких згодом необхiдно було знищити. Колективiзацiя — кульмiнацiйний момент вiйни Москви з українським народом. Гине весь рiд Марiї: на Соловках — наймолодший син Лаврiн, зять Архип, у селi вiд голоду донька Надiя, внучка Христуся, останньою — сама героїня…

Тож тепер i стає зрозумiлим чому так довго стояли на перешкодi появи цього роману в Українi. Адже треба було давати вiдповiдь, чому так сталося на Українi, чому чеснi трударi, що власною працею досягали родинного щастя, достатку, добробуту ставали ворогами народу, чому, такi ж, як Корнiй, колись заможнi селяни змушенi були блукати полями у пошуках гнилої картоплини чи дохлого зайця, бо дома в цей час помирає з голоду сiм’я, чому найрозумнiшi, найталановитiшi гинуть у концтаборах? Якими найгуманнiшими iдеями можна все це виправда ти? Питання, як бачимо, риторичнi.

Непросто вiдбувається повернення лiтературного доробку У. Самчука на батькiвщину. Але ми щиро сприймаємо його твори, сповненi людяностi, правди, високої художньої довершеностi.