Шпаргалки із курсу Теорія й методіка журналістської творчости ГЕК

23 Специфіка газ. жанрів.

Жанр — усталений тип твору, який склався історично й відзначається особливими способом освоєння життєвого мат-лу.

Традиційна клас-ція жанрів:

1)Інф. жанри:

а)замітка (з-ка-повідомлення, з-ка-відгук, полеміч. з-ка, критична, з-ка-подяка, фотозамітка, рекламна з-ка). Лаконічне повідомлення про актуальні, нові події й явищя соц. практики, котрі зачіпаюить сусп. інтереси. Цільова установка — орієнтувати читача шляхом латентного оцінювання подій. Зміст орг-ся шляхом контамінації аналіт-ного, репродуктивного чи описового стилів. Структура тексту: лід (зачин) із основним фактом повідомлення, далі - факти, що розкривають головний факт й висновок. Мова зрозуміла, не насичена спец. термінами та поняттями.

б)звіт (хронікальний, прямий інф-ний, аналітичний) — детальний виклад ходу дебатів под годину наради чи конференції. Пояснення сусп. значення прийнятого конкр. рішення й визначення компетентності обговорення.

в)інтерв'ю (і-ю-звіт, протокольне, суто інф-не, портретне, проблемне) — розгорнуте повідомлення, яку в драматургічній формі передає процес спільного пошуку ж-том й співбесід-ком пояснення суті явища, події тощо.

г)Репортаж (р-ж-замальовка, звітний р-ж, р-ж-роздум, проблемний) — розгорнуте повідомлення інф. х-ру, в якому відтворюються події в їхнього просторово-часовій послідовності, чим створюється ефект присутності читача. Динамічна образна розповідь, котра не позбавлена літ-стиліст. засобів (епітети, метафори, порівняння тощо). Дає оцінку подіям.

д)Кореспонденція (інф., аналітична) — розгорнуте повідомлення про події із аналізом. Мета — корекція деяких часткових моментів соц. практики шляхом пояснення сусп. значення аналізованої ситуації й пропозиція способів її рішення. Літ-стиліст. прийоми: пейзажні опису, діалоги, ред. ремарки, яскраві факти.

2)Інф-аналітичні жанри:

а)стаття — в розгорнутій формі аналізуються явища соц. практики, на основі чого виділяються тенденції розвитку реальних процесів.

б)огляд (мн, літ-ний, екон., листів, культ. подій, преси) — оцінки сукупності однорідних фактів із певної сфери життєдіяльності людей протягом певного години. У основі - осмислення, зіставлення, оцінка фактів у просторово-часових рамках. Риси публіцистичності.

в)рецензія — кваліфікований аналіз конкр. мистецького твору й показ його місця в системі духовних цінностей народу. Містить позит. й негативні зауваження.

3)Інф-художні:

а)нарис (пробл, портретний, подорожній, подієвий, критич. й т.д.) У художній формі узаг-нює й типізує вихід із певних проблемних ситуацій, створює образи реальних людей згідно із соц. уявленнями сус-ва. Мета — сформувати в свідомості читача ідеальний образ певних соц. ролей.

б)лист.

4)Сатиричні:

а)фейлетон — агітка у смішній формі, у якій засобамигумору активізується воля й думка читача на боротьбу із носіями негативних рис. Худ. обробка фактів, літ-стліст. прийоми. Розгортається навколо типових явищ.

б)памфлет — має гостре викривальне соц. спрямування. Створення еталонних образів смішного й мерзотного, що було б б практично придатним для усвідомлення й оцінювання тіньових сторін життя. Емоційність, сарказм, ґротеск. Об'єкт часто — ідейний чи політич. супротивник. Структура визначена темою.

37 Види описів.

Опис — це елементарний тип твору в межах описового иетоду відтворення реальної дійсності, якмй передбачає її відтворення у предметно-чуттєвих вмявах чз відбір характерних деталей, котрі можна почути й побачити. Включає виражену лексич. засобами оцінку відображеного.

У описі такі структурні змістові зв’язки:

— рух погляду спостерігача по об'єктові опису, його складових (зліва направо, знизу вгору тощо).

— маршрут.

— рух об'єкта.

— класифікаційний принцип із різною основою для поділу на частини (за досліджуваним об'єктом, за методом досл-ня, за структурою об'єкта й т.д.).

— збільшення чи зменьшення ознаки.

2 види опису:

1)Репортажний включає у собі деталі, котрі свідчать про ті, що ж-т спостерігав.

2)Реконструктивний — розгорнутий на основі уявлення про ту інф-цію, Яка отримана від свідків.

Правила опису:

1)Відбір деталей для відтворення має бути скерованим підзавданнями матеріалу, тобто служити розкриттю тими та ідеї.

2)Треба притримуватися відчуття міри — відбирати лише необхідне.

3)Для реконструктивного опису — спеціально встановити межі реальності, перевірити справжність відібраних деталей, доцільно вказати джерела інф-ції, на основі які розгортається опис.

4)В репортажному описі - позначити прикмети авторської присутності в ситуації.

Ред. прака опису залежить від жанру конкретного твору.

38 Роздум: ос-ті й викорис-ня.

Роздум — це елементарний тип твору в межах відповідного методу відтворення реальної дійсності. Метод роздуму (міркування) — метод пред’явлення елементарних зображальних засобів фактологічного ряду, спрямований на виявлення сутності тієї чи іншої реалії дійсності, її значення, перспективи.

Міркування представляють не лише результат розумової роботи ж-та, а й її процес. Будується як послідовність певних логічних операцій, в ході які факти включаються у ланцюг інших зображальних засобів, завдяки чому вдається розглянути їхні соц. зв’язки й встановити значення, зміст. Часто використовується запитання як форма вираження думки.

Стуктурні змістові зв’язки роздуму: а) структура умовиводу в доказі чи запереченні (від тези до аргументів й навпаки) б) певна закономірність пізнавального руху по досліджуваному об'єкту (від явища до суті, від фіксованих змін до аналізу їхні причин, від розгляду якісних хар-к до кількісних, від елементів до їхніх зв’язків тощо) в) рух від конкретного до абстрактного й навпаки, одиночне-загальне, частина-ціле, відоме-невідоме, старе-нове тощо.

Обов’язково, щоб міркування наводили до нового розуміння реалій й переконували в авторському відкритті.

Правила роздуму: цілеспрямованість, логічна бездоганність, новизна оборотів думи, переконл-сть, афористичність підсумкового висновку автора (вищий рівень узагальнення).

Широке використання роздуму наявне в аналітичних творах (стаття, рецензія, огляд, латентно — у нарисі).

39 Робота редактора над фактичним матерілом.

Фактологічне забезпечення твору є матеріальною основою для утворення тими, розробка якої власне пов’язана із вибором фактів, утворення фактолог. системи твору, розташуванням фактів (розробкою композиції).

Факт — відображені у свідомості сторони дійсності різного рівня узагальнення й різного предметного змісту.

Критерієм поділу змісту на факти є поняття-тема. Ос-кільки будь-яке поняття є ієрархічно організованою системою ознак-понять, то система фактів твору теж має ієрархічну орг-цію. Ф-ти 1 рівня — ілюструють ознаки, котрі становлять основу поняття-теми. Кожне поняття-ознака може матір свої ознаки, котрі забезпечуються ф-тами 2 рівня й т.д.

Кожен факт має якісну хар-ку (правдивість, типовість, соц-політ. значимість, ідейність, точність, доречність). Важливий також обсяг фактажем — кожна тема — для її розкриття вимагає певної кількості фактів.

За функціями факти: 1) вхідні - в основі тими, 2) деталізуючі (ілюстрат-вні й аргументативні) — уточнюють зміст 3) вихідні - результат автор. міркувань 4) посилкові - на котрі автор посилається в примітках.

Логіка темат. відбору фактів залежить від: 1) ред-ого заподіяння, поставленого перед автором — виробничої мети в конкр. ред. ситуації; 2) комунікативного заподіяння — комунік. мети, залежної від соц. ситуації, тобто місця й години написання й поширення твору, потенційної аудиторії.

Основою фактологічної структури (елемент її - факт) твору є логіко-поняттєві і асоціативні зв’язки між фактами. Ф. стр-ра — відносна річ, оскільки ті, що для автора — факт, для читача може й ані. Членування змісту на факти залежить від об'єктивних факторів (видільна роль рубрики, заголовка, ахітектонічні елементи, мовні засоби тощо), й суб'єктивних: читач вважає фактом щось цікаве для нього, хоча не виділено як факт.

Критерії виділення фактолог. стр-ри: 1) темат. однорідність фактол. членування змісту — виділення фактів, котрі стосуються тими; 2) логічно-категоріальна однорідність членуванняу межах заданої тими — факти мають бути одного рівня узагальнення.

Методи фактол-ного аналізу.

1)м-д фактол. членування — визначення теми-поняття й його компонентів, поділ змісту згідно із визначеними рвнями системи компонентів;

2)м-д системно-цільового аналізу для перевірки якості системи фактів — об'єднання виділених фактів на осн. теми-поняття. Вимоги: достатня для розкриття тими кількість ф-тів, інтенціональна зумовленість тематичної системи ф-тів.

3)м-д зіставлення ф-тів — поєднання ф-тів між собою поза контекстом твору.

4)м-д тлумачення термінів — для оцінки достовірності й точності ф-тів шляхом включення їхні у природну систему ф-тів.

5)м-д ранжирування ф-тів -редактор розташовує ф-ти у різному порядку щоб зафіксувати можливе порушення логіки ф-тів.

6)м-д експлікації логіч. зв’язків — простеження й пояснення логічних зв’язків між поняттями.

7)м-д підрахунків перевірка цифрових даних.

8)м-д індукції змісту (утворення з висновками на основі певних фактів-аргументів) й дедукції (розгортання змісту положень, тез, висновків).

9)м-д семантичного аналізу мовних одиниць різних рівней, котрі є носіями логіч. зв’язків у творі.

Ще: м-д перспективи й семант. зондування, м-д тлумачення термінів, м-д рубрікації, м-д схематизації композиційних зв’язків, м-д образної інтерпретації темат. системи.

40 Види правки.

Правка входити до структури технологічного процесу редагування, де їй передує ред. аналіз й прийняття рішення щодо правки тексту.

Мета правки — літературно досконалий конкр. твір.

Майстерність правки досягається через освоєння різних методів роботи, вироблення умінь та навичок праці.

Методи правки:

— метод корекції тематичної системи й структури. Після аналізу тематичної системи і структури матеріалу та прийняття рішення про їхні вдосконалення ред-р має чз автора чи власноручно визначити бажану темат. організацію твору. Коригуючи темат. систему, він визначає, котра тема якщо головною, котрі мікротеми. Визначення послідовності і зв’язків між мікротемами.

Прийоми: скорочення твору, перестановки фрагментів, фраз, вставки тощо, використовуючи знаки коректури.

— метод актуалізації тими — пошук такого звучання тими, яку б робило її актуальною. Актуалізація тими має здійснюватись в межах факторів, що зумовлюють мовну діяльність.

Прийоми атрибуція предмета розповіді (про директора — про суч. директора), узагальнення предмета розповіді (про вчителя — про працівників освіти), поняттєва трансф-ція предмета розповіді (про сучасника — про проблеми сучасності.

— метод селекції факт. мат-лу. Не кожен факт, передбачений поняттєвим обсягом, має використовуватися у творі: осн. критерій темат. відбору фактів — комунікативна логіка.

Прийом: зіставлення підібраних фактів.

— метод корекції розкриття тими. Зміна комп-ції та архітектоніки мат-лу, будови фрази, правописній правці.

Прийоми: скорочення, вставки, перестановки, заміни.

42 Логічність композиції як редакторська вимога.

Композиція — будова твору, системно-структурна орг-ція в плані його змісту. Змістовні частини твору, із які утворюється твір й котрі становлять його комп-цію мають бути тематично однорідними. К-ція завжди тематично зумовлена. У ідеалі твір має бути однотемним, а його к-ція — тематично однорідна структура.

Реально однотемність неможлива. Якщо на рівні автора текст здається однотемним, для читача може бути багатотемним (слово, корінь, фонема можуть викликати побічну асоціацію, в результаті - темат. відхилення).

К-ція твору в межах конкр. тими зумовлена стилем й жанром твору.

У основі к-ції - елементарні типи змісту, котрі визначають логіку розгортання змісту: часова й просторова логіка для розповіді, аналітична для опису, індуктивна чи дедуктивна для роздуму, експресивна для заклику.

Ред. композиційний аналіз твору — 3 вимоги: будь-які частини твору на різних рівнях ієрархії змісту, включаючи рівень фраз, мають бути тематично однорідними; частини — логічно пов’язаними; вибір к-ції має матір жанров-стльову зумовленість.

Дуже часто композ. порушень зазнає інтерв'ю. Його поділ на блоки «запитання-відповідь» виснуває проблему тематич. й логічного поєднання цих копоз. блоків. Ранжування блоків залежить від тими інтерв'ю, смердоті мають бути логісно поєднані. Тут тип логіч. зв’язку залежить від того, який тип змісту лежить в основі тими — опис, розповідь чи роздум. Зіставляючи запитання, що репрезентують копозиц. блоки, можна простежити їхню тематичну й логічну поєднуваність.

43 Журналістика у системі соц. інститутів.

Жур. діяльність здійснюється в певних суспільно-політ. умовах, при певному хар-рі й взаємовідносинах різних соц. сил. При цьому життєдіяльність суспільства протікає в значній мірі як функц-ня великої кількості соц. інститутів, котрі виникають як сукупність функціонально-нормативных основ життєдіяльності людей тій чи іншій сфері й котрі потім отримують законодавчі рамки й організаційні форми. Існують економічні, політ., культурно-оосвітні та ін. інститути, діючі на основі чітких установлень — конституції, законів, кодексів, положень тощо.

Соціальні інститути — це адміністративно-господарські організації, котрі діють у сфері поширення певного органу ЗМІ й зобов’язані впроваджувати відповідні заходь за виступами ж-тів.

Ж-ка — один із соціальних інститутів. Це означає, що вон так чи інакше пов’язана із громадськими, урядовими, партійними чи сусп. інститутами. У нормальному громадян-кому суспільстві ЗМІ - особливий соц. інститут із дуже складною структурою — «органи «й «видання «інших соц. інститутов, «незалежні «й «державні «ЗМІ (в грім. сус-ві право засновувати ЗМІ мають соц. інституты, окремі особини, групи громадян, фірми). Оптимальний развиток й взаємодія ЗМІ дозволяють информаційно забезпечити функц-ння сус-ва. «Ядром «жур-ки як соцінститута виступють сусп-політ ЗМІ, т.к. для будь-якої сусп. сили доля в випуску ЗМІ має велике значення — надає можливість широко заявляти про своє интереси й позиції та реализовувати їхнього. Чз ЗМІ створюються. образи решти соц. інститутов. ЗМІ стають организуючим центром підтримки тихий сил, від імені які смердоті виступють. Т.ч. ЗМІ перетворюються на «четверту уладові «, де влада — здатність провадити своєї волі, впливати на повінку тихий чи інших соц. об'єктів в інших формах — через командування, керівництво, регулювання, контроль.

44 Функції жур-ки.

Ф-ції жур-ки — це сукупність обов’язків й завдань, котрі вон виконує, результат поєднання мети та засобів її досягнення.

1)Інформаційна 2) Коммуникативна — спілкування, налагодження контакту. Ефективно реализуеться лише при ясному змістовому наповненні (тобто контакт + певна позиція, своя «модель світу »); 2. 3) Безпосередньо-організаторська — контрольна, регулятивна діяльність, реализація ролі «четвертої влади «.

4)Ідеологічна (пропаганди й контрпопаганди) — зумовлена постійною потребою роз’яснювати аудиторії практичні й теоретичні проблеми сус-ва. У Україні у зв’язку із проблемами нац. відродження, нової екон. й підлогу. ситуації - прищеплювати принципи демокр. сус-ва, націоналізації сус-ва, заг-люд норми, нові філософ. й соц. подивися, викривати інсінуації проти держави. Має виконуватися аргументовано, на фактах, із доказами.

5)Соціологічна — дослідження грім. думи із використанням методів соціол. дослідження й прийомами соц. аналізу. Вивчення й формування вірної соціальної орієнтації аудиторії, надання інф-ції про різні сфери людської діяль-ті (духовна, економіч., гром-політ, соціал. інф-ція тощо). Надання повної, актуальної, оперативної інф-ції. Сюди — ф-ція сусп. виховання.

6)Культурно-освітня -сприйняття інф. залежить не лише від вчасного її одержання, а перш на від усієї суми фундаментальних знань про важливі явища сус-ва й від суми знань, норм, цінностей й ідеалів, котрі виробило сус-во. Це передача знань, культ. спадщини. Ця ф-ція ставити перед ж-кой заподіяння формування політ. культури, экономічної освіти, етичного й естетичного ввиховання, пропаганди мед. знань, культури дозвілля тощо. Знаходиться в прямому зв’язку із ідеолог. ф-циєю.

7)Рекреативна — формування позитивних емоцій в сус-ві. Ефективного впливу решти ф-цій можна досягнути лише якщо матеріали сприймаються з задоволенням.

8)Рекламно — довідкова — задовольняє утілітарні запити.

46 Етичні принципи жур. д-ті.

Ще в 1754 р. Ломоносов, в листі «Розмірковування про журналістів «до Ейлера визначив якості, котрі мають бути у ж-та. На межі 20 ст. виникла необхідність регламент-ти взаємовідносини журналистів, т.к. почалась не завжди чесна боротьба за читача (конкуренція). Ж-ти почали разробляти кодекси. У 20ті р. в багатьох країнах були прийняті кодекси проф. етики. Зараз біля 60-ти кодексів. Причини: 1) комунікативниий вибух (вплив на 1 млн. людей) — необхідність правової й моральної регуляції ЗМІ; 2)інформаційний імперіалізм — нерівність в обміні інф. між розвинутими країнами й країнами, що розвиваються; 3) НТП в сфері збору й обробки, розповсюдженні інф., що спричиняє ряд нових колізій (скр. камер, диктофони).

Засн. принципи:

1)Соціальна відповідальність ж-та — перед громадянами й сусп-вом в цілому за зміст мат-лів, прадиве й своєчасне інф-ня громадськості про факти, явища й події сусп. значення. Головний обов’язок ж-та — забезпечення прав громадян на інф-цію. Неприпустимо розголошення відомостей, що містять держ. таємницю, охороняються законом, заклики до насильницької зміни конст. ладу, війни, національної чи релігійної винятковості, втручання в особисте життя, посягання на гідність.

2)Правдивість й об'єктивність — при зборі фактів, їхнього викладі й оцінках. При опрацюванні й поширенні інф-ції ж-т має виходити із інтересів сус-ва, відображати плюралізм думок, забезпечувати гарантоване декларація про свободу слова й переконнання, не допускати приховування суспільно знач. інф-ції, перекручення фактів.

3)Сумлінність й чесність — перевірка фактів, точне відтворення даних документальних та ін. джерел. У разі похибки негайні заходь для випралення її наслідків — публікація спростування, вибачення, відшкодування моральних збитків. Професія ж-та забороняє її використання в особистих цілях.

4)Вірність заг-люд цінностям — ж-т визнає пріоритет заг-люд цінностей перед всіма іншими, направляє свою діял-ть на відстоювання інтересів держави, народу, ліквідацію соц. конфліктів охорону природи й т.д.

5)Професійна солідарність — ж-т піклується про престиж професії, поважає колег, не допускає шкоди авторитету ж-ки, бореться проти диктату преси інших країн, підтримує рівноправні контакти із усіма творчими організаціями, підтриує демократичну ж-ку. У творчому змаганні не зловживає довір'ям колег, не заважає їм виконувати проф. обов’язки.

47 Ж-ка як форма тв. д-ті.

Творчість поєднує репродуктивні і продуктивні форми д-ті.

Мета нетворчої, репродукт. діяльності виступає як уявлення про уже існуючі об'єкти дійсності, створені попередниками. Творча діяльність абсолютних аналогів не має. Мета тв-ті не задається готовими зразками, а створюється самим творцем, коли для автора наступає насиченість необхідною інф-цією, котра є продуктом діяль-ті для переробки. Специфіка виникає як наслідок особливостей самого предмета (основи, на якій формується позначка й Яка є уявленням про родові й видові риси майбутнього твору). У теорії ж-ки це має назву «породжуюча модель творчости», Яка безпосередньо впливає на формування способу тв-ті.

Рівень творчости визначає співвідношення «складових », в які й проявл. міра й хар-р творч. здібностей, вмінь й навичок ж-та. Творчі пошуки можливі і необхідні у всіх боках й кроках д-ті, що вимагають повного використання. в конкретній творчій ситуації напрцьованих прийомів, а також максим. включення особистісно-унікального компонента. Причому унікальні св-ва виникають на базі впевненого володіння накопиченим в кажній сфері творчости «технологічним «знанням в різних галузях жур. роботи. Свобода творчости проявляєтся до того, що на базі володіння знаннми в сфері необхідності здійснюється «прорив «у сферу творчіх знахідок й відкриттів як в семантичної галузі (як відображення дійсності), то й в синтаксич. (як будується твір).

На всіх рівнях жур. д-ти знаходять застосуваня репродуктиві, звичні, рутинні форми роботи, збагачені оргинальними знахідками, унікальними прийомами й рез-ми д-ті. Без використання рутинних форм плідна д-ть неможлива. Алі використання ж-том лише репродукт. форм й відомих технологій на рівні коритувача, не повністю вимагає вимогам творчої діяльності.

48 Принципи журналістики.

Принципи мають характер вимог, нормують вибір рішень у суспільстві, виходячи із заг-людських інтересів. Відображають найістотніші й відносно постійні за годиною інтереси. Усі П-пи ж-ки пов’язані із моральним кодексом ж-ки., мають базуватися на гуманизмі (людина — міра всіх промов) й законах длійсності. Принципи:

— Бажаність. Для певних груп сус-ва інф-ція ЗМІ не бажана й може викликати емоційний опір чи несприйняття.

— Правдивість. Має реалізовуватися в жур-ці повністю. Правдивість забезпечують такі фактори: 1) надання мат-лу із великою кількістю подробиць; 2) оцінка ж-та має базуватися на достовірності, бути науково обгрунтованою; 3) мат-л має бути точним — дати, цифри, імена — достовірні.

— Народність — де народ — сукупность класів, груп, верств сус-ва, котрі за своїм об'єктивним станом в соц. системі зацікавлені. в исторично необходимых прогресивных змінах й можуть сприяти развитку всього сус-ва.

— Патріотизм й космополітизм — будь-яке явище має розглядатися із т. зору впливу на развиток по-перше, своєї країни, по-друге, інших країн.

— Демократизм — жур-ка — одна із форм безпосередньої демократії в керуванні сусп. справами. Доля в держ. житті ж-ка здійснює выступаючи від імені народу, предоставляючи бажаючим можливість висловити свою думку із сусп.трибуни.

— Масовість.

— Національна городість, інтернационалізм — разом із турботою про власний етнос розуміння рівності всіх націй, прагнення добитися дружніх стосунків між ними. Прин-пи профес. моралі:

— правильна оцінка ситуації.

— відповідальність за свої слова.

— дія у межах закону й межах етики жур. творчості.

— сумлінність як вимога сусп-ва до працівників ЗМІ.

— надання достовірної інф-ції, що базується на фактах.

— підтвердження думи документами.

— ж-т помиляюся дезорієнтувати сус-во, надавати підтосовану інф-цію (це кримінал).

49 Методи збирання інф-ції.

Метод (грец. «шлях», «дослідження" — в суч. науці - система практичного й теоретичного засвоєння дійсності, система науково обгрунтованих дій для розв’язання певних завдань.

1. Традиційні:

1)Проробка документів. Завдання ж-та, який звертається до Д — отримання необходимых відомостей, котрі уже містяться в інформаційних сховищах суспільства (політ., ідеол-етич. установки, наукові положення, істор. чи статистич. данні, характеристики й опис людей чи подій, данні про життя закладів, установ).

У тексті Д-ти можуть бути представлені як 1) окремі витяги із документа з посиланням на нього чи без (факти, думи, цифри); 2) ідеолого-етичні положення; 3) художні образи; 4) прецеденти історії та науки; 5) у вигляді цитат.

Класифікація документів.

1)За типом діяльності, що породжує Д (сусп-політ, держ-адміністр, виробничо-адміністр, наукові, науково-популярні, нормативно-техніч, довідково-інформ, художні).

2)За сферою функціонування (виробничі, Д-ти сусп. організацій, побутові).

Для ж-та головна роль — державні Д-ти, оскільки смердоті мають загально-народне значення. Однак головні пошукові дії ж-т здійснює, коли виникає потреба у розгляді виробничих (сукупність документів, котрі забезпечують інф. обслуговування виробничого життя трудових колективів) й Д-тів суспільних організацій. Щоб отримати ці Д-ти необхідно визначити, котрі це можуть бути Д-ти, де й стільки години зберігаються, хто має право їхнього давати, звернутися до цієї особини, краще — у кілька інстанцій для отримання достовірної інф-ції.

Більшість побутових Д-тів (сукупність офіційних й особистих матеріалів, котрі забезпечують інформаційне обслуговування у побуті) не реєструється й не лічиться. Часто це особіста власність людини (листи, щоденники, зобов’язання, розписки), отже треба бути тактовним. Виняток — протипрвні дії власника Д-та.

Етапи засвоєння Д.

1)Витяг даних шляхом читання, прослуховування, перегляду.

2)Інтерпретація відомостей, заснована на їхнього аналізі, оцінці (оцінюється: ступінь достовірності Д, ступінь надійності даних, позначка й наміри укладача Д, прояви особистості укладача Д, сам відомості). Оцінка із різних точок зору. Кращий спосіб перевірки на достовірність — зіставлення із даними, отриманими за допомогою інших методів, джерел. Перевірка на надійність даних — якою мірою смердоті грунтовні, репрезентативні, як можуть служити базою для з висновками й узагальнень.

3)Фіксування даних — створення нового специфічного Д — професійних записів ж-та, котрі за певних умів можуть матір юридичну силу.

———————————————————;

2)Бесіда — такий вид організованого мовленевого спілкування, який передбачає чітке усвідомлення ж-том завдань, котрі стояти проти нього й вироблення тактики, що відповідає умовам спілкування.

Завдання бесіди — 5 груп:

1)Отримати фактичні дані.

2)Думки співбесідника.

3)Пояснення ситуації, події, факту.

4)Пропозиції й прогнози.

5)Виявити характерні мовленеві прикмети співбесідника.

Для результативності бесіди треба виробити її тактику — свідомий вибір тихий засобів спілкування, котрі виявляються в даних умовах найдоцільніш (запитання, репліки ж-та, зауваження, інтонація, полемічні прийоми, інф. стимули.

Умови вдалої тактики Б:

1)Гарна підготовка до неї.

2)Контроль її хода.

3)Достатнє володіння прийомами стимуляції спіл-ня.

Різновиди Б: — Б телефоном, — Б в листах.

———————————————————-;

3)Спостереження — дає матеріал безпосередньо із плинної дійсності. У основі - здатність до сприйняття предметно-чутливої конкр-ості світу. Для ж-та стає методом постійного використання, адже професійна установка включає готовність до постійного свідомішого спец. сприйняття оточуючого.

За допомогою З можна отримати в аудіовізуальному контакті із об'єктом дані про сутність ситуації, нагромадити ці данні в тексті, завдяки чому перед читачем постане картина того, що відбувається. Це можуть бути деталі обстановки, риси зовнішньості людей, їхні дії, засоби й продукти виробництва.

Об'єкт пізнання — сукупність джерел інф-ції, що має 3 самост. зони: предметно-речове середовище, поведінка окремих людей, поведінка груп людей й їхні взаємодія.

Різновид З — включене З, коли джерелом інф-ції про об'єкт стає власна поведінка ж-та в досліджуваній ситуації.

Умови ефект. З — довільна увага, спостережливість, достатній рівень профес-зму ж-та, система фіксування деталей.

——————————————————;

2.Нетрадиційні методи — методи конкретних соціальних досліджень (соціологічні методи, характерізуються ситуативним підходом до вивчення дійсності). КСД спрямовані на вимірювання тихий чи ін. боків дійсності й пред’являють результати у кількісних показниках.

Група методів КСД:

1)Опитування:

— очне (інтерв'ю індивідуальне, групове, масове).

— заочне (анкетування масове, групове, персональне).

2)Спостереження (включене-невключене, польове-лабор-не, систематичне-випадкове, структуруалізоване-неструкт);

3)Експеримент — метод отр. відомостей про стан об'єкта за допомогою виявлення його реакції на еспериментальний чинник, яким виступає одна чи кілька змінних характеристик об'єкта.

————;

Всі методи не використовуються ізольовано. Принцип додатковості.

51 Ред-вид маркетинг.

Маркетинг — це комплекс дій підприємця, спрямований на забезпечення руху потоків товарів чи послуг від виробників до споживачів. Жур. маркетинг — різновид професійної діяльності, пов’язаний з просуванням видання на ринок періодики, зумовлений забезпеченням умів його існування та вимогами читачів: 1) створення умів просування вид-ня 2) забезпечення інф. потреб читачів 3) запезпечення умів існування вид-ня.

Засн. поняття марк-гу — потреби, бажання, попит, товар, маркетинг. комунікації, ціності, вартість, задоволення, обмін, догоди, розподіл.

Завдання мар-гу:

1)дослідження, аналіз потреб споживачів 2) марк. забезпечення розробки нових товарів 3) аналіз й прогноз стану і розвитку ринків 4) формування стратегії й тактики 6) збут 7) формування асортим. політики 8) сервис.

Засн. ознаками сегментування ринку ЗМІ за характерними особливостями друк. продукції можуть бути її призначення, вартість (прейскурантна ціна, цінв споживання), відповідність моді, ступінь розрекламованості. Хар-ки споживачів: демограф. (вік, стати, склад родини, раса й т.д.), соц-екон. (рід зайняти, доходи), географіч, культурні, психологіч (інд. якості, стиль життя тощо).

Маркет. політика комунікації - комплекс заходів, котрі використовує ЗМІ для інформування, переконання чи нагадування споживачам про свої тварі. Елементи: відпраник --кодування — звертання — засоби поширення інф-ції - декодування — отримувач — зворот. реакція — звор. зв=язок Фінансова база: рекл. відділ, бухгалтерія, дотації.

Типи фінансування: держав, партійний, релігійний, комерційний (самоокуп. редакція). Ведеться: 1) отчетность за доходами видатках; 2) балансовая звітність, де доходи: продаж реклами, продаж матеріалів ін. ЗМІ, оголошення, передплата, коммерческ. замовлення печатку; а витрати: на печатку, матеріальні, на коммерч. замовлення. Загальна сума прибутку йде: зарплату, поширення, ремонт техніки, страховка, оренда приміщення, представницькі витрати, юрид. консульт., податку зарплату, виплату кредитів чи відсотків, канц. товари, комунальн., поштові, транспортні послуги, амортизаційні відрахування. Потім виплачуються податків і получаетс чиста прибыль.

52 Основи ред. менеджєменту.

Мен-мент — 1) це діяльність групи осіб, котрі самостійно організують виробництво, вміють вивчати ринок, відчувають кон’юнктуру ринку, дінаміку попиту; 2) це процес упр-ня матер. та людськими ресурсами, який забезпечує інтеграцію та найефективніше їхні викор-ня для досягнення цілей. Ред. мен-т пов’язаний із маркет-гом — двоєдиний процес.

Маркетинговий мен-т — аналіз, план-ня, впровадження у життя, і контролю над здійсненням заходів, розрахованих на встановлення, зміцнення й підтримку взаємовигідних обмінів із цільовим ринком для досягнення конкр. мети. Завдання: 1) аналіз ринку — потенц. ринок., місткість, кон’юнктура, попит, поведінка споживачів, можливості ЗМІ, конкуренція; 2) планування — формулювання цілей фірми, визначення шляхів її досягнення; 3) організація — формування орг. структур маркетингу ЗМІ, внутр. ієрархії, повноважень й відповідальності за реалізацію марк. заходів; 4) мотивація — матеріальні й моральні стимули для працівників із метою забезпечення виконання ними обов’язків; 5) реалізація наміченях планів; 6) контроль й аналіз виконання марк. заходів.

Ієрархія (рівні мен-ту) в ред-ції:

1 рівень: гол. редактор (заступник), члени редколегії, секретаріат — визначають всю стратегію ред. діяльності у всіх напрямках, формують осн. завдання.

2 рівень: керівники творчих об'єднань, керівники відділів, секторів, технічних колективів — вплив на рівні публікацій, на фінансовий стан редакції. Директор із питань маркетингу координує діяльність всіх відділів, пов’язаних з збутом й отриманням прибутків.

3 рівень: ж-ти, працівники технічних й комерційних служб — керують тимчасовими групами, котрі створюються для реалізації певних кампаній (цільові, тематичні номери).

53 Фін. база вид-ня й бюджет.

У суч. економ. ситуації - погляд на ЗМІ як на підприємство.

Стан екон. бази видання, його стабільність, залежить від його фінансової бази. Внутр. обіг редакції складається із передплати й продаж у роздріб — смердоті покривають витрати на безперервний випуск. Проте необхідні додаткові стабільні джерела капіталу — рекламна, комерційна діяльність, дотації (для держ. ЗМІ), кредити, спонсори. Фін. база — об'єкт особливої уваги, оскільки на зміни в цій галузі орг-ція редакційног процесу швидко реагує.

Структура бюджету друк. ЗМІ.

(економіст Мішалкін): 1) прибуток від передплати 2) доходи від роботи на фін. ринках 3) реклама 4) прибутки від консульт. діяльності - роздрібна торгівля.

Загальноредакційні витрати — реєстрація, ліцензія, витрати реклами видання в період заснування, оренда приміщення, друкарські послуги, тиражування, технічне забезпечення, матеріали, інформація, ідеї, розповсюджувачі, фахівці.

54 Орг-ція роботи ред-ції г-ти.

Орг-но-творча робота редакції визначається специфічними журналістськими принципами: 1) підлеглістю редакції відповідному органу (узгодження спрямованості вид-ня із позицією орг-ції-засновника чи видавця).

2)колективним характером ред. роботи (правильно сформований жур. колектив й кожен член колективу виконує доручену роботу).

3)розподілом жур. роботи (кожна структурна ланка ред. апарату забезпечує виконання певного комплексу питань — техніч. забезпечення виходу номера, фінанс. стан г-ти, розрока певного кола питань чи тими). За цим принципом формується також апарат ред-ції. Він визначає характер роботи всіх працівників, чітко формулює обов’язки.

Редакція г-ти — це орг-ція із особистою системою працю. відносин ж-тів (відносини субординації підкорення й координації співробітництва). Службові обов’язки шкірного визначаються в залежності від х-ру вироб. процесу й розподілу роботи в ред-ції.

Найбільш розповсюджена — п’ятикомпонентна будова ред. апарату:

1)Керівництво ред-ції (ред-р, його заступник, редколегія). Ред-р несе особисту відповідальність за вид-ня, тому слідкує за усіма сферами діяльності кол-ву. Обов’язки а) забезпечення випуску вид-ня на рівні, який відповідає завданням видань даного типу б) контроль над співроб-ками в) виконання внутр. розпорядку г) забезпечення мат-техн. умів, виконання працю законод-ва та інш. правових норм. Бере доля в плануванні, керує поточною роботою, затверджує номер, штатний розклад, порядок денний нарад, шкалу гонорарів. Безпосередньо спрямовує роботу.

2)Секретаріат координує діяльність відділів забезпечує кваліфіковану підготовку й якість мат-лів, здійснює випуск чергових номерів. Завдання — доля в план-ні, підготовка мат-лів до друку, керівництво рудакц. служьами, макетування й верстка. Готує мат-ли на виробничі наради, дбає про кваліфікацію й фахове навчання працівників.

3)Відділ — осн. творчо-виробн. одиниця ред-ції, саме тут починається й завершується робота над підготовкою публікації (планування, замовлення авторам, збір фактів, написання текстів, вичитки, друкув-ня). Найбільш компетентна у відповідній галузі ланка ред. апарату. Спирається на штатних працівників, встановлює зв’язки із інш. орг-ціями й творчими спілками, соц. інститутами. Профільність відділення зумовлює тип вид-ня, а їхнього кількість — завдвннями.

4)Кореспондентська сітка.

5)Технічні служби — коректор, бухгалтерія, відділ друку, програмісти, водії й т.д. Кожен із них має чітко окреслене коло обов’язків, котрі залежать від потреб заг-ред. діяльності.

55 Інф. політика вид-ня.

Інф. політика — це сукупність постійних рубрік, а також проблемно-тематичних ліній, характер розробки які визначається соц. позицією даного ЗМІ й втілюється в сукупності прийнятих форм реалізації ідейно-творчого спрямування видання чи програми. Засн. риси інф. політики вид-ня визначаються при розробці даного ЗМІ засновником .

Інф. пол-ка визначається за:

1)Рубрікацією: а) рубрики за тематичним зрізом життя б) рубрики проблемного типу в) жанровий показник г) за типом ситуацій.

2)Кампаніями в ЗМІ.

3)Виступами ведучих ж-тів.

4)Позитивною й критичною спрямованістю матеріалів.

Основні риси інф. політики визначаються засновником под годину розробки концепціи ЗМІ іподготовки до його реєстрації. Найчастіше напрям видання чи програми досить чітко визначено, хоча у його межах ж-ты отримують. більш-менш широкий простір виявлення власної життєвої позиції, у якихось моментах не збігаються із напрямом, і може демонструвати відтінки думок. Це дозволяє уникати крайнощів: безпринципності (безкрайнього плюралізму) і жорсткою однозначності (догматизму). Існує обмежену кількість типофрмирующих ознак: 1. административно-территориальный рівень;

2.целевое призначення (різна широта — найбільш подрібнена в загальнополітичних газетах); 3возраст читачів; 4. национальные особливості; 5периодичность видання (ніж рідше виходить газета, то більше вписувалося сторінок вона, зазвичай, містить. Великий обсяг дозволяє тематично відокремлювати цілі сторінки і навіть розвороти); 6время виходу. Взаємодія типоформирующих ознак дуже складна. Практично неможливо виділити будь-які один-два ознаки, насамперед які обумовлюють специфіку всіх типів газет — жодного з них діє осторонь, поза зв’язки з іншими ознаками.

57 Законодавча база.

Закон про друк. ЗМІ було б прийнято 1992;го р.

У розділі ст. 2 «Свобода д-ті друк. ЗМІ Свобода слова й вільне виявлення у друк. формі своїх поглядів гарантується К-цією України й відповідно до цого закону означає право шкірного громад-на вільно й незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використ-вати та поширювати будь-яку інф-цію за допомогою друк. ЗМІ. Друк. ЗМІ є вільні. Забороняється створення й фінансування держ. органів, установ, орг-цій чи посад для цензури масової інф-ції. Не допускається вимога попереднього згоди мат-лів, а також заборона поширення й повідомлення мат-лів із боці посадових осіб держ. органів, підприємств, установ, орг-цій чи громад. об=єднань крім випадків, коли повадова особа є автором поширюваної інф-ції чи дала інтерв=ю. Держава гарантує екон. самостійність та забезпечує екон. підтримкою діяльність друк. ЗМІ, запобігає зловживанням монопольним становищем на ринку із боці видаців й розповсюджувачів.

Ст. 26 регламентує права й обов=язки ж-та Поширювати повідомл-ня ж-том за власним підписом, якщо його зміст после редправки не суперечить переконанням; можна под умовним ім=ям чи без підпису — декларація про збереження таємниці авторства та джерел інф-ції за винятком вимог суду.

Ж-т зобов=язаний дотримуватися програми діяльності свого ЗМІ, подавати достовірну інф-цію, відмовлятися від доручень редакції, якщо треба порушити закон, пред=являти посвідчення., виконувати обов=язки учасника інф. відносин, утримуватись від поширення мат-лів в комерційних цілях.

Ж-т несе відповідальність в межах чинного законодавства за перевищення своїх прав й невиконання обов=язків.

Розділ 3 з-ну про пресу регламентує організацію д-ті ЗМІ.

ст. 6 Діяльність друк. ЗМІ - це збирання, творення, редагування, підготовка інф-ції до друку та видання із метою її поширення серед читачів.

ст. 7 Суб=єкти діяль-ті ЗМІ - учредитель, співзасновник, редактор, редколегія, редакція, трудовий колектив, жур. колектив, автор, видавець, розповсюджувач.

ст. 22 Статус редакції ЗМІ визначає виробничі, майнові, та інші умови діяльн-ті. Затверджується засновником чи співзасновниками відповідно до чинного законодавства.

58 Планування в редакції.

Плануваня — основа правильної орг-ції роботи в ред-ції. Ціль пл-ня — випуск такої газети, де як й в окремому номері, то й в всіх номерах висвітлювалося б якомога понад тематичних зрізів життя, був жанрова різноманітність.

Вимоги до пл-ня: 1) врахування особливостей госп. й культ. розвитку регіону, ле виходить випуск 2) увага до планів роботи засновника, якщо їм не є сам колектив ред-ції 3) план передбачає основні тими, проблеми, над якими ред-ція якщо працювати, намічаються терміни та виконавці 4) врахування участі позаштатних авторів 5) передбачення жанрів чи форм подачі інф-ції.

Для шкірного типу газет — свій порядок пл-ня, який залежить від структури ред-ції, штатного розкладу, завдань колективу, періодичності та обсягу вид-ня.

Для центр. та обл. газет типова схема — складання місячніх чи трьохмісячних планів відділів (перспективний план), тижневий заг-ред план, план номера (оперативний план), тематичний план.

Для міських й рай. газет (вихід 3−4 р. на тиждень) не завжди поділяють тематику на відділи, тому усі плани зазвичай складаються як заг-ред-ні.

Тематичний план — тими осн. виступів г-ти, жанри, форми, способи подачі мат-лів на шпальтах.

Місячний план — спочатку виписують майбутні рубрики й розділи, потім окремі тематичні полоси, постійні розділи й рубрикм (1−3 р. на тиждень, потім тих, що 1−2 р. на місяць, на 3 місяці).

Тижневий план — включає щойно знайдені тими, іноді він календарний. Завідуючі відділами повідомляють відповід. секретарю про власні плани й пропозиції на наступ. тиждень, после чого створюється заг-ред план.

Плани кампанії - від відділів ред-ції на період великих політичних., спорт., господар. заходів. На основі тематичного плану проведення кампанії.

План цільового номера — под годину великих святий чи подій.

Темат. й тижневий плани створюють модель структури газета на найближчий квартал, що у загальних рисах дозволяє також визначити структуру того чи іншого номера, його схему. Алі конкр. стуктура номери вимальовується лише в оперативному плані.