Косівщина

Споконвіку людей приваблювали гоpи — особливо екзотичний гуцульський регіон, його неповторна краса і розмаїття мистецьких витворів. У горах, здається, відступають усі проблеми, з вами залишаються тільки простір і висота, вершини, оповиті таємничими давніми легендами і переказами.

Милуватися горами приємно, але устократ важливіше знати їхню історію, їхні особливості і примхливий характер.

Наш край зачаровує людей, Черемош і Прут несуть на своїх могутніх хвилях славу про Гуцульщину, її первісну неповторність, про високу національну свідомість горян. Карпати користуються заслуженою славою країни чарів і краси. Тут починають свій бистрий плин до Чорного моря дві могутні пінисті красуні-річки — Черемош і Прут. Їх праматір'ю є захмарна Чорногора, яка зі своїми найвищими грунями царицею Говерлою і царем Попом Іваном гордо височить над усіма українськими Карпатами.

Чорногора. Можна сказати що саме вона є таємницею всіх річок і потоків, і всіх народних казок, страшних переказів, легенд ідеалів. Гніздо дощів, хранилище снігу, віковічне притулисько всіх озимнених і занадто гарячих… От де всі оті «Нечисті місця», «Прокляті озера», «Чортівські доли», «Дідчі верхи», всі зарослі непроходимим жерепом страшні полонини, зі схованками для ведмедів, диких кабанів і опришків" .

" Несамовите озеро" друге за величиною на Чорногорі. Тисячі років тому його льодовики ще утворили. Древній релікт. Своїм овальним оком спостерігає воно за світом з висоти 1743 метрів і має 90 метрів довжини, 50 метрів ширини та півтора метра глибини. Знайшло воно собі місце між вершинами гір Турку і Ребра у глибокому карі-котлі. Його північним берегом є потужний моренний вал, покритий зарослями кедрова тої сосни і субальпійськими травами. На жаль, в останній час озеро починає замулюватися і заростати водяними рослинами. Поверхневого стоку Несамовите не має, однак нижче моренного валу витікає декілька струмків.

Отам і творяться різні чудеса. У ньому не дай Бог купатися. Та й вода ніколи не буває там теплою. Нерідко і серед літа по поверхні кружляє лід. Нема в ньому ні риби, ні навіть жаб. Але життя тут існує.

З гори Піп Іван, глянувши на схили гори Шурин можна завмерти від мальовничої краси ще одного озера — Марічейки. Піднялося воно на півтора кілометрову висоту і простяглося на 200 метрів у довжину і 100 метрів у ширину. Тут можна намилуватися могутніми моренними валами льодовикового періоду, які обгорнули озеро з двох боків. Інші береги зарослі кардова тою сосною і ялиною. У водяному дзеркалі можна побачити не тільки себе, а й відблиски навколишніх гір з густими лісами.

Щодо назви озера то було то ще в ті часи, коли на нашу землю чорним воронням різні загарбники сунули. Нищили селами, містами все вони. Не мали ніде, крім гір, спасу від них люди. Та й тут ва нюхами їх вороги, стали наздоганяти. Здалеку помітила чужинців Марічка, наречена чабана Івана.

— Біжи, милий мій, до наших рідних і попередь про смертельну небезпеку, а я постараюся зупинити їх тут.

Ніяк не хотів погодитися на таке її коханий легень. Але й прирікати на вірну погибель батьків, дітей, стариків, весь гуцульський народ теж ніяк не міг. Залишилась красуня одна, гордо перетинала дорогу чорним силам. Розізлилися вороги. Схопили її, стали мордувати і вимагати, щоб вона вивела їх з ненависних гір. Завела тоді Марічка злих недругів у такі дебрі, що вибратися з них уже ніхто не зміг. Засвистіли над голою красуні оголені шаблі. Затремтіла земля, звіялися страшні бурі - громи, зрушилися з місць височенні гори, посипалося на голови ординців каміння, від страшної ваги якого утворилося провалля. Знайшли у ньому свій кінець усі загарбники. Геройськи загинула і захисниця гуцульського племені Марічка. Море сліз виплакав за нею Іванко, з них і народилося красиве (озеро), і величне озера Марічейка.

На околиці Шешор у Косовському району на висоті 615 метрів є озеро Лебедин площею з гектар, оточене лісом і багатющим на лікарські рідкісні рослини лугами. Його історія теж пов’язана з татарськими нашестями. Досягло воно і Шешор. Чорним вихором наскочили якось зайди на обійстя заможного шешорського газди Подерейчука. Загарбали все його багатство і наказали відвести їх на відпочинок у тихе місце, щоб ніхто не заважав. Попрощався добрий газда з своєю єдиною красунею-дочкою, але татари для більшої певності забрали і її. Боялися зради.

Довго блукав Подейчук густими лісами, високими горами з навіженими бусурманами, аж поки не вивів їх на затишну рівну поляну. Відпустили чужинці провідника, а його доньку залишили як заручницю. Розіклали вони велике багаття і з’юрмилися біля нього, щоб хоч трохи зігрілися. Старий гуцул стояв неподалік на горі, спостерігав за ними і зрошував лице гіркими сльозами.

Крига могутнього озера почала швидко топитися і під вагою людей, нав’ючених нагарбаним багатством коней, розкололася на куски і холодна вода вмить накрила усе своїми хвилями. Над голубінню озера рознеслося розпачливе «Та-ту1» і тут же раптом злетів над водою прекрасний лебідь. Він змахнув могутніми крилами над Подерейчуком і зник у глибині небесних зір. Розгублений батько надіявся втримати дочку, простяг широкі руки, але її вже ніде не було. З туги він так і застиг над озером могутнім дубом.

З того часу більше не появлялися в горах татари, але й ніколи не гніздилися на лебедині царські птахи.

Звичайно, що це не єдина легенда, пов’язана з озером. У навколишніх селах можуть вам розказати ще про те, як колись полюбилися бідний хлопець і багата дівчина. Батьки її ніяк не погоджувалися приймати у свою сім'ю нехай красивого та працьовитого, але бідного зятя, тому не давали згоди на весілля. Тоді у безвиході втекли закохані далеко в гори. натрапили на озеро і в ньому повінчалися навіки, бо хотіли залишитись вірними одне одному назавжди, як лебеді. Тепер кожної весни можна їх зустріти на березі озера у білому вбранні. Дівчина ще має сплетений з чар-зілля вінок на голові. А, може, вони лебедями плавають деінде7.

Воскресінецька гора піднялася за Прутом над селом Воскресіннями та Коломиєю. Колись ще давно на Воскресінецькій горі знаходився багатий монастир з дуже красою церквою. Коли татари нападали на наш край, то люди з навколиць там ховались від біди, але одного разу їх вислідили чужинці, ввірвалися до монастиря і вчинили страшний погром. Після нього тут же влаштували гучне застілля, святкуючи свою перемогу.

Тоді якраз був піст і тому у розпал гульбища весь монастир разом з непроханими гостями раптового затягнуло під землю, а на його місці утворилося велике озеро. З роками воно заросло і залишилася тільки заболочена місцевість, де й понині б'є чудодійне джерело. Кажуть, що то людські сльози випливають на цей світ, але та вода є помічною від багатьох хворіб. Тільки треба знати, коли її набирати.

Кожного року на Великдень, як тільки за Прутом ударять у Воскресіннях дзвони, на місці запалого монастиря з церквою відбивається їх гул, який появляється тут наче з далекого підземелля. У липні 1990 року, коли в Коломиї при великому здвизі людей відбувався Перший Всесвітній Собор Духовної України, на місці уже високого озера громада села Воскресінців звели красиву каплицю, встановила пам’ятний дерев’яний хрест, а на місці джерела викопала криницю.

На тому пагорбі ще за княжих часів був боярський замок, де господар справляв великі бали в часі великого посту. Якось у Великодню суботу прибув до замку ксьондз з протилежного берега Прута для освячення пасок. Коли від'їздив, то забув у обійсті літургійну книжку, по яку наступного ранку відправив посланців. Ті, коли повернулися, на місці замку застали лише озеро, сліди якого збереглися й донині. Замок же разом з боярами запався.

Але Воскресінецька гора не єдина, де на місці запалого монастиря (церкви) утворилося озеро. Дехто в це, правда, мало вірить, але й відкидати такі випадки нема сенсу: досить тільки згадати повідомлення у засобах масової інформації лише останніх років що те, скільки провалилося в підземелля багатоповерхових будинків у різних міста України. Потім такі місця люди намагаються обходити стороною. Про це ще й тепер пам’ятають і мешканці сіл Кобаки, Черганівка, Смодне Косівскього району. Вони з острахом ходять в урочище Кулино в Косаківському лісі.

Старі люди з Кобак згадують що ще за їх пам’яті колись так було озеро, в яке як випадково забрела корова, то відразу безслідно зникла у воді. Люди пробували намацати її островами, довгими дручками, але все було даремно. Ніхто незміг дістати дна. Утворилося те глибоке озеро ще до початку татарських набігів на місці дерев’яної церкви, яка з часом зникла під землею. Можливо, що земля поглинула не церкву, а замок, адже сучасний яр від початку озера пролягає на кутку Дворище, сама назва якого підкреслює, що там був колись багатий двір. Та чи церкву чи двір накрило водяною товщею, але всі знали про недобру славу чорного озера, яке дійсно мало чорну воду від глибини та торфовиська.

Звичайно, що виникали такі озера не випадково. Це підтвердять і в Кресилоїллі Верховинського району. У Жолобах, неподалік від того місця, де колись жив отаман Микола Дідушко, страчений Довбушем, мешкав якийсь Желе мій, Не дуже він дотримувався Заповідей Божих. На Великдень попри його хату люди йшли до церкви паски святити, а він собі дрова рубає. З тим вітаються: «Христос воскрес1», а відповідає чують «Брешеш як пес!». Надійшов тоді якийсь сивий старий чоловік весь у білому і каже: «Якщо ти не покаєшся, тут зараз буде озеро!». На це Желе мій тільки засміявся. Чоловік тоді десь зник, а дроворуб разом з хатою, стайнею, худобою загримів під землю. Коли люди поверталися з церкви, то побачили там це велике озеро.

Ще у 1934;35 роках, — згадує красноїльчанин, — як я був малий, у воді було трохи видно дерев’яного даху. Тепер озеро помалу заростає комишем. Риби в ньому нема. Ніхто так і н купається, бо то є багна.

Трапляються в горах і озерах техногенного походження. Таким є Банське (біля фабрики «Гуцульщина») у Косові. Воно виникло у ХVІІІ столітті н місці соляних копалень є досить глибоке і багате на рибу. Тепер на його мальовничих берегах полюбляють відпочивати не тільки місцеві мешканці, а й численні гості міста.

ВИСНОВОК

Мальовничі краєвиди гірської частини Карпат, долини річки Прут, джерела мінеральних вод, чисельні пам’ятки природи та культури створюють сприятливі умови для розвитку туризму та відпочинку.

На території Косівщині є дуже багато мі реальних джерел з різними лікувальними властивостями в тому числі санаторії та курорти які мають всі необхідна лікувально-діагностичні кабінети. Лікують на цих курортах в основному захворювання органів дихання. Щодо джерел лікування то у верхів'ї Чорний Черемош у Карпатах відоме лікувальне джерело «Беркут». З метою поліпшення стану здоров’я влітку 1901 р. тут перебувала відома українська поетеса Леся Українка, відпочивали Іван Франко і Михайло Коцюбинський.

Також Косівщина славиться туристичними базами. Одна з них це «Сріблясті водопади». Розташована вона на 400 місць, знаходиться в селі Шешори (Косівського району). Каскад водоспадів на річці Пістиньці дав назву турбазі. Можна додати що на території Передкарпаття та включно Закарпаття знаходяться великі санаторно-курортні центри. Для розвитку курортних центрів припливу туристів, щоб проблеми гуцульського регіону піднести до їх практичного виконання на державному рівні, привернути увагу громадськості та зарубіжжя до нашого краю задля його всебічного розвитку проводиться ряд фестивалів:

— 2000 р. Х міжнародний Гуцульський фестиваль у Коломиї;

— 2001 р. ХІ між анодний фестиваль;

— 2002 р. ХІІ Міжнародний фестиваль Писанка рів у Коломиї.