Структура, основні поняття й закони екології

Структура, основні поняття й закони екології.

Контрольна робота № 1

Планета Земля — унікальне утворення у всесвіті.

Будова оболонок землі - літосфери, атмосфери, гідросфери.

Сучасні уявлення про біосферу та її межі.

Планета Земля — унікальне утворення у всесвіті.

Космонавт Юрій Гагарін, що першим з людей побачив рідну планету із висоти космічної орбіти, не міг стримати свого захоплення, вигукнувши: «Яка прекрасна наша Земля!» Оповита тонким блакитним серпанком атмосфери, як коштовний діамант, сяє вона на фоні чорного вакууму Космосові. Вісь там, біля полюса, видно білі крижані поля, вісь за ілюмінатором космічного корабля пропливають вершини Гімалаїв, потім потяглись нескінченні океанічні простори, вкриті білими спіралями циклонів. Вісь корабель перетнув між дня й ночі — термінатор — й все вкрила оксамитова чорнота. Та за хвилину очі пілота призвичаїлись до темряви, й він бачить ген-ген унизу палахкотіння тропічної грози, а потім, як жар перегорілого багаття, скупчення вогнів великого міста. І знову корабель наближається до термінатора, спалахує райдужна смуга атмосфери, з-за землі виринає кошлате сліпуче Сонце…

Перші люди, що побували в Космосі, розповідають про ті особливе, ані із чим незрівнянне почуття, що виникає при спостереженні нашої землі здаля. Вісь що каже американський астронавт Джім Ірвінг, що побував на Місяці: «Глянувши вниз, я побачив свої сліди на місячному пилку, а вісь коли задер голову вгору, то побачив Землю. Вона виявилась зовсім маленькою.

Коли відлітали від землі, вон ставала все меншою: величиною із баскетбольний м «яч, потім — із бейсбольний, потім — як м «яч для гри в гольф… Вигляд рідної планети вразив нас. Вона був схожа на різдвяну іграшку, підвішену в Космосі. Така незахищена — здавалось, досить лише доторкнутись — й вон розсиплеться».

Земля -— унікальна планета Сонячної системи, і унікальність її полягає перш на до того, що на ній існує життя. Поки що ані на знімках інших планет, що передали наші космічні станції, ані в пробах місячного чи марсіанського грунту жадних ознак органічного життя не виявлено. Дуже вірогідно, що його там немає. На самій ж землі життя існує завдяки поєднанню кількох сприятливих астрономічних факторів. Серед них — це велика маса землі (6−1021 т), достатня для утримання навколо собі захисного кулі атмосфери, досить сильного магнітного поля, що захищає земних жителів від згубної дії космічної радіації, наявність великої кількості води, життєво необхідної для життя тощо. Чи не найбільш дивує і орбіта землі. Американський вчений М. Харт підрахував, що якби відстань між Землею і Сонцем був лише п’ять % меншою, чи на 1% більшою, життя на ній було б б неможливим — у першому разі на планеті було б б надто спекотно (як на Венері), в іншому — надто холодно, і Земля постійно перебувала в умовах глобального льодовикового періоду (як Марс).

Наша Земля — дуже активна планета. Змінюються, хоч й повільно, обриси її материків й океанів, руйнуються, розсипаючись на порох, цілі гірські хребти, і натомість здіймаються нові, вивергаються вулкани, землетруси прокочуються через великі райони, міняється клімат. Безперервно змінюються важливі параметри навколишнього середовища — температура повітря і води, їхній хімічний склад, вологість грунтів й вміст у них життєво необходимых компонентів тощо. Безперервно оновлюється жива природа — тварини, рослини, мікроорганізми. Утворення живої речовини та її розклад — це дві сторони єдиного процесу, що має назву — біологічного кругообігу хімічних елементів. Розрізняють великий (біосферний) кругообіг й малі кругообіги різних рівнів (наприклад, кругообіг речовин в океані, озері чи лісі). Кругообіг хімічних елементів на землі відбувається переважно за безпосередньої участі живих організмів. Вперше це було б доведено В.І. Вернадським у вигляді закону міграції хімічних елементів: «Міграція хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері в цілому здійснюється чи за безпосередньої участі живої речовини (біогенна міграція), чи в середовищі, геохімічні властивості якого (О2, СО2, Н2О й т. буд.) зумовлені живою речовиною — як тією, що у наше годину складає біосферу, то й тією, що діяла на землі протягом всієї геологічної історії».

З екологічної точки зору найважливішими є кругообіги таких речовин, як кисень, вуглекислий газ, вода, азот, сірка, фосфор, котрі є основними компонентами живої речовини. Живе речовина значно прискорила і змінила кругообіги в біосфері цих речовин.

Основним рушієм кругообігу речовин у біосфері є енергія Сонця, деяку (незначну) роль відіграє також внутрішня енергія землі. У процесі кругообігу жива речовина поглинає енергію, в процесі ж її розпаду ця енергія повертається в навколишнє середовище. Живий організм є відкритою системою, його не можна відокремити від навколишнього середовища. Щоб зберегтися і розвиватися, організм винен матір вищий рівень організації, ніж навколишнє середовище. Це досягається зниженням рівня його ентропії. У екології ентропією системи називають кількість в системі зв «язаної енергії, котра не може бути використана для будь-якої роботи. Набуваючи вищого рівня організації у порівнянні із навколишнім середовищем, організм знижує рівень своєї ентропії за рахунок підвищення рівня ентропії середовища.

Крім кругообігу хімічних елементів, у природі спостерігається і кругообіг енергії. Енергія Сонця, що засвоюється зеленими рослинами, частково консервується у вугіллі, торфі, нафті, а також витрачається на вивітрювання глибинних гірських порід, таких, як базальти, граніти тощо. У утворених внаслідок вивітрювання глинах запасається сонячна енергія, і, отже, знижується рівень ентропії. У подальшому за рахунок тектонічних опускань земної кору глини та інші пухкі осадкові породи потрапляють у глибокі зони землі, де внаслідок високих тисків й температур з них вивільнюється запасена сонячна енергія, відбуваються процеси їхні переплавлення і перетворення у вивержені породи, наприклад граніти, й цикл кругообігу енергії завершується.

Зелені рослини засвоюють від 0,1 до 1% сонячної енергії, що досягати них. Рослиноїдні тварини споживають лише 10% акумульованої рослинами енергії, решта її розсіюється у вигляді тепла. Під час перебування чергу хижаки засвоюють теж лише 10% енергії, накопиченої травоїдними тваринами, тобто всього близько 0,001% сонячної енергії, що падає на Землю. Схематично це явище можна зобразити у вигляді так званої піраміди енергії.

Крім кругообігу речовини та енергії, величезну роль біосфері мають інформаційні зв «язки. Інформативні сигнали енергетичне дуже слабкі і сам не можуть викликати якоїсь відчутної реакції, але й смердоті містять важливі відомості в закодованій формі. Ці сигнали сприймаються, розшифровуються (здебільшого автоматично) та враховуються живими організмами. Здатність сприймати, зберігати та передавати інформацію є й в неживих про «єктів, де ці процеси здійснюються шляхом загального енергоінформаційного обміну. Обробляти, накопичувати і використовувати інформацію окремо від енергії можуть лише живі організми.

Ефективність інформаційних зв «язків у біосфері вражає. Наприклад, самець метелика шовкопряда відчуває самку не відстані 2 км. Досліди і розрахунки показали, що така надзвичайно висока чутливість не може базуватися на хімічних сигнали, скажімо, на дії якихось пахучих речовин, що їхні виділяє самка. Тут має місце передача електромагнітних сигналів, причому за типом, який «батько кібернетики» М. Вінер назвавши «тім, кого це стосується».

Загалом навколишнє середовище, в якому живе людина, складається із неживої й живої компоненти. До першої входять атмосфера, гідросфера і літосфера землі, до другої — усі її живі мешканці (рослини, тварини і мікроорганізми).

Будова оболонок землі - літосфери, атмосфери, гідросфери.

Літосфера — це зовнішня тверда оболонка землі, що включає всю земну кору і частину верхньої мантії землі і складається із осадкових, вивержених й метаморфічних порід. Екологічне значення літосфери величезне. По-перше, на її поверхні живе більшість рослинних й тваринних організмів, у тому числі і людина. По-друге, верхня тонка оболонка літосфери на материках — це грунти, що забезпечують умови життя для рослин й є основною умовою для отримання продуктів харчування людей. По-третє, літосфера є джерелом отримання корисних копалин — енергетичної сировини, руд металів, мінеральних добрив, будівельних матеріалів тощо. У межах літосфери періодично відбувались й відбуваються грізні екологічні процеси (виверження вулканів, землетруси, зсуви, селі, обвали, ерозія земної поверхні), котрі мають величезне значення для формування екологічних ситуацій в певних ділянках планети, а іноді призводять до глобальних екологічних катастроф.

Нижня межа літосфери нечітка і визначається за різким зменшенням в «язкості порід, збільшенням їхньої щільності і іншими геофізичними характеристиками. Товщина літосфери на континентах й под океанами різниться і становить відповідно 25—200 й 5—100 км. Найглибші шахти, пройдені людьми, сягають глибин 3—4 км, найглибша в світі свердловина (пройдено на Кольському півострові) досягла глибини 12 км. Про стан й будову более глибоких зон літосфери нам відомо лише на основі побіжних методів, таких як сейсмота електророзвідка, гравіметрія тощо.

Повітряна оболонка землі, її атмосфера є однією із найголовніших умів життя. Без їжі людина може прожити місяць, без води — тиждень, а без повітря не може прожити і двох хвилин. Атмосфера має величезне екологічне значення. Вона захищає живі організми від згубного впливу космічних випромінювань та ударів метеоритів, регулює сезонні і добові коливання температури, є носієм тепла і вологи. Якби на землі не існувало атмосфери, то добові коливання температури на ній досягли б ±200 °З. Через атмосферу відбуваються фотосинтез та обмін енергії і інформації — основні процеси біосфери. Атмосфера спричиняє ряд складних екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід, діяльність природних вод, мерзлоти, льодовиків тощо). Для деяких організмів (бактерії, літаючі комахи, птахи та ін.) атмосфера є основним середовищем життя.

Основними компонентами атмосфери є азот (78,084%), кисень (20,946%) й аргон (0,934%), велике значення мають також малі домішки таких газів, як CO2, метан тощо. Крім того, атмосфера містить парі води, вміст які коливається від 0,2% в приполярних районах до 3% поблизу екватора. Такий хімічний склад атмосфера мала не завжди. Первісна атмосфера землі був схожа із атмосферами деяких інших планет Сонячної системи, наприклад Венери, і складалася майже повністю із вуглекислого газу із домішками метану, аміаку тощо. Нинішній киснево-азотний склад атмосфери є результатом життєдіяльності живих організмів. Життя, що існує на землі, за мільярди років кардинально змінилося склад її атмосфери.

Маса атмосфери колосальна — 5,15−1015 т (це приблизно одна мільйонна маси землі). Проте атмосферне повітря можна вважати лише умовно невичерпним природним ресурсом. Праворуч до того, що людині необхідне повітря певної якості, а под впливом її діяльності хімічний склад і фізичні властивості повітря дедалі погіршуються. На землі уже практично не залишилося таких ділянок, де повітря зберігає свою первісну чистоту та якість, а деяких промислових центрах стан атмосфери ставши вже просто загрозливим для здоровий «я.

Принаймні в, 60 містах США багато десятків мільйонів людей дихають повітрям, яку не відповідає сучасним нормам й є шкідливим для. здоровий «я. На шкірного жителя (чоловіка, жінку, дитину) щорічно випадає близько тонни небезпечних для здоровий «я речовин.

Атмосфера складається із таких шарів (знизу вгору): тропосфера (до висоти 18 км), стратосфера (до 50), мезосфера (до 80), термосфера (1000), екзосфера (1900), геокорона (умовно до 20 000 км); далі атмосфера поступово переходити у міжпланетний космічний вакуум. Основна маса повітря (90%) зосереджена в нижньому шарі — тропосфері. Відразу відбуваються найінтенсивніші теплові процеси, причому атмосфера нагрівається знизу, від поверхні океану та суші. Надзвичайно важливе екологічне значення для біосфери має ще озоносфера — кулю стратосфери, збагачений триатомним киснем — озоном (О3). Цей кулю міститься на висотах 20—50 км й захищає усі землі від згубної дії жорстокого ультрафіолетового випромінювання Сонця.

Крім газів, у складі атмосфери ще є домішки так званого аерозолю, тобто дуже дрібних краплинок рідин й твердих частинок як природного, то й штучного походження. Серед них є сірчані (краплинки Н2S04), мінеральні (пив земної поверхні), вуглеводневі (сажа), морські (частинки морських солей) та ін.

За даними ЮНЕСКО, на землі сьогодні промисловістю, енергетикою, транспортом поглинається скільки кисню, стільки вистачило б для життя понад 45 млрд людей.

Гідросфера, чи водяна оболонка землі, — це її моря і океани, крижані шапки приполярних районів, ріки, озера і підземні води. Запаси води на землі величезні—1,46−109 км3, тобто 0,025% усієї маси землі. Проте абсолютна більшість цієї колосальної маси — це гірко-солона морська вода, непридатна для пиття та технологічного використання. Прісна вода на планеті становить лише 2% від її загальної кількості, причому 85% її зосереджено в льодовикових щитах Гренландії і Антарктиди, айсбергах й гірських льодовиках. Лише близько 1% прісної води — це річки, прісноводні озера і деяка частина підземних вод; саме ці джерела і використовуються людством для своїх потреб.

Як свідчать космонавти, при погляді на Землю із висоти космічної орбіти око бачить удвічі кольори: білий колір хмар й льодових полярних шапок й блакитний колір Світового океану, що вкриває 71% поверхні нашої планети; морська вода — найпоширеніша на землі речовина.

Вода виконує дуже важливі екологічні функції:

1) це головна складова частина всіх живих організмів (тіло людини, наприклад, на 70% складається із води, а деякі організми, такі, як медуза чи огірок, містять у собі від 98 до 99% води);

2) основний механізм здійснення взаємозв «язків всіх процесів у екосистемах (обмін речовин, тепла, ріст біомаси);

3) головний агент-переносник глобальних біоенергетичних екологічних циклів;

4) води Світового океану є основним кліматоутворюючим чинником, основним акумулятором сонячної енергії й «кухнею» постривай для всієї планети;

5) один з найважливіших видів мінеральної сировини, головний природний ресурс споживання людства (людство використовує її в тисячу разів більше, ніж нафти чи вугілля).

Величезну роль відіграє гідросфера в формуванні поверхні землі, її ландшафтів, у розвитку екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід, ерозії, карсту тощо), в переносі хімічних речовин, забруднювачів довкілля.

Для багатьох організмів вода є середовищем їхнього життя. Хімічний склад морської води дуже схожий складу людської крові — містить тих ж хімічні елементи і приблизно в тихий ж пропорціях. Це — один із доказів того, що предки людей, як й інших ссавців, колися жили, в морі.

Солоність океанічних вод становить 35 0/00 (тобто один л океанічної води міститься 35 р солей). Найсолоніша вода в Мертвому морі — 2600/00 (людина вільно лежить на поверхні цієї води, не занурюючись в неї), у Чорному морі — 18 0/00, Азовському — 12 0/00.

Хімічний склад підземних вод дуже різноманітний. За мінералізацією смердоті змінюються від прісних, що використовуються для пиття і водопостачання, до мінералізованих й навіть до вопз із солоністю 6000/00; деякі мінералізовані підземні води мають лікувальні властивості.

Основним джерелом водопостачання для людства є річковий стік. Перше місце за цим показником посідає Бразилія із її гігантською повноводою річкою Амазонкою. Річковий стік України складає в середньому 83,5 млрд м3, а посушливі рокта зменшується до 48,8 млрд м3. Він розподіляється по територї нашої держави нерівномірно: 70% стоку припадає на Південно-Західний економічний район, де мешкає лише 40% населення. На Донецько-Придніпровський й Південний економічні райони, де живе 60% населення і зосереджені найбільш водоємні галузі народного господарства, припадає лише ЗО % стоку. У зв «язку із цим у багатьох районах півдня України відчувається гострий дефіцит води, для ліквідації якого доводитися перекидати воду каналами, будувати водосховища тощо.

Головним постачальником води для України є Дніпро. Іншими річками, що забезпечують потреби у воді, є Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін. Стан води і повноводдя цих водних артерій залежать головним чином від стану їхні приплив — малих річок, які в Україні налічується близько 63 тис. Вони мають величезне значення — досить згадати, що 90% населених пунктів республіки розташовані саме на полонинах малих річок й користуються їхньою водою. А проте стан малих річок України викликає сьогодні велику тривогу. Понад 20 тис. їхні уже зникло, пересихало. Це невідворотно Веде до деградації великих річок, тому проблема їхні збереження і оздоровлення — одна із найгостріших для нашої молодої держави.

Підземні води України мають не менше значення для забезпечення водою населення. Досить зазначити, що близько 70% населення сіл й селищ міського типу задовольняє свої потреби в питній воді за рахунок ґрунтових вод (колодязі) чи глибших водоносних горизонтів (свердловини). Стан підземних вод України в цілому кращий, ніж поверхневого стоку, хоча місцями спостерігається забруднення їхнього стоками промислових підприємств, тваринницьких комплексів тощо. У деяких промислових районах (Донбас, Кривбас) розвиток шахт й кар «єрів негативно впливає на якість й запаси підземних вод. За рахунок багаторічної відкачки води із цих про «єктів їхній рівень дуже знизився, а із деяких водоносних горизонтів вода зникла зовсім.

Сучасні уявлення про біосферу та її межі.

Живі істоти (рослини, тварини, мікроорганізми) живуть на поверхні землі, в її атмосфері, гідросфері, верхніх кулях літосфери, утворюючи оболонку чи сферу життя — біосферу. Вперше цей термін вжив австрійський вчений Є. Зюсс у 1875р., але й поширився він после праць нашого видатного вченого, засновника та Першого президента Академії наук України, У. І. Вернадського. Він довів, що живі організми відіграють дуже важливу роль у процесів, які відбуваються у всіх сферах землі. «Якби на землі було б відсутнє життя, — писавши навчань, — обличчя її було б б настільки ж незмінним й хімічно інертним, як нерухоме обличчя Місяця, як інертні уламки небесних світил». За мільярди років існування землі живі істоти рішуче змінили склад її атмосфери, гідросфери і літосфери, створивши, по суті, зовсім нове середовище життя.

Людина, як біологічна істота, також є складовою частиною біосфери. Вона не може існувати в іншому середовищі, ніж ті, що склалось на планеті за її довгу історію — не може дихати повітрям іншого складу, не може пити води, забрудненої шкідливими домішками, не може жити при іншому, ніж сьогоднішнє, напруженні планетної магнітного поля й т. буд. Негативно діє на здоровий «я і психіку людини зміну звичайних умів її існування, заміна природних ландшафтів «кам «яними джунглями «міст — перенаселених, перенасичених хімічним смогом, електромагнітними полями, шумом, насильством.

Пристосовуваність живих організмів вражає. Живі бактерії виявлено в гарячих гейзерних джерелах із температурою води 980С, а тріщинах антарктичних льодовиків, де температура рідко коли піднімається вище 0°. Бактерії живуть у глибинних водах Чорного моря, насичених сірководнем, деякі бактерії виявлено навіть в атомних реакторах. Живу спору бактерії було б виявлено в одній з трубок американської космічної станції, Яка три рокта перебувала на поверхні Місяця — вон потрапила туди із землі і зберегла життєздатність, Незважаючи на перебування в умовах космічного вакууму, різких коливань температури і високого рівня радіації.

Одним із проявів біологічної активності організмів є швидкість їхні розмноження. За ідеальних умів (теоретично) вона може досягти швидкості звуку. Французький вчений До. Лінней якось підрахував, що три мухи можуть із «їсти тушу антилопи із такою ж швидкістю, як це робить лев (враховуючи швидкість розмноження мух). Одноклітинна водорость діатомея теоретично здатна за вісім днів створити масу живої матерії, що дорівнює земній, а протягом наступного дня подвоїти її.

Суха маса живої речовини на землі оцінюється у 2—3 трлн т. Це порівняно із основними сферами планети дуже мала величина: вон в 1000 разів менша за масу тропосфери, удесятеро млн разів — земної кору й в мільярд — за масу землі. Проте жива речовина відрізняється від неживої надзвичайно високою активністю, зокрема дуже швидким круговоротом речовин. Уся жива маса біосфери оновлюється за 33 доби, а фітомаса (тобто маса рослин) — щодня. Життєдіяльність тварин, рослин й мікроорганізмів супроводжується безперервним обміном речовин між організмами та середовищем їхнього життя, внаслідок чого усі атоми земної кору, атмосфери і гідросфери за історію землі багаторазово входили у склад живих організмів. Образно кажучи, ми п «ємо воду, що колися входила у склад тканин юрських папоротей й кембрійських трилобітів, й дихаємо повітрям, яким дихали не лише наші далекі предки, а і, скажімо, динозаври.

Жива та нежива речовина на землі становлять гармонійне ціле, що, власне, і називається біосферою. Згідно із образним виразом російського вченого М. Вассоєвича, «біосфера — це і мешканці, і дім, й ми в нім». Крім тихий живих істот, що живуть сьогодні на землі, У. І. Вернадський включав у біосферу істоти минулих епох, від які до нашого години дійшли товщі гірських порід органічного походження (такі, як вапняки чи вугілля); їхні вчений називав «палеобіосферами » .

Живі істоти землі складають три типи організмів:

1. Продуценти, чи автотрофи, — організми, що створюють (продукують) органічну речовину із води, вуглекислого газу і мінеральних солей, використовуючи для цого сонячну енергію. У цю групу входять також зелені рослини, їхнього на землі налічується близько 350 тис. видів.

2. Консументи, чи гетеротрофи, — організми, що отримують життєву енергію, харчуючись рослинами чи іншими тваринами. Це травоїдні тварини, хижаки, паразити, хижі рослини (такі, як росичка) та гриби. Таких організмів на землі найбільше — близько 1,5 млн видів.

3. Редуценти — організми, що розкладають органічну речовину продуцентів й консументів до простих сполук — води, вуглекислого газу і мінеральних солей, замикаючи таким чином кругообіг речовин у біосфері, їхнього на землі близько 75 тис. видів; це — мікроорганізми.

Вчені оцінили також кількість всіх живих особин, що населяють Землю, — 1027 (одиниця із 27 нулями после неї). Уся ця величезна маса живих істот перебуває в надзвичайно складних взаємовідносинах між собою й із неживою речовиною біосфери. Кількість можливих зв «язків між членами якої-небудь екологічної системи визначається за формулою:

A=N (N — 1) / 2.

де, А — число зв «язків, N — число видів в екосистемі. Якщо, наприклад, у якійсь екосистемі знаходиться 1 тис видів, то число зв «язків й взаємозалежностей між ними якщо обчислюватися як, 1000×999 / 2 тобто становитиме приблизно 500 тис. Серед цих численних зв «язків є малосуттєві, а є надзвичайно важливі, незамінні. Втручання людини в біосферні взаємозв «язки, про значення які вон здебільшого не має правильного уявлення, часто приводити до негативних наслідків. Наприклад, у 30-ті рокта в Норвегії було б вирішено відстріляти хижих птахів (полярних сов та яструбів), котрі, як вважалось, винищували багато цінних промислових птахів — полярних куріпок. Оголошені пільги та премії сприяли повсюдному відстрілу мисливцями хижих птахів. Одразу ж после цієї акції серед куріпок спалахнула епідемія, що майже повністю знищила їхнього популяцію. як із «ясувалося, сови та яструби в природі виконували роль санітарів, що поїдали в першу чергу хворих, ослаблених куріпок (їхнього легше ловити) й таким чином запобігали поширенню епідемії.

У цілому біосфера дуже схожа на Єдиний гігантський суперорганізм, у якому автоматично підтримується гомеостаз — динамічна сталість фізико-хімічних та біологічних властивостей середовища та стійкість його основних функцій. З точки зору кібернетики (теорії керування), в кожному біоценозі, тобто сукупності організмів, що населяють певну ділянку суші чи водойми, є керуюча і керована підсистеми. Роль керуючої підсистеми виконують консументи. Вони не дають рослинам занадто розростатися, поїдаючи «зайву» біомасу. За травоїдними пильно «стежать» хижаки, запобігаючи їхні надмірному розмноженню і знищенню рослинності. Керуючою підсистемою для хижаків є інші хижаки та паразити, якими на свій чергу «керують» надпаразити (хвороботворні мікроорганізми), й т. буд. Тому на землі так багато видів живих організмів. Серед них немає «зайвих» чи «шкідливих», такі епітети їм дає людина. Особливістю зв «язків у біосфері є і ті, що керуюча і керована підсистеми в ній часто міняються місцями. Так, зменшення кількості рослинного корму спричинює зниження чисельності хижаків й паразитів через механізм зворотного зв «язку.

Біосферні зв «язки складалися протягом дуже тривалого години. У екосистемах немає нічого зайвого, непотрібного. Тому нічого, крім обурення, не навіює картина приміського осіннього лісу, после того, як там пройшли грибники. Збираючи «корисні» гриби — маслюки, лисички, опеньки та ін., грибники пошкоджують «шкідливі» гриби — мухомори, поганки, їм невтямки, що мухомори і поганки є необхідною ланкою в екосистемі лісу, оскільки їхні міцелій розкладає тих органічні рештки, якими не харчуються інші гриби, отже, смердоті підтримують рівновагу екосистеми лісу.

Узагальнюючи результати досліджень у галузі геології, палеонтології, біології та інших природничих наук, У. І. Вернадський дійшов висновку, що біосфера — це «стійка динамічна система, рівновага в якій встановилася в основних своїх рисах… із археозою і незмінно діє протягом 1,5—2 мільярдів років». Стійкість біосфери, за Вернадським, виявляється в сталості її загальної маси (1019 т), маси живої речовини (1015 т), енергії, зв «язаної із живою речовиною (1018 Ккал), й переднього хімічного складу всього живого. Ос-кільки усі функції живих організмів у біосфері не можуть виконуватись організмами якогось одного виду, а лише їхні комплексом (подібно доти, як якась клітина в організмі не може діяти у нас собі, а лише в складі всього організму), то звідси випливає важливе положення, розроблене Вернадським: біосфера землі із самого почату сформувалася як складна система із великою кількістю видів організмів, кожен із які виконував своєї ролі у загальній системі. Без цого біосфера взагалі не могла б існувати, тобто стійкість біосфери був із самого початку обумовлена її складністю.

Вернадському належить відкриття і такого основного закону біосфери: «Кількість живої речовини є планетною константою із часів архейської ери, тобто за весь геологічний годину». За цей годину живий світло землі морфологічно змінився невпізнанне, але й ці зміни не вплинули ані на загальну кількість живої речовини, ані на її валовий склад.

Список литературы

Білявський Р. Про., Фурдуй Р. З., / Основи екологічних знань: Підручник. — До.: Ли-бідь, 1997. — 288 с.

Петров К. М. Загальна екологія: Взаємодія суспільства і природи: Навчальний посібник для вузів. — 2-ге вид., стер. — СПб: Хімія, 1998. — 352 з., ил.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.