Вступ. 
Сидеральні культури. 
Завдання і особливості їх використання

Рослини, які тимчасово вирощують на відкритих, вільних ділянках ґрунту чи як суміжну культуру називають «зеленим добривом», або сидератами. Вони ростуть до, після або в проміжках між основними культурами і створюють щільний листяний покрив.

Такі рослини захищають ґрунт від вивітрювання і мінералізації органічної речовини, знижують вимивання поживних речовин у глибокі шари й утримують їх у верхньому родючому шарі.

Одне з важливих правил органічного землеробства — ґрунт ніколи не повинен залишатися без рослинного покриву. Відкриті довгий час ділянки ґрунту схильні до значного погіршення структури та збіднення. Ґрунт, залишений без покриву, з часом твердне, злипається і покривається щільною кіркою, через яку волога ледве проникає вглиб.

Його органічний склад погіршується, корисні речовини швидко вимиваються і вивітрюються. На таких землях за повної відсутності конкуренції починається масове засилля бур’янів, які теж використовують корисні речовини з ґрунту, натомість не повертаючи йому нічого. Таким чином, у садівника чи городника додається все більше роботи, оскільки тепер необхідно перекопати ділянку, внести добрива, провести декілька прополок, щоб зробити ділянку знову придатною до використання. Очевидно, що краще було спочатку подбати про те, щоб ґрунт не залишався відкритим.

Тут на допомогу городнику приходить сидерація — технологія, відома хліборобам з глибокої давнини. За результатами впливу на ґрунт сидеральні культури можуть конкурувати з гноєм, тому вони просто незамінні для тих хліборобів, які принципово не хочуть використовувати відходи тваринництва для удобрення овочів і фруктів. Відомо, що «зелені добрива» застосовувались у землеробстві понад 9 000 років аж до середини минулого століття.