Дітріх Бонхеффер
Христос творить не якийсь тип людини, але Людини. Християнин не робить релігійного акта, а бере участь у страждання Бога в світському житті".) У підставі «безрелігійного» християнства Б. поміщав етичних норм, які передбачають активне служіння людини й опір всьому жорстокого. Б. підтвердив думку євангелічної церкві та діалектичній теології в інтерпретації К. Барта, за якою суть християнства… Читати ще >
Дітріх Бонхеффер (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Дитрих Бонхёффер
А.А. Грицанов Бонхёффер (Bonhoefer) Дітріх (1906−1945) — німецький лютеранський пастор і теолог. Вивчав теологію в Тюбінгенському, потім у Берлінському університеті (під керівництвом А. фон Гарнака), захистив докторську дисертацію (1927). Вплинув на мислення Б. надав К.Барт. У 1928−1929 Б. працював помічником пастора у німецькій євангелічної громаді в Барселоні (Іспанія), в 1930—1931 стажувався в Об'єднаної теологічною семінарії (Нью-Йорк).
В 1931 Б. розпочав викладання теології в Берлінському університеті, і у тому року став лютеранським пастором. Відкидаючи націонал-соціалістичну ідеологію, Б. певний час почувався пов’язаним лютеранським вченням про перші два царствах, поділяючим сфери впливу церкві та держави. У 1933 нацистське уряд заборонило особам єврейського походження займати офіційні посади як державному службі, а й у церкви. Б. виступив із різким протестом. Наприкінці 1933 Б. виїхав у Англію, прийнявши які були участь у створенні т.зв.
Исповедующей церкви, яка опиралася впливу нацистів в євангелічної церкви. У 1935 Б. повертається до Німеччини, де зараз його організував і очолив жодну з семінарій Котра Сповідує церкви. У 1936 нацисти позбавили його права на викладацьку діяльність, для цього пішли заборони реагував на виступи і відстежуючи публікації. Після другого стислого візиту до Нью-Йорк (1939) Б. став у центрі підпільної антигітлерівської групи. Заарештовано в 1943 за у змові проти Гітлера, страчений 9.04.1945. Основні праці: «Sanctorum communio» (1927), «Акт і буття» (1930), «Життя спільно» (1938), «Етика» (1949) та інших. Листи з в’язниці Б. були опубліковані посмертно під назвою «Опір і покірність» (1951). Основна ідея теологічних побудов Б. в тому, що справжнім може це має вважатися поцюстороння, «безрелігійне» християнство. На думку Б., в релігії Бог, измысливаемый людиною в потойбіччя, постає як «заступник» людини, компенсуючий незнання і слабкість («релігійні люди говорять про Бога, коли людська пізнання… сягнуло краю, чи коли людські сили пасують і завжди deux ex machina — вони закликають його чи для мнимого дозволу нерозв’язних проблем, або як силу перед людського безсилля, тобто. завжди експлуатуючи людські слабкості чи перебуваючи напружені людські сили»). Світ, по Б., досяг «повноліття» людина вже не потребує Божественної опіки Ісус Христос, колись яка у світ образу і став людиною, перестав бути більш «предметом релігії». («Як можемо ми Бога — без релігії, тобто. без обумовлених часом передумов метафізики, душевному житті чоловіки й т.д. Як можемо ми — чи, то, можливо, це навіть не можна „говорити“ як раніше — „мирським“ мовою про „Бога“, як можемо ми бути „мирськими і безрелигиозными“ християнами, як можемо ми бути экклесией, викликаними, беручи до уваги себе обранцями в релігійному плані, а відносячи себе повністю до світу? Тоді Христос вже большє нє предмет релігії, а щось інше, справді Господь світу».) Справжнє християнство надійшло зміну останньої.
Бог не є найвищу трансцендентне істота, виступаючи власне дійсністю. («Заграничність» Бога — це заграничність нашій спроможності пізнання! Гносеологічна трансцендентність немає найменшого стосунку до трансцендентність Бога. Бог трансцендентний посеред нашої життя. Церква стоїть не там, де закінчуються людські можливості, не так на царині, але посеред села […] Наше завдання — знайти Бога у цьому, що ми пізнаємо, а чи не у цьому, що ми пізнаємо.
Бог хоче постигнутым нами над невирішених питаннях, а разгаданных проблемах. Це справедливо для взаємовідносини Бог і погода наукового пізнання".) Тим самим було, відповідно до Б., змінюється підставу традиційної віри — його замінює прийняття людьми він особливих зобов’язань, «життя існуванні й інших», участь отже, у бутті Христа («…Бог як моральна, політична, природничонаукова робоча гіпотеза скасовано, подолано точно як і й у значенні філософської й релігійної гіпотези (Феєрбах). Інтелектуальна чесність вимагає відмовитися від цією радісною робочою гіпотези чи винятку їх у максимально межах. Набожного ученого-естественника, медика тощо. потрібно зарахувати до двостатевим істотам… Людина призивається до співучасті в страждання Бога в обезбоженном світі… Бути християнином означає бути релігійним мали на той чи іншого манер, робити з себе з якоїсь методиці грішника, розкаюваного чи святого бути християнином означає бути як людиною.
Христос творить не якийсь тип людини, але Людини. Християнин не робить релігійного акта, а бере участь у страждання Бога в світському житті".) У підставі «безрелігійного» християнства Б. поміщав етичних норм, які передбачають активне служіння людини й опір всьому жорстокого. Б. підтвердив думку євангелічної церкві та діалектичній теології в інтерпретації К. Барта, за якою суть християнства не у цьому, що можуть б зробити Бога, суть у тому, що Бог зробив людей. Б. різко я виступав проти будь-яких спроб поєднувати християнство із будь-якими іншими ідеологіями, чи це нацизм чи релігійні і етичні теорії ліберальних теологів 19 в.
Список литературы
Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.