Заиконоспасский монастир у Москві

Заиконоспасский монастир в Москве

Около 1600. Москва, Росія.

Монастырь найбільш відомий, тим, що він розміщалася Славяно-греко-латинская академія у Москві. 1687−1814 — перше вищий навчальний заклад Росії, з яким пов’язані імена багатьох видатних діячів російської культури та освіти XVII-XVIII століть, зокрема М. В. Ломоносова.

.

Он виник біля однієї з найдавніших московських монастирів — Миколи Старого, відомого вже у XIV столітті. Під кінець XVI століття західний ділянку древнього монастиря із розміщеною у ньому церквою (очевидно, Спаської) відокремився. Можливо, тоді ж тут утворився монастир, згадуваний у документах з 1620 року як «Врятував на Старому», чи «Врятував Старий» (мабуть, по аналогії з Николой Старим). Ділянка, відійшов до нового монастирю з півдня, вздовж Микільської вулиці захищав Іконний ряд, і поза монастирем невдовзі утвердилось його інше, більш популярне назва — Заиконоспасский. До 1626 року на невеличкий території монастиря стояли церкви: одна, головна — кам’яна й інша — дерев’яна; вздовж його межі з Никольским монастирем розташовувалися дерев’яні келії. У 1661 році на місці колишнього ставлять кам’яний собор.

К 1630-м років належить першу згадку про навчальний закладі в монастирі - «загальнонародної школі». Пізніше ньому будується школу «для грамматического вчення», і з середини XVII століття до назви монастиря додають епітет — «учительный». Серед ченців тут переважають вчені України і вчителя. У 1660-х роках в монастирі відкривається школа відомого діяча освіти XVII століття, поета і драматурга Сімеона Полоцького (поховано у 1680 року у нижньої церкви монастирського собору). Він та її учнів в 1665 року будують особливі келії.

В 1680-х роках створюється Академія. Оскільки маленьке монастирське володіння виявилося на той час всуціль забудованим, «для проекти влаштування училищ» до монастиря із Заходу приєднують ділянку, раніше належав Земському двору.

В 1685 року тут будують грандіозне на той час триповерхове приміщення колегіуму — училищного корпусу — з галереями і квадратної сходовому вежею у південно-східного кута, вінчаній восьмериком. Урочисте відкриття «Спаських шкіл» відбулося у 1687 року. Вчителями Академії були переважно ченці Заиконоспасского монастиря, яке настоятель був одночасно ректором Академії. Ректор, вчителя і студенти жили, в двоповерховому Братському (пізніше Учительському) корпусі, побудованому північніше церкви, вздовж Китайгородской стіни, до однієї лінію із будинком колегіуму. Можливо, Братський корпус створювався поступово, з урахуванням колись що стояли тут обсягів XVII століття і на початку XVIII століття сформувався остаточно. Тоді між обома корпусами існував значний розрив, заповнений невдовзі двоповерховими «Вчительськими келіями», котрі за указу Петра I почали будувати в 1719 року. У 1729 році до них з півдня прибудували галерею, зорово объединявшую його з Училищним корпусом. У першій чверті XVIII в. споруджено новий собор Спаса Нерукотворного.

От Микільської вулиці монастир крім довгої низки іконних крамниць відокремлювали Святі ворота і двоповерхові флігеля з обох боків від нього. У 1743 року Святі ворота перебудували і увінчали дзвіницею. У 1780-х роках західному кордоні території було споруджено двоповерховий корпус Бурси (розібрано в 1895 р.). Цим завершилося формування ансамблю монастиря і водночас оформлення парадного двору, куди з Микільської вели особливі ворота (Шкільні), располагавшиеся на Захід Святих воріт. Господарський двір вміщалася либонь в вузьке простір між Китайгородской стіною і лінією житлових і навчальних корпусів. На схід вівтарів собору перебував маленький дворик, з'єднаний з господарським двором проїздом у частині Братський корпус.

Академия існувала монастирі до 1814 року; після його переведення гривень у Троїце-Сергієву лавру в будинках, що вона займала, розмістилося Заиконоспасское духовне училище. У 1822 року старий корпус колегіуму зламали і вкриваю його фундаменті вибудували новий. У 1880-х роках монастир, і духовне училище поділили територію між собою, відновивши колишню західний кордон Спаського монастиря. Яка Відійшла До до останнього більшу частину Братський корпус в 1886 року був надбудований третім поверхом. На межі XIX-початку XX століття знову червоною лінії Микільської після зламу старих будинків звели Торговельний Дім (у проекті М. Т. Преображенського; буд. 7) і надбрамну дзвіницю (у проекті 3.И. Іванова; буд. 9), включившую у собі обсяги колишніх Святих воріт. У псевдорусской обробці цих споруд переважають мотиви «нарышкинского бароко». Нині на території Заиконоспасского монастиря збереглися Спаська церква, Братський корпус і приміщення Заиконоспасского духовного училища.

Храм Заиконоспасского монастиря служив також шкільної, академічної церквою. Це одну з найкращих пам’яток «московського бароко» Петровською епохи. До нього ввійшов колишній обсяг храму: в 1701 році вже до нижньої церкви 1661 року прибудована трапезна; невдовзі (до 1709 р.) піддалася перебудові і має існуючий образ верхня церква. Із заходу і півночі під папертю верхнею храму було влаштовано два поверху келій для студентів Академії, яких у цей період налічувалося який понад чотириста людина.

Высокое струнке будинок храму виразне пластичного рішення. Чіткість граней крестчатого двухсветного четверика підкреслена кутовими лопатками; полуциркульные завершення виступів хреста посилені широкими архивольтами. У багатому, але суворому декорі виділяються характерні для стилю обрамлення люкарн. Надзвичайно пластична ордерна обробка високо піднятого восьмерика, господствовавшего над усієї навколишньої забудовою. Перехід від четверика до восьмерику оформлений гульбищами з балюстрадами і оглядовими майданчиками. Будинок увінчано сильно витягнутим малим восьмериком, несучим пізню (1851) декоративну главку. Високе, залите світлом внутрішнє простір храму з трьох сторін оточували хори, пізніше які зникли, куди піднімалися по внутрішнім сходами.

Братский, чи Учительський, корпус і двох що стоять впритул будинків. Його східна триповерхова частина, оговталася до монастиря після розділу ділянки, у двох нижніх поверхах містить різночасові обсяги, послідовність застосування яких встановити поки що не. Орієнтовно їх можна датувати останньої чвертю XVII — першим десятиліттям XVIII століття (прийняте датування — 1686 р.). Нижній поверх корпусу призначався для господарських потреб. Його займали хлібня з погребом, комори, стайня; крайнє східне членування за проїздом на господарське подвір'я кухня. Нагорі розташовувалися житлові кімнати, які опалювалися изразцовыми печами. Протягом XVIII XIX століть цю частину корпусу неодноразово ремонтувалася. У 1886 року під час надбудові третім поверхом вона була декорирована в псевдорусском стилі у проекті М. А. Шера. У першому поверсі будинку збереглася структура планування і склепіння XVII — початку XVIII століття.

Двухэтажная західна частина Вчительського корпусу о основі належить до 20-му років XVIII століття: межі XVIII-XIX століть (до 1822 р.) була перебудована; їхньому південному фасаді, зверненому до парадного двору, є сліди примикання галереї на кам’яних стовпах.

К заходу лінією Братський корпус стоїть будинок Заиконоспасского духовного училища, вибудуване в 1821—1822 роках Про. І. Бове на фундаментах Училищного корпусу. Приблизно збігаючись із останнім за довжиною і висоті, воно значно розширене убік Китайгородской стіни. Масивний триповерховий корпус зберіг скупий по деталей ампірний образ «(Пам'ятки архітектури Москви: Кремль. Кита-місто. Центральні площі. — М.: Мистецтво, 1982. З. 416−418.).

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.