Булгаковская Москва у романі «Майстер і Маргарита»
Травня 1939 року (протягом року на смерть) Михайло Панасович зробив пам’ятну напис дружині у своїй фотографії: «Ось як виглядатиме людина, возившийся кілька років із Алозием Могарычем, Никанором Івановичем та ін. Сподіваючись, що прояснишь та людина, дарую тобі, Олена, картку, цілу й обіймаю». Тут як про багаторічної до знемоги роботі над «Майстром і Маргаритою», а й натяк те що, що таке життя… Читати ще >
Булгаковская Москва у романі «Майстер і Маргарита» (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Булгаковская Москва у романі «Майстер і Маргарита».
«Из всіх письменників 20-х — 30-х рр. нашого, йде сьогодні до кінця, століття, напевно, Михайлом Булгаковим найбільшою мірою зберігається у російській громадській свідомості. Зберігається й не так своєї біографією, з якої згадують зазвичай його листи Сталіну та єдиний телефонна розмова з тираном, скільки своїми геніальними творами, головний із яких — „Майстер і Маргарита“. Кожному в наступному поколінні читачів роман відкривається новими гранями. Пригадаємо хоча б „осетрину другий свіжості“, прийде на розум сумна думку, що вічно у Росії всі другий свіжості, все, крім літератури. Булгаков це саме блискуче довів». — Отак, кількома словами, Борис Соколов, відомий дослідник творчості Булгакова, зумів показати, який суттєвий внесок вніс письменник в кириличну й світову літературу. Видатні творчі уми визнають роман «Майстер і Маргарита» однією з найбільших творінь ХХ століття.
Роман, називалося тоді «Чорний маг «чи «Копито інженера », Булгаков задумав і став писати, очевидно, взимку 1929;1930 років. Останні вставки в роман він диктував свою дружину у лютому 1940 року, три тижні на смерть. Він «Майстра й Маргариту «загалом понад десять років. Поруч із написанням роману працювалося над п'єсами, інсценівками, лібрето, але нього була книгою, з якою нездатна був розлучитися, роман-судьба, роман-завещание.
Роман укладає у собі три цілком самостійних твори: епічне розповідь про п’ятому прокуратора Іудеї Понтии Пілаті і бродячем філософа Га-Ноцрі, романтична історія Майстрі і Маргариті, і навіть сатирически-фантастическое опис пригод Воланда та її почту у Москві, про яку, переважно, що й вестиму мова. Варто вкотре нагадати, що романом завершувалася в 1937;1938 роках. Сатиричне зображення дійсності був у роки справою більш як небезпечним. І хоча Булгаков не розраховував на негайну публікацію роману, він, то, можливо, мимоволі, і може, і свідомо пом’якшив сатиричні випади проти тих чи інших явищ цієї дійсності. Це не «Собаче серце», де вся постреволюційна дійсність представлена алегорично як жахливого експерименту над Кулькою, як не глянь приємним псом, якого перетворили на зле, бездушне істота — Клима Чугункіна. У «Майстра та Маргариті» автор лише шкодує про дивацтва і каліцтвах буття своїх современников.
Иное справа, коли погляд його вихоплює тих, хто відмінно пристосувався до цих умов: на хабарників і шахраїв, шпигунів і донощиків, бюрократів і окозамилювачів. Їх письменник придумав різноманітні покарання, починаючи з звичайного «спуску зі східців» і до смертю, навіть чимось страшним — «небуттям».
Исполнителями волі Булгакова, карателями, виступають вищі сили: Воланд та її звитий, але це: Коровьев-Фагот, кот-Бегемот, Гелла і Азазелло. У тексті роману Булгаков називає Воланда «диявол», «сатана», «князь пітьми», «дух зла і повелитель тіней». Проте з суті Воланд будь-коли поводиться як «диявол» класичного тлумачення. Він звертає людей у зло, а, скоріш, навпаки, відкриває зло в людях. Найчастіше вона зціляє від різних пороків, приміром, Варенуха, який грубіянив і брехав телефоном, придбав «загальну популярність і любов упродовж свого неймовірну, навіть серед театральних адміністраторів, чуйність і ввічливість». У той самий час Воланд уособлює долю, караючу Берліоза, барона Майгеля та інших, преступающих норми християнської моралі. Це перший диявол у світовій літературі, що карає за недотримання заповідей Христа.
Степа Лиходеев, директор вар'єте, відбувся лише тим, що асистенти Воланда перекидають його з Москви до Ялту, хоча «…взагалі вони, — доповідає Коровьев, говорячи про Степе у множині, — останнім часом моторошно свинячат. Пиячать, входять у зв’язки України із жінками, використовуючи становище, ні чорта роблять, та й робити ні чорта що неспроможні, бо нічого не тямлять у тому, що він доручено. Начальству впарюють окуляри». Навіть «машину даремно ганяють казенну!» І з усе це лише вимушена прогулянка до Ялти. Без надто тяжких наслідків обходиться зустріч із Воландом і хабарнику Никанорові Івановичу, і дядькові Берліоза, хитромудрому мисливцю за московської квартирою племінника, керівникам Видовищною комісії, типовим бюрократам і ледарям. Зате вкрай суворі покарання випадають тим, хто начебто нізащо ніж не помічений.
О бароні Майгеле ми дуже мало, проте не всі його опис можна сформулювати у двох словах: навушник і шпигун. У вашому романі право карати чи вирішувати чиюсь долю мають лише вищі сили, та подорожчання всіх, хто переступає цього закону, Булгаков суворо карає. Доносами і шпигунством Майгель, фактично, взяв він право вирішувати долі інших покупців, безліч при цьому він вмирає. Така ситуація і з Берліозом. Будучи директором МАССОЛИТА, він нав’язував молодим письменникам свої і думки, хоча насправді вони були і на її, а й просто слідства з догм й установки. Він вирішував долі багатьох, які мають цього ніякого морального права, адже разом із вірою в Бога він заперечував можливість існування чогось загадкового і таємничого, намагався всі закони природи вибудувати на власне схему і нав’язати цю схему іншим. Попри своєї ерудиції, він і зміг спростувати «сьоме доказ» Воланда і пішов у небуття, потім розраховував і за життя.
Совершенно інша доля призначена Івану Бездомному, що у суперечці з сумнівним іноземцем, вторячи Берліозу, осміював можливість існування й Христа і диявола. Однак у на самому початку роману Булгаков докладно описує діалог редактора і поета. Перед Бездомним стояло завдання написати антирелігійну поему, у якій існування Христа як історичної особистості було б поставлено під. Бездомний не впорався зі завданням: у його поемі «Христос був цілком як цілющої, хоча й що привертав себе персонаж». У принципі так, Воланд не карає молодого поета, а, скоріш, відкриває їй шлях до духовної одужанню. Один з проявів якого — відмови від претензії на усезнання і усерозуміння. Це одужання поета стало, мій погляд, надією на «відродження» всієї російської інтелігенції. У епілозі роману Іване Миколайовичу Понырев виникає маємо у вигляді скромного вченого, начебто разом із прізвищем змінилося і весь його духовний світ. Тепер він став справжнім учнем Майстра, і, то, можливо, коли-небудь напише продовження роману про Понтии Пілаті і Ієшуа Га-Ноцри.
10 травня 1939 року (протягом року на смерть) Михайло Панасович зробив пам’ятну напис дружині у своїй фотографії: «Ось як виглядатиме людина, возившийся кілька років із Алозием Могарычем, Никанором Івановичем та ін. Сподіваючись, що прояснишь та людина, дарую тобі, Олена, картку, цілу й обіймаю». Тут як про багаторічної до знемоги роботі над «Майстром і Маргаритою», а й натяк те що, що таке життя письменника пройшов у спілкуванні з людьми, подібними Могарычу і Босому. Однак складається враження, що безпосереднє відношення Булгакова до москвичів загалом висловив Воланд під час сеансу чорної магії в Вар'єте: «Люди як. Люблять гроші, однак це завжди був… Людство любить гроші, із чого б ті не були зроблено, зі шкіри чи, з паперу чи, з бронзи або з золота. Ну, легковажні… ну ж… і милосердя іноді стукає у тому серця… звичайні люди… загалом, нагадують колишніх… квартирні негаразди лише зіпсував їх…».