Сюллі Прюдом

Сюлли Прюдом

В. Шишов.

Сюлли Прюдом (René François Armand Sully Prudhomme, 1839—1907) — псевдонім французького поета Рене Франсуа Армана Прюдома. Навчався класичним мов у ліцеї Бонапарта й у 1856 одержав звання бакалавра наук. Після цього влаштувався службу однією заводи Крезо. Проте З. невдовзі залишив це найкраще місце і повернувся Париж, де кілька днів зайнявся вивченням нотаріального права. Видання першого збірки поезій «Stances et Poémes» (1865) зустріли загальним схваленням; це дасть можливість присвятити себе повністю літературній діяльності. У 1869 відбуває о його перекладі і з його передмовою «Le premier livre de Lucréce» й у 1869 збірник «Les Solitudes». Інші книжки З.: «Poésies (Les Épreuves, Les Écuries d’Augias. Croquis Italiens…»), 1872, що їх пішли «Impressions de la guerre» (1872), «Les Destins» (1872), «La Révolte des fleurs» (1874), «La France» (1874), «Les Vaines tendresses» (1875), «La Justice» (1878), «Le Prisme» (1886), «Le Bonheur» (1888), «Les Solitudes» (друге видання, 1894), «Oeuvres de prose» (1898), «Sully Prudhomme à Alfred de Vigny Sonnets» (1898). Крім творів художніх, З. належать три роботи теоретичного характеру: «Réflexions sur l’art des vers» (1892), «L'Expression dans les beaux-arts» (увійшло кн. Oeuvres. Prose. 1883), «Testament poétique» (1901). У 1881 був обраний членом Французької академії, а 1902 нагороджений Нобелівської премією.

С. об'єднує з поетами «Парнасу» однакова ворожнеча до розсудливості Ламартина і ліричної безладності Мюссе, віртуозна техніка вірша що сувора викінченості форми, але з тих його творчість представляє подолання тенденцій парнаською поезії під час використання її засобів. Винятково естетичному сприйняттю дійсності і вираженню його в зовнішніх пластичних образах він противополагает моральне і логічне усвідомлення її. У його обличчі мислитель працює рука разом з поетом. Він замикається подібно парнасцам в гордому самотині художника. Його поезії близькі соціальні мотиви, які цілком невластиві парнасцам. Тоді як погляди останніх були звернені часам давно які пройшли чи екзотичним країнам, увагу З. було устремлено на сучасність, він почувався сином свого століття і свого народу. Переживання С.-гражданина виражені в «Impressions de la guerre», в сонетах, що склали поему «La France», де зараз його поділяє почуття національної скорботи щодо невдалої війни 1870—1871 і намагається одночасно пробудити в молоде покоління мужність і упевненість у майбутньому. Якщо парнасцы були чужі феодальних і католицьких тенденцій, захоплювалися часом вченням про нірвані, то З. заявляв себе рішучим позитивистом; він намагався поєднувати художнє розуміння світу із великим науковим. У цьому шляху він був попередником так зв. «наукової поезії» Рене Гиля та її послідовників. Але це дозволити в поезії які стоять перед сучасної наукою завдання призводило нерідко З. до абстрактному аллегоризму. У цьому вся недоліки його поем: «Les écuries d’Augias», «Les Destins», «Le Zénith». Більше вдалі поеми: «La Justice» і «Le Bonheur». У першій їх поет після марних пошуків справедливості в громадського життя і у пристрої всесвіту взагалі вважає їх у серце людини; на другий «фаустівська» проблема дозволяється тому, що щастя неможливо було знайти ні з життя почуттів, ні з області знання, воно лише самопожертву.

Вместе про те треба сказати, що вистава про основних силах історії, про класову боротьбу було чуже З. Згідно з раціоналістичними основами свого мислення З. чекає перетворення людського суспільства від прогресу науку й мистецтва, які повинні стати доступними всіх людей.

Широкой популярності як мови у Франції, і її межами З. зобов’язаний своїм ліричним творам. Ліричний поезія З. одна із ланок у тому лінії розвитку французької поезії, що з гімнами Альфреда де Віньї і Сент-Бёва. У ньому творчість З. зтикається має з доробком його молодших сучасників — символістів. Проте й у цій галузі на віршах З. лежить незмінна печатку розсудливості, котра заважає йому поставитися із властивою іншим поетам довірливій безпосередністю до життя й природі: такі напр. його «Le ciel», «La grande Ourse», зате інші ліричні вірші просякнуті такий витонченою ніжністю і замкнуті у таку досконалу форму («Les yeux», «Priere», «Les voici»), що вони змушують відвести З. одна з відомих місць серед ліриків Франції.

Список літератури

Перечень творів З. — з тексту. Існують три збірника перекладів з З. рос. з.: Сюлли-Прюдом в перекладах Андріївського, Анненского, Апухтіна… (та інших.), СПБ, 1911.

Избранные вірші. Рб., сост. П. М. Петровський, Вид. «Користь» (у серії «Універс. бібліотека», № 863), М., 1913.

Избранные вірші. Становив П. М. Петровський. Збірник, вид. «Земля і фабрика», М., 1924.

Brunetière F., L’Evolution de la poésie lyrique en France au dixneuvième siècle, t. II, P., 1894.

Coquelin G., Un poète philosophe Sully Prudhomme, P., 1882.

Sainte-Beuve Ch. A., Nouveaux lundis, t. X, P., 1868.

Carò T., Poètes et romanciers, P., 1888.

France A., La vie littéraire, 2-e série, P., 1890.

Verlaine P. (під псевдонімом Pierre et Paul), Les hommes d’aujourd’hui, P. (з 1903).

Zyromsky E., Sully Prudhomme, P., 1908.

Цебрикова М. До., Поэт-мыслитель, «Російська думка», М., 1887, кн. II.

Леметр Ж., Сучасні письменники, СПБ, 1891 стор. 59—89 — Сюлли-Прюдом).

Деген Є., Новітня французька лірика, «Нове слово», СПБ, 1896, № 9 (червень).

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.